Ганс Кельзен про світовий правопорядок: історіософський нарис однієї ідеї

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗВО «Львівський університет бізнесу та права»

Ганс Кельзен про світовий правопорядок: історіософський нарис однієї ідеї

Лобода Ю.П.

кандидат юридичних наук

доцент кафедри судоустрою, прокуратури та адвокатури

Яремко В.О.

аспірант

Яремко П.О.

аспірант

Мельник Р.В.

аспірант

Анотація

державний суверенітет світовий правопорядок

У статті розглянуто основні міжнародні документи ХХ - поч. ХХІ ст.ст, у котрих окреслено засади світового правопорядку. На основі праць Г. Кельзена, написаних у США після Другої світової війни, розкриваються основні теоретичні підвалини цього правового феномена, зокрема щодо безумовної дії на території держави базових норм (принципів) міжнародного права та обмеження державного суверенітету світовим правопорядком. Погляди Г. Кельзена та його підходи характеризуються на основі послідовного проведення позитивно- та природно-правової дихотомії.

Ключові слова: світовий правопорядок, природне право, позитивне право, державний суверенітет, міжнародне право.

Annotation

The processes of European integration of Ukraine made it necessary to reflect on the state of the national legal system and its interaction with the international (world) legal order. Mechanisms of integration provide for the development of an adequate attitude on the part of domestic jurisprudence to the entire legal culture developed in the second half of the 20th century. on the basis of international law. We tried to investigate the raised problem on the basis of historical genetic and historical methods, considering the theoretical origins of the "world legal order" based on the works of H. Kelsen, written by him in the USA after the Second World War.

The article analyzes the main international documents of the twentieth and early twenty- first centuries which outline the foundations of the world legal order. Based on the works of H. Kelsen written in the USA after World War II, the author reveals the main theoretical foundations of this legal phenomenon, in particular, the unconditional application of the basic norms (principles) of international law on the territory of the State and the limitation of State sovereignty by the world legal order. H. Kelsen's views and approaches are characterized on the basis of a consistent positive and natural law dichotomy.

For our contemporaries, in particular those involved in jurisprudence, the system of international mechanisms for the protection of human rights with all the "conventions", "courts" and "commissions" has already become familiar. However, it should not be forgotten that it is based on the decisions of the Nuremberg Tribunal, creatively interpreted by leading legal theorists and experts in international law, which led to the idea of a world legal order designed to protect the rights and freedoms of people regardless of their geographical place of residence. The rule of law supported by all states, inter- or supra-state bodies and organizations, transnational corporations and public organizations, in particular religious ones. H. Kelsen had enough knowledge of law and insight of a theorist to see and describe this tendency. Further directions of research of the problem raised in the article are: theoretical and legal substantiation of the mechanisms of adaptation of the domestic legal system to the realities of the world legal order; deepening of the historiosophical discourse of the ideas of the world legal order; revision of ideas about the limits of state sovereignty and the legal nature of the state in view of the normative and acculturation influence of the world legal order.

Keywords: world legal order, natural law, positive law, state sovereignty, international law.

Вступ

Постановка проблеми. Процеси європейської інтеграції України зумовили необхідність рефлексії стану національної правової системи та її взаємодії з міжнародним (світовим) правопорядком. Механізми інтеграції передбачають вироблення адекватного ставлення з боку вітчизняної юриспруденції до цілої правової культури, виробленої у другій половині ХХ ст. на основі міжнародного права.

Дослідити порушену проблеми ми спробували на засадах історичного генетичного та історичного методів, розглянувши теоретичні витоки "світового правопорядку" на основі праць Г. Кельзена, написаних ним у США після Другої світової війни.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Загальнотеоретичні аспекти проблеми взаємодії національного та міжнародного права досліджувалися у працях В.Д. Бабкіна, М.І. Козюбри, П.М. Рабіновича, М.П. Орзіха, П.О. Недбайла, Ю.М. Оборотова, Н. Сень-Раданович та ін. Однак проблема взаємодії національної правової системи та світового правопорядку все ще залишається однією з недостатньо досліджених та найбільш дискутованих у вітчизняній правовій науці, зокрема в межах дискусії про цінність національного елемента у глобальній правовій культурі сучасності.

