Принцип свободи договору

Размещено на http://www.allbest.ru/

Принцип свободи договору

Кристина Резворович доктор юридичних наук

Катерина Кравчик курсант

(Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, м. Дніпро, Україна)

Анотація

Висвітлено зміст і сутність принципу свободи договору. Досліджено його законодавче закріплення та практичне використання. Аналізується поняття "свобода" як правова та філософська категорія. Усебічно розглядається зміст принципу свободи договору. Доведено, що зміст даного принципу проявляється, зокрема, у свободі особи: вільно вступати у договірні відносини; самостійно обирати контрагента; самостійно визначати структуру та вид договірного зв'язку. Аргументовано, що принцип свободи договору нині є не просто відокремленою засадою цивільного права - це вже щось більш об'ємне за своїм змістом, це складова такого принципу здійснення суб'єктивних цивільних прав, як автономія волі та свобода договору. договір законодавчий правовий

Ключові слова: свобода договору, принцип, сторони, цивільне право.

Abstract

Krystyna Rezvorovych, Kateryna Kravchyk. Principle of freedom of contract. The article deals with content and essence of principle of freedom of contract. The authors have studied its legislative fixing and practical use. We analyze the notion of "freedom" as a legal and philosophical category. Comprehensively examining the content of the principle of freedom of contract. It is shown that the content of this principle is manifested, in particular, individual liberty: free to enter into contractual relations, to choose the counterparty, to determine the structure and type of contractual relation. Argued that the principle of freedom of contract is now not just separate principles of civil law - it is something more voluminous in its content, this is part of the implementation of the principle of subjective civil rights as autonomy and freedom of contract.

The article explores the content of the concept of "principle" as a philosophical and legal category, which contributed to an in-depth study of the content of the principle of freedom of contract in civil law. The latter is characterized by the following elements: independent, free choice of participants (parties) to the contract, which does not provide for the necessity or facts of coercion to conclude contracts with other entities beyond their own will; the absence of an obligation to choose a specific type of contract stipulated by law, it is important that the actions of the subjects, the document itself and the procedure for its conclusion do not contradict the current legal norms; the possibility of providing for various conditions in the contract, which together determine its content; the ability to change the terms of the contract at any time before its immediate execution. It has been established that the principle of freedom of contract has a limited effect in the field of contract law, in particular when concluding public contracts: firstly, there is no opportunity to choose the side of the contract on your own, because the party (entrepreneur) is obligated to provide goods or services under this contract to everyone who she will turn; secondly, one of the parties to the contract - the entrepreneur cannot, at his discretion, change the terms of the contract, since they must be the same for all consumers of goods or services; thirdly, the very fact of depriving one of the parties of the opportunity to refuse to conclude a contract partially contradicts the substantial essence of the principle of freedom of contract and its purpose. It is concluded that the provisions of civil law that reveal the essence of the principle of freedom of contract do not correspond to modern realities in the field of concluding a number of contracts, in particular a public contract, as it provides for the unconditional implementation of this principle in conjunction with the recommendation to take into account the norms of civil law and generally accepted rules. That is, a person is not obliged to comply with the rules and regulations, since they are advisory in nature, which is unreasonable, because compliance with the rule of law is an obligation, not a right. According to the identified problem in order to solve it, the author proposed to amend the current civil law.

Keywords: freedom of conntract, principle, parties, civil law.

Постановка проблеми. Загальновизнано, що невід'ємною складовою поняття свобода є необмеженість волі. Разом із поняттями справедливості, добросовісності та розумності це є найвищою цінністю права, а право на свободу є одним із неосновних прав особистості, що забезпечує природне існування фізичної особи. Наявність свободи в діях суб'єктів цивільних відносин є особливою ознакою того, що слід розуміти під приватними відносинами.

Аналіз публікацій, в яких започатковано вирішення цієї проблеми. Нині у роботах, що стосуються цивільно-правових проблем, зокрема, тих, які стосуються договірних відносин, часто згадується свобода договору. Проте, зазвичай, розкриття механізму дії самого принципу згадується у зв'язку з аналізом його змісту. До свободи договору неодноразово зверталися С. Бервено, О. Беляневич, М. Бєлкін, А. Бєляєва, Т. Боднар, Н. Голубєва, В. Горензо, Д. Горбачов та Дж. Спенсер, Горєєв, Д. Євдокименко, А. Климова, Ю. Ломжець, А. Луць, В. Луць, О. Мережко, С. Погребний, І. Покровський, З. Ромовська, Д. Славецький, А. Танага, М. Федорко. Особливо хочеться відзначити творчість таких вчених як В. Горієва, Ю. Єршова, К. Забоєва, А. Луцька та М. Щетінкіна.

