Характеристика принципів політики в сфері боротьби зі злочинністю

Размещено на http://www.allbest.ru/

Характеристика принципів політики в сфері боротьби зі злочинністю

Острогляд О.В., кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри права та правоохоронної діяльності, Державний університет «Житомирська політехніка», професор кафедри права та публічного управління, ЗВО «Університет Короля Данила»

У статті розглядається багатоманітність підходів до поняття принципів політики в сфері боротьби зі злочинністю, що обумовлено змішуванням понять кримінально-правова політика, кримінальна політика, політика в сфері боротьби зі злочинністю. Вказано, що політика в сфері боротьби зі злочинністю, звичайно користується і принципами правової політики, але має і власний спектр принципів, що відображають специфіку цієї діяльності. Визначено систему принципів політики в сфері боротьби зі злочинністю.

Вказану систему складають наступні принципи: законність; рівність громадян перед законом; демократизм; справедливість; гуманізм; невідворотність відповідальності; науковість. Акцентовано увагу на тому, що принципи політики в сфері боротьби зі злочинністю, незважаючи на їх універсальність, отримують специфічне наповнення, що обумовлено чинним законодавством держави де вони закріплюються. Вплив на реалізацію принципів політики в сфері боротьби зі злочинністю має також і практика застосування конкретних заборон. Інколи бажання задовольнити потреби суспільства призводить до негативних наслідків і до фактичної суперечності, наприклад, принципів законності, демократизму і справедливості.

Ключові слова: принцип; кримінальна політика; політика в сфері боротьби зі злочинністю; законність; рівність громадян; демократизм; справедливість; гуманізм; невідворотність відповідальності; науковість.

Characteristics of policy principles in the field of crime fighting

Oleksandr Ostrohliad, Ph.D in Law, Associate Professor, Associate Professor of Law and Law enforcement activity Department, State University «Zhytomyr Polytechnic», Professor of Law and Public Management Department, Higher Education Institution «King Danylo University»,

The article considers the diversity of approaches to the concept of policy principles in the field of crime prevention, which is due to the mixing of the concepts of criminal law policy, criminal policy, policy in the field of crime prevention. Each phenomenon that exists in real reality interacts with related phenomena, mutually penetrates and mutually enriches each other, uses its certain provisions, but the principles, as the main starting provisions of a certain activity, each has its own. In the scientific literature, there is a diversity of opinions regarding what should constitute a system of policy principles in the field of crime fighting. Most scholars agree that this type of legal policy operates with the principles of legal policy in general, and also has a system of its own principles.

However, each of the specified systems has its own specificity due to the legislation system of each state and, accordingly, fills each of the highlighted principles with its own content. A system of policy principles in the field of crime fighting has been defined. The specified system consists of the following principles: legality; equality of citizens before the law; democracy; justice; humanism; inevitability of responsibility; science Attention is focused on the fact that the principles of policy in the field of crime fighting, despite their universality, receive a specific content, which is determined by the current legislation of the state where they are established. The practice of applying specific prohibitions also has an impact on the implementation of policy principles in the field of combating crime. Sometimes the desire to satisfy the needs of society leads to negative consequences and to the actual contradiction, for example, the principles of legality, democracy and justice.

This became evident with the beginning of Russia's full-scale aggression against Ukraine, when society faced a number of new problems. One of them turned out to be a heightened sense of justice, a demand for immediate punishment for those who commit encroachment on property in wartime conditions.

Key words: principle; criminal policy; policy in the field of crime fighting; legality; equality of citizens; democracy; justice; humanism; inevitability of responsibility; science.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями

На сьогодні вже значна кількість досліджень присвячена кримінально-правовій політиці під якою розуміється системоутворюючий елемент державної політики у сфері протидії злочинності, яка розробляє стратегію і тактику протидії злочинності кримінально-правовими засобами [13, с. 98]. Вона є базовою щодо інших політик, що входять в структуру політики протидії злочинності - кримінально-процесуальної, кримінально-виконавчої та кримінологічної.

А от сама політика в сфері боротьби зі злочинністю вже менше стає предметом досліджень, що інколи призводить до певних труднощів. Оскільки в розумінні галузевих політик потрібно виходити саме з загального поняття політики в сфері боротьби зі злочинністю, а вже потім переходити від загального до конкретного.

У дослідженнях з цієї проблематики використовуються різноманітні іншомовні джерела, часто відбувається змішування понять, а відповідно і суміжних ним категорій.

Зокрема, дуже часто автори змішують поняття «кримінальна політика», «кримінально-правова політика», «політика в сфері боротьби зі злочинністю», «правова політика» тощо. Інколи ототожнюють принципи політики в сфері боротьби зі злочинністю і принципи кримінально-правової політики.

