Інтерес як правове поняття: загальна характеристика

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка

Інтерес як правове поняття: загальна характеристика

Новосад В.Д.,

Анотація

Метою дослідження є комплексне теоретичне визначення понять «законний інтерес» та «охоронюваний законом інтерес» у системі «правового інтересу» і суміжних з ними понять, виявлення їх особливостей, а також в аналізі тих явищ правової дійсності, які позначають цими юридичними термінами.

У статті виявлено зміст цих понять, встановлено ознаки й межі правового інтересу (законного та охоронюваного законом інтересу). Запропоновано новий підхід до розуміння системи «законного інтересу» (юридичних можливостей) та «законом захищеного інтересу» (юридичних прагнень) у різновидах правового інтересу. Розроблено абсолютно нову концепцію поділу «правового інтересу» на його різновиди. Проаналізовано історико-правові дослідження, погляди на поняття інтересу як правового поняття. Визначено підхід до різновидів правового інтересу та розуміння цього поняття.

Abstract

The purpose of the study is a comprehensive theoretical definition of the concepts of «legitimate interest» and «interest protected by law» in the system of «legal interest» and concepts related to them, to identify their features, as well as to analyze those phenomena of legal reality that are denoted by these legal terms.

The article reveals the content of these concepts, establishes the features and limits of legal interest (legitimate and legally protected interest). A new approach to understanding the system of «legitimate interest» (legal possibilities) and «interest protected by law» (legal aspirations) in varieties of legal interest is proposed. A completely new concept of dividing «legal interest» into its varieties has been developed. Historical and legal studies, views on the concept of interest as a legal concept are analyzed. The approach to varieties of legal interest and understanding of this concept is determined.

Keywords: legal interest, legitimate interest, interest protected by law, subjective right, legal possibility, legal aspiration, public interest, national interest.

Основна частина

Інтереси людини були і залишаються основними чинниками людської життєдіяльності. Саме через інтерес ми реалізовуємо свої потреби (зокрема, матеріальні). Поняття «законний інтерес» та «охоронюваний законом інтерес» вживаються незліченну кількість разів як у нормативно-правових актах держави, так і в індивідуальних правозастосовчих актах. Правові інтереси стають предметом судових спорів, що обумовлює їхнє практичне значення. Чи не найважливішим вважаємо те, що індивідуальні інтереси переростають у суспільні вимоги, які стають предметом правового регулювання для обмежування прав людини. Закріплення у правових нормах загальнозначущих інтересів, що відповідають об'єктивним інтересам суспільства, має вирішальне значення для формування демократичної правової держави, адже напряму визначає зміст і спрямованість цієї держави.

Актуальність дослідження зумовлена тим, що на сьогодні у вітчизняній правничій літературі не вироблений концептуальний підхід до визначення цих понять та їх розуміння. Тому поняття «правовий інтерес», «законний інтерес» та «охоронюваний законом інтерес» і суміжні з ними поняття є малодослідженими та потребують теоретичного осмислення.

Істотний внесок у розробку проблеми інтересу в праві зробили: Н. Макіавелі, Р. фон Ієринг, О. Іоффе, Г. Мальцев, М. Марченко, А. Малько, О. Чепис, С. Алєксєєв, С. Братусь, А. Венедиктов, О. Вінник, Ю. Тихомиров, Р. Гукасян та ін. Дослідження зазначених науковців присвячені визначенню поняття «інтерес», його місця у праві, практичному застосуванню понять «правовий інтерес», «законний інтерес». Проте, їхній вклад базувався здебільшого на дослідженнях стародавніх мислителів. Суспільні відносини з плином часу зазнають суттєвих змін, що впливають на зміну в розумінні поняття інтересу в теоретичній та практичній юриспруденції. На з'ясування такого поняття, а також його відмежування від суміжних понять «правового інтересу», «законного інтересу» та «охоронюваного законом інтересу» саме в сучасних історичних умовах спрямоване дослідження, представлене у цій статті.

