Пріоритет захисту прав і свобод людини і громадянина в контексті інформаційної безпеки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет кораблебудування імені адмірала Макарова

ЗВО «Львівський університет бізнесу та права»

Пріоритет захисту прав і свобод людини і громадянина в контексті інформаційної безпеки

Бортник Н.П. доктор юридичних наук, доцент професор кафедри адміністративного та конституційного права факультету морського права

Мариняк Н.М. кандидат юридичних наук викладач кафедри адміністративного права та процесу, фінансового права, інформаційного права

Анотація

У статті розглядаються питання що стосуються становлення та розвитку інформаційного суспільства в Україні, яке зумовлює потребу створення надійних засобів захисту прав і свобод людини і громадянина в контексті інформаційної безпеки. Наголошено на пріоритетності такого захисту з огляду на те, що інформація та інформаційні технології досить глибоко проникають у всі сфери життєдіяльності особи і не завжди таке проникнення є безпечним та конструктивним для неї. Натомість, доволі часто, інформація справляє негативний вплив і на інтереси держави загалом, і на інтереси окремої пересічної людини, піднімаючи на поверхню гострі безпекові питання, які так чи інакше стосуються захисту основоположних прав і свобод людини і громадянина.

Констатовано той факт, що будь-яка інформаційна діяльність сьогодні вимагає забезпечення ефективної та надійної системи інформаційної безпеки аби уникнути негативних наслідків у процесі такої діяльності. Підкреслено вагомість нормативно-правового регулювання питань інформаційної безпеки. Вказано на вагому роботу, яка здійснюється у цій сфері і безпосередньо спрямована на належне забезпечення інформаційних прав людини та громадянина. Звернуто увагу на потребу якнайприскіпливішої уваги до формування єдиного, узгодженого понятійного апарату в інформаційні сфері, шляхом усунення термінологічних неточностей, а також намагання однакового тлумачення тих понять і категорій, що є тотожними за назвою і формою.

Annotation

The article examines issues related to the formation and development of the information society in Ukraine, which necessitates the creation of reliable means of protection of human and citizen rights and freedoms in the context of information security. The priority of such protection is emphasized given the fact that information and information technologies penetrate deeply enough into all spheres of a person's life and such penetration is not always safe and constructive for him. Instead, quite often, information has a negative impact on the interests of the state in general, and on the interests of individual ordinary people, bringing to the surface acute security issues that in one way or another relate to the protection of the fundamental rights and freedoms of a person and a citizen.

The fact has been established that any information activity today requires the provision of an effective and reliable information security system in order to avoid negative consequences in the process of such activity. The importance of normative and legal regulation of information security issues is emphasized. It is pointed out the important work that is carried out in this area and is directly aimed at the proper provision of informational rights of a person and a citizen. Attention was drawn to the need for the most meticulous attention to the formation of a single, agreed conceptual apparatus in the information field, by eliminating terminological inaccuracies, as well as efforts to uniformly interpret those concepts and categories that are identical in name and form.

Keywords: information, information society, information rights, information security, human rights, citizen's rights, national security.

Вступ

Постановка проблеми. Нині українське суспільство впевнено і активно вступає в епоху, яку прийнято називати інформаційним суспільством. У такому суспільстві, заснованому, насамперед, на знаннях, на перший план виходить інформація, значення якої стає все вагомішим. Необхідно підкреслити, що саме інформація сьогодні є тим ресурсом, який впливає на значну кількість процесів, котрі отримують свій розвиток в інформаційному суспільстві. Варто наголосити і на тому, що це не завжди позитивний аспект, адже іноді інформація справляє негативний вплив і на інтереси держави загалом, і на інтереси окремої пересічної людини, піднімаючи на поверхню гострі безпекові питання, які так чи інакше стосуються захисту основоположних прав і свобод людини і громадянина. Все це зумовлює потребу постійного наукового пошуку, спрямованого на вирішення нагальних питань, пов'язаних із забезпеченням прав і свобод людини і громадянина в інформаційній сфері шляхом упередження, передусім, негативного впливу деструктивної інформації.

Стан дослідження проблеми. Окреслена нами проблематика висвітлювалась під різними кутами зору значною кількість українських вчених-фахівців у сфері адміністративного та інформаційного права. З-поміж таких праць, доречно виокремити наукові доробки В. Б. Авер'янова, І. В. Арістової, О. М. Бандурки, О. А. Баранова, К. І. Бєлякова, А. І. Берлача, Ю. П. Битяка, В. Т. Білоуса, І. П. Голосніченка, М. В. Гуцалюка, Є. В. Додіна, Р. А. Калюжного, В. К. Колпакова, В. А. Ліпкана, Н. Р. Нижник, В. І. Олефіра, О. І. Остапенка, В. П. Пєткова, С. В. Пєткова, О. П. Рябченко, М. М. Тищенка, В. С. Цимбалюка, В. О. Шамрая, М. Я. Швеця, В. К. Шкарупи, Х П. Ярмакі та ін.

