Безпека засуджених в місцях несвободи України: актуальна проблема сьогодення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем'янчука, м. Рівне

Кафедра кримінально-правових та адміністративно-правових дисциплін

Безпека засуджених в місцях несвободи України: актуальна проблема сьогодення

Богатирьов Андрій Іванович

доктор юридичних наук, доцент

Деревянко Наталія Зеновіївна

доктор філософії в галузі права

завідувач кафедри

Анотація

безпека засуджений місце несвобода

У статті розглянуто проблемні питання щодо безпеки засуджених в місцях несвободи, серед яких: катування, насильство, приниження людської гідності, побори тощо. Виокремлено причини та умови, які можуть порушити безпеку засуджених в місцях несвободи під час відбування ними покарання. Розглянуті форми забезпечення права засуджених на особисту безпеку у виправній колонії.

Вивчаючи проблему безпеки засуджених в місцях несвободи було встановлено, що вона є індикатором психологічної напруженості в колективах засуджених, у взаєминах між засудженими та персоналом місць несвободи тощо. Тому, одним із найважливих напрямків державної політики у сфері виконання покарань має бути реальне забезпечення з боку персоналу виправних колоній Міністерства юстиції України безпеки засуджених. Це також пов'язано з тим, що Департамент з питань виконання покарань Державної кримінально-виконавчої служби цьому питанню взагалі не приділяє уваги.

Актуальність порушеної проблеми зумовлена останніми подіями, які відбуваються в пенітенціарній системі України, зокрема: вчинення засудженими злісної непокори адміністрації установи виконання покарань; відмова від їжі; збільшення кількості звернень родичів засуджених на адресу Уповноваженого Верховної Ради з прав людини та фактів, оприлюднених у засобах масової комунікації, щодо вчинення до засуджених катування, насильства, приниження людської гідності, поборів тощо.

Доведено, що безпека засуджених в місцях несвободи - це не просто врегульовані в чинному законодавстві дії персоналу органів і установ виконання покарань Міністерства юстиції України щодо захищення прав і свобод та законних інтересів засуджених під час відбування ними покарання, це також і гарантоване засудженому право на захищеність життя, здоров'я, інших життєво важливих і соціально значимих інтересів від завдання шкоди з боку засуджених або персоналу місць несвободи.

Зроблено висновок, що питання щодо безпеки засуджених в місцях несвободи України повинно бути пріоритетним завданням діяльності органів і установ виконання покарань Міністерства юстиції України. Це обумовлено як теорією, так і практикою виконання і відбування покарання. У статті зазначено про важливу роль персоналу місць несвободи у проведенні цього процесу.

Сформульовано авторське визначення «право засуджених на особисту безпеку в місцях несвободи». На думку авторів, це гарантоване засудженому право Конституцією України, КВК України та іншими нормативно-правовими актами на захищеність життя, здоров'я та інших життєво важливих і соціально значимих інтересів від завдання шкоди, а також запобігання небезпеці та загрозам, які виникають у засуджених під час відбування ними покарання.

Ключові слова: безпека, засуджені, місцях несвободи, виправна колонія, адміністрація.

Bogatyrev Andriy Ivanovich, Doctor of Law, Associate Professor of the Department of Criminal Law and Administrative Law, Academician Stepan Demianchuk International University of Economics and Humanities, Rivne

Derevyanko Natalia Zenoviyivna, Doctor of philosophy in the field of law, head of the department of criminal law and administrative law, Academician Stepan Demyanchuk International University of Economics and Humanities, Rivne

Security of convicts in prisons of Ukraine: actual problem today

Abstract

The article discusses problematic issues regarding the safety of convicts in places of detention, including: torture, violence, humiliation of human dignity, extortion, etc. The reasons and conditions that may violate the safety of convicts in places of imprisonment while they are serving their sentence are singled out. Considered forms of ensuring the right of convicts to personal safety in the correctional colony.