Мета статті. Метою даної статті є запропонувати деякі підходи до історіософії ідеї світового правопорядку на основі поглядів Г. Кельзена.

Результати

Існує об'ємна за змістом та ґрунтовна за тривалістю і розгалуженістю традиції опису та дослідження наукова література, присвячена генезису та розвитку капіталізму. Широко відомі роботи М. Вебера, Е. Хобсбаума, Ф. Броделя та багатьох інших вчених, у котрих всебічно аналізуються різні матеріальні, культурні, соціологічні, побутові, ідеологічні сторони цього цивілізаційного феномена. Серед сучасних розвідок варто згадати ряд робіт Наяла Фергюсона, Оксфордського, згодом - Гарвардського - професора, автора і редактора інформаційного порталу Bloomberg, історика фінансів та одного з найбільш цитованих, в тому числі у ЗМІ, авторів з питань природи капіталізму, процесів глобалізації та геополітичних протистоянь.

Переважна більшість авторів, роблячи узагальнення розвитку капіталізму за останні чотири-п'ять століть, відзначають гомогенний характер цього різновиду цивілізації, котра у своєму поступі деформує та уніфікує ті етнокультурні спільноти, з якими зустрічається по мірі свого географічного розширення. Так, Н. Фергюсон наголошує на ролі Британської імперії у запровадженні правових стандартів поваги до права приватної власності та рішень суду, на які б території не поширювався б її вплив. Загальновизнаний також аналогічний вплив наполеонівських війн на ті території Європи, котрі відстали у поступі урбанізації та промислового розвитку.

Йдеться, відтак. про свідоме та послідовне поширення певних стереотипів правової поведінки та правового співжиття.

Такі-от вступні зауваги стали приводом для ряду теоретичних роздумів, пов'язаних з правовою природою цього процесу включення периферійних спільнот у простір єдиної правової культури та цивілізації.

Історично капіталізм ще у своїх найпростіших, зародкових формах, поширюючи себе на нові території, діяв як конгломерат різних правопорядків та соціальних організацій. Так, у добу хрестових походів взаємодіяли державні чи квазідержавні утворення, добровільні релігійні згромадження, торгові міста-республіки на території сучасної Італії, просто об'єднанння купців, котрі надавали кораблі, матеріальні та фінансові ресурси в обмін на перспективу мати власну митницю чи, навпаки, безмитно торгувати у завойованих містах Близького Сходу та Північної Африки, насамперед м. Дамьєтта у Єгипті.

Існує історична наукова література і про політико-правову природу ост-індських компаній, чиї можливості, як і ресурси багатьох сучасних транснаціональних корпорацій, перевершували сили багатьох держав.

Поворотним моментом уніфікації правового порядку, властивого капіталізму, та його поширення на цілі країни та народи став період після Другої світової війни. З'явився цілий напрямок у літературі, присвячений новому світовому порядку, починаючи від серйозних авторів рівня Г. Кіссінджера та закінчуючи цілою палітрою конспірологічних теорій на кшталт світової масонської змови, таємного світового уряду тощо.

Нас цікавить більш вужчий, теоретико-правовий аспект проблеми. На наш погляд, чи не найвдаліше його розкрив Г. Кельзен у своїх роботах другої половини 40-их - початку 50-иих років ХХ ст. Так склалося, що праці та погляди цього вченого залишалися осторонь нашої уваги, зосередженої на соціологічній площині побутування національної правової традиція. Відтак як реакція на процеси глобалізації, правової акультурації українського суспільства як елемента європейської інтеграції нам стало цікаво відстежити правову природу цих трансформаційних процесів вже не на національному, а на глобальному рівні, як це бачилося з провідних світових центрів, де вироблялися моделі політичної світобудови.

Як вбачається з його праць, Г. Кельзен був дуже спостережливою. уважною та обережною у судженнях людиною. Справжнім вченим у вузькому значенні слова, застосовуваного до вишколених представників європейської університетської культури. Тим більшу цінність і наукову вагу мають деякі його думки, котрі ми взялися проаналізувати у пропонованій статті.

Існують три політико-правові документи глобального капіталізму, у яких стисло та категорично проголошено це прагнення до поширення уніфікованого соціального устрою. У сукупності вони становлять певну систему, котра формувалася упродовж століття. Розглянемо їх послідовно.

