Компаративний аналіз поліцейської діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія внутрішніх справ, Київський міський медичний коледж

Товпига Л.М. аспірант кафедри теорії держави та права

Анотація

У сучасних умовах розвитку світу, посилюються інтеграційні процеси в різних сферах суспільного життя і діяльності держави. Закономірністю сучасної епохи є зростання ролі зовнішньоекономічних зв'язків між країнами. Зближення країн у регулюванні поліцейської діяльності все більш відчутно впливає на характер та загальне політичне становище у світі, відкриває можливості для співробітництва держав у межах поля поліцейської діяльності. Сучасний розвиток порівняльно-правових досліджень в Україні пов'язаний з пошуками нової правової ідеології, практичними потребами перебудови правової системи, входженням у міжнародний та європейський правовий простір і відповідним визнанням значущості порівняльного правознавства, дослідженнями його теоретичних та історичних проблем. Це сприяє, формуванню нового підходу до вивчення права, як одного з регуляторів більшості відносин. Компаративний аналіз використовується з метою встановлення логічних закономірностей правових систем світу, визначає загальне та відмінне у праві в єдності та розрізненості часових та просторових форм правових систем. Звідси слідує, що предметом компаративного аналізу є геоправовий простір, основними елементами якого представлені, як національні правові системи так і міжнародні. Компаративний аналіз характеризується не лише інтеграцією та диференціацією правових систем світу, а і їх дисциплінарністю і проблемністю, поділом і об'єднанням. Згідно вище сказаного, світова спільнота визнає значення загально-правового принципу, для зближення правових систем світу. Це виявляє інтерес до вивчення та взаємного використання досвіду національних законодавств і міжнародно практичних норм в регулюванні поліцейської діяльності. У статті ми розглядаємо системи поліції таких країн як: України, Швеції, Норвегії, Молдови у контексті компаративістики, для запровадження позитивного досвіду для регулювання поліцейської діяльності в Україні.

Ключові слова: компаративний аналіз, компаративістика, правове регулювання поліцейської діяльності.

Annotation

In modern conditions of world development, integration processes in various spheres of public life and activity of the state amplify. The regularity of the modern era is the growing role of foreign economic relations between countries. The rapprochement of countries in the regulation of policing is increasingly affecting the nature and general political situation in the world, opens opportunities for cooperation between states within the field of policing. The modern development of comparative law research in Ukraine is associated with the search for a new legal ideology, the practical needs of restructuring the legal system, entering the international and European legal space and the corresponding recognition of the importance of comparative law, research on its theoretical and historical problems.

This contributes to the formation of a new approach to the study of law as one of the regulators of most relations. Comparative analysis is used to establish the logical patterns of legal systems of the world, determines the general and different in law in the unity and diversity of temporal and spatial forms of legal systems. It follows that the subject of comparative analysis is the geo-legal space, the main elements of which are represented, both national and international legal systems. Comparative analysis is characterized not only by the integration and differentiation of the world's legal systems, but also by their discipline and problems, division and unification.

According to the above, the world community recognizes the importance of the common law principle for the convergence of the world's legal systems. It is of interest to study and share the experience of national laws and international practices in the regulation of policing. In this article we consider the police systems of such countries as: Ukraine, Sweden, Norway, Moldova in the context of comparative studies, to introduce a positive experience for the regulation of policing in Ukraine.

Keywords: comparative analysis, comparative studies, legal regulation of policing.

Вступ

Поліцейська діяльність не може розглядатись окремо від суспільного життя явище. Якщо національну безпеку України розглядати, як захищеність державного суверенітету, територіальну цілісність, та недоторканість кордонів, забезпеченість та стабільність демократичної держави, як захист прав і свобод людини і громадянина. В такому разі очевидно, що поліцейська діяльність, може бути досягнута в результаті спільних зусиль органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань.

Одним з провідних суб'єктів сектору безпеки слід вважати Національну поліцію України, яка у своїй повсякденній діяльності виконує, порівняно з іншими суб'єктами, найбільшу кількість завдань щодо забезпечення громадської безпеки та порядку, підтримуючи стан захищеності національних інтересів, прав і свобод людини та громадянина від значної кількості загроз. Правовими засадами діяльності Національної поліції, слід розуміти систему нормативно-правових актів, якими визначаються юридичні підстави, порядок, межі та ключові орієнтири з урахуванням яких відбувається здійснення функціонування поліцейської діяльності і виконання нею свого призначення.

Метою статті є дослідження сучасних моделей функціонування поліції в європейських державах: Швеції, Норвегії, Республіки Молдова та Україні. Розкрито як позитивний, так і негативний досвід діяльності національної поліції. Проаналізовано характерні ознаки, притаманні діяльності поліції використовуючи метод компаративного аналізу з метою запровадження позитивного досвіду в Україні.

