Правовий статус військовополонених в процесі виконання кримінальних покарань в Україні

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

НАПрН України

Науково-дослідний інститут вивчення проблем злочинності

Відділ дослідження проблем кримінального та кримінально-виконавчого права

Правовий статус військовополонених в процесі виконання кримінальних покарань в Україні

І.С. Яковець, д.ю.н., с.н.с.

О.В. Гальцова, к.ю.н., н.с.

Анотація

Яковець І.С., Гальцова О.В. Правовий статус військовополонених в процесі виконання кримінальних покарань в Україні

У статті розглядаються теоретичні і прикладні питання виконання покарання щодо російських військових, які вчинили кримінально-протиправні діяння під час збройної агресії проти Україні. Розробляються та вивчаються алгоритми й процедури реалізації призначених таким військовим злочинцям кримінальних покарань. Наголошується, що в сучасній юридичній науці України немає досліджень кримінально-виконавчих аспектів відбування кримінальних покарань військовополоненими. Автори звертають увагу, що існує об'єктивна потреба в удосконаленні чинного законодавства та необхідності заповнити прогалини у національних нормативних актах і процедурах щодо становища військовополонених в разі їх засудження й направлення для відбування кримінальних покарань з урахуванням положень Женевської конвенції. Указується, що положення Конвенції також потребують негайних змін та оновлень (у тому числі і на рівні додаткових угод), які б враховували соціально-економічний стан країн-підписантів, військові практики та інші обставини. Пропонується вирішення окреслених проблем шляхом внесення змін до вітчизняного законодавства стосовно військовополонених при виконанні кримінальних покарань в Україні.

Ключові слова: військовополонені, Женевська конвенція, виконання кримінальних покарань.

Аннотация

Яковец И.С., Гальцова Е.В. Правовой статус военнопленных во время исполнения уголовных наказаний в Украине

В статье рассматриваются теоретические и прикладные вопросы исполнения наказания в отношении российских военных, совершивших уголовно-противоправные деяния во время вооруженной агрессии против Украине. Разрабатываются и изучаются алгоритмы и процедуры реализации назначенных военным преступникам уголовных наказаний. Отмечается, что в настоящее время в юридической науке Украины нет исследований по уголовно-исполнительным аспектам отбывания уголовных наказаний военнопленными. Авторы обращают внимание, что существует объективная потребность в усовершенствовании действующего законодательства и необходимости восполнить пробелы в современных национальных нормативных актах и процедурах в определении положения военнопленных в случае их осуждения и дальнейшего направления для отбывания уголовных наказаний с учетом положений Женевской конвенции. Указывается, что положения Конвенции также требуют немедленных изменений и обновлений (в том числе и на уровне дополнительных соглашений), учитывающих социально-экономическое состояние стран-подписантов, военные практики и другие обстоятельства. Предлагается решение обозначенных проблем путем внесения изменений в отечественное законодательство в отношении военнопленных при исполнении уголовных наказаний в Украине.

Ключевые слова: военнопленные, Женевская конвенция, исполнение уголовных наказаний.

Annotation

Yakovets I.S., Haltsova O.V. Legal Status of Prisoners of War During Execution of Criminal Penalties in Ukraine

The article discusses theoretical and applied problems of execution ofpenalties for Russian soldiers who committed unlawful acts during the armed aggression in Ukraine. It studies and develops algorithms and procedures of implementation of penalties imposed on such war criminals. The article emphasises lacking studies of penal enforcement aspects of incarceration ofprisoners of war in modern legal science of Ukraine. The authors point out the objective need to improve current law andfill gaps in current regulations and procedures that determine status ofprisoners of war in case of their conviction and incarceration subject to the Geneva Convention provisions. The article also asserts that the provisions of the above Convention require immediate changes and update including changes on the level of additional agreements which would take into account socio-economic development of signatory countries, military practices, and other circumstances. It is summarised that Ukraine as the state of law must adhere to its international commitments including human rights commitments in treatment ofprisoners of war and convicted persons. Based on the above, it is proposed to address the well-defined issues through changes in the parts of the penal enforcement code of Ukraine related to prisoners of war. The article concludes that the penal enforcement code of Ukraine doesn t require significant change in whole as it has all appropriate provisions of treatment ofprisoners of war. Only some supplements are required in the current penal enforcement code of Ukraine as they ensure not only further protection of prisoners of war but their effective use in rebuilding our country.

Key words: prisoners of war, Geneva Convention, execution of criminal penalties.

Постановка проблеми

Нині на тлі російської агресії набуває актуальності питання виконання покарання щодо російських військових, причетних до кримінально-протиправних діянь, і, відповідно, розробки алгоритмів та процедур реалізації призначених таким військовим злочинцям кримінальних покарань.

Уже зараз наша держава має значне число військовополонених, які або були захоплені в ході бойових дій, або самостійно здалися в полон. За офіційною інформацією, Україна створюватиме повноцінні табори для російських військовополонених, «тому що їх сотні». Посадовці наголошують, що ми «будемо приймати рішення організовувати централізоване утримання полонених за всіма законами Женевської конвенції про поводження з військовополоненими (далі - Конвенція)¹, з усіма вимогами, яких, до речі, досить багато, і вони не прості, досить складні. Але вже йдеться про необхідність створення таборів, оскільки кількість полонених понад сотні»Женевська конвенція про поводження з військовополоненими від 21.10.1950 р.Орлова В. В Україні заговорили про табори для російських полонених' (UNIAN).