Перший документ називається "14 принципів Вудро Вільсона". Ці "14 принципів" вперше були проголошені 8 січня 1918 р. на спільному засіданні палат Конгресу США. Ближче до завершення Першої світової війни вирішальне слово щодо умов її припинення та засад післявоєнного світового устрою перейшло до США. Президент США В. Вільсон сформулював цілісну концепцію розв'язання породженої війною світової кризи. Простіше кажучи, що хочуть і до чого прагнуть США у найближчій та віддалені перспектииві. У листопаді 1918 р. припинилися військові дії у Європі. У березні наступного, 1919 р. розпочала свою роботу Версальська мирна конференція, на яку В. Вільсон прибув у супроводі флоту із 17 лінійних кораблів, присутність якого покликана була продемонструвати економічну та військово-політичну могутність США та змусити всі зацікавлені сторони з повагою та розумінням ставитися до всього, що говорить їхній президент. Попри шквал критики з боку сучасників та майбутніх поколінь істориків, відомих і не дуже політиків та громадських діячів, вчених, діячів мистецтва та літератури, ці "14 принципів" справді стали наріжним каменем післявоєнного врегулювання, визначивши геополітичну карту Європи, особливо Східної, у період між двома світовими війнами. До речі, вони ж стосувалися ситуації на Близькому Сході, пов'язаної з розпадом Османської імперії, виникненням нових держав на території її колишніх володінь.

Другий документ - "Атлантична хартія", підписана Президентом США. Ф. Рузвельтом та прем'єр-міністром Великої Британії на острові Ньюфаундленд 14 серпня 1941 р. Цей програмний акт міжнародного права став визначальним для всієї системи міжнародних домовленостей, котра сформувала" антигітлерівську коаліцію", визначила засади її діяльності, умови співпраці учасників, а також умови завершення Другої світової війни та новий світовий устрій. Вся післявоєнна система міжнародних договорів та організацій, насамперед ООН, а також НАТО та ЕС, стала реалізацією цієї "Хартії". До речі, сталінський СРСР приєднався до неї через декілька місяців після її підписання.

І найцікавіше, третій документ - "Нова Атлантична Хартія", підписана Президентом США Дж. Байденом та прем'єр-міністром Великої Британії Б. Джонсоном у Корнуолі (Англія) 10 червня 2021 р. під час саміту "Великої сімки". Пряма алюзія на історичний прецедент, котрий мав місце за 80 років до цього, про що йдеться у тексті самого документа, який покликаний "ревіталізувати" свою попередницю. Давати історичні оцінки цьому документу ще зарано, однак, знаючи тенденцію, можна припустити, що такі "тексти" просто так на світ не з'являються. Він став одним з елементів політико-правового фону, на тлі якого виникла і триває російсько-українська війна.

На нашу думку, окремо слід розглядати Вашингтонську декларацію, підписану під час візиту федерального канцлера Німеччини А. Меркель у Вашингтоні 15 липня 2021 р. спільно з Президентом США Дж. Байденом. Ця декларація за стилем, структурою та концептуальним задумом близька до "Нової Атлантичної Хартії". На нашу думку, вона носить характер "приєднання" до "Нової Атлантичної Хартії", аналогічним чином, як до "старої" приєднався свого часу СРСР. Теж, до речі, із суттєвими застереженнями.

Таким чином, перед нами три лаконічні, невеликі за обсягом політико-правові акти, котрі визначили і продовжують визначати перебіг світової історії упродовж останніх ста років. Всі вони мають прямий стосунок до української історії та сьогодення. Настільки прямий, що знання політичних наслідків для українців перших двох документів необхідне для складання іспиту за шкільний курс історії України.

Взявши до рук тексти цих трьох документів, спробуємо відтворити хід думки їх натхненників, розробників та промоутерів. Адже на відміну від цілих вже не шаф, а бібліотек конвенцій, статутів, декларацій, пактів тощо ці три невеликі за змістом і - за законами формальної логіки - глобальні за обсягом акти неприховано формулюють основну ідею західної цивілізації, котра на практиці все частіше ототожнює себе із світовою.

