Поняття та основні ознаки адміністративного акту: аналіз сучасної адміністративно-правової літератури

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поняття та основні ознаки адміністративного акту: аналіз сучасної адміністративно-правової літератури

Турчак А.М.

Здобувач кафедри адміністративного, кримінального права і процесу, Інститут права Закладу вищої освіти "Міжнародний університет бізнесу і права", м. Херсон, Україна

Анотація

У статті автором зазначено деякі принципові тези з приводу сутності адміністративного акту. Зокрема, на думку автора, не зовсім вірно категорію "адміністративний акт" вважати узагальнюючою та включати у її зміст не тільки індивідуальні акти, але й нормативно-правові акти. У баченні автора, адміністративний акт не може використовуватися як категорія для позначення рішень або дій, що стосуються проходження публічної служби або організації діяльності відповідних структурних підрозділів адміністративного органу. У даному випадку вказані акти мають внутрішньо-організаційний характер. Підтримано тезу про те, що до адміністративних актів публічної адміністрації також не можуть бути віднесені: акти-дії суб'єктів публічної адміністрації, а також інші самостійні види інструментів діяльності публічної адміністрації, як-то акти-плани, нормативні акти, адміністративні договори; проміжні рішення суб'єкта публічної адміністрації; офіційні документи, які засвідчують певні факти. Автором не сприймається тезу про ігнорування такої ознаки адміністративного акту як індивідуальний характер, яка пропагується окремими дослідниками. На підставі викладеного, автор вважає, що ознаками адміністративного акту є: адресний, індивідуальний характер; акт стосується конкретного суб'єкта правовідносин - фізичну або юридичну особу; видається (приймається) уповноваженим суб'єктом публічного адміністрування; спрямованість на реалізацію матеріальних норм адміністративного права; зовнішній характер дії; вектор на досягнення певних юридичних результатів для конкретних суб'єктів - встановлення, зміна або припинення їх прав та обов'язків. Зауважено, що адміністративний акт - це рішення або юридично значуща адресна дія індивідуального характеру, що має зовнішній вплив та видається (приймається) уповноваженим суб'єктом публічного адміністрування, спрямована на реалізацію матеріальних норм адміністративного права та досягнення певних юридичних результатів для конкретних суб'єктів - встановлення, зміна або припинення їх прав та обов'язків. Ключові слова: адміністративний акт, акт управління, адміністративна процедура, ознаки, публічна адміністрація. адміністративний акт правовий

CONCEPT AND MAIN FEATURES OF AN ADMINISTRATIVE ACT: ANALYSIS OF MODERN ADMINISTRATIVE AND LEGAL LITERATURE

Alona Turchak

Recipient of the Department of Administrative, Criminal Law and Procedure, Institute of Law of the Institution of Higher Education "International University of Business and Law", Kherson, Ukraine

In the article, the author states some principle theses regarding the essence of the administrative act. In particular, in the opinion of the author, it is not entirely correct to consider the category "administrative act" as general and to include in its content not only individual acts, but also normative legal acts. In the author's view, an administrative act cannot be used as a category to denote decisions or actions related to the performance of public service or the organization of the activities of the relevant structural subdivisions of the administrative body. In this case, the specified acts are internal-organizational in nature. The thesis that administrative acts of public administration also cannot include: acts-actions of subjects of public administration, as well as other independent types of tools of public administration, such as acts-plans, normative acts, administrative contracts; intermediate decisions of the subject of public administration; official documents certifying certain facts. The author does not accept the thesis of ignoring such a feature of an administrative act as an individual character, which is promoted by individual researchers. Based on the above, the author believes that the characteristics of an administrative act are: addressed, individual character; the act concerns a specific subject of legal relations - a natural or legal entity; issued (accepted) by an authorized subject of public administration; focus on the implementation of material norms of administrative law; external nature of the action; a vector for achieving certain legal results for specific subjects - establishing, changing or terminating their rights and obligations. It is noted that an administrative act is a decision or a legally significant targeted action of an individual nature, which has external influence and is issued (adopted) by an authorized subject of public administration, aimed at the implementation of material norms of administrative law and the achievement of certain legal results for specific subjects - establishing, changing or terminating their rights and obligations.

Key words: administrative act, management act, administrative procedure, signs, public administration.