Studying the problem of the safety of convicts in places of deprivation of liberty, it was established that it is an indicator of psychological tension in groups of convicts, in the relationship between convicts and the staff of places of deprivation of liberty, etc. Therefore, one of the most important directions of state policy in the field of execution of punishments should be the real provision of the safety of convicts by the staff of correctional colonies of the Ministry of Justice of Ukraine. This is also due to the fact that the Department of Penalties of the State Criminal Enforcement Service does not pay attention to this issue at all.

The relevance of the raised issue is determined by the latest events that are taking place in the penitentiary system of Ukraine, in particular: the malicious disobedience of the administration of the penal institution by the convicts; refusal of food; an increase in the number of appeals by relatives of convicts to the Verkhovna Rada Commissioner for Human Rights and facts published in the mass media regarding torture, violence, humiliation of human dignity, extortion, etc.

It has been proven that the safety of convicts in places of deprivation of liberty is not just regulated in the current legislation by the actions of the personnel of the bodies and institutions for the execution of punishments of the Ministry of Justice of Ukraine regarding the protection of the rights and freedoms and legitimate interests of the convicts while they are serving their sentence, it is also the guaranteed right of the convict to security of life , health, other vital and socially significant interests from harm by convicts or prison personnel.

It was concluded that the issue of the safety of convicts in places of detention in Ukraine should be a priority task of the bodies and institutions for the execution of punishments of the Ministry of Justice of Ukraine. This is due to both theory and practice of execution and serving of punishment. The article mentions the important role of prison staff in this process.

The author's definition of "the right of convicts to personal safety in places of detention" was formulated. According to the authors, this is the right guaranteed to the convicted person by the Constitution of Ukraine, the Criminal Code of Ukraine and other regulatory legal acts to protect life, health and other vital and socially significant interests from harm, as well as to prevent dangers and threats that arise in convicted persons under the time they are serving their sentence.

Keywords: security, convicts, places of imprisonment, correctional colony, administration.

Постановка проблеми

Війна в Україні певним чином вплинула і на безпеку засуджених та ув'язнених в місцях несвободи. Потрапивши вперше в місця несвободи засуджений уявляє собі, що він опинився у незнайомій йому ситуації, про яку йому відомо з різних джерел (знайомих, друзів, засобів комунікації, книжок тощо), а тому підсвідомо починає оцінювати рівень власної безпеки. У такий спосіб засуджений перевіряє, чи існує загроза його життю і здоров'ю.

Тому, безпеку засудженого в місцях несвободи варто розглядати як певну життєву ситуацію, яка склалася на період відбування ним кримінального покарання і, яка може нести у собі певну загрозу як з боку інших засуджених, так і персоналу. Отож, загроза - це ситуація небезпечна для життя і здоров'я засудженого, і яка має руйнівне значення для його морального, психологічного і фізичного стану в період відбування покарання в місцях несвободи.

Наприклад, імовірність того, що засудженому, який знаходиться в дільниці карантину загрожує небезпека, доволі мала. Але виключити її не можна, все залежить від загроз, які можуть її мотивувати і створити. Ними можуть бути: небажання засудженим виконувати правила внутрішнього розпорядку дня; протистояння вимогам персоналу місць несвободи до комунікації з адміністрацією виправної колонії; невизнання вини у вчиненому злочині; небажання вставати на шлях виправлення і ресоціалізації тощо.

З огляду на це, саме місця несвободи вважаються найбільш вразливими для людини виходячи з того, що вона може бути принижена, піддана катуванню та іншим жорстоким видам насильства як з боку інших засуджених, так і, на жаль, з боку персоналу виправних колоній Державної кримінально-виконавчої служби України. Тому, в таких місцях мають утримуватися засуджені, які вчинили тяжкі й особливо тяжкі кримінальні правопорушення.

Вивчаючи проблему безпеки засуджених в місцях несвободи ми встановили, що вона є індикатором психологічної напруженості в колективах засуджених, у взаєминах між засудженими та персоналом місць несвободи тощо. Тому, на нашу думку, одним із найважливіших напрямків державної політики сфері виконання покарань має бути реальне забезпечення з боку персоналу виправних колоній Міністерства юстиції України безпеки засуджених. Це також пов'язано з тим, що Департамент з питань виконання покарань Державної кримінально-виконавчої служби цьому питанню взагалі не приділяє уваги.

