Актуальні питання добровільного встановлення батьківства за сімейним законодавством України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національної академії внутрішніх справ

Актуальні питання добровільного встановлення батьківства за сімейним законодавством України

Горбунова Олена Василівна -- аспірант кафедри цивільно-правових дисциплін

Анотація

Розглянуто загальні положення сімейного законодавства України про визначення походження дитини у тих випадках, коли жінка та чоловік, у яких народилася дитина, не перебувають у шлюбі. Встановлено, що поняття «встановлення батьківства» та «визнання батьківства» є різними за своїм змістом та сутністю. Проаналізовано та досліджено особливості такого юридичного факту як добровільний порядок визначення походження дитини, а також основні законодавчі положення щодо добровільного порядку визначення походження дитини.

Ключові слова: походження дитини, батьківство, материнство, встановлення батьківства, материнства, добровільне встановлення батьківства, добровільний порядок визначення походження дитини.

Аннотация

Рассмотрены общие положения семейного законодательства Украины об определении происхождения ребенка в тех случаях, когда женщина и мужчина, у которых родился ребенок, не состоят в браке. Установлено, что понятия «установление отцовства» и «признание отцовства» различны по своему содержанию и сущности. Проанализированы и исследованы особенности такого юридического факта как добровольный порядок определения происхождения ребенка, а также основные законодательные положения о добровольном порядке определения происхождения ребенка.

Ключевые слова: происхождение ребенка, отцовство, материнство, установление отцовства, материнства, добровольное установление отцовства, добровольный порядок определения происхождения ребенка.

Abstract

O.V. Horbunova Current Issues of Freewill Establishment of Paternity under the Family Law of Ukraine

Olena V. Horbunova -- PhD student of civil law disciplines department, National Academy of Internal Affairs (1 Solomianska Square, Kyiv, 03035, Ukraine)

The work analyzes general provisions of the family legislation of Ukraine on determining the origin of the child in cases where the biological parents are not married and applied for a joint application for registration of the child's birth. It is established that the concepts of “establishment of paternity ” and “recognition of paternity ” differ in content and essence. The author analyzes and studies the peculiarities of such a legal fact as the freewill procedure for determining the origin of a child. The article also analyzes the main legislative provisions on the freewill procedure for determining the origin of the child. It also points out main legal consequences of determining the origin of the child for the parents and for the child, namely: the establishment of legal relations not only between the child and the father, but also between the child and relatives in the paternal line, corresponds to the former and the latter a set of legal rights and responsibilities. Besides, it is proved that the establishment of paternity should be understood as the emergence of a certain legal regime under which there are mutual rights and obligations of the child and persons in respect of paternity: recognition of paternity - confirmation of the origin of the child from the parents, and this is the basis for execution of some child's rights - the right to know his parents, the right to inherit, etc.

The author also proves that each subject of the relationship - mother, father, child, - benefits from establishing paternity. The benefits include: sharing parental responsibility and additional financial security of the family; legal establishment of parental rights and responsibilities; entering the name into the child's birth certificate; the possibility of obtaining the right to communicate, decide on the child's place of residence, legal guardianship (patronage) in court; the right to participate in the adoption procedure or other legal procedures related to the child; legally established identification of the father; entering the father's name in the birth certificate; information about family history; financial support by both parents; the right to health insurance, social security, benefits belonging to the father; the right to inherit in the event of the death of the father.

Keywords: origin of the child; paternity (fatherhood, motherhood); establishment of fatherhood, establishment of motherhood; freewill establishment of paternity; freewill procedure for determining the origin of the child.

Постановка проблеми

Досліджуючи питання визначення походження дитини, не можна не погодитись із висновками науковців, які стверджують, що проблема встановлення походження дітей залишається однією з найбільш важливих проблем сімейного права та цивільного судочинства на сучасному етапі розвитку суспільства [1, с. 88]. Дійсно, соціальні зміни, лібералізація усіх сфер життя суспільства зумовили виникнення кризи традиційної сім'ї, поширення різних форм фактичних шлюбів, що призвело до збільшення кількості дітей, народжених поза шлюбом. За таких обставин, закономірно виникає питання, яким чином оформити відносини дитини з другим із батьків - біологічним батьком. Якщо встановлення походження дитини від матері, як правило, не викликає жодних проблем, то встановлення походження дитини від батька значно складніше, так як соціальний статус батьківства визначений значно менше. Перш за все, це, обумовлено біологічними особливостями народження дитини - тим, що зв'язки дитини з батьком менш виражені, а також тим, що історично інститут батьківства зародився набагато пізніше, ніж інститут материнства.