Постановка проблеми. Сучасні тенденції у сфері вітчизняного публічного адміністрування, постійне оновлення правової бази та її осучаснення дають поштовх науковій розробці відповідній проблематиці. Що цікаво цей процес є зворотнім та взаємопов'язаним. Тісний зв'язок теорії та практики, правотворчості та науки є важливою умовою ефективності будь-якої системи, у тому числі й будь-якої соціальної, оскільки обов'язкове слідування принципу науковості завжди послуговувало сталості та результативності функціонування системи публічної адміністрації та держави загалом, завжди давало основу для врахування історичного досвіду, систематично забезпечувало продуктивність та правильність аналізу поточного стану справ із виявленням проблем та розробкою шляхів їх вирішення, а також оперативно надавало емпіричний матеріал для прогнозування подальших подій.

Прикладом саме такого динамічного, поєднаного із невпинними науковими дослідженнями, розвитку окремо взятого сектору публічного адміністрування є адміністративна процедура та інститут адміністративного акту. Незважаючи на чималу дослідженність цієї проблематики в науці адміністративного права, та чи інша її складова піддається все новому та новому осмисленню, спричинене або ж тенденціями у судовій практиці або ж розробкою та прийняттям нового законодавства.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.

Протягом останніх десятиліть адміністративний акт, як предмет наукового дослідження, був і залишається у полі зорі В.Б. Авер'янова,

H. В. Александрової, Р.С. Алімова, О.Ф. Андрійко, Н.О. Армаш, О.М. Бандурки, В.М. Бевзенка, Ю.П. Битяка, В.В. Галунька, І.П. Голосніченка, Т.О. Гуржія, П.В. Діхтієвського, Є.В. Додіна, Л.Є. Кисіль, Л.В. Коваля, І.Б. Коліушка, Т.О. Коломоєць, В.К. Колпакова, А.Т Комзюка, Є.Б. Кубка, О.В. Кузьменко, Р.О. Куйбіди, Є.В. Курінного, О.С. Лагоди, Є.О. Легези, Д.М. Лук'янця, П.С. Лютікова, П.В. Макушева, О.О. Мандюка, Р.С. Мельника, О.І. Миколенка, Р С. Миронюка, О.А. Мілієнко, В.Ф. Опришка,

I. В. Патерило, В. Г Перепелюка, Ю.С. Педька, М.М. Полянского, Д.В. Приймаченка, А.О. Селіванова, В.С. Стефанюка, В.П. Тимощука, М.М. Тищенка, Ю.С. Шемшученка, А.М. Школика та інших вчених.

Формулювання цілей статті (постановка завдання). На підставі аналізу різноманітних точок зору, нормативних джерел сформулювати поняття та основні ознаки адміністративного акту.

Виклад основного матеріалу дослідження.

Певну, заявлену вище, тенденційність в уявленні про адміністративний акт можна простежити на рівні правотворчої діяльності. Зокрема, у Постанові Кабінету Міністрів від 17 липня 2009 р. № 737 "Про заходи щодо упорядкування адміністративних послуг", яка втратила чинність, адміністративний акт визначався як прийняте суб'єктом рішення індивідуальної дії, спрямоване на набуття, зміну чи припинення прав та обов'язків особи [1].

Натомість у проєкті Адміністративно-процедурного кодексу України (2012 року) зазначалося, що адміністративний акт - рішення (правовий акт, документ, відмітка в документі) індивідуальної дії, прийняте адміністративним органом за результатами розгляду адміністративної справи відповідно до цього Кодексу, спрямоване на набуття, зміну чи припинення прав та обов'язків фізичної або юридичної особи (осіб) [2]. Як бачимо, розробники проєкту кодексу вважали за необхідне уточнити, що суб'єктом прийняття акту є адміністративний орган та навести приклади таких актів - правовий акт, документ, відмітка в документі.

Фіксація дефініції "адміністративний акт" на рівні закону відбулася у 2017 році із прийняттям у новій редакції Кодексу адміністративного судочинства України [3]. І хоча законодавець використовує у назві інший термін, фактично можна стверджувати, що за окремими ознаками йде мова саме про адміністративний акт (хоча можна припустити, що розробники цих нормативних положень навмисно обрали саме такий термін - індивідуальний акт, намагаючись вирізнити його від акту адміністративного). Як би не було, п. 19 ст. 3 КАС України передбачає, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк [3]. На відміну від проєкту кодексу, КАС України чітко обмежує, що категорія "акт" вживається виключно у розумінні певного рішення суб'єкта владних повноважень і тільки того рішення, що видане або прийняте на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг.