Метою дослідження є з'ясування загальнотеоретичного розуміння понять «законний інтерес» та «охоронюваний законом інтерес» і суміжних з ним понять, виявлення їхніх особливостей, а також аналіз тих явищ правової дійсності, які відображають ці поняття й охоплюють ці юридичні терміни.

Відповідно до зазначеної мети у статті поставлені й розв'язані такі наукові завдання: простежено історичний розвиток підходів до дефініювання поняття інтересу у юриспруденції, проаналізовано загальні тенденції у визначенні понять: «правовий інтерес», «законний інтерес», «охоронюваний законом інтерес», встановлено систему правового інтересу та її узгодження з підгрупами законного інтересу та законом захищеного інтересу, такими як: юридична можливість та юридичне прагнення, проаналізовано ознаки цих понять, визначено межі «законного інтересу» та «охоронюваного законом інтересу».

У цій статті використані такі методи наукового дослідження як: загальнотеоретичний, історичного аналізу, порівнювального аналізу, дедукцію, аналогію, абстрагування.

Інтерес на будь-якому етапі розвитку суспільства був основним поштовхом для людської діяльності. Поняття «інтерес» містить у собі велику кількість елементів, які служать фундаментом для його виникнення, тобто виступають у людини основою прагнення реалізації інтересу. Основним із цих елементів можна назвати потреби. Саме з виникненням у людини потреб виникає й інтерес, метою якого є задоволення цих потреб. Однак із розвитком права, підтримання інтересу та його захист став основою для виникнення різноманітних правових норм, які, по суті, виражають потреби людини.

Термін «інтерес» (від лат. interest, intersum - має значення, важливо) використовується в українській мові коли йдеться про увагу до кого-, чого-небудь, зацікавлення кимсь, чимсь; значення, цінність; те, що найбільше цікавить кого-небудь, становить зміст чиїхось думок і турбот; прагнення, потреби; користь, вигода, прибуток [1].

Цікавим є значення поняття «interest» у англійській мові, де під цим поняттям розуміють відчуття, бажання, привернути вашу увагу до чогось або бажання брати участь і дізнатися більше про щось (I'vealwayshadaninterestinastronomy.); діяльність, якою вам подобається займатися, і предмети, які ви любите вивчати (Onhisformhelistshisinterestsascyclingandcooking.); якість, яка змушує вас думати, що щось цікаве (Wouldthisbookbeofanyinteresttoyou?) [2]. Попри це, також розуміють «interest» як відсоток (It's interest is quite large.).

Отже, лексичні значення термінів, що позначають поняття «інтерес» в українській та англійській мовах дозволяє виснувати, що це поняття використовують для позначення різних за своєю природою явищ, а тому для дослідження цього поняття у юридичній науці потрібно враховувати правову природу і зміст вираження «інтересу» у праві. Поняття «інтерес» не можна прив'язати до певної галузі права, ні до правової науки загалом, оскільки інтереси можуть бути різноманітні і їхня різноманітність пояснюється сферою застосування цього поняття. Наприклад, інтереси можуть бути: політичні, соціальні, економічні тощо. Тому поняття «інтерес» потрібно звузити до одиничного поняття у правовій науці, шляхом виокремлення предикатів, які характеризуватимуть звуження змісту поняття «інтерес». У статті досліджуються терміно-поняття: «правовий інтерес» і суміжні з ним поняття.

Простежимо розвиток поняття «інтерес» в історичному ракурсі.

Термін «інтерес» у праві з'явився у працях мислителів Давньої Греції [3, с. 332]. Уявлення античних мислителів розширили ознаки цього терміну, заклавши в нього не лише потреби індивіда, але й потреби сукупності осіб, суспільства. Тобто формується двосторонній підхід під яким «інтерес» розуміється як одиничний (однієї особи) так і груповий, суспільний (виражає волю сукупності осіб). Таке розмежування, на нашу думку, пов'язане саме з існуванням первісно-общинного ладу та природними умовами. По-перше, для підтримання влади в одних руках (базивлевса, старійшин, героїв) потрібно створити єдину ціль та спрямованість суспільства, тобто єдиний інтерес групи осіб щодо правлячого кола. Фратрії були зацікавлені у захисті, який надавали старійшини, герої; натомість, вони повинні були визнавати правлячу верхівку та не виступати проти неї на загальних зборах общин. Тобто формується взаємоінтерес між групами населення та правлячою верхівкою. Подруге, через малу кількість родючих ґрунтів, потрібно було створити загально-суспільний інтерес до важкої праці з метою належного функціонування економічного механізму існування державоподібного утворення.

