До питання про причини та умови рецидивної злочинності

Размещено на http://allbest.ru

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ

До питання про причини та умови рецидивної злочинності

Балабан С.М. Кандидат юридичних наук,

доцент кафедри кримінально-правових дисциплін

м. Дніпро, Україна

Анотація

Стаття присвячена кримінологічній характеристиці причини та умов рецидивної злочинності. У статті встановлено, що рецидивна злочинність зумовлює посилення кримінальних практик, свідчить про стійкість феномену самої злочинності та складає певне ідеологічне ядро кримінального світу. Автором розкриваються різні науково-кримінологічні підходи до визначення поняття «рецидивна злочинність».

В статті також звертається увага, що для кримінологічного рецидиву першочергового значення набуває сам факт будь-якого повернення особи до кримінальної поведінки, а наявність чи відсутність судимості натомість не відіграє вирішальної ролі. Саме кримінальна схильність найбільш яскраво характеризує суб'єкта та обумовлює необхідність вживання відповідних заходів до такої особи. Як підсумок визначено, що Україні потрібно вдосконалювати систему запобіжних заходів протидії рецидивній злочинності, здійснювати пенітенціарну реформу та більше опікуватися проблемами ресоціалізації осіб, що звільняються з місць позбавлення волі.

Ключові слова: рецидивна злочинність, рецидив, кримінологія, пенітенціарна реформа, ресоціалізація, рецидивіст, кримінальна політика.

Abstract

To the question of the causes and conditions of recidivism

Serhii Balaban

Candidate of Law Science, Associate Professor of the Department of Criminal Law Discipline, Dnipropetrovsk State University of Internal Affairs, Dnipro, Ukraine

The article is devoted to criminological characteristics, determination of the causes and conditions of recidivism. In the article it is established that recidivism predetermines the strengthening of criminal practices, indicates the resistance of the phenomenon itself and is a certain ideological core of the criminal world. The author reveals different scientific and criminological approaches to the definition of the concept of “recidivism”. In the article it is also drawn the attention to the fact that for a criminological relapse, priority importance is the fact of a person's return to criminal behavior and the presence or absence of a criminal record on the contrary does not play a determining role.

It is the criminal inclination that most clearly characterizes the subject and determines the need to apply appropriate measures to such a person. In order to develop effective mechanisms for overcoming recidivism, it is necessary to first understand that recidivism stems from the general human tendency to acquire habits and repeat them. Having understood this, at first glance, simple truth, one can already think about reforming the penitentiary system and implementing adequate preventive measures. The state must modernize its own criminal policy every minute, if the desire to overcome this or that legal problem is real, and not just declared. Drawing a line under this scientific study, it is worth noting that the trends of recidivism in Ukraine cause concern, and the problem itself will not be solved by itself. Analysis of recent events does not inspire hope for changes for the better in the near future. And this means that Ukraine needs to improve the system of preventive measures against crime, carry out penitentiary reform and take more care of the problems of resocialization of persons released from prisons. The study of the problem of the activities of bodies and institutions for the execution of punishments in the temporarily occupied territories is especially relevant, taking into account legislative problems regarding the consideration of recidivism of criminal offenses. Thus, the study of the criminological characteristics of recidivism should become promising in post-war Ukraine, when after the victory there will definitely be an increase in various types of crime. Key words: recidivism, criminology, penitentiary reform, resocialization, recidivist, criminal policy.

Вступ

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Сьогоденна кримінальна статистика свідчить про те, що приблизно кожна п'ята особа, яка вдається до вчинення нового злочину, має незняту або непогашену судимість, тобто являє собою рецидивіста. При цьому проблематика рецидивної злочинності завжди була та продовжує перебувати у фокусі уваги вітчизняних кримінологів.

Подібний інтерес до поширення кримінальної субкультури та ідеології пояснюється тим, що саме обсяги рецидивів серед раніше засуджених осіб є одним з найбільш красномовних показників ефективності кримінальної політики держави, роботи правоохоронної системи та, врешті-решт, виступають яскравим маркером злочинних тенденцій теперішнього.

