Засади та напрями вдосконалення державно-приватного партнерства у сфері захисту критичної інфраструктури

Размещено на http://www.allbest.ru/

Університет митної справи та фінансів

ЗАСАДИ ТА НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА У СФЕРІ ЗАХИСТУ КРИТИЧНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ

Плахотнюк Р.В. Аспірант кафедри

публічного та приватного права

м. Дніпро

Анотація

Здійснено огляд законодавчих положень, які регламентують взаємодію уповноважених органів у сфері захисту критичної інфраструктури з власниками та операторами об'єктів критичної інфраструктури приватного сектору. Звернена увага на те, що на рівні законодавчих актів спільного правового надбання Європейського Союзу та у міжнародних експертних дослідженнях Організації економічного співробітництва та розвитку значна увага приділяється питанням оптимального комбінування методів реординації та заохочення, пов'язаних зі створенням умов для вжиття певних заходів та позитивним стимулюванням до них, із зобов'язуючими та репресивними елементами методу владних приписів під час адміністративно-правового регулювання діяльності власників та операторів об'єктів критичної інфраструктури приватного сектору у рамках системи їх захисту та у процесі взаємодії з уповноваженими органами у сфері захисту критичної інфраструктури. Визначені перспективні інструменти досягнення балансу між витратами на інвестування у впровадження технологій забезпечення їх стійкості та захищеності об'єктів критичної інфраструктури та рентабельністю бізнесу. Ключові слова: забезпечення стійкості об'єктів критичної інфраструктури; критична інфраструктура; консультативна та практична допомога операторам об'єктів критичної інфраструктури; оператори об'єктів критичної інфраструктури приватного сектору; підтримка операторів об'єктів критичної інфраструктури.

Annotation

PRINCIPLES AND WAYS OF ENHANCING COOPERATION BETWEEN COMPETENT AUTHORITIES AND CRITICAL ENTITIES OWNED, MANAGED AND OPERATED BY PRIVATE PARTIES

Ruslan Plakhotniuk Post-Graduate Student, Department of Public and Private Law, University of Customs and Finance, Dnipro, Ukraine

The author draws attention to the fact that the co-operation between competent authorities and critical entities owned, managed and operated by private parties is regulated at the fundamental level with the subordination of the critical entities of the private sector to government requirements of critical infrastructure resilience, rules for information exchange, plans and programs for ensuring critical infrastructure resilience and security, responding to crisis situations and interaction with competent authorities in the relevant sectors, etc. At the same time, among the tools of positive stimulation and support for owners, managers and operators of critical infrastructure facilities, only the provision of advisory and practical assistance by government authorities to critical entities in response to crisis situations at their facilities is mentioned. Instead, at the level of European Union legislative acts as well as in international expert studies of the Organization for Economic Cooperation and Development, considerable attention is paid to the issue of optimal combination of methods of reordination and positive reinforcement (creation of conditions for privately owned critical entities for taking certain resilience measures and introducing positive incentives for them), with binding regulations and repressive legislative schemes in legal regulation of the activities of owners, managers and operators of critical entities of the private sector in context of their protection and in the process of interaction with competent bodies in the field of critical infrastructure resilience strengthening. In order to motivate the owners and operators of critical infrastructure facilities to invest in resilience and security technologies, the balance between the related costs and business profitability is of primary importance. Prospective tools for achieving this balance have been identified. Key words: enhancing the resilience of critical entities; critical entities owned, managed and operated by private parties; critical infrastructure; consulting and practical facilitation provision to critical entities; support to critical entities.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями

Забезпечення стійкості та захищеності об'єктів критичної інфраструктури є надзвичайно складним завданням в умовах війни із застосуванням далекобійних та високоточних засобів ураження зі значним руйнівним потенціалом. Більше того, все менш стабільною є й економічна кон'юнктура через наявні та перспективні масштабні кризові явища на макроекономічному рівні, пов'язані як з глобальними рецесивними процесами, так й з віддаленими наслідками бойових дій на території України. Цими загрозами не вичерпується висвітлення факторів небезпеки, до яких має адаптуватись критична інфраструктура для її належного функціонування у штатному режимі та оперативного відновлення від настання проектних ризиків та кризових ситуацій непередбачуваного характеру. Стійкість та захищеність об'єктів критичної інфраструктури можуть бути опинитись під загрозою через неправильне розуміння законодавцем та державними органами, відповідальними за забезпечення формування та реалізацію державної політики у сфері захисту критичної інфраструктури, належних засад взаємодії між ними та приватними власниками й операторами об'єктів критичної інфраструктури. Передумовою для цих відхилень може бути те, що критична інфраструктура є точкою поєднання публічного та приватних інтересів, які не завжди збігаються повною мірою, та без належного їх балансування можуть призводити до конфліктних ситуацій, які можуть зменшити рівень стійкості та захищеності об'єктів критичної інфраструктури без впливу будь-яких деструктивних зовнішніх факторів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми і на які спирається автор

Однак, на рівні законодавства України про критичну інфраструктуру та її захист не приділяється достатня увага питанням державно-приватного партнерства, незважаючи на наявність спеціальних законодавчих положень з цього питання. Немає підстав стверджувати й про те, що у приписах Закону України «Про критичну інфраструктуру» врахований найбільш прогресивних зарубіжний досвід та найкращі здобутки світового наукового співтовариства. Більше того, національна наука адміністративного права також може значно збагатитись за рахунок ґрунтовного дослідження зарубіжних законодавчих та наукових підходів до регулювання питань державно-приватного партнерства у рамках забезпечення стійкості та захищеності об'єктів критичної інфраструктури. Вона вже може запропонувати теоретичну основу для досліджень цього спрямування, що підтверджують наукові праці, зокрема, В. І. Франчук, П. Я. Пригунова та С. І. Мельника («Безпека об'єктів критичної інфраструктури в україні: організаційно-нормативні проблеми та підходи») [2], І. В. Гори та О. В. Батюка («Окремі питання захисту об'єктів критичної інфраструктури: зарубіжний досвід») [1] та інших вчених.

критичний інфраструктура державний політика

Формулювання цілей статті (постановка завдання)

Метою цієї статті є визначення засад взаємодії між державними органами, відповідальними за забезпечення формування та реалізацію державної політики у сфері захисту критичної інфраструктури, та приватними власниками й операторами об'єктів критичної інфраструктури на основі дослідження відповідного зарубіжного досвіду.

Виклад основного матеріалу дослідження

Розпочинаючи дослідження та ознайомившись із положеннями Закону України «Про критичну інфраструктуру», насамперед, зауважимо, що критична інфраструктура у них розуміється як сукупність об'єктів критичної інфраструктури, якими вважаються об'єкти інфраструктури, системи, їх частини та їх сукупність, які є важливими для економіки, національної безпеки та оборони, порушення функціонування яких може завдати шкоди життєво важливим національним інтересам. Рівень критичності об'єкта критичної інфраструктури вимірюється відносною мірою важливості об'єкта, якою враховується його вплив на можливість виконання життєво важливих функцій та надання життєво важливих послуг, тобто тих, збої, переривання та порушення надання яких призводять до швидких негативних наслідків для національної безпеки. Захист ж критичної інфраструктури охоплює всі види діяльності, що виконуються перед або під час створення, функціонування, відновлення і реорганізації об'єкта критичної інфраструктури, спрямовані на своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізацію загроз безпеці об'єктів критичної інфраструктури, а також мінімізацію та ліквідацію наслідків у разі їх реалізації (ч. 1 ст. 1 Закону України «Про критичну інфраструктуру») [3].