Свобода договору виникла, коли було підписано власне сам договір. Тому що основним елементом договору є угода про вільне волевиявлення його сторін. Без свободи сторони не можуть висловити свою волю. На різних етапах суспільного розвитку свобода суб'єктів договірних відносин була різною. Її визначали по-різному й це визначення залежало від ступеню соціальної свободи, якою користувалися суб'єкти цивільних відносин. Принцип свободи договору є одним із загальних принципів цивільного законодавства, закріпленим статтею 3 ЦК України, і є однією із засад реалізації суб'єктивних цивільних прав. У юридичній літературі його визначено як загальний принцип, що надає сторонам свободу укладання договору, свободу вибору предмета договору, свободу вибору партнера за договором і свободу визначення умов договору.

Метою статті є роз'яснення змісту та сутності принципу свободи договору, дослідження його правового закріплення та практичного застосування.

Виклад основного матеріалу. Перш за все, слід звернутися до самого поняття "свобода". Категорію "свобода" було закріплено в конституційно-правових актах у XVIII столітті з Декларацією незалежності 1776 року (США) та Декларацією свободи. (США) і в Декларації прав людини та громадянина 1789 р. (Франція). У другому з цих документів стверджується, що свобода полягає в можливості робити все, що не шкодить іншим.

Таким чином, здійснення природних прав кожної людини підпорядковується лише таким обмеженням, які гарантують, що інші члени суспільства користуються тими ж правилами. Ці межі можуть бути визначені лише законом, що може забороняти тільки дії, які не є небезпечними для суспільства. Дозволено все, що не заборонено законом. І нікого не можна примушувати робити те, чого не вимагає закон.

Термін "свобода", як і багато інших правових категорій, є неоднозначним. Із огляду на цей принцип Ю. Єршов пише, що свобода юридично визначається як нормативно закріплена здатність особи здійснювати дії на власний розсуд, не порушуючи свободи інших суб'єктів. Іншими словами, це специфічний правовий статус особи.

Зміст свободи договору загалом роз'яснюється у статті 627 Цивільного кодексу України (далі ЦКУ), що з посиланням на статтю 6 Цивільного кодексу України встановлює взаємозв'язок між актами цивільного законодавства та договорами та визначає елементи принципу свободи договору, коли Сторони є вільними. Сутність цього принципу особливо яскраво проявляється у свободі особи вступати в договірні відносини, вільно обирати іншу сторону та вільно визначати структуру та характер договірних відносин.

Сторони самостійно обирають вид договору, що регулює їх взаємовідносини. Це породжує диспозитивні принципи цивільного права. Тож вони можуть використовувати договір, передбачений законом (так звані договори, які прямо передбачені ЦК України чи іншим нормативно-правовим актом, наприклад, договір купівлі-продажу, шлюбу, поставки). Іноді можна задекларувати договір, прямо не зазначений у законодавстві. Наприклад, статтею 11 ЦК України регламентується, що права та обов'язки, передбачені цивільним законодавством, виникають із дій осіб, які не встановлені цивільним кодексом, але за аналогією створюють цивільно-правові права та обов'язки. Укладення таких договорів є результатом автономного законодавства сторін, що здійснюється на основі правової аналогії.

У цьому випадку є обов'язковим дотримання загальних умов договору та щоб не було порушено суспільну мораль.

