Міжнародно-правова практика запобігання кримінальним правопорушенням у сфері безпеки дорожнього руху та експлуатації автомобільного транспорту

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Національна академія внутрішніх справ

Кафедра поліцейського права

Міжнародно-правова практика запобігання кримінальним правопорушенням у сфері безпеки дорожнього руху та експлуатації автомобільного транспорту

Рудик М.М., к.ю.н., викладач



Анотація

В даній статті проаналізована міжнародний досвід у сфері безпеки дорожнього руху та експлуатації автотранспорту. Також проаналізовано досвід боротьби з кримінальними правопорушеннями у цій сфері та запропоновано зміни до Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю». В умовах постійної євроінтеграції суспільства та міжнародного співробітництва України з іншими країнами світу відбувається істотне зближення національної правової системи до міжнародної. Стан дослідження ґрунтується на нормативних актах та міжнародних актах, що передбачає аналіз стандартів міжнародного характеру в питаннях запобігання кримінальним правопорушенням у сфері безпеки дорожнього руху та експлуатації автомобільного транспорту. Значущість міжнародного права та стандартів для України виявляється у збільшенні числа міжнародних договорів і національно-правових актів за аналогічними предметами регулювання, співвідношенні національного законодавства до міжнародного задля усунення можливих недоліків, прогалин та запозичення міжнародного досвіду у вирішенні певних проблемних питань правового характеру та удосконалення національного законодавства. Зроблено висновок, що запобігання діяльності організованих груп та злочинних організацій, є предметом кримінальних правопорушень яких є не тільки незаконно здобуті кошти, але й майно та інші доходи, а також кримінальні правопорушення у сфері БДР.

Ключові слова: міжнародна практика, кримінологічна політика, державна політика, криміногенні чинники (детермінанти) злочинності, профілактика злочинності, стратегія і тактика, системний аналіз заходів впливу на злочинність, системна реалізація заходів впливу на злочинність.



Annotation

In the conditions of permanent European integration of society and international cooperation of Ukraine with other countries of the world, there is a significant convergence of the national legal system with the international one. The importance of international law and standards for Ukraine is manifested in the increase in the number of international treaties and national legal acts on similar subjects of regulation, the ratio of national legislation to international in order to eliminate possible shortcomings, gaps and borrowing international experience in solving certain problematic legal issues and improving national legislation. This article analyzes international experience in the field of road safety and vehicle operation. The experience of combating criminal offenses in this area was also analyzed and changes to the Law of Ukraine "On the Organizational and Legal Basis of Combating

Organized Crime" were proposed. In the conditions of permanent European integration of society and international cooperation of Ukraine with other countries of the world, there is a significant convergence of the national legal system with the international one. The state of the research is based on normative acts and international acts, which involves the analysis of standards of an international nature in matters of prevention of criminal offenses in the field of road traffic safety and operation of road transport. The importance of international law and standards for Ukraine is manifested in the increase in the number of international treaties and national legal acts on similar subjects of regulation, the ratio of national legislation to international in order to eliminate possible shortcomings, gaps and borrowing international experience in solving certain problematic legal issues and improving national legislation. It was concluded that preventing the activities of organized groups and criminal organizations is the subject of criminal offenses that include not only illegally obtained funds, but also property and other income, as well as criminal offenses in the field of RTS.

Keywords: international practice, criminological policy, state policy, criminogenic factors (determinants) of crime, crime prevention, strategy and tactics, systematic analysis of measures to influence crime, systematic implementation of measures to influence crime.



Вступ

Постановка проблеми. В умовах постійної євроінтеграції суспільства та міжнародного співробітництва України з іншими країнами світу відбувається істотне зближення національної правової системи до міжнародної. Значущість міжнародного права та стандартів для України виявляється у збільшенні числа міжнародних договорів і національно-правових актів за аналогічними предметами регулювання, співвідношенні національного законодавства до міжнародного задля усунення можливих недоліків, прогалин та запозичення міжнародного досвіду у вирішенні певних проблемних питань правового характеру та удосконалення національного законодавства.

Дослідження ґрунтується на нормативних актах та міжнародних актах, що передбачає аналіз стандартів міжнародного характеру в питаннях запобігання кримінальним правопорушенням у сфері безпеки дорожнього руху та експлуатації автомобільного транспорту.

Метою статті є обґрунтувати міжнародно-правову практику запобігання кримінальним правопорушенням у сфері безпеки дорожнього руху та експлуатації автомобільного транспорту.



