Сторони договору перевезення вантажу морським транспортом та їх правовий статус

Размещено на http://allbest.ru

СТОРОНИ ДОГОВОРУ ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖУ МОРСЬКИМ ТРАНСПОРТОМ ТА ЇХ ПРАВОВИЙ СТАТУС

Олексій Якимець --

кандидат юридичних наук, доцент професор кафедри цивільно-правових дисциплін Національної академії внутрішніх справ

Стаття присвячена висвітленню питання щодо суб'єктного складу договору перевезення вантажу морським транспортом та правового статусу сторін. Автор наголошує на важливості для України діяльності з перевезень вантажу морським транспортом, зважаючи на ситуацію, пов'язаною з повномасштабним вторгненням РФ.

Ключові слова: перевезення вантажу, договір перевезення вантажу морським транспортом, перевізник, відправник, одержувач, фрахтівник, фрахтувальник, договір фрахтування.

Статья посвящена освещению вопроса субъектного состава договора перевозки груза морским транспортом и правового статуса сторон. Автор отмечает важность для Украины деятельности по перевозкам груза морским транспортом, учитывая ситуацию, связанную с полномасштабным вторжением РФ.

Ключевые слова: перевозка груза, договор перевозки груза морским транспортом, перевозчик, отправитель, получатель, фрахтователь, фрахтовщик, договор фрахтования.

договір перевезення вантаж морський транспорт правовий статус

O. Yakymets

Parties to the Contract for Sea Transportation of Cargo and their Legal Status

The article is devoted to the issue of the subject composition of the contract for sea transportation of cargo and the legal status of the parties. The author emphasizes the importance for Ukraine of activities for the delivery of goods by sea, given the situation associated with a full-scale invasion of the russian federation. The article stresses that the sea transportation of cargo is an integral part of trade within and outside the state. The contract for sea transportation of cargo is one of the unusual and complex types of transport contract, which reflects the specifics and customs of the relations.

The author believes that the issue of determining the legal status of the shipper should be considered in several aspects: the shipper as a person providing the cargo to the carrier under the contract of carriage; the shipper as a person who provides the cargo to the freighter on the basis of a charter; the shipper as a person who provides the cargo to the freighter on the basis of a charter, but is not a charterer. It was concluded that the legal status of the shipper is characterized by the following peculiarities: first, the shipper enters into the contract for transportation on his own behalf; second, the subject of the shipper's obligations is to provide the cargo together with the transportation documents to the carrier; third, the shipper must be mentioned as such in the transportation documents. The other party to the contract of sea transportation of cargo is the carrier, whose functional purpose is to provide transport services. An assumption has been made regarding the possibility of determining the legal status of the consignee as follows: the consignee as a third party in whose favor the contract for sea transportation of cargo has been concluded; the consignee, together with the shipper, is one party to the contract of sea transportation of cargo; the consignee is an independent party to the contract for sea transportation of cargo.

Keywords: transportation of cargo, contract for sea transportation of cargo, carrier, shipper, consignee, freighter, charterer, charter contract.

Постановка проблеми. Морський транспорт забезпечує перевезення 4/5 обсягу всього вантажу. Серед країн, де морські перевезення становлять суттєву статтю доходу, є, зокрема, Греція, Норвегія, Японія. Україна також прагне стати такою державою, особливо в умовах воєнного стану, коли доставка вантажу морським транспортом вирішує глобальні питання, як для України, так і всього світу.