Сторони також можуть укласти договір, що поєднує ознаки кількох видів договору (змішаний договір). Прикладом останнього є інвестиційні угоди в будівельній сфері, які містять елементи закупівлі, робіт та позитивних контрактів. На основі аналізу змісту ч.2 ст. 628 ЦК України можна зробити висновок про те, що на комбінований договір поширюється дія деяких обмежень, встановлених цивільним законодавством для договорів, елементів, що в ньому містяться, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті договору чи комбінованого договору. На думку деяких фахівців, інша норма, що регулює відносини, пов'язані з укладенням та виконанням змішаного договору, може бути встановлена договором лише за умови дотримання сторонами обов'язкового правила, що міститься у статті 6 ЦК України про співіснування договору. дотримуватись актів цивільного законодавства та договору. Наприклад, договір, за яким одна сторона (продавець) передає майно у власність другій стороні (покупцеві), а друга сторона задоволена орендою квартири продавцю, є змішаним договором, елементи договору купівлі-продажу та договору оренди квартири. Якщо продавець (наймач) у такому договорі є юридичною особою, сторони не мають права включати в договір положення, згідно з яким квартира має використовуватися не для проживання фізичних осіб. Зміст частини 2 статті 628 ЦК України означає, що це положення ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами договору оренди. Тому вони не можуть відступити від нього в договорі на підставі ч.3 ст.6 ЦК України. 3 ст.6 ЦК України.

Першим критерієм, за яким здійснюється вибір виду майбутнього договору, є правові наміри сторін, тобто, їх спільна воля - досягнення певних договірних наслідків. Ця воля сторін, а отже, і юридична цінність договору є специфічною спільною цінністю, яка виникає внаслідок інтеграції першочергових інтересів сторінії. Таким чином, набуття права власності може бути представлене на законних підставах у договорах купівлі-продажу чи оренди. До того ж, законодавець не диктує сторонам, який механізм такого набуття (тобто який вид договору) використовувати в конкретному випадку. Рішення залишається за самими сторонами.

Сторони цивільно-правових відносин мають вирішувати, чи воліють вони укласти договір чи ні та з ким із партнерів вони бажають вступити в договірні відносини. Тому вибір контрагента та рішення про вступ у договірні відносини приймаються сторонами договору. Як виняток із цього правила, законодавством можуть бути встановлені деякі обмеження щодо вибору контрагентів.

Отже, якщо власник майна, що належить йому на праві спільної власності з кількома особами (співвласниками), бажає продати частину прав співвласності, на яку він має право, його право на вільний вибір договірний партнер зменшується чинним законодавством про купівлю-продаж, що мають інші співвласники, обмежено (ст. 362 ЦК України). 362 ЦК України). У разі порушення цього права кодекс передбачає певні захисні механізми. Тож можна звернутися до суду з позовом про передачу прав та обов'язків покупця з договору, за яким особа мала на себе основне право купівлі- продажу. Однак порушення цього права не є підставою ставити під сумнів недійсність усього договору. Якщо особа, яка має право першої відмови, не скористалася цим правом протягом певного часу, строк дії цього права призупиняється, а обмеження щодо вільного вибору іншої сторони знімаються.

Слід зазначити, що термін "закон пільгової купівлі-продажу" є досить умовним, оскільки це право поширюється не лише на договори купівлі-продажу, а й на договори оренди (гл. 58 ЦК України) та договори комерційної концесії (гл. 76 ЦК України).

Укладення договору з примусу допускається як виняток і лише у випадках, що прямо передбачені законом у суспільних інтересах або добровільно на підставі зобов'язань сторін.

Принцип свободи договору також ґрунтується на тому, що сторони самі визначають умови (зміст) договору. Відповідно до статті 628 ЦК України це означає, що сторони мають право на волевиявлення. Відповідно до вищезгаданої статті договірні положення (договори) поділяються на такі, що укладаються на розсуд сторін і узгоджені ними, і такі, що є обов'язковими згідно із законодавством цивільного законодавства. Умови, які сторони можуть поставити для особистої юрисдикції, включають такі, що стосуються відносин, не врегульованих законом, а також такі, що викладені в законі, від яких сторони можуть, однак, відступити та регулювати ці відносини для особистої юрисдикції.

Обов'язкові стандарти можуть забороняти включення певних умов до договору або вимагати включення певних умов до договору. Закріплюючи обов'язкові норми в правових актах, законодавець не втручається в договірну свободу, а встановлює її, визначаючи певні рамки та регулюючи договірні відносини. Установлення імперативних норм служить для захисту слабшої сторони.