Відповідно, кожне явище, що існує в реальній дійсності взаємодіє з суміжними явищами, взаємно проникає і взаємно збагачує одне одним, використовує його певні положення, але принципи, як основні вихідні положення певної діяльності в кожного свої.

Відповідно, щоб перейти до дослідження принципів галузевих політик, потрібно спочатку визначитися з розумінням принципів політики в сфері боротьби зі злочинністю і їх сучасним наповненням, проаналізувати окремі проблеми їх реалізації в практичній діяльності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми і на які спирається автор

В науці кримінального права існує значна кількість праць, які присвячені принципам політики в сфері боротьби зі злочинністю, їх значенню та системі. Зокрема висвітленням цих питань займалися: Владіміров В., Ляпунов Ю., Грищук В., Босхолов С., Епіфанова Є., Кабулов Р, Нарбутаєв Е., Коробєєв А., Лесніков Г., Лопашенко Н., Ревін В., Фріс П., Халілев Р та інші.

Зважаючи на різноманітність праць, всі вони містять власні підходи, інколи протилежні та допускають змішування суміжних понять, що і обумовлює необхідність подальшого дослідження.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття. Частина вказаних дослідників не досліджували правове поле України, що також потребує висвітлення, щодо конкретного наповнення змістом кожного принципу.

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Метою статті є формування системи принципів політики в сфері боротьби зі злочинністю та характеристика практичної реалізації кожного елементу системи.

Виклад основного матеріалу дослідження

В науковій літературі існує різноманітність думок стосовно того, що має складати систему принципів політики в сфері боротьби зі злочинністю. В більшості науковці сходяться в тому, що цей вид правової політики оперує принципами правової політики загалом, а також має систему власних принципів. Проте кожна з вказаних систем має свою специфіку через систему законодавства кожної держави і, відповідно, наповнює кожен з принципів, що виділяється, власним змістом.

Розглянемо кілька підходів в цій сфері.

Стосовно політики в сфері боротьби зі злочинністю П.Л. Фріс, зокрема, зазначає наступне: політика у сфері боротьби зі злочинністю повинна будуватись на загальних принципах, на яких повинна будуватись і вся правова політика України. До них належать: принцип демократизму (ст. 1 Конституції); принцип переваги прав і свобод людини (ст. 3 Конституції); принцип верховенства права (ст. 8 Конституції); принцип рівності громадян (ст ст. 21 та 24 Конституції); принцип зворотної дії в часі (ст. 58 Конституції); принцип виключення подвійної відповідальності (сг. 61 Конституції); принцип законності та винної відповідальності (ст. 62 Конституції); принцип гуманізму [17, с. 31]. Систему ж спеціальних принципів політики у сфері боротьби зі злочинністю, на його думку, утворюють: принцип науковості, принцип соціальної справедливості, принцип узгодженості функціонування складових системи боротьби зі злочинністю; принцип переваги запобігання злочинності; принцип економії репресії, принцип доцільності, принцип невідворотності відповідальності [17, с. 31].

Подібну позицію має і Н.А. Лопашенко, а саме вона вважає, що кримінально-правова політика здійснюється відповідно до тих же принципів, на яких будується і будь-яка інша правова політика: вони сформульовані в загальній теорії держави і права. До них слід віднести: 1) соціальну обумовленість; 2) наукову обґрунтованість; 3) стійкість і передбачуваність; 4) легітимність, демократичну сутність; 5) гуманність та моральність; 6) справедливість; 7) гласність; 8) поєднання інтересів особистості та держави; 9) пріоритетність прав людини; 10) відповідність міжнародним стандартам [11, с. 275]. Зміст кримінально-правової політики, звісно, накладає свою специфіку на зміст зазначених вище принципів. Він же ж диктує необхідність існування ще двох принципів кримінально-правової політики, специфічних лише для неї: принцип економії репресії та принцип невідворотності відповідальності [11, с. 275-276].

Ця ж позиція міститься і в Енциклопедії кримінального права [19, с.37].

Тихонов Є. передбачає що з урахуванням нових реалій, які мають методологічне значення, до принципів кримінальної політики відносяться: законність; рівність громадян перед законом; демократизм; справедливість; гуманізм; невідворотність відповідальності [15, с.32].