Низка дослідників, зокрема й Г М. Чернишов, говорять про те, що реалії сучасного життя в деяких регіонах колишніх радянських республіках виступають дієвою закваскою для кримінального бродіння в умах пересічних мас. рецидивний пенітенціарний кримінальний

Аналізуючи українських досвід, можна сміливо стверджувати, що криміналізації звичайного громадянина сприяє дестабілізація соціальної сфери життя, економічні негаразди країни, які тягнуть за собою загальнонаціональну бідність населення, героїзація авторитетів з кримінального світу (абсолютна більшість підлітків знає історію одеського злодія «Мишки Япончика», чиє ім'я стало прозивним, але мало обізнані відносно справжніх героїв, подвиги котрих заслуговують на безсмертя), романтизація злочинності, моральна нейтральність до деяких правопорушень, а також поширення серед молоді схильності до підтримки рухів, на кшталт «АУЄ (арештантський уклад єдиний)» [1, с. 156].

До речі, щодо останнього, то за повідомленнями в міжнародних ЗМІ, молодіжно-кримінальний рух «АУЄ» все частіше набуває статусу екстремістського та підпадає під різноманітні заборони в різних куточках Землі.

Особлива небезпека рецидивної злочинності полягає в тому, що з вчиненням кожного нового злочину суттєво зростає рівень суспільної небезпеки особи злочинця. Також примітно, що нові злочини більш тяжкі за попередні, а майстерність їх вчинення вища, оскільки злочинець набув як особистого досвіду в приховувані слідів злочину, так й перейняв настанови «товаришів» по в'язниці.

Додавши до означеного компрометуючий вплив рецидивної злочинності на превентивні функції кримінального законодавства та абсолютне декласування виправних функцій відповідних установ, отримаємо вкрай небажане та загрозливе соціально-правове явище, яке потребує поглиблених кримінологічних досліджень.

Враховуючи той факт, що рецидивна злочинність зумовлює посилення кримінальних практик, свідчить про стійкість феномену самої злочинності та складає певне ідеологічне ядро кримінального світу, актуальність вивчення причин та умов виникнення подібного виду кримінальної активності не потребує додаткових аргументів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми і на які спирається автор. Серед вчених, які присвячували свої праці вивченню питань, пов'язаних з кримінологічною характеристикою рецидивної злочинності окремо слід виділити наступні прізвища: В. С. Батиргаре- єва, Ю. І. Битко, М. Г Вербенський, В. В. Голіна, О.М. Джужа, В. Н. Дрьомін, О. Г Кулик, Б. М. Телефанко та інші.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття. Задля досягнення поставленої мети висунуто наступне завдання - визначитися з поняттям «рецидивна злочинність», систематизувати причини та умови, за яких виникає ризик скоєння рецидиву та запропонувати авторське бачення засобів боротьби із рецидивною злочинністю в сьогоденних вітчизняних реаліях.

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Метою даної статті є кримінологічна характеристика рецидивної злочинності, зокрема її причин та умов виникнення, на основі чого з'явиться можливість для висунення пропозицій щодо покращення наявної в Україні проблематики з надмірним поширенням рецидивів та неефективністю пенітенціарної системи та процесів ресоціалізації осіб, що відбули покарання за злочинні діяння.

Виклад основного матеріалу дослідження

Переходячи до викладення основного матеріалу, перш за все відмітимо, що сам по собі рецидив злочину доволі розповсюджене явище, яке сягає корінням глибоко в історію. Стародавні правові документи різних народів рясніють згадками про те, що особа, яка вчинює декілька злочинів вдвічі більш небезпечна, аніж разовий злочинець, адже характеризується викривленою самоідентифікацією та перекрученими уявленнями про життя в соціумі. Ще в канонічному праві зустрічався термін «recidere», котрий передбачав настання більш суворого покарання за повторюваність злочинних діянь [2, с. 9]. Цікаво, що більшість науковців минулого пояснюють підвищений інтерес до вивчення рецидивів, виходячи з великої кількості подібних діянь в загальному масиві протиправної поведінки.