Міністерство оборони та Мін'юст (далі - МЮ) видали спільний наказ від 10 березня 2022 р. №85/1117/5 «Про тимчасові заходи з розміщення та тримання військовополонених», зареєстрований в МЮ №1131/5 від 11.03.2022 р. (буде оприлюднений згодом). Наказ урегульовує типи місць, в яких утримуватимуться військовополонені, порядок поводження з ними та органи, відповідальні за це. Звісно, за загальним правилом, питання поводження з військовополоненими регулюються Конвенцією на рівні міжнародного гуманітарного права, що є частиною українського законодавства, адже цей документ підписано та ратифіковано Україною в установленому законом порядку. До початку повномасштабної війни єдиним нормативно-правовим актом, що згадує про імплементацію положень міжнародного гуманітарного права, була Інструкція про порядок застосування норм міжнародного гуманітарного права в Збройних Силах України, затверджена наказом Міністерства оборони України від 23.03.2017 р. №16412.04.2022). Проте положень стосовно військовополонених в цьому документі немає взагалі.

Розробники вищевказаного наказу наголошують, що попри емоційно зрозуміле бажання «не брати в полон» чи застосовувати покарання щодо військовополонених тут і зараз, міжнародне гуманітарне право встановлює низку вимог стосовно поводження з ними. Саме це і є правилами (звичаями) війни, яких дотримуються цивілізовані країни, однією з яких є Україна. Фактично ці правила зводяться до того, що військовополонені на час війни утримуються, лікуються, харчуються подалі від театру бойових дій, а згодом репатріюються, притягуються до відповідальності за воєнні злочини тощо - залежно від умов завершення війни та відповідних угод. До ключових положень згаданого наказу належать такі:

1. Військовополонені триматимуться в пере- профільованих установах Державної кримінально- виконавчої служби України (далі - ДКВС), тобто в установах виконання покарань (в'язницях). Це будуть місця, окремі від інших установ, де тримаються в'язні, адже міжнародне гуманітарне право забороняє тримати спільно військовополонених та в'язнів (очевидно, що в'язні просто не залишать живими таких полонених). Стосовно конкретних місць - наразі нічого не відомо, проте скоріше за все це буде Західна Україна (саме з міркувань віддаленості від територій активних бойових дій).

2. Військовополонені прийматимуться в такі установи на підставі рапорту Військової служби правопорядку (ВСП). Тобто після фізичного захоплення (здачі в полон) не потрібно обирати запобіжні заходи в межах кримінального процесу, достатньо лише рапорту. Незалежно від того, ким були захоплені полонені, - поліцією, цивільним населенням, теробороною чи військовослужбовцями ЗСУ - вони передаються ВСП ЗСУ для подальшого поміщення в такі «табори».

3. Про поміщення до «табору» військовополоненого ВСП повідомляє органи СБУ та органи прокуратури з тих міркувань, що значна частина з них вчиняла воєнні злочини, а отже, збір доказів індивідуальної вини має відбуватись у межах кримінального провадження.

4. Під час первинної реєстрації військовополонених складається поіменний список із зазначенням персональних даних, фіксуванням форменого одягу, місця проживання та проходження військової служби, інформації щодо обставин захоплення (про що добровільно повідомляє військовополонених), стану здоров'я. Важливо, що норми міжнародного гуманітарного права дозволяють допитувати таких осіб, адже ця інформація має вагоме значення для Збройних Сил України, проте обов'язок повідомити поширюється лише на повідомлення «прізвища, ім'я та військового звання, дату народження та армійський, полковий, особовий чи серійний номер або, якщо цього немає, іншу рівноцінну інформацію».

5. Медичне обслуговування та харчування ідентичні до тих, що застосовуються до засуджених осіб, які тримаються в установах виконання покарань, та здійснюється за рахунок видатків державного бюджету¹.

Згадуючи вищевказаний наказ, вважаємо за доцільне звернути увагу (хоча це і виходить дещо за межі статті), що низка його положень не повною мірою враховує як норми Конвенції, так і положення чинного національного законодавства. Зокрема, за ст.9 Закону України «Про оборону України»Крапівін Є. Наказ про розміщення військовополонених: про що йдеться? (резюме) (Just talk, 15 березня 2022) Про оборону України: Закон України від 06.12.1991 р. №1932-XlI (яка визначає повноваження Кабінету Міністрів України у сфері оборони) саме Кабмін уповноважується встановлювати «порядок здійснення заходів щодо поводження з військовополоненими та інтернованими особами в особливий період відповідно до норм міжнародного права». Таким чином, це питання має вирішуватись не на рівні спільного наказу двох міністерств, а постановою Кабінету Міністрів України. Крім того, по-перше, відповідно до абз.14 ч.1 ст.3 Закону України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України»Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України: Закон України від 07.12.2002 N3099-Ш до основних завдань саме Служби правопорядку належить організація збору, супроводження та охорони військовополонених (курсів авторів). По-друге, незважаючи на те, що Конвенція безпосередньо не вказує на орган, на який держава має покласти обов'язки щодо утримання військовополонених, у ст.39 цього документу передбачається, що «Кожен табір військовополонених буде поставлений під безпосереднє управління відповідального офіцера, що належить до регулярних збройних сил Держави, що тримає в полоні». Однак ДКВС не належить до регулярних збройних сил, і зараз відповідне законодавство не передбачає наділення її функціями утримання військовополонених та, тим паче, надання їм медичної допомоги. І це слід враховувати при прийнятті відповідних норм.

