Темпоральні регулятори відповідальності за правопорушення при купівлі-продажу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України

Темпоральні регулятори відповідальності за правопорушення при купівлі-продажу

Гуйван Петро Дмитрович кандидат юридичних

наук, заслужений юрист України, докторант

Анотація

Ця стаття присвячена дослідженню важливого та актуального питання про часові виміри взаємовідносин при виконанні договору купівлі-продажу. Встановлено, що практично усі договірні зобов'язання мають певні темпоральні регулятори, причому окремі з них є специфічними лише для даних відносин, що виділяє цей договір із загальної зобов'язальной картини. Зокрема, часові чинники дуже важливі у встановленні критеріїв неналежної якості переданого продавцем товару та можливості покупця отримати правовий захист у разі подібного правопорушення. Так, закон акцентує увагу не лише на необхідності дотримання умов договору купівлі-продажу та вимог чинного законодавства щодо кількості, асортименту, якості, комплектності упаковки товару, а і на строках виявлення відповідних дефектів. З темпоральної точки зору визначальним є період, упродовж якого недоліки були виявлені покупцем. Це досягається за рахунок запровадження гарантійних відносин, котрі, з одного боку, забезпечують відповідальність за якість товару з боку продавця упродовж встановлених строків, а, з іншого, - обмежують у часі можливість правового захисту покупця. Тобто, протягом такого строку продавець товарів чи робіт гарантує покупцеві надійну якість переданого чи виконаного упродовж певного часу. Саме в цьому є юридичне значення гарантійних строків: протягом вказаного часу управнена особа може здійснювати своє право на якісну та безвідмовну службу речі. Після спливу гарантійного строку таке право припиняється, йому вже не буде кореспондувати обов'язок зобов'язаної особи забезпечувати належну якість об'єкта цивільного права. В роботі також вивчені інші темпоральні аспекти, визначеність яких має сприяти належному виконанню договору купівлі-продажу. Зокрема, приділена увага аналізу практичних ситуацій, коли продавець вправі доказувати, що недоліки товару насправді були чи мали бути виявлені раніше вказаного покупцем терміну. З'ясовано сутність та часові межі вимоги продавця до покупця стосовно прийняття товару. Окремо з темпоральної точки зору досліджені повноваження покупця на розірвання відносин шляхом відмови від договору у разі неналежного виконання обов'язку передати куплену річ. Також ретельно розглянуті часові параметри зобов'язання про сплату коштів за товар у договорі купівлі-продажу та підстави для застосування відповідальності за таке порушення. У статті надані конкретні рекомендації щодо коригування чинного законодавства у досліджуваній сфері та наведені пропозиції нормативного врегулювання невирішених актуальних правових питань.

Ключові слова: часові координати, договір купівлі-продажу, відповідальність за прострочення зобов'язання.

Guyvan Petro Dmytrovych PhD. Sciences, Honored Lawyer of Ukraine, Doctoral student of the Institute of State and Law named after V. M. Koretskyi of the National Academy of Sciences of Ukraine

TEMPORARY REGULATORS OF RESPONSIBILITY FOR OFFENSES IN PURCHASE-SALE

Abstract

This article is devoted to the study of an important and relevant question about the time dimensions of relationships during the execution of a sales contract. It was established that almost all contractual obligations have certain temporal regulators, and some of them are specific only for the given relationship, which distinguishes this contract from the general obligation picture. In particular, time factors are very important in establishing the criteria for the improper quality of the goods transferred by the seller and the ability of the buyer to obtain legal protection in the event of such an offense. Thus, the law focuses not only on the need to comply with the terms of the sales contract and the requirements of the current legislation regarding the quantity, assortment, quality, completeness of the product packaging, but also on the deadlines for identifying the relevant defects. From a temporal point of view, the period during which the defects were discovered by the buyer is decisive. This is achieved due to the introduction of warranty relations, which, on the one hand, ensure responsibility for the quality of the goods on the part of the seller during the established terms, and, on the other hand, limit the possibility of legal protection of the buyer in time. That is, during such a period, the seller of goods or works guarantees to the buyer the reliable quality of the delivered or performed during a certain time. This is precisely the legal meaning of warranty periods: during the specified time, the authorized person can exercise his right to quality and trouble-free service of the thing. After the expiration of the warranty period, such a right ceases, it will no longer correspond to the obligation of the obliged person to ensure the proper quality of the object of civil law. The work also examines other temporal aspects, the determination of which should contribute to the proper execution of the sales contract. In particular, attention is paid to the analysis of practical situations when the seller has the right to prove that the defects of the goods were actually or should have been discovered before the deadline specified by the buyer. The essence and time limits of the seller's claim to the buyer regarding the acceptance of the goods have been clarified. Separately, from a temporal point of view, the authority of the buyer to terminate the relationship by refusing the contract in the event of improper fulfillment of the obligation to hand over the purchased item was investigated. The time parameters of the obligation to pay for the goods in the sales contract and the grounds for applying liability for such a violation are also carefully considered. The article provides specific recommendations for the adjustment of the current legislation in the researched area and offers proposals for regulatory settlement of unresolved current legal issues.

