Проблемні аспекти нормативно-правового регулювання принципу верховенства права ЄС

Deputy Head of Legal Department, Kyiv National Economics University named after Vadym Hetman

(54/1, Prospect Peremogy, Kyiv, Ukraine)

Стаття присвячена питанням принципу верховенства права Європейського Союзу. Виявлено роль та значення даного принципу в системі права ЄС. З'ясовано, що цей принцип був розроблений Європейським Судом. Також у роботі окреслюється проблематика прийняття даного принципу національними судами. Виявлено позицію, що більшість із них не погоджуються з таким крайнім тлумаченням і, в принципі, залишають право перегляду конституційності європейського права відповідно до національного конституційного права.

Ключові слова: верховенство права, принципи права ЄС, право ЄС, нормативне закріплення, судова практика.

Статья посвящена принципу верховенства права Европейского Союза. Выявлены роль и значение данного принципа в системе права ЕС. Установлено, что этот принцип был разработан Европейским Судом. Также в работе определяется проблематика принятия данного принципа национальными судами. Выявлена позиция, что большинство из них не согласны с таким крайним толкованием и, в принципе, оставляют право пересмотра конституционности европейского права в соответствии с национальным конституционным правом.

Ключевые слова: верховенство права, принципы права ЕС, право ЕС, нормативное закрепление, судебная практика.

М.А. Padalka Problem Aspects of the Legal Regulation of the Rule of Law in the European Union

The article is devoted to issues of the principle of the rule of law of the European Union. The role and significance of this principle in the EU legal system is revealed. It turned out that this principle was developed by the European Court. The work also outlines the issues of adoption of this principle by national courts. The position was revealed that most of them do not agree with such an extreme interpretation and, in principle, leave the right to review the constitutionality of European law in accordance with national constitutional law.

The subject of this work is the normative consolidation of this principle in EU law. Attempts at legal regulation of the supremacy of EU law in various documents have been studied. The origins of this principle in the Treaty on the European Economic Union are studied.

This article also examines the role of the Court in clarifying the compliance of the national legislation of the member states with the principle of supremacy of EU law.

The study of responsibility for violation of this principle is also of great importance. It is indicated that since the principle of the supremacy of supranational law is not violated by the member states in the form of their various bodies in its "pure form", and as a general rule, its violation is connected with the violation of other principles of European law and various contractual obligations of the member states, then and the sanc-tions associated with its violation do not follow in their "pure form", but in the context of other relevant sanc-tions.

It has been established that EU member states perceive the principle of supremacy of EU law in differ-ent ways. At the same time, the monistic concept of the EU Court regarding the relationship between EU law and the law of EU member states is clarified.

Keywords: rule of law, principles of EU law, EU law, regulatory consolidation, judicial practice.

Постановка проблеми

Одним з найбільших викликів, що постає перед Європейським Союзом (далі - ЄС) та його країнами-членами, є визначення взаємозв'язку між законодавством ЄС та внутрішнім законодавством. Це пов'язано з тим, що в багатьох сферах, таких як захист прав і свобод людини чи обов'язків країн чи установ Європейського Союзу на міжнародній арені, відбувається процес взаємного проникнення двох автономних правових систем. Внаслідок цього не завжди взаємоузгодженого ефекту виникають правові колізії, і їх вирішення спричинило дискусії на міждержавному рівні та на рівні правоохоронних органів у різних державах-членах. Для вирішення подібних конфліктів суди ЄС сформували один із найважливіших конфліктних принципів - принцип верховенства права ЄС, згідно з яким останнє переважає внутрішнє законодавство і вважає його одним із головних стовпів ЄС.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Питання верховенства права Європейського Союзу було предметом дослідження багатьох вчених, таких як: І.І. Забокрицький, А. Пухтецька, А. Лазовскі, І. Куровська та інші. При цьому саме нормативно- правове закріплення даного принципу містить чимало недоліків, що зумовлює подальші дослідження. верховенство право європейський союз

Невирішені раніше проблеми.

Дослідження формування принципу верховенства права ЄС та історії консолідації законодавства дозволять нам простежити еволюцію цього принципу як основи правової системи ЄС. У контексті бажання України досягти євроінтеграції такі дослідження допоможуть ефективніше зрозуміти природу правової системи ЄС та загальні принципи, на яких вона базується.

Метою статті є визначення міжнародно- правового закріплення принципу верховенства права ЄС.

Виклад основного матеріалу

Принцип верховенства права Європейського Союзу означає, що норми даної правової системи мають більшу юридичну силу, ніж правила, встановлені в рамках держав-членів.

Примат права Європейського Союзу (іноді його називають верховенством) - це принцип закону ЄС, згідно з яким, коли існує конфлікт між європейським правом та законом його держав-членів, переважає європейське право, а норми національного права відміняються. Цей принцип був розроблений Європейським Судом, який тлумачив, що норми європейського права мають перевагу над будь- якими нормами національного права, включаючи конституції держав-членів. Хоча національні суди, як правило, приймають цей принцип на практиці, більшість із них не погоджуються з таким крайнім тлумаченням і, в принципі, залишають право перегляду конституційності європейського права відповідно до національного конституційного права [7, с. 16].

Іншими словами, в разі невідповідності (колізії) між законом або іншим джерелом національного права, з одного боку, і джерелами права Європейського Союзу - з іншого, слід керуватися останніми.

Так званий принцип верховенства права ЄС означає, що ті правові норми, які входять в право, мають власний пріоритет перед правилами, які закріплені в законодавстві певного держави-члена. Таким принципом охоплюються не тільки діючі установчі договори ЄС, але і всі інші акти ЄС (наприклад, постанови, директиви та регламенти). Крім того, вони мають також юридичну силу на території країни, навіть в тому випадку, якщо ця країна голосувала проти прийняття конкретно цього документа [5, с. 87].

Згідно з принципом пріоритету (верховенства) право ЄС як унікальної міжнародної організації з наднаціональними повноваженнями має більшу юридичну силу, ніж національне право держав-членів. Тільки такий підхід здатний служити досягненню головних цілей ЄС, про які йшлося вище, в першу чергу захист цінностей ЄС та забезпечення благополуччя і добробуту народів ЄС [3, с. 24].

Принцип верховенства права ЄС відноситься до основних принципів права ЄС. Він означає, що в разі колізії права ЄС і національного права держав-членів пріоритет має право ЄС. Таким чином, варто підкреслити, що принцип верховенства не передбачає наявність у Суду ЄС повноважень щодо визнання недійсним національного закону, що суперечить праву ЄС. Даний принцип, скоріше, означає, що в разі, якщо між нормою національного права та нормою права ЄС, що має пряму дію, існує протиріччя, яке не може бути усунуто при відповідному тлумаченні норми національного права, національні суди держав-членів повинні замість такої норми національного права застосовувати право ЄС.

Для Європейського Суду національні суди та державні службовці повинні відхиляти національну норму, яка, як вважають, не відповідає законодавству ЄС. Відмова від законодавства Європейського парламенту відрізняється тим, що стосується конкретного випадку, а законодавство є універсальним та рівнозначним для всіх людей. Однак невдоволення національним законодавством у судовій справі чи адміністративній процедурі може створити юридичний прецедент, який повторюється з часом тими ж чи іншими судами і таким чином стає частиною національної судової практики. Сполучене Королівство стверджувало, що це твердження суперечить основному принципу поділу влади на національні юрисдикції, оскільки воно надає невибраним судам або іншим нерозбірливим звинуваченням право ігнорувати роль Парламенту, який фактично не має імунітету від правоохоронних органів [6, с. 39].

Принцип верховенства виник в судовій практиці Суду ЄС. При цьому установчими договорами ЄС даний принцип не передбачений. Принцип верховенства й донині не знайшов свого відображення в позитивному праві ЄС (тобто він не був включений ні в Договір про функціонування ЄС, ні в Договір про ЄС). Проте він діє з 1964 року.

Передбачалося, що даний принцип буде прямо передбачено в Договорі про заснування Конституції для Європи. Однак договір так і не вступив в силу і був замінений Лісабонським договором, який у свою чергу не містить ніякої прямої згадки принципу верховенства.

Згаданий принцип, поряд із такими фундаментальними принципами, як «свобода, демократія, повага прав людини і основних свобод», знайшов формальне закріплення у ст. 6 (колишній статті F) «Договору про Європейський Економічний Союз» і був покладений в основу правопорядку ЄС. Так, у Договорі зазначено, що саме «верховенство права ЄЕС», - є основним елементом у співвідношенні норм права окремих європейських країн-членів ЄЕС та його «acquis communautaire» [1].

Цей принцип було визнано провідним та пріоритетним у нормативно-правових документах іншої міжнародної інтегративної організації, а саме - у правових актах Ради Європи. Так, у Преамбулі та в ст. 3 Статуту Ради Європи також були закріплені вимоги щодо дотримання принципу верховенства права, зокрема, проголошено, що «Усі члени Ради Європи ... визнають принцип верховенства права». Крім того, принцип верховенства права зафіксовано в багатьох інших нормативно- правових актах Ради Європи [10].

У Посібнику Директорату з правових питань РЄ «Administration and You» зазначено, що держави приймають та практично застосовують основоположний конституційний принцип верховенства права, який складається з наступних положень, згідно із якими кожна особа - як фізична, так і юридична - є суб'єктом права, а отже має знати свої права та обов'язки відповідно до закону. А дотримання закону кожноюособоюможливе лише за умови здійснення контролю суддями, які є незалежними у здійсненні своїх функцій і рішенняякиху правовій державі є обов'язковими для виконання.

Спираючись на положення ст. 10 Договорупрозаснування Європейського співтовариства, яка зобов'язує держав-членів вживативсіхнеобхідних заходів для забезпечення зобов'язань, що випливають з даного Договору, і утримання від прийняття будь-яких заходів, в тому числі правових, які поставили б під загрозу досягнення цілей, позначених в цьому Договорі, суд активно застосовував, зокрема, ст. 226 і 227 Договору, що передбачають право Єврокомісії та держав- членів звертатися до нього у всіх тих випадках, коли, на їхню думку, інші держави-члени ухиляються від виконання своїх, передбачених Договором, зобов'язань. Останні, маючи досить загальний і в той же час досить великий, що охоплює самі всі сфери життєдіяльності Європейського співтовариства і держав-членів, характер, прямо чи опосередковано стосуються також і правової сфери з усіма складовими її елементами, включаючи принцип верховенства європейського права по відношенню до національного права, так само як і інші, пов'язані з ним правові принципи [1].

Недотримання покладених на держави- члени договірних зобов'язань неминуче тягне за собою прийняття по відношенню до нього певних заходів впливу з боку наддержавних органів, і в першу чергу - з боку Європейського суду. Якщо Суд, як закріплено з цього приводу в ст. 228 згаданого вище Договору, «визнає порушення з боку будь-якої держави-члена зобов'язань, що випливають з цього Договору, то ця держава-член зобов'язана вжити необхідних заходів для виконання рішення Суду ЄС», а якщо Суд встановить, що «Держава-член не виконало його рішення, він може зобов'язати цю державу-член сплатити одноразову суму або штраф » (п. 1, 2 ст. 228 Договору про заснування Європейського співтовариства) [1]. Зрозуміло, дані санкції безпосередньо не накладаються на державу або на його судові органи за порушення принципу верховенства європейського права, оскільки в Договорі прямо не передбачено зобов'язання держав-членів дотримуватися даний принцип.

Однак з цього зовсім не випливає, що дотримання цього принципу ніяк не забезпечується наддержавним примусом. В силу того що, як показує практика, принцип верховенства наднаціонального права не порушується державами-членами в особі їх різних органів в «чистому вигляді», а за загальним правилом його порушення пов'язане з порушенням інших принципів європейського права та різних договірних зобов'язань держав- членів, то і санкції, пов'язані з його порушенням, слідують не в «чистому вигляді», а в контексті інших відповідних санкцій. Безпосереднє нормативне закріплення принципу верховенства права Європейського Союзу як основоположного принципу передбачав договір про Конституцію для Європейського Союзу. Стаття І-6 проекту Конституції Європейського Союзу передбачала, що «Конституція і право, прийняті інституціями Союзу в межах їх компетенції, мають верховенство над правом держав-членів» [2].

Як відомо, 17-18 червня 2004 року в Брюсселі була ухвалена нова Конституція Європейського Союзу, а 29 жовтня т.р. глави держав і урядів підписали в Римі договір про Конституцію ЄС. Урочиста церемонія відбулася на Капітолійському пагорбі столиці Італії у залі палацу «Палаццо дей Консерваторі», де в 1957 р. були підписані договори про утворення Європейського економічного співтовариства та Європейського співтовариства з атомної енергетики (Євратом). Конституція ЄС мала набрати чинності після ратифікації в усіх країнах Європейського Союзу. Конституційний договір успішно ратифікували Австрія, Греція, Іспанія, Італія, Кіпр, Латвія, Литва, Люксембурґ, Мальта, Німеччина, Словаччина, Словенія, Угорщина [3, с. 25].

Але вже у Лісабонському договорі аналогічної норми про верховенство права Європейського Союзу над національним правом держав-членів не було. Тож принцип верховенства права ЄС залишається загальним принципом ЄС, сформованим в результаті діяльності Суду Справедливості ЄС. Проте варто пам'ятати про Декларацію №17

(Декларацію щодо примату, Декларацію щодо вищої юридичної сили), яка додається до Лісабонського договору. В Декларації № 17 вказується, що «згідно з усталеним прецедентним правом Суду Європейського Союзу Договори та законодавчі акти, ухвалені Союзом на основі Договорів, мають вищу юридичну силу порівняно з законодавчими актами держав-членів згідно з умовами, встановленими прецедентним правом». До Декларації № 17 приєднано у вигляді Додатка Висновок Юридичної служби Європейської Ради від 22 червня 2007 року щодо вищої юридичної сили законодавства ЄС, в якому зазначено, що «з прецедентного права Суду Європейського Союзу випливає, що вища юридична сила права ЄС є наріжним принципом права Співтовариства. Відповідно до Суду цей принцип випливає з особливої природи Європейського Співтовариства [9, с. 205].

Доктрина верховенства права Європейського Союзу (ЄС) сприймається по- різному у державах-членах ЄС. Співіснування правової системи ЄС і національної правової системи на практиці зумовлює виникнення багатьох правових колізій. Зокрема, такі колізії виникають при співставленні національного та наднаціонального законодавств. При цьому коли Європейський Суд все детальніше тлумачить доктрину верховенства права ЄС, конституційні та верховні суди багатьох держав - членів ЄС у національному правопорядку вказують на верховенство конституції. Це зумовлює потенційний конфлікт між Європейським Судом та конституційними і верховними судами [7, с. 19].

Європейський Суд Справедливості дотримуєтьсямоністичноїконцепції співвідношення права ЄС та права держав - членів ЄС. при цьому він однозначно трактує цю доктрину. В його розумінні право ЄС має абсолютний пріоритет на усіма національними правовими системами Цим самим Суд забезпечує єдність та результативність права ЄС.

Такий підхід Суду ЄС до визначення верховенства права ЄС зумовив необхідність внесення змін до деяких конституцій держав - членів ЄС. При цьому для встановлення конституцій такими, що мають найвищу юридичну силу в національному законодавстві, конституційні суди встановлюють межі дії права ЄС. Це здійснюється для того, щоб визначити, що право ЄС в національній правовій системі має свої обмеження, оскільки має верховенство не щодо всіх нормативно- правових актів держави.

