Інноваційне розуміння сутності та значимості достовірних і недостовірних відомостей в юридичному і журналістському доказуванні

Размещено на http://allbest.ru

Міжнародний класичний університет імені Пилипа Орлика

Кафедра журналістики

Бондаренко Інна Вадимівна здобувачка вищої освіти

за спеціальністю 061 Журналістика

м. Миколаїв

Анотація

Звернуто увагу. що під передачею завідомо недостовірних відомостей більш правильно розуміти ситуацію, коли суб'єкт, від якого отримують ті чи інші відомості, знає про те, що ці відомості не відповідають повною мірою або частково фактичним обставинам конкретного діяння, події чи явища у цілому чи певній його стороні, але через ті чи інші міркування передає ці відомості як достовірні.

Підкреслено, що передачею незавідомо недостовірних відомостей фактично є ситуація коли суб'єкт, від якого отримують певні відомості, не знає про те, що ці відомості в силу тих чи інших причин (метеорологічних, дистанційних та інших умов сприйняття або особливостей органів чуття даного суб'єкта, сприйняття, запам'ятовування, зберігання, відтворення або іншої передачі ним цих відомостей, у т. ч. внаслідок відсутності необхідного життєвого чи спеціального досвіду або відповідної спеціальної та/чи професійної компетентності), не відповідають повною мірою або частково фактичним обставинам конкретного діяння, події чи явища у цілому чи певній його стороні та на час передачі таких відомостей переконаний у тому, що передає власне достовірні відомості.

Запропоновано під завідомо достовірними відомостями розуміти такі відомості, що повною мірою відповідають фактичним обставинам конкретного діяння, події або явища в цілому чи певної його сторони та особливості викладені сприйняття, запам'ятовування, зберігання, відтворення та іншої їх передачі певною особою сприяють передачі чи іншому оприлюдненню власне адекватних відомостей.

Звернуто увагу, що під незавідомо достовірними відомостями доцільно розуміти такі відомості,, які повною мірою відповідають фактичним обставинам конкретного діяння, події або явища в цілому або його певної сторони та наявні ті чи інші недоліки вказаних особливостей сприйняття, запам'ятовування, зберігання, відтворення та іншої передачі особою цих відомостей, ситуативно не змогли створити перешкоди для висловлювання нею власне адекватних суджень та/або іншого оприлюднення саме адекватних відомостей.

Запропоновано удосконалити базисні конституційні засади журналістської діяльності зі свободи слова на свободу завідомо достовірного слова та категоричну заборону під страхом застосування відповідної суворості юридичної відповідальності оприлюднення завідомо недостовірних відомостей, а свободу оприлюднення будь-яких інших відомостей допускати лише на відповідних державних дискусійних майданчиках.

Ключові слова : завідомо достовірні відомості; незавідомо достовірні відомості; завідомо недостовірні відомості; незавідомо достовірні відомості; свобода завідомо достовірних відомостей.

Abstract

Innovative understanding of the essence and significance of reliable and unreliable information in juridical and journalistical proving

Bondarenko Inna Vadimivna Student of higher education, specialty 061 journalism, department of journalism, International Classical University named after Pylyp Orlyk, Mykolaiv

Attention is drawn, that under the transmission of known unreliable information, it is more correct to understand the situation, when the subject, from whom certain information is received, knows, that this information does not fully or partially correspond to the factual circumstances of a specific act, event or phenomenon in general or a certain part of it, but due to one or another considerations passes this information as reliable.

It is emphasized, that the transmission of unknowingly unreliable information is in fact a situation, when the subject, from whom certain information is received, does not know, that this information due to one or another reason (meteorological, distance and other conditions of perception or peculiarities of the senses of this subject object, perception, memorization, storage, reproduction or other transmission of this information by him, including due to the lack of necessary life or special experience or corresponding special and/or professional competence), do not fully or partially correspond to the actual circumstances of a specific act, events or phenomena as a whole or a certain part of it and at the time of transmission of such information is convinced that he is transmitting authentic information.