Також слід дотримуватись принципу свободи способу укладання договору. Договір, як правило, не потребує спеціальної форми та може бути укладений в односторонньому порядку, у тому числі шляхом остаточної дії чи переговорів (ст. 205 ЦК України). Крім того, відповідно до статті 639 ЦК України договір може бути укладений у довільній формі, якщо вимоги до форми договору не встановлені законом. Сторони взаємної угоди також можуть домовитися про будь-яку форму, в тому числі письмову, навіть якщо це не передбачено законом. Однак, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, договір вважається укладеним у цій формі, навіть якщо ця форма не передбачена законом для цього виду договору.

Вираженням (втіленням) принципу свободи договору є також можливість сторонами визначити спосіб забезпечення договірних зобов'язань та форми (заходи) відповідальності за порушення договірних зобов'язань тощо. Слід зазначити, що сторони можуть визначати не лише форму (заходи) цивільно-правової відповідальності, а й розмір (обсяг) накладених санкцій на власний розсуд.

Наведені вище положення щодо принципів поняття свободи (із відповідними характеристиками) також застосовуються до односторонніх правопорушень.

Отже, можна зробити висновок, що положення статті 627 ЦК України визначають лише загальні елементи принципу свободи договору. Елементи цього принципу також закріплені в інших законодавчих актах. Оскільки вони втілюють єдину систему правового регулювання принципу свободи договору, то, на думку С. Погрібного, немає потреби зводити всі законодавчі положення про свободу договору до однієї статті ЦК України. Вважаємо, що для системного розуміння сутності принципу свободи договору слід не поділяти його на різні статті Кодексу, а об'єднувати в одну статтю. Зокрема, це допоможе прояснити формулювання та практичну імплементацію Директиви та зменшити частину спорів щодо її кордонів.

Природа свободи договору в юридичній літературі досі викликає суперечки. Деякі автори, які займалися питанням свободи договору в українському цивільному праві, називають його принципом цивільного права (наприклад, А. Лутц). Інші посилаються на статтю 627 ЦК України і беззастережно визнають свободу договору принципом договірного права (наприклад, С. Бервено). Існує також третя група вчених, які не наголошують на цьому принципі окремо, а натомість включають його до складу принципу розпорядження та включеності учасників цивільно-правових відносин 17. Малоймовірно, що останній підхід можна вважати реалізованим. На нашу думку, у цьому випадку слід застосувати пряму правову норму, а саме статтю 3 ЦК України. Дотримуємось позицій першої групи авторів, які вказують на те, що стаття 3 ЦК України встановлює свободу договору як загальну норму цивільного права. Це положення в сукупності зі статтею 627 ЦК України має загальний характер і конкретизується в договірній частині.

Висновок

Таким чином, принцип свободи договору є вже не просто ізольованою основою цивільного права, а чимось, що йде далі за змістом, основою такого принципу реалізації суб'єктивних цивільних прав, таких як автономія волі та свобода договору. Загалом цей принцип має суто приватно-правовий характер. Вважаємо, що індивідуальна воля, основа свободи договору, є залежною категорією. Тому що особа живе в суспільстві. Відповідно, вона має підкорятися його законам. Свобода одного не може заважати свободі іншого.

Незалежність кожної людини чи юридичної особи, її індивідуальність має свою межу, за якою перебуває сфера свободи іншого суб'єкта. Ця межа свободи встановлюється законом, а не обмежується ним. Як зазначає Р. Циппеліус, свобода формувати правовідносини на основі приватної автономії має мати відповідні межі.

Список використаних джерел

1. Шевченко В .В. Сутність принципу свободи договору та його значення у земельному праві України. Вчені записки Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського. Серія "Юридичні науки". 2013. Т. 26 (65). №2-1. Ч. 1. С. 445-451.

2. Цивільне право України. Загальна частина: Підруч. 3-тє вид., перероб. і доп. Київ: Юрінком Інтер, 2010. 976 с.

3. Луць А.В. Свобода договору в цивільному праві України: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. Львів, 2015. 166 с.

4. Батанов О.В. Свобода. Великий енциклопедичний словник. Київ: ТОВ "Видавництво "Юридична думка", 2007. С. 805.

5. Шиндировський І. М. Комерційне забезпечення функціонування посередників у каналах просування продукції. Торгівля, комерція, підприємництво: збірник наукових праць. Львів: Львівська комерційна академія, 2015. Вип. 18. С. 67-70.