В юридичній літературі підкреслюється, що народження дитини - визначна по своєму значенню подія. По-перше, тому що на світ з'являється іще один громадянин, і по-друге, тому що жінка та чоловік набувають нового статусу - вони стають батьками [2, с. 243]. В сенсі наведеного, поділяємо і точку зору Л. С. Андрєєвої, яка вказує, що батьківські права - найцінніше людське благо, оскільки вони служать задоволенню почуття любові, потреби громадянина і суспільства виростити дитину корисною людиною [3, с. 44].

Варто також вказати, що для набуття батьківського статусу не має значення наявність зареєстрованого шлюбу. Такі вимоги морального характеру. Що ж до вимог правового характеру, то їхньою основою виступає походження дитини від даних матері і батька, засвідчене у порядку, встановленому законом. сімейний законодавство шлюб

Як бачимо, існуючі між чоловіком та жінкою сімейні відносини, трансформуються у відносини батьківські лише за умови, що їхнє батьківство засвідчене у певному порядку.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблематика визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі залишається дискусійною у науці сімейного права. Серед представників вітчизняної та зарубіжної доктрини, які дотичні до дослідження питань, пов'язаних із встановленням батьківства, материнства, виникнення батьківських прав та обов'язків слід виділити таких, як: М. В. Антокольська, Ю. Ф. Беспалов, Т. В. Боднар, В. І. Борисова, Є. В. Вавілін, В. А. Ватрас, І. В. Венедіктова, Є. М. Ворожейкін, В. С. Гопанчук, М. М. Дякович, І. В. Жилінкова, І. С. Канзафарова, Р. А. Майданик, В. П. Мироненко, О. М. Нєчаєва, О. Й. Пергамент, Л. М. Пчелінцева, З. В. Ромовська, С. О. Сліпченко, І. В. СпасибоФатєєва, С. Я. Фурса, Є. О. Харитонов, О. І. Харитонова, Ю. С. Червоний, Я. М. Шевченко та б. ін.

Мета статті - на основі теоретичного аналізу виділити особливості визначення походження дитини від батьків, шлюб між якими не зареєстровано в органах державної реєстрації актів цивільного стану.

Виклад основного Визначення походження дитини батьківства (материнства) має значення. По-перше, шляхом батьківства реалізується важливе право дітей знати своїх батьків, що в свою чергу є реальною гарантією, яка визначає рівність дітей у нашому суспільстві (відповідно до ст. 52 Конституції України діти рівні у своїх правах незалежно від того, народжені вони в шлюбі чи поза ним). І по-друге, мова йде не тільки про запис осіб, як матері та батька дитини, а про покладення на них складного комплексу батьківських прав та обов'язків передбачених чинним законодавством [2, с. 244].

Відповідно до сімейного законодавства, походження дітей юридично оформляється шляхом реєстрації їх народження в органах державної реєстрації актів цивільного стану. А саме визначення походження дитини можливе: від матері та батька, які перебувають у шлюбі між собою; від батька, матері при застосуванні допоміжних репродуктивних технологій; від батька у разі повторної реєстрації шлюбу з її матір'ю; від батьків, які не перебувають у шлюбі між собою (в цьому випадку походження дитини може бути встановлено за заявою жінки та чоловіка, за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини та за рішенням суду).

Найбільш поширеним порядком визначення походження дитини від жінки та чоловіка, які не перебувають між собою у шлюбі, є добровільне встановлення батьківства.

Добровільне визнання батьківства є юридичним фактом, з яким закон пов'язує виникнення правових відносин між батьком і його дитиною, народженою поза шлюбом. Як писав В. О. Рясенцев, добровільне визнання батьківства, є односторонній безповоротний юридичний акт, який здійснюється в органах реєстрації актів цивільного стану і породжує правовідносини між батьком і дитиною [4, с. 137]. Визнання дитини своєю, без дотримання цього порядку, не призводить до реєстрації батьківства, до офіційного підтвердження кровного споріднення, хоча в ряді випадків може бути розцінено як достовірний доказ визнання батьківства і бути підставою для задоволення позову про встановлення батьківства. Визнання батьківства у добровільному порядку є безвідкличним волевиявленням особи з моменту, коли проведено відповідний запис в актовій книзі, однак за наявності певних обставин (доведених у суді), особі надається право оспорити такий запис. Слід також підкреслити, що визнання батьківства допускається по відношенню до всіх дітей, в тому числі, народжених поза шлюбом.