It is suggested, that knownly reliable information should be understood as information, that fully corresponds to the actual circumstances of a specific act, event or phenomenon as a whole or a certain part of it, and the peculiarities of the stated perception, memorization, storage, reproduction and other transmission of it by a certain person contribute to transmission or other disclosure actually reliable information.

Attention is drawn to the fact, that unknowingly reliable information should be understood as such information, which fully corresponds to the actual circumstances of a specific action, event or phenomenon as a whole or a certain part of it and there are certain shortcomings of the specified features of perception, memorization, storage, reproduction and other transfer of this information by the person, situationally could not create obstacles for him to express properly adequate judgments and/or other disclosure of precisely reliable information.

It is proposed to improve the basic constitutional principles of journalistic activity from freedom of speech to freedom of known reliable speech and a categorical ban under the threat of applying the appropriate severity of juridical responsibility to publicize known to be unreliable information, and to allow the freedom to publicize any other information only on the relevant state discussion platforms.

Keywords: the known reliable information; an unknowingly reliable information; the known unreliable information; an unknowingly unreliable information; the freedom of known reliable information.

Вступ

Постановка проблеми. Положення про сутність і базисні юридичні властивості доказів та їх джерел і процедуру антикримінального доказування завжди складали основу будь-якого виду судочинства і найбільш досконалого вигляду завдяки Ю.О. Ланцедовій у низці останніх публікацій [4. С. 287-315, 334-343; та ін.], оприлюдненню однієї з останніх редакції яких присвячена окрема наукова стаття даної авторки у цьому ж випуску журналу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У той же час, ці ж положення повинні набувати в умовах воєнного стану особливого доктринального проектного законодавчого та іншого прикладного значення для відповідного докорінного реформування не лише антикримінального та будь-якого іншого виду юридичного, але й журналістського доказування. Власне тому авторка дійсної публікації у низці робіт присвятила особливу увагу розробці інноваційного розуміння сутності, співвідношення та особливостей використання у журналістській та будь-якій іншій такого роду діяльності завідомо і незавідомо достовірних та недостовірних відомостей [1. С. 38-42; 2. С. 17-19; 4. С. 375-378; 5. С. 14-23; та ін.], що. однак, ще не було розкрите та оприлюднене у межах вітчизняного фахового наукового видання з метою започаткування широкої коректної наукової дискусії у напрямку розробки загально визнаного варіанту вирішення відповідних проблем.

Мета статті у силу викладених причин полягає в обнародуванні в межах вітчизняного фахового наукового видання одного з останніх варіантів інноваційного розуміння сутності, співвідношення та особливостей використання у журналістській та будь-якій іншій такого роду діяльності завідомо і незавідомо достовірних та недостовірних відомостей з метою започаткування широкої коректної наукової дискусії у напрямку розробки загально визнаного варіанту вирішення відповідних проблем.

Виклад основного матеріалу

Взявши за основу вказані інноваційні базисні положення у частині сутності доказів та їх базисних основних і додаткових юридичних властивостей в антикримінальному та у будь-якому іншому виді судочинства, І.В. Бондаренко у низці публікацій [[1. С. 38-42; 2. С. 17-19; 4. С. 375-378; 5. С. 14-23; та ін.] представила інноваційне бачення сутності і співвідношення адекватних та неадекватних відомостей у контексті забезпечення законності у процесі здійснення журналістської діяльності та медіабезпеки у такій редакції :

1. Неадекватні відомості, тобто такі, що не відповідають фактичним обставинам конкретного діяння (дії чи бездіяльності окремої людини чи невеликої групи людей), події (дії чи бездіяльності дуже великих груп людей, коли неможливо встановити роль у досягнення загального результату кожного із учасників, наприклад, у процесі війни або іншої участі великих груп людей та ін.) або явища (дія чи бездіяльність сил природи, в т.ч. хижих тварин, які знаходяться в нерегульованих людиною умовах) в цілому чи певній його стороні та можуть бути поділені на :

Завідомо недостовірні відомості, тобто коли суб'єкт, від якого отримують певні відомості, знає про те, що ці відомості не відповідають повною мірою або частково фактичним обставинам конкретного діяння, події чи явища у цілому чи певній його стороні, але через ті чи інші міркування передає ці відомості як достовірні.

