Вплив директиви 2006/123/єс на інститут послуг в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru

Вплив директиви 2006/123/єс на інститут послуг в Україні

Савченко В. О.

кандидат юридичних наук, доцент; доцент кафедри цивільно-правових дисциплін юридичного факультету, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна; Науковий співробітник Оксфордського університету,

Оксфорд, Великобританія

Устименко О. А.

кандидат юридичних наук, завідувач кафедри цивільно-правових дисциплін Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна,

Завальна Ж. В.

доктор юридичних наук, професор, професор кафедри цивільно-правових дисциплін, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна,

Співробітник Інституту держави та права ім. В.М. Корецького НАН України

Анотація

У статті досліджується вплив Директиви 2006/123/ЄС на інститут послуг в Україні. Директива 2006/123/ЄС стала першим нормативним актом ЄС, який визначив сферу послуг як частину внутрішнього ринку. Ця директива заклала принципи правового регулювання послуг, які всі держави-члени ЄС мають імплементувати у своє законодавство. Україна, як кандидат у члени ЄС, має підготувати свої нормативно- правові акти до відповідності нормам європейського права.

На момент вступу до ЄС, цивільне законодавство України має бути адаптоване для її інтеграції у внутрішній ринок ЄС, один з елементів якого складає свобода надання послуг. Це зумовлює актуальність визначення впливу Директиви 2006/123/ЄС на розвиток цивільного законодавства України та які подальші зміни в ньому необхідно провести.

В дослідженні автори зазначають, що правова природа Директиви 2006/123/ЄС дає українському законодавцю певну варіативність дій з реформування національного законодавства. Значну увагу слід звернути на адоптацію цивільного законодавства в сфері послуг в питаннях недискримінації іноземних компаній та громадян (відмежувати походження з країни-члена ЄС від інших держав), якості та безпеки послуг, адміністративного спрощення, свободи заснування для постачальників, вільного руху послуг та адміністративного співробітництва. М'яке право ЄС позитивно впливає на національні правові системи та регулювання окремих інститутів, стимулюючи їх розвиток та узгодження з європейськими нормами. директива інститут послуга

Ключові слова: право ЄС, цивільні правовідносини, послуги, гармонізація законодавства, євроінтеграція, європейське законодавство, внутрішній ринок ЄС.

Annotation

European integration processes in Ukraine require harmonization of national legislation. These processes led to the reformation of state mechanisms and legal institutions. At the time of accession to the EU, the civil legislation of Ukraine must be adapted for its integration into the EU internal market, one of the elements of which is the freedom to provide services. Directive 2006/123/EU became the first regulatory act of the EU, which defined the sphere of services as part of the internal market. This directive laid down the principles of legal regulation of services, which all EU member states must implement in their legislation. As a candidate for EU membership, Ukraine must prepare its normative legal acts to comply with the norms of European law. This article examines the impact of Directive 2006/123/EU on the institution of services in Ukraine.

At the time of accession to the EU, the civil legislation of Ukraine must be adapted for its integration into the EU internal market, one of the elements of which is the freedom to provide services. This determines the urgency of assessing the impact of Directive 2006/123/EC on the development of civil legislation in Ukraine and what further changes are necessary for it.

In the article, the authors note that the legal nature of Directive 2006/123/EC gives the Ukrainian legislator a specific variability of actions to reform national legislation. EU soft law positively affects national legal systems and the regulation of individual institutions, stimulating their development and alignment with European norms. Considerable attention should be paid to the adoption of civil legislation in the field of services in matters of non-discrimination of foreign companies and citizens (distinguishing origin from an EU member state from other states), quality and safety of services, administrative simplification, freedom of establishment for suppliers, free movement of services and administrative cooperation.

Keywords: EU law, civil legal relations, services, harmonisation of legislation, European integration, European legislation, EU internal market.