Лесніков Г.Ю. передбачає наступну систему принципів кримінальної політики, куди входять принципи: гуманізму; полінормативності; цілісності кримінальної політики; єдності кримінальної політики; участі громадянського суспільства у формуванні та реалізації кримінальної політики; взаємної відповідальності особи, суспільства та держави; міжнародного співробітництва та взаємодопомоги у боротьбі зі злочинністю та тероризмом; економії кримінальної репресії; забезпечення громадської та національної безпеки [10, с.12-13].

Халієв РА. підводячи підсумки вивченню основних принципів складових правової політики (кримінально-правової - О.О.) держави зазначає, що можемо виокремити основні, які притаманні кожному виду правової політики: принцип соціальної обумовленості; принцип наукової обґрунтованість; принцип стійкості і передбачуваності; принцип легітимності та демократичності; принцип гуманності і моральності; принцип справедливості; принцип гласності; принцип поєднання інтересів особистості і держави; принцип пріоритетності прав людини; принцип відповідності міжнародним стандартам забезпечення прав і свобод людини; принцип законності; принцип рівності громадян перед законом; принцип демократизму; принцип економії репресивних заходів; принцип доцільності; принцип спрямованості та координації діяльності органів влади з її реалізації [18, с. 330].

В даних підходах вбачається одне спільне, в більшості своїй вони змішують принципи просто правової політики і принципи політики в сфері боротьби зі злочинністю (кримінальної політики). Як вже зазначалося звичайно відбувається взаємне проникнення цих принципів, але є і ті принципи, які притаманні саме політиці в сфері боротьби зі злочинністю і кримінально-правовій політиці.

Наприклад, Епіфанова Є.В. до принципів кримінально-правової політики відносить: 1) соціальна обумовленість, 2) наукова обґрунтованість, 3) стійкість і передбачуваність, 4) легітимність, демократична сутність, 5) гуманність і моральність, 6) справедливість, 7) гласність, 8) поєднання інтересів особи і держави, 9) пріоритетність прав людини, 10) відповідність міжнародним стандартам, 11) економія репресії, 12) невідворотність відповідальності [5, с. 30].

Незважаючи на те, що автор називає їх принципами кримінально-правової політики, тут швидше всього знову ж таки йде мова про принципи політики в сфері боротьби зі злочинністю до яких включено частину принципів просто правової політики.

Існують і інші класифікації принципів політики боротьби зі злочинністю.

Зокрема, В.К. Грищук, зазначає, що важливе, можна сказати визначальне, значення для вироблення і реалізації кримінальної політики української держави має уміле, гармонійне, збалансоване застосування принципів кримінальної політики. В юридичній літературі, як правило, звертають увагу на такі принципи кримінальної політики: 1) законність; 2) науковість; 3) гуманність; 4) справедливість; 5) демократичність; 6) рівність. Не можна надавати перевагу жодному з них при виробленні кримінально-правових механізмів протидії злочинності. Не може бути абсолютизації жодного з них. Абсолютна справедливість і рівність, наприклад, не можливі і навіть шкідливі, бо це шлях до застосування принципу таліону. Абсолютна гуманність і демократичність - це шлях до анархії, розвалу державності і правової системи. Абсолютна науковість - шлях до ігнорування потреб практики протидії злочинності. Абсолютна законність може бути несумісною з гуманністю, справедливістю і демократичністю [3, с.31].

Якби підсумовуючи, С.С. Босхолов, пропонує наступну класифікацію принципів кримінальної політики (політики в сфері боротьби зі злочинністю), яку можна взяти за основу короткого їх аналізу: законність; рівність громадян перед законом; демократизм; справедливість; гуманізм; невідворотність відповідальності; науковість [4, с. 32].

Саме ці принципи, як вбачається, характеризують саме політику в сфері боротьби зі злочинністю, а не правову політику загалом і не кримінально-правову політику. Далі розглянемо особливості змістовного наповнення цих принципів з врахуванням чинного законодавства України.

За твердженням С.С. Босхолова, яке також майже дослівно відображають Кабулов Р. та Нарбутаєв Е., принцип законності зазвичай розуміється як ідея, відповідно до якої злочинне діяння, його ознаки, караність та інші наслідки скоєння злочину визначаються лише законом.

Ніхто не може бути підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду та відповідно до закону [4, с. 32; 6, с. 11]. Стаття 3 ККУ [8].

Владіміров В.А. та Ляпунов Ю.І. зупиняються на певній особливості, вказуючи, що законність в галузі, що цікавить нас, слід розуміти не тільки як боротьбу з антисоціальними явищами в точній відповідності з приписами правових норм, але і як процес містить у собі творчу основу, яка полягає в охороні, зміцненні та розвитку всієї системи суспільних відносин [1, с. 74].

