Проблеми аксіології сучасного судового дискурсу

доктор філологічних наук,

професор кафедри українознавства та іноземних мов Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ

The article examines the peculiarities of modern court discourse. The most general concept for communication processes in the legal sphere is the concept of legal discourse. It was determined that court discourse is a verbal and symbolic expression of the process of communication during the court process, which is considered in a socio-historical, national-cultural, specific situational context, taking into account the characteristics and intentions of the communicators. It is emphasized that the main text of the document from a formal point of view is divided into three structural elements: introduction, main part, conclusion. The analysis of court decisions most often confirms the following information: violations of laws, offenses, crimes, statements that qualify the character and personal qualities of the plaintiff from a negative point of view. The issue of the structure of court decisions is revealed. The discursive approach to the analysis of the texts of court decisions allowed us to consider, first of all, situations of language-legal conflict in terms of all extralingual factors. In order to prevent or eliminate terminological and stylistic errors, to develop language recommendations for the correct use of legal terms.

Key words: communicative and functional function, court decision, court discourse, discourse, legal text.

Вступ

До вивчення різних типів дискурсу, сформованих в умовах різноманітних сфер людської діяльності, звертаються багато дослідників мовної комунікації. Серед дискурсивних досліджень особливе місце посідають роботи, присвячені спілкуванню в інституційній сфері, що накладає певні обмеження на мовленнєву поведінку учасників спілкування. Незважаючи на існування значної кількості робіт, метою яких є розгляд інституційних типів дискурсу (політичного, ділового, педагогічного тощо), деякі типи комунікації не були дотепер об'єктом усебічного дослідження. Найбільш загальним поняттям для позначення процесів комунікації в правовій сфері є поняття юридичного дискурсу. По-перше, юридичний дискурс має проникні межі та є частиною людського дискурсу. По-друге, юридичний дискурс існує в кількох різновидах, зокрема як судовий дискурс (безпосередній об'єкт нашого дослідження).

Судовий дискурс є складним, багатоаспектним утворенням з великою кількістю учасників, які виконують приписані інституційними правилами функції. Організаційним центром мовної взаємодії в залі суду є суддя - ключова фігура на будь-якому судовому процесі. Особистість судді заслуговує на особливу увагу, адже виявляє різні грані своєї мовної особистості в судовому й у інших типах дискурсу. Виділяють кілька підтипів судового дискурсу, приміром, дискурс суддів (в англомовних роботах judicial discourse). Кожен різновид юридичного дискурсу формується та функціює в специфічних умовах, і особливості багатьох з них отримали висвітлення в науковій літературі.

Судовий дискурс, сферою формування та функціювання якого є зал суду, утілює судовий процес і є різновидом і складником юридичного дискурсу. У нашому розумінні судовий дискурс - це вербально-знакове вираження процесу комунікації під час судового процесу, що його розглядають у соціально-історичному, національно-культурному, конкретному ситуативному контексті з урахуванням характеристик та намірів комунікантів. При цьому кінцевою метою процесу є вирішення правового конфлікту та зміна правової ситуації.

Судовим дискурсом є, по-перше, дискурс окремих судових процесів.По-друге,судовий дискурс можепоставати як узагальнювальне поняття, що поєднує в собі безліч дискурсів, на основі аналізу яких можливе виділення типових характеристик і загальних закономірностей побудови судової комунікації. У залі суду відбувається процес інтерпретації тексту закону, який є ментальним процесом, водночас знаходить вербальне вираження в промові учасників процесу, максимально - у промові судді. У зв'язку з цим учені говорять про існування риторичного дискурсу як вираження аргументаційної діяльності інтерпретатора. Визнання риторичного характеру інтерпретаційної діяльності судді йде пліч-о-пліч із суддівськими повноваженнями приймати рішення, заповнювати прогалини в законі, дозволяти антиномію та обирати ту чи ту інтерпретацію тексту закону (Conley, О'Вагг, 1990).

