Міжнародно-правовий захист цивільного населення під час збройних конфліктів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана

Міжнародно-правовий захист цивільного населення під час збройних конфліктів

Падалка М.А.

Заступник начальника юридичного відділу

м. Київ, Україна

Анотація

Стаття присвячена питанням міжнародного захисту цивільного населення під час збройних конфліктів. Виявлено, що дане питання є недостатньо врегульованим у міжнародному гуманітарному праві. У статті визначені міжнародно-правові акти, які регулюють питання захисту та правового статусу цивільних осіб під час війни. З'ясовано, що Україна ратифікувала всі необхідні міжнародні договори у цій сфері, а тому на неї поширюються приписи даних документів. Предметом даної роботи виступає міжнародний захист саме цивільного населення під час війни. Тому у статті було досліджено правовий статус цивільного населення. Визначений також перелік осіб, які не можуть бути віднесені до цивільних. У даній статті також визначено критерії безпосередньої участі у воєнних діях, до яких віднесені прямий причинно-наслідковий зв'язок між актами участі й наслідками; застосування сили з боку цивільних осіб; ворожі дії без застосування зброї (транспортування зброї, доставляння за місцем призначення); вербування осіб для участі у воєнних діях. Ключові слова: цивільне населення; міжнародний захист; збройний конфлікт; Женевські конвенції; міжнародне гуманітарне право.

Abstract

INTERNATIONAL LEGAL PROTECTION OF THE CIVIL POPULATION IN ARMED CONFLICTS

Mariia Padalka

Deputy Chief of Law Department, Kyiv National Economic University Named after Vadym Hetman

Kyiv, Ukraine

The article is devoted to the issues of international protection of the civilian population during armed conflicts. It was found that this issue is insufficiently regulated in international humanitarian law. The article defines international legal acts that regulate the protection and legal status of civilians during wartime. It was found that Ukraine has ratified all the necessary international treaties in this area, and therefore the prescriptions of these documents apply to it. The subject of this work is the international protection of the civilian population during the war. Therefore, the legal status of the civilian population was investigated in the article. The list of persons who cannot be classified as civilians is also defined. This article also defines the criteria for direct participation in hostilities, which include a direct cause-and-ef- fect relationship between acts of participation and consequences; use of force by civilians; hostile actions without the use of weapons (transportation of weapons, delivery to the destination); recruitment of persons to participate in military operations. The most important postulate is defined, according to which the state must show care to protect the civilian population, civilians and civilian objects from attack. In this regard, the work specifies the actions that the state should take in order to protect the civilian population. In contrast to this, the actions that are prohibited to be carried out against the civilian population are also specified. The case of Isayev against the Russian Federation, according to which the European Court of Human Rights found the latter guilty of using indiscriminate weapons, was also analyzed. The importance of the categories of purpose, necessity, and proportionality in the context of the use of lethal force is determined. The need to punish the Russian Federation for harming the civilian population during the war in Ukraine is indicated. The importance of further research in this topic is argued. It is argued that the presence of an armed conflict a priori causes restrictions on the rights of the civilian population and creates additional risks to life and health. Key words: the civil population; international protection; armed conflict; Geneva Convention; international humanitarian law.

правовий цивільний воєнний

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями. На жаль, все частіше цивільне населення стає жертвою збройних конфліктів, навіть незважаючи на той факт, що міжнародне гуманітарне право визначає, що атаки повинні бути спрямовані на комбатантів і військові об'єкти і суворо забороняє здійснювати напади на цивільних осіб.

Тим не менше війна в Україні та повномасш- табне вторгнення зокрема, показали те, що цивільне населення є незахищеним під час війні.

Саме тому існує гостра необхідність вдосконалення існуючих методів захисту населення. Для досягнення цієї мети важливо проаналізувати сучасний стан міжнародно-правового регулювання захисту цивільного населення під час збройних конфліктів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми і на які спирається автор. Дослідження цієї проблематики останнім часом стає дедалі ширшим, з огляду на найбільшу в Європі війну з часів Другої світової. Науковці досліджують як захист цивільного населення під час війни в загальному, так і приділяють увагу окремим групам населення: біженцям, внутрішньо переміщеним особам, дітям. До вчених, які внесли свій вклад в дослідження даної проблеми, слід виділити наступних: Фаді-Бані Насер, Маніна М.А., Марцен- ко Н., Грушко М. Проте реальний стан захисту цивільного населення від час військових дій вказує на потребу подальших досліджень.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття. Збройні конфлікти, недостатня ефективність міжнародних механізмів захисту цивільного населення спричиняють появу нових наукових напрямів у дослідженні міжнародно-правового регулювання даного питання. Тому, поглиблення дослідження правових механізмів захисту різних категорій цивільного населення під час збройних конфліктів потребує ґрунтовнішого аналізу.