На нашу думку, на тлі такого підходу, сформульованого у процесуальному законодавстві, доволі різко контрастують із ним відповідні положення новітнього адміністративно-процедурного законодавства, де зокрема вказано, що адміністративний акт - це рішення або юридично значуща дія індивідуального характеру, прийняте (вчинена) адміністративним органом для вирішення конкретної справи та спрямоване (спрямована) на набуття, зміну, припинення чи реалізацію прав та/або обов'язків окремої особи (осіб) (ст. 2 Закону України від 17 лютого 2022 року "Про адміністративну процедуру") [4]. По-перше, спеціальне процедурне законодавство застосовує саме категорію "адміністративний акт". По-друге, новітнє законодавство у цій сфері не зводить акт виключно до певного формального рішення, а констатує, що ним може бути й певна дія, що має юридичне значення та індивідуальний характер. По-третє, Закон України "Про адміністративну процедуру" не обмежує зміст досліджуваної категорії рамками дії акту (виконанням або визначеним строком).

Вбачається, що така ситуація, яка склалася на вітчизняних "теренах правотворчості" має певне логічне пояснення. Припускаючи той факт, що розробники положень КАС України (у новій редакції) виходили із так би мови широкого розуміння категорії "адміністративний акт" і для певної однозначності сприйняття, сталості та уніфікації судової практики ними вбачалась необхідність у проведенні чіткого водорозділу між актами індивідуальної та нормативної дії, між рішеннями та актами-діями і т.д. Найбільш вірогідним є те, що саме таке уявлення про предмет нашого дослідження має витоки із аналізу джерел м'якого права Європейського Союзу. Зокрема, у Рекомендації № R (84) 15 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам, термін "акт" означає будь-який захід або невжиття заходу/ заходів, що, з огляду на свій характер, безпосередньо впливає на права, свободи чи інтереси осіб. Так до актів, яких стосується Рекомендація № R (84) 15 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо публічно-правової відповідальності за спричинену шкоду, належать: а) нормативні акти, прийняті при здійсненні регуляторних повноважень; б) адміністративні акти, які не є регуляторними; в) фізичні акти. При цьому до вказаних актів також належать акти, вчинені при здійсненні правосуддя, які не є актами здійснення судової влади [5; 6, с. 434]. Фактично у європейському законодавстві, в окремих рекомендаціях, віддається перевага широкій трактовці категорії "адміністративний акт", де слово "адміністративний" є родовою ознакою для усіх актів, що прийняті публічною адміністрацією або уповноваженими на те нею суб'єктами - як нормативних, так і індивідуальних, серед яких у тому числі є й акти-дії.

Важливо відмітити, що саме такий підхід використовує законодавство Французької Республіки, де поняття адміністративного акта охоплює всі акти адміністрації, які мають публічно-правовий характер та породжують правові наслідки. Іншими словами, категорія "адміністративні акти" охоплює односторонні адміністративні акти (acte administratif unilatйral), адміністративні договори (њntrat administratif), нормативні акти (acte rйglementaire) та індивідуальні акти (acte individuel). Таке широке тлумачення притаманне не лише Франції, але й іншим європейським державам, що орієнтуються на французьке право, а саме: Бельгії, Іспанії, Італії та Португалії [7, с. 106; 8, с. 41-42]. Натомість, змістовно інший сенс у цю категорію вкладається німецьким законодавцем. Відповідно до пар. 35 Закону Федеративної Республіки Німеччини "Про адміністративну процедуру" адміністративним актом визнається кожне розпорядження, рішення або суверенний захід, який приймає орган влади для врегулювання окремого випадку у сфері публічного права і який має безпосередню, спрямовану назовні правову дію [9].

