Забезпечення прав людини у сфері національної безпеки в умовах протистояння військовій агресії Російської Федерації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Український науково-дослідний інститут спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України

Забезпечення прав людини у сфері національної безпеки в умовах протистояння військовій агресії Російської Федерації

Часник Д.В.

провідний науковий співробітник

Анотація

У статті досліджено питання забезпечення прав людини у сфері національної безпеки в умовах протистояння військовій агресії з боку Російської Федерації. Визначено, що захист національної та громадської безпеки може бути підставою для обмеження певних прав людини та навіть відступу від певних зобов'язань щодо захисту прав людини. Обмеження прав і свобод людини, а також відступ мають бути передбачені законом і викликані неможливістю іншим чином забезпечити захист національної безпеки. Констатовано, що обмеження, звуження цих прав не допускається в умовах воєнного стану, як і в мирний час. Доведено, що права людини, які належать до сфери національної безпеки, підлягають захисту та охороні незалежно від дії особливих правових режимів.

Ключові слова: національна безпека, права та свободи, захист прав особи, воєнний стан, обмеження прав та свобод.

Annotation

In the article, we determined that the protection of national security and public safety can be a reason to limit the exercise of certain human rights and even to deviate from certain obligations to protect human rights. Restrictions on human rights and freedoms, as well as derogations, must be provided for by law and be caused by the impossibility of protecting national security in another way. That is, the restriction of citizens' rights is an exception and can be applied in strict accordance with the legislation. The entire system of national interests is determined by the totality of the main interests of a person, society, and the state, and at the present stage, the rights and freedoms of a person, and his safety, must be ensured in the first place. We have established that the provision of human rights in the field of national security in the face of military aggression by the Russian Federation actually takes place under the conditions of a special legal regime - martial law. At the same time, the provision of human rights in the field of national security in the face of the military aggression of the Russian Federation takes place in various directions - legislative, law enforcement, political, judicial, etc. In the same way, human rights in the field of national security are ensured in various branches of law - constitutional, criminal law, criminal procedural, civil, etc. As for the provision of human rights under martial law, we note that their limitation can only be if these rights are expressly defined in the Decree of the President of Ukraine. As for natural persons, the right of a person to the inviolability of housing, the right to secrecy of correspondence, telephone conversations, telegraphic and other correspondence, the right to non-interference in personal and family life, freedom of movement, free choice of place of residence, the right to freely leave the territory of Ukraine may be limited. etc. Regarding the provision of human rights at the level of national security, it is worth saying that restrictions and narrowing of these rights are not allowed in the conditions of martial law, as well as in peacetime. Therefore, human rights related to the sphere of national security are subject to protection and protection regardless of the effect of special legal regimes.

Keywords: national security, rights and freedoms, protection of individual rights, martial law, restriction of rights and freedoms.

Вступ

Протистояння військовій агресії з боку російської федерації розпочалося з 2014 р. й переросло в повномасшабну війну у 2022 р. За цей період відбулися значні зміни в політичному, військовому, правовому середовищах. 24 лютого 2022 р. розпочався повномасштабний наступ військ Росії на територію України, і наша держава вимушена була протидіяти новим викликам. Фактично вперше було запроваджено воєнний стан на всій території держави і всі зміни суспільного ладу, усі обмеження розповсюдилися всією територією України. Ці фактори в сукупності змусили нормотворців змінити законодавчі підходи до формування нормативної бази.

Виникнення і ствердження України як демократичної, незалежної та суверенної держави пов'язане насамперед із забезпеченням її національної безпеки. Водночас формування нашої держави як демократичної та правової пов'язане із забезпеченням прав людини у сфері національної безпеки. Сучасні виклики та загрози зумовили кардинальну трансформацію світового воєнного, економічного й соціального порядку. Глобальні зміни, пов'язані з війною в центрі Європи, поставили перед світовою цивілізацією низку викликів, спричинили невизначеність перспектив розвитку глобальної та національної економік, активізували пошук шляхів модернізації суспільних систем.