Результати

Міжнародні стандарти, що стосуються сфери забезпечення БДР, закріплені у певних нормативно-правових актах, підписаних та ратифікованих країнами світу. Зокрема, першим нормативно-правовим актом, що мав істотне значення на території СРСР, стала «Міжнародна конвенція щодо автомобільного руху» 1926 року (м. Париж). Конвенція містила більш докладні, ніж попередня конвенція, вимоги до обладнання автомобілів, що беруть участь в міжнародному русі, а також спеціальні положення про форму, розміри дорожніх знаків і місцях їх установки. Вперше була введена трикутна форма для попереджувальних знаків. До вже прийнятим раніше знакам було додано два нових: «Залізничний переїзд» та «Зупинка обов'язкова».

У 1931 році у Женеві на черговій конференції з БДР була прийнята «Конвенція про введення одноманітності в сигналізацію на дорогах», яка розширила номенклатуру дорожніх знаків до 26 і розділила їх на три групи: попереджувальні, наказові, вказівні. Слід зазначити, що у 1933 році в СРСР були затверджені «Правила по застосуванню в межах СРСР Міжнародної конвенції щодо автомобільного руху». У цих Правилах викладена сутність Паризької конвенції щодо автомобільного руху 1926 року і Женевської конвенція про введення одноманітності в сигналізацію на дорогах 1931 року, а в додатку Правил містилися «Основні правила їзди на автомобілях і мотоциклах в межах СРСР».

У подальшому, з метою розвитку міжнародного дорожнього руху та його безпеки шляхом встановлення єдиних правил руху між країнами світу у м. Женеві 19 вересня 1949 року була підписана «Конвенція про дорожній рух». Даний нормативно-правовий акт має особливе значення для розвитку БДР, адже закріплює на міжнародному законодавчому рівні права та обов'язки учасників дорожнього руху.

Зокрема, відповідно до Конвенції, всі водії, пішоходи та інші особи, які користуються дорогою, повинні вести себе так, щоб не створювати небезпеки для руху і не утрудняти його. Вони повинні уникати заподіяння шкоди окремим особам, громадському або приватному майну. Водії повинні бути завжди в змозі управляти своїми транспортними засобами або направляти своїх тварин; мати усі необхідні документи, що підтверджують законність права керування транспортним засобом. Наближаючись до інших осіб, які користуються дорогою, вони повинні вживати всіх заходів обережності. Кожен водій транспортного засобу завжди повинен бути в змозі регулювати швидкість руху і керувати ним розумно і з обережністю, знижувати швидкість або зупинятися щоразу, коли того вимагають обставини, особливо коли видимість незадовільна. Також, документ містить правила обгону та випередження транспортних засобів; проїзду перехресть, залізничних переїздів; користування освітлювальними приборами та попереджувальними сигналами тощо. Велосипедисти повинні користуватися велосипедними доріжками, позначеними спеціальними дорожніми сигнальними знаками, коли цього вимагають чинні внутрішньодержавні правила. В усіх випадках, коли того вимагають правила руху, велосипедисти повинні рухатися в один ряд, крім виняткових випадків, передбачених внутрішньодержавними правилами; вони не повинні рухатися на проїзній частині дороги більш ніж в два ряди. Також велосипед забороняється використовувати в якості буксира.

Конвенція 1949 року містить протокол про дорожні знаки та сигнали, який затверджує категорії дорожніх знаків (попереджувальні, заборонні та наказові), а також їх розмір, колір та правила їх розміщення.

Серед чинних нормативно-правових актів, які закріплюють міжнародні стандарти та покликані не тільки полегшити, але й покращити рівень БДР, є Конвенція про дорожній рух 1968 року (зі змінами та доповненнями, внесеними Європейською угодою від 01 травня 1971 року та поправками від 28 вересня 2004 року), яка:

- закріплює вимоги до осіб, що бажають бути водіями, зокрема: водій повинен володіти необхідними фізичними і психічними якостями, фізичний і розумовий стан має дозволяти йому керувати транспортним засобом; водій механічного транспортного засобу повинен мати знання та навички, необхідні для керування транспортним засобом; однак це положення не перешкоджає навчання водінню відповідно до положень національного законодавства; водій повинен контролювати свій транспортний засіб таким чином, щоб бути завжди в змозі належним чином керувати ним. Він повинен знати правила дорожнього руху, приписи щодо БДР, а також фактори, які можуть вплинути на його поведінку, як втома, прийом лікарських препаратів і керування транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння чи під впливом наркотиків; водію транспортного засобу слід уникати будь-яких дій, які не пов'язані з водінням (ст. 8);