Українське законодавство, розтлумачуючи дефініцію «рецидив», теж посилається на спадок римського права та латинську мову. Зокрема, слово рецидив є похідним від латинського «recidivus» (те, що відновлюється/повторюється) та в ст. 34 Кримінального кодексу України (далі - КК України) розшифровується, як вчинення нового умисного кримінального правопорушення (формулювання, яке замінило більш звичне слово «злочин» в новій редакції КК України) особою, яка вже має судимість за умисне кримінальне правопорушення [3, с. 34]. Схожим чином рецидив розглядається й в різноманітних словниках української мови. Так, Великий тлумачний словник сучасної української мови в юридичному розрізі пропонує розглядати поняття «рецидив», як повторне чи неодноразове вчинення злочину [4, с. 1028]. Разом з тим законодавчий підхід до розуміння рецидивної злочинності здається об'єктивно недосконалим. Б. М. Телефанко вказує на те, що назва статті не узгоджується з її диспозицією й подібне видається значним прорахунком в нормотворчій техніці. Як раніше використовувана назва статті «рецидив злочину», так й актуальна наразі назва «рецидив кримінальних правопорушень» дає підстави вважати, що диспозиція буде включати не тільки умисні злочинні діяння, а й ті діяння, що вчинюються, наприклад, з необережності. Натомість на практиці ми маємо справу з конкретним приписом, де чорним по білому написано саме про умисні злочини (кримінальні правопорушення). Відмічений науковець наголошує, що цілеспрямоване звуження рецидиву виключно умисними злочинними діями з боку законодавця виглядає не виправданим з кримінологічної точки зору та позитивно відіб'ється лише на штучному зменшенні статистичних показників рецидивної злочинності, зовсім не сприяючи поліпшенню загальної кримінальної ситуації в державі. Складно заперечувати те, що рецидивом можуть бути будь-які злочини, в тому числі й вчинені зі злочинною самовпевненістю (необережні злочини). В такому разі момент інтелектуального ставлення особи до власних дій повністю збігається з таким же моментом непрямого умислу та частково прямого умислу, оскільки включає ймовірність настання суспільно небезпечних наслідків [5, с. 203-204]. До того ж, як слушно вказує О. І. Бойко, шкода від необережної злочинності часом істотно перевищує умисну шкоду. Враховуючи це, особа, що вчинює необережний злочин не повинна мати привілейованого становища порівняно із суб'єктом, який вдається до умисних злочинних дій [6, с. 172].

Кримінологічна література дещо по-іншому відноситься до явища рецидиву. Як правило, даний термін розглядається більш широко, а також виключається залежність від наявності чи відсутності в особи ознаки судимості. Важливо чітко усвідомлювати, що рецидивна злочинність являє собою не просто вторинне порушення законодавчих норм, а характеризує таку ознаку, як спадковість антисуспільної поведінки. За такої кон'юнктури віднесення особи до групи рецидивістів не залежить від зняття чи погашення в неї судимості, а базується на «кримінальному реноме» - тобто на факті вчинення злочинних дій в минулому.