Результати

Глибокі трансформаційні процеси, реформи, що проходить держава - Україна, сприйняття суспільством традиційних європейських стандартів демократії та впровадження їх у всі сфері громадянського суспільства, що формується, вимагає від кожного її представника усвідомленого, відповідального ставлення та виконання конституційних обов'язків. Підписання міжнародних угод обумовлює неухильне дотримання стандартів у сфері забезпечення публічного порядку у діяльності поліції. Тому постає нагальна проблема погодити засади діяльності правоохоронних органів України зі світовими стандартами. Ідеться насамперед про перехід від карального до соціально - сервісного змісту її діяльності. Нагальним завданням є перетворення поліції з карального органу на правоохоронну інституцію європейського зразка, що має надавати правоохоронні послуги громадянам. Актуальним у використання міжнародного досвіду поліцейської діяльності в сфері забезпечення публічної безпеки громадян [1].

Правове регулювання системи забезпечення безпеки є одним з елементів всієї системи і охоплює весь комплекс, пов'язаний з її формуванням і функціонуванням. Нормативно-правову основу формування і функціонування системи забезпечення національної безпеки України складають: Конституція України, закони, укази і розпорядження Президента, постанови Кабінету Міністрів України; різні відомчі нормативні акти, прийняті в межах компетенції тих чи інших органів відповідно до Конституції України; Загальновизнані принципи і норми міжнародного права, а також міжнародні договори і зобов'язання України. В Україні діє закон "Про основи національної безпеки України", одночасно діють численні закони, в тому числі, що регламентують діяльність спеціальних служб [2]. Закони України «про Збройні сили України»; «Про Національну поліцію»; «Про Раду національної безпеки і оборони України»; Про військовий обов'язок і військову службу» та інші [3].

За твердженням М. М. Мазепи правові засади поліцейської діяльності складають сукупність законів та підзаконних нормативних актів, що створюють правове поле для її належної організації та функціонування. Така структурна система нормативно-правового регулювання правоохоронної діяльності характеризується ієрархічним поєднанням його елементів, котра є необхідним, закономірним зв'язком цієї системи [4]. Згідно вище сказаного, правовими засадами діяльності Національної поліції сектору безпеки, слід розуміти систему нормативноправових актів (законодавче поле), якими визначаються юридичні підстави, порядок, межі та ключові орієнтири з урахуванням яких відбувається здійснення функціонування сектора національної безпеки в особі НПУ і виконання нею свого призначення.

Так, діяльності НПУ та її державне регулювання у контексті забезпечення безпеки та оборони, здійснюється шляхом правового визначення конституційних та інших законодавчих засад цієї діяльності, її стратегії, основних напрямів і завдань на певний період, забезпечення реальної координації зусиль усіх підрозділів вказаного органу, які мають власну компетенцію в питаннях забезпечення внутрішньої безпеки країни. Це вимагає конкретизації і деталізації загальних норм права для діяльності НПУ як суб'єкта сектору безпеки і оборони, установлення на базі первинних правил більш конкретних правових приписів, а їх призначення має зводитись головним чином до організації оптимального їх функціонування й упорядкування діяльності з питань забезпечення національної безпеки [5].

Документ, який сьогодні регулює діяльність центрального органу виконавчої влади, та служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримки публічної безпеки і порядку в Україні - є Закон України про Національну поліцію від 02.07.2015 року. Де чітко є визначення поліції, зазначені принципи і регулювання поліцейської діяльності на сьогодні. Згідно цього закону «Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку [6].

Одним з перших, хто на початку ХХІ століття розпочав наукову розвідку в межах поля поліцейської діяльності був професор Юрій Іванович Римаренко, який вже тоді досліджував проблеми історії та теорії держави і права, філософії права, прав людини, політології, етнополітології, етнофілософії, націософії, поліцеїстики.

Саме він започаткував нові напрями досліджень як етнодержавознавство, міграційне право (міграцієзнавство), етнокультурознавство. Тріумфом його неперевершеної наукової діяльності спільно із керівництвом академії, ректором Кондратьєвим Ярославом Юрійовичем та провідних наукових установ України та ЄС стала багатотомна праця "Міжнародна поліцейська енциклопедія", в якій дається різнорівневе та різногалузеве тлумачення юридичних та інших термінів. Кожен із томів має чітко окреслене, систематизоване тематичне навантаження. Обсяг репрезентованої праці не має аналогів у новітній історії України і світі та здатний вразити досвідчених фахівців міжнародників. Слід відзначити, в енциклопедії обстоюється правомірність існування у системі правових наук поліцеїстики, як наукового вчення, відновлення у сучасній українській науці поліцейського права як окремої галузі права. Помічена академіком Юрієм Римаренком тенденція до відновлення науки «поліцейського права» в Україні відбувається не через протиставлення існуючій адміністративно правовій науці, а в межах її предмета шляхом органічного розвитку нових правових категорій [7].