Незавідомо недостовірні відомості, тобто коли суб'єкт, від якого отримують певні відомості, не знає про те, що ці відомості в силу тих чи інших причин (метеорологічних, дистанційних та інших умов сприйняття або особливостей органів чуття даного суб'єкта, сприйняття, запам'ятовування, зберігання, відтворення або іншої передачі ним цих відомостей, у т. ч. внаслідок відсутності необхідного життєвого чи спеціального досвіду або відповідної спеціальної та/чи професійної компетентності), не відповідають повною мірою або частково фактичним обставинам конкретного діяння, події чи явища у цілому чи певній його стороні та на час передачі таких відомостей переконаний у тому, що передає власне достовірні відомості [5. С. 15]. оприлюднення недостовірний доказ журналістський

2. Адекватні відомості, тобто такі, що відповідають фактичним обставинам конкретного діяння, події чи явища у цілому або його певної сторони та також можуть бути поділені на :

Завідомо достовірні відомості, тобто такі, що повною мірою відповідають фактичним обставинам конкретного діяння, події або явища в цілому чи певної його сторони та особливості сприйняття, запам'ятовування, зберігання, відтворення та іншої їх передачі певною особою, в т. ч. необхідний життєвий чи спеціальний досвід або відповідна спеціальна чи професійна компетентність, сприяють передачі чи іншому оприлюдненню власне адекватних відомостей [5. С. 15-16].

Незавідомо достовірні відомості, тобто такі, які повною мірою відповідають фактичним обставинам конкретного діяння, події або явища в цілому або його певної сторони та наявні ті чи інші недоліки особливостей сприйняття, запам'ятовування, зберігання, відтворення та іншої передачі особою, в т. ч. відсутність необхідного життєвого чи спеціального досвіду або відповідної спеціальної чи професійної компетентності, ситуативно не змогли створити перешкоди для висловлювання нею власне адекватних суджень та/або іншого оприлюднення саме адекватних відомостей [5. С. 16].

На підставі вкладеного виглядає юридично некомпетентним представлення у ч. 1 ст. 34 Конституції України базисного підґрунтя законного здійснення журналістської діяльності та реального забезпечення медіабезпеки у частині так званої «свободи слова», що у цій нормі Основного закону представлена таким чином : «Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань» [6].

Більш правильно та юридично компетентно дану норму Конституції України сформулювати таким чином, щоб вона повною мірою відображала свободу публічного висловлення та іншого оприлюднення лише завідомо достовірних відомостей, сутність яких має формуватися тільки на спеціально створених державних дискусійних майданчиках, де кожний може, дійсно, обґрунтовувати, а не висловлювати голослівно, будь-яку думку щодо певної теми без будь-яких юридичних наслідків [5. С. 16]. І у разі, якщо така думка буде завідомо недостовірною, її спростувати, при наймі, неофіційно, для себе зможе більшість слухачів, які є компетентними по даній темі, а у контексті висловлення опонентами незавідомо недостовірних відомостей - держава на підставі вимог ч. 2 ст. 3 Конституції України, у частини фактично головного обов'язку держави утвердити і забезпечити право кожного представника українського населення на отримання із масмедіазасобів лише завідомо достовірних відомостей [6], має забезпечити подання на цих державних дискусійних майданчиках якісного відповідного обґрунтування тих чи інших причин виникнення у кожному конкретному випадку власне незавідомо недостовірних відомостей [5. С. 16-17]. Держава має створити такі умови, щоб правда не волюнтаристські, а власне природним шляхом оволодівала свідомістю кожного представника українського населення, у будь-якому випадку, максимально можливо мінімізуючи рівень вимушеного існування брехні, яку повністю викорінити на рівні хоча б незавідомо недостовірних відомостей. як вбачається, неможливо у силу надзвичайної складності і практичної недосяжності формування одностайної суспільної свідомості, дуже різного за освітою та рівнем аналітичного мислення кожного із представників українського населення [5. С. 17].