Keywords: time coordinates, sales contract, liability for overdue obligations.

Вступ

Постановка проблеми. Договір є одним з основних елементів правопорядку, що юридично забезпечує дійсність обмінних процесів з метою задоволення потреб суспільства в цілому, окремих громадян або їхніх об'єднань [1, c. 41]. Практично у третині цивільно-правових норм, присвячених правовому регулюванню договірних зобов'язальних взаємин, у тій чи іншій мірі присутня вказівка на час реалізації закладених у них прав та виконання обов'язків. У цьому розумінні договір виступає засобом регулювання поведінки сторін у цивільних правовідносинах [2, c. 110] у всіх вимірах, у тому числі - у темпоральному. Більш того, з огляду на диспозитивність цивільних взаємин у договірній сфері закон відсувається на друге місце, віддаючи перевагу договору [3, c. 42; 4, с. 98; 5, c. 10]. За своєю структурою договір складається із зобов'язань. Тобто, таких відносин, в яких одна сторона (боржник) повинна вчинити на користь другої сторони (кредитора або вірителя) певну дію чи утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦКУ).

Однією з головних засад сучасного майнового обороту є принцип належного виконання зобов'язань [6, c. 7-8], сутність якого полягає в тому, що виконання має бути проведене учасниками взаємин належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦКУ, ч.1 ст. 193 ГКУ). Саме в результаті належного виконання в найбільшій мірі задовольняються інтереси кредитора [7, c. 103]. Атрибутом виконання зобов'язання за договором є сторони, строк та місце виконання [8, c. 8]. Важливим елементом даного принципу вважається те, що правило стосовно належності виконання стосується і своєчасності вчинення дій, які становлять зміст зобов'язання.

Зокрема, у ст. 530 ЦКУ вказується: 1) якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. 2) якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Саме упродовж тривалості свого існування відбувається здійснення прав та виконання обов'язків, що становлять зміст цивільного відношення. Протягом строку дії суб'єктивного цивільного права особа може реалізувати закладені до його змісту повноваження шляхом або самостійного вчинення певних дій, або вимагання адекватних дій від інших осіб. У разі нездійснення свого суб'єктивного матеріального права вчасно внаслідок винного діяння боржника виникає охоронне правовідношення захисного змісту.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У науковій літературі питання щодо тривалості реалізації суб'єктивного права в межах охоронного цивільного правовідношення вивчалися такими вченими, як В.В. Луць, З.В. Ромовська, В.С. Мілаш, Т. Вахонєва, В.І.Вільнянський, П.М. Рабінович, С.О. Сліпченко, тощо. Разом з тим, залишаються ще не врегульованими окремі аспекти загальної проблематики, зокрема при регулюванні відповідальності сторін у договорі оплатного відчуження товару. Суперечливим є законодавство та наукова думка стосовно питань цільового впливу часу на конкретні суб'єктивні цивільні права регулятивного чи охоронного змісту, характеру існування в часі об'єктивного права обчислення строків тощо. Калейдоскопічна розкиданість у актах різного рівня та спрямування нормативних положень, що стосуються темпорального правового регулювання, часто не пов'язаних одне з одним, а іноді і суперечливих, призводить до спотворення юридичної сутності деяких відносин, безпідставного зменшення чи розширення обсягу матеріальних прав та неоднозначного правозастосування. Відтак, потребує аналізу питання про строки та порядок належного виконання зобов'язання та щодо відповідальності правопорушника. Їхнє з'ясування є метою даної праці.