До речі, така своєрідна дискусійність та неоднозначність змісту категорії "адміністративний акт" в джерелах м'якого права Європейського Союзу, законодавстві окремих європейських держав, що у тому числі наклали свій відбиток і на вітчизняний нормативно-правовий масив у цій сфері, дали підстави дослідникам для певного плюралізму думок. Так, О.О. Мандюк розмірковуючи про сутність адміністративного акту та зміст цієї категорії, стверджує, що підхід до розуміння сутності адміністративних актів, обраний Францією та державами, що орієнтуються на її право, є більш виправданим і для України. Оскільки, на його думку, відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України оскарженню в адміністративних судах підлягають будь-які рішення, дії чи бездіяльність адміністрації суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Дослідник звертає увагу, що в наступних статтях законодавець уточнює, що саме потрібно розуміти під рішенням суб'єкта владних повноважень. Відповідно до ч. 2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. У підсумку, О.О. Мандюк резюмує, що цілком логічним та доцільним буде вживання загального терміну "адміністративні акти" та виділення в межах цього поняття індивідуальних адміністративних актів та нормативних актів, що приймаються органами публічної адміністрації [3; 8, с. 42]. На його думку, під індивідуальним адміністративним актом слід розуміти одностороннє волевиявлення адміністративного органу зовнішньої дії, що безпосередньо впливає на права, свободи чи інтереси конкретних осіб або стосується конкретної ситуації [8, с. 92]. При цьому вчений пропонує таке розуміння вказаного терміну закріпити й в адміністративно-процедурному законодавстві.

Разом з тим, слід визнати, що такий підхід виглядає достатньо нетиповим для новітньої адміністративно-правової науки і не зовсім співпадає із думкою значної кількості дослідників вказаної проблематики. Хоча В.Б. Авер'янов досліджуючи природу правових актів управління стверджував, що як у науковій літературі, так і в українському законодавстві відсутнє загальноприйняте визначення правового акту управління, немає єдиного підходу до назви таких актів. У літературі використовуються різні визначення: "адміністративні акти", "акти державної адміністрації", "виконавські рішення" тощо [10, с. 280]. В.Б. Авер'янов стверджував, що правовий акт управління - це офіційно оформлений результат волевиявлення органів виконавчої влади (та інших суб'єктів державного управління), здійснюваний в односторонньому порядку з дотриманням встановленої процедури і спрямований на виникнення певних юридичних наслідків [10, с. 281-282].

Запропоноване розуміння правового акту управління, як видно із вказаних вище тез, звісно охоплює не тільки так звані індивідуальні акти, але й нормативні. Саме тому, В.Б. Авер'янов класифікував правові акти управління за різним критеріями, серед яких, звісно що, своє чільне місце займали індивідуальні акти, які фактично і є (у тому числі у розумінні одного з фундаторів адміністративного права) актами адміністративними. Так, на сторінках академічного курсу з адміністративного права зазначається, що індивідуальні акти управління - це акти, які стосуються конкретних осіб, їх прав і обов'язків, їх характерною рисою є очевидний правозастосовчий характер. Головне в цих актах конкретність, тобто вирішення з їх допомогою індивідуальних справ та питань щодо конкретних осіб (особи), виникнення персоніфікованих адміністративних, зумовлених цими актами. Такі акти не тільки містять точно визначені й персоніфіковані юридичні приписи, а й завжди відіграють роль юридичних фактів, з якими пов'язуються виникнення, зміна та припинення конкретних адміністративно-правових відносин [10, с. 283].

Автори підручнику Загальне адміністративне право за загальною редакцією I.С. Гриценка пишуть, що адміністративний акт - це рішення (юридичний акт) індивідуальної дії, прийняте суб'єктом публічної адміністрації, спрямоване на набуття, зміну чи припинення прав та обов'язків фізичної або юридичної особи (осіб). Спрямованість адміністративного акта на створення, зміну чи припинення прав та обов'язків особи (осіб) дозволяє відрізняти від адміністративного акта офіційні документи, які не мають таких юридичних наслідків (наприклад, різного роду довідки) [11, с. 245]. У підручнику уточнюється, що способи оформлення адміністративного акта можуть бути різноманітними. Зокрема, адміністративний акт може діставати вияв у вигляді письмового рішення або документа, вчинення дії (дій), або навіть в усному волевиявленні [11, с. 244].