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Учені продовжують досліджувати понятійний апарат юридичної науки. Зокрема, відзначимо праці українських учених Н. Артикуци, Ж. Дзейко, Л. Чулінди, З. Тростюк, С. Кравченко, В. Риндюк, А. Хворостянкіної, В. Радецької, О.Ющик, В. Шишка та ін. Різноманітні аспекти юридичного дискурсу порушено в дослідженнях С. Дорди, Ю. Лободи, Ю. Прадіда, О. Прохоренко, Г. Проценко. Науковці зосереджуються на питаннях термінології права, різних проблемах мови законодавства, лінгвістичних питаннях криміналістичних, судових експертиз та особливостях мовленнєвих жанрів. Судовий дискурс ставав предметом аналізу наукових розвідок С. Баранової, Н. Кондратенко, О. Лунєвої, Л. Пономарьової, О. Просяної, Г. Савчук, О. Тютюнової, Л. Шевирдяєвої.

Методи дослідження

З метою одержання найбільш достовірних результатів у дослідженні використано систему принципів і підходів, побудовану на спеціальних наукових (юридичних і неюридичних) методах. Це зумовило вибір доцільних методів і прийомів: методу наскрізної вибірки - для виявлення термінів, що позначають поняття судового дискурсу; аналізу словникових дефініцій - для окреслення диференційних ознак значення термінів судового дискурсу; описового методу - для узагальнення й систематизації отриманих свідчень.

Виклад основного змісту. Поняття дискурс широко застосовують західні вчені, які досліджують функціювання мови у сфері правової комунікації. У передмові до своєї книги «Legal Discourse» англійський дослідник П. Гудрик пропонує ввести в науковий обіг поняття юридичного дискурсу, з яким учений пов'язує принципово новий підхід до мови в правовій сфері: «Поняття юридичного дискурсу вимагає переоцінки лінгвістичних засад вивчення права. Традиційним положенням в основному формального чи пояснювального характеру, які лежать в основі домінувального уявлення про самостійність юридичного тексту й одноголосність його мови, я виступаю за критичний, інтердисциплінарний та інтертекстуальний підхід до юридичного тексту» (Goodrich, 1987, p. 6).

Юридичний текст має схожість з науковим текстом, оскільки виконує пізнавальні функції та має прескриптивний характер. Ми послуговуємося аналізованим матеріалом (тексти судових рішень за апеляційними позовами) і підтверджуємо думку, що юридичний текст за його природою має аргументативний характер. Юридичний текст є рішенням, винесеним судом за апеляційним позовом. Тому такий текст не аргументативним бути не може.

Тріаду, а саме: локуція - сам текст; ілокуція - деяка форма сугестії, докази, подані в цьому тексті; перлокуція - вплив на того, хто сприймає цей текст, у дослідженні визначаємо комунікативно-діяльнісною функцією. Реципієнт отримує комунікативний продукт, знайомиться з ним і координує власні дії відповідно до нього, оскільки цей вид комунікативного продукту є прескриптивним, тобто обов'язковим до виконання, або може бути опротестованим у встановленому порядку.

Джерелом юридичних текстів є професіонали-юристи (у нашому випадку творцем тексту судового рішення є суддя), які створюють ці тексти відповідно до особливостей устрою суспільства, згідно із правовою системою, прийнятою в суспільстві; у ширшому значенні ці тексти відображають і культурологічні особливості конкретної лінгвокультурологічної спільноти:

1. Вступ до судового рішення, який містить висновки суду та ключові питання спору («вступ» не є «вступною частиною», говорячи «процесуальною» мовою). У вступній частині судового рішення суд має вказати прізвища, імена, по батькові фізичних осіб, повне найменування юридичних осіб чи органу, які є сторонами, третіми особами, їх представниками із зазначенням їхнього процесуального статусу. Також суд зазначає предмет вимог позивача (заявника) - зазвичай в узагальненому вигляді, а в господарських справах - і ціну позову. Необхідно уникати використання формули «суд ... при секретарі судового засідання», оскільки суд не діє при секретарі, а швидше навпаки - секретар при суді. Оскільки секретар судового засідання є учасником судового засідання, то краще зазначати: «суд ... за участю секретаря судового засідання».