Виклад основного матеріалу

темпоральний договір купівля продаж

Закон акцентує увагу на необхідності дотримання умов договору купівлі-продажу та вимог чинного законодавства щодо кількості, асортименту, якості, комплектності упаковки товару. Скажімо, однією з істотних умов угод, що регулюють порядок передачі майна у власність, є та, що продавець мусить забезпечити належну якість товару упродовж певного періоду його використання після передачі. Якщо ж товар виявляється неякісним, то виникає охоронне правовідношення, до змісту якого входять різні вимоги, котрі можуть реалізуватися як у судовому, так і позасудовому порядку. Несудові вимоги, які покупець вправі пред'явити продавцеві, викладені у ст. 678 ЦКУ. Вони полягають у пропорційному зменшенні ціни, безоплатному усуненні недоліків товару в розумний строк, відшкодуванні витрат на усунення цих недоліків (воно може бути здійснене як самим покупцем, так і третіми особами), заміні товару, відмові від договору та вимаганні повернення сплаченої за товар грошової суми.

З темпоральної точки зору тут визначальним є період, упродовж якого недоліки були виявлені покупцем. Законодавство України та інших держав встановлює спеціальні строки, які прийнято називати гарантійними. Дані періоди часу з огляду на їхню специфіку та неоднозначну юридичну сутність відносяться до тих темпоральних характеристик суб'єктивного права, стосовно оцінки яких наразі не напрацьовано єдності підходів. Протягом тривалого часу у даній полеміці було зламано багато списів, але позиції науковців залишаються протилежними. Єдине, в чому сходяться дослідники питання, це те, що гарантійний строк є специфічним різновидом часу здійснення суб'єктивного права. Різнобачення викликає навіть такий концептуально визначальний чинник, як віднесення даних періодів до регулятивних чи охоронних строків. Розбіжності у оцінках значною мірою викликані різним тлумаченням науковцями правового змісту гарантійного відношення.

Тож спершу спробуємо розібратися, яке право реалізується протягом гарантійного строку: регулятивне чи охоронне, що виникло з порушення? Власне, у законі не вказується на практичне призначення гарантійного строку, його юридична сутність встановлюється опосередковано через повноваження набувача неякісного товару [9, с. 314]. Гарантійні строки в літературі прийнято пов'язувати з гарантією належної якості товарів, виконаних робіт тощо [10, с. 152]. Вказані періоди визначаються у зобов'язаннях, пов'язаних з купівлею-продажем, наданням послуг, підрядом, до складу яких у вигляді суттєвої умови входить обов'язок продавця товару (в широкому розумінні даного терміну) надати покупцеві якісний товар. Дійсно, наявність гарантії якості та її тривалість є характеристикою якісних параметрів товару та впливає на його цінність. Як правило, протягом такого строку продавець товарів чи робіт гарантує покупцеві надійну якість переданого чи виконаного протягом певного часу. Саме в цьому більшість науковців вбачає юридичне значення гарантійних строків: протягом вказаного часу управнена особа може здійснювати своє право на якісну та безвідмовну службу речі. Після спливу гарантійного строку таке право припиняється, йому вже не буде кореспондувати обов'язок зобов'язаної особи забезпечувати належну якість об'єкта цивільного права.

У більш широкому сенсі до гарантійних правовідносин також відносять такі, що виникають у зв'язку з тривалістю пільгового чи безкоштовного технічного, юридичного, консультаційного обслуговування тощо. Утім, останні відносини фактично є зобов'язаннями з надання послуг, а строк їхньої дії відображає тривалість такого зобов'язання, тому у вказаних випадках він не охоплюється класичною сутністю гарантійних взаємин[11, с. 180-181]. Також важливими є строки придатності товару. Попри суттєву схожість з гарантійними за сутністю, вони мають певні відмінності [12, с. 304-344]. Як правило, перебіг гарантії починається з моменту передання товару покупцеві, хоча інший початковий термін може бути встановлений сторонами, приміром, - момент початку експлуатації речі. Гарантійний строк опосередковує два регулятивних повноваження покупця. По-перше, - це право на отримання упродовж його тривалості якісного товару, якому кореспондує обов'язок продавця забезпечити цю якість. По-друге, гарантійний строк визначає період вчинення секундарного повноваження щодо отримання охоронного права у разі виявлення дефектів товару. Дана правомочність являє собою односторонню дію та спрямована на вступ до захисного правовідношення. В той же час, придатність товару обчислюється від дати його вироблення.