- встановлює правила поведінки водіїв по відношенню до пішоходів, а саме: якщо рух транспортних засобів на пішохідному переході регулюється світловими дорожніми сигналами або регулювальником, водії повинні при наявності сигналу, що забороняє рух, зупинитися перед переходом, а коли вони отримують дозвіл продовжувати рух, не заважати пішоходам, які вже вступили на проїзну частину і переходять через дорогу; якщо рух транспортних засобів на переході не регулюється ні світловими дорожніми сигналами, ні регулювальником, водії повинні при наближенні до цього переходу належним чином знизити швидкість, щоб не наражати на небезпеку пішоходів, що вступили або вступають на перехід; в разі необхідності слід зупинитися і пропустити пішоходів; водії, які мають намір проїхати з боку відповідного напрямку руху повз транспортного засобу загального користування, що знаходиться на належним чином позначеній зупинці, повинні знизити швидкість і в разі потреби зупинитися, з тим щоб забезпечити пасажирам громадського транспорту можливість їх посадки або висадки; водії не повинні заїжджати на пішохідний перехід, попередньо не впевнившись, що пішоходи не будуть змушені зупинитися на ньому; водії, які виїжджають на дорогу з придорожньої території або з'їжджати з дороги на таку територію, повинні пропустити пішоходів (ст. 21);

у випадку ДТП водій повинен: не порушуючи приписів національного законодавства щодо обов' язку надавати допомогу постраждалим, по можливості швидше зупинитися, не створюючи додаткову небезпеку для руху; вжити заходів для забезпечення безпеки руху в місці ДТП і, якщо в результаті ДТП є тяжкопоранені або вбиті, уникати в тій мірі, в якій це не впливає на безпеку руху, змінювати що-небудь на місці події або знищувати сліди, які можуть бути корисними для встановлення відповідальності; на вимогу інших осіб, причетних до ДТП, назвати себе; якщо в результаті ДТП є поранені або вбиті, повідомити про це в службу дорожнього руху і, якщо остання не дозволяє покинути місце події або якщо він не повинен надати допомогу пораненим або отримати медичну допомогу сам, повернутися до місця події або залишитися на місці до прибуття співробітників служби дорожнього руху (ст. 31).

Якщо в результаті ДТП заподіяна лише матеріальна шкода, особи, причетні до ДТП, повинні в міру можливості повідомити на місці свої прізвище та адресу і у всякому разі як можна швидше повідомити ці відомості потерпілій стороні безпосередньо або через поліцію.

Стосовно пішоходів Конвенція про дорожній рух 1968 року закріплює, що до пішоходів прирівнюються особи, які везуть дитячу коляску, коляску для хворого, інвалідну коляску або будь-який інший транспортний засіб, невеликих розмірів і без двигуна, особи, що ведуть велосипед або велосипед з підвісним двигуном, а також інваліди, що пересуваються в інвалідних колясках, що приводяться в рух ними самими або рухаються зі швидкістю пішохода. міжнародний безпека кримінальний дорожній автотранспорт

Серед основних обов'язків пішоходів Конвенція закріплює такі (ст. 20):

1) пішоходи повинні по можливості не користуватися проїзною частиною, а якщо вони нею користуються, то вони повинні проявляти обережність, щоб не турбувати і не затримувати без необхідності рух;

2) якщо біля краю проїзної частини дороги є тротуар або узбіччя, придатні для руху пішоходів, останні можуть користуватися ними;

3) при відсутності тротуарів або узбіч або в разі неможливості їх використання пішоходи можуть пересуватися по проїзній частині; якщо є велосипедна доріжка і якщо інтенсивність руху дозволяє це, вони можуть рухатися по цій велосипедній доріжці, що не утруднюючи, однак, рух водіїв велосипедів і велосипедів з підвісним двигуном;

4) поза населеними пунктами пішоходи, що рухаються по проїзній частині дороги, повинні дотримуватися (якщо це не загрожує їхній безпеці і при відсутності особливих обставин) сторони, протилежній стороні, відповідної напрямку руху. Однак особи, які ведуть велосипед, велосипед з підвісним двигуном або мотоцикл, інваліди, що пересуваються в інвалідних колясках, а також групи пішоходів, очолювані керівником або представляють собою хід, повинні дотримуватися сторони проїжджої частини дороги, відповідної напрямку руху. За винятком маніфестацій, пішоходи, що рухаються по проїзній частині, повинні по можливості рухатися ланцюжком, один за іншим, якщо цього вимагає безпека руху, зокрема в разі поганої видимості або високої інтенсивності руху транспортних засобів;

5) пішоходи не повинні перетинати проїзну частину дороги, не прийнявши запобіжні заходи; вони повинні користуватися пішохідними переходами, якщо такі є поблизу;

6) якщо на пішохідному переході є світлові та звукові сигнали для пішоходів, останні повинні слідувати вказівкам цих сигналів, якщо на пішохідному переході немає таких знаків або сигналів, але рух транспортних засобів регулюється світловими дорожніми сигналами або регулювальником, пішоходи не повинні виходити на проїзну частину, поки світловий сигнал або жест регулювальника дозволяє рух транспортних засобів;

7) під час переходу проїзної частини поза пішохідним переходом, позначеного розміткою або відповідним знаком або сигналом, пішоходи не повинні виходити на проїжджу частину, не впевнившись в тому, що вони можуть зробити це не утрудняючи руху транспортних засобів. Пішоходи повинні переходити проїзну частину дороги під прямим кутом до її осі. Вийшовши на проїзну частину дороги, пішоходи не повинні подовжувати свій перехід, затримуватися або зупинятися на ній без необхідності.

Сьогодні, у контексті розвитку великих міст в Україні, особливе значення має ст.27 Конвенції, яка закріплює обов'язки велосипедистів, яким забороняється: пересуватися, не тримаючись за руль, використовувати інші транспортні засоби в якості буксира, перевозити, буксирувати або штовхати предмети, які можуть перешкодити управлінню або становлять небезпеку для інших учасників дорожнього руху. Аналогічні положення застосовуються до водіїв велосипедів з підвісним двигуном і мотоциклів, але, крім цього, вони повинні тримати кермо обома руками, за винятком тих випадків, коли необхідно подати сигнал; водіям велосипедів і велосипедів з підвісним двигуном забороняється перевозити пасажирів; окрім як на додатковому сидінні (сидіннях), обладнаному на велосипеді. Водіям мотоциклів дозволяється перевозити пасажирів тільки в колясці (якщо така є) і на додатковому сидінні, яке може бути обладнано позаду водія; при наявності велосипедних смуг руху або велосипедних доріжок велосипедистам слід рухатися саме по ним;

8) під час руху користуватися захисними шоломами.

Також Конвенція про дорожній рух 1968 року вводить поняття автомобіля, механічного транспортного засобу, мотоцикла, дороги, проїзної частини дороги, смуги руху, велосипедної доріжки, перехрестя, залізничного переїзду, зупинки та стоянки транспортних засобів, що стали основою термінології національного законодавства у сфері забезпечення БДР країн-учасниць Конвенції.

Зазначений нормативно-правовий акт закріплював правила розташування водіями транспортних засобів на дорозі; правила обгону та руху рядами; вимоги щодо безпечної швидкості та дистанції; правила проїзду перехресть, зупинки та стоянки транспортних засобів, вимоги до пасажирських перевезень, правила користування світловими та звуковими приладами та умови допуску транспортних засобів до руху на дорозі (обладнання, технічний стан автомобіля).

Також у 1968 році у м. Вена була прийнята Конвенція про дорожні знаки та сигнали, яка була прийнята країнами-учасницями з метою уніфікації дорожніх знаків. Даною конвенцією, окрім термінів, затверджених раніше Конвенцією про дорожній рух, надається термін поняття «водій», яка означає будь-яку особу, що керує транспортним засобом, автомобілем тощо або веде по дорозі худобу, стада запряжних, в'ючних або верхових і в'ючних тварин.

Конвенція про дорожні знаки та сигнали 1968 року визначила не тільки категорії дорожніх знаків, але й їх перелік, що відноситься до кожної із категорій окремо. Так, усі дорожні знаки поділені Конвенцією на попереджувальні, знаки пріоритету, заборонні, наказові, інформаційно-вказівні, знаки сервісу, а також таблички до дорожніх знаків. Даний поділ, види та перелік знаків були закріплені у національному законодавстві України при прийнятті та затвердженні Правил дорожнього руху. Кожен учасник дорожнього руху повинен керуватися та дотримуватися вимог дорожніх знаків та розмітки, невиконання яких потягне за собою адміністративну відповідальність відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Постійне зростання автомобільних потоків між європейськими державами, а також небезпека, з якою пов'язане порушення правил, норм і стандартів у сфері транспортної безпеки зумовило підписання Європейської Конвенції про заходи покарання за порушення правил дорожнього руху (м. Страсбург, 30 листопада 1964 року, набула чинності 18 липня 1972 року). Також метою прийняття даної Концепції було зміцнення союзу між європейськими державами, налагодження співпраці для більш ефективного покарання за порушення правил дорожнього руху, скоєних на територіях зазначених країн.

Європейська концепція про заходи покарання за порушення правил дорожнього руху визначила перелік порушень на транспорті, за вчинення яких особа буде притягнута до відповідальності незалежно від країни-перебування, а саме:

1) ненавмисне вбивство або нанесення тілесних ушкоджень в результаті дорожнього руху;

2) втеча (приховування) з місця події, тобто порушення зобов'язань, покладених на водія в разі ДТП;

3) водіння автомобіля особою в стані сп'яніння або під впливом алкоголю; під впливом наркотиків або препаратів, що мають аналогічну дію; нездатного вести машину в результаті надмірної втоми;

4) водіння моторного автомобіля без страхового покриття, що гарантує громадянську відповідальність за шкоду, заподіяну третім особам в зв'язку з використанням автомобіля;

5) відмова підкоритися приписам співробітника органів дорожнього руху;

6) недотримання правил, що стосуються: швидкості автомобіля; місця автомобіля в русі та напрямки руху, зустрічного руху, обгону, зміни напрямку і подолання залізничних переїздів; переваги в русі; переважного права проїзду деяких автомобілів пожежних, швидкої допомоги, поліції; недотримання сигналів і дорожньої розмітки, особливо сигналу «Стоп»; стоянки і зупинки автомобілів; права проїзду автомашин або певних категорій автомашин (негабаритними чи нестандартними); устаткування, що забезпечує безпеку автомобілів і їх вантажу; освітлення автомобіля і використання світлових приладів; вантажу і вантажопідйомності автомашин; реєстрації автомобілів, номерних знаків і знаків, що вказують на країну реєстрації;

7) керування автомобілем без відповідних документів.