Незважаючи на наведені прогалини, можна стверджувати, що з порядком триманням військовополонених зараз є хоча б якась визначеність. Однак далеко не всі військовополонені залишатимуться в такому правовому статусі або будуть передані в ході обміну полоненими. Чимало з них, безумовно, притягатимуться до відповідальності за вчинення воєнних та інших злочинів і спрямовуватимуться для відбування покарання (при цьому слід звернути увагу, що хоча низка організацій, приміром, Червоний Хрест, і зазначають, що «... полонених не можна притягнути до відповідальності за безпосередню участь у бойових діях»'Prisoners of war and detainees protected under international humanitarian law' (ICRC), однак нормативного підґрунтя для такого висновку в міжнародних і національних актах немає; тут діє загальне правило притягнення до відповідальності, якщо такі дії утворюють склад кримінального чи іншого правопорушення. Інакше кажучи, якщо бойові дії на території держави будуть визнані нею як злочин, то і відповідальність за це є можливою).

На перший погляд, у таких випадках можна було б стверджувати, що і статус особи буде змінений - з «військовополоненого» на «звичайного засудженого». Проте Женевська Конвенція і тут передбачає певні винятки, закріплюючи у ст.85 положення про те, що «Військовополонені, яких переслідують судовим порядком відповідно до законодавства держави, що тримає в полоні, за діяння, учинені ними до взяття в полон, користуються, навіть у випадку засудження, пільгами цієї Конвенції» (курсив авторів).

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Важливо відмітити, що нині досліджень кримінально-виконавчих аспектів відбування кримінальних покарань військовополоненими в юридичній науці України немає. Окремі питання воєнного полону досліджувалися в дисертаціях та монографіях із прав людини та міжнародного гуманітарного права. Крім того, було написано кілька дисертацій з історії воєнного полону під час та після Другої світової війни (О.В. Потильчак, А.С. Чайковський та ін.). У зарубіжній літературі питання міжнародно-правового захисту жертв війни висвітлювалися в дослідженнях Я. Броунлі (I. Brownlie), Фр. Кальсховена (Fr. Kalshoven), Фр. де Мулінена (F. de Mulinen), Л. Оппенгейма (L. Oppenheim), Ч. Хайда (C. Hyde), Р. Хігінса (R. Higgins), А. Шлезінгера (A. Schlesinger) та ін. Серед українських учених окремі питання воєнного полону порушували у своїх роботах М.М. Гнатовський, А.О. Кориневич, В.М. Лисик, Х.П. Ярмакі та ін. Проте зазначені напрацювання обійшли увагою саме кримінально-виконавчий напрям.

Метою статті є об'єктивна потреба удосконалення чинного законодавства та заповнення прогалин у сучасних національних актах щодо процедури визначення становища військовополонених у разі їх засудження та направлення для відбування кримінальних покарань з огляду на ситуацію з військовополоненими в Україні та з урахуванням положень Женевської Конвенції (далі - Конвенція), зокрема, встановлення загальновизнаних вимог, що в існуючому виді не повною мірою відповідають чинному національному законодавству, та окреслення положень національних нормативно- правових актів, які потребують змін.

Виклад основного матеріалу

Потрібно одразу зауважити, що Конвенція, що регламентує правила поводження з військовополоненими, була прийнята ще у 1954 р. Однак за весь час свого існування вона не піддавалася змінам (додаткові протоколи не стосувалися конкретних аспектів утримання полонених). Отже, Конвенція стала відбиттям пануючих саме в той період прогресивних ідей. Крім того, вона не застосовувалась країнами-підписантами в умовах повномасштабних воєнних дій, а діяла виключно при локальних військових конфліктах. Навіть це наводить на думку, що її положення не можуть ураховувати всі нюанси сучасної геополітичної ситуації у світі, а також практик і підходів до процесу виконання-відбування кримінальних покарань відповідної категорією осіб.

Водночас аналіз Конвенції та, зокрема, положення її статті 85 створює враження, що засудженим військовополоненим повинні забезпечуватися усі без винятку пільги, передбачені в цьому акті. А їх перелік є доволі широким. До того ж окремі переваги навіть у сучасних умовах європейського гуманізму є недоступними для інших «звичайних» осіб, які засуджені та відбувають покарання в місцях позбавлення волі України.