Ревін В.П. має значно ширший погляд на законність, зокрема, вказуючи, що принцип законності в кримінальній політиці розуміється як відповідність діяльності у цій сфері Конституції; відповідність закону всієї системи підзаконних актів та управлінських рішень та відповідність застосовуваного закону його точному змісту [14, с.27].

Принцип рівності громадян перед законом знайшов законодавче відображення у положеннях відповідно до яких особи, які вчинили злочини, рівні перед законом і підлягають кримінальній відповідальності незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, майнового та посадового становища, місця проживання, ставлення до релігії, переконань, належності до громадських об'єднань та інших обставин. Цей принцип утворює фундамент правового статусу громадян у правовій державі та демократичному суспільстві [4, с. 32; 6, с. 11]. Стаття 6 ККУ [8].

Принцип демократизму означає насамперед широке участь громадян та їх об'єднань у реалізації завдань кримінальної політики. У зміцненні правових основ державного та суспільного життя необхідні як пряма участь громадян, так і їхній вплив на діяльність державного апарату, органів кримінальної юстиції за допомогою гласності та максимально можливої відкритості цієї діяльності, постійного врахування громадської думки, розвитку цивільного контролю. Держава визначає основні напрями боротьби зі злочинністю. Проте її зусилля можуть увінчатися успіхом лише у взаємодії із зусиллями всіх інститутів громадянського суспільства, народу загалом та кожного громадянина окремо [4, с. 32-33; 6, с. 11].

Інколи несвоєчасна реакція держави на вимоги суспільства, або навпаки, поспішна реакція, призводить до негативних результатів.

З початком повномасштабної агресії росії проти України суспільство зіткнулося з рядом нових проблем. Однією з таких виявилося загострене почуття справедливості, вимога негайної кари до тих осіб, які вчиняють посягання на власність в умовах воєнного часу.

Оскільки в суспільстві, у тому числі і завдяки висвітленню в ЗМІ в більшості негативних сторін роботи судових та правоохоронних органів, сформувалося чітке переконання про неспроможність справедливого покарання винних - країною прокотилася хвиля самосудів над так званими «мародерами».

В більшості реагуючи на запит суспільної думки, а також прагнучи впорядкувати цю групу відносин ВРУ 3 березня 2022 р прийняла Закон про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за мародерство (опубліковано 6 березня, набрав чинності 7 березня). Згідно цього закону, зокрема, також внесено зміни та доповнення до ст. 185 «Крадіжка», ст. 186 «Грабіж», ст. 187 «Розбій», ст. 189 «Вимагання», ст. 191 «Привласнення, розтрата майна або заподіяння ним шляхом зловживання службовим становищем» Кримінального кодексу України, якими кваліфіковано дані діяння в умовах воєнного або надзвичайного стану за ч. 4 відповідних статей.

Тобто, наприклад, за крадіжку, вчинену в умовах воєнного стану має наставати покарання у вигляді позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.

Згідно із статистичними даними, крадіжка - це одне з найбільш поширених діянь в Україні, кількість зареєстрованих крадіжок коливається в межах 200 тис. випадків на рік.

Але зважаючи на таку кількість зареєстрованих діянь, чи відповів законодавець дійсно на потреби суспільства значно, кратно посиливши покарання саме за крадіжку? Чи не є таке покарання занадто суровим? Чи дає таке покарання можливість застосувати індивідуалізацію кримінальної відповідальності, як метод кримінально-правової політики, в кожному конкретному випадку? Чи не змушені суди в змінених умовах воєнного стану долати поспішні кримінально-правові політичні рішення законодавця в процесі застосування цієї норми (усунути проблему може лише суб'єкт правотворчості)? І чи не свідчить це про необхідність коригування норми ст. 185 ККУ?

Для відповіді на ці запитання звернемося до Єдиного державного реєстру судових рішень. Для аналізу візьмемо суди Івано-Франківської області, як віддаленої від зони безпосередній бойових дії, а також в якій суди не змінювали підсудність. Період 1 липня - 1 вересня 2022 року. За цей час винесено 56 вироків (не всі вони стосовно діянь, вчиненених після 6 березня 2022 року) обвинуваченим у вчиненні діянь передбачених ст. 185 ККУ.