Порівняно з кримінально-правовим розумінням рецидивної злочинності, подібне виступає принциповою особливістю (до рецидиву можливо зарахувати злочини, повторно вчинені особами, до яких через ті чи інші причини взагалі не застосовувалися жодні кримінально-правові заходи впливу). Таким чином для кримінологічного рецидиву першочергового значення набуває сам факт будь-якого повернення особи до кримінальної поведінки. З цього приводу В. Г Лихолоб ще наприкінці минулого століття писав, що не важливо чи була особа покарана за свої дії, якщо вона знов повертається до злочинної поведінки. Кримінальна схильність найбільш яскраво характеризує суб'єкта та обумовлює необхідність вживання відповідних заходів до такої особи [7, с. 231]. Подібний погляд пройшов через роки та досі знаходить прихильників. Так, тандем українських кримінологів у складі Л. С. Сміяна та Ю. В. Нікітіна теж виражав впевненість, що рецидив маркує злочинну схильність особи до протиправної поведінки, абсолютно незалежно від формально-юридичної відсутності судимості в минулому [8, с. 189]. Підтримує означених авторів й добре відомий в науково-правовому полі України професор І. М. Даньшин, котрий впевнено заявляє про необхідність віднесення до рецидиву всіх випадків скоєння нового злочину, не дивлячись на характер кримінально-правового заходу за попереднє суспільно небезпечне діяння [9, с. 71]. Іншими словами - рецидив не залежить від наявності конкретного судового рішення.

Цікава комбінація поєднання кримінологічних та кримінально-правових аспектів відносно рецидиву спостерігається в роботах відомої вченої-кримінолога В. С. Батиргареєвої, яка зауважує, що попри незалежність рецидиву від форми вини чи наявності судимості в особи, котра раніше вже вчинювала злочин, все одно помилково повністю відмовлятися від кримінально-правового визначення даного явища. Кримінологічний підхід до визначення рецидивної злочинності зручний при розмежуванні видів рецидиву (при його поділі на легальний, пенітенціарний тощо), втім в глобальному сенсі не може гармонійно існувати у відриві від легального визначення. Дослідниця впевнена в тому, що кримінологічний та кримінально-правовий підхід повинні узгоджуватися та гармонізувати один з одним, а нехтування приписами кримінального закону (навіть недосконалими) є шляхом до ще більших проблем та труднощів [10, с. 4].

Підсумовуючи вищенаведені думки та наукові позиції, варто погодитися з тим, що наразі остаточного визначення поняття «рецидив» домогтися навряд чи можливо. Дискусії наукової спільноти тривають навколо двох домінуючих підходів: кримінально-правового, що міститься в ст. 34 КК України та кримінологічного, який характеризується більш широким тлумаченням [11, с. 188]. Виходячи з того, що обидва підходи мають як переваги, так й недоліки, кожен з них має однакові права на існування, але, враховуючи тематику даної науково-дослідницької роботи, ми будемо орієнтуватися більше саме на кримінологічний підхід.

Не викликає жодних сумнівів, що кримінологічна характеристика рецидивної злочинності буде неповною, якщо не приділити належної уваги дослідженню причин та умов виникнення даного негативного соціально-правового явища. Узагальнено існування рецидивної злочинності пояснюється стандартними причинами та умовами, характерними будь-якій злочинності, відомої людству. Водночас має місце й конкретна специфіка у формуванні криміногенної мотивації рецидивіста. Так, повторна криміналізація особи, яка штовхає її на рецидив, найчастіше пов'язана з фактичною відсутністю постпенітенціарної адаптації засуджених, які звільняються з місць позбавлення волі, а також з суттєвими недоліками в роботі самих кримінально-виконавчих установ.

В уявленнях відомого українського кримінолога В. В. Голіни причини та умови рецидивної злочинності постають комплексом взаємозалежних та взаємозамінних факторів, що тісно пов'язані з несприятливим внутрішньодержавним кліматом та безпосередньо особою злочинця, які обумовлюють подальшу схильність до вчинення злочинних дій. При цьому згаданий автор відмічав, що причини та умови здійснення рецидиву слід розглядати в трьох площинах:

- причини та умови рецидивної злочинності, що стосуються першого вчинення злочину особою (тобто пов'язані з першою судимістю);

- причини та умови рецидивної злочинності, зумовлені процесом відбування покарання, зокрема в місцях позбавлення волі;

- причини та умови рецидивної злочинності, що відносяться до післятюремної адаптації особи [12, с. 189].