Так, стаття 17 Женевської конвенції про поводження з військовополоненими передбачає облік таких осіб. Будь-яка сторона конфлікту повинна забезпечити кожну особу, що знаходиться під її юрисдикцією та може потрапити в полон, посвідченням із зазначенням прізвища цієї особи, її імені, звання, армійського, полкового, особистого або серійного номера чи іншої рівноцінної інформації, а також дати народження. Таке посвідчення особи може, крім того, містити особистий підпис або відбитки пальців власника чи те та інше разом, будь-яку іншу інформацію, яку сторона конфлікту може вважати за необхідне додати стосовно осіб, що належать до її збройних сил. Посвідчення особи повинно, наскільки це можливо, бути розміром 6,5 х 10 см і видаватися у двох примірниках.

Згідно ст. даної 18 Конвенції, усі речі та предмети особистого користування, за винятком зброї, коней, військового спорядження та військових документів, залишаються в розпорядженні військовополонених, так само, як металеві каски, протигази та подібні предмети особистого захисту. В їх користуванні залишаються також речі та предмети, необхідні для їх обмундирування або харчування, навіть якщо такі речі та предмети належать до офіційного військового спорядження. Суми грошей, що їх мають при собі військовополонені, не можна вилучати в них, за винятком вилучення за наказом офіцера й лише після того, як у спеціальному реєстрі буде зафіксовано суму цих грошей та відомості про їх власника, а також після того, як останньому буде видано докладну розписку з розбірливо написаними прізвищем, званням та військовою частиною особи, яка видала відповідну розписку.

Стаття 25 вказаної Конвенції містить положення згідно яких, військовополонених розміщують в умовах, настільки сприятливих, наскільки сприятливими є умови розквартирування в тій самій місцевості військ держави, що тримає в полоні. Ці умови створюються з урахуванням звичок та звичаїв військовополонених і в жодному випадку не повинні бути шкідливими для їх здоров'я. Зазначені вище положення застосовуються, зокрема, до спальних приміщень військовополонених, як стосовно загальної площі й мінімальної кубатури, так і стосовно основного обладнання, постільної білизни та ковдр. Приміщення, передбачені для того, щоб ними користувалися військовополонені індивідуально або колективно, повинні бути повністю захищеними від вологи, достатньо обігріватися й освітлюватися, зокрема між настанням темноти й вимкненням світла. Необхідно вживати всіх запобіжних протипожежних заходів.

Щодо основного добового раціону харчування повинен бути достатнім за кількістю, якістю й різноманітністю для того, щоб підтримувати добрий стан здоров'я військовополонених та запобігати втраті ваги або розвитку недостатності харчування. До уваги слід брати й звичний для військовополонених режим харчування (ст.26 Конвенції).

Стосовно одягу, білизни та взуття, вони видаються військовополоненим у достатній кількості державою, що тримає в полоні, з урахуванням кліматичних умов місцевості, де вони перебувають. Формений одяг збройних сил супротивника, захоплений державою, що тримає в полоні, повинен видаватися військовополоненим, якщо він відповідає кліматичним умовам. Регулярну заміну й ремонт зазначених вище речей забезпечує держава, що тримає в полоні. Крім того, військовополонені, що працюють, одержують належний одяг у всіх випадках, коли цього вимагає характер їх роботи (ст.27 Конвенції).

Згідно ст.28 вищевказаної Конвенції, в усіх таборах відкривають крамниці, де військовополонені можуть купувати продукти харчування, мило й тютюн, а також предмети повсякденного вжитку. Розцінка за будь-яких обставин не може перевищувати ціни місцевого ринку. Прибутки від табірних крамниць використовуються на благо військовополонених; із цією метою створюється спеціальний фонд. В управлінні крамницею та цим фондом має право брати участь представник військовополонених.

У Главі ІІІ Конвенції містяться положення щодо гігієни та медичної допомоги згідно яких держава, що тримає в полоні, зобов'язана вживати всіх санітарно-профілактичних заходів, необхідних для забезпечення в таборах чистоти й умов, сприятливих для здоров'я, а також для запобігання епідеміям. Військовополонені повинні мати у своєму розпорядженні вдень і вночі санітарне обладнання, що відповідає правилам гігієни й тримається в постійній чистоті. Також, крім лазень та душів, обладнаних у таборах, військовополонених забезпечують у достатній кількості водою та милом для особистого туалету й прання їх білизни; із цією метою їм надають необхідні приміщення, обладнання та час (ст.29).

Важливими є положення ст.30 Конвенції, що кожний табір повинен мати відповідний лазарет, в якому військовополонені можуть отримувати необхідну медичну допомогу й в якому їм може бути забезпечений необхідний режим харчування. За необхідності окремо створюються ізолятори для інфекційних хворих і душевнохворих. Військовополонені, які хворіють на тяжку хворобу, або стан здоров'я яких вимагає спеціального лікування, хірургічного втручання або госпіталізації, повинні прийматися до будь-якої військової чи цивільної медичної установи, в якій може бути забезпечене таке лікування, навіть якщо їх репатріація передбачається в близькому майбутньому. Сприятливі умови створюються для догляду за інвалідами, зокрема сліпими, й для їх реабілітації, поки вони очікують репатріації. Медична допомога військовополоненим повинна надаватися переважно медичним персоналом держави, до якої вони належать, а також, по можливості, однієї з ними національності (курсив авторів). Витрати на лікування, зокрема витрати на придбання будь-яких пристроїв, необхідних для підтримання здоров'я військовополонених, зокрема зубних протезів й інших штучних пристроїв, та окулярів покладаються на державу, що тримає в полоні. кримінальний покарання військовополонений женевський конвенція