Поняття «інтерес» часто застосовували ще у римському праві. На думку С. Муромцева, спочатку в римському праві, якщо збиток полягав у втраті речі, його визначали за ринковою ціною речі. Стягнення удвічі й утричі виходили з почуття помсти і мали за мету помсту. Але на їх ґрунті з'являється усвідомлення, що розмір збитку може перевищувати реальну вартість речі [5, с. 473]. Римські юристи, по суті, ототожнювали інтерес з помстою, адже наявні збитки не тільки розраховувались власне за ринковою ціною речі, але ще й враховували інтерес, який особа могла задовольнити використовуючи цю річ. Відповідно, інтерес проявлявся у матеріальному вимірі і міг слугувати помстою за вчинені дії, а саме за збитки. Згодом інтерес поширився на боргові зобов'язання. За невчасну виплату заборгованості кредитор міг також захистити свій порушений інтерес, який проявлявся у неможливості розпоряджатися власними коштами на період боргового прострочення. З цього можна виснувати, що у римському приватному праві інтерес прирівнюється до поняття «вигода за збитки».

У період Середньовіччя основним джерелом права є звичай. Простежимо поєднання інтересу з задоволенням звичаєвої норми у суспільстві. Найбільш цікавими у звичаєвому праві періоду феодалізму є земельні відносини. Суб'єктами права виступають дві особи: землевласник (феодал) та залежна особа. Феодал представляє не тільки свої інтереси, але й інтереси залежної від нього особи, оскільки звичаєве право, по суті, позбавляє цю особу багатьох основоположних прав і унеможливлює його право на захист, без згоди феодала. Можна виснувати те, що особа, яка позбавлена зовнішнього виразу свого інтересу, не є повноцінним суб'єктом права.

Поштовхом до розроблення теорії інтересу є праці Н. Макіавеллі. На його думку, «всі громадяни, змагаючись одне з одним, турбуються як про приватні, так і про державні інтереси, і їх добробут постійно росте» [6, с. 133]. Тобто, мислитель розділяє інтереси на дві категорії: приватні, які стосуються особи та державні, які стосуються суспільства та держави (механізму держави).

Вказане розмежування вбачаємо у сімейному праві. З ч. 3 ст. 7 Сімейного Кодексу України випливає таке. У зносинах сім'ї (як суб'єкта сімейних відносин), суспільства та держави необхідно брати до уваги те, що держава може вступати та нормативно регулювати відносини між членами сім' ї лише у тій частині, у якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та інтересів суспільства. По суті, законодавець визначає сімейні відносини з позиції інтересу держави та суспільства у правовій регламентації відносин між членами сім'ї. Тобто, державному інтересу притаманне закріплення та регуляторне вираження у нормах права та захист системою заходів державного впливу на противагу приватному інтересу.