Співставимо основні ідеї, котрі визначили структуру кожного з аналізованих актів.

Перший принцип ми умовно назвемо "відкритість". Відкритість морів для судноплавства, кордонів держав для руху людей, товарів, фінансів та ідей. Загальна "відкритість" всіх суспільств, котра знайшла свою втілення у посиланні на концепцію "відкритого суспільства" у тексті "Нової Атлантичної Хартії".

Другий принцип - відмова від територіальних завоювань. Цей принцип у перших двох актах доповнювався суттєвим застереженням у вигляді права націй на самовизначення. Очевидно, вважалося, що при цьому ніяких "завоювань" не відбувається, оскільки нові держави виникають на частині території вже існуючих, де більшість населення становили представники певної національності. Цей принцип мав особливий стосунок до колоній.

Новий світовий порядок не заперечує територіальну цілісність національних держав. Він змінює уявлення про природу національної держави. Відтепер її роль полягає у реалізації політики глобального капіталізму на певній території з урахуванням етнічних, географічних, економічних, історичних та інших особливостей. Ставлення національних еліт до світового правопорядку стало критерієм їх легітимності, "мандату на правління". Національні держави, за загальним правилом, більше не повинні воювати між собою, зокрема за території. "Світова спільнота" добиватиметься зміни "нелегітимних режимів", зокрема санкційними засобами та просуванням ідеології відкритого суспільства. Жодним чином не порушуючи самої "форми" національної держави. У РФ деякий час назад, опонуючи таким "глобалістським" тенденціям, висунули доктрину "суверенної демократі", тобто самолегітимації національних еліт без звернення до світового правопорядку як критерію їх легітимності. Намагаючись повернутися у ситуацію до 1945 р., пошук шляхів подолання якої і призвів до ідеї світового правопорядку, блискуче сформульованої видатним теоретиком права Г. Кельзеном. Наївні спроби В. Зорькіна та сумнозвісного В. Суркова вдихнути нове життя у юридичні формули, котрими оперував захист підсудних на Нюрнберзькому процесі, намагаючись виправдати державним суверенітетом злочини проти людства і людяності. Тоді, пригадаємо, легітимність держави як такої почали розглядати окремо від легітимності політичного режиму та запроваджених ним законів. Г. Кельзен у статті "Абсолютизм та релятивізм у філософії та політиці" (1948) просто та логічно сформулював таку концепцію держави: "У дотриманні міжнародного права всі держави є рівними та учасниками світового співтовариства, встановленого міжнародним правом. Відповідно до такого підходу держава держава визначена юридичною владою, але не вищою владою, оскільки існує авторитет міжнародного права... держава становить тільки проміжний рівень між світовим співтовариством та різними юридичними спільнотами, встановленими державою згідно міжнародного права. Відносність держави - це одна із суттєвих цілей такої політичної теорії" [1, с. 906-914]. Відтак саме таку теорію держави Г. Кельзен вважає демократичною, оскільки вона "відображає дух демократії".

Третій принцип - "лідерство" тих сил, котрі сформулювали свої політичні цілі у схвалених актах. Виразники та носії певного цивілізаційного "світорозуміння" переконані у "правильності" своїх поглядів і готові застосовувати все різноманіття наявних у них засобів для запровадження цих поглядів у життя.

Четвертий принцип - турбота про благо людей та народів, "свобода від злиднів та страху", як сказано у "Атлантичній Хартії" 1941 р.

Зупинимося детальніше на теоретичній аргументації Г. Кельзена. Він проводив аналогію світового правопорядку та внутрішнього, національного: "як юридична спільнота держави існують у взаємозв'язку одна з одною всередині міжнародного співтовариства на основі міжнародного права, так само як приватні корпорації існують всередині держави на основі національного права" [1, с. 906-914]. Легітимація держави, визнання за нею "суверенітету" відтепер визначається її ставленням до міжнародного права.