Метою статті є аналіз підходів до забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина в контексті інформаційної безпеки, з огляду на приорітетність цього напряму.

Результати

Широке впровадження досягнень науково-технічного прогресу у всі соціально-економічні і виробничі процеси обумовило переведення інформації у розряд економічних та політичних категорій. Цей процес характеризується підвищенням ролі інформації у житті людей та у процесах прийняття управлінських рішень завдяки поширенню інформаційно-комп' ютерних технологій та мереж, застосування яких потребує змін у характері стратегії розбудови державності. Головною формою соціального надбання стають не стільки матеріальні елементи виробництва, скільки накопичення знань та корисної інформації.

Розвиток інформаційних технологій на основі стрімкого розвитку комп' ютерних і телекомунікаційних технологій призвів до нового етапу в їхньому розвитку, який дістав назву «інформаційна епоха». «Інформаційна революція», «інформаційний бум», «інформаційне суспільство», «інформаційна сфера», «інформаційні технології» - ці терміни поступово стали загальноприйнятими поняттями інформаційної епохи [1, с. 45].

Отож, на сучасному етапі в світі відбувається процес зміни суспільно-економічної формації з індустріальної на постіндустріальну (інформаційну), який в свою чергу характеризується посиленням ролі і значення інформації як у суспільстві загалом, так і в житті кожної людини. Новітні інформаційно-телекомунікаційні технології охоплюють всі сфери життєдіяльності суспільства, набуваючи при цьому ознак продуктивної сили. При цьому змінюється і сам характер суспільних відносин. Так, провідні країни світу щорічно спрямовують значні ресурси на побудову інформаційного суспільства [2, с. 76]. інформаційний свобода громадянин

Вочевидь, що сучасне суспільство все більше і більше стає залежним від інформації та інформаційних технологій. Таку залежність відчувають усі: починаючи від органів державної влади, великих корпорацій, підприємств, установ і організацій, до окремого індивідуума. Інформація у різних своїх проявах, по суті, охопила все наше життя. При цьому, варто констатувати і той факт, що будь-яка інформаційна діяльність сьогодні вимагає забезпечення ефективної та надійної системи інформаційної безпеки аби уникнути негативних наслідків у процесі такої діяльності.

Саме такий акцент зроблено у Стратегії інформаційної безпеки, що затверджена Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 жовтня 2021 року «Про Стратегію інформаційної безпеки»» від 28 грудня 2021 року № 685, де інформаційна безпека України визначена як: «складова частина національної безпеки України, стан захищеності державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу, інших життєво важливих інтересів людини, суспільства і держави, за якого належним чином забезпечуються конституційні права і свободи людини на збирання, зберігання, використання та поширення інформації, доступ до достовірної та об'єктивної інформації, існує ефективна система захисту і протидії нанесенню шкоди через поширення негативних інформаційних впливів, у тому числі скоординоване поширення недостовірної інформації, деструктивної пропаганди, інших інформаційних операцій, несанкціоноване розповсюдження, використання й порушення цілісності інформації з обмеженим доступом» [3].

Подібні думки стосовно безпекових питань висловлює І. Б. Тацишин, який вважає, що «на шляху розвитку в Україні ери інформаційного суспільства відкриваються широкі можливості розвитку країни, разом з тим виникають нові загрози та виклики в інформаційній сфері» [4, с. 47].

Вочевидь, мовлячи про інформаційну безпеку необхідно постійно акцентувати увагу на належному захисті прав людини і громадянина в інформаційній царині, адже, саме права і свободи людини і громадянина відіграють чи не найзначимішу роль у правовій, демократичній і соціальній державі. Таку тезу можна підкріпити думками, які висловлює Н. М. Коминар, зазначаючи, що:

«По-перше, в демократичному суспільстві загальновизнані права людини і громадянина в сфері інформації виступають основним критерієм, що характеризує стан інформаційної безпеки конкретної особи і суспільства в цілому.

По-друге, норми, що закріплюють права і свободи людини в сфері інформації, є стримуючим фактором свавілля держави і одним з критеріїв обмеження можливостей держави при виборі способів і методів проведення політики інформаційної безпеки.