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, слід зазначити, що не завжди державний і суспільний інтерес збігається. Правова позиція з рішення ЄСПЛ вказує таке: «поняття «майно» має автономне значення, не залежить від формального поділу в національному законодавстві та не обмежується володінням матеріальними (речовими) об'єктами: як «майнові права» і, таким чином, як «майна» для цілей цієї статті можуть розглядатися деякі інші права та інтереси майнового характер. Той факт, що національні закони Держави не визнають конкретний інтерес як «права» чи навіть «права власності», не обов'язково перешкоджає тому, щоб розглядуваний інтерес у деяких обставинах трактувався як «майно» у межах його поняття у статті 1 Протоколу №1» [4, с. 7-9]. З цього випливає те, що Європейський суд з прав людини трактує у деяких обставинах поняття «інтерес» як майно, вказуючи на матеріальний характер інтересів. Звідси, приватно-правові відносини не можуть зазнавати впливу державного інтересу, окрім випадків, пов'язаних з тим, що держава створює правове регулювання цих відносин. Оскільки право власності формують окремі особи, які наділені відповідними правомочностями, і саме вони формують інтерес щодо свого майна - суспільний інтерес. Тобто, особи, які наділені правом власності на будь-яке рухоме чи нерухоме майно, самостійно розпоряджаються, користуються, володіють ним, без втручання держави (за виключенням правового регулювання), а отже такі особи мають спільні інтереси, які є відмінними до державних. Це можна вважати внутрішніми суспільними інтересами (осіб, які наділені правом власності), але вони можуть бути, також, і зовнішніми. Зовнішній інтерес знаходить свій прояв, коли право власності на земельну ділянку вилучають задля суспільних потреб, тоді інтерес власника буде припинено інтересом суспільства (яке не має права власності, але за допомогою державних механізмів, задовольняє свої інтереси). В цьому випадку можливий збіг державного та суспільного інтересу.

Цікавий підхід до визначення інтересу можемо простежити у праці «Теорії інтересу» Р. фон Ієринга: «Право є юридично захищеним інтересом» [7, с. 180]. Р. фон Ієринг формує суб'єктивний підхід до розуміння «законного інтересу». З його міркувань випливає наступне. Право, яке надає держава, і є захищений законний інтерес. Тобто право визначається як один із механізмів забезпечення інтересу. Таким чином, дослідник розділив інтерес на дві складові: матеріальну та формальну. Матеріальна - це і є наша потреба, тобто те, що ми хочемо захистити, а формальна - механізм забезпечення, цього інтересу. Такий підхід, на нашу думку, є найбільш обґрунтованим, оскільки інтерес не може бути задоволений без правових механізмів його забезпечення. Відтак, існування інтересу лише з матеріальною категорією можливе, але можливість його забезпечення визначатиметься юрисдикційним захистом, оскільки у нормі права не відображено механізму реалізації згаданого інтересу.

О. Іоффе так само як і Р. Ієрінг включив інтерес до дефініції права. На його думку, право - це сукупність загальних інтересів і можливостей їх застосування, тобто об'єктивний і суб'єктивний компоненти [8]. Звідси, інтерес - це право, яке можна застосувати, коли є наявні можливості цього застосування.

За суб'єктивним критерієм, на думку Ю. Тихомирова, інтерес можна поділити на приватний та публічний, але при цьому національний інтерес не тотожний поняттю публічний [9]. Поділ на приватний та публічний інтерес, на нашу думку, має практичне застосування щодо кола суб'єктів, які можуть задовольняти свій інтерес через певні юридичні механізми.

Ще продуктивнішими є поняття національного та публічного інтересу. Якщо тлумачити, публічний інтерес за працями Н. Макіавеллі, то це інтерес, який підтримується і забезпечується групою осіб, суспільством, державою [6, с. 133]. Звідси, публічний інтерес потрібно розглядати за колом суб'єктів - він стосується широкого кола необмеженого територіальними, національними чи іншими особливостями. Публічний інтерес - це важливі для значної кількості фізичних та юридичних осіб потреби, які відповідно до законодавчо встановленої компетенції забезпечуються публічною адміністрацією [20]. Тоді як національний інтерес - це «інтегральний вираз інтересів усіх членів суспільства, що реалізується через політичну систему. Вони поєднують інтереси кожної людини, суспільства в цілому. При цьому, маються на увазі інтереси не взагалі громадян, які належать до певного суспільства, а кожного громадянина зокрема, інтереси національних, соціальних, політичних груп та інтереси держави» [19, с. 118]. З зазначеного випливає, що зміст поняття «національний інтерес» вужчий ніж «публічний інтерес». Адже національний інтерес пов'язаний із належністю особи до певних груп. Таким чином, можна виснувати, що у поняття «публічний інтерес» може входити поняття «національний інтерес», яке вказує на окреме відгалуження, окремий спектр публічних інтересів. Крім того, «публічний інтерес» не має територіальної прив'язки (до місця реєстрації суб'єктів), а набуває широкого масштабу через суб'єктів представництва (посольства та ін.). Сьогодні це активно проявляється в Україні, де через воєнні конфлікти мешканці окупованих територій позбавлені брати участь у підтриманні публічного чи національного інтересу, безпосередньо через державні органи на цих територіях. Попри це, вони, як нація, не виключені з цього процесу, адже держава надає можливість реалізовувати свій інтерес, зокрема, через інтернет-мережі або посольства. Звідси випливає, що українці, які тимчасово виїхали за межі України також користуються можливістю висловлення свого інтересу.

