Кримінально-порівняльне дослідження законодавства України і ФРН в сфері захисту інтелектуальної власності

Важливою та актуальною проблемою для розвитку України є охорона інтелектуальної власності. В даному аспекті важливу роль відіграє кримінально-правова політика держави.

Під кримінально-правовою політикою слід розуміти встановлений або ж запланований порядок протидії кримінально протиправним посяганням, який реалізується та забезпечується державою і який відображає чи повинен відображати рівень економічного, соціального і духовного (ментального) рівня розвитку суспільства. До таких складових кримінально-правової політики належать: основні принципи впливу на кримінально протиправні діяння, у яких знаходять відображення основні засади загальнодержавних програм впливу на такі діяння; криміналізація та декриміналізація діянь; пеналізація та депеналізація; визначення альтернативних покаранню заходів кримінально-правового характеру; діяльність правоохоронних органів щодо застосування норм та інститутів законодавства про кримінальну відповідальність, з'ясування ефективності їх діяльності. Політичні завдання виконуються за допомогою кримінального права тоді, коли, держава оголошуючи суспільно небезпечне діяння злочином, враховує правосвідомість населення і разом із цим виховує громадян у дусі дотримання законів [12, с. 17].

Таблиця 1

Порушення права інтелектуальної власності у випадках, якщо вони вчинені з умислом є злочином. При цьому, на практиці кримінальні санкції застосовуються тільки у випадках очевидного піратства. У випадку, коли правопорушення не зачіпає державні інтереси то справа розглядається у формі приватного обвинувачення [4, c. 168]. Також у ФРН відсутні спеціалізовані суди з питань інтелектуальної власності. саме судове переслідування та оцінка правопорушення є питанням кантональної влади [10, c. 4].

Розглянемо особливості кримінальної відповідальності у ФРН на прикладі конкретних злочинів.

Щодо України, Кримінальний кодекс України визначає кримінально-правові заборони, покликані охороняти інтелектуальну власність. Так, чинний Кримінальний кодекс України містить норми, на основі яких може наставати відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності. Зокрема: ст. 176 «Порушення авторського права і суміжних прав»; ст. 177 «Порушення прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, топографію інтегральної мікросхеми, сорт рослин, раціоналізаторську пропозицію»; ст. 229 «Незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару»; ст. 231 «Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю»; ст. 232 «Розголошення комерційної або банківської таємниці» [1].

Вищевказане законодавче закріплення має ряд проблемних питань.

Так, на думку Костюка В.В. кримінальні правопорушення у сфері інтелектуальної власності у КК України не розглядаються як самостійний вид злочинних діянь, а віднесені в ньому до двох різних розділів: Розділ V «Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина» та Розділ VII «Злочини у сфері господарської діяльності». Автором запропоновано у КК України створити окремий розділ «Кримінальні правопорушення у сфері інтелектуальної власності», до яких віднести злочинні діяння, передбачені ст. ст. 176, 177, 203-1, 229, 231, 232 КК України [9, c. 188].

Цікавою є думка Дудорова О.О. щодо встановлення суспільно небезпечних наслідків як ознаки складів злочинів проти інтелектуальної власності [7, c. 55]. Суспільно небезпечні наслідки як обов'язкова ознака об'єктивної сторони таких злочинів зафіксовані в диспозиції норми Особливої частини КК або випливають з неї, становлячи собою заподіяну об'єкту кримінально-правової охорони шкоду, визначену в кількісному та (або) якісному відношенні [5, c. 224].

Не менш важливим є питання майнової компенсації за порушення прав інтелектуальної власності, яке піднімається як в ФРН, так і в Україні. Багато науковців є прихильниками позиції про те, що розмір матеріальної шкоди має визначатись як упущена вигода, тобто сума коштів (винагороди), яку суб'єкт авторського права чи суміжних прав на відповідні об'єкти отримав би, якби зазначені у диспозиції ст. 176 КК дії було вчинено з дотриманням чинного законодавства про інтелектуальну власність [1]. Хоча реалізувати на практиці викладений підхід вельми проблематично, у правозастосуванні склались інші підходи щодо встановлення розміру матеріальної шкоди, заподіяної порушенням авторського або суміжних прав.

