Сучасні стратегії комунікацій у публічному управлінні та адмініструванні в умовах невизначеності

Размещено на http://allbest.ru

Державний податковий університет

Сучасні стратегії комунікацій у публічному управлінні та адмініструванні в умовах невизначеності

Михайлова О.Г. Здобувачка ступеня доктора філософії (PhD)

спеціальності 281 «Публічне управління та адміністрування»

м. Ірпінь, Україна

Анотація

У статті вивчаються сучасні стратегії комунікацій у публічному управлінні та адмініструванні, зокрема в умовах невизначеності.

Актуалізується роль комунікативного процесу як інструменту формування соціальних зв'язків між урядом і органами публічної влади регіонального та місцевого рівня.

Визначено критерії оцінки задоволеності населення інформаційною політикою органів публічної влади.

Проаналізовано особливості традиційних і сучасних каналів комунікації, які застосовують органи публічної влади в умовах невизначеності, їх переваги і недоліки в умовах воєнного стану.

Представлено класифікацію каналів комунікації з населенням, а за засобами розповсюдження інформації, за формами візуалізації, за частотою інформування. Доведено, що канали, які застосовують органи публічної влади для комунікації із населенням, мають обиратися відповідно цілей та з максимальним охопленням різних соціальних груп.

Проаналізовано кризові комунікаційні стратегії органів публічної влади: передкризова, кризова, посткризова, на підставі чого пропонується модель комунікації органів публічної влади в умовах невизначеності. Доведено, що кожна фаза розвитку кризи повинна мати свої унікальні інформаційно-комунікаційні рішення та стратегії.

Визначено дев'ять критеріїв її застосування, а саме: відкритість, формування плану заходів; актуальність, наявність дієвої нормативної бази, соціально-економічні наслідки кризових явищ, компетентність і повноваження в оприлюдненні інформації широким колам громадськості, координація інформаційних потоків з висвітлення кризових ситуацій, громадська думка, врахування соціально-культурних, вікових, демографічних особливостей аудиторії, умовна варіативність комунікаційних стратегій органів публічної влади відповідно цих особливостей.

Розробка і впровадження стратегії комунікації в діяльність органів публічної влади дозолить передбачити реальні інформаційні потреби населення, різних зацікавлених сторін та ЗМІ в умовах невизначеності.

Ключові слова: стратегія; стратегічні комунікації; кризові комунікації; невизначеність; канали комунікації

Abstract

Modern communication strategies in public administration and administration in conditions of uncertainty

Olena Mykhaylova

Postgraduate of PhD 281 «Public Administration», State Tax University, Irpin, Ukraine

The article studies modem communication strategies in public management and administration, in particular, in conditions of uncertainty. The role of the communicative process as a tool for forming social ties between the government and regional and local level public authorities is updated.

The criteria for assessing the population's satisfaction with the information policy of public authorities have been determined. The features of traditional and modern communication channels used by public authorities in conditions of uncertainty, their advantages and disadvantages in conditions of martial law are analyzed.

The classification of channels of communication with the population is presented, and by means of information dissemination, by forms of visualization, and by the frequency of informing. It has been proven that the channels used by public authorities for communication with the population should be chosen in accordance with the goals and with maximum coverage of various social groups. Crisis communication strategies of public authorities are analyzed: pre-crisis, crisis, post-crisis, on the basis of which a model of communication of public authorities in conditions of uncertainty is proposed. It has been proven that each phase of crisis development should have its own unique information and communication solutions and strategies.

Nine criteria for its application are defined, namely: openness, formation of a plan of measures; relevance, availability of an effective regulatory framework, socio-economic consequences of crisis phenomena, competence and authority in disclosing information to wide circles of the public, coordination of information flows to cover crisis situations, public opinion, taking into account socio-cultural, age, demographic characteristics of the audience, conditional variability of communication strategies public authorities in accordance with these features. The development and implementation of a communication strategy in the activities of public authorities will allow us to anticipate the real information needs of the population, various interested parties, and the mass media in conditions of uncertainty.

Key words: strategy; strategic communications; crisis communications; uncertainty; communication channels.

Вступ

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Необхідність підвищення ефективності державної економічної політики, що проявляється, зокрема, у невиконанні планових показників державних програм, прискоренні інфляційних процесів, зниженні рівня життя населення країни, довготривала пандемія, збройна агресія проти України, призвели до пошуку відповідних резервів, основним з яких, на нашу думку, є побудова ефективної комунікаційної системи, що супроводжує процес стратегічного планування соціально-економічного розвитку.