Погодимося з Р. Сивим [16], що на сьогодні у науковій літературі сформувалось три основних підходи стосовно розуміння правової природи і суті самого явища інтересу:

1) суб'єктивний підхід. Представники цього підходу, переважно вчені-психологи,

розглядають інтерес як психологічну рису особистості, «яка виявляється у

спрямованості людини на надбання певних знань чи на виконання певної діяльності» [16, с. 477]. За цим підходом інтерес не віддільний від особи і носить особистісний характер, який проявляється у задоволенні свої бажань.

2) об «єктивний підхід. У рамках цього підходу інтерес тлумачиться як об'єктивне поняття, яке існує поза людською волею і є реальною причиною соціальних дій, подій, звершень, яка стоїть за безпосередніми мотивами, помислами, ідеями, намірами і т.д. - індивідів, соціальних груп, які беруть участь у цих діях [17, с. 52].

3) об'єктивно-суб'єктивний підхід. Намагаючись поєднати у розумінні інтересу суб'єктивний та об'єктивний моменти, деякі вчені нерідко характеризують його як «об'єктивно зумовлені мотиви діяльності соціальних суб'єктів, які складаються з усвідомлення ними власних потреб та зв'язування умов та засобів їхнього задоволення» [18, с. 146].

Як вбачаємо, терміно-поняття «інтерес» представлене у декількох розуміннях. На нашу думку, найбільш повним є об'єктивно-суб'єктивний підхід, адже існування лише особистісного інтересу (суб'єктивний) породить низку розбіжностей та багатоспектральність правового вираження інтересу, через різноманіття особистісних інтересів осіб. Окрім цього, особистісні інтереси можуть бути малозначними або взагалі абсурдними і вони, по суті, визнаватимуться суспільством не потрібними. Для правового вираження не достатньо лише окремого (особистісного) інтересу особи, інтерес повинен виражати волю більшої частини, а отже суспільства, яке складають соціальні суб'єкти.

Цікавим є рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 де вказано, що інтерес може бути як охоронюваним законом, правоохоронюваним, законним, так і незаконним, тобто таким, що не захищається ні законом, ні правом, не повинен задовольнятися чи забезпечуватися ними, оскільки такий інтерес спрямований на ущемлення прав і свобод інших фізичних і юридичних осіб, обмежує захищені Конституцією та законами України інтереси суспільства, держави чи «всіх співвітчизників» або не відповідає Конституції чи законам України, загальновизнаним принципам права[11]. Враховуючи викладене, інтерес можна поділити на законний та незаконний.

На думку О. Чеписа, законні інтереси - це інтереси, що, в першу чергу, не суперечать закону. Такими є, в тому числі, й охоронювані законом інтереси. Поняття охоронюваних законом інтересів (інтересів, що захищають законом) існує самостійно як об' єкт правового захисту в тих випадках, коли відсутнє власне суб'єктивне право. Останнє означає, що охоронювані законом інтереси здатні бути самостійними об'єктами захисту при відсутності суб'єктивних цивільних прав[12]. З зазначеного випливає, що законному інтересу буде притаманним вираження у праві і закріплення у нормативно - правових актах, а охоронюваному законом інтересу - не притаманне таке закріплення, а навпаки, інтереси існують незалежно від правового вираження.

Г. Мальцев доходить такого висновку, що законні інтереси - «це інтереси до благ, які не гарантовані законом, але й не суперечать йому, а випливають із загального змісту законодавства» [13].