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Метою статті є визначення наявних міжнародно-правових механізмів захисту цивільного населення під час збройних конфліктів.

Виклад основного матеріалу дослідження. Після 24 лютого на території України російською військовою машиною скоєно багато військових злочинів, обставини яких вже з'ясовують правоохоронні органи, а інформація про жахливість цих подій доведена до відома світової спільноти. Це і Бучанська трагедія, і ракетний удар по Краматорському залізничному вокзалу, де загинули мирні мешканці, ні в чому не винні діти, які чекали на евакуаційний потяг та багато інших воєнних злочинів. Увесь світ стурбований звірствами російської федерації. Країна-агресор завдає нищівні удари як по інфраструктурі України, так і по цивільному населенню. Тож актуальним постає питання впровадження та реалізації норм міжнародного гуманітарного права з цього приводу.

Основними міжнародними нормативно-правовими актами, які є основою для здійснення захисту цивільного населення в умовах міжнародного збройного конфлікту є Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни (Женевська конвенція IV) 1949 року [4], а також

Додатковий протокол, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (ДП І) 1977 року [1]. Україна ратифікувала ці міжнародні договори, отже їх положення є обов'язковими для нашої держави. Женевські конвенцій 1949 року та Додаткові протоколи до них 1977 року чітко закріплюють обов'язок сторін конфлікту захищати цивільне населення та цивільні об'єкти від нападів. При веденні бойових дій комбатанти зобов'язані це враховувати. При цьому для характеристики захисту цивільного населення важливим є аналіз даної категорії суб'єктів.

Поняття цивільна особа визначено в міжнародному праві максимально широко, що породжує значні проблеми із визначенням правового статусу тої чи іншої конкретної особи. Попри те, звуження даного визначення навряд чи можливе, оскільки призвело б до позбавлення захисту значної кількості мирного населення. Загалом цивільну особу можна визначити як будь-яку особу, яка знаходиться на території воюючої держави і не бере або припинила приймати участь у збройному конфлікті. Також слід підкреслити той факт, що в контексті серйозних порушень гуманітарного права дане поняття слід трактувати вужче, виключивши із його складу комбатантів [7, с. 36].

У ст. 50 Додаткового протоколу І 1977 року зазначено, що цивільною особою є будь-яка особа, що не належить до жодної з категорій осіб, зазначених у статті 4 А, 1, 2, 3 та 6 Третьої конвенції та у статті 43 цього Протоколу. У названих вище статях перераховано такі три основні категорії осіб:

особовий склад збройних сил сторони конфлікту;

члени ополчення або добровольчих загонів, які є частиною цих збройних сил;

члени особового складу регулярних збройних сил, які заявляють про свою відданість урядові або владі, що не визнані державою, яка їх затримує. Таким чином, всі крім перелічених вище осіб можна вважати цивільними особами.

Цивільні особи користуються захистом, за винятком деяких випадків і на період, доки вони беруть безпосередню участь у воєнних діях. Під воєнними діями варто розуміти силові дії, застосовані до противника, з метою зламати його опір. У цьому випадку критеріями безпосередньої участі у воєнних діях є такі:

прямий причинно-наслідковий зв'язок між актами участі й наслідками;

застосування сили з боку цивільних осіб;

ворожі дії без застосування зброї (транспортування зброї, доставляння за місцем призначення);

вербування осіб для участі у воєнних діях [9, с. 83].

При проведенні певних воєнних операцій кожна з воюючих сторін повинна постійно виявляти турботу про те, щоб оберігати цивільне населення, цивільних осіб і цивільні об'єкти від нападу. Для того, щоб уникнути зайвих і невиправданих жертв, вони зобов'язані вживати таких запобіжних заходів:

робити все практично можливе, щоб пересвідчитись у тому, що об'єкти нападу не є ані цивільними особами, ані цивільними об'єктам і не підлягають особливому захисту;

вживати всіх практично можливих запобіжних заходів, вибираючи засоби та методи нападу, щоб уникнути випадкових втрат життя серед цивільного населення, поранення цивільних осіб і, в деяких випадках, звести їх до мінімуму;

скасовувати напад або зупиняти, якщо стає очевидним, що напад може спричинити випадкові втрати життя серед цивільного населення, поранення цивільних осіб і завдати випадкової шкоди цивільним об'єктам або те й інше;

завчасно попереджати про напади, які можуть зачепити цивільне населення, за винятком випадків, коли обставини цього не дозволяють [9, с. 84].