Одним із розповсюджених підходів є з'ясування заподіяної шкоди шляхом підрахування кількості вилучених примірників відповідної (незаконної) продукції, помноженої на ринкову вартість одного примірника оригінальної (ліцензійної) продукції. Тобто, має місце застосування такого собі принципу «один до одного». Такий підхід не завжди доцільний. Варто зауважити, що певною мірою гострота проблеми встановлення шкоди, заподіюваної злочинними порушеннями прав інтелектуальної власності, нівелюється тією обставиною, що злочини, передбачені ч. 1 ст. 176, ч. 1 ст. 177, ст. 229, ст. 231 і ст. 232 КК, віднесено до діянь, кримінальне провадження щодо яких здійснюється у формі приватного обвинувачення: воно може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого й закривається в разі відмови потерпілого (його представника) від обвинувачення. Законодавче віднесення зазначених злочинів до кримінальних правопорушень, провадження щодо яких здійснюється у формі приватного обвинувачення, крім усього іншого, ураховує спроможність і зацікавленість саме потерпілої особи встановити точний розмір заподіяної їй шкоди[5, c. 227].

Крім того, на думку Компанця Є. важливо звернути увагу і на кримінальну охорону географічного зазначення. Автор наголошує, що не можна ігнорувати ряд проблем щодо захисту географічного зазначення, адже необхідність такого захисту передбачена зобов'язаннями України щодо охорони та захисту, а також матиме вплив на експортний потенціал України [8, с. 58].

Проведене дослідження дозволило зрозуміти спільні та відмінні риси у кримінальному законодавстві ФРН та України. Так, при розгляді системи та механізмів захисту прав інтелектуальної власності ФРН та аналізі практики і перспектив були виявлені питання аналогічні та навіть ідентичні з тими, що поширені в Україні. Незважаючи на значні розбіжності у правових традиціях, суди об'єднують свої зусилля з метою ефективного захисту прав інтелектуальної власності.

Щодо використання досвіду ФРН в практиці України, варто звернути увагу використання організаційно-економічного механізму. Також варто розуміти, що складність моделі не гарантує її ефективність, натомість, якщо відповідальність за злочини буде економічно не вигідною для порушника, можливість зменшення порушень у сфері інтелектуальної власності значно зросте.

Список використаної літератури

1. Кримінальний кодекс України від 05 квітня 2001 № 2341-Ш.

2. Strafgesetzbuch fur das Deutsche Reich vom 15. Mai 1871.

3. Андрощук Г.А. Защита интеллектуальной собственности в Германии: экономико-правовой аспект. Наука та інновації. 2010. № 3 (6). C. 66-83.

4. Блажівська О. Аналіз судових систем інтелектуальної власності Франції, США, Німеччини та України, перспективи створення Вищого суду з питань інтелектуальної власності в Україні. Право України: юридичний журнал: науково-практичне фахове видання Нац. акад. правових наук України. Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Нац. юрид. ун-т ім. Я. Мудрого; Конституційний Суд України; голов. ред.: Святоцький О.Д. Київ. 2016. Вип. 11. C. 167-174.

5. Дорохіна Ю.А., Дудоров О.О. (2015). Окремі питання систематизації кримінально-правової охорони прав на об'єкти власності та об'єкти інтелектуальної власності. Юридичний науковий електронний журнал. Вип. 4. C.223- 229.

6. Доріс Лонг, Патриція Рей, Жаров В.О., Шевелева Т.М., Василенко І.Е., Дроб'язко В.С. Захист прав інтелектуальної власності: норми міжнародного і національного законодавства та їх правозастосування. Практичний посібник. К.: «К.І.С.», 2007. 448 с.

7. Дудоров О.О. Проблеми кримінально-правової охорони інтелектуальної власності. Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка. Вип. 1. 2015. C. 50-68.

8. Компанець Є. Кримінально-правова охорона прав на кваліфіковане зазначення походження товару в кримінальному провадженні в Україні: реальність та шляхи вдосконалення. Теорія і практика інтелектуальної власності. Вип. 5. 2019. C. 53-68.

9. Костюк В.В. Кримінологічна характеристика злочинності у сфері інтелектуальної власності. Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. Харків. 2019. 220 с.

10. Кримінально-правова охорона та захист прав інтелектуальної власності (досвід Сполучених Штатів Америки, Сполученого Королівства Великої Британії, Федеративної Республіки Німеччини та Швейцарської Конфедерації). Інформаційна довідка, підготовлена Європейським інформаційно-дослідницьким центром на запит народного депутата України. 8 c.

11. Матвієнко О.В. Боротьба з порушенням авторського права в мережі Інтернет: проблеми законодавчого врегулювання та міжнародний досвід. Законодавство у сфері інтелектуальної власності та його правозастосу- вання: національні, європейські та міжнародні виміри: збірник наукових праць. К: Інтерсервіс. 2016. C. 131-134.

12. Новітні кримінально-правові дослідження - 2021 : Альманах наукових Н73 праць / за ред. проф. Є.Л. Стрельцова, проф. О.В. Козаченка, PhD О.М. Мусиченко. Миколаїв: МІП НУ ОЮА, 2021. 262 с.

Размещено на Allbest.ru