Морський транспорт є невід'ємною частиною міжнародної логістичної системи і традиційно відіграє провідну роль у світовій торгівлі. За даними Конференції ООН з питань розвитку та торгівлі (The United Nations Conference on Trade and Development - UNCTAD), 77 % міжнародної торгівлі товарами, що набуває дедалі більш глобального характеру, здійснюється шляхом морських перевезень. Протягом останнього десятиліття обсяги світової морської торгівлі зросли з 4 млрд. т. до 9,8 млрд. т. [1, с. 6]. На думку К. Михайличенко, перед сучасними вітчизняними науковцями постають актуальні проблеми пошуку шляхів відродження статусу України як морської держави, посилення її морської могутності, а завдання відновлення торговельного мореплавства стає пріоритетним напрямом [2, с. 56].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вагомий внесок у дослідження питання правового регулювання перевезень вантажів морським транспортом зробили відомі вітчизняні фахівці у галузі цивільного права: О. Дзера, В. Луць, Н. Кузнєцова, Т. Боднар та інші науковці - О. Клепікова, Г. Самойленко, Є. Стрельцова, С. Сумкін. Економічна складова морських перевезень знайшла відображення у роботах О. Котлубая. Організаційні та правові засади морських перевезень були предметом наукових розробок таких фахівців, як О. Кібік, О. Подцерковний, Ю. Драпайло та б. ін. Вивчення провідного зарубіжного досвіду та можливості його використання в національній практиці здійснювали О. Липинська, Л. Крисюк, І. Лукасевич-Крутник. Європейський досвід правового регулювання морських перевезень відображено у роботах А. Филипенка та В. Баришнікової. Однак, комплексного дослідження щодо здійснення перевезень морським транспортом та підставі цивільно-правового договору, а також досліджень правового статусу сторін за договором перевезення вантажу морським транспортом не здійснювалось, що і зумовлює актуальність даної наукової розвідки.

Мета статті - дослідити окремі аспекти суб'єктного складу договору перевезення вантажу морським транспортом, визначити особливості правового статус сторін договору та сформулювати пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства у сфері регулювання правового статусу сторін за договором перевезення вантажу морським транспортом.

Виклад основного матеріалу. Сторонами договору перевезення вантажів морським транспортом виступають перевізник та відправник вантажу, яких в переважній більшості наукових досліджень, прийнято називати учасниками процесу морського перевезення. Так, О. Клепікова, виділяє прямих учасників процесу перевезення - відправник, перевізник, одержувач та непрямих учасників процесу перевезення - суб'єктів, що організовують морське перевезення або сприяють його здійсненню в силу своєї господарської компетенції, а саме: експедитор, морський торговельний порт, морський агент [3, с. 150].

Виходячи із запропонованої класифікації, можна вести мову про те, що учасниками процесу морського перевезення вантажу виступають господарюючі суб'єкти, які організовують морські вантажні перевезення, сприяють їх здійсненню або здійснюють їх безпосередньо. Відтак, прямими учасниками процесу перевезення вантажу морським транспортом є суб'єкти господарювання, що безпосередньо здійснюють морські перевезення. Такими є сторони договору морського перевезення вантажу: відправник, перевізник, одержувач. Відправником за договором морського перевезення вантажу згідно зі ст. 133 Кодексу торговельного мореплавства України є особа, яка доручає перевізнику перевезти вантаж з порту відправлення у порт призначення і зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату [4].

Правовий статус відправника при цьому поєднується з таким учасником перевезення, як фрахтувальник. Ч. 2 ст. 133 КТМУ вказано, що фрахтувальником і фрахтівником визначаються особи, які уклали між собою договір фрахтування судна (чартер). Крім того, поняття договору фрахтування судна міститься у ст. 203 КТМУ, яка визначає сторонами договору судновласника і фрахтувальника, а не фрахтівника і фрахтувальника, а ст. 134 КТМУ відносить чартер до документів, що підтверджують наявність і зміст договору морського перевезення вантажу, а не договору фрахтування. Таким чином, в особі відправника на законодавчому рівні поєднано правовий статус відправника і фрахтувальника.