Із цією метою є забороненими й залишатимуться забороненими будь-коли та будь-де такі діяння стосовно зазначених вище осіб:

насилля над життям й особистістю, зокрема всі види вбивств, завдання каліцтва, жорстоке поводження й тортури;

захоплення заручників;

наруга над людською гідністю, зокрема образливе та принизливе поводження;

засудження та застосування покарання без попереднього судового рішення, винесеного судом, який створено належним чином і який надає судові гарантії, визнані цивілізованими народами як необхідні» [2].

Слід також зазначити, що Міжнародні договори у сфері захисту прав людини продовжують діяти навіть під час збройних конфліктів. Міжнародний Суд ООН, у своєму Консультативному висновку щодо законності погрози ядерною зброєю або її застосування зазначив, що захист, який надає Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, не припиняється під час війни, за виключенням випадків передбачених ст. 4 Міжнародного Пакту.

Європейський суд з прав людини у справі Case of Isayeva v. Russia Суд розглядав скаргу на свавільне позбавлення життя цивільних осіб під час спецоперації російських військ із оточення антиурядових збройних формувань та подальших бомбових ударів з повітря, що трапились у селі Катир-Юрт. Заявниця стверджувала, що застосування сили, яке призвело до загибелі її рідних, не було ані абсолютно необхідним, ані повністю сумірним, а тому порушило ст. 2 Конвенції. Заява була сформульована у категоріях, притаманних суто міжнародному гуманітарному праву (насамперед, Додатковому протоколу І до Женевських конвенцій), зокрема:

-Російська Федерація була звинувачена у використанні невибіркової зброї;

-напад не відповідав принципу сумірності (або пропорційності), оскільки стороною, що нападала, не було отримано реальної військової переваги - більшість «бойовиків» змогли втекти до початку нападу;

-стороною, яка його здійснила, не було вжито запобіжних заходів: населення не було ані попереджено, ані отримало можливість безпечно залишити місцевість, що мала бути піддана нападу [10].

Приймаючи своє рішення Європейський суд з прав людини розглянув ситуацію з точки зору тих заходів, які вживалися владою для мінімізації застосування смертельної сили, та визначав, чи не мала місце з їхнього боку недбалість. При цьому, Суд не висловив жодних сумнівів у надзвичайному характері ситуації, що мала місце під час проведення військової операції. Натомість Суд зосередився на способі проведення цієї операції і підкреслив, про встановлення балансу між законною метою та засобами її досягнення. Саме, в аналізі засобів проведення військової операції (тобто, зброї) Суд найповніше використав аргументацію, притаманну міжнародному гуманітарному праву: «Застосування такої зброї у густо- населеному районі, коли не велися військові операції та без завчасної евакуації цивільних осіб, неможливо узгодити з тією мірою обережності, яка очікується від операції із забезпечення законності в умовах демократичного суспільства. /.../ Застосування невибіркової зброї /.../ не може розглядатися як сумісне з вимогами до обережності, з якою представниками держави може застосовуватися смертельна зброя» [10].

Отже, на підставі викладеного вище, можна стверджувати, сучасний підхід Європейського суду з прав людини дозволяє забезпечити юридичний результат, який відповідає Конвенції та міжнародному гуманітарному праву, щодо виробленого судом стандарту застосування ст. 2 Конвенції (мета, необхідність, пропорційність застосування смертельної сили) дозволяють Суду доходити адекватних результатів. Але, у більш ширшому контексті, прийнятність висновків Суду у справах про збройні конфлікти завжди залежатиме від їхньої відповідності до підходів, виробленим у міжнародному гуманітарному праві [8, с. 144].

Сучасне міжнародне право, що застосовується під час збройних конфліктів, передбачає надання цивільному населенню і окремим цивільним особам як загального, так і спеціального захисту від наслідків воєнних дій. Різниця полягає в тому, що загальний захист надається всьому цивільному населенню і окремим цивільним особам незалежно від їх статі, віку, расової та національної приналежності, політичних або релігійних переконань. Спеціальний захист надається окремим категоріям цивільного населення і зумовлений або їх підвищеною вразливістю в умовах бойових дій (поранені, жінки, діти), або особливостями професійних функцій, які ними виконуються в період збройного конфлікту (медики, журналісти).

Наприклад, щодо дітей як особливої категорії осіб, міжнародне гуманітарне право передбачає: забезпечення їм права на отримання освіти; проведення необхідних заходів щодо возз`єднання сімей, які були розлучені під час збройного конфлікту; заборону вербування та участі у воєнних діях дітей віком до п`ятнадцяти років; надання особливого захисту дітям віком до вісімнадцяти років навіть у разі, коли вони брали участь в бойових діях і потрапили в полон; евакуацію дітей з району воєнних дій (за необхідності і за узгодженням з батьками чи з особами, які їх заміняють) [6].