Підтвердженням актуальності написання цієї статті щодо безпеки засуджених в місцях несвободи свідчать останні події, які відбуваються в кримінально-виконавчій системі України, зокрема, вчинення засудженими злісної непокори вимогам адміністрації установи виконання покрань, відмова від їжі, значна кількість звернень родичів засуджених на адресу Уповноваженого Верховної Ради з прав людини та фактів, оприлюднених у засобах масової комунікації, щодо вчинення до засуджених катування, насильства, приниження людської гідності, поборів тощо.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Теоретико-методологічною основою розробленої в статті проблематики є наукові праці таких вітчизняних учених, як: К. Автухов, А. Богатирьов, В. Борисов, В. Голіна, Б. Головкін, Т. Денисова, О. Джужа, В. Дрьомін, О. Колб, В. Конопельський, І. Копотун, М. Романов, Р. Підвисоцький М. Пузирьов, А. Степанюк, О. Шкута, І. Яковець та ін.

Мета статті - проведення ґрунтовного аналізу дотримання в місцях несвободи безпеки засуджених; визначення поняття «безпека засуджених в місцях несвободи»; розробка відповідних висновків і рекомендацій.

Виклад основного матеріалу

Варто наголосити, що загальні питання безпеки засуджених в місцях несвободи привертали і продовжують привертати увагу вітчизняних і зарубіжних вчених у роботах яких міститься низка системних положень і висновків, які прямо або опосередковано стосуються змісту безпеки засуджених і персоналу місць несвободи і, створюють теоретичні та практичні передумови для ефективного її дослідження в реаліях сьогодення.

Дослідження безпеки засуджених в місцях несвободи показують, що засуджені, які відбувають покарання у виправних колоніях мінімального, середнього та максимального рівня безпеки стають жертвами злочинних посягань як з боку інших засуджених, так і персоналу місць несвободи. Причинами і умовами такого ганебного явища є:

- складнощі у засудженого в адаптації до умов відбування кримінального покарання у виправній колонії;

- неготовність засудженого змінити спосіб свого життя на несвободу; -втрата засудженим на певний час соціально корисних зв'язків та соціально важливих орієнтирів;

- різке несприйняття засудженим провини або, навпаки, самозасудження; -конфлікт із засудженими, загроза чи факт приниження або зґвалтування;

- взаємовідносини з персоналом (відчуття припинення і упередженого ставлення);

- збіг негативних життєвих обставин, зокрема, втрата близької людини, напруження відносин у родині тощо.

Отже, вищевказані причини і умови не тільки породжують проблему безпеки засудженого в місцях несвободи, вони також показують, щодо її актуальність стоїть на порядку денного життя і здоров'я засуджених в місцях несвободи. До того ж саме ці причини показують рівень забезпечення гарантій безпеки засуджених місцях несвободи.

З цього приводу варто погодитися з вітчизняним вченим І.О. Колбом, який у власному дослідженні доводить, що зазначене спричинене тим, що досі ні на правовому, ні на практичному рівнях не створено реальних гарантій особистої безпеки засуджених під час відбування покарання [1, с. 77]. Чому так відбувається? Що заважає адміністрації виправної колонії ДКВС України забезпечити належну безпеку в місцях несвободи?

Розпочнемо зі звернення до статті 3 Конституції України. Зміст цієї статті показує, що людина, її життя і здоров'я, честь та гідність, недоторканість та безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Більше того, стаття 63 Конституції України прямо закріпила норму, яка гарантує засудженому користуватися всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду [2].