Різновекторні геополітичні впливи на Україну в умовах неефективності гарантій її національної безпеки, розв'язання війни на території України, критична зовнішня залежність національної економіки зумовлюють уразливість України. Агресивні дії Росії, спрямовані на порушення суверенітету та територіальної цілісності, виснаження української економіки й підрив суспільно-політичної стабільності з метою знищення України як держави й захоплення її територій, укотре актуалізують необхідність дослідження механізмів забезпечення прав людини у сфері національної безпеки.

Україна - європейська держава, яка протистоїть збройній агресії з боку російської федерації. Росія залишається джерелом довгострокових системних загроз національній безпеці України, світовій стабільності та міжнародним демократичним цінностям. Це обумовлює необхідність запровадження дієвої стратегії, яка має забезпечити припинення агресії та відновлення територіальної цілісності України в межах її міжнародно визнаного державного кордону на основі міжнародного права. Саме тому Стратегія національної безпеки України ґрунтується на трьох основних засадах державної політики: стримування, стійкість, взаємодія [1].

Аналіз останніх досліджень і публікацій

національний безпека територіальний цілісність

Такий напрям досліджень, як права людини у сфері національної безпеки, набув своєї актуальності у 2014 р., коли російська федерація розпочала збройний конфлікт проти України.

Системні засади національної безпеки України у своїй роботі розглянув В. Смолянюк [2]. Конституційно-правові засади національної безпеки України на монографічному рівні досліджував В.О. Антонов [3]. Науковці В. Абрамов, Г. Ситник, В. Смолянюк у підручнику висвітлили питання глобальної та національної безпеки [4]. Окремі організаційно-правові механізми обмеження основних прав і свобод людини і громадянина за законодавством України досліджував І. Проць [5]. Теоретичний і практичний аспекти обмеження прав і свобод людини в сучасних умовах аналізував колектив авторів на чолі із А. Мерник [6]. С. Дроботов присвятив своє дослідження конституційно- правовому забезпеченню національної безпеки в Україні [7]. Умови забезпечення національної безпеки держави розглянули в своїй роботі О. Кубецька, Т. Остапенко. Я. Палешко [8]. Цікавий аспект порушеної проблеми був досліджений Д. Чижовим, зокрема автор розглянув державну політику забезпечення прав людини у сфері національної безпеки в умовах цифровізації [9]. Незважаючи на актуальність, наукову новизну наведених досліджень, більшість із них здійснені до введення на території України воєнного стану, що певним чином знижує їхню теоретичну і практичну значущість. Отже, пропонуємо розглянути зазначену проблематику з урахуванням законодавчих змін, а також підсилення актуальності теми захисту права особи в умовах воєнного стану.

Метою статті є дослідження питання забезпечення прав людини у сфері національної безпеки в умовах протистояння військовій агресії з боку російської федерації.

Результати

У Законі України «Про національну безпеку України» національну безпеку України визначено як «захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз» [10]. Фактично національну безпеку можна схарактеризувати як стан організації захисту відповідних об'єктів, який гарантуватиме їх цілісність і недоторканість. Науковці підкреслюють, що «головною ознакою, що розкриває зміст поняття національної безпеки, виступає захищеність. Саме ця ознака характеризує безпеку з погляду засобів її досягнення. Не заперечуючи її роль та місце у забезпеченні безпеки, ми маємо розглядати під кутом зору того, чи достатньо цього для забезпечення безпеки взагалі (людини, суспільства, держави)» [11, с. 370].

При цьому законодавець не пропонує переліку об'єктів, які є складовими національної безпеки. Зазначимо, що національна безпека охоплює практично всі сфери суспільного життя і має розумітися як захищеність життєво важливих інтересів людини, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз. Цитоване визначення національної безпеки свідчить про існування таких об'єктів (складових частин) національної безпеки:

державний суверенітет,

територіальна цілісність,

демократичний конституційний лад та інші національні інтереси України, що потребують захисту від реальних та потенційних загроз.

Зауважимо, що наведений перелік об'єктів національної безпеки прийнято називати національними інтересами України. Однак сама норма закону засвідчує, що цей перелік є невичерпним і до нього можуть належати й інші об'єкти. У зв'язку із цим виникає логічне запитання про повний перелік національних інтересів, його законодавче закріплення, а також забезпечення прав людини у сфері національної безпеки в умовах протистояння військовій агресії з боку російської федерації як об'єкт національної безпеки.