Говорячи про першу групу причин та умов рецидивної злочинності, необхідно зауважити, що вона є найбільш загальною та може в однаковій мірі стосуватися інших видів злочинних діянь. Так, на злочин особу зазвичай штовхає скрутна ситуація в країні, зубожіння та банальна байдужість соціуму до проблем окремо взятої людини. Посилює вплив означених чинників й криміногенна направленість оточення. Звідси сам напрошується висновок, що рецидивний злочин виникає не на порожньому місці, а є результатом взаємодії гнітючих об'єктивних та суб'єктивних явищ [13, с. 200]. Прикро те, що відмічені явища нікуди не зникають, а успішно продовжують діяти й після першого засудження особи. Наприклад, умовне покарання навряд чи здатне висмикнути особу з лап криміногенного оточення. Повернення до кола товаришів з кримінальним минулим, відновлення відповідних зв'язків - все це провокує на рецидив з ще більш тяжкими злочинами, наслідками.

Друга група причин та умов рецидивної злочинності пояснюється незворотними змінами у психіки людини, яка протягом довгого строку перебуває в переповнених колоніях, де відбувається моральна деформація свідомості, пов'язана з щоденними подіями в межах замкнутого простору. В нашому суспільстві прийнято вважати, що соціальна цінність особи, яка повернулася з в'язниці суттєво нижча за соціальну цінність законослухняного громадянина. Як наслідок, звільнена особа відчуває відчуження від звичайного суспільства та не уявляє, як жити за межами колонії. Через відсутність підтримки з боку держави в реабілітації та не маючи змоги пристосуватися до нормального життя, особі простіше повернутися на кримінальну стежку, вчинити рецидивний злочин та знову опинитися «вдома» - у виправній установі.

Третя група причин та умов рецидивної злочинності нерозривно пов'язана із другою. Ресоціалізація особи вже давно є чимось аморфним в нашій країні, абсолютно не працюючим на практиці механізмом. Відсутність можливості працевлаштуватися та знайти своє місце в соціумі дає людині помилкове відчуття, що єдине місце, де на неї чекають це тюремна камера. Уповноважені на адміністративний контроль та нагляд за особами, що відбули покарання, органи через завантаженість та неефективну роботу не вчиняють позитивного впливу та змушені рано чи пізно зіштовхнутися з актами повторної злочинності [11, с. 190].

Достеменно відомо, що причини та умови рецидивної злочинності треба досліджувати в контексті загальних детермінантів злочинності, адже якщо б не було злочинності загалом, то й феномен рецидиву не міг би розповсюджуватися. Рецидивна злочинність завжди розглядалася, як пробник кримінального законодавства та пенітенціарної системи держави. Саме рецидивісти готують кадри для професійної та організованої злочинності, а отже представляють значну небезпеку для правоохоронних органів.

Занепокоєння високою питомою вагою рецидивних злочинів в загальній кількості злочинних діянь, що має місце на сьогоднішній день в Україні, свідчить про неефективність вітчизняної кримінальної політики. В рамках запобігання рецидивній злочинності наша держава повинна спиратися на спеціально-кримінологічні заходи протидії, виходячи з того, що вчинення особою першого злочину та набуття відповідного кримінального досвіду практично нівелює запобіжний потенціал загальносоці- альних заходів протидії злочинності. Разом з тим розробка ефективних запобіжних механізмів повинна базуватися на аналізі попереднього досвіду та враховувати особливості кожного окремого випадку [14, с. 141].

Висновки з цього дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку

Для того, аби напрацювати дієві механізми подолання рецидивної злочинності, необхідно спочатку зрозуміти те, що рецидив випливає із загальнолюдської схильності засвоювати звички та повторювати їх. Зрозумівши цю, на перший погляд просту істину, вже можна розмірковувати з приводу реформування пенітенціарної системи та здійснення адекватних профілактичних заходів. Держава повинна щохвилинно модернізувати власну кримінальну політику, якщо прагнення подолати ту чи іншу правову проблематику є справжніми, а не лише задекларованими.