Наша позиція кореспондується із проведеним дослідженням вітчизняної вченої О. Яворської, яка зазначає, що на засуджених поширюється більшість прав, свобод та обов'язків людини й громадянина, які передбачені розділом II Конституції України. Отож, як пише дослідниця, саме із цієї конституційної норми випливає й те, що права засуджених можуть обмежуватися тільки законами, а не іншими, у тому числі й відомчими, нормативно-правовими актами. Крім того, у кримінальному законодавстві є групи спеціальних норм, орієнтованих на регулювання питань безпеки осіб, що перебувають в установах виконання покарання [3, с. 107].

Варто також зазначити, що у кримінальному законодавстві є групи спеціальних норм, орієнтованих на регулювання питань безпеки осіб, що перебувають в установах виконання покарання. Наприклад, закріпивши в Кримінальному Кодексі України кримінальну відповідальність за такі діяння, як «Захоплення заручників» (ст. 147 КК України), «Масові заворушення» (ст. 294 КК України), законодавець тим самим сформулював правові основи не тільки для порядку та безпеки в установах виконання покарань, але й для безпеки самих засуджених.

Одночасно він встановив кримінальну відповідальність за зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК України), перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 КК України), службову недбалість (ст. 367 КК України) та інші посадові злочини, чим законодавець гарантує безпеку засуджених від свавілля персоналу [4].

Отже, право засуджених на особисту безпеку та деякі елементи механізму його реалізації визначені у ст. 10 КВК, а правові гарантії - у законах України «Про попереднє ув'язнення» [5], «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» [6] та в підзаконних нормативно-правових актах ДКВС України. Проведений нами аналіз цих нормативно-правових актів дозволив нам виділити такі форми безпеки засуджених в місцях несвободи, а саме:

- нормативно-правове забезпечення безпеки засуджених в місцях несвободи (ст.10 КВК України);

- своєчасне доведення до новоприбулих засуджених у виправну колонію про їхнє право на особисту безпеку;

- закріплення критеріїв особистої безпеки засуджених у правилах внутрішнього розпорядку дня;

- гарантом особистої безпеки засуджених в місцях несвободи має виступати адміністрація виправної колонії;

- у випадку виникнення особистої безпеки засудженого негайне переведення його у безпечне місце в межах колонії та застосування заходів усунення небезпеки;

- подальше вирішення питання про місце відбування засудженим покарання;

- проведення заходів безпеки відносно тих засуджених, які є учасниками кримінального провадження по справі вчиненого злочину в місцях несвободи.

Цікавою в контексті нашої статті є позиція вітчизняного вченого Р. М. Підвисоцького про те, що правова основа безпеки в ДКВС України складається із сукупності нормативних актів, які регламентують групи однорідних суспільних відносин щодо захисту суб'єктів та об'єктів процесу виконання й відбування кримінальних покарань шляхом застосування відповідних форм, методів, сил і засобів.

Поряд з тим, як зауважує дослідник, ці норми розміщені у різних главах і розділах КВК, саме тому норми даного Кодексу щодо забезпечення безпеки, як видається, доцільно об'єднати в окремий розділ цього закону на кшталт Виправно-трудового кодексу УРСР, утворивши повноцінний правовий інститут у межах кримінально-виконавчого права, у якому варто врегулювати поняття «безпека засуджених в місцях несвободи» [7, с. 141].

До речі, проведений нами аналіз КВК України, дозволяє спрогнозувати відповідне правове регулювання щодо забезпечення безпеки засуджених в місцях несвободи та відкрити нові шляхи перед наукою кримінально-виконавчого права щодо всебічного обґрунтування даної проблеми.

До того ж звернення нами до ВТК УРСР від 23 грудня 1970 р. дозволило встановити, що саме у цьому кодексі містилася окрема глава 13 «Заходи безпеки і підстави застосування зброї», що була присвячена лише використанню зброї щодо осіб, позбавлених волі. Вітчизняний законодавець пішов далі й у новому КВК України у 2003 році в ст. 10 закріпив «Право засуджених на особисту безпеку» [9].

У цій статті засуджені у разі виникнення небезпеки життю і здоров'ю, відбуваючи покарання у виді арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, мають право звернутися із заявою до будь-якої посадової особи органу чи установи виконання покарань з проханням про забезпечення особистої безпеки.