До гарантійного строку застосовуються загальні правила стосовно правового регулювання присічних строків: його сплив без реалізації закладених у праві повноважень (не виявлення дефектів товару) призводить до погашення самого права та до не виникнення іншої матеріальної взаємодії, котра би мала відбутися у разі реалізації секундарного повноваження. Утім, нормативне правило робить для даного періоду певне виключення, поширюючи на нього взагалі-то не притаманні присічним строкам механізми подовження (фактично, мова йде про зупинення строку та не зарахування до його перебігу певних періодів). Так, цей строк продовжується на час, протягом якого товар не міг використовуватися у зв'язку з виявленим дефектами, про ще було своєчасно повідомлено продавця. Він також продовжується на час, упродовж якого товар не міг використовуватися за призначення у зв'язку з обставинами, що залежать від продавця, до усунення їх останнім. Утім, це правило на застосовується, коли гарантійний строк встановлено не сторонами договору, а нормативно (ч. 2 ст. 676 ЦКУ). Також у порядку винятку до даного присічного строку законодавець застосовує механізм його переривання: у ч. 4 ст. 676 ЦКУ йдеться про початок нового перебігу гарантійного строку у разі заміни неякісного товару.

Як уже вказувалося, на відміну від гарантійного строк придатності товару обчислюється від моменту його виготовлення. Цей період визначає темпоральні рамки регулятивного обов'язку продавця забезпечити придатність товару для використання. Отже, на час придбання даного майна за договором купівлі-продажу строк придатності неодмінно вже частково спливе. Позаяк вказаний період встановлюється, як правило, до споживаних речей, у тому числі продуктів харчування, за нашим законодавством продаж товарів, строк придатності яких на момент передачі скінчився, заборонено. Продавець зобов'язаний передати покупцеві таке майно з тим розрахунком, щоб воно могло бути використане за призначенням до спливу цього строку. Саме у цей період - від часу придбання речі до спливу строку її придатності може реалізувати покупець належне йому право на виявлення недоліків та отримання можливості вступити до охоронно-правових відносин і пред'явити відповідні домагання. Але основне призначення і гарантійного і строку придатності товару те, що лише у разі виявлення дефекту протягом їхнього перебігу право покупця на отримання захисту свого порушеного права буде реалізоване, у тому числі у судовому порядку. У разі ж прострочення вказаних темпоральних координат повноваження потерпілої особи на отримання захисту внаслідок неякісного товару буде вважатися вичерпаним і реалізованим не буде. В цьому, власне, і полягає часова обмеженість виявлення дефектів і заявлення вимог, що є специфічним способом регулювання відносин при купівлі-продажу щодо якості товару.

Досить часто виявлення порушення суб'єктивного права та вимога щодо його усунення не співпадають у часі. Це трапляється у зв'язку з пошуком продавця чи виготовлювача, внаслідок безпомічного стану кредитора чи з-за форс-мажорних обставин тощо. В результаті трапляється, що виявлення недоліку відбулося в межах строків, указаних в статті 680 ЦК, а вимога заявлена після їх спливу. Це може призвести до певних описаних вище проблем з реалізацією права на судовий захист. Якщо позивач надасть докази того, що ним були виявлені недоліки товару в визначений строк, перебіг позовної давності має обраховуватися від вказаного терміну.

Разом з тим, продавець також вправі доказувати, що недоліки товару насправді були чи мали бути виявлені раніше вказаного покупцем терміну. Дослідниками цього питання були висловлені слушні пропозиції стосовно необхідності комплексного вирішення питання про реальність позовної вимоги, пов'язаної з неналежною якістю товару з урахуванням положень статті 688 ЦКУ [13, с. 70]. Нагадаємо, що відповідно до даної норми покупець мусить повідомляти продавця товару про порушення умов договору щодо кількості, асортименту, якості тощо у строк, встановлений договором чи актами законодавства, а якщо такий строк не встановлено, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару. Розглянемо питання більш детально. Позовна давність за вимогами стосовно неналежної якості товару починає свій перебіг від моменту виявлення дефекту, яке відбулося протягом встановлених законом строків. При цьому факт виявлення недоліку можна фіксувати будь-яким дозволеним способом, повідомлення продавця про це є лиш одним з них.