У статті 38 Конвенції містяться положення, згідно яких необхідно поважати особисті вподобання кожного військовополоненого, держава, що тримає в полоні, сприяє практиці влаштування для військовополонених інтелектуальних, освітніх та оздоровчих занять, спортивних змагань та ігор і вживає заходів, необхідних для їх здійснення, шляхом забезпечення їх відповідними приміщеннями та необхідним обладнанням. Військовополонені повинні мати можливості робити фізичні вправи, зокрема займатися спортом і грати в ігри, та перебувати на свіжому повітрі. Для цього в усіх таборах повинно бути передбачено достатньо відкритих місць

Звернемо увагу, що у ст.32 Конвенції вказується, держава, що тримає в полоні, може вимагати, щоб військовополонені, які хоча й не належать до медичних служб своїх збройних сил, але є терапевтами, хірургами, стоматологами, середнім медичним персоналом або санітарами, виконували свої медичні обов'язки в інтересах військовополонених, які належать до тієї самої держави, до якої належать вони самі. У такому випадку вони продовжують бути військовополоненими, але з ними поводяться так само, як і з відповідним медичним персоналом, затриманим державою, що тримає в полоні.

Згідно зі ст.44 Женевської конвенції про поводження з військовополоненими, з офіцерами та військовополоненими, які мають такий самий статус, поводяться з повагою, належною їхньому званню та віку. Щоб забезпечити обслуговування в офіцерських таборах, виділяють у достатній кількості військовополонених, які мають інші звання тих самих збройних сил та які по можливості розмовляють тією самою мовою, при цьому до уваги беруть звання офіцерів та військовополонених, які мають такий самий статус. Таких днювальних не зобов'язують виконувати будь-яку іншу роботу. Усіляко заохочується здійснення нагляду самими офіцерами за харчуванням офіцерів за спільним столом.

Згідно статті 58 розділу IV «Кошти військовополонених», від самого початку бойових дій та до укладення угоди із цього питання з державою- покровителькою держава, що тримає в полоні, може встановлювати таку максимальну суму в грошах готівкою чи в будь-якій іншій аналогічній формі, яку військовополоненим дозволяється мати при собі. Будь-яку надлишкову суму, яку вони законно мали при собі та яку в них взяли або вилучили, зараховують на їхній рахунок разом з будь-якими іншими грошовими сумами, які вони здали на зберігання; такі суми не можуть бути конвертовані в будь-яку іншу валюту без згоди військовополонених. Якщо військовополоненим дозволено придбавати послуги або речі вжитку за межами табору за готівку, то такі платежі здійснюються військовополоненим особисто або адміністрацією табору, яка відносить їх на рахунки відповідних військовополонених. Держава, що тримає в полоні, установлює стосовно цього необхідні правила.

У главі II «Представники військовополонених» ст.79 Конвенції всіх місцях, де перебувають військовополонені, за винятком місць, де є офіцери, військовополонені вільно, шляхом таємного голосування, обирають кожні шість місяців, а також у випадку наявності вакансій, представників військовополонених, яким доручається представляти їх перед військовими властями, державами-покровительками, Міжнародним комітетом Червоного Хреста й будь-якою іншою організацією, яка може допомагати їм. Ці представники військовополонених мають право бути переобраними. У таборах для офіцерів та прирівняних до них осіб або в змішаних таборах представником військовополонених табору визнається офіцер, який є старшим за званням серед військовополонених. У таборах для офіцерів йому допомагають один чи більше консультантів, обраних офіцерами; у змішаних таборах його помічників обирають військовополонені, що не є офіцерами, зі свого середовища. Представники військовополонених підтримують фізичне, духовне та інтелектуальне благополуччя військовополонених. Зокрема, у випадках, коли військовополонені вирішать організувати серед себе систему взаємодопомоги, ця організація буде належати до компетенції представника військовополонених на додаток до спеціальних обов'язків, покладених на нього іншими положеннями Конвенції. Представники військовополонених не несуть відповідальності лише з причини їхніх обов'язків за будь-які правопорушення, скоєні військовополоненими.

Наведеним конкретні вимоги до умов тримання військовополонених не вичерпуються.

Тож в якому обсязі на засуджених військовополонених мають поширюватися норми (пільги), передбачені Конвенцією? На нашу думку, відповідь на це запитання випливає зі змісту абз.3 ст.108: «У будь-якому випадку військовополонені, засуджені до покарання з позбавленням волі, мають переваги, передбачені статтями 78 та 126 цієї Конвенції. Крім того, вони мають право одержувати й відправляти кореспонденцію, одержувати, принаймні, одну посилку-допомогу на місяць, регулярно перебувати на свіжому повітрі; отримувати необхідну за станом їхнього здоров'я медичну допомогу, а також духовну допомогу, яку вони можуть захотіти отримати». Згадані в цій нормі статті стосуються права на подачу клопотань та інших звернень, а також відвідування представниками консульських установ і представництв, гуманітарних організацій. Покарання, які можуть застосуватися до них, повинні відповідати положенням абз.3 ст. 87 (заборона будь-яких колективних покарань за індивідуальні діяння, тілесних покарань, тримання в приміщеннях без денного світла та взагалі будь-яких видів тортур або прояви жорстокості).