До меж дії права ЄС у національному правопорядку більшість конституційних судів відносять: права людини, компетенцію ЄС (ultra vires review) і конституційну ідентичність держави [4, с. 173].

Принцип верховенства діє незалежно від того, яке місце оспорюваний національний закон займає в ієрархії нормативних актів держави. Таким чином, право ЄС має пріоритет і над національними конституціями держав-членів, в тому числі у випадках, коли національнаконституціясуперечить положенням директиви ЄС [8, с. 172].

З урахуванням того, що оспорювані норми національного законодавства спиралися на положення Основного закону, рішення Суду ЄС у даній справі підтвердило пріоритет права ЄС і над нормами конституційного права. Дане рішення знайшло відгук в літературі і стало причиною внесення змін до Основного закону. В даний час пункт 4 статті 12а німецького Основного закону передбачає загальну заборону на примус жінок до несення служби, яка передбачає застосування зброї.

До національних судів, які відстоюють позицію обмеженої сили верховенства права ЄС, насамперед відноситься Федеральний Конституційний Суд Федеративної Республіки Німеччина, який є найбільшим опонентом Європейського Суду Справедливості щодо тлумачення доктрини верховенства права ЄС [6, с. 44].

Інші конституційні суди вбачають основу для доктрини верховенства права ЄС у положеннях національних конституцій, які дозволяють передачу частини компетенції органів державної влади на наднаціональний рівень, а не у положеннях установчих договорів ЄС [12].

Висновки

Отже, варто вказати, що принцип верховенства права займає ключову роль в регулюванні відносин між суб'єктами права ЄС. Проте даний принцип не закріплений в законодавстві ЄС належним чином. Але цього принципу дотримуються держави-члени через його втілення в прецедентному праві. При цьому недоліком є те, що принцип верховенства права Європейського Союзу спричиняє суперечності між Судом ЄС та національними конституційними судами держав-членів.

Необхідно відзначити, що верховенство права ЄС не дістало нормативного закріплення, оскільки необхідно було забезпечити ефективну процедуру ратифікації установчих договорів національними парламентами держав-членів ЄС. Нормативне ж закріплення принципу верховенства права могло б спричинити певні труднощі в даній процедурі. Проте у зв'язку з виникненням колізій між національним правом та правом ЄС, Суд ЄС повинен був закріпити доктрину верховенства права останнього.

Список використаних джерел:

1. Договір про заснування Європейської Спільноти (Договір про заснування Європейського економічного співтовариства). URL: http://surl.li/eihrq.

2. Договір про запровадження Конституції для Європи (проект) . URL: http://surl.li/eihro.

3. Забокрицький І. І. Принцип верховенства права в Європейському Союзі як ознака транснаціоналізації сучасного конституціоналізму. Науковий вісник Ужгородського Націон. університету. 2019. Т. 1. Вип. 55. С. 23-26.

4. Забокрицький І. І. Rule of law framework як механізм забезпечення верховенства права в рамках Європейського Союзу. Підприємництво, господарство і право. 2019. №4. С. 171-177.

5. Куровська І. Принцип «верховенства права» як провідний принцип права Європейського Союзу та Ради Європи. Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. 2016. №3. С. 86-89.

6. Лазовскі А. Верховенство права Європейського Союзу: юридична авантюра, що окупилася. Право України. 2019. №6. С. 35-52.

7. Пухтецька А. Принцип верховенства права: сучасні європейські доктрини як орієнтир для реформування національного законодавства. Вісник Національної Академії наук України. 2010. № 3. 35 с.

8. Рєпін Д.А. Принцип верховенства права у практиці Європейського суду з прав людини. Ціннісно-орієнтований підхід в освіті і виклики євроінтеграції: матер. Міжнар. наук.-метод. конф. (Суми, 29-30 травня 2020 р.). С. 171-173.

9. Свириденко А. С. До питання верховенства права Європейського Союзу над національним правом його держав-членів. Україна і Європейський Союз: шлях до сталого розвитку: зб. наук. статей за матеріалами ІІІ Всеукр. наук. практ. конф. з європ. права , м. Харків, 15 листоп. 2019 р. С. 203-207.

10. Статут Ради Європи. URL: http://surl.li/eihrm.

11. Черніков Д.Ю. Інтерпретація норм права Судом Європейського Союзу та її значення. Interna-tional Electronic Scientific Journal “Science Online”. URL: http://surl.li/eihrg.

12. Laurent Р. The Rule of Law as a Constitutional Principle of the European Union (April 28, 2009). Jean Monnet Working Paper Series. 2009. No. 4. URL: http://surl.li/eihrj.

References:

1. Dohovir pro zasnuvannia Yevropeiskoi Spilnoty (Dohovir pro zasnuvannia Yevropeiskoho ekonomichnoho spivtovarystva). URL: http://surl.li/eihrq.

2. Dohovir pro zaprovadzhennia Konstytutsii dlia Yevropy (proekt) . URL: http://surl.li/eihro.

3. Zabokrytskyi I. I. Pryntsyp verkhovenstva prava v Yevropeiskomu Soiuzi yak oznaka transnatsionalizatsii suchasnoho konstytutsionalizmu. Naukovyi visnyk Uzhhorodskoho Natsion. universytetu. 2019. T. 1. Vyp. 55. S. 23-26.

4. Zabokrytskyi I. I. Rule of law framework yak mekhanizm zabezpechennia verkhovenstva prava v ramkakh Yevropeiskoho Soiuzu. Pidpryiemnytstvo, hospodarstvo ipravo. 2019. №4. S. 171-177.

5. Kurovska I. Pryntsyp “verkhovenstva prava” yak providnyi pryntsyp prava Yevropeiskoho Soiuzu ta Rady Yevropy. Naukovi zapysky Instytutu zakonodavstva Verkhovnoi Rady Ukrainy. 2016. №3. S. 86-89.

6. Lazovski A. Verkhovenstvo prava Yevropeiskoho Soiuzu: yurydychna avantiura, shcho okupylasia. Pravo Ukrainy. 2019. №6. S. 35-52.

7. Pukhtetska A. Pryntsyp verkhovenstva prava: suchasni yevropeiski doktryny yak oriientyr dlia reformuvannia natsionalnoho zakonodavstva. Visnyk Natsionalnoi Akademii nauk Ukrainy. 2010. № 3. 35 s.

8. Riepin D.A. Pryntsyp verkhovenstva prava u praktytsi Yevropeiskoho sudu z prav liudyny. Tsinnisno-oriientovanyi pidkhid v osviti i vyklyky yevrointehratsii: mater. Mizhnar. nauk.-metod. konf. (Sumy, 29-30 travnia 2020 r.). S. 171-173.

9. Svyrydenko A. S. Do pytannia verkhovenstva prava Yevropeiskoho Soiuzu nad natsionalnym pravom yoho derzhav-chleniv. Ukraina i Yevropeiskyi Soiuz: shliakh do staloho rozvytku: zb. nauk. statei za materialamy III Vseukr. nauk. prakt. konf. z yevrop. prava , m. Kharkiv, 15 lystop. 2019 r. S. 203-207.

10. Statut Rady Yevropy. URL: http://surl.li/eihrm.

11. Chernikov D.Yu. Interpretatsiia norm prava Sudom Yevropeiskoho Soiuzu ta yii znachennia. International Elec-tronic Scientific Journal “Science Online”. URL: http://surl.li/eihrg.

12. Laurent R. The Rule of Law as a Constitutional Principle of the European Union (April 28, 2009). Jean Monnet Working Paper Series. 2009. No. 4. URL: http://surl.li/eihrj.

Размещено на Allbest.ru