Система стратегічних комунікацій пов'язує органи публічної влади із суб'єктами цього управління - комерційними та некомерційними недержавними підприємствами і організаціями та населенням держави. Постійне ускладнення цієї системи, пов'язане як зі зміною концепції публічного управління та адміністрування, розвитком комунікаційних технологій та засобів, так і зі зростанням потреб суспільства щодо участі у вирішенні питань стратегічного управління державою в умовах кризових явищ, таких як пандемія, війна, післявоєнна відбудова тощо.

Під час будь-якої кризи чи трансформації, коли ступінь невизначеності високий, комунікаційні процеси перебувають у стані випробування і стають важливою ланкою в управлінні та у процесі подолання кризових явищ. Ситуація з пандемією коронавірусу у світі, війна, розв'язана російською федерацією проти України яскраво продемонстрували, що ефективні комунікаційні рішення є ключовими елементами успіху державних антикризових заходів. Неефективність каналів комунікації негативно впливає на рівень довіри населення до органів влади.

Дієвим, ефективним, адекватним та комплексним інструментарієм публічного управління та адміністрування в умовах актуалізації нових викликів інформаційно-комунікаційного простору, який сприятиме організації злагодженої взаємодії суб'єктів публічного управління та інститутів громадянського суспільства щодо цілепокладання, прогнозування, планування та програмування соціально-економічного розвитку держави, є стратегічні комунікації. Низка концептуальних стратегічних документів розвитку держави визначає впровадження стратегічних комунікацій у систему публічного управління як надзвичайно важливе та актуальне завдання.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми і на які спирається автор. У вітчизняній науці сутність стратегічних комунікацій вперше було досліджено Г Почепцовим [1], який охарактеризував це поняття та виокремив сфери його використання: політика, бізнес та державне управління. Сутність та особливості застосування стратегічних комунікацій, зокрема у публічній дипломатії, у міжнародних відносинах досліджувалося науковцями Є. Макаренко, Є. Тихомировою, Д. Базаркіною, А. Баровською, С. Гуцал, Л. Пелепейченко та ін. Зарубіжні дослідники здебільшого зосереджують увагу на концептуальних основах стратегічних комунікацій та їх зв'язок із національними стратегіями: Дж. Андерсон і Ф. Хауб, Е. Голдман, П. Корніш, Дж. Ліндлі-Френч і К. Йорк, А. Міссіорі, К. Пол та ін.

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Мета статті - охарактеризувати сучасні стратегії комунікацій у публічному управлінні та адмініструванні, зокрема в умовах невизначеності.

Виклад основного матеріалу дослідження

У сучасному світі публічне управління та адміністрування перебувають під впливом двох основних чинників - глобальних змін і викликів та якості діяльності органів публічної влади, зокрема, у вирішенні потреб громадян. Модернізація суспільства вимагає від держави пошуку такої системи управління, яка б відповідала потребам людини, що живе в комунікативному, швидкозмінному, складному суспільстві. І тут потрібне нове мислення, відкритість до суспільства, чутливість до потреб громадян, комунікація, сучасне розуміння ефективного лідерства, актуальних викликів і загроз, мінімум законного насильства і максимум справедливості та чесності. Лідери держав, науковці та суспільство сьогодні шукають ефективні стратегії управління у нестабільному світі.

Під невизначеністю розуміють стан розвитку певних події у майбутньому, незнання і неможливості точного передбачення основних подій і показників розвитку певних явищ [2]. У 1980-х роках XX століття серед американських військових дослідників набула популярності модель VUCA (vision - бачення (розуміння напрямку руху, орієнтація на цілі); understanding - розуміння (регулярний аналіз факторів, що впливають на розвиток ситуації); clarity - ясність (розвиток критичного мислення); agility - швидкість (здатність швидко реагувати і адаптуватися). Цією абревіатурою вони описували умови бойових дій наприкінці ХХ ст. У бізнес-середовищі цей термін почав використовуватися після світової фінансової кризи 2008-2009 років, а з початком пандемії він набув особливої актуальності.

В умовах глобалізації суверенна держава відкрита до викликів, якщо вона є конкурентоспроможною, бере активну участь у глобальних змінах, ініціює події у суспільному житті, науці, комунікації та міжнародних справах. Публічне управління та адміністрування в умовах невизначеності базується на знаннях, співпраці, лідерстві та інноваціях, ефективній комунікації із суспільством. Комунікативний процес виступає як інструмент формування соціальних зв'язків, передбачений стратегічними планами публічного управління від уряду до регіонального та місцевого рівня, і закінчується етапом реалізації державної програми.