На думку В. С. Левші, добровільне встановлення батьківства - це юридичний акт батька дитини, який не перебуває у шлюбі з її матір'ю і спрямований на виникнення правовідносин між батьком і дитиною. Як будь- який юридичний акт встановлення батьківства передбачає наявність у суб'єкта, що його здійснює, відповідного рівня свідомості та волі. Звідси випливає, що особа, визнана судом недієздатною, внаслідок психічного розладу не може добровільно визнати своє батьківство [5, с. 37].

Таким чином, підставою виникнення взаємних прав та обов'язків батьків і дітей є кровне споріднення, походження дітей від певних батьків. Разом з тим, варто погодитись із позицією О. В. Розгон, яка зазначає, що біологічне походження спричинює встановлення лише моральних обов'язків батьків і дітей. Авторка справедливо наголошує, що факт народження дитини породжує виникнення біологічного та морального зв'язку між нею та її батьком і матір'ю, і у цьому випадку має значення визначення походження дитини від батьків [6, с. 103]. Однак, на наше переконання, встановлення та визнання батьківства - категорії далеко не однакові. У першому випадку йдеться про встановлення правового режиму, за якого виникають взаємні права та обов'язки дитини й осіб, щодо яких установлене батьківство. У другому випадку йдеться про підтвердження походження дитини від батьків, що є підставою для здійснення деяких прав дитини: права знати своїх батьків, права на спадкування тощо.

Відповідно до ст. 126 СК України походження дитини від батька визначається за заявою жінки і чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. В цій заяві батько дитини виражає своє волевиявлення, спрямоване на її визнання, а мати дитини в свою чергу дає згоду на визнання цього чоловіка батьком дитини. Оскільки заява виходить від обох батьків, на перший погляд може здатися, що тут на визнання батьківства спрямована і воля матері. Проте в дійсності, на встановлення правовідносин з дитиною, спрямована лише воля батька. Мати дитини лише виражає згоду відносно того, що даний чоловік визнає себе батьком її дитини. Сама ж мати уже перебуває у правовідносинах з дитиною.

Спільна заява матері та батька, які не перебувають у шлюбі між собою, може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану. У разі подання такої заяви до народження дитини до неї додається довідка медичного закладу про вагітність жінки. Свого часу класик радянського сімейного права О. Й. Пергамент підкреслювала, що не існує перешкод для подачі заяви про визнання дитини, яка ще не народилася [7, с. 38]. Це може пояснюватися тим, що не виключений факт, що подання такої заяви після народження дитини може бути ускладненою або взагалі неможливою в силу різних об'єктивних або скоріше суб'єктивних обставин.

Цікавою є думка іншого радянського цивіліста - Д. М. Чечота, який зазначав, що «визнання себе батьком дитини це право, а не обов'язок батька. Сама по собі відсутність заяви про визнання батьківства, зовсім не означає заперечення свого батьківства» [8, с. 66]. Якщо зважати на причину, за якою батько не може подати заяву про визнання свого батьківства - не знає про народження дитини, або ж перебуває у тривалому відрядження, ув'язнений тощо, то закон лояльно ставиться до таких осіб, і в останніх випадках надає можливість визнати своє батьківство шляхом подання відповідної заяви через представника. Але, якщо заява не подається внаслідок інших обставин, то це необхідно розцінювати як небажання відповідати за свої вчинки, і дає право матері дитини на звернення до суду.

Ми щойно згадували, що у випадку, коли заява про визнання батьківства не може бути подана чоловіком особисто, вона може бути подана через представника (повноваження якого мають бути нотаріально посвідчені) або ж надіслана поштою, так само за умови її нотаріального посвідчення. Подані окремо заяви батька і матері про встановлення батьківства по суті, як підкреслює О. М. Нечаєва, - є їх спільною заявою [9, с. 13]. Отже, в який би спосіб не було подано заяву про встановлення батьківства, органи державної реєстрації актів цивільного стану не повинні з'ясовувати чи виходить вона від дійсного батька. Оскільки заявник виявив свою волю, його клопотання повинно бути задоволеним - він має бути записаним батьком дитини, яку визнав своєю.

Інший аспект цього питання - законом встановлено, що чоловік, який не перебуває у шлюбі з матір'ю дитини, може подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану заяву про визнання себе батьком дитини, мати якої померла або оголошена померлою, визнана недієздатною, безвісно відсутньою, позбавлена батьківських прав, або якщо мати дитини не проживає з нею не менш як шість місяців і не проявляє про неї материнської турботи та піклування (ч.1 ст.127 СК). Умовою прийняття такої заяви від чоловіка, який вважає себе батьком дитини, є запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень відповідно до ч.1 ст. 135 СК, тобто відомості про батька у свідоцтві про народження дитини внесені за вказівкою матері, що в свою чергу означає неможливість виникнення спору щодо батьківства з іншою особою. У разі відмови органом державної реєстрації актів цивільного стану у визнанні особи батьком дитини, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Разом з тим, батьківство за позовом чоловіка, який вважає себе батьком дитини, не може бути встановлено по відношенню до дітей, які досягли повноліття і якщо вони заперечують проти цього. За життя матері і можливості встановлення її місця перебування, визначення батьківства за вимогою батька може мати місце лише в тих випадках, коли мати підтвердить, що особа, яка вимагає встановлення свого батьківства, в дійсності є батьком дитини. Як ми уже підкреслили, встановлення батьківства по відношенню до дітей, які досягли повноліття, допускається лише за їх згодою. Таке правило встановлено виходячи із того, що якщо повнолітній вважає, що особа, яка може бути визнана її батьком, проявляла щодо нього турботу, надавала (чи надає) матеріальну підтримку, то він може дати таку згоду, усвідомлюючи, що після встановлення батьківства і на нього можуть бути покладені законом певні обов'язки, зокрема по утриманню непрацездатного батька або ж родичів батька. На наш погляд, дуже точно з цього приводу висловлювались К. К. Червяков та І. С. Хламов: «Було б несправедливим по відношенню до повнолітньої особи встановлювати батьківство, а разом з тим і накладати на нього і відповідні обов'язки, якщо на його думку для цього немає підстав [10, с. 13]. Більше того уявляється правильним положення про те, що у разі досягнення дитиною повноліття на момент реєстрації батьківства, запис про це повинен бути проведений тільки за згодою повнолітньої особи.

Наступний момент - законом встановлено, що факт перебування батька дитини в шлюбі з іншою жінкою, не є перешкодою для визнання ним свого батьківства. Крім того, своє батьківство чоловік може визнати укладаючи шлюб з матір'ю дитини. Але при цьому орган державної реєстрації актів цивільного стану не має права записати цього чоловіка батьком дитини без його згоди на це. Якщо запис зроблено всупереч цьому правилу, він визнається незаконним і підлягає анулюванню за позовом даного чоловіка, якщо за його скаргою цього не зроблено органом державної реєстрації актів цивільного стану.