З проведеного аналізу можна зробити висновки, що практика призначення покарання за вчинення крадіжки в умовах воєнного стану йде наступними шляхами: 1. Найбільш поширений - застосування ст. 69 ККУ, тобто призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (11 вироків). 2. Призначення мінімального покарання передбаченого ч. 4 ст. 185 - 5 років позбавлення волі з застосуванням ст. 75 ККУ, тобто звільнення від відбування покарання з випробуванням (6 вироків). 3. Одночасне застосування ст.ст. 69 і 75, тобто призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом від якого особа звільняється з випробуванням (5 вироків). 4. При наявності невідбутої частини покарання за попереднім вироком, а також вчинення кількох діянь в умовах воєнного стану, застосовується лише ч. 4 ст. 185, але і в цьому випадку покарання мінімальне, що передбачено санкцією цієї частини - 5 років позбавлення волі (3 вироки).

Тому навряд чи таке реальне застосування зазначених змін відповідає принципу демократизму та наступному аналізованому принципу - справедливості.

Принцип справедливості також вперше знайшов свій відбиток у новому кримінальному законодавстві. КК встановлює, що покарання та інші заходи кримінально-правового характеру, що застосовуються до особи, яка вчинила злочин, повинні бути справедливими, тобто відповідати характеру та ступеню суспільної небезпеки злочину, обставин його скоєння та особистості винного. Ніхто не може нести кримінальну відповідальність двічі за один і той самий злочин [4, с. 33]. Принцип справедливості означає, що при призначенні покарання має керуватися не емоціями, не почуттям помсти, а об'єктивною оцінкою як скоєного злочину так і особи винного [6, с. 12]. Стаття 2 ККУ [8].

Принцип справедливості кримінальної політики, наголошує Ревін В.П. зобов'язує законодавця обґрунтовано і повно (насамперед, за допомогою кримінологічної експертизи) відбирати криміналізовані та декриміналізовані діяння, встановлювати види та розміри санкцій, їх «набір» у конкретних складах злочинів, загальні засади реалізації відповідальності, покарання та інші кримінально-правові заходи (медичного, виховного характеру та конфіскацію), які дозволили б у кожному конкретному випадку здійснити необхідний та достатній кримінально-правовий вплив на винного для досягнення цілей кримінальної відповідальності та покарання [14, с. 29].

Голік Ю.В., Коробєєв А.І., Усс А.В. підкреслюють, що вираженням принципу справедливості включає і широке застосування на практиці різних видів звільнення від кримінальної відповідальності та покарання [16, с. 48].

Принцип гуманізму законодавчо закріплено в КК [8], і означає, що кримінальне законодавство забезпечує безпеку людини і що покарання та інші заходи кримінально-правового характеру, що застосовуються до особи, яка вчинила злочин, не можуть мати на меті заподіяння фізичних страждань або приниження людської гідності. Гуманізм - це моральна позиція, що виражає визнання цінності людини як особистості, повагу до її гідності, прагнення до її блага як мети суспільного процесу [4, с. 34; 6, с. 12-13].

Дане положення перекликається також і з положеннями процесуального законодавства, зокрема, стаття 11 КПК «Повага до людської гідності» [9] передбачає: «1. Під час кримінального провадження повинна бути забезпечена повага до людської гідності, прав і свобод кожної особи.

2. Забороняється під час кримінального провадження піддавати особу катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню, вдаватися до погроз застосування такого поводження, утримувати особу у принизливих умовах, примушувати до дій, що принижують її гідність.

3. Кожен має право захищати усіма засобами, що не заборонені законом, свою людську гідність, права, свободи та інтереси, порушені під час здійснення кримінального провадження» [9].

Принцип гуманізму, на думку Грищука В.К., слід розглядати в трьох площинах: а) щодо суспільства в цілому; б) щодо особи, яка порушила кримінально-правову заборону; в) щодо потерпілого. З цього випливає, що в процесі гуманізації кримінального законодавства інтереси зазначених сторін неодмінно слід гармонійно поєднувати [2, с. 115]. Курс на гуманізацію кримінального законодавства не дасть бажаного ефекту, якщо не буде тісно пов'язуватися зі зміцненням правопорядку і дисципліни в суспільстві, безумовним виконанням особою своїх обов'язків перед суспільством, забезпеченням високого рівня гуманістичної моралі, формуванням правової культури [2, с. 115].

Застосовуючи навіть суворі заходи покарання, наявні в арсеналі засобів примусу держави, стосовно осіб, які вчинили найбільш небезпечні для суспільства злочини, підкреслюють Владіміров В.А. та Ляпунов Ю.І., органи правосуддя аж ніяк не переслідують цілей помсти, відплати, відшкодування злом за зло [1, с. 85].