У площині комунікаційного підходу органи публічного управління реалізують інформування, планування, обговорення, пропаганду та інші дії, які сприяють досягненню цілей національних стратегій, розширюють можливості участі громадян у прийнятті державних управлінських рішень, формують відповідну поведінку населення, ефективне партнерство, розуміють цінності соціальних зв'язків тощо.

Одним із важливих моментів будь-якої комунікаційної стратегії є етап "вивчення і врахування досвіду”: аналіз подій, які сталися, реакції населення на них, аналіз ефективності прийнятих рішень, з метою уникнення подібних помилок у майбутньому.

Обов'язок будь-якої влади є пояснити громадянам, що вона робить і чому, згідно з принципами відкритості та прозорості, а в масштабах таких кризових явищ, як пандемія, військовий стан тощо, такий підхід стає першочерговим. Чіткість, послідовність, ефективність і прозорість є ключовими компонентами успішної комунікації в будь-якій кризі або ситуації невизначеності. Оцінка їхньої ефективності визначається інформаційною задоволеністю населення. Дослідження інформаційної задоволеності відбувається через:

- достатність та ефективність інформації, що поширюється державними органами в контексті інформації про: події, управлінські рішення, ризики;

- ефективність роботи з населенням державних органів та їх відкритість до діалогу з населенням в умовах пандемії, військового стану тощо через перелік центральних та місцевих органів виконавчої влади, які компетентні і уповноважені інформувати населення по певним питанням;

- канали зв'язку, через які має надходити інформація від державних органів, їх зручність для населення;

- форми надання інформації, її доступність через визначені органами державної влади канали зв'язку;

- технології, методи, способи передачі інформації, якими користуються респонденти під час пандемії, військового стану тощо.

До традиційних каналів комунікації, якими користуються державні органи влади в Україні, належать наступні: сайти державних установ, періодичні видання, телебачення, електронна пошта, особисті зустрічі та інші. В період пандемії коронавірусу значно зросла роль таких нових каналів зв'язку, а саме: соціальні мережі (Facebook, Instagram, YouTube), комунікаційні платформи (Skype, Zoom, Microsoft Teams), месенджери (WhatApp, Telegram, Viber) і урядовий канал Дія, мобільні телефони тощо.

Отже, на сьогодні інтернет-портали, сайти державних органів, офіційні сторінки державних структур у соціальних мережах; прес-релізи та коментарі для ЗМІ; інформаційні бюлетені; повідомлення (пости) у соціальних мережах, брифінги; відеоматеріали - SMS-повідомлення, опитування тощо - це ті канали зв'язку, через які влада здійснює комунікацію із населенням. Кожен з них має певні відмінності у формах подання інформації та сприйнятті зручності інформації про події, управлінські рішення та ризики, що створює комунікаційний шум, який зменшує довіру населення до органів влади як джерела достовірної інформації і ставить питання про частоту отримання суперечливих повідомлень від влади під час пандемії в минулому, так і в умовах військового стану, а також про брак інформації.

Комунікаційні стратегії є невід'ємним компонентом урядових планів подолання кризи, стабілізації ситуації, які дозволяють втілити ідеї в конкретні дії. Комунікаційні стратегії мають розроблятися заздалегідь, з метою розгляду можливих сценаріїв, детальних цілей, цільових аудиторій, ключових повідомлень, інструментів або каналів і планів дій. Розумна та продумана комунікація в умовах ситуації невизначеності може допомогти державним службовцям запобігти неефективним, спричиненим страхом і потенційно руйнівним реагуванням громадськості на серйозні кризи, такі як пандемія, війна, техногенні аварії тощо. Крім того, відповідні процедури інформування про ризики допомагають зміцнити довіру та впевненість, що є життєво важливим під час кризи.

Органи державної влади мають заздалегідь планувати заходи для підготовки до будь-якого інциденту ризик-менеджерів, державних службовців та працівників охорони здоров'я, представників засобів масової інформації, лікарів та персоналу лікарень для вирішення проблем управління в умовах таких криз. У найзагальнішому вигляді стратегія - це визначення основних довгострокових цілей і завдань організації, прийняття курсу дій і розподіл ресурсів, необхідних для досягнення цих цілей.