Водночас адміністрація установи виконання покарань вживає заходів до переведення засудженого в безпечне місце, а також інших заходів до усунення небезпеки, вирішує питання про місце подальшого відбування ним покарання. У разі наявності небезпеки для життя і здоров'я засуджених, до яких, згідно із законом та у зв'язку з участю у кримінальному судочинстві, прийнято рішення про застосування заходів безпеки, адміністрація установи виконання покарань вживає заходів щодо забезпечення безпеки цих осіб [9].

Отож, аналіз ст. 10 КВК показує, що в ній законодавець визначив деякі правові засоби забезпечення права засуджених на особисту безпеку. Причому в цій правовій нормі мова ведеться не лише про право цих осіб на особисту безпеку, а й про обов'язок персоналу ДКВС України вживати невідкладних заходів щодо її забезпечення. Зокрема, адміністрація УВП має вживати невідкладні заходи щодо переведення засудженого в безпечне місце, а також інші заходи для усунення небезпеки та вирішує питання про місце подальшого відбування ним покарання.

Право засудженого на особисту безпеку безпосередньо стосується його правового статусу й певним чином закладає його основи. Причому забезпечення права засудженого на особисту безпеку є лише частиною загального безпечного становища засудженого, а також одним із механізмів підтримки цього права, надання йому реальності й можливості бути реалізованим.

На думку вітчизняного дослідника М.В. Романова, особиста безпека засудженого - це становище засудженого (комплекс його прав, обов'язків і можливостей використовувати механізми захисту) як суб'єкта кримінально-виконавчих правовідносин під час відбування покарання, що створює умови його життєдіяльності за відсутності агресії, свавілля й загрози з боку персоналу, інших засуджених чи третіх осіб та має ефективні засоби забезпечення захисту прав засудженого [8].

Цікавою є позиція вітчизняної вченої І.С. Яковець. Вчена вважає, що держава, наділяючи засуджених правом на особисту безпеку, не лише захищає їх від імовірних посягань, а й протидіє можливому вчиненню правопорушень в установах виконання покарань [9, с. 37]. Причому зміст цієї діяльності полягає у тому, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 10 КВК, засуджені мають право звернутися із заявою (усною чи письмовою) до будь-якої посадової особи органу чи УВП з проханням про забезпечення особистої безпеки, а персонал УВП має право самостійно, за своєю безпосередньою ініціативою, приймати відповідні заходи щодо забезпечення безпеки цих осіб.

Зі свого боку персонал установ виконання покарань, навіть не маючи на момент звернення змоги самостійно спостерігати будь-які прояви, що можуть свідчити про обмеження права на особисту безпеку засуджених в місцях несвободи, зобов'язаний забезпечити це право заявників. Серед причин виникнення загроз особистій безпеці засуджених в місцях несвободи виділяємо: особисту неприязнь; конфлікт; вимоги сплати боргу, що виник внаслідок програшу в азартні ігри; суперечності, що пов'язані з кримінальним минулим тощо). На думку вітчизняних вчених О.М. Джужі та О.І. Осауленко, головним показником безпеки має бути виникнення загрози життю і здоров'ю конкретного засудженого [10, с. 214].

Отож, забезпечення безпеки засуджених має здійснюється в межах кримінально-виконавчого законодавства України шляхом застосування організаційно-управлінських, матеріально-технічних, силових та інших заходів, спрямованих на захист життя, здоров'я й майна засуджених від протиправних посягань, створення належних умов відбування покарання та досягнення його мети.

На жаль, як показує практика виконання кримінальних покарань, забезпечення особистої безпеки засуджених у місцях несвободи залишається однією з найбільш актуальних проблемних питань захисту прав і свобод засуджених під час відбування кримінального покарання.