І, по-третє, самі права і свободи людини в сфері інформації можуть реалізовуватися лише за наявності цілеспрямованої підтримки політичними рішеннями керівництва держави» [5, c. 51-57].

Натомість, Н. І. Ткачук, цілком обґрунтовано висловлює думку про те, що «основою інформаційного суспільства є інформаційні і комунікаційні технології, які зумовлюють розвиток інформаційних відносин, які, у свою чергу, опосередковують та забезпечують взаємозв'язок інших суспільних відносин. Права і свободи людини й громадянина, що реалізуються у сфері інформаційних відносин, безпосередньо пов' язані зі становленням демократичного суспільства, адже гарантії прав і свобод людини щодо інформаційної сфери належать до найважливіших засад формування правової держави, адже вони інтегровані до дієвого механізму державного управління в демократичному суспільстві» [6, с. 17].

У цьому контексті, важливим питанням, як наголошує Н. І. Ткачук, є з'ясування взаємозв'язку і співвідношення понять «інформаційні права і свободи людини» та «інформаційні права і свободи громадянина». Ці дві категорії - «права і свободи людини» та «права і свободи громадянина» звичайно згадуються у єдиному контексті, позначаючи можливості фізичної особи, проте їх зміст не є тотожним. Права людини виникають із природнього права, а права громадянина - з позитивного, хоча й ті й інші носять невід'ємний характер [6, с. 19].

Дослідниця адміністративно-правового забезпечення прав дітей в інформаційному середовищі, А. О. Нестеренко, звертає увагу на те, що «загалом Конституція України містить у собі понад 20 правових норм, які безпосередньо чи опосередковано встановлюють інформаційні права та свободи людини і громадянина, або тією чи іншою мірою мають інформаційний характер» [7, с. 61]. Зокрема, А. О. Нестеренко вказує, що такі права містяться у положеннях низки статей Конституції України, а саме:

«- свобода від цензури (ст. 15 Конституції України).

- право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31 Конституції України);

- право на недоторканість особистого і сімейного життя (ст. 32 Конституції України);

- право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст. 34 Конституції України);

- право на свободу світогляду та віросповідання (ст. 35 Конституції України);

- право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 41 Конституції України);

- право на вільний розвиток своєї особистості (ст. 23 Конституції України);

- право на повагу до гідності (ст. 28 Конституції України);

- право на свободу об'єднання (ст. 36 Конституції України);

- право брати участь в управлінні державними справами (ст. 38 Конституції України);

- право на зібрання (ст. 39 Конституції України);

- право на звернення до органів державної влади та місцевого самоврядування (ст. 40 Конституції України);

- свобода літературної, художньої, наукової творчості (ст. 54 Конституції України);

- право знати свої права та обов'язки (ст. 57 Конституції України) та інші» [7, с. 61-62].

При цьому цілком обґрунтованим є твердження дослідниці щодо того, що «інформаційні права належать до молодого покоління прав людини. Вплив трансформаційних процесів соціуму вказує на важливу роль інформаційних прав для реалізації та захисту правового статусу людини» [7, с. 61-62].

Отож, права людини і громадянина загалом та інформаційні права, зокрема, перебувають під конституційним захистом, і це, в наш непростий час, є досить суттєвим фактом. Водночас, варто зауважити і ту обставину, що вже тривалий період вітчизняні науковці звертають увагу на те, що інформаційна сфера набуває усіх ознак ключової сфери для життєдіяльності суспільства, його соціальної, економічної і політичної сторін. Таку думку висловлюють Р. А. Калюжний та О. О. Баєв, які констатують, що успіхи чи невдачі в цій сфері великою мірою визначають загальну ефективність державної політики. На думку дослідників, за таких обставин, важливого значення набувають питання нормативно-правового забезпечення інформаційної безпеки [8, с. 5].

Окремі науковці звертають увагу на те, що інформаційну безпеку варто розподіляти за певними видами, які включають інформаційну безпеку: 1) особи; 2) суспільства; 3) держави; 4) інформаційно-технологічної інфраструктури (таку позицію, зокрема, висловлює О. В. Бойченко).