Стратегія включає: план; форми і методи його реалізації; поведінкові моделі (зразки поведінки) прямих стейкхолдерів; позиції стосовно інших стейкхолдерів, які опосередковано зацікавлені у подоланні кризи; перспективи розвитку подій в умовах кризи, результати. Так, на думку Р Брукса, комунікація стає стратегічною, коли вона "спрямована на досягнення довгострокових (стратегічних) цілей” і відповідає таким умовам:

- сфера комунікаційної діяльності орієнтована на різноманітні аудиторії (а не на загальну чи конкретну аудиторію);

- комунікації здійснюються безперервно (а не дискретно);

- комунікація орієнтована на одержувача або адаптована до аудиторії;

- повідомлення та дії узгоджуються з політичними цілями [3].

Визначення та розробка стратегій кризової комунікації необхідні для якнайшвидшого прийняття рішень і мобілізації ресурсів для подолання кризової ситуації.

Експерти [4] виділяють три кризові комунікаційні стратегії, які відповідають основним етапам кризи.

1. Передкризова стратегія: аналіз та ідентифікація можливого розвитку подій, розробка стратегії та плану кризових комунікацій, створення довіри і побудова довірчих відносин із зацікавленими сторонами, ЗМІ та лідерами громадської думки.

2. Кризова стратегія: швидке реагування на кризу, управління порядком денним, взаємодія з громадськістю, бізнесом, ЗМІ, надання достовірної та точної інформації, постійний моніторинг інформаційного поля, своєчасне реагування на недостовірні повідомлення.

3. Посткризова стратегія: аналіз роботи з подолання кризи і ефективності прийнятих управлінських рішень, донесення до населення інформації про вжиті заходи, складання критичного звіту про здобутий досвід, внесення коректив у стратегії та плани реагування на кризи у майбутньому. Як зазначалося, кожна криза унікальна по-своєму і розвивається поетапно, і, відповідно, комунікація має розвиватися паралельно в тандемі.

На основі аналізу наукових джерел (R. E. Dulek, J. E. Hale, D. P. Hale, I.M.A. Shaluf, T. Sellnau та ін.) модель комунікації органів публічної влади в умовах невизначеності буде мати наступний вигляд, який укладатиметься з трьох фазової стратегії:

1) Докризова фаза. На цьому етапі органи публічної влади мають розуміти типи катастроф, наслідки яких треба буде вирішувати.

2) Початкова фаза. На початковому етапі кризи чи надзвичайної ситуації людям потрібна інформація, своєчасні та точні факти про те, що сталося, де і що застосовується владою для подолання кризової ситуації; що робити їм безпосередньо.

Представникам органів публічної влади треб розуміти, що населення буде сумніватися в масштабах кризи, безпосередності загрози для них і їхніх сімей, у тривалості загрози і у тих, хто буде приймати управлінські рішення з метою подолання кризи.

Тому комунікатори від органів влади мають бути готові відповісти на ці запитання якомога швидше та повніше. Простота, надійність, достовірність, послідовність і швидкість надання такої інформації створює довіру до влади і не створює додаткових перешкод для її представників у скорішому подоланні кризової ситуації. Початкова фаза кризи характеризується також плутаниною в інформаційних потоках та інтенсивним інтересом ЗМІ, які часто для оперативності донесення інформації до населення нехтують її перевіркою на достовірність. Тому інформація зазвичай стає неповною, а факти суперечливі.

Важливо усвідомлювати, що інформація зі ЗМІ та інших установ та організацій, навіть у межах однієї організації, може бути неточною. Отже, на початковому етапі кризи існує небезпека втрати довіри до органів публічної влади, до репутація її представників, що потребує розробки ефективної стратегії комунікації із врахування вищезазначених ризиків.

3) Фаза кризи. З розвитком кризи можна очікувати на стійкий інтерес та пильну увагу населення на повідомлення у ЗМІ. Неочікуваний розвиток подій, чутки чи дезінформація формують додаткові вимоги до комунікації органів публічної влади із ЗМІ. Різні "експерти”, "професіонали” та інші особи, не пов'язані з організаціями та установами, які безпосередньо відповідають за подолання кризи і публічно коментують певні питання у ЗМІ, не мають надавати суперечливі повідомлення або помилкові тлумачення управлінських рішень. Контроль за інформацією, яку надають ЗМІ під час фази кризи, є доречною і виправданою мірою з боку органів публічної влади.

4) Посткризова фаза. Цей етап характеризується зменшенням інтересу населення до ЗМІ. Органи публічної влади мають поінформувати населення про наслідки, результати і "уроки”, які треба вивчити, для розробки превентивних заходів, які унеможливлювали б її повторення у майбутньому.