У своїй "Загальній теорії права та держави" (1949) Г. Кельзен аналізує традиційні моделі взаємодії національного та міжнародного права. Ось деякі із запропонованих ним оригінальних положень: "Ми звертаємося до добре відомого твердження, що міжнародне право значиме для держави тільки якщо воно нею "визнане". Так жодним чином не діє позитивне міжнародне право. Позитивне міжнародне право не ставить свою значимість для держави у залежність від визнання нею себе. Коли приходить до буття нова держава, ця держава, згідно міжнародного права, набуває всі обов'язки, котрі накладаються, і всі права, котрі надаються цим правопорядком, незалежно від того, визнає чи ні ця держава міжнародне право" [2, с. 381].

Спроби окремих держав уникати відповідальності за порушення базових норм (принципів) міжнародного права наштовхуються на єдину позицію світової спільноти про безумовне обмеження державного суверенітету цими принципами незалежно від "волевиявлення" самої держави. Правова природа держави визначається принципами міжнародного права.

Г. Кельзена традиційно вважать стовпом нормативізму, а нормативізм - вивершенням та квінтесенцією позитивізму. Однак з позицій сьогодення такий підхід видається надмірно спрощеним. Як відомо, Г. Кельзен був не тільки теоретиком-правознавцем, але й глибоким та самобутнім філософом, автором ряду праць з різних проблем філософії. Часто його пов'язують з неокантіанством, хоча сам він цього стосунку не визнавав. На інтелектуальне формування Г. Кельзена мав вплив німецький філософ-песиміст Ганс Файхінгер (1852-1933), автор концепції фікціоналізму. Відтак, як видається, "класифікувати" погляди та концепцію Г. Кельзена слід з урахуванням цієї, глибшої та складнішої за рівнем дискурсу сторони його світогляду.

Традиційна дихотомія природного та позитивного права одним з основних критеріїв розмежування має стосунок права до держави. У міжнародному праві другої половини 40-их років ХХ ст. Г. Кельзен побачив феномен відмежування права від окремої держави, права у "чистому" вигляді, котре стоїть над державою як самодостатня сила. Такий ось "поворот" теоретичної думки від права, залежного від держави, до права, від неї незалежного. Аналогічним чином як надання державою природно-правовим сутностям позитивно-правового оформлення не обмежує та не спотворює їх природно-правового єства, так і самостійне побутування міжнародного права, його відокремлення від держав, у "співпраці яких" воно створене, не змінюючи його позитивно-правового характеру, водночас виявляє більш глибинні, фундаментальні сторони феномену права, котрі зазвичай у теоретико-правовій юриспруденції ідентифікують з правом природним.

Висновки

Для наших сучасників, зокрема причетних до юриспруденції, вже звичною стала система міжнародних механізмів захисту прав людини з усіма цими "конвенціями", "судами" і "комісіями". Однак не слід забувати, що в її основі - рішення Нюрнберзького трибуналу, творчо осмислені провідними теоретиками права та фахівцями права міжнародного, що призвело до ідеї світового правопорядку, покликаного захищати права і свободи людини безвідносно до географічного місця її проживання. Правопорядку, підтримуваного всіма державами, між- чи наддержавними органами та організаціями, транснаціональними корпораціями та громадськими організаціями, зокрема релігійними. Г. Кельзену вистачило знань права та проникливості теоретика, щоб побачити та описати цю тенденцію. Подальшими напрямками дослідження порушеної у статті проблеми є: теоретико-правове обґрунтування механізмів адаптації вітчизняної правової системи до реалій світового правопорядку; поглиблення історіософського дискурсу ідей світового правопорядку; перегляд уявлень про межі державного суверенітету та правову природу держави з огляду на нормативний та акультураційний вплив світового правопорядку.

Список використаних джерел

1. The American Political Science Review, Vol. 42, No. 5 (Oct., 1948), pp. 906-914.

2. Kelsen H. General Theory of Law and State. Transaction Publishers, New Brunswick (USA), 2006, 562 p.

3. Sarat, Austin, Matthew Anderson and Catherine Frank, 2010. Law & the Humanities: An Introduction. Cambridge, Cambridge University Press.

4. Friedrich, Carl J., 1963. The Philosophy of Law in Historical Perspective, 2nd ed. Chicago, University of ChicagoPress.

5. Ingram, David, 2002. Law: Key Concepts in Philosophy. London, Continuum.

6. Sartor, Giovanni, 2005. Legal Reasoning: A Cognitive Approach to the Law.

Размещено на Allbest.ru