На монографічному ти дисертаційному рівні найбільш фундаментально порушену проблематику було розглянуто у роботах В.П. Тимошука. Власне, праці шановного вченого у тому числі стали теоретичною основою та надбанням не тільки для подальших наукових досліджень у цій сфері, але й у подальшому слугували теоретичною базою для законотворчої діяльності. На його думку, при визначенні поняття "адміністративний акт" слід виходити з напрацювань представників загальної теорії права до визначення категорій "акт" та "правовий акт", де акт розглядається як дія (поведінка), результат правомірної дії та юридичний документ, а також позицій фахівців науки адміністративного права, де домінує розуміння "акта" як вольової дії (волевиявлення) [12, с. 7]. У баченні В.П. Тимощука, адміністративний акт - це волевиявлення адміністративного органу щодо вирішення адміністративної справи, спрямоване на виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків конкретних фізичних або юридичних осіб. Адміністративним актом завершується розгляд та вирішення справи по-суті [12, с. 13]. Визначальними ознаками адміністративного акта є його прийняття адміністративною владою (адміністративним органом), індивідуальність (конкретність) та зовнішня дія акта [13, с. 33].

Серед новітніх наукових розвідок проблематики адміністративного акта якісно вирізняється дослідження, здійснене О.А. Мілієнко. Зокрема вчена до ознак адміністративних актів О.А. Мілієнко віднесено: каузальність правового регулювання; дуалізм нормативного впливу; публічний характер змісту його положень; їх спрямування на забезпечення прав та свобод приватної особи у сфері здійснення публічно-владних функцій держави, що визначає каузальний характер їх впливу; необхідність дотримання встановленої чинним законодавством процедури, форми та обсягу правосуб'єктності суб'єкта владних повноважень, що його ухвалює, що має безпосередній зв'язок із дотримання вимог чинності адміністративного акта; їх застосування з метою врегулювання індивідуальної справи, що не виключає можливості їх триваючої у часі реалізації; забезпечення можливості оскарження їх змісту, процедури ухвалення, що означає необхідність дотримання вимог прозорості та відкритості здійснення функцій публічного управління [14, с.13].

У свою чергу В.М. Бевзенко та М.І. Смокович, аналізуючи інститут адміністративного акту як предмет оскарження, цілком слушно звертають увагу, що часто адміністративні акти плутають з іншими документами, які видаються суб'єктами владних повноважень. Дослідники у зв'язку із цим детально розкривають зміст ознак адміністративного акту, деяких з яких є доволі суперечливими. Зокрема, на думку дослідників: "По-перше, він завжди адресований конкретному об'єктові - фізичній або юридичній особі. Видається в інтересах цієї особи, тож має адресність. Через цю адресність суди "фільтрують" звернення щодо цих адміністративних актів. Якщо, наприклад, видано наказ про призначення особи на посаду публічного службовця, то інша особа цей наказ оскаржувати не може, оскільки він її не стосується. По-друге, адміністративний акт породжує права та обов'язки у фізичної чи юридичної особи. ... По-третє, адміністративний акт певним чином оформлений: він містить обов'язкові елементи, реквізити, у ньому зазначено, ким і коли або відповідно до яких розпорядчих приписів він виданий, а також яким чином його можна оскаржити. Разом з тим вчені зазначають, що адміністративні акти можуть бути у письмовій формі, в усній формі (скажімо, розпорядження представника санітарно-епідеміологічної інспекції, який під час перевірки виявив певні порушення і вимагає їх усунути), а також в електронній формі (реєстри, наприклад, власників об'єктів). Проявом адміністративного акту є мовчазна згода або фіктивний адміністративний акт. По-четверте, до ознак адміністративного акта можна віднести також і те, що його реалізація забезпечується примусовою силою" [6, с. 438-439; 15].

Детально аналізуючи наявні точки зору вчених-адміністративістів, законодавчі та правотворчі підходи, узагальнений зарубіжний досвід, зазначимо деякі принципові тези з приводу сутності адміністративного акту.

1. У нашому розумінні, не зовсім вірно категорію "адміністративний акт" вважати узагальнюючою та включати у її зміст не тільки індивідуальні акти, але й нормативно-правові акти. Вбачається, що такий підхід заснований на вибудованій ще радянською правовою доктриною правовій конструкції "правовий акт управління або правовий державного управління" із яким фактично ототожнюється й акт адміністративний, що з точки зору діючого законодавства та судової практики не є правильним. Більш прийнятною є орієнтація на вже згаданий вище відповідний досвід Федеративної Республіки Німеччина, де дуже розвинене вчення про адміністративний акт (який є центральною категорією загального адміністративного права), загалом є досконалим адміністративне право й адміністративне судочинство [6, с. 437].