Принцип невідворотності відповідальності означає, що будь-яка особа, яка вчинила злочин, має нести за нього відповідальність. Тим самим конкретизуються найбільш загальні за змістом принципи законності та рівності громадян перед законом. Реалізація принципу невідворотності відповідальності за скоєний злочин потребує ефективної роботи органів кримінальної юстиції щодо розкриття та розслідування злочинів. Слід враховувати, що незастосування кримінального закону практично буває пов'язані з тим, що законодавець хоч і виходив з об'єктивних потреб боротьби з тим чи іншим антигромадським явищем, але не врахував правила криміналізації, вироблені кримінально-правової наукою [4, с. 35; 6, с. 18].

Принцип науковості кримінальної політики у тому, що з розробці стратегії і тактики боротьби з злочинністю виходити з об'єктивних закономірностей, фактичного стану справ реальних можливостей, які забезпечують досягнення максимально можливих результатів боротьби з злочинністю. Необхідно відзначити, що механізм кримінальної юстиції може працювати в оптимальному режимі лише за певного рівня та стану злочинності в країні. Віднесенням тих чи інших діянь до кола злочинного та караного законодавець побічно впливає на коливання рівня злочинності. У тих випадках, коли без достатнього наукового обґрунтування криміналізуються ті чи інші форми протиправної поведінки, по-перше, не реалізується в повному обсязі невідворотність відповідальності, по-друге, відволікаються людські та матеріальні резерви, а отже, знижується загалом ефективність боротьби зі злочинністю. На стадії правозастосування дотримання цього принципу дозволяє чітко визначити основні напрями боротьби зі злочинністю, створити точний прогноз розвитку ситуації, опти- мізувати кошти, людські та матеріальні ресурси та здійснювати управління процесами впливу та контролю за злочинністю. Реалізація принципу науковості, іншими словами, дозволяє правильно «перекладати» цілі кримінальної політики, які визначаються суспільними закономірностями та соціальною ситуацією, в юридично обґрунтовані та відповідні чинному законодавству висновки та оцінки, а потім приймати оптимальні правові та управлінські рішення [4, с. 35-36].

Крім зазначених, що в повній мірі можна віднести до принципів політики в сфері боротьби зі злочинністю, окремі дослідники відносять і інші положення, що на їх думку можуть бути принципами.

Наприклад, Кабулов Р та Нарбутаєв Е. визначають ще принцип лібералізму, якщо виходити з його етимології, а значить ідейного вираження, то вищою соціальною цінністю має бути людина, вищою формою людського існування свобода. Характерна риса тоталітарної кримінальної політики - агресивно-підозріле ставлення до людей, розгляд громадянина як потенційного злочинця. Таке ставлення, до речі, зовсім не безпідставне. Обумовлене людською природою природне прагнення до свободи робить буквально кожну особистість потенційно небезпечною для тоталітарної влади. Тому остання використовує кримінальний закон для блокування будь-яких проявів самодіяльності та саморегулювання [6, с. 14].

Ревін В.П. додає також комплексність, як принцип кримінальної політики у боротьбі зі злочинністю, передбачає використання можливостей усіх рівнів та підсистем кримінальної політики та її суб'єктів; відстеження змін у всьому ланцюгу причинно-наслідкових зв'язків явищ та їх наслідків; забезпечення узгодженості (координації та взаємодії) всіх суб'єктів кримінальної політики. Принцип реалізується під час підготовки узгоджених планів та програм боротьби зі злочинністю, що готуються та реалізуються суб'єктами кримінальної політики різних рівнів, іншими державними органами та громадськими об'єднаннями [14, с. 32].

боротьба злочинність законність гуманізм

Висновки з цього дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку

Ці принципи, особливо принцип лібералізму (як не притаманний державі загалом, а лише на певному етапі розвитку), оскільки є дискусійними потребують додаткового опрацювання в межах іншого дослідження.

Бібліографічний список

1. Владимиров В.А., Ляпунов Ю.И. Советская уголовная политика и ее отражение в действующем законодательстве. Учебное пособие. М.: Изд-во Акад. МВД СССР, 1979. 130 с.

2. Грищук В.К. Вибрані наукові праці. Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2010. 824 с.

3. Грищук В.К. Окремі питання кримінальної політики сучасної української держави // Політика в сфері боротьби зі злочинністю: актуальні проблеми сьогодення [текст] : Матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. / 2526 лютого 2011 року. Івано-Франківськ : Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника. С. 30-32.

4. Босхолов С.С. Основы уголовной политики: Конституционный, криминологический, уголовно-правовой и информационный аспекты. Изд. 2-е, перераб. М.: АО «Центр ЮрИнфоР», 2004. 303 с.

5. Епифанова Е.В. России необходима концепция уголовной политики. Российская юстиция, 2008. №4. С. 26-31.