А. Малько зазначає, що законний інтерес - категорія, яка дозволяє зібрати в себе всі інтереси особистості, які по тих чи інших причинах не представлені в суб'єктивних правах, але, безумовно, мають визначене значення як для суспільства так і для самої особистості. Державі зручно через такий інструмент, як «законний інтерес», брати під свою охорону всі ті інтереси осіб, які, з одного боку, не мають необхідності опосередкувати в суб'єктивні права для їх задоволення, а з другого боку - коли немає можливості такої опосередкованості[14].

Отже, багато вчених розглядають поняття «законний інтерес» уніфіковано. На нашу думку, законний інтерес - це юридична можливість суб'єкта права, яка має зовнішню форму вираження, захищається законом та забезпечується ним, спрямована на створення (виникнення) прав та свобод фізичних чи юридичних осіб, не порушує прав та інтересів інших осіб. В ідеалі «законний інтерес» не потребує судового захисту, оскільки механізми його реалізації закріплені у абсолютно визначеній нормі права. Приклад інтересу в абсолютно визначеній нормі, зокрема, можна назвати інтерес набуття у власність земельної ділянки особи, визначено ст. 118, 122 Земельного кодексу України. Хоча на практиці виникають багато спорів, пов'язаних з дією чи бездіяльністю уповноважених на реалізацію законного інтересу державних органів, що породжує захист особою цього інтересу в суді.

У сучасних наукових працях не встановлено межі законного інтересу особи. На нашу думку, це виступає основним завданням суду при розгляді спорів, пов'язаних з не реалізацією законного інтересу особи, де саме суд встановлює баланс меж законного інтересу. Відтак, можна виснувати те, що межа законного інтересу - це початок законних інтересів іншої особи. Таким чином, законний інтерес особи не повинен порушувати прав та інтересів інших осіб.

Можна вбачати такі ознаки «законного інтересу»: 1) основою виникнення правовідносин є матеріальна законна потреба, яка є передумовою для настання інтересу у суб'єкта права (як імпульсна характеристика); 2) виступає юридичною можливістю (див. далі); 3) має зовнішню форму вираження; 4) як правило, має вираження у абсолютно визначеній нормі права; 5) підтримується і захищається державою; 6) межа законного інтересу - початок інтересу третіх осіб; 7) спрямований на створення (виникнення) прав та свобод фізичних чи юридичних осіб.

Цікавим є міркування І. Венедіктової, вона визначає правовий інтерес як феномен права, який означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом [10]. Правовий інтерес за змістом є ширшим поняттям законного та охоронюваного законом інтересу. Слід сказати, що прагнення та юридична можливість - це дві складові правового інтересу. На підтвердження цього, наводимо наступні міркування.

На нашу думку правовий інтерес можна розділити на такі різновиди, а саме на:

1) юридичну можливість, це інтерес, який має зовнішню форму виразу, тобто закріплений у нормативно-правовому акті та абсолютно визначений у статті цього акту. Зокрема, сюди можна віднести положення статей 116, 118 та 121 статті Земельного кодексу України. Вказані статті вичерпно розкривають можливість особи задовольнити свій інтерес у частині отримання земельної ділянки у власність. Відтак, формальна частина не потребує додаткового вирішення, і вказані у статтях механізми є практично значущими (практично реалізованими). Матеріальною частиною виступатиме приватний інтерес суб'єкта права щодо набуття земельної ділянки у власність. Отже, виражена абсолютно визначена норма. Наведене можна назвати юридичною можливістю, яка є притаманна законному інтересу. Юридична можливість притаманна і суб'єктивному праву, але це не є тотожні поняття.

Звернемо увагу на протиставлення понять «законний інтерес» та «суб'єктивне право» у М. Марченко. На його думку, «законний інтерес, на відміну від суб'єктивного права, є простою правовою дозволеністю, яка має характер стремління, в якій відсутня вказівка діяти строго зафіксованим в законі чином і вимагати відповідну поведінку від інших осіб і яка не забезпечена конкретною юридичною обов'язковістю. Це може слугувати головним критерієм для розмежування законних інтересів та суб'єктивних прав [15, с. 238]. На нашу думку, тут основне право вимоги, бо в приватно-правових відносинах діє загальнодозвільний принцип. Інакше нема відмінності між суб'єктивним правом та інтересом. Законному інтересу повинно кореспондувати право вимоги.