Однак, в юридичній літературі неодноразово наголошувалось, що правовий статус відправника не повинен ототожнюватися з правовим статусом фрахтувальника. Важливим елементом, який розмежовує цих двох суб'єктів є предмет їхніх зобов'язань. Відправник - це сторона в договорі морського перевезення вантажу, від імені якої вантаж подається до перевезення і яка зазначена відправником у перевізних документах незалежно від того, хто фактично здійснив відправку і навантаження. Предметом зобов'язань відправника є подання вантажу для перевезення у належному стані, оформлення транспортних документів своєчасно і повною мірою, а також внесення плати за перевезення. Іншими словами відправником є особа, яка відправляє вантаж і є стороною договору перевезення, фрахтувальником є сторона договору фрахтування [4].

Згідно з п.3 ст.1 Конвенції ООН про морське перевезення вантажів 1978 року, вантажовідправником є будь-яка особа, якою, або від імені якої, укладено договір морського перевезення вантажу з перевізником, або будь-яка особа, якою, або від імені якої, вантаж фактично здано перевізнику у зв'язку з договором морського перевезення. Отже, слід визнати, що предметом зобов'язань відправника є подання вантажу для перевезення, а фрахтувальника - використання судна для перевезень або інших цілей торговельного мореплавства. Разом з тим фрахтувальник вправі вступити у нові договірні відносини щодо здійснення перевезення і отримати статус перевізника; при цьому зобов'язання за двома різними договорами залишаються автономними.

З точки зору Т. Фадєєвої, правовий статус відправника полягає в тому, що він за договором морського перевезення є особою, яка здала вантаж до перевезення разом із необхідними перевізними документами, незалежно від того, хто фактично здійснив навантаження. Від відправника слід відрізняти експедитора, який здійснює фактичне відправлення вантажу, але не від свого імені, а від імені і за рахунок відправника [5, с. 29].

На нашу думку, питання визначення правового статусу відправника має розглядатися в таких аспектах: відправник як особа, що надає вантаж перевізнику за договором перевезення; відправник як фрахтувальник, який надає вантаж фрахтівнику на підставі чартеру; відправник як особа, що надає вантаж фрахтівнику на підставі чартеру, однак не є при цьому фрахтувальником. Отже, наведені вище міркування дозволяють стверджувати, що правовий статус відправника характеризується такими ознаками: по-перше, відправник вступає у договір перевезення від свого імені; по-друге, предметом зобов'язань відправника є надання вантажу разом з перевізними документами перевізнику; по-третє, відправник повинен бути зазначений як такий у перевізних документах.

Юридичним фактом, з яким пов'язується виникнення правовідносин між відправником і перевізником, є передача вантажу останньому. Відправниками можуть бути суб'єкти господарювання, яким вантаж належить на праві власності або інших законних підставах. Наявність відправника є суттєвою ознакою договору перевезення вантажу. Якщо перевізник подає одержувачеві вантаж, який йому належить, своїми засобами, то правовідносини щодо перевезення вантажу не виникають.

Таким чином, відправником за договором морського перевезення вантажу є такий суб'єкт господарювання, який вступає у договір від свого імені і зобов'язується у встановлений договором строк надати перевізнику для перевезення вантаж разом з перевізними документами, в яких відправник значиться як такий. Правовий статус відправника не є ідентичним правовому статусу фрахтувальника, тому у визначенні договору морського перевезення вантажу, не варто посилатися на фрахтувальника.

Іншою стороною договору перевезення вантажу морським транспортом є перевізник, функціональне призначення якого полягає у наданні транспортної послуги. П. Самойлович вважає, що фрахтівником (перевізником) є особа (юридична або фізична), яка здійснює перевезення вантажів, пасажирів і багажу на морських транспортних суднах морськими шляхами [6, с. 21]. На думку інших авторів, фрахтівник - сторона в договорі фрахтування, яка зобов'язується доставити вантаж за договором фрахтування, перевізник - сторона за договором морського перевезення, яка надає судно, приймає вантаж, здійснює за обумовлену винагороду переміщення вантажу і видає його в пункті призначення. Щодо фрахтівника, то його визначення зводиться і до розуміння сторони в договорі фрахтування, яка приймає на себе обов'язок здійснити за винагороду перевезення вантажу у порт призначення за умов надання всього судна, його частини або визначених судових приміщень [7, с. 135-138].