Розглядаючи питання законодавчого забезпечення державної політики інформаційної безпеки, Н. М. Коминар, вказує на те, що два основні вектори політики інформаційної безпеки - інформаційна безпека людини та суспільства в цілому та інформаційна безпека держави як територіальної організації суспільства - перебувають у складних взаємовідносинах із правовою базою цієї політики, як вже існуючою (діючі національні та міжнародно-правові норми), так і тією, що лише створюється (законопроекти, концепції розвитку законодавства тощо). Дослідник наголошує, й на тому, що ці відносини характеризуються взаємною залежністю і взаємним впливом. Адже можна виділити навіть різну правову природу норм, що регулюють різні вектори політики інформаційної безпеки. Якщо норми, якими визначається інформаційна безпека людини і суспільства (народу), в цілому є частиною системи природного права (громадянські та політичні, економічні права людини, політичні та культурні права нації), то норми, що регулюють питання інформаційної безпеки держави, безперечно, належать до права позитивного [5, с. 51-57].

У контексті досліджуваного питання доречно звернути увагу на те, що вагомою проблемою нормативно-правового регулювання інформаційної сфери є доволі часто неузгоджене трактування понять, що вживаються у тих чи інших актах законодавства. Згадувані нами, Р. А. Калюжний та О. О. Баєв, у цьому контексті звертають увагу на певні аспекти цієї проблеми, які, на їхню думку, стосуються такого:

1) «у зв'язку з тим, що різні закони і підзаконні акти, що регулюють суспільні відносини, об'єктом яких є інформація, приймалися в різний час без узгодження понятійного апарату, вони мають ряд не досить коректних термінів, або взагалі не мають чіткого визначення свого змісту. Наприклад, щодо інформаційних відносин можна відзначити такі не досить коректні терміни, як «інформація», «таємна інформація» і «таємниця», «документ» і «документована інформація», «майно», «власність», «володіння», «інтелектуальна власність», «автоматизована система», «суб'єкт суспільних відносин» і «учасники суспільних відносин», «система інформаційних відносин»»;

2) «термінологічні неточності, різне тлумачення однакових за назвою і формою понять і категорій призводить до їхнього неоднозначного розуміння і застосування на практиці. У законодавстві України міститься три різних визначення поняття «інформація», п'ять визначень поняття «конфіденційна інформація», три визначення поняття «захист інформації», два визначення поняття «таємна інформація», два визначення поняття «інформаційна послуга», два визначення поняття «інформація органів державної влади та органів місцевого самоврядування»» [8, с. 8].

Висновки

Отже, підсумовуючи викладене вище можемо констатувати, що нова інформаційна ера змінила спосіб існування багатьох суспільств і те, як потрібно ставитись до інформаційної безпеки, а через її призму і до забезпечення прав і свобод людини в інформаційній сфері. Насправді, інформаційна безпека стала принаймні настільки ж важливою для сучасного суспільства, як і вагомість захисту особи від негативного впливу деструктивної, шкідливої інформації. З огляду на це посилилась і увага науковців до проблеми інформаційної безпеки, в контексті якої пріоритету набуло питання захисту прав людини і громадянина, передусім інформаційних або дотичних з ними. Важливим сьогодні є аспект удосконалення законодавчої бази забезпечення прав людини і громадянина, насамперед інформаційних, шляхом напрацювання відповідної концептуальної основи, що сприятиме досягненню оптимального рівня витрат на інформаційну безпеку.

Список використаних джерел

1. Лихоступ С. В., Лихоступ В. М., Мороз А. О., Клепець Е. Л. Інформація, інформаційні ресурси та інформаційне суспільство. Правова інформатика. 2010. № 1(25). С. 45-53.

2. Лихоступ С. В., Лихоступ В. М., Клепець Е. Л., Мороз А. О. Інформаційне суспільство, електронне урядування та державні електронні послуги. Правова інформатика. 2008. № 4 (20). С. 76-83.

3. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 жовтня 2021 року «Про Стратегію інформаційної безпеки»: указ Президента України від 28 грудня 2021 року. № 685/2021. Офіційний вісник України. 2022. № 3. Ст. 125.

4. Тацишин І. Б. Національна безпека України та її складові елементи. Правова інформатика. 2008. № 4 (20). С. 46-49.

5. Коминар Н. М. Законодавче забезпечення державної політики інформаційної безпеки. Митна справа. 2010. № 2. Ч. 2. С. 51-57.

6. Ткачук Н. І. Інформаційні права і свободи людини і громадянина в Україні: визначення термінів, співвідношення понять. Інформація і право. 2018. № 2 (25). С. 17-30.

7. Нестеренко А. О. Адміністративно-правове забезпечення прав дітей в інформаційному середовищі: дис. на здобуття наук. ступеня докт. філософ. за спец. 081 «Право». Львів, 2020. 213 с.

8. Калюжний Р. А., Баєв О. О. Нормативно-правове забезпечення інформаційної безпеки України. Правова інформатика. 2009. № 4 (24). С. 5-8.

Размещено на Allbest.ru