Науковці вважають, що «основним об'єктом тут виступає людина і громадянин, їхні конституційні права й обов'язки. Саме людина (як особистість) у сукупності і взаємодії з іншими створює суспільство, володіє власними (особистими) потребами, інтересами й потребує їхнього захисту. Потреби та інтереси мають первинний характер і тільки завдяки їм і задля них людина створює суспільство, яке формує інтереси більш високого порядку. Завдяки своїй спонукальній, динамічній природі потреби стимулюють і скеровують діяльність людини на зміну панівного середовища, на створення нових, більш досконалих умов життя, іншими словами, виступають як рушійні сили суспільного розвитку. За своєю суттю потреби суспільства й особистості не лише мають єдину спрямованість, а й у підсумку збігаються. Не випадково захист інтересів особистості визнається пріоритетами суспільства. Тому особистість є об'єктом безпеки і за своїм понятійним обсягом залишається в підпорядкуванні до поняття суспільства» [3, с. 274-275]. Погоджуючись із основною тезою автора, зауважимо, що права та свободи людини є не основним об' єктом, а первинним. Тобто із гарантування поваги до людини, її життя, прав та свобод починає формуватися суспільство. Коли забезпечено права кожного громадянина у сфері національної безпеки, тоді можна стверджувати, що національна безпека суспільства в цілому забезпечена.

Отже, розв'язуючи суперечку стосовно того, що важливіше для держави - безпека особи чи національна безпека, державна безпека, зауважимо, що оскільки вся система національних інтересів визначається сукупністю основних інтересів людини, суспільства, держави, то на сучасному етапі передусім мають забезпечуватися права та свободи людини, її безпека. Якщо вони будуть гарантовані, захищені державою, тоді автоматично будуть забезпечені конституційний лад, суверенітет та територіальна цілісність держави. За такої постановки питання пріоритет надається людині, її правам та свободам, які є найвищою цінністю.

У порівняльно-правовому контексті зазначимо, що в ст. 3 Закону України «Про основи національної безпеки» було визначено об'єкти національної безпеки (наразі закон втратив чинність). На сьогодні в Законі України «Про національну безпеку України» відсутнє визначення об'єктів національної безпеки, однак можна з упевненістю стверджувати, що відсутність законодавчого визначення жодним чином не заперечує необхідність забезпечення безпеки особи, суспільства та держави, особливо під час воєнного стану.

Отже, на наше переконання, об'єктами національної безпеки є:

людина - її життя, права, свободи, законні інтереси;

суспільство - його безпека, духовні, моральні цінності, захищеність від навколишніх загроз;

держава - її державний суверенітет, територіальна цілісність, демократичний конституційний лад.

Послідовність зазначення цих об'єктів не має принципового значення, адже кожен із об'єктів посідає важливе місце в системі забезпечення національної безпеки України. Проте, як зазначалося вище, права та свободи особи є первинним об'єктом в системі об'єктів національної безпеки.

Початок повномасштабного вторгнення наочно проілюстрував, що порушення територіальної цілісності держави одномоментно тягне за собою порушення прав та свобод особи, її інтересів, її права на життя тощо. Грубе порушення прав та свобод конкретного громадянина (наприклад, застосування органами досудового розслідування поводження, що принижує честь та гідність) призведе до порушення демократичного режиму й конституційних засад тощо.

Продовжуючи дослідження, маємо звернути увагу, що забезпечення прав людини у сфері національної безпеки в умовах протистояння військовій агресії російської федерації відбувається за різними напрямами - законодавчим, правозастосовним, політичним, судовим тощо. Так само права людини у сфері національної безпеки забезпечуються в різних галузях права - конституційному, кримінально-правовому, кримінальному процесуальному, цивільно-правовому тощо.