Також, європейськими країнами були підписані конвенції про порядок перевезення певних видів вантажів, тим самим закріплюючи їх міжнародно-правові стандарти та вимоги до перевізників (у тому числі водіїв), виконання яких сприятиме забезпеченню БДР на територіях країн-учасниць конвенцій. Зокрема, Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ) від 19 травня 1956 року вносить одноманітність в умови договору міжнародного перевезення вантажів по дорогах і, зокрема, в умови, що стосуються необхідних для таких перевезень документів і відповідальності перевізника. Ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів за винагороду за допомогою транспортних засобів, коли місце навантаження вантажу і місце доставки вантажу, що зазначені в контракті, знаходяться на території двох різних країн, з яких принаймні одна є її учасницею. Разом з тим, дія Конвенції не застосовується до перевезень, що здійснюються відповідно до міжнародної поштової конвенції; до перевезень небіжчиків, а також до перевезення меблів чи домашнього приладдя.

Також Конвенція закріплює порядок складання та виконання договору про перевезення вантажів; порядок послідовного перевезення вантажу декількома перевізниками; відповідальність перевізника; порядок надання позову про неякісне надання послуг; умови, за якими договір про перевезення вважається недійсним.

Ще один міжнародний документ, який має вагоме значення у забезпеченні БДР при перевезенні певних видів вантажу, є Європейська угода про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів від 30 вересня 1957 року, підписання якої було покликано збільшити безпеку міжнародних дорожніх перевезень небезпечних вантажів.

Міжнародне перевезення небезпечних вантажів вирішується за умови дотримання вимог цієї Угоди, яким повинні відповідати вантажі, зокрема вимог, що стосуються їх упакування, маркування, конструкції, устаткування та руху транспортного засобу, що перевозить вантажі. Проте, небезпечні вантажі, що не допускаються до перевезення не повинні бути предметом міжнародних перевезень.

Перевезення небезпечних вантажів, стосовно яких застосовується дана Угода, є предметом внутрішньодержавних, міжнародних розпоряджень, а також предметом міжнародної торгівлі.

Важливу роль у запобіганні кримінальним правопорушенням у міжнародно-правовому вимірі відіграють Конгреси ООН по запобіганню злочинності та з питань кримінального правосуддя, а у країнах Європейського Союзу Європейські конвенції з означеної проблематики. У цьому контексті заслуговує на увагу Європейська конвенція про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, що вимагає від держав-учасників, включаючи й Україну, яка ратифікувала цю Конвенцію у грудні 1997 року, вжити заходи для того, щоб внутрішнім (національним) законодавством розглядались як злочини певні умисні дії, зокрема й ті, що мають відношення до незаконного заволодіння транспортними засобами. На виконання вимог зазначеної Конвенції в КК України закріплено ряд статей, що мають пряме відношення до реалізації її змісту (ст.209 «Легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом»; ст.209-1 «Умисне порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» та ін.).

Певне значення для організації запобігання злочинам, у тому числі, пов'язаних з незаконним заволодінням транспортними засобами, має й Резолюція Ради Європи №R (97) 24 від 6 листопада 1997 р. «Про двадцять принципів боротьби з корупцією», у якій мова йде про такі принципи, згідно з якими держави-члени повинні: гарантувати визнання національної і міжнародної корупції кримінальною; забезпечувати відповідні заходи для конфіскації і позбавлення доходів у результаті корупції; обмежувати імунітет від судового переслідування і судового рішення у випадках корупції до ступеня, необхідного у демократичному суспільстві. В КК України ці принципи відображені в ст.364-1 «Зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми», ст.365-2 «Зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги», ст.368-2 «Незаконне збагачення», ст.368-3 «Підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми» та розділ X! «Кримінальні правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту» має безпосереднє відношення.

Аналогічні положення закріплені в розділі ІІ Конвенції Ради Європи про корупцію у контексті кримінального права від 27 січня 1999 р. (ETS 173). Звертають у зв'язку з цим на себе увагу вимоги ст.15 цієї Конвенції, у якій мова ведеться про співучасть у злочині, ст.18 щодо посередництва та відмивання грошей, отриманих злочинним шляхом та ін.

Цікавими є нормативно-правові акти Європейського Союзу (ЄС), що стосуються запобіганню протиправній діяльності організованих злочинних угрупувань. Так, у Директиві Ради ЄС «Про запобігання використанню фінансової системи для відмивання грошей від 19 червня 1991 р. №91/308/ЄЕС», зазначено, що відмивання грошей: сприяє зростанню організованої злочинності і, як правило, здійснюється у міжнародному масштабі, адже саме так кримінальне походження капіталів може бути краще замасковано, і що боротьба з відмиванням грошей може бути здійсненна, головним чином, кримінально-правовими засобами. Крім цього, в Директиві визначено, зокрема, поняття «відмивання грошей» (ст.1), а також встановлено обов'язок держав-учасниць забезпечити заборону відмивання коштів відповідно до цієї Директиви (ст.2) і вжити заходів щодо визначення покарань за порушення її положень (ст.14).

У контексті з'ясування змісту поняття «відмивання грошей», що вживається у національному законодавстві та міжнародному праві, важливою є Директива 2001 / 97 / ЄС Європейського Парламенту і Ради ЄС, у ст.1 якої дано наступне визначення даного поняття це умисна діяльність, змістом якої є:

а) обмін або передача власності, якщо відомо, що така власність виникла в результаті кримінальної діяльності чи участі в подібній діяльності з метою приховування або маскування незаконного походження власності чи сприяння будь-якій особі, яка здійснює подібну діяльність, ухилитися від юридичних наслідків своїх дій;

б) приховування або маскування справжньої природи, джерела, місцезнаходження, розміщення, руху, прав щодо власності чи прав на власність, якщо відомо, що така власність виникла в результаті кримінальної діяльності або участі в подібній діяльності;

в) придбання, володіння або використання власності, якщо на момент отримання було відомо, що подібна власність виникла в результаті кримінальної діяльності чи участі в подібній діяльності;

г) участь в будь-яких діях, об'єднання з метою здійснення, спроби здійснення і надання допомоги, співучасть, сприяння і консультування здійснення будь-яких дій, зазначених вище. Крім того, у зазначеній Директиві дано визначення «власності», під якою слід розуміти будь-які активи матеріальні або нематеріальні, рухомі або нерухомі, відчутні або невідчутні, а також юридичні документи або інструменти, що підтверджують право на або участь у певних актах.

Виходячи із зазначених положень, можна констатувати, що зміст цієї Директиви має пряме відношення до регулювання питань, пов'язаних у тому числі й із запобіганням незаконному заволодінню транспортними засобами, позаяк у понятті «відмивання грошей» ключовим словом є «власність» та її складові (володіння, користування, розпорядження). У свою чергу, термін «кримінальна діяльність» вжитий у Директиві у значенні будь-якого виду кримінальної участі у вчиненні серйозного злочину (при цьому перелік серйозних злочинів також визначений у даному нормативно-правовому акті).

Серед інших нормативно-правових актів ЄС, що присвячені питанням запобігання кримінальним правопорушенням у сфері безпеки дорожнього руху та експлуатації автомобільного транспорту, відмиванню грошей та інших доходів, варто виділити і Конвенцію про захист фінансових інтересів Європейських співтовариств, у якій закріплено юридичний склад «шахрайських дій як невигідних для інтересів ЄС», а саме визнано злочином:

1) стосовно витрат будь-яку умисну дію чи бездіяльність щодо: а) використання або представлення фальшивих, неправильних або неповних актів чи документів, що має наслідком розтрату або незаконне використання фондів із загального бюджету ЄС чи бюджетів, що управляються ЄС або від імені ЄС; б) не розкриття інформації, що порушує особливі зобов'язання, з таким самим наслідком; в) зловживання такими фондами з метою іншою, ніж та, з якою вони були надані;

2) стосовно доходів будь-яку умисну дію чи бездіяльність щодо:

а) використання або представлення фальшивих, неправильних або неповних актів чи документів, що має наслідком незаконне зменшення джерел загального бюджету ЄС чи бюджетів, що управляються ЄС або від імені ЄС;

б) не розкриття інформації, що порушує особливі зобов'язання, з таким самим наслідком;

в) зловживання законно отриманими прибутками, з таким самим наслідком.

Поряд з цим, у Конвенції визнані кримінально караними: співучасть, спонукання до вчинення чи спроба вчинення вказаного шахрайства (ст.1).

Враховуючи мотивацію, а в окремих випадках способи і форми її приховування, вчинення незаконного заволодіння транспортними засобами, у тому числі в Україні, варто визнати важливість положень даної Конвенції, особливо в контексті запобігання таким кримінальним правопорушенням на ранніх стадіях їх вчинення (готування та замаху). У зв'язку з цим та на виконання вимог даної Конвенції, у КК деяких держав, зокрема, Федеративної Республіки Німеччини (§264 «Отримання субсидії шляхом шахрайства») закріплені основні правові категорії, мова про які ведеться у зазначеній Конвенції ЄС.

Певне значення при гармонізації нормативно-правових актів України та Європейського Союзу, у тому числі з питань запобігання незаконному заволодінню транспортними засобами, мають і такі правові джерела, як:

а) Протокол до Конвенції про захист фінансових інтересів Європейських співтовариств (96/с/313/0127 від 27 вересня 1996 р.;

б) Другий протокол до зазначеної Конвенції (97/с 221/02); в) Конвенція про боротьбу з корупцією, до якої причетні службовці держав-членів Європейського Союзу та ін.).

Пряме відношення до змісту дослідження та удосконалення чинного законодавства України, без сумніву, має Конвенція ЄС «Про спільні дії про визнання злочином участі в злочинній організації на території держав-членів Європейського Союзу» (Резолюція 98/733/ЮВС від 21 грудня 1998 р.), у якій, зокрема, зазначено, що злочинна організація це структуризована асоціація, яка:

1) існує впродовж періоду часу;

2) складається з більш ніж двох осіб;

3) діє сплановано з метою вчинення злочинів, що караються позбавленням волі на максимальний строк, принаймні чотири роки, або більш серйозними покараннями, незалежно від того, чи ці злочини є остаточною метою, або вчинені з метою отримання матеріальної вигоди та, де це можливо, протиправного впливу на діяльність органів влади (ч.1 ст.1). Більш того, злочини, що зазначені в ч.1 ст.1 цієї Конвенції ЄС, також закріплені в ч.2 ст.1 Конвенції про Європол та в Додатку до неї, що, звичайно, потребує щодо них приділення особливої уваги, а також активної діяльності правоохоронних органів, спрямованої на запобігання злочинам, що вчиняються злочинними угрупуваннями.

На це, зокрема, орієнтує й ст.2 цієї Конвенції, у якій говориться про те, що для того, щоб допомогти боротьбі проти злочинних організацій, кожна держава-член має забезпечити, щоб карались один або обидва типи діянь діяння будь-якої особи:

1) яка з наміром та зі знанням мети і загальної злочинності діяльності організації або наміру організації вчинити зазначені злочини, активно бере участь у:

а) злочинній діяльності організації, яка підпадає під дію ст.1 Конвенції, навіть тоді, коли особа не брала участі безпосередньо у виконанні цих злочинів та, відповідно до загальних принципів кримінального права цієї держави-члена, навіть коли такі злочини не було фактично виявлені (по КК України це готування (ст.14) чи замах на злочин (ст.15));

б) іншій діяльності організації, знаючи, що її участь сприятиме досягненню результатів кримінальної діяльності організації, яка підпадає під дію ст.1 Конвенції (зокрема, кримінальні правопорушення у сфері БДР та експлуатації автомобільного транспорту виступають не тільки як предмет кримінального правопорушення, але й як засіб вчинення інших кримінальних правопорушень (розбоїв, бандитизму, тероризму));

2) які складаються зі згоди з однією або більше особами, діяльність, яких у випадку її здійснення приведе до вчинення злочинів, що підпадають під дію ст.1 Конвенції, або має здійснюватися, навіть тоді, коли ця особа не бере участі у фактичному здійсненні злочинної діяльності.

Останні положення особливо важливі у контексті того, що незаконне заволодіння транспортними засобами, як свідчить практика, є однією з умов вчинення злочинів організованими групами та злочинними організаціями, зокрема пов'язаною з діяльністю терористичних організацій.



Висновки

Виходячи з вищевикладеного та з урахуванням міжнародних зобов'язань України, варто було б у Закон України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» внести наступні зміни і доповнення: ст.1 «Визначення термінів»:

- боротьба з організованою злочинністю система заходів, здійснюваних в ході оперативно-розшукової діяльності та досудового розслідування, спрямованих на: попередження, виявлення і припинення злочинної діяльності осіб, причетних до організованої злочинності;

- притягнення учасників організованих злочинних угруповань до кримінальної відповідальності;

- забезпечення відшкодування шкоди, завданої організованими злочинними угрупованнями;

- забезпечення безпеки учасників протидії організованій злочинності та інших учасників кримінального судочинства, а також осіб, що надають їм сприяння;

- злочинна діяльність система діянь, вчинених із прямим умислом, спрямованих на: створення, організацію функціонування організованих злочинних угруповань, участі в них, їх матеріально-технічному, фінансовому, інформаційному та іншому забезпеченні, легалізації таких угруповань і їх доходів, одержаних злочинним шляхом; організацію взаємодії різних організованих злочинних угруповань та їх учасників; вербування, озброєння, інструктування та іншу підготовку учасників організованих злочинних угруповань до злочинної діяльності;