Вступ

Євроінтеграційні процеси в Україні вимагають гармонізації національного законодавства. Ці процеси призвели до реформування державних механізмів та правових інституцій. З моменту підписання Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі - Угода про асоціацію) Україна взяла вектор на імплементацію ідей та принципів ЄС в національне законодавство. Після отримання Україною статуса кандидата на вступ до ЄС, держава взяла на себе обов'язок посилити інтеграційні процеси та реформи. Це призвело до необхідності прискореної адаптації національних правових інститутів до вимог ЄС. Одним з таких напрямків має стати реформування інституту послуг. На момент вступу у ЄС, цивільне законодавство України має бути адаптоване для її інтеграції у внутрішній ринок ЄС, один з елементів якого складає свобода надання послуг. Зазначене актуалізує необхідність дослідження впливу Директиви 2006/123/ЄС на інститут послуг в Україні.

Постановка завдання дослідження. Директива 2006/123/ЄС детально регулює свободу надання послуг як елемент внутрішнього ринку ЄС. Після приєднання до ЄС, Україна приєднається до його внутрішнього ринку, а Цивільний кодекс має бути адоптований до європейських принципів та правил. Це зумовлює завдання визначити як Директива 2006/123/ЄС вплинула на розвиток цивільного законодавства України та які подальші зміни в ньому необхідно провести.

Мета дослідження - встановити вплив Директиви 2006/123/ЄС на цивільне законодавство України та необхідність його подальшої зміни.

Стан наукової дослідженості теми. Правова проблематика внутрішнього ринку ЄС детально досліджена у працях C. F. Bergstrцm, E. Chaoimh, M. Cremona, T. Corthaut, M. L. Flear, S. L. Greer, J. Jorge, M. Kellerbauer, M. Klamert, K. Lenaerts, P. Lopez, M. Mataija, P. Van Nuffel, E. Rosati, R. Schьtze, J. Tomkin, R. Torino, K. Veitch, S. Weatherill, M. Weimer, К. Громовенко, М. Ковальова, О. Лисенко, В. Муравйова, О. Ніканорова, О. Ольченко, В. Святуна, К. Смирнової, Й. Тачинської, Т. Тимчишина, Є. Шкребця, О. Шпаковича та ін. Проте окремих досліджень Директиви 2006/123/ЄС та її впливу на інститут послуг в Україні проведено не було.

Методи дослідження. Застосовані:

загальнонаукові методи: логічний (дедукції та індукції, аналізу й синтезу, абстрагування і порівняння); герменевтичний (щодо розуміння наукових текстів);

спеціально-наукові методи: формально-догматичний та порівняльно-правовий.

Результати

Основні норми які регулюють інститут послуг в Україні закріплені у главі 63 Цивільного кодексу України. У положеннях цієї глави визначені загальні положення, включаючи поняття, предмет і зміст договору, його умови та порядок розірвання. У наступних главах, регламентовані окремі поіменовані договори про надання послуг (перевезення, транспортне експедирування, зберігання, страхування тощо). Не поіменовані договори з надання послуг визначені спеціальним законами та регулюють ринок туристичних, нотаріальних, телекомунікаційних та інших видів послуг. В цілому, послуги займають одну з найбільших часток цивільних правовідносин. Норми, близькі за змістом до українського законодавства, можна знайти у нормативних актах всіх країн ЄС. Ці норми регулюють внутрішньо-державні правові інститути та механізми, але ґрунтуються на наднаціональних нормах. Директива 2006/123/ЄС заклала вектор розвитку внутрішнього законодавства країн-членів ЄС та продовжила ідеї Римського договору (Договір про заснування Європейське економічне співтовариство). В майбутньому, аналогічна ситуація має відбутися і в Україні.