Отже, така модель комунікації органів публічної влади в умовах невизначеності дозволить органам публічної влади передбачити інформаційні потреби громадськості, зацікавлених сторін і ЗМІ, для їх успішної взаємодії. Кожна фаза має унікальні інформаційні та комунікаційні рішення, і тривалість кризи впливатиме на інтенсивність і зміст інформації про ризик.

Вивчення існуючих на сьогодні в науковій та фаховій літературі (С.Богданов, Е. Голдман, С. Дацюк, Т. Кумбс та ін.) стратегій та моделей комунікаційних стратегій організацій, зокрема, органів публічної влади, дозволило визначити дев'ять критеріїв їх застосування, а саме:

- відкритість (оприлюднення усієї наявної інформації щодо інциденту без зволікань у часі для найбільшого охоплення стейкхолдерів та створення максимально прозорого середовища для об'єктивного висвітлення подій, що відбуваються, з метою створення атмосфери довіри в суспільстві);

- формування плану заходів (максимальне залучення представників ЗМІ та незалежних експертів до фіксації подій для об'єктивного висвітлення та складання програми антикризового реагування органів публічної влади);

- актуальність (усвідомлення та доведення до відома зацікавлених сторін об'єктивних причини проблемних ситуацій, їх можливий деструктивний перебіг та несприятливі наслідки);

- наявність дієвої нормативної бази (уся офіційно озвучена представниками органів публічної влади інформація має обов'язково ґрунтуватися на чинних нормативно-правових актах, у тому числі під час брифінгів для представників ЗМІ);

- соціально-економічні наслідки кризових явищ (представники органів публічної влади мають бути готові до обговорення та надання гарантій населенню, у тому числі представникам бізнесу, щодо відшкодування майнових втрат, завданих внаслідок триваючих кризових ситуацій. Населення та бізнес не повинні відчувати відстороненості влади в питаннях відновлення збитків, завданих певними кризовими ситуаціями);

- компетентність і повноваження в оприлюдненні інформації широким колам громадськості (з метою запобігання поширенню суперечливої, неповної, недостовірної інформації владі необхідно чітко визначити "рупора” офіційного інформаційного висвітлення конфліктних подій, що відбуваються, у межах функціональних повноважень органів публічної влади);

- координація інформаційних потоків з висвітлення кризових ситуацій (влада зобов'язана чітко взаємодіяти зі ЗМІ та координувати медіа-висвітлення подій з метою запобігання дезінформації, подачі неправдивої та викривленої інформації на догоду певним деструктивним інтересам чи створенню ажіотажу та протестних настроїв у суспільстві.

Органам публічної влади необхідно чітко орієнтуватися на різні групи населення за віком, статтю, соціальним статусом та інтересами, щоб використовувати максимально ефективні інструменти взаємодії в медіапросторі);

- громадська думка (керівникам органів публічної влади необхідно чітко визначити як формальних, так і неформальних лідерів, які впливатимуть на формування громадської думки. Рекомендується залучати до брифінгів визнаних експертів у сфері перебігу та подолання конфліктів, звертаючись як до внутрішньої, так і до зовнішньої аудиторії з метою роз'яснення суті та змісту кризової ситуації, наслідків латентного перебігу конфліктів та переваг повноцінного перебігу конфліктів, вирішення криз для суспільства);

- врахування соціально-культурних, вікових, демографічних особливостей аудиторії, умовна варіативність комунікаційних стратегій органів публічної влади відповідно цих особливостей (у роботі з населенням необхідно вести діалог з урахуванням традицій і менталітету, віку та статі, соціального статусу зібраних груп населення через різне сприйняття офіційної інформації з метою зниження негативних настроїв).

Органи публічної влади можуть обирати різні канали комунікації з населенням, а саме:

- за засобами розповсюдження інформації:

- ЗМІ (телебачення, інформаційні бюлетені, прес-конференції, сайти органів публічної влади тощо);

- приватні канали розповсюдження інформації (особисті зустрічі, блоги перших осіб органів влади, їх приватні сторінки в соціальних мережах, оточення (члени родини, друзі, знайомі) державних службовців; спілкування через мессенджери);

- за формами візуалізації: аудіо; відео; інфо-графіка; статистика; схеми; таблиці;

- за частотою інформування: одноразові, багаторазові.

Канали, які застосовують органи публічної влади для комунікації із населенням, обираються відповідно цілей, щоб максимально охопити різні соціальні групи. комунікативний публічний воєнний влада

Комунікаційні стратегії органів публічної влади з населенням в умовах невизначеності мають бути спрямовані на навчання, інформування, підготовку, захист та запобігання формуванню хибних уявлень про кризові явища в суспільстві.