На практиці в більшості судових рішень вступна частина є незакінченим реченням. Переходом між вступною і описовою частиною слугує слово «встановив»: «такий-то суд... розглянувши справу ... встановив: ...». Однак суд установлює обставини в справі й робить це в мотивувальній частині, тому перехід до описової частини через слово «встановив» уважаємо некоректним. Судді використовують й іншу формулу: «такий-то суд, ... розглянувши справу... обставини справи». Такий підхід також є проблемним, оскільки відокремленою обставиною речення (розглянувши...) названо додаткову дію, яка передує основній, але зв'язок її з будь-якої іншою частиною речення сумнівний і не допомагає відповідати на питання що суд зробив? Тому така конструкція в судовому рішенні є взагалі незакінченим реченням. Використовувати для позначення переходу до описової частини заголовку «обставини справи», на нашу думку, неправильно, оскільки суд викладає встановлені ним обставини в мотивувальній частині (Куйбіда, 2013).

2. Рішення, структуровані за ключовими або ж проблемними питаннями, окреслені у вступі й на них має відповісти суд. Структурування судового рішення шляхом викладення заголовків і виділення пунктів дає можливість забезпечити логічну послідовність викладу матеріалу, а також забезпечує легку навігацію по судовому рішенню, спрощує посилання на нього, наприклад, у разі необхідності навести цитату з нього. Конституційний Суд України використовує пункти у викладі своїх рішень: установлені судом обставини; оцінка суду. Якщо суд розглядає кілька епізодів одночасно, то структура мотивувальної частини може мати такий вигляд: щодо таких-то подій; установлені судом обставини, оцінка суду. Якщо суд розглядає кілька вимог, які випливають з тих самих обставин, то можна запропонувати таку структуру: установлені судом обставини; оцінка суду, щодо вимоги про... щодо вимоги про... .

3. В інформативному стилі: контекст має передувати деталям, а висновки - роздумам.

Одним з найтиповіших висловів у судових рішеннях є: заява (позов) підлягає задоволенню. Позов не може підлягати задоволенню, а рішення не може підлягати виконанню. Слово підлягати в українській мові вживають у значенні `фізично знаходитися під чимось, бути під владою чи тиском'. Російський вислів иск подлежит удовлетворению в українській мові має відповідник позов належить задовольнити, а вираз решение подлежит исполнению в українській мові має відповідник рішення повинно (має) бути виконаним (або рішенняналежить виконати). Що ж до заперечної форми такого вислову, то замість заява (позов) не підлягає задоволенню необхідно вживати заява (позов) не може бути задоволена, а ще краще формулювати такий вислів в активному стані: суд не може задовольнити заяву (позов) з огляду на таке.

Доволі часто в судових рішеннях, ухвалених судом у складі колегії, трапляються такі формулювання: «З огляду на викладене колегія суддів вважає...» замість «З огляду на викладене суд вважає...»; «Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи...» замість «Суд, беручи до уваги межі перегляду справи...»; «Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду у складі:...» замість

«Апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у кримінальних справах: ...»; «...колегія суддів вирішила:..» замість «.суд вирішив:..». Судочинство в Україні відповідно до частини першої статті 124 Конституції України можуть здійснювати виключно суди. Склад суду, безумовно, може відрізнятися залежно від вимог процесуального закону. Суд може складатися з одного судді, а може - із трьох чи більше суддів, яких і називають колегією.

У судових рішеннях щодо будь-яких процесуальних дій чи актів варто застосовувати дієприкметник «оскаржений», а не «оскаржуваний», наприклад: «оскаржена ухвала», «оскаржене рішення», «оскаржений вирок».

Вислови на зразок «постановою Кабінету Міністрів (наказом Міністерства) затверджено.», «рішенням міської ради схвалено...» наявні чи не в кожному судовому рішенні. З огляду на такі пасивні конструкції формується неправильне враження про дію та про суб'єкт, який несе відповідальність за таку дію. Відповідно до нашого прикладу суб'єктом дії є постанова, яка ніби щось затвердила, тоді як правдивим суб'єктом дії є Кабінет Міністрів України, а постанова є лише формою такої дії.

4. Текст з огляду на читача: рішення має бути переконливим і зрозумілим, в ідеалі - не лише для професійної спільноти (Як написати судове рішення). Порівняймо фрагменти текстів судових рішень (див. табл. 1):

Таблиця 1