Розуміння впливу Директиви 2006/123/ЄС на інститут послуг в Україні виходить з системи законодавства ЄС. На його вершині знаходиться первинний закон ЄС, який включає TEU та TFEU, декларації та конвенції, а також різні міжнародні угоди, загальні принципи права ЄС та Хартію основних прав ЄС (Хартію) [1, 1629]. Тому як держави-члени, так і інститути ЄС повинні утримуватись від порушення таких правил під час ухвалення законів чи адміністративних актів. Відповідно до принципу першості держави-члени також повинні дотримуватись вторинного права ЄС, яке складається з правилам та директив, визначених у статті 288 TFEU [2]. Окреме місце займають регламенти, рішення та рекомендації. Серед останніх, найвищу силу мають регламенти, адже вони підлягають негайному виконанню як закон в усіх державах-учасницях одночасно [3, 56]. Регламент призначений для загального застосування та є повністю обов'язковим і прямо застосовується в усіх державах-учасницях. Рішення ЄС також є обов'язковими для виконання в повному обсязі, хоча і не завжди для всіх країн-членів [4]. Інше значення мають директиви. На відміну від постанови чи рішення, інструментів прямої дії, директива запроваджується через національне законодавство та зобов'язує державу-члена у певний термін вжити заходів, спрямованих на досягнення визначених у ній цілей [5]. Тобто директиви визначають вектор, за яким має розвиватися національне законодавство та які зміни необхідно в нього ввести. Але механізм та порядок імплементації директивних норм кожна країна визначає самостійно. Через це саме директиви набувають особливого значення для України, адже законодавець самостійно визначитиме як впроваджувати європейські ідеї і принципи.

Директива 2006/123/ЄС стала першим нормативним актом ЄС, який зафіксував загальні правила надання послуг як частини внутрішнього ринку. Хоча сама ідея свободи надання послуг міститься у Римському договорі, у Частині III («Політика та внутрішні дії Союзу»), Розділі IV («Вільний рух осіб, послуг і капіталу»), Главі 3 («Послуги»), статтях 56-62 тощо.

Прийняття Директиви 2006/123/ЄС набуло особливої актуальності в контексті значення ринку послуг для економіки. Сфера послуг -- один з найважливіших секторів Європейського Союзу і складає 74,7 % ВВП, порівняно з промисловим виробництвом -- 23,8 % ВВП, та сільським господарством -- лише 1,5 % ВВП [6]. Наведені дані обумовлюють важливість інтеграції сфери послуг у внутрішній ринок ЄС та створення ефективного законодавства для його регулювання.

Послуги стали одним з основних елементів економік країн-членів ЄС. Доступ до внутрішнього ринка призвів до розвитку цивільних правовідносин.

Єдиний ринок, хоч і незавершений, збільшив торгові потоки всередині ЄС за рахунок скасування торгових тарифів та зниження нетарифних бар'єрів і, таким чином, збільшив виробництво та внутрішній попит. Я. Вельд детально дослідив економічні переваги єдиного ринку товарів і послуг ЄС. У своєму дослідженні він дійшов таких висновків: єдиний ринок, хоч і неповний, збільшив торговельні потоки всередині ЄС через скасування торговельних тарифів і зменшення нетарифних бар'єрів, і таким чином підвищив виробництво та внутрішній попит; відкритість вітчизняної економіки призвела до посилення конкуренції, зниження націнок та цін; сукупний вплив цих двох каналів у довгостроковій перспективі збільшив ВВП ЄС у середньому на 8-9%; коли нинішня багатостороння торгова система перебуває під тиском, Єдиний європейський ринок виділяється як велике досягнення [7, 804].

Доступ до внутрішнього ринку позитивно вплинув на економіки країн-членів ЄС. Це підтверджується великою кількістю досліджень, зокрема на прикладі Іспанії [8] та Польщі [9]. Р. Де Брейн, Х. Кокс, А. Лежур доводять, що приєднання до внутрішнього ринку позитивно вплине на економіку майбутніх країн-членів ЄС та стимулює її зростання [10, 318]. Зазначене додатково підтверджує майбутній позитивний економічний ефект від приєднання України до внутрішнього- ринку ЄС.

Директива 2006/123/ЄС була розроблена під керівництвом Ф. Болькештейна та прийнята у 2006 році. Спочатку ця директива зазнала значної критики, але після доопрацювання стала основним нормативним актом ЄС, який регулює ринок послуг. Лише у 2011 р., після прийняття Акту про єдиний ринок, було проголошено нагальну та термінову необхідність імплементації норм Директиви 2006/123/ЄС у законодавство всіх країн-членів ЄС [11].