Такий підхід підтримують і вітчизняні вчені І.О. Колб і О.М. Джужа, які вважають, що точне та всебічне з'ясування змісту поняття «безпека в місцях позбавлення волі» є важливим і, однозначно, об'єктивно необхідним елементом запобіжної діяльності персоналу ДКВС України, пов'язаної із застосуванням до засуджених визначених у законі заходів вгамування, а також правильним орієнтиром при прийнятті рішення та виборі конкретного заходу впливу на правопорушника [11, с. 186].

Насамкінець зазначимо, що безпека засуджених в місцях несвободи - це не просто врегульовані в чинному законодавстві дії персоналу органів і установ виконання покарань Міністерства юстиції України щодо захищеності прав і свобод та законних інтересів засуджених під час відбування ними покарання, а це також і гарантоване засудженому право на захищеність життя, здоров'я, інших життєво важливих і соціально значимих інтересів від завдання шкоди з боку засуджених або персоналу місць несвободи.

Висновок

Узагальнюючи вищевикладене, робимо висновок, що питання щодо безпеки засуджених в місцях несвободи України повинно бути пріоритетним завданням діяльності органів і установ виконання покарань Міністерства юстиції України. Це обумовлено як теорією, так і практикою виконання і відбування покарання. Водночас зазначаємо про важливу роль персоналу місць несвободи у проведенні цього процесу.

Особиста безпека в місцях несвободи - це гарантоване засудженому право Конституцією України, КВК України іншими нормативно-правовими актами на захищеність життя, здоров'я та інших життєво важливих і соціально значимих інтересів від завдання шкоди, а також запобігання небезпеці та загрозам, які виникають у засуджених під час відбування ними покарання.

Визначаємо необхідність розробки оцінки безпеки умов тримання засуджених за трьох бальною системою (червона, жовта та зелена) з метою впровадження інноваційних механізмів забезпечення основоположних прав і свобод людини.

Література

1. Колб І.О. Форми та засоби забезпечення права засуджених до позбавлення волі на особисту безпеку. Наук. вісн. Нац. акад. внутр. справ. 2012. № 2(81). С. 76-82.

2. Конституція України від 28 червня 1996 р. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 1413.

3. Яворська О. Щодо визначення поняття особистої безпеки засуджених у виховних колоніях України. Підприємство, государство і право. 2016. № 3. С. 107-109.

4. Кримінальний кодекс України: Закон від 05.04.2001 р. № 2341-Ш. Дата оновлення: 01.09.2019. URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14.

5. Про попереднє ув'язнення: Закон України від 30.06.1993 р. № 3352-ХІІ. Верховна Рада України. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3352-12.

6. Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві: Закон України від 23.12.1993 р. № 3782-ХІІ. Верховна Рада України. URL: http://zakon2.rada.gov.Ua/laws/show/3782-12.

7. Підвисоцький Р.М. Правове забезпечення безпеки засуджених та персоналу в установах виконання покарань. Право і суспільство. 2016. № 1 (2). С. 140-144. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Pis_2016_1%282%29_27.

8. Романов М.В. Право засудженого на особисту безпеку. Юридичний науковий електронний журнал. 2014. № 6. URL: http://www.lsej.org.ua/6_2014/46.pdf.

9. Кримінально-виконавчий кодекс України: науково-практичний коментар / А.Х. Степанюк, І.С. Яковець; за заг. ред. А.Х. Степанюка. Х.: Юрінком Інтер, 2005. 560 с.

10. Кримінально-виконавче право України: підручник / О.М. Джужа, І.Г. Богатирьов, О.Г. Колб, В.В. Василевич та ін.; за заг. ред. О.М. Джужі. Київ: Атіка, 2010. 752 с.

11. Колб І.О., Джужа О.М. Про деякі особливості реалізації на практиці кримінологічної характеристики злочинів, що вчиняються засудженими у виді позбавлення волі. Актуальні питання реформування правової системи: зб. матеріалів XTTT Міжн. наук. проект, конф. (м. Луцьк, 24-25 червня 2016 року). Луцьк: Вежа - Друк, 2016. С. 265-267. Retrieved from [in Ukrainian].