Провідний науковець сьогодення, що продовжує напрацювання свого вчителя, професора Римаренка Ю. І. і працює над безліччю питань, пов'язаних із геополітичними та геоекономічними процесами в світі, державотворенням, внутрішнім сектором національної безпеки, безпекою прав і основоположних свобод людини та громадянина, та роллю правоохоронних органів, зокрема національної поліції у забезпеченні прав людини на безпеку, формування на деонтологічних європейських засадах сучасного правоохоронця є завідувач кафедри теорії держави та права Пендюра Максим Миколайович.

Згідно його сучасних наукових напрацювань, діяльність щодо забезпечення реалізації права людини на безпеку полягає в усуненні на всіх рівнях суспільства викликів та загроз і створенні сприятливих умов, що має бути організовано та забезпечено через злагоджену систему державних органів, де головне місце посідають органи правопорядку, зокрема демократична сервісна служба - національна поліція [7].

Відповідно до наукових напрацювань, що були висвітлені вище, на сучасному етапі, в Україні державотворчі процеси потребують системної та зрозумілої для громадянського суспільства перебудови і значного підвищення рівня ефективності та якості діяльності органів правопорядку. У першу чергу ці вимоги стосуються новоствореної поліції - найчисленнішого загону правоохоронців, оскільки виконання нею завдань пов'язане передусім із 144 реалізацією низки принципів, що ґрунтуються на визнанні загальнолюдських цінностей: гідного ставлення до особи, посилення охорони прав та свобод громадян, різних форм власності та інших пріоритетів правового, демократичного суспільства, визначених Конституцією України та іншими міжнародними документами [8].

Погоджуючись з думкою професора Тихомирова Олександра Деонисовича та доцента Тюріної Оксани Володимирівни, провідне місце при дослідженні сучасних аспектів правового регулювання поліцейської діяльності має компаративний метод, що є багатофункціональним і різногалузевим у тому значенні, що його можна та треба використовувати і на теоретичному, і на емпіричному рівнях пізнання. Він розглядається, як сукупність способів дослідження, що застосовується для вивчення загальних і складних особливих ознак правових явищ, а саме: при встановленні закономірностей розвитку правового регулювання в Україні та державах континентальної Європи, шляхом виявлення спільного і відмінного, при вивченні порівнюваних правових систем і її складових, що дасть змогу не тільки порівняти, а й запровадити необхідний позитивний досвід для правового регулювання поліцейської діяльності в Україні.

У Швеції, згідно з нормами «Поліцейського акта Швеції» 1997 року, головні завдання поліції полягають в охороні Конституції і суспільного ладу, підтриманні порядку й безпеки. Слід зазначити, що поліція Швеції веде не тільки боротьбу зі злочинністю, але і здійснює інші заходи, зокрема у сфері соціального обслуговування населення. Однак, її місце і роль у системі владних інститутів держави визначаються тим, що головним, початковим її призначенням є «силове» забезпечення правопорядку [8].

Позитивним є те, що ефективність роботи поліції Швеції оцінюється з урахуванням громадської думки, узагальненої або безпосередньо висвітленої в процесі опитувань, або через парламент і представницькі органи, які здатні об' єктивно оцінити ситуацію, навіть за відсутності відповідної науково-методичної бази. Одним з найбільш важливих показників ефективності функціонування поліції у Швеції, як і в усьому світі, вважається розкриття злочинів. З негативного можемо відзначити, що до сих пір впроваджене силове забезпечення порядку.

Національна поліція Норвегії підпорядковується Міністерству юстиції і національної поліції і є повністю незалежною від збройних сил структурою. ЇЇ повноваження закріплені в Законі «Про поліцейську службу» від 1995 року. Вона має 3 рівні. Перший це Національне управління поліції Міністерства юстицій. Другий це поліцейський округ, третій поліцейські участки. При виникненні надзвичайних ситуацій (природні катаклізми і т.п.) і проведенні рятувальних операцій поліція може вдатися до допомоги воєнізованих структур, якщо можливості цивільних формувань обмежені. В цьому випадку воєнізовані формування підпорядковуються органам поліції і зобов'язані дотримувати встановлених законом процедури, які регламентують діяльність Національної поліції. Основне завдання поліції полягає в організації ефективної, передбачуваною і гнучкою поліцейської діяльності, спрямованої на благо всього суспільства [9].