КВК України вже зараз повною мірою передбачає дотримання всіх цих вимог, а щодо посилок- передач та контактів із зовнішнім світом передбачає навіть значно більше можливостей, включаючи дзвінки з мобільних телефонів та доступ до Глобальної мереж Інтернет. Тож тут ніякої окремої регламентації (імплементації) цих положень Конвенції у національному законодавстві не вимагається.

Розглядаючи алгоритми імплементації в національне законодавство країн-учасників норм Конвенції, фахівці визначають, що більшість її норм, як і норм міжнародного гуманітарного права, мають пряму дію (самовиконувані норми),Апраксій П. Імплементація міжнародного гуманітарного права на національному рівні. Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом: матер. наук.-практ. конф. (м. Київ, жовтень 1998 р.) 77-82Drzewicki К. International Humanitarian Law and Domestic Legislation with Special Reference to Polish Law (1985) Vol XXIV Revi ue de droit рёпа1 militaire et de droit de la guerre 29-52 й необов'язково потребують додаткових нормотворчих заходів на національному рівні. Відмінність між самовиконуваними й несамовиконуваними договірними положеннями визначається передовсім мірою «повноти», «завершеності» зобов'язань, що містяться в міжнародному договорі, тобто тим, чи потребують умови договору від держав вжиття додаткових заходів законодавчого або адміністративного характеру для реалізації міжнародних договірних зобов'язань у національних правових системахГрушко М.В. Становлення та специфіка міжнародно- правового режиму військовополонених (дис канд юрид наук Одеса, 2015) 213.

При аналізі змісту Конвенції можна виявити як самовиконувані норми, так і несамовиконувані. Права військовополонених прямо зазначені в цьому документі (наприклад, абз.2 ст.6, ст.7) і безпосередньо породжують міжнародні зобов'язання держав, що утримують військовополонених (абз. 1 ст.12). Самовиконуваність і пряма дія міжнародних договорів можуть бути досягнуті тоді, коли їх норми прямо наділяють державу та її органи, юридичних та фізичних осіб правами й обов'язками без втручання національного законодавця. Однак наявність великої кількості самовиконуваних норм із регламентації поводження та захисту військовополонених не виключає необхідності й можливості імплементації відповідних положень у національне законодавство, що дозволяє збільшити інформованість про відповідні правила (внаслідок обмеженого поширення самих текстів) і підвищити ступінь застосування і дотримання зазначених норм (унаслідок суб'єктивної імперативності розпоряджень національного законодавства)Грушко М.В. Становлення та специфіка міжнародно- правового режиму військовополонених (дис канд юрид наук. Одеса, 2015) 215.

З урахуванням наведених міркувань окремо слід зупинитися на питаннях праці засуджених військовополонених, оскільки це один із небагатьох аспектів, що відрізняється за підходами в національному законодавстві, Конвенції та інших нормативних актах міжнародної дії.

За існуючими в національному та міжнародному праві підходами праця засуджених до позбавлення волі - один з основних засобів виправлення й ресоціалізації. Для багатьох засуджених час, проведений у місцях позбавлення волі, може виявитися першою в житті можливістю здобуття професійних навичок та заняття регулярною роботою. Основна мета залучення засуджених до праці полягає в підготовці їх до нормального життя після звільнення, а не в тому, щоб вони заробили кошти для установи виконання покарань чи забезпечили роботу підприємств в інтересах інших урядових інституцій. Поряд із цим засуджені до позбавлення волі не повинні проводити дні в одноманітному неробстві. Це важливо як для їх власного благополуччя, так і для підтримання правопорядку в колонії, оскільки нічим не завантажені особи скоріше піддаються депресії та зривам у поведінці. Саме на здатності праці позитивно впливати на свідомість і мораль учасників трудових процесів і ґрунтується використання праці в місцях позбавлення волі як одного із засобів виправлення засуджених. Виховне значення праці полягає в тому, що участь засуджених у трудових процесах сприяє формуванню та становленню особи, дає можливість людині усвідомити свою корисність для суспільства, зміцнює свідомість та почуття відповідальності за доручену справу. У праці формується особистість людини, включаючи такі її якості, як колективізм (здатність працювати в команді), дисциплінованість, повага до себе та інших.

Як прямо передбачено у ст.118 КВК України, засуджені до позбавлення волі мають право працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії, при цьому враховуються наявні виробничі потужності, стать, вік, працездатність, стан здоров'я і спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції.

Адміністрація зобов'язана створювати умови, що дають можливість засудженим займатися суспільно корисною оплачуваною працею, а сама їх праця регламентується Кодексом законів про працю України. Засудженим чоловікам віком понад шістдесят років, жінкам - понад п'ятдесят п'ять років, інвалідам першої та другої груп, хворим на активну форму туберкульозу, жінкам із вагітністю понад чотири місяці, жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, дозволяється працювати за їх бажанням з урахуванням висновку лікарської комісії колонії.