Як бачимо, існує два підходи у визначенні правового статусу перевізника: відповідно до першого, перевізник і фрахтівник є сторонами договору морського перевезення вантажу; відповідно до другого, - перевізник є стороною договору перевезення, а фрахтівник - стороною договору фрахтування, однак предмет зобов'язань однаковий - і одна, й інша сторона здійснюють переміщення вантажу.

Слді вказати, що Конвенція ООН про морське перевезення вантажів визначає терміни "перевізник" і "фактичний перевізник". Згідно зі ст.1 перевізником є будь-яка особа, якою або від імені якої з вантажовідправником укладено договір морського перевезення вантажу. Фактичним перевізником є будь-яка особа, якій перевізником доручено здійснити перевезення вантажу або частину перевезення, і включає будь-яку іншу особу, якій доручено здійснити перевезення. Конвенцією також передбачено, що в тих випадках, коли здійснення перевезення або частини його доручено фактичному перевізнику, навіть якщо це відображено в умовах договору морського перевезення, перевізник залишається відповідальним за все перевезення. Щодо перевезення, яке здійснюється фактичним перевізником, перевізник несе відповідальність за дії і упущення фактичного перевізника та його службовців і агентів, які діяли в межах своїх службових обов'язків. У тих випадках і в тій мірі, в якій і перевізник, і фактичний перевізник несуть відповідальність, ця відповідальність є солідарною. Таким чином, поняття "перевізник" і "фактичний перевізник" не є тотожними: перевізником є будь-який суб'єкт господарювання, від імені якого укладено договір морського перевезення вантажу. Фактичним перевізником є такий господарюючий суб'єкт, якому перевізник доручив здійснити все перевезення або його частину. В радянський період перевізниками вантажів морським транспортом були державні морські пароплавства, зокрема, Чорноморське, Дунайське, Азовське та інші. За- конодавець визначав державні морські пароплавства як самостійні господарюючі організації, що користуються правами юридичної особи і не відповідають по обов'язках держави та інших підприємств і організацій.

Нині в Україні перевізниками можуть бути не лише пароплавства, а й інші суб'єкти господарювання, що отримали ліцензію на здійснення перевезень у передбаченому законодавством України порядку. Правове становище перевізника може характеризувати його особливий статус - статус національного перевізника, який надається згідно з «Положенням про порядок надання морським і річковим судноплавним компаніям статусу національного перевізника», затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 21 червня 2001 р. № 668 [8].

Метою надання статусу національного перевізника підприємствам морського і річкового транспорту є створення умов для поліпшення транспортних зв'язків України з іншими державами та підвищення якості транспортних послуг і конкурентоспроможності вітчизняних судноплавних компаній на міжнародному ринку. Статус національного перевізника надається судноплавній компанії, якщо вона відповідає наступним вимогам: має оформлену, відповідно до законодавства ліцензію на надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів морським, річковим транспортом; є юридичною особою України та використовує для перевезень флот під Державним Прапором України; діяльність компанії відповідає вимогам КТМУ та законодавству України; пройшла перевірку Міжнародної аудиторської організації.

Судноплавна компанія, якій надано статус національного перевізника, повинна забезпечувати: перевезення вантажів за державним замовленням; першочергове виконання зобов'язань, що випливають з міжнародних договорів України; виконання окремих завдань Кабінету Міністрів України щодо перевезень морськими та річковими суднами; належний рівень безпеки судноплавства; виробничу діяльність відповідно до вимог захисту навколишнього природного середовища.