Відтак, момент повідомлення продавця про виявлений дефект товару за великим рахунком не можна вважати початковим терміном позовної давності: її перебіг може початися і до такого повідомлення, від дня коли покупець фактично дізнався чи мав дізнатися про дефект. Більше того, за певних умов заявлене несвоєчасно домагання може виявитися не забезпеченим реальною судовою реалізацією. Адже продавець може відмовитись повністю чи частково від задоволення вимог покупця, якщо доведе, що невиконання останнім обов'язку повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу спричинило неможливість задоволення його вимог або спричинить для продавця більші витрати, ніж ті, що він зробив би у разі своєчасного повідомлення про порушення умов договору. Як бачимо, в даному випадку в законі йдеться про послаблення захисної сили охоронної вимоги кредитора, позаяк він не вчинив обов'язкових для отримання захисту дій В доктрині такі зобов'язання прийнято звати кредиторськими. Див {14, с. 20-23]..

При переданні продавцем некомплектного товару покупець має право вимагати пропорційного зменшення ціни або проведення доукомплектації у розумний строк (ч. 1 ст. 684 ЦКУ). Який характер даного обов'язку та відповідної вимоги? Очевидно, що відношення має охоронно-правову природу, бо воно виникло із порушення регулятивного права покупця на отримання комплектного товару. Відтак, охоронна вимога від часу порушення може мати як позовне оформлення, так і позасудове. При цьому, поряд із вказаними у ч. 1 ст. 684 ЦКУ повноваженнями, як судова, так і несудова вимоги можуть стосуватися також відшкодування збитків, стягнення неустойки тощо. Що стосується інших повноважень, зазначених у частині другій вказаної норми - заміни некомплектного товару на комплектний та розірвання договору, то вони можуть виникнути у покупця лише у разі, коли продавець у розумний строк не виконає вимогу стосовно доукомплектування товару.

На наше переконання, подібна правова конфігурація є невдалою. По-перше, не зрозуміло, хто буде оцінювати розумність строку доукомплектування. Якщо цей період встановить покупець, продавець може мати з даного приводу інші міркування, коли ж розумність даного періоду віддається на відкуп розсуду продавця, це може не влаштувати його контрагента. Тож, наявність подібного спору неминуче призведе до судової оцінки критеріїв розумності у кожному конкретному випадку. Втім, то не найбільша проблема. Більш серйозним недоліком, і це - по-друге, є те, що санкції у вигляді заміни некомплектного товару на комплектний та розірвання договору запроваджено за невиконання не регулятивного, а охоронного обов'язку. Інакше кажучи, маємо санкції на санкції, що взагалі-то не відповідає принципам побудови цивільно-правових матеріальних відносин.

Приблизно такий же позасистемний підхід спостерігаємо і в інших нормах, присвячених регулюванню наслідків порушення окремих умов договору купівлі-продажу. Скажімо, коли продавець не передає покупцю приналежності та необхідні документи, що підлягають передачі разом з товаром (порушується умова договору), останній вправі встановити ще один строк вже іншої - розумної тривалості для все-таки здійснення передачі даних речей. І лише у випадку чергового порушення у правоволодільця з'являється можливість застосувати санкцію - відмовитися від договору. У даному разі ситуація ще більш абсурдна, ніж у попередньому, позаяк встановлення нового періоду для виконання вже простроченого обов'язку аж ніяк не може кваліфікуватися як охоронно-правова санкція. Відтак, на завершення параду абсурдів маємо ще таку ситуацію, коли невиконання одного регулятивного обов'язку тягне виникнення нового. Він має той же зміст, але вже іншу - розумну тривалість. Подібні «охоронно-регулятивні» взаємини не можна охарактеризувати інакше, як так зване «останнє китайське попередження».