6. Погрібний С.О. Механізм та принципи регулювання договірних відносин у цивільному праві України. Київ: Правова єдність. 2009. URL : https://www.yakaboo.ua/ua/mehanizm-ta-principi- reguljuvannja-dogovimih-vidnosin-u-civil-nomu-pravi-ukraini.html.

7. Цвайгерт Х. Введение в сравнительное правоведение в сфере частого права. Москва: Междунар. отношения. 2000. URL: https://nashol.biz/searchdoc/108857.

8. Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу: рішення Антимонопольного комітету України від 29.09.2016 № 448-р. URL : https://amcu.gov.ua/npas/rishennya-448-r-vid-29092016.

9. Про надання дозволу на узгоджені дії : рішення Антимонопольного комітету України від 04.04.2019 № 192-р. URL : https://amcu.gov.ua/storage/app/sites/1/imported_content/5d690f053dc9f.pdf.

10. References

11. Shevchenko, V .V. (2013) Sutnist' pryntsypu svobody dohovoru ta yoho znachennya u zemel'nomu pravi Ukrayiny [The essence of the principle of freedom of contract and its importance in the land law of Ukraine]. Vcheni zapysky Tavriyskoho natsional'noho universytetu im. V. I. Vernads'koho. Seriya "Yurydychni nauky". Vol. 26 (65). № 2-1. Part 1, pp. 445-451. [in Ukr.].

12. Tsyvil'ne pravo Ukrayiny. Zahal'na chastyna [Civil law of Ukraine. General part] : Pidruch. 3-tye vyd., pererob. i dop. Kyiv : Yurinkom Inter, 2010. 976 p. [in Ukr.].

13. Luts', A. V. (2015) Svoboda dohovoru v tsyvil'nomu pravi Ukrayiny [Freedom of contract in the civil law of Ukraine] : dys. ... kand. yuryd. nauk : 12.00.03 / L'vivs'kyy natsional'nyy un-t im. Ivana Franka. L'viv, 166 p. [in Ukr].

14. Batanov, O. V. (2007) Svoboda [Freedom]. Velykyy entsyklopedychnyy slovnyk. Kyiv : TOV "Vydavnytstvo "Yurydychna dumka", p. 805. [in Ukr.].

15. Shyndyrovs'kyy, I. M. (2015) Komertsiyne zabezpechennya funktsionuvannya poserednykiv u kanalakh prosuvannya produktsiyi [Commercial support for the functioning of intermediaries in product promotion channels]. Torhivlya, komertsiya, pidpryyemnytstvo: zbirnyknaukovykhprats'. L'viv: L'vivs'ka komertsiyna akademiya, issue 18, pp. 67-70. [in Ukr.].

16. Pohribnyy, S. O. (2009) Mekhanizm ta pryntsypy rehulyuvannya dohovirnykh vidnosyn u tsyvil'nomu pravi Ukrayiny [Mechanism and principles of regulation of contractual relations in the civil law of Ukraine]. Kyiv : Pravova yednist'. URL : https://www.yakaboo.ua/ua/mehanizm-ta-principi- reguljuvannja-dogovirnih-vidnosin-u-civil-nomu-pravi-ukraini.html. [in Ukr.].

17. Tsvaygert, Kh. (2000) Vvedeniye v sravnytel'noye pravovedeniye v sfere chastogo prava [Introduction to comparative jurisprudence in the sphere of common law]. Moscow : Mezhdunar. otnosheniya. URL : https://nashol.biz/searchdoc/108857. [in Russ.].

18. Pro porushennya zakonodavstva pro zakhyst ekonomichnoyi konkurentsiyi ta nakladennya shtrafu [On the violation of the legislation on the protection of economic competition and the imposition of a fine] : rishennya Antymonopol'noho komitetu Ukrayiny vid 29.09.2016 № 448-r. URL : https://amcu.gov.ua/npas/rishennya-448-r-vid-29092016. [in Ukr.].

19. Pro nadannya dozvolu na uzhodzheni diyi [On permission for concerted actions] : rishennya Antymonopol'noho komitetu Ukrayiny vid 04.04.2019 № 192-r. URL : https://amcu.gov.ua/storage/app/sites/1/imported_content/5d690f053dc9f.pdf. [in Ukr.].

Размещено на Allbest.ru