Підводячи риску під даним науковим дослідженням, варто відзначити, що тенденції рецидивної злочинності в Україні викликають занепокоєння, а сама проблема не вирішиться сама собою. Аналіз останніх подій не вселяє надії на зміни на краще в найближчому майбутньому. А це означає, що Україні потрібно вдосконалювати систему запобіжних заходів протидії злочинності, здійснювати пенітенціарну реформу та більше опікуватися проблемами ресоціалізації осіб, які звільняються з місць позбавлення волі. Особливо актуальним є дослідження проблеми діяльності органів та установ виконання покарань на тимчасово окупованих територіях, враховуючи законодавчі проблеми щодо врахування рецидиву кримінальних правопорушень [15].

Таким чином, дослідження кримінологічної характеристики рецидивної злочинності має стати перспективним у післявоєнній Україні, коли після перемоги однозначно відбудеться збільшення різних видів злочинності.

Бібліографічний список

1. Чернишов Г. М. Кримінологічна характеристика рецидивної злочинності в Україні: аналіз сучасного стану. Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції. 2017. № 6 (Том 1). С. 156-160.

2. Попов В. И. Рецидив и организованная преступность: монография. Москва, 1998. 192 с.

3. Кримінальний кодекс України: Кодекс України від 05.04.2001 № 2341-II/ Верховна Рада України. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, № 25-26, ст. 131.

4. Великий тлумачний словник сучасної української мови/ уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. К., Ірпінь: Перун, 2001. 1440 с.

5. Телефанко Б. Щодо норми про рецидив злочинів. Підприємництво, господарство і право. 2017. № 1. С. 203-206.

6. Бойко А. И. Преступное бездействие. СПб.: Изд-во Юридический центр «Пресс», 2003. 320 с.

7. Лихолоб В. Г. и др. Криминология: учебник. Киев-Донецк, 1997. 398 с.

8. Кримінологія: підручник / за заг. ред. Л. С. Сміяна, Ю. В. Нікітіна. Київ : Національна академія управління, 2010. 496 с.

9. Даньшин И. М. Общетеоретические проблемы криминологии. Харків : Прапор, 2005. 77 с.

10. Батиргареєва В. С. Рецидивна злочинність в Україні: соціально-правові та кримінологічні проблеми: монографія. Харків : Право, 2009. 576 с.

11. Таволжанський О. В. Кримінологічний аспект рецидивної злочинності. Актуальні проблеми держави і права. 2016. Вип. 77. С. 187-191.

12. Голіна В. В. Рецидивна злочинність в Україні: причини та попередження. Вісник правових наук України. 1999. № 1. С. 189-196.

13. Кримінологія (Особлива частина) / ред. В. О. Навроцький, В. П. Ємельянов, Є. В. Фесенко. Запоріжжя: Класичний приватний університет, 2012. 911 с.

14. Бурдега Р В. Кримінологічна характеристика та запобігання рецидивній злочинності у Причорноморському регіоні України. Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. 2018. № 1. С. 139-145.

15. Шаблистий В.В., Уваров В.Г. Про нерецидивний кримінальний проступок в умовах воєнного стану. Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ: наук. журнал. 2022. № 2. С. 16-21. DOI: 10.31733/2078-3566-2022-2-16-21.

References

1. Chernyshov H. M. (2017). Kryminolohichna kharakterystyka retsydyvnoyi zlochynnosti v Ukrayini: analiz suchasnoho stanu [Criminological characteristics of recidivism in Ukraine: analysis of the current state]. Aktualni problemy vitchyznianoi yurysprudentsii - Actual problems of domestic jurisprudence. No. 6 (Volume 1). P. 156-160. [in Ukrainian].

2. Popov V. Y (1998). Retsydyv y orhanyzovannaya prestupnost': monohrafyya [Recidivism and organized crime: monograph] Moskva. 192 s. [in Russian].