References

1. Kolb I.O. Formy ta zasoby zabezpechennia prava zasudzhenykh do pozbavlennia voli na osobystu bezpeku [Forms and means of ensuring the right of prisoners to personal safety.]. Nauk. visn. Nats. akad. vnutr. sprav. 2012. № 2(81). S. 76-82. [in Ukrainian].

2. Konstytutsiia Ukrainy vid 28 chervnia 1996 r. [The Constitution of Ukraine dated June 28, 1996] Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy. 1996. № 30. St. 1413. [in Ukrainian].

3. Yavorska O. Shchodo vyznachennia poniattia osobystoi bezpeky zasudzhenykh u vykhovnykh koloniiakh Ukrainy [Regarding the definition of the concept of personal safety of convicts in educational colonies of Ukraine.]. Pidpryiemstvo, hosudarstvo i pravo. 2016. №3. S. 107-109. [in Ukrainian].

4. Kryminalnyi kodeks Ukrainy: Zakon vid 05.04.2001 r. № 2341 -III [Criminal Code of Ukraine: Law dated 04/05/2001 No. 2341-III]. Data onovlennia: 01.09.2019. Retrieved from http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14. [in Ukrainian].

5. Pro poperednie uviaznennia: Zakon Ukrainy vid 30.06.1993 r. № 3352-XII [On pretrial detention: Law of Ukraine dated 06.30.1993 No. 3352-XII]. Verkhovna Rada Ukrainy. Retrieved from http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3352-12. [in Ukrainian].

6. Pro zabezpechennia bezpeky osib, yaki berut uchast u kryminalnomu sudochynstvi: Zakon Ukrainy vid 23.12.1993 r. № 3782-XII [On ensuring the safety of persons participating in criminal proceedings: Law of Ukraine dated December 23, 1993 No. 3782-XII]. Verkhovna Rada Ukrainy. Retrieved from http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3782-12. [in Ukrainian].

7. Pidvysotskyi R.M. Pravove zabezpechennia bezpeky zasudzhenykh ta personalu v ustanovakh vykonannia pokaran [Legal provision of safety of convicts and staff in penal institutions]. Pravo i suspilstvo. 2016. № 1 (2). S. 140-144. Retrieved from http://nbuv.gov.ua/UJRN/Pis_2016_1%282%29_27. [in Ukrainian].

8. Romanov M.V. Pravo zasudzhenoho na osobystu bezpeku [The convict's right to personal safety]. Yurydychnyi naukovyi elektronnyi zhurnal. 2014. № 6. Retrieved from http://www.lsej.org.ua/6_2014/46.pdf. [in Ukrainian].

9. Kryminalno-vykonavchyi kodeks Ukrainy: naukovo-praktychnyi komentar [Criminal and executive code of Ukraine: scientific and practical commentary] / A.Kh. Stepaniuk, I.S. Yakovets; za zah. red. A.Kh. Stepaniuka. Kh.: Yurinkom Inter, 2005. 560 s. [in Ukrainian].

10. Kryminalno-vykonavche pravo Ukrainy: pidruchnyk [Criminal law of Ukraine: textbook] / O.M. Dzhuzha, I.H. Bohatyrov, O.H. Kolb, V.V. Vasylevych ta in.; za zah. red. O.M. Dzhuzhi. Kyiv: Atika, 2010. 752 s. [in Ukrainian].

11. Kolb I.O., Dzhuzha O.M. Pro deiaki osoblyvosti realizatsii na praktytsi kryminolohichnoi kharakterystyky zlochyniv, shcho vchyniaiutsia zasudzhenymy u vydi pozbavlennia voli [About some features of the implementation in practice of the criminological characteristics of crimes, the perpetrators of which are sentenced to imprisonment]. Aktualni pytannia reformuvannia pravovoi systemy: zb. materialiv XIII Mizhn. nauk. proekt. konf. (m. Lutsk, 24-25 chervnia 2016 roku). Lutsk: Vezha - Druk, 2016. S. 265-267. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru