Правове регулювання сурогатного материнства в Україні: сучасний стан та перспективи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правове регулювання сурогатного материнства в Україні: сучасний стан та перспективи

Василів Соломія Степанівна -

кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права та процесу Навчально-наукового інституту права, психології та інноваційної освіти Національного університету «Львівська політехніка»

Solomiia S. Vasyliv -

PhD in law, associate professor of the department civil law and process Educational scientific Institute of law, psychology and innovative education Lviv polytechnic national university (1/3, Kniazia Romana str., Lviv 79000, Ukraine)

У статті розглянуто основні проблеми правового регулювання інституту сурогатного (замінного) материнства в Україні. Автором зроблено висновок про необхідність законодавчого визначення правового статусу сурогатної матері, а саме, закріплення в законодавстві не лише її права на компенсацію витрат пов 'язаних з наданням нею послуг з виношування та народження дитини, але й права на відшкодування шкоди замовниками в випадку втрати здоров'я або ж смерті жінки, що сталася внаслідок вагітності, народження дитини у разі застосування до неї репродуктивних технологій; права на інформацію про наслідки для життя та здоров 'я жінки у випадку застосування репродуктивних технологій сурогатного материнства; права на конфіденційність інформації про жінку, що стала сурогатною матір'ю.

Ключові слова: додаткові репродуктивні технології, сурогатне материнство, сурогатна мати, біологічні батьки.

В статье рассмотрены основные проблемы правового регулирования института суррогатного материнства в Украине. Автором сделан вывод о необходимости законодательного определения правового статуса суррогатной матери, а именно, закрепление в законодательстве не только ее права на компенсацию расходов связанных с предоставлением ею услуг по вынашиванию и рождению ребенка, но и права на возмещение вреда заказчиками в случае потери здоровья или смерти женщины, произошедшей вследствие беременности, рождения ребенка в случае применения к ней репродуктивных технологий; права на информацию о последствиях для жизни и здоровья женщины в случае применения репродуктивных технологий суррогатного материнства; права на конфиденциальность информации о женщине, ставшей суррогатной матерью.

Ключевые слова: дополнительные репродуктивные технологии, суррогатное материнство, суррогатная мама, биологические родители.

S.S. Vasyliv

Legal Regulation of Surrogacy in Ukraine: Current State and Prospects

The article examines the main problems of legal regulation of the institute of surrogate (substitute) motherhood in Ukraine. The author emphasized that the issue of legal regulation of surrogate motherhood in Ukraine has long been in need of a solution, because the question of determining the legal status of a surrogate mother and a child born as a result of the use of such assisted reproductive technologies, the issue of the legal status of parents and a health care institution, has caused many comments. uses assisted reproductive technologies of surrogate motherhood.

In the article, the author analyzed the main regulatory legal acts regulating the institution of surrogate motherhood as an additional reproductive technology, including international legal acts on these issues.

In the article, the author notes that an important role in the regulation of relations in the field of additional reproductive technologies, in particular, surrogate motherhood, is played by the contract itself, in particular, the application of the contract as a regulator of legal relations is determined by the norms of civil legislation, in particular, Article 6 of the Civil Code of Ukraine provides that the parties have the right to conclude a contract, which is not provided for by acts of civil legislation, but corresponds to the general principles of civil legislation.

Among the priority issues that need the attention of the state in the regulation of relations in the field of surrogate (substitute) motherhood, according to the author, is the need to prohibit foreign citizens and stateless persons from using surrogate motherhood services in Ukraine. Also, the author considers it necessary to regulate the legal status of the surrogate mother at the legislative level, namely, to enshrine in the legislation not only her right to compensation for expenses related to her provision of services for carrying and giving birth to a child, but also the right to compensation for damage by customers in the event of loss the health or death of a woman, which occurred as a result ofpregnancy, the birth of a child in the case of the application of reproductive technologies to her; the right to information about the consequences for a woman's life and health in the case of the use of surrogacy reproductive technologies; the right to confidentiality of information about a woman who has become a surrogate mother.