Національний перевізник має право на одержання вантажів в українських та іноземних портах для перевезень, пов'язаних з виконанням: державних програм або економічних проєктів; зовнішньоторговельних контрактів на поставки товарів пріоритетного (стратегічного) експорту; експортних вантажних поставок у рамках державних квот; експортних вантажних поставок для вітчизняних підприємств, яким надаються державні субсидії; імпортних поставок, що фінансуються за рахунок державних або іноземних кредитів, які надаються під гарантії Кабінету Міністрів України. Судноплавна компанія, яка має статус національного перевізника, може бути позбавлена цього статусу у разі невиконання вищенаведених вимог [9, с. 7].

Таким чином, перевізник - це суб'єкт господарювання, який на виконання умов договору морського перевезення вантажу зобов'язується перевезти доручений йому відправником вантаж з порту відправлення в порт призначення і видати його одержувачу. Перевізник є стороною договору морського перевезення вантажу і зазначається як такий у відповідних транспортних документах. Одержувачем вантажу, згідно з положеннями ст.133 КТМУ, є особа, яка уповноважена на одержання вантажу.

В юридичній літературі склалися три наукові позиції з питання правового статусу одержувача: одержувач як третя особа, на користь якої укладено договір морського перевезення вантажу; одержувач разом з відправником є однією стороною в договорі морського перевезення вантажу; одержувач є самостійною стороною в договорі морського перевезення вантажу [10, с. 12].

На наше переконання, конструкція договору перевезення вантажу як договору на користь третьої особи - одержувача дозволяє розмежовувати правовідносини одержувача з перевізником та одержувача з відправником. В основу такого висновку покладено наступні міркування: правовідносини одержувача з відправником лежать за межами договору перевезення, однак є дійсною підставою надання одержувачу вантажу права вимагати виконання цього договору. Оскільки третій особі - одержувачу надається право вимагати виконання договору, а обов'язок, відповідно до цього права одержувача покладено на боржника - перевізника, то на підставі договору перевезення у одержувача, як особи уповноваженої, виникають правовідносини лише з перевізником, як особою, зобов'язаною, а не з відправником, бо він жодних обов'язків щодо одержувача за договором перевезення на себе не приймає. Відносини відправника з одержувачем, незалежно від їх характеру і правової природи, не стосуються і не є обов'язковими для перевізника. Таким чином, право вимагати від перевізника видачі одержувачу вантажу виникає вже при укладанні договору, а реалізація цього права відбувається пізніше.

Розуміння договору морського перевезення вантажу як договору на користь третьої особи в юридичній літературі обґрунтовується так само трьома теоріями. За змістом першої, виникнення прав одержувача поряд з правами відправника супроводжується підписанням транспортного документу. Отже, разом з відправником за його волею з'являється уповноважена особа - одержувач, і тому відправник сам себе позбавляє можливості змінити умови договору. Друга теорія передбачає виникнення прав одержувача з моменту прибуття вантажу у місце призначення, і саме з цього моменту одержувач набуває право розпоряджатися вантажем. Відправник поступаючись місцем одержувачу, не вибуває з договору, але залишається пов'язаним з правами одержувача. Якщо одержувач відмовляється від своїх прав, то відправник знову стає повноправним агентом. Третя теорія обґрунтовується правом розпорядження вантажем і передбачає, що право розпоряджатися вантажем під час перевезення має той, у кого на законних підставах знаходиться транспортний документ, який забезпечує право одержати вантаж. Це право може мати і відправник, і одержувач, а також інший законний утримувач цього документа.

На думку деяких науковців, питання визначення правового статусу одержувача передбачає поєднання правового статусу одержувача і відправника, тобто, визнання їх однією стороною в договорі. По-перше, ст.133 КТМУ вказує на одержувача як самостійну сторону договору, яка має певні зобов'язання; по-друге, ст.1 Конвенції ООН про морське перевезення вантажів 1978 р. визначає три сторони договору морського перевезення вантажу: перевізник (фактичний перевізник), вантажовідправник, вантажоодержувач - особа, що уповноважена на отримання вантажу; по- третє, одержувач має права і обов'язки, відмінні від прав і обов'язків відправника та перевізника; по- четверте, одержувач вступає в договір від свого імені, а тому від свого імені несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків; по-п'яте, одержувач зазначається як такий у транспортних документах (коносамент, чартер, накладна) [4, с. 153].

Таким чином, одержувач - це такий суб'єкт господарювання, який відповідно до умов договору морського перевезення вантажу має право вимагати видачі вантажу і зобов'язується сплатити провізну плату, якщо того вимагають умови договору. Одержувач є самостійною стороною договору морського перевезення вантажу.

Непрямими учасниками процесу перевезення є суб'єкти, які сприяють виконанню договору морського перевезення вантажів. Такі суб'єкти визначено окремою групою, оскільки вони: по-перше, не є сторонами договору морського перевезення вантажу, по-друге, сприяють здійсненню морського перевезення, оскільки мають господарську компетенцію. Непрямі суб'єкти не беруть безпосередньо участі в договорі перевезення, їх повноваження витікають з інших договірних засад або з їх функціонального призначення.

У практиці торговельного мореплавства, як правило, перевізник є судновласником, а тому варто відзначити, що у таких випадках представником перевізника є капітан судна. З іншої сторони, капітан є водночас представником відправника або одержувача вантажу, залежно від договірних умов щодо права власності на вантаж під час його транспортування. Виконуючи обидві функції разом, капітан судна є особою, що має свій інтерес щодо своєчасної та належної доставки вантажу, його обов'язки пов'язані з піклуванням про вантаж, а саме: перевезення вантажу до місця призначення; використання права застави вантажу; видача вантажу одержувачу та інші.

Капітан, у межах наданих йому повноважень, має право викинути вантаж за борт судна (у випадках, встановлених законодавством) або здійснити продаж пошкодженого вантажу.

Представництво інтересів вантажовідправника та вантажоодержувача під час перевезення вантажів морським транспортом здійснює експедитор. Відносини учасників транспортно-експедиційної діяльності встановлюються на основі договорів [11, с. 140].

Непрямим учасником морського перевезення вантажу є морський торговельний порт. Згідно з ч.1 ст.73 КТМУ порт є державним транспортним підприємством, призначеним для обслуговування суден, пасажирів і вантажів на відведених порту території і акваторії, а також перевезення вантажів і пасажирів на суднах, що належать йому. Морські порти є такими суб'єктами господарювання, що сприяють здійсненню процесу перевезення вантажів морським транспортом шляхом виконання вантажних операцій, здійснення контролю за безпекою мореплавства, а також забезпечують перевезення на власних морських суднах, виступаючи при цьому перевізником - стороною договору морського перевезення вантажу.

Непрямим учасником процесу перевезення вантажів морським транспортом є морський агент. Морське агентування - це обслуговування морських суден у портах морськими агентами. У морському порту або поза його територією як постійні представники судновласника діють агентські організації (морський агент), які за договором морського агентування за винагороду зобов'язуються надавати послуги в галузі торговельного мореплавства. При виконанні договору морського агентування морський агент, що діє від імені судновласника, може також діяти на користь іншої договірної сторони, якщо вона їїна те уповноважила і якщо судновласник не заперечує (ст.116 КТМУ).

Отже, морський агент виконує посередницьку діяльність, суть якої полягає в тому, що морський агент є посередником між судновласником, судно якого він обслуговує, і різними організаціями та особами, які мають відношення до морського перевезення вантажу.

Посередницька діяльність полягає у наданні допомоги капітану судна шляхом орієнтування його в обставинах місцевості та надання відповідної інформації. Техніка агентського обслуговування включає: по- перше, кларірування суден - виконання митних, портових формальностей та оформлення документів для здійснення вантажних операцій; по-друге, надання послуг технічного і комерційного характеру - здійснення бункеровки, ремонту суден, навантаження тощо.

Діяльність морських агентів сприяє швидкому та належному виконанню договору перевезення.

Це пояснюється тим, що послуги морського агента зменшують експлуатаційні витрати перевізника і забезпечують своєчасність вантажних операцій. Отже, агентування морського торговельного флоту - це обслуговування суден в морських і річкових портах України, що здійснюється судновим агентом. Судновий агент - це будь-яка особа (фізична або юридична), яка бере участь від імені і за рахунок власника, фрахтівника, оператора судна або власника вантажу в наданні послуг у галузі морських перевезень.

Таким чином, до непрямих учасників перевезення відносяться експедитор, морський порт і морський агент; вони не є сторонами договору морського перевезення вантажу, їх призначення - організувати морське перевезення вантажів та сприяти його здійсненню [12, с. 301].

Висновки. Морські перевезення вантажів є невід'ємною частиною торгівлі всередині держави, так і поза нею. Договір морського перевезення вантажів - це один з незвичайних і складних видів транспортного договору, який відображає специфіку та звичаї відносин, безпосередньо пов'язаних з морським торговим мореплавством. Предметом даного договору є діяльність, пов'язана з переміщенням вантажу морем з одного місця в інше. Але слід врахувати, що при цьому відправника або фрахтувальника буде цікавити не тільки ефект такої діяльності, тобто факт наявності вантажу в пункті призначення, але і сам процес здійснення цієї діяльності. Розрізняють різні види перевезень морським транспортом: внутрішні морські перевезення; зовнішні перевезення, вони включають в себе такі види перевезень як: міжнародні морські перевезення вантажів, які здійснюються при експорті та імпорті товарів; міжнародні морські перевезення, що здійснюються між різними іноземними портами. Сторонами даного договору є транспортні організації, а саме вантажовідправник і перевізник.

Список використаних джерел:

1. Review of Maritime Transport 2015. Report by the UNCTAD secretariat. United Nations, New York and Geneva. URL: http://unctad.org/en/pages/ PublicationWebflyer.aspx?publicationid=1374.

2. Михайличенко К. Державна політика у сфері торговельного мореплавства. Зовнішня торгівля, економіка, фінанси і право. 2016. № 5. с. 55-70.

3. Клепікова О. Правовий статус учасників процесу морського перевезення вантажу. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. 2007. № 74-76. С. 150154.

4. Кодекс торговельного мореплавства України від 23.05.1995. Відомості Верховної Ради України. 1995. № 47. Ст. 349.

5. Фадеєва Т.А. Договір перевезення вантажу. Львів: 1991. 210 с.

6. Самойленко Г.В. Договір перевезення вантажів у внутрішньому водному сполученні: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: спец. 12.00.03. Харків: 2003. 20 с.

7. Демиденко В.В., Шемякін А.Н., Балобанов А.О. Морське право України. Одеса: 1996. 238 с.

8. Про затвердження «Положення про порядок надання морським і річковим судноплавним компаніям статусу національного перевізника»: Постанова Кабінету Міністрів України від 21 червня 2001 р. № 668. Офіційний вісник України. 2001. № 25. Стор. 30. Стаття 1115. Код акта 19187/2001.

9. Подцерковний О.П. Правове закріплення стратегії розвитку морегосподарського комплексу в Україні. Нормативні, управлінські та міжнародні аспекти розвитку економіки та права: матеріали Першої наук.-практ. конф. (Одеса, 2 вересня 2014). Одеса: Юридична література. 2014. C. 5-10.

10. Лукасевич-Крутник І. Одержувач вантажу як учасник договірних відносин із надання транспортних послуг. Підприємництво, господарство і право. 2019. № 1. С. 8-13.

11. Сумкін С.О. Загальна характеристика договору перевезення пасажира та багажу. Науковий вісник Ужгородського національного університету. 2016. Вип. 36. Том 1. С. 140-143.

12. Транспортне право: бібліографічний довідник. За ред. Н. Л. Шелухіна. Донецьк: Цифрова типографія. 2010. 573 с.

Размещено на Allbest.ru