Кожна країна, що підписала конвенції, бере на себе зобов'язання ввести в своєму законодавстві в дію норми, що забезпечуватимуть ефективне кримінальне переслідування осіб, які вчинили або наказали вчинити ті чи інші серйозні порушення, що передбачені конвенціями. Кожна держава також зобов'язується розшукувати осіб, що звинувачуються в тому, що вони вчинили або наказали вчинити вищенаведені серйозні порушення. Таким чином, захист прав людини під час збройних конфліктів виходить за межі відповідальності окремої держави, перетворюючись на справу світового співтовариства та регіональних інтеграційних об'єднань, які нормативно визначають ті універсальні міжнародні правові стандарти, нижче яких держава не має права опуститися, і недотримання яких може призвести до застосування міжнародно-правових санкцій. Врегулювання цих питань на міжнародній арені у разі порушень з боку держави прав громадян є ефективним захистом жертв війни [2].

Таким чином, для будь-якого суспільства явище збройного конфлікту негативно впливає на державотворчі процеси. Нині в Україні на тимчасово окупованих територіях масово порушуються такі основоположні права та свободи людини, як: право на життя, свободу та особисту недоторканність; право на гідне поводження та недопустимість застосування до людини тортур, жорстокості та нелюдського поводження; право на справедливе судочинство та захист від свавільного арешту чи вигнання; право на свободу пересування; право на громадянство; право на володіння майном; право на свободу переконань та їх вираження; право на соціальний захист тощо [9, с. 85].

Міжнародний суд ООН у Гаазі 16 березня 2022 року ухвалив, що росія має негайно припинити в Україні військові дії, які розпочала 24 лютого 2022 року. Крім того, росія повинна забезпечити, щоб будь-які військові або регулярні збройні підрозділи, а також інші організації або особи, контрольовані нею, не робили заходів щодо відновлення «операції».

Російська федерація спричинила справжній геноцид українського народу. її незаконні діяння в Україні, починаючи з 2014 року, повинні бути покарані. Адже своїми протиправними діями вона порушила багато нормативно-правових актів, зокрема статтю 3 «Кожна людина має право на життя, на свободу і на особисту недоторканність» та ст. 5 «Ніхто не повинен зазнавати тортур, або жорстокого, нелюдського, або такого, що принижує його гідність, поводження і покарання» Загальної декларації прав людини. І це лише мала частина всіх злодіянь.

Висновки з цього дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку. Безумовно, певний час держава може констатувати свою неспроможність охороняти основні права людини на непідконтрольних територіях. Однак такий підхід не вирішує проблему збереження суверенітету, територіальної цілісності та захищеності прав людини. Тому на сьогодні перед Україною гостро постала проблема пошуку нових моделей правозахисної діяльності.

Сучасні дослідження зосереджені на недостатньо розробленій проблемі, пов'язаній із розв'язанням збройних конфліктів та управлінням ними. Все це зумовлює подальше вивчення питань, пов'язаних із врегулюванням та профілактикою збройних конфліктів, з метою виведення основних способів та шляхів розв'язання таких конфліктів.

Бібліографічний список

1. Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року.

2. Іванов І., Симоненко А. Захист цивільного населення в умовах війни. Діяльність державних органів в умовах воєнного стану : зб. матеріалів Міжнар. наук.-практ. онлайн-семінару, 29 квіт. 2017. Кривий Ріг, 2022. С.56-58.

3. Ключка К., Карманний Є. Захист цивільного населення на сході України під час збройного конфлікту. Безпека людини і реалізація права на працю в сучасних умовах життєдіяльності: матеріали VMM' студ.. наук. ін- тернет-конф. Нац. юрид. ун-ту. ім. Ярослава Мудрого, 20-21 квіт. 2017 р. Х.: Нац. юрид. ун-т, 2017. С. 242-247.

4. Конвенція Про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року.

5. Конвенція про права дитини від 20.11.1989.

6. Корнієнко А. Міжнародний захист з прав дітей під час збройних конфліктів. Діяльність державних органів в умовах воєнного стану: зб. матеріалів Міжнар. наук.-практ. онлайн-семінару, 29 квіт. 2017. Кривий Ріг, 2022. С.312-314.

7. Лисик В. До проблеми визначення поняття «цивільна особа» у міжнародному праві. Український часопис міжнародного права. 2012. №3. С. 35-38.

8. Розумовський О.С. Захист прав людини, пов'язаного з порушенням ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.) в умовах збройного конфлікту. Науковий вісник Ужгородського Національного Університету. 2022. №70. С. 141-145.

9. Фаді Бані-Насер Міжнародно-правовий захист цивільного населення та інших категорій осіб під час збройних конфліктів. Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. 2015. №6. С. 79-87.

10. Case of Isayeva v. Russia (Application №. 57950/00), European Court of Human Rights, Judgment of 24 February 2005

References

1. Dodatkovyi protokol № I do Zhenevskoi Konventsiia IV pro zakhyst tsyvilnoho naselennia pid chas viiny, 75 [Additional Protocol to the Geneva Conventions of August 12, 1949, relating to the Protection of Victims of International Armed Conflicts (Protocol I), dated June 8, 1977].

2. Ivanov, I., & Symonenko, A. (2022) Zakhyst tsyvilnoho naselennia v umovakh viiny [Protection of the civilian population in conditions of war]. Mizhnarodnoho-naukovo-praktychnoho onlain-seminaru «diialnist derzhavnykh orhaniv v umovakh voiennoho stanu» - collection of materials of the international-scientific-practical online seminar «activities of state bodies under martial law» (m. Kryvyi Rih, April, 29 th, 2022) (pp. 56-58). Kryvyi Rih: DonDUVS. [in Ukrainian].

3. Kliuchka, K., Karmannyi, Ye. Zakhyst tsyvilnoho naselennia na skhodi Ukrainy pid chas zbroinoho konfliktu [Protection of the civilian population in eastern Ukraine during the armed conflict]. Mizhnarodna naukova internet- konferenciya Natsionalnoho yurydychnoho universytetu imeni Yaroslava Mudroho «Bezpeka liudyny i realizatsiia prava na pratsiu v suchasnykh umovakh zhyttiediialnosti» - International scientific internet conference of the Yaroslava Mudroho National University of Law «People's safety and the realization of the right to work in such conditions» (m. Kharkiv, April, 20-21th, 2017) (pp. 242-247). Kharkiv: Natsionalnyi yurydychnyi universytet imeni Yaroslava Mudroho. [in Ukrainian].

4. Konventsiia Pro zakhyst tsyvilnoho naselennia pid chas viiny vid 12 serpnia 1949 roku [Convention on the Protection of the Civilian Population in Time of War of August 12, 1949].

5. Konventsiia pro prava dytyny vid 20.11.1989 [Convention on the Rights of the Child dated November 20, 1989].

6. Korniienko, A. Mizhnarodnyi zakhyst z prav ditei pid chas zbroinykh konfliktiv [International protection of children's rights during armed conflicts]. Mizhnarodnoho-naukovo-praktychnoho onlain-seminaru «diialnist derzhavnykh orhaniv v umovakh voiennoho stanu» - collection of materials of the international-scientific-practical online seminar «activities of state bodies under martial law» (m. Kryvyi Rih, April, 29 th, 2022) (pp. 312-314). Kryvyi Rih: DonDUVS. [in Ukrainian].

7. Lysyk, V. (2012). Do problemy vyznachennia poniattia «tsyvilna osoba» u mizhnarodnomu pravi [To the problem of defining the concept of «civilian» in international law]. Ukrainskyi chasopys mizhnarodnoho prava - Ukrainian Journal of International Law, 3, 35-38 [in Ukrainian].

8. Rozumovskyi, O. S. (2022). Zakhyst prav liudyny, poviazanoho z porushenniam st. 2 Konventsii pro zakhyst prav liudyny i osnovopolozhnykh svobod (1950 r.) v umovakh zbroinoho konfliktu [Protection of human rights related to the violation of Art. 2 Convention on the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms (1950) in conditions of armed conflict]. Naukovyi visnyk Uzhhorodskoho Natsionalnoho Universytetu - Scientific Bulletin of the Uzhhorod National University, 70, 141-145 [in Ukrainian].

9. Fadi, Bani-Naser. (2015) Mizhnarodno-pravovyi zakhyst tsyvilnoho naselennia ta inshykh katehorii osib pid chas zbroinykh konfliktiv [International legal protection of the civilian population and other categories of persons during armed conflicts]. Naukovi zapysky Instytutu zakonodavstva Verkhovnoi Rady Ukrainy - Scientific notes of the Institute of Legislation of the Verkhovna Rada of Ukraine, 6, 79-87 [in Ukrainian].

10. Case of Isayeva v. Russia (Application №. 57950/00), European Court of Human Rights, Judgment of 24 February 2005.

Размещено на Allbest.ru