Тут головне, щоб рівень офіційної та/чи тіньової брехні (завідомо і незавідомо недостовірних відомостей) не досягав необхідності застосування достатньо обґрунтованих вимог ч. 3 ст. 34 Конституції України у частині введення обмежень в оприлюдненні такого роду відомостей в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя [6], коли для оприлюднення правди (завідомо і незавідомо достовірних відомостей) не може бути ніяких обмежень, за виключення випадків, коли народ масово не може сприйняти, навіть, правду без шкоди своїм та/або вказаним інтересам [5. С. 16].

У відповідності з вимогами ч. 1 ст. 111^-1 «Колабораційна діяльність» КК України, визначається кримінальним правопорушенням «публічне заперечення громадянином України здійснення збройної агресії проти України, ... або публічні заклики громадянином України ... до невизнання поширення державного суверенітету України на тимчасово окуповані території України» [7], де як бачимо, вже на законодавчому рівні визначена сутність завідомо достовірних відомостей у частині ведення збройної агресії власне проти України і тимчасової окупації її земель.

Напряму відносяться до такого ж роду особливостей забезпечення законності журналістської діяльності та медіабезпеки, а також діянь будь-яких інших громадян в умовах воєнного стану у частині оприлюднення завідомо і незавідомо достовірних і недостовірних відомостей як складу певного кримінального правопорушення й вимоги ч. 6 даної статті КК України, згідно якими, організація та проведення заходів політичного характеру, здійснення інформаційної діяльності у співпраці з державою-агресором та/або його окупаційною адміністрацією, спрямованих на підтримку держави-агресора, її окупаційної адміністрації чи збройних формувань та/або на уникнення нею відповідальності за збройну агресію проти України, за відсутності ознак державної зради, активна участь у таких заходах [7]. Цікавими у такому аспекті виявляються роз'яснення у примітці до вказаної статті кодексу, згідно яким :

1. У частині першій цієї статті публічним вважається поширення закликів або висловлення заперечення до невизначеного кола осіб, зокрема у мережі Інтернет або за допомогою засобів масової інформації.

2. У частині шостій цієї статті під заходами політичного характеру розуміються з'їзди, збори, мітинги, походи, демонстрації, конференції, круглі столи тощо.

3. У частині шостій цієї статті під здійсненням інформаційної діяльності розуміється створення, збирання, одержання, зберігання, використання та поширення відповідної інформації [7].

Непрямо відносяться до особливостей правового регулювання процесу оприлюднення завідомо і незавідомо достовірних і недостовірних відомостей в умовах воєнного стану й положення ч. 1 ст. 111^-2. «Пособництво державі- агресору» КК України, у відповідності з якими, умисні дії, спрямовані на допомогу державі-агресору (пособництво), збройним формуванням та/або окупаційній адміністрації держави-агресора, вчинені громадянином України, іноземцем чи особою без громадянства, за винятком громадян держави- агресора, з метою завдання шкоди Україні шляхом : реалізації чи підтримки рішень та/або дій держави-агресора, збройних формувань та/або окупаційної адміністрації держави-агресора; ... [7].

У той же час, найбільш «профільними» з точки зору законодавчого визначення порядку оприлюднення окремих видів відомостей, що не були офіційно оприлюднені чітко встановленим переліком державних органів та інших суб'єктів, є заново введена в КК України в умовах воєнного стану ст. 114^-2 «Несанкціоноване поширення інформації про направлення, переміщення зброї, озброєння та бойових припасів в Україну, рух, переміщення або розміщення Збройних Сил України чи інших утворених відповідно до законів України військових формувань, вчинене в умовах воєнного або надзвичайного стану» КК України, згідно якої :

1. Поширення інформації про направлення, переміщення зброї, озброєння та бойових припасів в Україну, у тому числі про їх переміщення територією України, якщо така інформація не розміщувалася (не поширювалася) у відкритому доступі Генеральним штабом Збройних Сил України, Міністерством оборони України, Головним управлінням розвідки Міністерства оборони України чи Службою безпеки України або в офіційних джерелах країн-партнерів, вчинене в умовах воєнного або надзвичайного стану, -карається позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.