Основною метою Директиви 2006/123/ЄС є врегулювання функціонування ринку послуг шляхом вирішення таких завдань: спрощення реалізації свободи заснування та свободи надання послуг у рамках ЄС; посилення прав отримувачів послуг; сприяння підвищенню якості послуг; організація ефективного адміністративного співробітництва між державами-членами.

Будучи м'яким правом, норми Директиви 2006/123/ЄС не визначають які саме зміни необхідно ввести у національне законодавство. Це корелюється з використанням різних методів, насамперед внутрішнього ринкового законодавства, і навіть низки допоміжних заходів, основною метою яких є запобігання фрагментації внутрішнього ринку та умов конкуренції шляхом регулювання, обмеження та, у разі вжиття законодавчих заходів [12].

В Директиві 2006/123/ЄС відсутній перелік послуг, що регулюються, а визначення самих послуг дуже широке та окреслює їх як будь-яку оплатну діяльність [13]. Така позиція підкреслює роль директиви як вектору для національного регулювання, а не як нормативного акту, який прямо закріплює механізм функціонування ринку послуг. Директива 2006/123/ЄС розкриває питання пов' язані з адміністративними спрощеннями, свободою заснування для постачальників, вільним рухом послуг, якістю послуг, адміністративним співробітництвом, та програмою наближення (гармонізацією).

Отже, Директивою 2006/123/ЄС закріплюються основні положення, які обумовлюють зміни у різних сферах національного законодавства. Це зазначено у ст.15: «Держави-члени розглядають, чи впроваджено в їхніх правових системах вимоги, що зазначені в пункті 2 і забезпечують сумісність з такими вимогами умов, викладених у пункті 3. Держави-члени адаптують свої закони, регламенти або адміністративні положення таким чином, щоб вони були сумісні з цими умовами» [14, ст.15]. Однією з основних вимог є заборона дискримінації, у вигляді надання преференцій через національну належність фізичних та юридичних осіб.

Реалізацію цієї вимоги можна побачити на прикладі адвокатських послуг. Отримання права на надання адвокатських послуг у країні походження, дає право надавати такі послуги у всіх країнах- членах ЄС. Це передбачає узгодження спеціального національного законодавства між країнами. Як наслідок реалізації даних нормативних положень в уряді європейських країн створені і працюють комісії з числа законодавців і фахівців міністерств юстиції та економіки, які перевіряють, чи відповідають норми адвокатського права вищеназваним вимогам [15, 199]. У ФРН, наприклад, паралельно працює комісія з вивчення закону про адвокатуру [16, 376]. Схожі комісії, в різних сферах правовідносин, необхідно буде створювати і в Україні. Лише через застосування такої позиції ми зможемо адаптувати національне законодавство до вимог ЄС.

Схожу ситуацію можна побачити і в інших сферах правовідносин. Зокрема, врегулювання єдиного порядку присвоєння будівельної адреси об'єкту будівництва та адреси закінченого будівництва об'єкту узгоджується Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» із положеннями частини першої статті 5 Директиви 2006/123/ЄС про послуги на внутрішньому ринку, відповідно до якої держави- члени повинні проаналізувати процедури та формальні вимоги, які застосовуються ними для надання доступу до здійснення діяльності з надання послуг. Якщо такі проаналізовані процедури або формальні вимоги виявляться не достатньо простими, держави-члени повинні спростити їх [17].

Першим кроком для імплементації вимог Директиви 2006/123/ЄС у цивільне законодавство України має бути внесення нормативних змін направлених на зрівняння громадян країн-членів ЄС з громадянами України.