2) юридичне прагнення, це інтерес, який полягає у задоволенні (реалізації) через правові механізми захисту. Коли у статті нормативно-правового акта не чітко встановлено формальну та матеріальну складову правового інтересу, тобто, норма є відносно-визначеною, тоді він переходить в охоронюваний законом інтерес, де його забезпечення покладається на судові інстанції. Зокрема, у ст. 54 Конституції України вказано наступне: громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів. Законодавство України має велику кількість механізмів захисту прав і законних інтересів, зокрема положення ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України: визнання права, примусове виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди тощо. Вибір конкретного механізму покладається на розсуд позивача відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 162 ГПК України. Захист інтересу особи через судові органи буде відбуватись лише тоді, коли її юридичну можливість не задоволено у повній мірі на думку самої особи, оскільки нормативно-правовий акт не регулює матеріальну та формальну складову інтересу у повній мірі, тобто відносно визначена норма не задовольняє інтерес особи у повному волевиявленні. Тоді юридична можливість переходить у прагнення особи відновити свою не задоволену юридичну можливість(інтерес). Враховуючи припис частини 4 статті 623 ЦК України, на кредитора покладений обов'язок довести розмір збитків, заподіяних йому порушенням зобов'язання. Кредитор повинен не лише точно підрахувати розмір збитків, але й підтвердити їх документально. При визначенні розміру упущеної вигоди мають враховуватися відомості, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання винагороди, якби зобов'язання було виконано боржником у належний спосіб. Дохід не може бути абстрактним, адже для відшкодування упущеної вигоди повинні враховуватися заходи, вжиті потерпілою особою для його отримання, йдеться у Постанові Верховного Суду від 30 березня 2021 року у справі №908/2261/17. Тобто, вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу. У такому випадку особа позбавлена формальної та матеріальної складової (оскільки норма права не закріплює цих складових), а відтак її інтерес стає прагненням, яке потрібно довести і захистити. Наведене можна назвати прагненням, яке є притаманним охоронюваному законом інтересу.

Конституційний Суд України визначив поняття «охоронюваний законом інтерес»: це - прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного права і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам [11].

З цих міркувань випливає, що охоронюваний законом інтерес - це юридичне прагнення особи, яке є відносно визначене у нормі права, а тому потребує закріплення своєї реалізації через судові органи, може не мати зовнішньої форми вираження, спрямований на відновлення та створення прав та свобод фізичних чи юридичних осіб.

Виділимо основні ознаки «охоронюваного законом інтересу»: 1) основою виникнення правовідносин є матеріальна потреба, яка не заборонена законом, але й прямо не виражена в ньому і є передумовою для настання інтересу у суб'єкта права (як імпульсна характеристика); 2) виступає юридичним прагненням особи; 3) потребує закріплення своєї реалізації через судові органи; 4) відносно визначений у нормі права; 5) спрямований на відновлення та створення прав та свобод фізичних чи юридичних осіб.

Межу охоронюваного законом інтересу встановити не можливо, оскільки інтерес особи отримати упущену вигоду внаслідок невиконання другою стороною, зокрема, договірних відносин, встановлює сама особа і через суд захищає свою упущену вигоду у матеріальному вираженні. Це матеріальне вираження може обмежувати права та інтереси другої сторони, у зв'язку з чим вона буде позбавлена певних матеріальних благ. Таке позбавлення матеріальних благ можна назвати методами компенсації, санкціями, за порушення, зокрема, договірних відносин.

Також можна виснувати, що юридична можливість, як різновид правового інтересу є, по суті, здатністю особи реалізовувати своє право. Маючи інтерес набути земельну ділянку у власність особа тим самим реалізовує своє право, передбачене ст. 121 Земельного кодексу України.