Говорячи про забезпечення прав людини у сфері національної безпеки в умовах протистояння військовій агресії з боку російської федерації, маємо зазначити, що фактично йдеться про забезпечення прав людини у сфері національної безпеки в умовах воєнного стану. Із 24 лютого 2022 р. можна з упевненістю стверджувати, що терміни «конфлікти», «агресія», «територіальні спори та претензії» не повною мірою відображають реальну ситуацію. Варто говорити саме про воєнний стан, повномасшатабну війну. Так, у законодавстві воєнний стан визначається як «особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень» [12]. Оскільки військова агресія Росії проти України розпочалася ще у 2014 р., законодавець визначив цитований термін «воєнний стан» ще у 2015 р., і у 2022 р. зміни до цієї дефініції не вносилися. Як було зазначено, введення воєнного стану передбачає обмеження конституційних прав та свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб. Підкреслимо, що саме обмеження, а не можливість порушення або відсутність відповідальності за їх порушення. При цьому правовою підставою такого обмеження буде виступати факт введення воєнного стану.

Продовжуючи дослідження, зазначимо, що порядок введення воєнного стану визначається у ст. 5 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» і є цілим комплексом дій, які пов'язані між собою і в кінцевому підсумку завершуються оприлюдненням Указу Президента України разом із законом щодо затвердження такого указу Президента України та набрання ним чинності [12].

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», в указі Президента України про введення воєнного стану має зазначатися вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв'язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Відповідним указом є Указ Президента України №64/2022 від 24.02.2022 р. «Про введення воєнного стану в Україні», у якому визначено, що «можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану...» [13]. Отже, щодо забезпечення прав людини в умовах воєнного стану зазначимо, що їх обмеження можливе лише в тому випадку, якщо ці права прямо визначені в Указі Президента України. Підсумовуючи, констатуємо, що другою підставою їх обмеження є їх закріплення в Указі Президента України.

Тлумачення наведених вище положень дає підстави стверджувати, що можуть бути обмежені права фізичних і юридичних осіб. Враховуючи обмежений обсяг дослідження, пропонуємо зосередитися тільки на питанні захисту прав фізичних осіб в умовах воєнного стану. Наразі можуть бути обмежені такі права та свободи фізичних осіб: право на недоторканність житла (ст. 30 Конституції України); право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31 Конституції України); право на невтручання в особисте і сімейне життя (ст. 32 Конституції України); свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України (ст. 33 Конституції України); право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст. 34 Конституції України); право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ст. 38 Конституції України); право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації (ст. 39 Конституції України); право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 41 Конституції України); право на підприємницьку діяльність (ст. 42 Конституції України); право на працю (ст. 43 Конституції України); право на страйк (ст. 44 Конституції України); право на освіту (ст. 53 Конституції України) [14].

Цитовані права людини, які гарантовані Конституцією України, підлягають захисту також і в окремих галузях права. Так, забезпечення права на недоторканність житла, на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, на повагу до приватного життя, визначаються як засади кримінального провадження і забезпечуються відповідними правоохоронними й судовими органами.

Щодо забезпечення прав людини на рівні національної безпеки, то варто сказати, що обмеження, звуження цих прав не допускається в умовах воєнного стану, як і в мирний час. Отже, права людини, які належать до сфери національної безпеки, підлягають захисту та охороні незалежно від дії особливих правових режимів. На підтвердження висловленої тези наведемо законодавче положення. Так, відповідно до ст. 3 Закону України «Про національну безпеку України» «державна політика у сферах національної безпеки і оборони спрямована на захист: людини і громадянина - їхніх життя і гідності, конституційних прав і свобод, безпечних умов життєдіяльності; суспільства - його демократичних цінностей, добробуту та умов для сталого розвитку; держави - її конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності; території, навколишнього природного середовища - від надзвичайних ситуацій» [10]. Підкреслимо, що одним із провідних напрямів діяльності держави є захист прав та свобод людини і громадянина.