6. Кабулов Р, Нарбутаев Э. Уголовная политика и ее реализация в деятельности органов внутренних дел: Учебное пособие. Т.: Академия МВД Республики Узбекистан, 2006. 120 с.

7. Коробеев А.И. Соотношение принципов уголовно-правовой политики и принципов уголовного права. Правовая политика и правовая жизнь. 2001. № 3, С. 73-85.

8. Кримінальний кодекс України. За станом на 7 березня 2022 р.

9. Кримінальний процесуальний кодекс України [текст]. К. : «Центр учбової літератури», 2012. 254 с.

10. Лесников Г.Ю. Уголовная политика современной России (методологические, правовые и организационные основы): Дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.08. Москва, 2005. 350 с.

11. Лопашенко Н.А. Основы уголовно-правового воздействия: уголовное право, уголовный закон, уголовно-правовая политика. СПб.: Издательство Р Асланова «Юридический центр Пресс», 2004. 339 с.

12. Острогляд О.В. Кримінально-правова політика протидії кримінальним правопорушенням проти власності в умовах воєнного стану: очікування та реальність. Кримінальна юстиція в Україні: реалії та перспективи: матеріали Круглого столу (23 вересня 2022 року) / упор. І.В. Гловюк, Н.Р. Лащук, В.В. Навроцька, І.Р. Серкевич, Н.І. Устрицька. Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2022. С. 65-68.

13. Острогляд О.В. Поняття та ознаки кримінально-правової політики. Jurnalul Juridic National: teorie si practica. №4(44). 2020. С. 95-99.

14. Ревин В.П. Уголовная политика: учебник для бакалавриата и магистратуры. 2-е изд., испр. и доп. М.: Издательство Юрайт, 2018. 278 с.

15. Тихонов Е. Уголовная политика государства в сфере защиты прав личности. Уголовное право. 2001. № 2.С. 31-35.

16. Голик Ю.В., Коробеев А.И., Усс А.В. Уголовно-правовая политика. Тенденции и перспективы. Красноярск: Изд-во Краснояр. ун-та, 1991.240 c.

17. Фріс П.Л. До розуміння змісту політики у сфері боротьби зі злочинністю та основних напрямів кримінально-правової політики. Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка. Спеціальний випуск. № 5-2011. С. 30-38.

18. Халілев Р А. Система принципів оперативно-розшукової політики з протидії злочинності на ґрунті етно-конфесійних суперечностей. Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия «Юридические науки». 2010. Том 23 (62). № 1. С.325-332.

19. Энциклопедия уголовного права. Т.1. Понятие уголовного права. СПб.: Издание профессора Малинина, 2005. 700 с.

References

1. Vladymyrov V.A., Liapunov Yu.Y. (1979). Sovetskaya ugolovnaya politika i eye otrazheniye v deystvuyushchem zakonodatelstve [Soviet criminal policy and its reflection in the current legislation]. Uchebnoye posobiye. Moskva: Yzd-vo Akad. MVD SSSR, 130 [in Russian].

2. Hryshchuk V.K. (2010). Vybrani naukovi pratsi [Selected scientific works]. Lviv: Lvivskyi derzhavnyi universytet vnutrishnikh sprav, 824 [in Ukrainian].

3. Hryshchuk V.K. (2011). Okremi pytannia kryminalnoi polityky suchasnoi ukrainskoi derzhavy [Separate issues of the criminal policy of the modern Ukrainian state] // Polityka v sferi borotby zi zlochynnistiu: aktualni problemy sohodennia [tekst]: Materialy Vseukr. nauk.-prakt. konf. / 25-26 liutoho 2011 roku. Ivano-Frankivsk: Prykarpatskyi natsionalnyi universytet imeni Vasylia Stefanyka. S. 30-32. [in Ukrainian].

4. Boskholov S.S. (2004). Osnovy uholovnoi polytyky: Konstytutsyonnyi, krymynolohycheskyi, uholovnopravovoi y ynformatsyonnyi aspekty [Fundamentals of criminal policy: Constitutional, criminological, criminal law and informational aspects]. Yzd. 2-e, pererab. Moskva: AO «Tsentr YurYnfoR», 303 [in Russian].

5. Epyfanova E.V. (2008). Rossyy neobkhodyma kontseptsyia uholovnoi polytyky [Russia needs a concept of criminal policy]. Russian justice, 4. 26-31 [in Russian].

6. Kabulov R., Narbutaev Е. (2006). Ugolovnaya politika i eye realizatsiya v deyatelnosti organov vnutrennikh del: [Criminal policy and its implementation in the activities of internal affairs bodies]: Uchebnoye posobiye. Tashkent: Akademyia MVD Respublyky Uzbekystan, 120 [in Russian].