Правовий інтерес можна поділити, також, за обмеженістю на обмежений та необмежений. Зокрема у статті 121 Земельного кодексу України є приклад обмеженого інтересу. Відтак, особа має намір набути безоплатно у приватну власність 60 га землі для ведення особистого селянського господарства, але диспозиція статті є заборонною у цьому випадку та обмежує інтерес до 2 га. Необмежені інтереси будуть здебільшого у юридичних прагненнях особи, оскільки нормативно - правовим актом не у повній мірі відображено ті, чи інші складові інтересу.

Слід додати те, що у науковій літературі вживається термін «юридичний інтерес» і його інколи розуміють як «правовий інтерес», але природа змісту і сутності «юридичного інтересу» випливає із позитивного праворозуміння, тоді як «правового інтересу» - універсального праворозуміння, а отже поняття «правовий» ширше ніж «юридичний».

Отже, на основі викладеного, можемо виснувати таке.

Інтерес є одним із фундаментальних складових права. Цей термін вживали у своїх працях ще мислителі Давньої Греції. Історично склалося, що інтерес - це вигода, яка випливає із порушеного права особи і є, по суті, компенсацією цього порушеного права. Також, інтерес може набувати суспільного характеру, тим самим, стаючи як задоволення суспільних потреб, так і способом впливу на суспільство з боку окремих категорій населення (зазвичай, правлячої верхівки).

Європейський суд з прав людини трактує у деяких обставинах поняття «інтерес» як майно, вказуючи на матеріальний характер інтересів.

По суті, інтерес - це можливість та прагнення особи, які можна застосувати, коли є наявні механізми реалізації цього інтересу. Юридична можливість притаманна і суб'єктивному праву, але це не є тотожні поняття.

Станом на сьогодні, у науковій літературі сформувалось три основних підходи стосовно розуміння правової природи і суті самого явища інтересу:

- суб' єктивний;

- об'єктивний

- об'єктивно-суб'єктивний;

На нашу думку, найбільш обґрунтованим є об'єктивно-суб'єктивний підхід, адже існування лише особистісного інтересу (суб'єктивний) породить низку розбіжностей та багатоспектральність правового вираження інтересу через різноманіття особистісних інтересів осіб.

Законний інтерес - це юридична можливість суб'єкта права, яка має зовнішню форму вираження, захищається законом та забезпечується ним, спрямована на створення (виникнення) прав та свобод фізичних чи юридичних осіб, не порушує прав та інтересів інших осіб.

Охоронюваний законом інтерес - це юридичне прагнення особи, яке є відносно визначене у нормі права, а тому потребує закріплення своєї реалізації через судові органи, може не мати зовнішньої форми вираження, спрямований на відновлення та створення прав та свобод фізичних чи юридичних осіб.

Інтерес має дві складові: формальну та матеріальну. Формальна - це способи досягнення забезпечення інтересу, матеріальна - це бажання, яке прагне реалізувати особа через свою юридичну можливість та юридичне прагнення (сама потреба задоволення).

Інтереси бувають приватними (які стосуються особи) та публічними (які стосуються групи осіб, держави, нації, суспільства).

Нами запропоновано поділити правовий інтерес на такі різновиди:

1) юридичну можливість, це інтерес, який має зовнішню форму виразу, тобто закріплений у нормативно-правовому акті та абсолютно визначений у статті цього акту.

2) юридичне прагнення, це інтерес, який полягає у задоволенні (реалізації) через правові механізми захисту (див. рис. 1).

Також, правовий інтерес можна поділити за обмеженістю на обмежений та необмежений.

Можна висувати те, що юридична можливість (законний інтерес) є здатністю особи реалізовувати своє право.

Основні ознаки «законного інтересу» можна вбачати такі: 1) основою виникнення правовідносин є матеріальна законна потреба, яка є передумовою для настання інтересу у суб'єкта права (як імпульсна характеристика); 2) виступає юридичною можливістю (див. далі); 3) має зовнішню форму вираження; 4) як правило, має вираження у абсолютно визначеній нормі права; 5) підтримується і захищається державою; 6) межа законного інтересу - початок інтересу третіх осіб; 7) спрямований на створення (виникнення) прав та свобод фізичних чи юридичних осіб.

закон правовий інтерес