Висновки з цього дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку

Людина завжди жила в умовах небезпеки і була в зоні ризику, але сьогодні небезпека і ризик набувають характеру умов діяльності, які мають постійно враховуватися. Рівень ймовірної небезпеки та успіху залежить, зокрема, від ефективної комунікаційної стратегії органів публічної влади. В останні десятиліття зростає значення самоорганізації, управління через громади, інтенсифікації комунікації між суспільством і державою.

Парадоксально, але зростання інформаційної безпеки публічного управління створює ще більше невизначеності. Багато сигналів зависають і не доходять до споживача або не викликають певної реакції, на яку очікували органи публічної влади. Отже, пусковим механізмом публічного управління мають бути не сигнали та факти, а смисли та ідеї.

Частота використання джерел інформації показує взаємозв'язок між показниками сприйняття достатності та ефективності отриманої інформації та її джерел. Органам публічної влади необхідно чітко орієнтуватись на різні групи населення за віком, статтю, соціальним статусом та інтересами, щоб використовувати найбільш ефективні інструменти взаємодії в медіапросторі. Як показав аналіз подій, коли настають умови невизначеності, спричинені пандеміями, військовим станом, техногенними аваріями тощо, комунікаційні цілі у взаємодії влади та населення зміщуються на супутні заходи щодо стримування негативних емоцій та запобігання поширенню масової паніки. При цьому цілісність інформаційного сприйняття громадськістю подій, що відбуваються, частково забезпечується через ЗМІ.

Органи публічної влади зобов'язані чітко взаємодіяти з громадськістю та координувати висвітлення подій у ЗМІ з метою недопущення дезінформації, подання недостовірної інформації для формування ажіотажно-протестних настроїв у суспільстві.

Розділивши кризу на фази, органи публічної влади можуть передбачити реальні інформаційні потреби населення, зацікавлених сторін та ЗМІ в умовах невизначеності. Кожна фаза розвитку кризи повинна мати свої унікальні інформаційно-комунікаційні рішення та стратегії.

Важливо враховувати, що особливостями комунікацій в умовах невизначеності є: унікальність кризової ситуації; використання набору методів і технологій для збору, аналізу та поширення точної та своєчасної інформації через традиційні та нові канали зв'язку; залежно від типу криза може мати численні та системні наслідки для всіх; вжиття системних і постійних заходів для запобігання кризам.

Бібліографічний список

1. Почепцов Г. Г Стратегічні комунікації: стратегічні комунікації в політиці, бізнесі та державному управління : навч. посіб. Київ : Альтерпрес, 2008. 216 с.

2. Рішняк І. В. Системний аналіз категорії ризику та невизначеності. Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Інформаційні системи та мережі. 2003. № 489. С. 263-275.

3. Brooks R. Confessions of a Strategic Communicator. Tales from Inside the Pentagon's Message Machine. Foreign Policy. December. 6, 2012. URL: http://foreignpolicy.com/2012/12/06/confessions-of-a-strategic-communicator (дата звернення 15.09.2022).

4. Strategic Communications and National Strategy : A Chatham House Report. Paul Cornish, Julian Lindley French and Claire Yorke. London: [s. n.], 2011.42 p.

References

1. Pocheptsov, H. H. (2008). Stratehichni komunikatsii: stratehichni komunikatsii v politytsi, biznesi ta derzhavnomu upravlinnia : navch. posib [Strategic communications: strategic communications in politics, business and public administration: academic. manual]. Kyiv : Alterpres [in Ukrainian].

2. Rishniak, I. V. (2003). Systemnyi analiz katehorii ryzyku ta nevyznachenosti [Systematic analysis of the category of risk and uncertainty]. Visnyk Natsionalnoho universytetu «Lvivska politekhnika». Informatsiini systemy ta merezhi - Bulletin of the Lviv Polytechnic National University. Information systems and networks, 489, 263-275 [in Ukrainian].

3. Brooks, R. (2012). Confessions of a Strategic Communicator. Tales from Inside the Pentagon's Message Machine. Foreign Policy, 6. Retrieved from http://foreignpolicy.com/2012/12/06/confessions-of-a-strategic-communicator.

4. Cornish, P., Lindley, J. F. & Yorke, C. (2011). Strategic Communications and National Strategy. London : A Chatham House Report.

Размещено на Allbest.ru