2. Поширення інформації про переміщення, рух або розташування Збройних Сил України чи інших утворених відповідно до законів України військових формувань, за можливості їх ідентифікації на місцевості, якщо така інформація не розміщувалася у відкритому доступі Генеральним штабом Збройних Сил України, Міністерством оборони України або іншими уповноваженими державними органами, вчинене в умовах воєнного або надзвичайного стану, - карається позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.

3. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, вчинені за попередньою змовою групою осіб або з корисливих мотивів, або з метою надання такої інформації державі, що здійснює збройну агресію проти України, або її представникам, або іншим незаконним збройним формуванням, або якщо вони спричинили тяжкі наслідки, за відсутності ознак державної зради або шпигунства, - караються позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років [7].

З урахуванням викладеного виникає закономірне питання, а чому Президент держави, який тільки, згідно вимог ч. 1 і ч.2 ст. 102 і п. 17 ч. 1 ст. 106 Конституції України, є і Головнокомандувачем Збройних Сил України, і главою держави, і виступає від її імені, а також має державний статус гаранта дотримання Основного закону та прав і свобод людини і громадянина [6], не вказаний у переліку названих цій статті КК України суб'єктів владних повноважень та інших суб'єктів!!!???

Відповідь : юридичний ляпсус і не менше!!! [5. С. 20].

Взагалі традиційними правовими основами порядку оприлюднення різного роду відомостей до введення воєнного стану і появи вказаної статті в Особливій частині КК України була і є низка законів, зокрема, «Про державну таємницю», «Про доступ до публічної інформації», «Про електронні комунікації», «Про інформацію», «Про телебачення і радіомовлення» та ін., якими визначався і визначається досі порядок оприлюднення відомостей із обмеженим доступом [5. С. 20]. Тобто у даному випадку мова йшла не про визначення сутності певних завідомо достовірних відомостей, а порядку їх оприлюднення, порушення якого й тягло за собою відповідну юридичну, в т. ч. кримінальну, відповідальність [5. С. 20].

Зокрема, передача або збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю, якщо ці дії вчинені громадянином України, утворювало, склад кримінального правопорушення - державна зрада, за ст. 111 КК України, а якщо іноземцем або особою без громадянства, - шпигунство, за ст. 114 КК України [7].

При цьому наказом Служби безпеки України затверджувався Звід відомостей, що становлять державну таємницю, в якому вказані у цитованій ст. 114^-2 КК України відомості військового характеру [3].

Проте диспозиція вказаної статті, як бачимо, дозволяє оприлюднювати такого роду відомості в умовах воєнного або надзвичайного стану цілій низці державних органів та інших суб'єктів як української держави, так й певних інших країн світу, зокрема, Генеральному штабу Збройних Сил України, Міністерству оборони України, Головному управлінням розвідки Міністерства оборони України чи Службою безпеки України або в офіційних джерелах країн-партнерів [7].

І лише після цього такого роду відомості може вже на свій розсуд поширювати журналіст чи будь-яка інша владна або пересічна особа.

Тобто, у такому аспекті підкреслено, що такого роду відомості становлять державну таємницю лише до тих пір, доки вони не були офіційно оприлюднені вказаними офіційними суб'єктами [5. С. 21].

На конкретизацію викладених положень в умовах воєнного стану було прийнято й низку інших законів, що законодавче забороняють поширення певних видів відомостей. Зокрема, в контексті здійснення журналістської діяльності особливого значення набувають закони України «Про внесення змін до деяких законів України щодо заборони виготовлення та поширення інформаційної продукції, спрямованої на пропагування дій держави-агресора» [8]; та ін.

У такому аспекті може виникнути питання, а чи можуть офіційні державні органи легітимно, тобто без будь-яких юридичних наслідків, поширювати поміж своїх громадян завідомо недостовірні відомості, хоча б у формі навмисного неоприлюднення тих відомостей, що фактично є завідомо достовірними і становлять надзвичайний суспільний інтерес? [5. С. 21].

І тут доцільно спочатку процитувати вимоги ч. 2 та ч. 3 ст. 34 Конституції України, згідно яким :

- кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір;

- здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя [6].

Але особливого значення у цьому відношенні набувають положення ч. 2 ст. 50 Конституції України, у відповідності з якими, кожному гарантується право вільного доступу до відомостей про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена [6].