У цьому контексті абсолютно слушними є думки В.П. Тимощука, який зауважує, що видання нормативних актів, зокрема тих, що визначають права і обов'язки громадян (приватних осіб), адміністративними органами є невластивим для них видом діяльності, і повинно належати до повноважень політичних органів державної влади та органів місцевого самоврядування (це, зокрема, парламент, уряд, міністри, місцеві ради тощо) [13, с. 32].

2. У нашому баченні, адміністративний акт не може використовуватися як категорія для позначення рішень або дій, що стосуються проходження публічної служби або організації діяльності відповідних структурних підрозділів адміністративного органу. Мова йде про акти (рішення, накази, розпорядження і т д.) про призначенні та звільнення зі служби, переведення, преміювання, проходження стажування, перерозподіл обов'язків тощо. У даному випадку вказані акти мають внутрішньо-організаційний характер.

3. Підтримуємо тезу про те, що до адміністративних актів публічної адміністрації також не можуть бути віднесені: акти-дії суб'єктів публічної адміністрації, а також інші самостійні види інструментів діяльності публічної адміністрації, як то акти-плани, нормативні акти, адміністративні договори; проміжні рішення суб'єкта публічної адміністрації (наприклад, рішення про необхідність подання приватною особою додаткових документів, необхідних для надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки), оскільки вони не мають кінцевого регулюючого впливу; офіційні документи, які засвідчують певні факти (наприклад, диплом про вищу освіту, довідка про реєстрацію заяви про втрату оригіналів установчих документів, виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців) [16, с. 262].

4. Так само не сприймаємо й тезу про ігнорування такої ознаки адміністративного акту як індивідуальний характер, яка пропагується окремими дослідниками. Абсолютно логічно, що якщо акт не має індивідуалізованого характеру, то він не набуває ознак акту адміністративного. Це у свою чергу означає, що він ухвалюється (приймається) в порядку іншої процедури (регламенту), вводиться у дію в іншому порядку, має інші умови чинності та дії тощо.

5. Не вбачається за логічне поширювати зміст категорії "адміністративний акт" на так звану інформаційно-орієнтовну діяльність держави, оскільки вказана діяльність публічних суб'єктів (не тільки державних) має нейтральний характер і, як правило, не породжує правових наслідків, а лише інформує про фактичний правовий стан або ж вже існуючий факт настання юридичних результатів.

6. Не поділяємо тезу окремих вчених-адміністративістів про те, що адміністративні акти спрямовуються виключно на забезпечення прав та свобод приватної особи у сфері здійснення публічно-владних функцій держави. Така теза суперечить цілком правильному висновку про існування так званих обтяжуючих адміністративних актів, сутність яких як правильно стверджує зокрема Х. Пінкермаєр, полягає у тому, що "... такі акти невигідні для приватної особи і означають втручання в її права, відмову у задоволенні прохання про надання певних привілеїв, наприклад, позбавлення водійських прав чи відхилення заяви про надання дозволу на будівництво [17; 7, с. 109].

Висновки

На підставі вище викладеного, вважаємо, що ознаками адміністративного акту є:

адресний, індивідуальний характер; акт стосується конкретного суб'єкта правовідносин - фізичну або юридичну особу;

- видається (приймається) уповноваженим суб'єктом публічного адміністрування;

- спрямованість на реалізацію матеріальних норм адміністративного права;

- зовнішній характер дії;

- вектор на досягнення певних юридичних результатів для конкретних суб'єктів - встановлення, зміна або припинення їх прав та обов'язків.

Таким чином, адміністративний акт - це рішення або юридично значуща адресна дія індивідуального характеру, що має зовнішній вплив та видається (приймається) уповноваженим суб'єктом публічного адміністрування, спрямована на реалізацію матеріальних норм адміністративного права та досягнення певних юридичних результатів для конкретних суб'єктів - встановлення, зміна або припинення їх прав та обов'язків.

Бібліографічний список