7. Korobeev A.Y. (2001). Sootnoshenye pryntsypov uholovno-pravovoi polytyky y pryntsypov uholovnoho prava [Correlation between the principles of criminal law policy and the principles of criminal law]. Legal policy and legal life. 3, 73-85 [in Russian].

8. Kryminalnyi kodeks Ukrainy [Criminal Code of Ukraine]. Za stanom na 7 bereznia 2022. [in Ukrainian].

9. Kryminalnyi protsesualnyi kodeks Ukrainy [Criminal Procedure Code of Ukraine]. Kyiv: «Tsentr uchbovoi literatury» [in Ukrainian].

10. Lesnykov H.Yu. (2005). Ugolovnaya politika sovremennoy Rossii (metodologicheskiye. pravovyye i organizatsionnyye osnovy) [Criminal policy of modern Russia (methodological, legal and organizational foundations)]: Dys. ... doktora yuridicheskikh nauk: 12.00.08. Moskva, 350 [in Russian].

11. Lopashenko N.A. (2004). Osnovy ugolovno-pravovogo vozdeystviya: ugolovnoye pravo. ugolovnyy zakon. ugolovno-pravovaya politika. [Fundamentals of criminal law influence: criminal law, criminal law, criminal law policy]. Sankt Peterburg: Yzdatelstvo R. Aslanova «Iurydycheskyi tsentr Press», 339 [in Russian].

12. Ostrohliad O.V. (2022). Kryminalno-pravova polityka protydii kryminalnym pravoporushenniam proty vlasnosti v umovakh voiennoho stanu: ochikuvannia ta realnist [Criminal law policy of combating criminal offenses against property under martial law: expectations and reality]. Kryminalna yustytsiia v Ukraini: realii ta perspektyvy: materialy Kruhloho stolu (23 veresnia 2022 roku) / upor. I.V. Hloviuk, N.R. Lashchuk, V.V. Navrotska, I.R. Serkevych, N.I. Ustrytska. Lviv: Lvivskyi derzhavnyi universytet vnutrishnikh sprav, 65-68 [in Ukrainian].

13. Ostrohliad O.V. (2020). Poniattia ta oznaky kryminalno-pravovoi polityky [Concepts and signs of criminal law policy]. Jurnalul Juridic National: teorie si practica. 4(44). 95-99 [in Ukrainian].

14. Revyn V.P. (2018). Ugolovnaya politika : [Criminal policy]: uchebnik dlya bakalavriata i magistratury. 2-e izdaniye. ispravlenoye i dopolnenoye Moskva : Izdatelstvo Yurayt., 278 [in Russian].

15. Tykhono,E. (2001). Ugolovnaya politika gosudarstva v sfere zashchity prav lichnosti [Criminal policy of the state in the field of protection of individual rights]. Criminal law. 2, 31-35 [in Russian].

16. Golik Yu.V.. Korobeyev A.I.. Uss A.V. (1991) Ugolovno-pravovaya politika. Tendentsii i perspektivy. [Criminal law policy. Trends and prospects] Krasnoyarsk: Izdatelstvo Krasnoyarskogo universiteta. 240 [in Russian].

17. Fris P.L. (2011). Do rozuminnia zmistu polityky u sferi borotby zi zlochynnistiu ta osnovnykh napriamiv kryminalno-pravovoi polityky [To understand the content of the policy in the field of crime fighting and the main directions of the criminal law policy]. Visnyk Luhanskoho derzhavnoho universytetu vnutrishnikh sprav imeni E.O. Didorenka. Spetsialnyi vypusk - Bulletin of the Luhansk State University of Internal Affairs named after E.O. Didorenko. 5-2011,30-38 [in Ukrainian].

18. Khalilev R.A. (2010). Systema pryntsypiv operatyvno-rozshukovoi polityky z protydii zlochynnosti na grunti etno-konfesiinykh superechnostei [The system of principles of operative and investigative policy for combating crime on the basis of ethno-confessional contradictions]. Uchenbie zapysky Tavrycheskoho natsyonalnoho unyversyteta ym. V. Y Vernadskoho. Seryia «lurydycheskye nauky» - Scientific notes of the Taurida National University. V. I. Vernadsky. Series «Legal sciences». Tom 23 (62). № 1.325-332 [in Ukrainian].

19. Entsyklopedyia uholovnoho prava (2005). T.1. Poniatye uholovnoho prava. [Encyclopedia of Criminal Law. T.1. The concept of criminal law.] Sankt Peterburg: Yzdanye professora Malynyna [in Russian].

Размещено на Allbest.ru