Якщо виходити з процитованих положень Основного закону, останній з видів відомостей взагалі не може бути засекречений чи недоведений своєчасно до громадян чи інших адресатів, а для будь-яких відомостей іншого характеру встановлений чіткий перелік ситуацій та підстав обмеження в їх поширенні [5. С. 22].

Більш правильним в умовах військового, надзвичайного чи будь-якого іншого особливого стану в державі видається пошук суспільного компромісу на підставі вимог ст. 39 «Крайня необхідність» КК України [7] з урахуванням того, що оприлюднення певних відомостей може призвести до суспільної паніки та інших негативних наслідків.

І за таких підстав оприлюднення такого роду відомостей має здійснюватися тоді і в такому обсязі, щоб, з однієї сторони, максимально можливе запобігти настанню такого роду наслідків, а, з іншої сторони, докласти всіх зусиль, щоб вимоги ч. 1 та ч. 2 ст. 3 Конституції України у частині визнання в державі людини та її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю, а також головний обов'язок держави та її органів утвердити та забезпечити перераховані соціальні цінності та всі інші права і свободи людини [6] були виконані у такій ситуації найбільш ефективно, раціонально та якісно.

Уявляється, що незалежно від наявності чи відсутності воєнного, надзвичайного чи будь-якого іншого особливого стану в державі, має існувати своєрідний загальнодержавний дискусійний майданчик, на якому можна наводити без будь-яких юридичних та інших наслідків аргументи щодо спростування у цілому чи у певній частині офіційної, в т.ч. й законодавче закріпленої, сутності тих чи інших відомостей як завідомо достовірних [5. С. 22-23].

В іншому випадку можна скотитися до цинічного авторитаризму і повного нівелювання конституційної гарантії як фактичної свободи свідомо достовірного слова, так і юридичної процедури щодо притягнення до відповідного виду та характеру та ступеня суворості юридичної відповідальності за оприлюднення невідомо недостовірних відомостей і, тим більше, якщо не зовсім , то, принаймні, максимально можливо мінімізувати рівень та наслідки оприлюднення свідомо недостовірних відомостей [5. С. 23]. Адже в такій ситуації нема чого боятися тому, хто впевнений, що він опанував власне справжнє сприйняття певної сторони навколишньої дійсності і зможе переконати в цьому відношенні опонентів, принаймні більшість активних спостерігачів процедури юридичного, журналістського або будь-якого іншого виду доказування [5. С. 23].

І яку прикладну цінність мають ті наукові досягнення сучасної журналістики, зокрема, у частині високопарної термінології і сучасних напрямків телевізійної, іміджевої, трансмедійної, фактчекінгової та політичної комунікацій, що не здатні без негайного впровадження належної базисної юридичної освіти на рівні безумовно викладених інноваційних положень для журналістів та всіх без виключення суб'єктів владних повноважень, але, перш за все, найвищої ланки державно-правового управління [4. С. 134-137, 376-378 та ін.], запобігти використанню, принаймні в офіційних виступах та дискусіях на вищому державному рівні, хоча б незавідомо недостовірних відомостей!!!??? [5. С. 31].

І чому навіть цілий новітній напрямок журналістської діяльності - фактчекінгової комунікації як спосіб перевірки власне безперечної достовірності тих відомостей, що оприлюднюються, все ж таки не змозі забезпечити, без використання вкладених та інших інноваційних досягнень представників наукової школи юриспруденції професора Аланкіра [9], ведення журналістських розслідувань, дискусій та інших такого роду масмедійних заходів на основі лише завідомо достовірних відомостей!!!??? [5. С. 31-32]. А тому, що журналістика у будь-якому випадку має трансформуватися у відповідну нову юридичну науку та діяльність і покласти в основу докорінного реформування журналістського та іншого подібного роду доказування і дискусій вже згадані розроблені Ю.О. Ланцедовою та іншими представниками вказаної наукової школи юриспруденції професора Аланкіра та оприлюднені в її окремій науковій статті даного випуску журналу інноваційні положення про сутність і базисні юридичні властивості доказів та їх джерел і процедуру антикримінального доказування [4. С. 287-315, 334-343; та ін.].