Управління поліції Норвегії було утворено в 2001 році з метою забезпечення координації роботи центральних, регіональних та місцевих структур поліції. Структура Національної поліції об'єднує 27 поліцейських округів, керують якими глави поліції, що несуть повну відповідальність за організацію роботи поліції в своїх округах. Кожен поліцейський округ має власний головний офіс і ряд поліцейських постів (в цілому 71 поліцейський пост по всій країні). Поліцейські округи в свою чергу розділені на більш дрібні структурні підрозділи (всього їх налічується 303), командують якими керівники поліції [9]. компаративний правовий зовнішньоекономічний

Згідно вище сказаного, можемо зазначити, що поліція Норвегії, підпорядковується двом структурам, і є незалежною від збройних сил, а навпаки, керує ними у випадках надзвичайних ситуацій. В Україні, поліція координується Кабінетом Міністрів та Міністерству внутрішніх справ, згідно закону.

В Молдові, закон «Про поліцію» діє з 1990 року. Кожен співробітник поліції на всій території Республіки Молдова, незалежно від займаної посади, місцезнаходження, в будь-який час доби має право вимагати від громадян і посадових осіб припинення правопорушення та дій, що перешкоджають здійсненню повноважень поліції; перевіряти у громадян і посадових осіб документи, що посвідчують їх особу безперешкодно використовувати транспортні засоби (крім належать дипломатичним представникам) для доставлення до лікувальних установ громадян, що потребують термінової медичної допомоги, переслідування осіб, які вчинили злочини і доставки їх в поліцію; безперешкодно користуватися засобами зв'язку, що належать підприємствам, установам, організаціям і громадянам, в разі крайньої необхідності [9].

Система поліції Молдови дещо схожа на систему поліції України, але ми можемо стверджувати, що поліція Молдови наділена більшими повноваженнями і має більше прав в регулюванні правопорядку.

Висновки

Таким чином, від досконалості нормативної регламентації діяльності національної поліції, чіткості та зрозумілості правових приписів, наявності розвинутої демократичної системи законодавства, відповідних підзаконних актів у цій сфері із урахуванням позитивних напрацювань континентальних країн ЄС залежить ефективність досліджуваного виду діяльності. Формування державою засад забезпечення охорони публічного порядку є складним процесом, спрямованим на оновлення, удосконалення законодавства і адаптацію зарубіжного досвіду щодо організації засобів, інструментів і методів поліцейської діяльності. Сучасна модель демократичної, соціальної і правової держави потребує нових концептуальних підходів щодо вирішення проблем реалізації правоохоронної функції. Тому виключне значення має узагальнення досвіду провідних країн світу, щодо управління діяльністю національних поліцейських структур.

Список використаних джерел

1. Солоненко О. М. Сучасні міжнародні стандарти забезпечення прав і свобод людини в діяльності органів внутрішніх справ. Науковий вісник НАВС, 2011. № 6. С. 95-103.

2. Антонов В. О. Проблеми формування зовнішнього безпекового середовища Української держави. Держава і право. Юридичні і політичні науки. Київ, 2013. Вип. 61. С. 90-95.

3. Офіційн ий вебпортал парламенту України: https://zakon.rada.gov.ua (дата звернення 24.04.2021).

4. Безега В.В. Адміністративно-правові засади діяльності Національної поліції як суб'єкта сектору безпеки і оборони: дис... док. філос. док. наук: 12.00.07. Київ, 2020. 311 с.

5. Закон України про Національну поліцію від 02.07.2015р. №580. VIII. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/580-1 (дата звернення: 21.11.2020).

6. Бобровник С. Міжнародна поліцейська енциклопедія: у 10 т. / за ред. Ю.І. Римаренко, Я. Ю. Кондратьєв, Ю. С. Шемшученко. Київ: Концерн “Вид. Дім“Ін Юре”, 2003. Т. 1: Теоретико-методологічні та концептуальні засади поліцейського права та поліцейської деонтології. 1232 с.

7. Пендюра М. М. Роль органів внутрішніх справ у забезпеченні права людини на безпеку. URL: http://elar.naiau.kiev.ua/jspui/handle/123456789/4371 (дата звернення 14.03.2021).

8. Лившиц Р.З., Теория права. Изд.-во БЕК, 2001. 111 с., с. 5.

9. Правовые системы стран мира. Энциклопедический справочник - ред. А.Я. Сухарев 3е изд., перераб. и доп. 2003. 976 с.

Размещено на Allbest.ru