3. Kryminal'nyy kodeks Ukrayiny (2022). Kodeks Ukrayiny vid 05.04.2001 № 2341-II/ Verkhovna Rada Ukrayiny. Vidomosti Verkhovnoyi Rady Ukrayiny (VVR), № 25-26, st. 131. [in Ukrainian].

4. Velykyy tlumachnyy slovnyk suchasnoyi ukrayins'koyi movy (2001) / [A large explanatory dictionary of the modern Ukrainian language] uklad. i holov. red. V. T Busel. Kyiv, Irpin': Perun. 1440 s. [in Ukrainian].

5. Telefanko B. (2017). Shchodo normy pro retsydyv zlochyniv [Regarding the norm of recidivism] Pidpryiemnytstvo, hospodarstvo i pravo - Entrepreneurship, economy and law. No. 1. P. 203-206. [in Ukrainian].

6. Boyko A. Y (2003). Prestupnoe bezdeystvye [Criminal omission]. St. Petersburg: Izd-vo Legal Center «Press». 320 p. [in Russian].

7. Lykholob V. H. and ect. (1997). Krymynolohyya: uchebnyk [Criminology: textbook]. Kyiv-Donetsk. 398 p. [in Russian].

8. Kryminolohiya: pidruchnyk (2010). [Criminology: textbook] / in general. ed. L. S. Smiana, Yu. V. Nikitina. Kyiv : National Academy of Management. 496 p. [in Ukrainian].

9. Dan'shyn Y M. (2005). Obshcheteoretycheskye problemy krymynolohyy [General theoretical problems of criminology]. Kharkiv : Prapor. 77 p. [in Russian].

10. Batyrhareyeva V. S. (2009). Retsydyvna zlochynnist' v Ukrayini: sotsial'no-pravovi ta kryminolohichni problemy: monohrafiya [Recidivism in Ukraine: socio-legal and criminological problems: monograph]. Kharkiv : Pravo, 576 p. [in Ukrainian].

11. Tavolzhans'kyy O. V. (2016). Kryminolohichnyy aspekt retsydyvnoyi zlochynnosti [Criminological aspect of recidivism]. Aktualni problemy derzhavy i prava - Actual problems of the state and law. Issue 77. P. 187-191. [in Ukrainian].

12. Holina V. V. (1999). Retsydyvna zlochynnist' v Ukrayini: prychyny ta poperedzhennya [Recidivism in Ukraine: causes and warnings]. Visnyk pravovykh nauk Ukrainy - Journal of Legal Sciences of Ukraine. No. 1. P. 189-196 [in Ukrainian].

13. Kryminolohiya (Osoblyva chastyna) (2012) / [Criminology (Special part)] / ed. V. O. Navrotskyi, V. P. Yemelyanov, E. V. Fesenko. Zaporizhzhia: Classical Private University. 911 p. [in Ukrainian].

14. Burdeha R. V. (2018). Kryminolohichna kharakterystyka ta zapobihannya retsydyvniy zlochynnosti u Prychornomors'komu rehioni Ukrayiny [Criminological characteristics and prevention of recidivism in the Black Sea region of Ukraine]. Naukovyi visnyk Dnipropetrovskoho derzhavnoho universytetu vnutrishnikh sprav - Scientific Bulletin of the Dnipropetrovsk State University of Internal Affairs. No. 1. P. 139-145. [in Ukrainian].

15. Shablystyi V.V., Uvarov V.H. (2022). Pro neretsydyvnyy kryminal'nyy prostupok v umovakh voyennoho stanu [About a non-repetitive criminal offense under martial law] Naukovyi visnyk Dnipropetrovskoho derzhavnoho universytetu vnutrishnikh sprav - Scientific Bulletin of the Dnipropetrovsk State University of Internal Affairs: Science. magazine. No. 2. P. 16-21. [in Ukrainian]. DOI: 10.31733/2078-3566-2022-2-16-21.

Размещено на Allbest.ru