Висновки

У статті визначено, що захист національної та громадської безпеки може бути підставою для обмеження певних прав людини та навіть відступу від зобов'язань щодо захисту прав людини. Обмеження прав і свобод людини, а також відступ від їх дотримання мають бути передбачені законом і викликані неможливістю іншим чином забезпечити захист національної безпеки. Тобто обмеження прав громадян є винятком і може застосовуватися лише відповідно до законодавства. Уся система національних інтересів визначається сукупністю основних інтересів людини, суспільства, держави, і на сучасному етапі передусім мають забезпечуватися права та свободи людини, її безпека. Констатовано, що забезпечення прав людини у сфері національної безпеки в умовах протистояння військовій агресії з боку російської федерації, фактично відбувається в умовах дії особливого правового режиму - воєнного стану. При цьому забезпечення прав людини у сфері національної безпеки в умовах протистояння військовій агресії Російської Федерації відбувається за різними напрямами - законодавчим, правозастосовним, політичним, судовим тощо. Так само права людини у сфері національної безпеки забезпечуються в різних галузях права - конституційному, кримінально-правовому, кримінальному процесуальному, цивільному тощо.

Стосовно забезпечення прав людини в умовах воєнного стану зазначимо, що обмежуватися вони можуть лише в тому випадку, якщо ці права прямо визначені в Указі Президента України. Щодо фізичних осіб, то наразі можуть бути обмежені такі права, як-от: право особи на недоторканність житла, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на невтручання в особисте і сімейне життя, свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України тощо. Щодо забезпечення прав людини на рівні національної безпеки, то варто сказати, що обмеження, звуження цих прав не допускається в умовах воєнного стану, як і в мирний час. Отже, права людини, які належать до сфери національної безпеки, підлягають захисту та охороні незалежно від дії особливих правових режимів.

Перспективні напрямки подальших досліджень. Враховуючи обмежений обсяг наукової статті, надалі плануємо продовжити наукові пошуки із зазначеної проблематики, зокрема вивчати наслідки впливу особливих правових режимів на забезпечення прав та свобод особи у сфері національної безпеки.

Список використаних джерел

1. Всеукраїнський Форум «Україна 30» Безпека країни 11-13 травня 2021 р. URL: https://ukraine30.com/national_security/ (дата звернення 24.08.2022).

2. Смолянюк В.Ф. Системні засади національної безпеки України. Вісник Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого». 2018. № 2 (37). С. 107-126.

3. Антонов В.О. Конституційно-правові засади національної безпеки України: монографія / В.О. Антонов; наук. ред. Ю.С. Шемшученко. Київ: Талком, 2017. 576 с.

4. Глобальна та національна безпека / авт. кол. В.І. Абрамов, Г.П. Ситник, В.Ф. Смолянюк; за заг. ред. Г.П. Ситника. Київ: НАДУ при Президентові України, 2016. 784 с.

5. Проць І.М. Окремі організаційно-правові механізми обмеження основних прав і свобод людини і громадянина за законодавством України. Порівняльно-аналітичне право. 2020. № 1. С. 381-384.

6. Мерник А.М., Кузьміна В.О., Бурлаков В.М. Обмеження прав і свобод людини в сучасних умовах: теоретичний і практичний аспекти. Юридичний науковий електронний журнал. 2020. № 2. DOI https://doi.Org/10.32782/2524-0374/2020-2/9.

7. Дроботов С.А. Конституційно-правове забезпечення національної безпеки в україні. Journal «ScienceRise: Juridical Science». 2020. №2 (12). С. 24-29.

8. Кубецька О., Остапенко Т., Палешко Я. Умови забезпечення національної безпеки держави. Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. 2020. № 2. С. 321-327.

9. Чижов Д.А. Державна політика забезпечення прав людини у сфері національної безпеки в умовах цифровізації. Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. 2021. No 4 (121). doi: https://doi.org/10.33270/01211214.46.

10. Про національну безпеку України: Закон України. Відомості Верховної Ради. 2018, № 31. Ст. 241.

11. Щербанюк О. Права людини і національна безпека: проблеми забезпечення конституційним судом України. Права людини і національна безпека: роль органу конституційної юрисдикції: зб. матеріалів міжнар. аук.-практ. конф. (м. Київ, 27 червня 2019 р.) Київ: ВАІТЕ, 2019. С. 368-375.

12. Про правовий режим воєнного стану: Закон України від 12.05.2015 № 389-VIII. Голос України. 2015. № 101.

13. Указ Президента України №64/2022 від 24.02.2022 р. «Про введення воєнного стану в Україні». URL: https://www.president.gov.ua/documents/642022-41397 (дата звернення 31.08.2022).

14. Конституція України. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.

Размещено на Allbest.ru