Keywords: additional reproductive technologies, surrogate motherhood, surrogate mother, biological parents.

Постановка проблеми

правове регулювання сурогатне материнство

Сурогатне материнство як допоміжна репродуктивна технологія за останнє десятиліття набуло значного поширення, на даний час в Україні існує біля сотні центрів (як державних, так і приватних), які надають такі послуги. Проте, у більшості країн Європи та світу існує заборона застосування допоміжних репродуктивних технологій для лікування безпліддя (Австрія, Польща, Італія, Іспанія). В багатьох державах легалізоване виключно некомерційне сурогатне материнство (Австралія, Великобританія, Канада, Нідерланди).

В Україні ці обмеження відсутні, що зумовлює попит у тому числі і серед іноземних громадян на згадані послуги. В українському суспільстві та в середовищі науковому, серед практикуючих правників превалює неоднозначне ставлення до сурогатного материнства, оскільки надання медичних послуг з сурогатного материнства часто є прибутковим бізнесом для приватних медичних закладів, Водночас, держава не здійснює жодних кроків щодо законодавчого регулювання суспільних відносин у сфері сурогатного материнства та захисту прав та інтересів учасників таких відносин.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Дослідження питання сурогатного (замінного) материнства було здійснений такими науковцями як М. Баришников, А. Дутко, Т. Кравцова, О. Кривецький, А. Кухар, З. Ромовська, Р. Стефанчук та інші.

Невирішені раніше проблеми. Питання правового регулювання сурогатного материнства в Україні вже давно потребує вирішення, адже багато зауважень викликає питання визначення правового статусу сурогатної матері та дитини, яка народжена внаслідок застосування таких допоміжних репродуктивних технологій, питання правового статусу батьків та закладу охорони здоров'я, що застосовує допоміжні репродуктивні технології сурогатного материнства.

Метою статті є дослідження проблем правового регулювання сурогатного (замінного) материнства як допоміжної репродуктивної технології в Україні, а також перспективи нормативного та договірного регулювання відносин у цій сфері. а також перспективи нормативного та договірного регулювання відносин у цій сфері.

Виклад основного матеріалу

Питання правової регламентації репродуктивних прав людини, а також реалізація таких прав особою, отримали своє відображення і в ряді міжнародно-правових документів. До прикладу, у Конвенції про права людини та біомедицину від 4 квітня 1997 року, яка була прийнята з метою захисту гідності та гарантування кожній особі поваги до її недоторканості та інших прав та основних свобод щодо застосування біології та медицини, було здійснено спробу окреслення поняття сурогатного материнства [1].

Конституція України як Основний закон, що закріплює основні засади, норми - принципи, які поширюються на усі без виключення сфери суспільного життя, у статті 51 визначила, що сім'я. дитинство, материнство та батьківство охороняються державою [2]. Ці положення Конституції України закріплюють право кожної людини бути матір'ю чи батьком дитини, при цьому не йдеться про спосіб зачаття та походження дитини.

Важливе значення у питанні правового регулювання сурогатного материнства як додаткової репродуктивної технології має Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», а саме, цим Законом у статті 48 зазначено, що застосування штучного запліднення та імплантації ембріона здійснюється згідно з умовами та порядком, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, за медичними показаннями повнолітньої жінки, з якою проводиться така дія, за умови наявності письмової згоди подружжя, забезпечення анонімності донора та збереження лікарської таємниці [3].

Слід відзначити, що Законом України «Про заборону репродуктивного клонування людини» від 14.12.2004 року було закріплено заборону використання сучасних медичних технологій для репродуктивного клонування людини та проведення таких досліджень, а також ввезення на територію України та вивезення з території України клонованих ембріонів людини [4].

Натомість сімейне законодавство України не містить норм, що регулюють питання сурогатного материнства, а лише врегульовує питання визначення походження дитини, народженої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій. Так, у частині 2 статті 123 Сімейного кодексу України зазначено, що у разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям (чоловіком та жінкою) в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, батьками дитини є подружжя.