Визнання батьківства по відношенню до дитини, народженої поза шлюбом, можливо не тільки з боку повнолітніх осіб, але і з боку неповнолітніх осіб. В законі відсутнє пряме посилання відносно того, чи може визнати своє батьківство неповнолітня особа, але і не обумовлено, що визнання батьківства може виходити тільки від повнолітніх, тоді як в інших випадках обмеження, пов'язані з віком, в законі встановлені (укладення шлюбу, можливість бути усиновлювачем, опікуном). У цьому випадку не можна не погодитись з В. О. Рясенцевим який вважає, що це свідчить про те, що законодавець не мав на увазі виключити визнання батьківства з боку неповнолітніх [4, с. 139]. Таку ж позицію відстоює і М. В. Антокольська [11, с. 174]. І дійсно, було б нелогічним вважати, що стати батьком неповнолітній може, а визнати своє батьківство ні. До уваги повинно прийматися і наступне: народження неповнолітньою дівчиною дитини, автоматично тягне за собою запис про її материнство, у зв'язку з чим є позбавленою будь-якого сенсу відмова у провадженні такого запису по відношенню до неповнолітнього батька цієї дитини. Тим більше, що законодавець допускає можливість батьківства та материнства неповнолітніх, санкціонуючи їхні шлюби уже в 16-річному віці (ч. 2 ст. 23 СК). Реєстрація батьківства неповнолітніх уявляється можливим іще і тому, і на цьому наголошує Н. М. Єршова, що «зниження шлюбного віку викликає досить суттєві наслідки з точки зору цивільної дієздатності особи» [12, с. 34]. Крім того, не можемо іще раз не згадати В. О. Рясенцева, який підкреслив два принципово важливих моменти: акти сімейно-шлюбного характеру не вчиняються через представників, тому і визнання батьківства не може бути пов'язано зі згодою батьків; неповнолітні особи, які фактично стали батьками, повинні бути визнані здатними особисто виразити свою волю в загсі, щоб і юридично бути такими [4, с. 167]. Разом з тим, законом встановлена норма, яка зобов'язує органи РАЦСу повідомляти про наявність заяви про визнання батьківства неповнолітніми особами їхнім законним представникам. Зокрема, якщо зі спільної заяви батьків вбачається, що чоловік, який визнав себе батьком дитини, є неповнолітнім, орган державної реєстрації актів цивільного стану в триденний термін зобов'язаний повідомити батьків (чи одного з них), опікуна, піклувальника неповнолітнього про запис його батьком дитини [Постанова зміна імені]. У разі, якщо повідомити батьків, опікуна, піклувальника неповнолітнього неможливо, орган державної реєстрації актів цивільного стану повинен повідомити орган опіки та піклування про запис неповнолітнього батьком дитини (ч.2 ст.126 СК). Не можемо поділити логіку міркувань Ю. С. Червоного, який зазначає, що «неповнолітня особа може не усвідомлювати у повному обсязі всіх наслідків добровільного визнання свого батьківства, що у разі такого визнання, права та обов'язки виникають не тільки у неповнолітнього, а і у його батьків» [13, с. 226]. Очевидно треба вести мову про такі випадки, коли неповнолітній, не будучи біологічним батьком дитини, дає згоду на запис його батьком дитини. В такому випадку є виправданою точка зору як науковців, так і законодавця про те, що при визнанні батьківства неповнолітнім, необхідна згода його батьків. Якщо ж неповнолітній є фактичним (біологічним) батьком, то навряд чи необхідно бережно і делікатно ставитись до факту народження від нього дитини. Важко уявити не усвідомлення ним (а вірніше нерозуміння) того, що по-перше, статевий зв'язок призводить до зачаття дитини, і по- друге, що народження дитини матиме наслідки не тільки для дівчини-матері, а й для хлопця- батька.

Якщо ставити проблему так однобоко, то необхідно відмовитись від ключового принципу сімейного права - рівності чоловіка і жінки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї.

Нами підкреслювалось, що визнання батьківства є безповоротним юридичним фактом. Особа, яка добровільно визнала себе батьком дитини, не може з часом вимагати від органу державної реєстрації актів цивільного стану анулювати запис про її батьківство, керуючись будь-якими міркуваннями, що виникли у неї згодом. Проте допускається можливість оспорення запису про батьківство в судовому порядку, якщо буде встановлено, що в дійсності ця особа не є батьком дитини. Однак, якщо особа знала, що не є батьком дитини, але визнала своє батьківство, то оспорювання батьківства взагалі не допускається.

Висновки

1. Добровільне встановлення батьківства здійснюється в безспірному порядку через органи державної реєстрації актів цивільного стану, які в цьому відношенні виконують реєстраційну функцію. Саме тому іноді добровільний порядок встановлення батьківства називають реєстраційним. Визнання батьківства тягне за собою дуже важливий наслідок - встановлення правовідносин не тільки між дитиною та батьком, а і між дитиною та родичами по батьківській лінії, що означає виникнення, як в одних, так і в інших, цілого комплексу юридичних прав та обов'язків.

Під встановленням батьківства слід розуміти виникнення певного правового режиму, за якого виникають взаємні права та обов'язки дитини та осіб, щодо яких установлено батьківство: визнання батьківства - підтвердження факту походження дитини від батьків, що є підставою для здійснення окремих прав дитини - право знати своїх батьків, право на спадкування тощо.

Перевагами встановлення батьківства для матері є: поділ батьківської відповідальності та додаткова фінансова безпека сім'ї; для батька - юридичне встановлення батьківських прав та обов'язків; внесення імені в свідоцтво про народження дитини; можливість отримання прав на спілкування, вирішення місця проживання дитини, опіку (піклування) в судовому порядку; право на участь в процедурі усиновлення чи інших юридичних процедурах, пов'язаних з дитиною; для дитини - юридично оформлене встановлення особи батька; внесення імені батька до свідоцтва про народження; інформація про сімейний анамнез; фінансова підтримка обох батьків; право на медичне страхування, соціальне забезпечення, пільги, які належать батьку, право спадкування у випадку смерті батька.