Висновки

Запропоноване інноваційне розуміння сутності і різновидів достовірних і недостовірних відомостей та їх значимості в юридичному і журналістському не претендує на завершеність і складає лише належну доктринальну, проектну законодавчу та іншу прикладну основу для ініціювання відповідної широкої коректної наукової дискусії з метою розробки загально визнаного варіанту вирішення цих проблем.

Література

1. Бондаренко І.В. Інноваційне розуміння та значення сутності та співвідношення завідомо і незавідомо достовірних і недостовірних відомостей у медіапросторі. Студентські наукові дискусії поза форматом : матеріали IX Міжнарод. конфер., 27 травня 2022 р. Івано- Франківськ : Ун-т Короля Данила, 2022. С. 38-42.

2. Бондаренко І.В. Значення інноваційного розуміння сутності достовірних відомостей для забезпечення легітимності масмедійної діяльності і медіабезпеки в територіальних громадах в умовах воєнного стану. Розвиток територіальних громад: правові, економічні та соціальні аспекти : матеріали II Міжнар. наук.-практ. конф., 9 червня 2022 р., Миколаїв - с. Коблеве. Миколаїв : МНАУ, 2022. С. 17-19.

3. Звід відомостей, що становлять державну таємницю. Затв. наказом Служби безпеки України від 12 серпня 2005 р., № 440, зі змінами згідно наказу СБУ № 283 від 5 жовтня 2020 р. Zakon.rada.gov.ua: веб-сайт. URL : https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/z0902-05#Text

4. Кириченко О. А., Ткач Ю.Д., Бондаренко І.В. Інновації юриспруденції в забезпеченні журналістської галузі права та медіабезпеки : монографія. Варшава : RS Global Sp.z О.О.; Київ : Видавець Назаров О. А., 2022. 2-ге вид. 1012 с.

5. Кириченко А.А., Бондаренко И.В. Инновационные основы легитимного массмедийного и иного обнародования достоверных и недостоверных сведений в условиях военного положения : учеб. пособие. 4-тое изд. Киев : Издатель Назаров О. А., 2022. 336 с.

6. Конституція України : закон України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 141, із змінами, згідно із законом України № 27-IX від 3 вересня 2019 р., ВВР, 2019, № 38, ст. 160. Zakon.rada.gov.ua : веб-сайт. URL : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр

7. Кримінальний кодекс України : закон України від 5 квітня 2001 р., № 2341-III. Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, № 25-26, ст. 131, зі змінами згідно із законом України від 14 квітня 2022 р., № 2198-IX. Zakon.rada.gov.ua : веб-сайт. URL :http://zakon4.rada.gov.ua/ l aws/ show/2341-14

8. Про внесення змін до деяких законів України щодо заборони виготовлення та поширення інформаційної продукції, спрямованої на пропагування дій держави-агресора : закон України від 3 березня 2022 р., № 2109-IX. Zakon.rada.gov.ua : веб-сайт. URL : https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/2109-20#n6

9. Наукова школа юриспруденції професора Аланкіра - 250 новітніх доктрин і концепцій. Правова еліта України. Київ : Вид-во «Логос», 2018. С. 74. URL : http://logos- ukraine.com.ua/project/index.php?project=peu2018&load=ns25.html

References

1. Bondarenko I.V. (2022) Innovacijne rozuminnya ta znach. sutnosti ta spivvidnosh. zavidomo i nezavidomo dostovirnih i nedostovir. vidomostej u mediaprostori [Innovat. understanding and meaning of the essence and relationship of known and unknown reliable and unreliable information in the media area] Studentski naukovi diskusiyi poza formatom : materiali IX Mizhnarod. konfer., 27 travnya 2022 r. Ivano-Frankivsk : Un-t Korolya Danila, S. 38-42 [in Ukraine].