Розкриваючи засади державної політики у сфері захисту критичної інфраструктури, Закон України «Про критичну інфраструктуру» встановлює, що вона ґрунтується, зокрема на засадах запровадження державно-приватного партнерства, взаємодії суб'єктів господарювання та населення з питань забезпечення захисту та стійкості критичної інфраструктури. Так само, за змістом ч. 1 ст. 6 Закону України «Про критичну інфраструктуру» основними принципами функціонування національної системи захисту критичної інфраструктури, серед інших, є координованість та державно-приватне партнерство [3].

Як визначає ч. 1 ст. 7 Закону України «Про критичну інфраструктуру» національна система захисту критичної інфраструктури має такі рівні управління: 1) загальнодержавний рівень; 2) регіональний та галузевий рівні; 3) місцевий рівень; 4) об'єктовий рівень, управління на якому здійснюється оператором критичної інфраструктури на підставі нормативно-правових та регуляторних актів у сфері захисту критичної інфраструктури. Оператором критичної інфраструктури може бути юридична особа будь-якої форми власності та/ або фізична особа - підприємець, що на правах власності, оренди або на інших законних підставах здійснює управління об'єктом критичної інфраструктури та відповідає за його поточне функціонування (п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про критичну інфраструктуру») [3].

Висвітлюючи напрями взаємодії між операторами критичної інфраструктури та уповноваженими органами, відповідальними за забезпечення формування та реалізацію державної політики у сфері захисту критичної інфраструктури, законодавство України про критичну інфраструктуру та її захист передбачає, зокрема, що:

- Уповноважений орган у сфері захисту критичної інфраструктури України: 1) забезпечує функціонування системи обміну інформацією між суб'єктами національної системи захисту критичної інфраструктури; 2) готує висновки та рекомендації їх власнику/оператору критичної інфраструктури щодо зміни права власності, цільового призначення чи режиму функціонування; 3) аналізує та оцінює загальний стан об'єктів критичної інфраструктури (ч. 1 ст. 16 Закону України «Про критичну інфраструктуру»);

- секторальні органи у сфері захисту критичної інфраструктури: 1) розробляють та затверджують вимоги до захисту об'єктів критичної інфраструктури відповідно до їх категорій, проектні загрози критичній інфраструктурі секторального рівня; плани взаємодії функціональних органів у відповідних секторах для всіх режимів функціонування критичної інфраструктури; плани взаємодії та підтримання життєво важливих функцій на випадок порушення функціонування об'єктів критичної інфраструктури; 2) затверджують проектні загрози критичній інфраструктурі об'єктового рівня; 3) погоджують паспорти безпеки об'єктів критичної інфраструктури, надані операторами (ч. 1 ст. 19 Закону України «Про критичну інфраструктуру») [3].

Також, у цьому контексті важливо зазначити, що ч. 1 ст. 25 Закону України «Про критичну інфраструктуру» вказує на те, що державно-приватне партнерство у сфері захисту критичної інфраструктури здійснюється шляхом, зокрема:

1) обміну інформацією між ними щодо загроз критичній інфраструктурі та реагування на кризові ситуації;

2) визначення повноважень та відповідальності державних органів і операторів критичної інфраструктури у сфері забезпечення безпеки та стійкості критичної інфраструктури;

3) визначення порядку взаємодії між державними органами та операторами критичної інфраструктури у різних режимах функціонування об'єктів критичної інфраструктури;

4) надання державними органами консультативної та практичної допомоги операторам критичної інфраструктури з питань реагування на кризові ситуації на їх об'єктах;

5) організації забезпечення захисту персоналу об'єктів критичної інфраструктури від можливих загроз;

6) забезпечення резервування основних ресурсів для функціонування критичної інфраструктури у різних режимах;

7) створення механізмів для саморегулювання, обміну інформацією між операторами об'єктів критичної інфраструктури у певному секторі;

8) створення та підтримки розвитку систем сертифікації та оцінки відповідності у секторах критичної інфраструктури [3].

Аналіз вищевикладених законодавчих положень дозволяє констатувати те, що взаємодія уповноважених органів у сфері захисту критичної інфраструктури та власників та операторів об'єктів критичної інфраструктури приватного сектору регулюється на засадничому рівні з підпорядкуванням власників та операторів об'єктів критичної інфраструктури приватного сектору державним вимогам до захисту об'єктів критичної інфраструктури, правилам обміну інформацією планам та програмам забезпечення стійкості об'єктів критичної інфраструктури, реагування на кризові ситуації на них та взаємодії з функціональними органами у відповідних секторах тощо. Водночас, з-поміж інструментів позитивного стимулювання та підтримки власників та операторів об'єктів критичної інфраструктури згадується лише надання державними органами консультативної та практичної допомоги операторам критичної інфраструктури з питань реагування на кризові ситуації на їх об'єктах.

У протилежність до вищезазначеного, питанням оптимального комбінування методів реординації та заохочення, пов'язаних зі створенням умов для вжиття певних заходів та позитивним стимулюванням до них, із зобов'язуючими та репресивними елементами методу владних приписів під час адміністративно-правового регулювання діяльності власників та операторів об'єктів критичної інфраструктури приватного сектору у рамках системи їх захисту та у процесі взаємодії з уповноваженими органами у сфері захисту критичної інфраструктури приділяється значна увага на рівні законодавчих актів спільного правового надбання Європейського Союзу та у міжнародних експертних дослідженнях Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР).

Порівнюючи вплив зазначених методів, фахівці ОЕСР у рамках огляду найкращих підходів до забезпечення стійкості критичної інфраструктури у світі тісних взаємозв'язків вказали на те, що метод владних приписів є важливим, адже він передбачає запровадження обов'язкових вимог та механізмів забезпечення примусового виконання вимог щодо посилення стійкості та відновлення нормального функціонування критичної інфраструктури. Разом з тим, визнається те, що регуляторний підхід є витратним та створювати розриви у часі між формуванням нових технологічних рішень у певних секторах критичної інфраструктури, пов'язаних із можливостями щодо забезпечення їх безпеки, та їх запровадженням на практиці. Однак, навіть ці негативні наслідки імперативних приписів, не підкріплених інструментами підтримки та стимулювання, на цілком справедливе переконання фахівців ОЕСР можуть бути пом'якшені, якщо контролюватиметься не сам факт виконання регуляторних вимог (prescriptive regulations), а досягнення самих цілей системи захисту критичної інфраструктури (performance-based regulations) [4].

Тим не менш, за слушним зауваженням міжнародних експертів, навіть при тому, що оператори об'єктів критичної інфраструктури приватного сектору мають достатньо сильну мотивацію підтримувати нормальний режим функціонування та виготовлення товарів чи надання послуг критичного значення, інвестиції у стійкість та захищеність з урахуванням секторальних взаємозв'язків передбачають сплату приватних коштів наперед навіть з умовою їх компенсації у подальшому. Надмірні регуляторні вимоги, встановлені державою, можуть потягти за собою додаткові витрати для бізнесу та споживачів. За цих обставин фахівці ОЕСР зазначають, що відкритим залишається питання щодо пошуку належного балансу. Вказується на те, що, обираючи інструменти політики, які найкраще підходять для підвищення стійкості критичної інфраструктури в їх національному контексті, уряди мають оцінити, як той чи інший інструмент може забезпечити ефективні стимули для операторів інвестувати в стійкість, одночасно враховуючи наслідки для рентабельності бізнесу та вартості товарів й послуг [4]. За влучним твердженням К. Пурсіайнена та Е. Кутьоми, будучи особами та організаціями, діяльність яких спрямована на одержання прибутку у конкурентному середовищі, власники та оператори об'єктів критичної інфраструктури приватного сектору не є схильними до саморегулювання та першочергове фінансування заходів посилення стійкості перед заходами для максимізації прибутку, ніж це вимушено необхідно, або само по собі є вигідним для них [5].

На доповнення до елементів імперативного методу адміністративно-правового регулювання, для управління поведінкою операторів об'єктів критичної інфраструктури приватного сектору можуть використовуватись фінансові заохочення. Може йтися, наприклад, про пряме бюджетне фінансування безпекових інноваційних нововведень на об'єктах інфраструктури або сприяння відповідним інвестиціям пільговим кредитуванням, наданням цільових банківських гарантій чи іншими фінансовими інструментами. Значний стимулюючий потенціал мають й компенсаційні механізми, які покривають частину витрат на відновлення штатного режиму функціонування об'єкта, порушеного не з вини його оператора та за умови виконання ним усіх законодавчих вимог щодо забезпечення його стійкості. Також, внутрішню мотивацію власників та операторів об'єктів критичної інфраструктури приватного сектору може посилити схема стимулювання інвестицій у системи безпеки об'єкта інфраструктури, винагородою за які можуть бути податкові пільги, преференційні умови участі у публічних закупівлях тощо, поєднана із гнучким розміром штрафних санкцій, прив'язаним до обсягу цих інвестицій (за прикладом моделі регулювання ринку електроенергії Фінляндії) [4].

У аналітичних оглядах підкреслюється й можливість послуговуватись своєрідними додатковими інструментами, які спираються не на державно-владний вплив та підтримку, а на закономірності функціонування громадянського суспільства, зокрема, на цінності бізнес-спільноти. Зокрема, звертається увага на значний дисциплінуючий потенціал оприлюднення для пулу таких само операторів об'єктів критичної інфраструктури або для широкого загалу показників відповідності об'єктів критичної інфраструктури державним стандартам стійкості та захищеності. Зокрема, у Південній Кореї формується публічний рейтинг об'єктів критичної інфраструктури за цими показниками. Крім того, не рекомендується недооцінювати значення інформаційно-аналітичного та методичного супроводу операторів об'єктів критичної інфраструктури приватного сектору з боку уповноважених органів у сфері захисту критичної інфраструктури [4]. Не менша увага у багатьох розвинених державах приділяється консультаціям між законодавчими та регуляторними органами й операторами об'єктів критичної інфраструктури приватного сектору. Зокрема, за підсумками порівняльного дослідження, Дж. де Джонг-Чен та Б. О'Брайян з'ясували, що США та ЄС послідовно просувають ідею участі приватного сектору у законодавчому процесі, і у відповідь від приватного сектору очікується висловити їх позицію щодо поточного стану та оптимальних перспектив розвитку державної політики у сфері захисту критичної інфраструктури. Так само, уряд Китаю також вважає важливим підвищення прозорості. Незважаючи на те, що під час законодавчого процесу не передбачено офіційного процесу залучення приватного сектору, уряд Китаю зазвичай використовує 30-денний період громадського обговорення для збору відгуків незадовго до перегляду політики [6, c. 8].

Важливо взяти до уваги й те, вищевикладені міжнародні експертні рекомендації, у преамбулі Директиві (ЄС) 2022/2557 Європейського парламенту та Ради Європейського Союзу від 14 грудня 2022 р. про стійкість об'єктів критичної інфраструктури втілені у програму реформування цього сектору шляхом закріплення положення про те, що держави-члени мають підтримувати власників та операторів об'єктів критичної інфраструктури, у тому числі ті, які кваліфікуються як малі або середні підприємства, у зміцненні їхньої стійкості, не звужуючи при цьому межі їх юридичної відповідальності щодо забезпечення відповідності секторальним вимогам, і таким чином запобігати надмірному адміністративному тягарю. Також, вказується на те, що держави-члени могли б, зокрема, розробити керівні матеріали та методології, підтримати організацію навчань для перевірки стійкості критично важливих організацій та надати поради та організовувати навчання персоналу об'єктів критичної інфраструктури. Більше того, зазначається й те, що якщо це необхідно та виправдано цілями суспільного інтересу, держави-члени можуть надавати фінансові ресурси та мають сприяти добровільному обміну інформацією та передовим досвідом між критично важливими суб'єктами, без шкоди для застосування правил конкуренції, викладених у Договорі про функціонування Європейського Союзу [7].

Висновки з цього дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку

Взаємодія уповноважених органів у сфері захисту критичної інфраструктури та власників та операторів об'єктів критичної інфраструктури приватного сектору регулюється на засадничому рівні з підпорядкуванням власників та операторів об'єктів критичної інфраструктури приватного сектору державним вимогам до захисту об'єктів критичної інфраструктури, правилам обміну інформацією планам та програмам забезпечення стійкості об'єктів критичної інфраструктури, реагування на кризові ситуації на них та взаємодії з функціональними органами у відповідних секторах тощо. Водночас, з-поміж інструментів позитивного стимулювання та підтримки власників та операторів об'єктів критичної інфраструктури згадується лише надання державними органами консультативної та практичної допомоги операторам критичної інфраструктури з питань реагування на кризові ситуації на їх об'єктах. Натомість, на рівні законодавчих актів спільного правового надбання Європейського Союзу та у міжнародних експертних дослідженнях Організації економічного співробітництва та розвитку значна увага приділяється питанням оптимального комбінування методів реординації та заохочення, пов'язаних зі створенням умов для вжиття певних заходів та позитивним стимулюванням до них, із зобов'язуючими та репресивними елементами методу владних приписів під час адміністративно-правового регулювання діяльності власників та операторів об'єктів критичної інфраструктури приватного сектору у рамках системи їх захисту та у процесі взаємодії з уповноваженими органами у сфері захисту критичної інфраструктури. Для формування мотивації у власників та операторів об'єктів критичної інфраструктури інвестувати кошти у впровадження технологій забезпечення їх стійкості та захищеності першочергове значення має баланс між пов'язаними з цим витратами та рентабельністю бізнесу. Перспективними інструментами досягнення цього балансу є, зокрема: 1) пряме бюджетне фінансування безпекових інноваційних нововведень на об'єктах інфраструктури або сприяння відповідним інвестиціям пільговим кредитуванням, наданням цільових банківських гарантій чи іншими фінансовими інструментами, податковими пільгами, преференційними умовами участі у публічних закупівлях тощо; 2) компенсаційні механізми, зокрема, для покриття частини витрат на відновлення штатного режиму функціонування об'єкта, порушеного не з вини його оператора та за умови виконання ним усіх законодавчих вимог щодо забезпечення його стійкості; 3) інформаційно-аналітичний та методичний супровід операторів об'єктів критичної інфраструктури приватного сектору, який може включати, серед іншого, розробку керівних матеріалів та методологій, надання порад, організацію навчань персоналу, обмін передовим досвідом між критично важливими суб'єктами; 4) система публічного рейтингування об'єктів критичної інфраструктури за показниками відповідності державним стандартам стійкості та захищеності, залучення до перевірок об'єкта критичної інфраструктури представників оператора об'єкта того самого сектора тощо.

Бібліографічний список

1. Франчук В. І., Пригунов П. Я., Мельник С. І. Безпека об'єктів критичної інфраструктури в україні: організаційно-нормативні проблеми та підходи. Соціально-правові студії. 2021. Випуск 3 (13). С. 142-148. DOI: https:// doi.org/10.32518/2617-4162-2021-3-142-148.

2. Гора І. В., Батюк О. В. Окремі питання захисту об'єктів критичної інфраструктури: зарубіжний досвід. Соціально-правові студії. 2021. Випуск 1 (11). С. 132-139. DOI: https://doi.org/10.32518/2617-4162-2021-1-132-139.

3. Про критичну інфраструктуру: Закон України від 16 листопада 2021 року № 1882-IX. Дата оновлення: 5 грудня 2022 року. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/1882-20#Text (дата звернення: 21.12.2022).

4. Organisation for Economic Co-operation and Development. Reviews of Risk Management Policies. Good governance for critical infrastructure resilience Managing risks of infrastructure service disruptions in a hyperconnected world. 2020. URL: https://doi.org/10.1787/02f0e5a0-en (дата звернення: 21.12.2022).

5. Pursiainen, C., Kytцmaa, E. (2023) From European critical infrastructure protection to the resilience of European critical entities: what does it mean?, Sustainable and Resilient Infrastructure, no. 8, pp. 85-101. DOI: https://doi.org/ 10.1080/23789689.2022.2128562

6. Jong-Chen, J. & O'Brien, B. A Comparative Study: The Approach to Critical Infrastructure Protection in the U.S., E.U., and China. Wilson Futures Project. 2017. URL: https://www.wilsoncenter.org/sites/default/files/media/ documents/publication/approach_to_critical_infrastructure_protection.pdf (дата звернення: 21.12.2022).

7. Directive (EU) 2022/2557 of the European Parliament and of the Council of 14 December 2022 on the resilience of critical entities and repealing Council Directive 2008/114/EC. URL: https://eur-lex.europa.eu/eli/dir/2022/2557/oj (дата звернення: 21.12.2022).

References

1. Franchuk, V., Pryhunov, P. & Melnyk, S. (2021). Bezpeka obiektiv krytychnoi infrastruktury v Ukraini: orhanizatsiino-normatyvni problemy ta pidkhody [Safety of critical infrastructure entities in Ukraine: organizational and regulatory problems and approaches]. Sotsialno-pravovi studii - Social & Legal Studios, 3 (13), 142-148. DOI: https://doi.org/10.32518/2617-4162-2021-3-142-148 [in Ukrainian].

2. Hora, I. & Batiuk, O. (2021). Okremi pytannia zakhystu obiektiv krytychnoi infrastruktury: zarubizhnyi dosvid [Certain issues of protection of critical infrastructure objects: foreign experience]. Sotsialno-pravovi studii - Social & Legal Studios, 1 (11), 132-139. 2021. DOI: https://doi.org/10.32518/2617-4162-2021-1-132-139 [in Ukrainian].

3. Pro krytychnu infrastrukturu: Zakon Ukrainy vid 16 lystopada 2021 roku № 1882-IX [On critical infrastructure: Law of Ukraine of November 16, 2021 no. 1882-IX]. zakon.rada.gov.ua. Retrieved from: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/1882-20#Text [in Ukrainian].

4. Organisation for Economic Co-operation and Development. (2020). Reviews of Risk Management Policies. Good governance for critical infrastructure resilience Managing risks of infrastructure service disruptions in a hyperconnected world. Retrieved from: https://doi.org/10.1787/02f0e5a0-en.

5. Pursiainen, C. & Kytцmaa, E. (2023). From European critical infrastructure protection to the resilience of European critical entities: what does it mean?, Sustainable and Resilient Infrastructure, 8, 85-101. DOI: https://doi.or g/10.1080/23789689.2022.2128562.

6. Jong-Chen, J. & O'Brien, B. (2017). A Comparative Study: The Approach to Critical Infrastructure Protection in the U.S., E.U., and China. Wilson Futures Project. Retrieved from: https://www.wilsoncenter.org/sites/default/files/ media/documents/publication/approach_to_critical_infrastructure_protection.pdf.

7. Directive (EU) 2022/2557 of the European Parliament and of the Council of 14 December 2022 on the resilience of critical entities and repealing Council Directive 2008/114/EC. Retrieved from: https://eur-lex.europa.eu/ eli/dir/2022/2557/oj.

Размещено на Allbest.ru