Список використаних джерел

1. Пурге А. Р. Правовые проблемы установления отцовства в России. Евразийский юридический журнал. 2012. № 2 (45). С. 88-103.

2. Сімейне право України. Підручник: за заг. ред. В.П. Мироненко. Київ: Правова єдність. 2008. 477 с.

3. Андреева Л.С. Историко-правовой аспект осуществления родительских прав. Евразийский юридический журнал. 2012. № 2 (45). С. 44-46.

4. Рясенцев В.А. Советское семейное право. Москва: Юридическая література. 1982. 256 с.

5. Левша В.С. Особенности установления происхождения детей лицами, не состоящими в официально зарегистрированном браке. Вестник Сибирского института бизнеса и информационных технологий. 2013. № 1. С. 37-40.

6. Розгон О.В. Практичні аспекти визнання батьківства в Україні. МЕН (мала енциклопедія нотаріуса). 2017. № 2 (92). С. 103-112.

7. Пергамент А. Установление отцовства в судебном порядке. Социалистическая законность. 1971. № 7. С.34-38.

8. Чечот Д.М. Применение нового брачно-семейного законодательства. Советское государство и право. 1970. № 10. С.61-68.

9. Нечаева А.М. Права и обязанности родителей по воспитанию детей. Москва: Московский рабочий. 1973. 128 с.

10. Червяков К., Хламов И. Дела об установлении отцовства и факта признания отцовства. Советская юстиция. 1969. № 12. С. 12-13.

11. Антокольская М.В. Семейное право. Учебник. Москва: Юристь. 1996. 366 с.

12. Ершова Н.М. Вопросы семьи в гражданском праве. Москва: Юридическая литература. 1977. 176 с.

13. Сімейне право України: підручник: за заг. ред. Ю.С.Червоного. Київ: Істина. 2004. 400 с.

References

1. Purhe A. R. Pravovie problemi ustanovlenyia ottsovstva v Rossyy. Evrazyiskyi yurydycheskyi zhur- nal. 2012. № 2 (45). S. 88-103.

2. Simeine pravo Ukrainy. Pidruchnyk: za zah. red. V.P. Myronenko. Kyiv: Pravova yednist. 2008. 477 s.

3. Andreeva L.S. Ystoryko-pravovoi aspekt osushchestvlenyia rodytelskykh prav. Evrazyiskyi yurydy- cheskyi zhurnal. 2012. № 2 (45). S. 44-46.

4. Riasentsev V.A. Sovetskoe semeinoe pravo. Moskva: Yurydycheskaia literatura. 1982. 256 s.

5. Levsha V.S. Osobennosty ustanovlenyia proyskhozhdenyia detei lytsamy, ne sostoiashchymy v ofytsyalno zarehystryrovannom brake. Vestnyk Sybyrskoho ynstytuta byznesa y ynformatsyonnikh tekhnolohyi.

6. № 1. S. 37-40.

7. Rozghon O.V. Praktychni aspekty vyznannia batkivstva v Ukraini. MEN (mala entsyklopediia notari- usa). 2017. № 2 (92). S. 103-112.

8. Perhament A. Ustanovlenye ottsovstva v sudebnom poriadke. Sotsyalystycheskaia zakonnost. 1971. № 7. S.34-38.

9. Chechot D.M. Prymenenye novoho brachno-semeinoho zakonodatelstva. Sovetskoe hosudarstvo y pravo. 1970. № 10. S.61-68.

10. Nechaeva A.M. Prava y obiazannosty rodytelei po vospytanyiu detei. Moskva: Moskovskyi rabo- chyi. 1973. 128 s.

11. Cherviakov K., Khlamov Y. Dela ob ustanovlenyy ottsovstva y fakta pryznanyia ottsovstva. So- vetskaia yustytsyia. 1969. № 12. S. 12-13.

12. Antokolskaia M.V. Semeinoe pravo. Uchebnyk. Moskva: Yuryst. 1996. 366 s.

13. Ershova N.M. Voprosi semy v hrazhdanskom prave. Moskva: Yurydycheskaia lyteratura. 1977. 176 s.

14. Simeine pravo Ukrainy: pidruchnyk: za zah. red. Yu.S.Chervonoho. Kyiv: Istyna. 2004. 400 s.

Размещено на Allbest.ru