По-перше, необхідно заборонити будь-які кількісні або територіальні обмеження, зокрема, у формі лімітів, встановлених відповідно до кількості населення або мінімальної географічної відстані між постачальниками. Ця норма реалізована у ст. 19 ЗУ «Про режим іноземного інвестування», в якій зазначено, що продукція підприємств з іноземними інвестиціями не підлягає ліцензуванню і квотуванню за умови її сертифікації як продукції власного виробництва у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України [18, ст.19]. Проте п.3 зазначеної статті передбачає, що вивезення товарів, на які поширюється спеціальний режим експорту, здійснюється відповідно до законодавства України. Зазначена норма не порушує вимоги Директиви 2006/123/ЄС, адже після приєднання України до внутрішнього-ринку ЄС, перетин українськими товарами державного кордону з країнами-членами ЄС не буде вважтися їх вивезенням. Але таке формулювання необхідно окремо прописати у спеціальному законодавстві. Зазначене відповідає висновку С. Везеріла, що в економічному відношенні територія, яку займають держави-члени ЄС, має бути єдиним простором [19].

По-друге, в законодавстві України мають бути відсутні норми про зобов'язання постачальника приймати певну юридичну форму. З одного боку, це передбачає право надавати послуги як фізична особа підприємець або як юридична особи, без обмежень щодо обрання організаційно-правової форми. Зазначене вже реалізоване у Цивільному кодексі України, Господарському кодексі України, Податковому кодексі України та інших нормативно-правових актах. З іншого боку, компанії з іноземними інвестиціями та іноземці мають бути прирівняні у правах з українськими кампаніями та громадянами. Частково це реалізовано у Додатоку до постанови Кабінету Міністрів України від 4 липня 2017 р. № 480 [20]. Але необхідно буде провести кореляцію між іноземцями, іноземними компаніями та кампаніями заснованими у ЄС або громадянами країн-членів ЄС які займаються господарською діяльністю на території України. Це потребує доопрацювання українського законодавства з метою визначення різних категорій іноземних громадян, відокремивши громадян країн-членів ЄС від інших країн.

Окремо необхідно буде скасувати в українському законодавстві і інші обмеження, зокрема: вимоги, що стосуються участі в компанії; вимоги, крім тих, що стосуються питань, які охоплюються Директивою 2005/36/ЄС або передбачені в інших актах Співтовариства, які резервують доступ до діяльності з надання послуг за конкретними постачальниками через специфічний характер діяльності; заборона мати більше одного закладу на території однієї держави-члена; вимоги, що встановлюють мінімальну кількість працівників; фіксований мінімальний та/або максимальний тарифи, яким постачальник повинен відповідати; зобов'язання постачальника надавати інші специфічні послуги спільно з його послугою. Бажано не лише виявити та знайти наявність зазначених обмежень, а прямо закріпити в законодавстві їх заборону. Наприклад закріпити, що громадянин країни-члена ЄС або компанія заснована у країні-члені ЄС, може мати необмежену кількість закладів на території України.

Окрім визначення основних вимог до ринку послуг, Директива 2005/36/ЄС направлена на встановлення їх якості та зменшення ризиків. ЄС приділяє значну увагу питанню безпеки товарів і послуг. Пошук ЄС «правильної» моделі регулювання ризиків супроводжувався внутрішньою боротьбою, безліччю протиріч як у правових нормах, і у регулятивної практиці [21, 242]. Переважна більшість рішень щодо ризиків у ЄС ухвалюються в рамках внутрішнього ринкового законодавства та політики, що робить останні центральним елементом регулювання ризиків ЄС [22]. Політика запобігання ризиків передбачає впровадження високих та єдиних стандартів безпеки надання послуг, виробництва та реалізації продукції. Це зумовлює необхідність детального порівняння вимог українського законодавства щодо якості та безпеки послуг із нормами європейського права. Слід розмежовувати значення цієї норми для ризиків для замовника послуг та їх надавача. Безпека та якість послуг гарантується надавача відповідно до Конституції України, Цивільного кодексу, ДСТУ тощо. При цьому окремо визначається процес надання послуг, який гарантує їх безпеку для виконавця та його працівників. Прикладом цього служать вимоги системи управління безпечністю харчування НАССР, які до 20 вересня 2019 року всі українські підприємства харчової галузі, зокрема, і заклади освіти, які надають послуги з харчування, а також постачальники та перевізники харчових продуктів, мали впровадити у свою діяльність [23]. Тема адоптації вимог українського законодавства до норм ЄС в сфері ризиків, безпеки та якості товарів і послуг дуже обширна та потребує окремого дослідження.

На момент вступу до ЄС, Україна має гармонізувати цивільне законодавство в сфері послуг до вимог Директиви 2005/36/ЄС. Але імплементація європейських норм не має бути дослівною. Директиви передбачають гнучкість у реформуванні національного законодавства, що створює можливості до самостійного обрання методів, механізмів та дефініцій. Зазначене можна побачити на прикладі з Директивою 2019/790/ЄС «Про авторське право та суміжні права на єдиному цифровому ринку» [24]. Для імплементації її норм, країни-члени ЄС використали різні методи, починаючи від додавання шарів, яких немає на рівні ЄС (і, ймовірно, суперечать тому, що законодавство ЄС дозволяє робити державам-членам), до використання понять, які відрізняється від оригінальної версії директиви, від зміни змісту до навіть відсутності транспонування суттєвих частин положення ЄС [25].

Висновки

Проведене дослідження дає підставу твердити, що Директива 2006/123/ЄС стала першим нормативним актом ЄС, який визначив сферу послуг як частину внутрішнього ринку. Ця директива заклала принципи правового регулювання послуг, які всі держави-члени ЄС мають імплементувати у своє законодавство. Україна, як кандидат у члени ЄС, має підготувати свої нормативно-правові акти до відповідності нормам європейського права. Правова природа Директиви 2006/123/ЄС дає українському законодавцю певну варіативність дій з реформування національного законодавства. Значну увагу слід звернути на адоптацію цивільного законодавства в сфері послуг в питаннях недискримінації іноземних компаній та громадян (відмежувати походження з країни-члена ЄС від інших держав), якості та безпеки послуг, адміністративного спрощення, свободи заснування для постачальників, вільного руху послуг та адміністративного співробітництва. Окремі норми українського законодавства вже відповідають вимогам Директиви 2006/123/ЄС, але необхідно більш детально провести порівняння національних та європейських норм у сфері надання послуг. Важливо, що директиви ЄС передбачають гнучкість у реформуванні національного законодавства, що створює можливості до самостійного обрання методів, механізмів та дефініцій. Це дозволяє українському нормо творцю провести рецепцію норм європейського права із найменшими пертурбаціями у цивільних правовідносинах. М'яке право ЄС позитивно впливає на національні правові системи та регулювання окремих інститутів, стимулюючи їх розвиток та узгодження з європейськими нормами.

Список використаних джерел

Lenaerts K., Gutiйrrez-Fons J. The Constitutional Allocation of Powers and General Principles of EU Law. CMLRev. 2010. No. 47. P. 1629-1636.

Eadaoin С. The Legislative Priority Rule and the EU Internal Market for Goods: A

Constitutional Approach. Oxford: Oxford University Press, 2022. 320 p.

URL: https://doi.org/10.1093/oso/9780192856210.001.0001 (date of access: 23.01.2023).

Steiner J., Woods L., Twigg-Flesner C. EU Law. 6th ed. Oxford: Oxford University Press, 2006. 792 p.

Наближення законодавства України до права ЄС. EdEra. URL: https://eu-agreement.ed- era.com/b2/p3 (дата звернення: 25.01.2023).

Глосарій основних термінів ЄС. Euroglossary.

URL: http://europa.dovidka.com.ua/d.html# Toc90362120 (дата звернення: 25.01.2023).

BIP auf regionaler Ebene - Statistics Explained. Eurostat.

URL: https://ec.europa.eu/eurostat/statistics-

explained/index.php?title=Archive:BIP auf regionaler Ebene&oldid=361439 (date of access: 25.01.2023).

Veld J. The economic benefits of the EU Single Market in goods and services. Journal of

Policy Modeling. 2019. Vol. 5, no. 41. P. 803-818.

URL: https://doi.om/10.1016/i.ipolmod.2019.06.004. (date of access: 22.01.2023).

Baja-Rubio O., Gomez-Plana A. Simulating the effects of the European Single Market: A CGE analysis. Spain Journal of Policy Modeling. 2005. No. 27. P. 689-709.

Hagemejer J., Michalek J., Michalek T. Liberalization of services in Europe: Polish perspective on economic implications of the Services Directive. Journal of Policy Modeling. 2014. Vol. 2, no. 36. P. 211-225. URL: tittps://doi.org/10.1016/i.ipolmod.2012.01.013 (date of access: 24.01.2023).

De Bruijn R., Kox H., Lejour A. Economic benefits of an Integrated European Market for Services. Journal of Policy Modeling. 2008. No. 30. P. 301-319.

Single Market Act Twelve levers to boost growth and strengthen confidence "Working together to create new growth": Communication from the Commission to the European Parliament, the Council, the Economic and Social Committee and the Committee of the Regions of 13.04.2011 no. 52011DC0206.

Flear M. Regulating New Technologies: EU Internal Market Law, Risk, and Socio-Technical Order. New Technologies and EU Law. Oxford, 2017. P. 74-120.

URL: https://doi.Org/10.1093/acprof:oso/9780198807216.003.0004 (date of access:

.

Consolidated versions of the Treaty on the Functioning of the European Union. Official EN

Journal of the European Union. URL: https://eur-

lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=CELEX:12012E/TXT:en:PDF (date of access:

.

Directive 2006/123/EC of the European Parliament and of the Council of 12 December 2006 on services in the internal market : Directive of 27.12.2006 no. 32006L0123.

Шкребець Є. Досвід Європейського Союзу в забезпеченні діяльності

адвокатури. ВісникХНУВС. 2015. Т. 2, № 69. С. 196-202.

Святоцька В. Адвокатура України крізь призму загальних принципів організації та діяльності адвокатури у державах ЄС. Право України. 2012. № 1-2. С. 375-379.

Висновок Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції щодо проекту Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" (р. N 8124 від 15.03.2018) : Висновок.

Про режим іноземного інвестування: Закон України від 19.03.1996 р. № 93/96-ВР : станом на 17 серп. 2022 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/93/96-вр#Text (дата звернення: 25.01.2023).

Weatherill S. Law and Values in the European Union. Oxford: Oxford University Press, 2016. URL: https://doi.org/10.1093/acprof:oso/9780199557264.001.0001 (date of access: Перелік організаційно-правових форм нерезидентів, які не сплачують податок на прибуток (корпоративний податок), у тому числі податок з доходів, отриманих за межами держави реєстрації таких нерезидентів, та/або не є податковими резидентами держави, в якій вони зареєстровані як юридичні особи: Дод. до постанови Каб. Міністрів України від 04.07.2023 р. № 480.

Lee M. Beyond Safety? The Broadening Scope of Risk Regulation. Current Legal Problems. 2009. No. 62. P. 242.

Weimer M. Risk Regulation in the Internal Market. Oxford University Press, 2019. URL: https://doi.org/10.1093/oso/9780198732792.001.0001 (date of access: 25.01.2023).

Стандарти НАССР. Міністерство освіти і науки України.

URL: https://mon.gov.ua/ua/osvita/zagalna-serednva-osvita/shkilne-harchuvannva/standarti-

nassr (дата звернення: 25.01.2023).

Directive (EU) 2019/790 of the European Parliament and of the Council of 17 April 2019 on copyright and related rights in the Digital Single Market and amending Directives 96/9/EC and 2001/29/EC: Directive of 17.05.2019 no. 32019L0790.

Rosati E. Are directives good for the EU internal market? The case of the Copyright DSM Directive and its national transpositions. Journal of Intellectual Property Law & Practice. 2021. Vol. 10, no. 16. P. 1027-1028. URL: https://doi.org/10.1093/iiplp/ipab142 (date of access: 23.01.2023).

Размещено на Allbest.ru