Прийняття належного товару є обов'язком покупця. Коли він без достатніх підстав відмовляється це зробити, продавець вправі вимагати від нього прийняття та оплати товару, або може відмовитися від договору. Ну, стосовно охоронних вимог про оплату неприйнятого товару та про відмову від договору все зрозуміло, а ось питання, яким чином управнена особа може примусово реалізувати вимогу про прийняття покупцем товару залишається відкритим. Втім, неналежне виконання регулятивного зобов'язання щодо прийняття речі, крім відповідного охоронного правовідношення, породжує ще й низку регулятивних, пов'язаних із зворотним виконанням. Закон вказує на обов'язок покупця стосовно забезпечення схоронності не прийнятого ним товару, про що він негайно мусить повідомити продавця. Наявність подібного повідомлення, в свою чергу, призводить до появи зобов'язання, за яким продавець повинен забрати (вивезти) той товар або розпорядитися ним в розумний строк, а покупець вправі вимагати такої поведінки. Її недотримання означає чергове правопорушення, і в межах охоронного відношення, що виникає з даного факту, може застосовуватися оригінальна санкція - реалізація майна особою, що не є його власником (покупцем). Більше того, останній вправі вимагати відшкодування своїх витрат, пов'язаних із зберіганням та поверненням товару, його реалізацією. Вважаємо останню правову конструкцію, як мінімум, несправедливою. Покупець, власне, може розраховувати на відшкодування вказаних витрат у повному обсязі, якщо він у встановленому законом порядку відмовився прийняти товар неналежної якості, комплектації, асортименту тощо. Але коментоване наразі правило ст. 690 ЦКУ має загальний характер, тобто поширюється і на випадки безпідставної відмови від прийняття купленої речі. У цьому разі закон повинен бути більш жорстким до такого покупця, і, навпаки, толерантнішим до продавця. Вважаємо, що описувана норма має відкоригуватися наступним чином: якщо покупець без законних підстав відмовився від прийняття товару, він за описаних у ч. 2 та ч. 3 даної норми обставин має право на відшкодування витрат у зв'язку із зберіганням речі понад розумний строк та з реалізацією товару.

Інші правовідносини, що виникають при реалізації купівлі-продажу також мають свої темпоральні виміри. Наприклад, це стосується відмови продавця передати товар, яка тягне той наслідок, що покупець вправі відмовитися від договору купівлі-продажу (ч. 1 ст. 665 ЦКУ). Вказаний спосіб правового регулювання цих взаємин потребує додаткового тлумачення. Закон каже про ситуацію, коли внаслідок порушення продавцем свого обов'язку передати майно виникає охоронне правовідношення, за яким покупець має право застосувати такий захід оперативного впливу, як одностороння відмова від договору. Але, слід звернути увагу на те, що даний результат настає не у випадку прострочення передачі чи поставки товару, а у разі відмови продавця передати річ. Адже, за граматичним та стилістичним тлумаченням вирази «відмовився передати» та «не передав» суть різні явища. Відтак, якщо законодавець прагнув надати інструментарію ст.665 Цивільного кодексу відмінного від прострочення сенсу, то приходимо до висновку про особливий статус даного порушення. По-перше, воно не пов'язане з простроченням виконання, бо відмова може відбутися і упродовж часу існування обов'язку. По-друге, факт такого правопорушення підлягає певній фіксації, що значно ускладнює виникнення охоронного реагування з боку кредитора. При цьому у останнього відсутнє право на відмову від договору у разі невиконання продавцем обов'язку щодо передачі товару, якщо не було зафіксовано відмови останнього. Утім, віритель взагалі то може зупинити або навіть припинити своє зустрічне виконання, але вже не на підставі правила ч. 1 ст. 665 ЦКУ, а, керуючись загальним правилом ч. 3 ст. 538 ЦКУ.

Таке правове забезпечення, коли покупець не може відмовитися від договору у разі невиконання обов'язку контрагентом стосовно передання речі, очевидно дисонує з правилом наступної статті кодексу, за яким саме такий наслідок настає у випадку невиконання продавцем обов'язку передати приналежності товару та документи, що його стосуються (ч. 2 ст. 666 ЦКУ). Вважаємо за доцільне узгодити юридичні механізми, що опосередковують вказані взаємини, надавши 'їм однотипного змісту. При цьому пріоритетним виглядає правило ст. 666 ЦКУ, але за умови, що у диспозиції норм буде зазначено, що поняттям невиконання обов'язку передати товар, його приналежності чи документи охоплюватиметься і таке порушення, як відмова від виконання.