Також подружжя визнається батьками дитини, народженої дружиною після перенесення в її організм ембріона людини, зачатого її чоловіком та іншою жінкою в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій [5].

Нормами цивільного законодавства теж згадане право осіб на застосування додаткових репродуктивних технологій в контексті права на життя, зокрема частиною 7 статті 281 ЦК України передбачено, що повнолітні жінка або чоловік мають право за медичними показаннями на проведення щодо них лікувальних програм допоміжних репродуктивних технологій у порядку та за умов, передбачених законодавством [6].

Основним нормативним документом у сфері правового регулювання додаткових репродуктивних технологій та сурогатного материнства зокрема є Порядок застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні, що затверджений Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.09.2013 року [7]. Саме цим відомчим нормативним документом окреслено умови для проведення сурогатного (замінного) материнства, показання до здійснення сурогатного (замінного) материнства та алгоритм його проведення.

Визначальну роль у регулюванні відносин у сфері додаткових репродуктивних технологій, зокрема сурогатного материнства, відіграє саме договір. Застосування договору як регулятора правовідносин визначено нормами цивільного законодавства, зокрема статтею 6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони вправі укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, проте відповідає загальним засадам цивільного законодавства, також сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами [6].

Слід визнати слушною точку зору М. Баришнікова, який наголошує на недосконалості існуючої договірної бази щодо регулювання сурогатного материнства в Україні навіть не зважаючи на типові договори, затверджені наказами міністерства. Автор зауважує, що при регулюванні відносин у сфері сурогатного материнства слід враховувати їх складний багатосуб'єктний склад, тривалість правовідносин, які врегульовуються договором, тощо [8].

Не зважаючи на потребу правового регулювання, застосування сурогатного материнства в Україні до нині відсутній закон, який би вирішив усі суперечливі питання та усунув можливості порушення прав учасників таких відносин, а також захистив права цих учасників.

Треба зауважити, що вже зареєстровані кілька законопроектів, що покликані врегулювати питання репродуктивних прав людини та застосування додаткових репродуктивних технологій в Україні. До прикладу, Проект Закону України від 19.07.2018 року № 8629 «Про допоміжні репродуктивні технології» закріплює ряд важливих положень щодо умов та порядку застосування сурогатного (замінного) материнства, які до цього не були відображені у законодавстві. Так, обов'язковою умовою застосування методики сурогатного (замінного) материнства у Проекті Закону визначено наявність у пацієнтки медичних показань, при яких виношування та /або народження дитини фізіологічно неможливе або пов'язане з ризиком для життя та здоров'я такої пацієнтки та/або дитини. Також автори законопроекту пропонують обмежити можливість застосування методики сурогатного (замінного) материнства виключно для подружжя (чоловік та жінка), які перебувають у зареєстрованому шлюбі, натомість заборонити сурогатне материнство для осіб однієї статі. Встановлена також заборона застосування сурогатного (замінного) материнства для осіб без громадянства, проте іноземні громадяни можуть скористатися послугами щодо використання допоміжних репродуктивних технологій за певних умов (ст. 9 Проекту Закону), що, на нашу думку, є неправильним, оскільки необхідно виключити можливість отримання послуг сурогатного материнства для іноземців в Україні [9].

У законопроекті визначені вимоги до жінки, яка може бути сурогатною матір'ю, та права і обов'язки сурогатної (замінної) матері, проте каталог обов'язків сурогатної матері досить широкий, а право лише одне - право на компенсацію за виношування та народження дитини (ст. 10 Проекту закону). Слід відзначити значну увагу розробників законопроекту до питання договірного регулювання сурогатного (замінного) материнства (ст. 12 Проекту). Так, у законопроекті регламентовані форма, зміст, істотні умови договору про сурогатне материнство та права і обов'язки сторін такого договору (сурогатної матері та генетичних батьків), проте, відсутні згадки про правовий статус закладу охорони здоров'я, що застосовує додаткові репродуктивні технології [9].

В Україні вже склалася судова практика у справах про встановлення батьківства щодо дітей народжених внаслідок застосування репродуктивний технологій, зокрема й сурогатного материнства. Потреба саме судового встановлення батьківства в цих справах видається недоречною, адже статтею 123 СК України питання походження дитини, народженої внаслідок застосування сурогатного материнства, вирішена. Водночас у ряді європейських держав на законодавчому рівні є вимога про наявність документа, який повинен бути виданим у країні народження дитини. про підтвердження родинних стосунків між батьками і дитиною. Саме судове рішення українського суду і є тим правовстановлюючим документом, що дає змогу біологічним батькам легалізувати себе у країні свого громадянства.

У цьому контексті слід згадати і судову практику Європейського Суду з прав людини (ЄСПЛ), зокрема рішення у справі «Меннессон проти Франції» від 29 вересня 2014 року [10]. Зокрема ЄСПЛ вказав не неможливість легалізації родинних стосунків між батьками та дитиною, якщо це не сумісне з найкращими інтересами дитини. У рішенні Судом було зазначено, що кожен випадок застосування допоміжних репродуктивних технологій повинен розглядатися з урахуванням усіх особливих обставин, таким чином, навіть у відмові визнавати батьківство з боку держав, у яких повністю заборонено сурогатне материнство, ЄСПЛ вбачає порушення інтересів дитини та вказує на необхідність забезпечення сталості родинних зв'язків.

Сурогатне материнство як допоміжна репродуктивна технологія в Україні безперечно потребує нормативного регулювання, особливої актуальності це питання набуло в умовах пандемії та воєнного стану. Держава «самоусунулася» від регулювання цієї сфери, що не сприяє захисту прав та інтересів учасників таких правовідносин. На нашу думку, першочерговими питаннями, що потребують уваги держави у регулюванні відносин у сфері сурогатного (замінного) материнства є необхідність заборони для іноземних громадян, осіб без громадянства користуватися в Україні послугами щодо сурогатного материнства. Також вважаємо за необхідне на законодавчому рівні врегулювати правовий статус сурогатної матері, а саме, закріпити в законодавстві не лише її право на компенсацію витрат пов'язаних з наданням нею послуг з виношування та народження дитини, але й права на відшкодування шкоди замовниками в випадку втрати здоров'я або ж смерті жінки, що сталася внаслідок вагітності, народження дитини у разі застосування до неї репродуктивних технологій; право на інформацію про наслідки для життя та здоров'я жінки у випадку застосування репродуктивних технологій сурогатного материнства; права на конфіденційність інформації про жінку, що стала сурогатною матір'ю. Важливим питанням, що потребує вирішення, є правовий статус дитини, яка народжена внаслідок застосування репродуктивних технологій сурогатного материнства у випадку відмови біологічних батьків від дитини.

Висновки

Законодавством України не визначені основні поняття інституту сурогатного материнства такі як: сурогатна мати, медичний заклад, що надає послуги з додаткових репродуктивних технологій, комерційне та некомерційне сурогатне материнство. Також не отримали свого нормативного регулювання правовий статус сурогатної матері, донорів генетичного (репродуктивного) матеріалу, статус генетичних батьків, дитини, яка народжена внаслідок застосування репродуктивної технології сурогатного материнства, статус медичного закладу, який надає послуги сурогатного материнства. Вирішення цих питань можливе лише шляхом прийняття відповідного Закону «Про допоміжні репродуктивні технології».

Список використаних джерел:

1. Конвенція про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини: Конвенція про права людини та біомедицину від 4.04.1997р., Овєдо, 4 квітня 1997 року. Збірка договорів Ради Європи. Київ: Парламентське видавництво, 2000. № 5. Ст. 23.

2. Конституція України від 28.06.1996 року. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text (дата звернення: 15.09.2022) .

3. Основи законодавства України про охорону здоров'я: Закон України від 19.11.1092 р. № 2801- XII. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, № 4, Ст. 19; 2007 р., № 33, Ст. 440.

4. Про заборону репродуктивного клонування людини: Закон України від 14.12.2004 № 2231-IV. Відомості Верховної Ради (ВВР). 2005. № 5. Ст. 111

5. Сімейний кодекс України від 10.01.2002 р. № 2947-III. Відомості Верховної Ради України (ВВР). 2002. № 21-22. Ст.135.

6. Цивільний кодекс України: закон України від 16 січня 2003 р. № 435-IV. Відомості Верховної Ради України. 2003. № 40-41. Ст. 356.

7. Порядок застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні: Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 09.09.2013 року. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1697-13#Text.

8. Баришников М. Правове регулювання сурогатного материнства в Україні. URL: http://bkb-law.com.ua/ index.php?option=com_content&view=article&id=87 %3A2011-12-01-10-56-

10&catid=34%3A2011-10-13- 20-35-14&Itemid=101&lang=ru#sdfootnote5sym (дата звернення: 15.09.2022) .

9. Про допоміжні репродуктивні технології: Проект Закону України від 19.07.2018 року № 8629. URL: https://ips.ligazakon.net/document/JH6NP00A?an=3 (дата звернення: 15.09.2022).

10. Mennesson v. France, Рішення Європейського суду з прав людини, від 26 червня 2014 р. (заява № 65192/11). URL: https://archive.crin.org/en/library/legal-database/mennesson-v-france.html (дата звернення: 15.09.2022).

References:

1. Konventsiia pro zakhyst prav i hidnosti liudyny shchodo zastosuvannia biolohii ta medytsyny: Konventsiia pro prava liudyny ta biomedytsynu vid 4.04.1997r., Oviedo, 4 kvitnia 1997 roku. Zbirka dohovoriv Rady Yevropy. Kyiv: Parlamentske vydavnytstvo, 2000. № 5. St. 23.

2. Konstytutsiia Ukrainy vid 28.06.1996 roku. URL:

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text (data zvernennia: 15.09.2022) .

3. Osnovy zakonodavstva Ukrainy pro okhoronu zdorov'ia: Zakon Ukrainy vid 19.11.1092 r. № 2801- XII. Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy (VVR), 1993, № 4, St. 19; 2007 r., № 33, St. 440.

4. Pro zaboronu reproduktyvnoho klonuvannia liudyny: Zakon Ukrainy vid 14.12.2004 № 2231-IV. Vidomosti Verkhovnoi Rady (VVR). 2005. № 5. St. 111

5. Simeinyi kodeks Ukrainy vid 10.01.2002 r. № 2947-III. Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy (VVR). 2002. № 21-22. St.135.

6. Tsyvilnyi kodeks Ukrainy: zakon Ukrainy vid 16 sichnia 2003 r. № 435-IV. Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy. 2003. № 40-41. St. 356.

7. Poriadok zastosuvannia dopomizhnykh reproduktyvnykh tekhnolohii v Ukraini: Nakaz Ministerstva okhorony zdorov'ia Ukrainy vid 09.09.2013 roku. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1697-13#Text.

8. Baryshnykov M. Pravove rehuliuvannia surohatnoho materynstva v Ukraini. URL: http://bkb-law.com.ua/ index.php?option=com_content&view=article&id=87 %3A2011-12-01-10-56-10&catid=34%3A2011-10-13- 20-35-14&Itemid=101&lang=ru#sdfootnote5sym (data zvernennia: 15.09.2022) .

9. Pro dopomizhni reproduktyvni tekhnolohii: Proekt Zakonu Ukrainy vid 19.07.2018 roku № 8629. URL: https://ips.ligazakon.net/document/JH6NP00A?an=3 (data zvernennia: 15.09.2022).

10. Mennesson v. France, Rishennia Yevropeiskoho sudu z prav liudyny, vid 26 chervnia 2014 r. (zaiava № 65192/11). URL: https://archive.crin.org/en/library/legal-database/mennesson-v-france.html (data zvernennia: 15.09.2022).

Размещено на Allbest.ru