Засуджені можуть залучатися без оплати праці лише до робіт із благоустрою колоній і прилеглих до них територій, а також поліпшення житлово-побутових умов засуджених або до допоміжних робіт із забезпечення колоній продовольством. До цих робіт засуджені залучаються, як правило, в порядку черговості, в неробочий час і не більш як на дві години на день. Аналіз положень КВК України, Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, а також міжнародних норм і стандартів дозволяє виділити такі основні принципи, за якими повинно здійснюватися залучення до праці в місцях позбавлення волі:

1) підпопрядкування виробничої діяльності установ виконання покарань реалізації одного з його основних завдань - виправленню засуджених;

2) обов'язковість праці поряд із виключенням примусової праці;

3) поєднання праці з професійним навчанням;

4) належна оплата праці;

5) створення умов для праці відповідно до прийнятих на свободі;

6) впровадження такої тривалості праці, що не є надмірною, та залишення часу на інші заняття.

Вплив праці здійснюється у комплексі з іншими засобами виправлення та ресоціалізації: встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим); соціально-виховна робота; загальноосвітнє і професійно-технічне навчання; громадський вплив, які разом переслідують мету покарання. Усі ці засоби застосовуються з урахуванням виду покарання, особистості засудженого, характеру, ступеня суспільної небезпечності і мотивів вчиненого злочину та поведінки засудженого під час відбування покарання та мають на меті досягнення виправлення та ресоціалізації засудженого.

Крім виправлення та сприяння ресоціалізації засуджених, застосування праці здійснюється також для досягнення економічної, соціальної та оздоровчої мети. Економічна мета праці полягає в тому, що праця засуджених є складовою загальної праці, яка створює матеріальні цінності - засуджені працюють на себе та суспільство, членами якого вони є. Соціальна мета полягає в тому, що за допомогою праці та набуття певної трудової кваліфікації засуджений отримує необхідну підготовку до нормального самостійного життя після звільнення. Оздоровча мета полягає в тому, що праця сприяє підтримці нормального фізичного стану людини, а бездіяльність не лише фізично її калічить, а й призводить до моральної деградації і психологічного дискомфорту.

Разом із тим Конвенція передбачає (ст. 49), що держава, яка тримає в полоні, може використовувати працю військовополонених, які є працездатними, беручи до уваги їх вік, стать, військове звання та фізичну здатність виконувати певну роботу й маючи на меті, зокрема, підтримання їх у доброму фізичному та психічному стані. Крім робіт, пов'язаних з керуванням табором, уведенням його в експлуатацію або утриманням і технічним обслуговуванням, військовополонених можна примушувати виконувати лише певні, вказані у Конвенції, види робіт, які не мають воєнного характеру або призначення, і спрямовані на відновлення сільського та інших видів господарства, пошкодженої інфраструктури тощо. При цьому Конвенція дозволяє використання такої праці на користь приватних осіб, хоча прямо цього і не закріплює (ст.57): «Поводження з військовополоненими, які працюють на приватних осіб, навіть якщо ці останні відповідають за їх охорону та захист, не повинно бути гіршим, ніж поводження, передбачене цією Конвенцією. Держава, що тримає в полоні, військова влада та начальник табору, до якого належать такі військовополонені, несуть повну відповідальність за тримання військовополонених, піклування про них, поводження з ними та виплату винагороди за їх працю».

Як видається, в наведеному ключовими є категорії «може використовувати працю» та «військовополонених можна примушувати виконувати...» певні види робіт. Інакше кажучи, праця осіб, які належать до числа військовополонених, окрім загальних цілей, має на меті й інші завдання, які, по суті, спрямовані на відновлення втрат держави. Тобто праця військовополонених має додаткову мету, яку умовно можна назвати «компенсаційною».

На нашу думку, ця мета праці щодо засуджених із числа військовополонених не лише може, а й повинна бути додана до змісту норм кримінально- виконавчого законодавства. Для цього пропонується доповнити частину другу статті 118 КВК України таким положенням:

«Засуджені з числа військовополонених зобов'язані працювати в місцях і на роботах, які належать до:

а) сільського господарства;

б) галузей промисловості, пов'язаних з виробництвом або видобутком сировини, а також обробних галузей промисловості, за винятком металургійної, машинобудівної та хімічної промисловості; громадських та будівельних робіт, які не мають воєнного характеру або призначення;

в) транспорту й навантаження-розвантаження матеріальних запасів, які не мають воєнного характеру або призначення;

г) торговельного підприємництва, прикладного мистецтва;

д) побутового обслуговування;

е) комунальних послуг, які не мають воєнного характеру або призначення. Конкретний вид і місце проведення робіт, в тому числі й на користь приватних осіб, визначаються адміністрацією колонії» (курсив авторів).

Що стосується умов праці військовополонених, то всі вони відповідають чиним нині нормам КВК. Це стосується і заборони використання таких осіб на шкідливих видах робіт, і оплати праці та її розміру, і врахування стану здоров'я тощо.