2. Bondarenko I.V. (2022) Znachennya innovacijnogo rozuminnya sutnosti dostovirnih vidomostej dlya zabezpechennya legitimnosti masmedijnoyi diyalnosti i mediabezpeki v teritorialnih gromadah v umovah voyennogo stanu [The importance of an innovative understanding of the essence of reliable information to ensure the legitimacy of mass media activities and media security in territorial communities under martial status] Rozvitok teritorialnih gromad: pravovi, ekonomichni ta socialni aspekti : materiali II Mizhnar. nauk.-prakt. konf., 9 chervnya 2022 r., Mikolayiv - s. Kobleve. Mikolayiv : MNAU, S. 17-19 [in Ukr.].

3. Zvid vidomostej, sho stanovlyat derzhavnu tayemnicyu. Zatv. nakazom Sluzhbi bezpeki Ukrayini vid 12 serpnya 2005 r., № 440 (2005) [A collection of information constituting a state secret. Approval by order of the Security Service of Ukraine dated August 12, 2005, No. 440], zi zminami zgidno nakazu SBU № 283 vid 5 zhovtnya 2020 r. Zakon.rada.gov.ua: veb-sajt. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0902-05#Text [in Ukraine].

4. Kirichenko O. A., Tkach Yu.D., Bondarenko I.V. (2022) Innovaciyi yurisprudenciyi v zabezpechenni zhurnalistskoyi galuzi prava ta mediabezpeki : monografiya [Innovations of jurisprudence in ensuring the journalistic field of law and media security : monograph] Varshava : RS Global Sp.z O.O.; Kiyiv : Vidavec Nazarov O.A., 2-ge vid. 1012 s. [in Poland; in Ukraine].

5. Kirichenko A.A., Bondarenko I.V. (2022) Innovacionnye osnovy legitimnogo massmedijnogo i inogo obnarodovaniya dostovernyh i nedostovernyh svedenij v usloviyah voennogo polozheniya : ucheb. posobie. 4-toe izd. [Innovative foundations of legitimate mass media and other disclosure of reliable and false information under martial law : textbook. 4th ed.]. Kiev : Izdatel Nazarov O.A., 2022. 336 s. [in Ukraine].

6. Konstituciya Ukrayini : zakon Ukrayini vid 28 chervnya 1996 r. № 254k/96-VR (1996) [Constitution of Ukraine : Law of Ukraine of June 28, 1996 No. 254k/96-ВР]. Vidomosti Verhovnoyi Radi Ukrayini (VVR), 1996, № 30, st. 141, iz zminami, zgidno iz zakonom Ukrayini № 27-IX vid 3 veresnya 2019 r., VVR, 2019, № 38, st. 160. Zakon.rada.gov.ua : veb-sajt. URL : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254k/96-vr [in Ukraine].

7. Kriminalnij kodeks Ukrayini : zakon Ukrayini vid 5 kvitnya 2001 r., № 2341-III (2001) [Criminal Code of Ukraine : Law of Ukraine dated April 5, 2001, No. 2341 -III]. Vidom.Verh. Radi (VVR), 2001, № 25-26, st. 131, zi zminami zgidno iz zakonom Ukrayini vid 14 kvitnya 2022 r., № 2198-IX. Zakon.rada.gov.ua : veb-sajt. URL : http://zakon4.rada.gov.ua/ laws/show/2341-14 [in Ukraine].

8. Pro vnesennya zmin do deyakih zakoniv Ukrayini shodo zaboroni vigotovlennya ta poshirennya informacijnoyi produkciyi, spryamovanoyi na propaguvannya dij derzhavi-agresora : zakon Ukrayini vid 3 bereznya 2022 r., № 2109-IX (2022) [On amendments to some laws of Ukraine regarding the ban on the production and distribution of information products aimed at promoting the actions of the aggressor state: Law of Ukraine dated March 3, 2022, No. 2109-IX]. Zakon.rada.gov.ua : veb-sajt. URL : https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/2109-20#n6 [in Ukraine].

9. Naukova shkola yurisprudenciyi profesora Alankira - 250 novitnih doktrin i koncepcij (2018). [Professor Alankir's scientific school of jurisprudence - 250 neoteric doctrines and concepts] Pravova elita Ukrayini. Kiyiv : Vid-vo «Logos», S. 74. http://logos-ukraine.com.ua/ project/index.php?project =peu2018&load =ns25.html [in Ukraine].

Размещено на Allbest.ru