Разом із тим для однозначної неможливості визнання праці засуджених військовополонених рабською є доцільним внесення змін й до інших законодавчих актів, зокрема тих, що стосуються воєнного та надзвичайного стану. Це зумовлено положеннями міжнародних актів про заборону примусової праці, що є одним з основним принципів демократії (ст. 8 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права). Міжнародна Організація Праці визначає примусову працю як виконання роботи під погрозою будь-якого покарання (насильницького впливу). Це визначення містить Конвенція МОП про примусову чи обов'язкову працю 1930 р. Згідно з іншим документом - Конвенцією МОП «Про скасування примусової праці» 1957 р. - кожний член МОП (сторона Конвенції) зобов'язався скасувати всі види примусу та обов'язкової праці як:

а) засобу політичного впливу та виховання або як міри покарання за наявність чи за виявлення політичних поглядів або переконань, протилежних установленій політичній, соціальній чи економічній системі;

б) методу мобілізації та використання робочої сили для потреб економічного розвитку;

в) засобу підтримання трудової дисципліни;

г) засобу покарання за участь у страйках;

д) форми дискримінації за ознаками расової, соціальної та національної приналежності або віросповідання.

Водночас не вважається примусовою працею військова служба чи альтернативна служба (невійськова), а також робота чи служба, що виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і надзвичайний стан.

Таким чином, для усунення можливих юридичних колізій необхідно або нормативно закріпити таку працю в кримінальному законодавстві та у законах України «Про правовий режим воєнного стану» і «Про правовий режим надзвичайного стану».

Висновки

Україна як правова держава має дотримуватися своїх міжнародних зобов'язань, зокрема у сфері прав людини при поводженні з військовополоненими і засудженими. При цьому національне кримінально-виконавче законодавство не потребує суттєвих змін для цього, оскільки містить в собі всі необхідні норми. Разом із тим окремі доповнення до чинного КВК України є доцільними, оскільки це створить додаткові можливості не лише для захисту осіб, позбавлених волі, а й для раціонального використання військовополонених з метою відновлення нашої країни. Окремі елементи Конвенції у разі їх імплементації в кримінально-виконавче законодавство можуть посилити захист та закріпити реальні гуманістичні інструменти поводження з усіма засудженими, а не лише з учасниками воєнних дій. Це стосується можливості самоорганізації (певного самоврядування на оплатних засадах), визначення виду та оплатності робіт, гарантій компенсації за виконану роботу, способів надання медичної допомоги, в тому числі й зубопротезної за кошти держави, тощо.

У свою чергу, положення Конвенції потребують негайних змін та оновлень (у тому числі й на рівні додаткових угод), які б враховували соціально-економічний стан країн-підписантів, військові практики та інші обставини. І це питання доцільно піднімати вже зараз, тим паче що Конвенція це передбачає: «Військовополонені продовжують користуватися привілеями, що випливають з таких угод, доти, доки до них застосовується Конвенція, крім випадків, в яких зазначені або укладені пізніше угоди містять чіткі положення, що їй суперечать, а також крім випадків, в яких та чи та сторона конфлікту вжила стосовно них більш сприятливих заходів».

References

List of legal documents Legislation

1. Zhenevska konventsiia pro povodzhennia z viiskovopolonenymy vid 21.10.1950 r.

2. Pro Viiskovu sluzhbu pravoporiadku u Zbroinykh Sylakh Ukrainy: Zakon Ukrainy vid 07.12.2002 №3099-III

3. Pro oboronu Ukrainy: Zakon Ukrainy vid 06.12.1991 r. №1932-XII

4. Pro zatverdzhennia Instruktsii pro poriadok vykonannia norm mizhnarodnoho humanitarnoho prava u Zbroinykh Sylakh Ukrainy: Nakaz Ministerstva oborony Ukrainy vid 23.07.2017 №164

Bibliography. Journal articles

1. Drzewicki К. 'International Humanitarian Law and Domestic Legislation with Special Reference to Polish Law' (1985) Vol. XXIV Revi ue de droit рёпа1 militaire et de droit de la guerre 29-52 (in English)

Dissertations

2. Hrushko M.V. 'Stanovlennia ta spetsyfika mizhnarodno-pravovoho rezhymu viiskovopolonenykh [Formation and specifics of the international legal regime of prisoners of war] (dys kand yuryd nauk Odesa, 2015) 283 (in Ukrainian)

Conference papers

3. Apraksin P. 'Implementatsiia mizhnarodnoho humanitarnoho prava na natsionalnomu rivni' [Implementation of international humanitarian law at the national level] Problemy harmonizatsii zakonodavstva Ukrainy z mizhnarodnym pravom: mater. nauk.-prakt. konf. (m. Kyiv, zhovten 1998 r.) 77-82 (in Ukrainian)

Websites

4. Krapivin Ye. 'Nakaz pro rozmishchennia viiskovopolonenykh: pro shcho ydetsia? (reziume) [Prison Placement Order: What Is It About? (resume)] (Just talk, 15 bereznia 2022)

5. 'Prisoners of war and detainees protected under international humanitarian law' (ICRC)

6. Orlova V. 'V Ukraini zahovoryly pro tabory dlia rosiiskykh polonenykh' [In Ukraine, there was talk of camps for Russian prisoners] (UNIAN)

Размещено на Allbest.Ru