- підбурювання, пособництво, готування, замах, вчинення у складі організованих злочинних угруповань злочинів, передбачених статтями Особливої частини КК України;

- вчинення протиправної протидії боротьбі з організованою злочинністю; приховування слідів злочинів, фальсифікацію доказів, незаконний вплив на учасників кримінального судочинства та інших осіб, а також на надання іншої підтримки, яка не базується на законі, учасникам організованих злочинних угруповань, в тому числі засудженим; поширення і забезпечення дії, норм, звичаїв, символіки злочинного середовища, публічного виправдання злочинної діяльності та її учасників;

- злочинна організація структурована організована злочинна група осіб, банда, незаконне збройне або інше злочинне угруповання, згуртовані на основі спільного вчинення злочинів, злочинної діяльності та функціонують для одержання доходів злочинним шляхом або для забезпечення сепаратистських, екстремістських, релігійних, політичних чи інших інтересів протягом певного періоду;

- злочинне співтовариство об'єднання організованих злочинних угруповань та їх учасників, осіб, які вчиняють або вчиняли злочини, та інших осіб з метою: консолідації злочинного середовища, підтримки його норм і звичаїв; здійснення не передбачених законом заходів контролю за різними групами осіб, об'єктами, сферами діяльності і територіями; розвитку взаємозв'язків у кримінальному середовищі, в тому числі серед засуджених, які відбувають покарання в кримінально-виконавчих установах, утримуються у слідчих ізоляторах та ізоляторах тимчасового тримання; забезпечення в державних органах, органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах і організаціях будь-яких форм власності протиправних інтересів або забезпечення законних інтересів протиправними засобами;

- стаття 2 «Мета та завдання цього Закону»:

1. Метою цього Закону є забезпечення ефективної протидії організованій злочинності.

2. Завданнями цього Закону є:

а) захист прав і свобод фізичних і юридичних осіб, безпеки суспільства і держави від організованої злочинності;

б) створення правових і організаційних основ протидії організованій злочинності;

в) усунення причин і умов, що сприяють організованій злочинності;

г) управління ризиками національної безпеки, зумовленими організованою злочинністю;

д) виявлення і припинення злочинної діяльності осіб, причетних до організованої злочинності.

- Стаття 3 «Система заходів протидії організованій злочинності»

1) створення правової та організаційної основи ефективної протидії організованій злочинності, організації міжнародного співробітництва;

2) інформаційно-аналітичного і науково-дослідного забезпечення протидії організованій злочинності;

3) планування, організації та координації діяльності у сфері протидії організованій злочинності;

4) вдосконалення організації та тактики діяльності державних органів, які здійснюють протидію злочинності;

5) виявлення та усунення причин і умов, що породжують організовану злочинність;

6) запобігання формуванню організованих злочинних угруповань, в тому числі схем фінансування їх діяльності;

7) виявлення і припинення злочинної діяльності організованих злочинних угруповань, в тому числі схем фінансування їх діяльності;

8) притягнення до відповідальності винних осіб та забезпечення відшкодування шкоди;

9) запобігання встановленню організованими злочинними угрупованнями та їх учасниками корумпованих зв'язків з державними службовцями та посадовими особами, залучення їх у злочинну діяльність;

10) протидії використанню організованими злочинними угрупованнями об'єднань громадян або засобів масової інформації з метою поширення кримінальної ідеології або в інших злочинних цілях;

11) вдосконалення системи інформаційного, фінансового, матеріально-технічного та іншого забезпечення діяльності у сфері протидії організованій злочинності;

12) забезпечення контролю та нагляду за діяльністю у сфері протидії організованій злочинності;

- стаття 5 «Система державних органів у сфері протидії організованій злочинності»:

1. Систему державних органів у сфері протидії організованій злочинності, становлять:

а) державні органи, які здійснюють протидію організованій злочинності;

б) державні органи, що беруть участь у протидії організованій злочинності.

2. До державних органів, які здійснюють протидію організованій злочинності, належать:

а) державні органи, які здійснюють боротьбу з організованою злочинністю відповідно до визначеної законом компетенції;

б) державні органи, які здійснюють контррозвідувальне забезпечення боротьби з організованою злочинністю.

Участь у протидії організованій злочинності відповідно до визначеної законом компетенції беруть розвідувальні, правоохоронні (крім зазначених у підпункті а) пункту 1 цієї статті), контролюючі та інші державні органи, що сприяють державним органам, які здійснюють протидію організованій злочинності, у виконанні визначених цим Законом завдань.

3. До державних органів, які здійснюють боротьбу з організованою злочинністю відповідно до визначеної законом компетенції, належать:

а) прокуратура України;

б) Національна поліція;

в) Державне бюро розслідувань;

г) органи і установи виконання покарань та слідчі ізолятори.

4. Контррозвідувальне забезпечення боротьби з організованою злочинністю здійснюється Службою безпеки України;

- стаття 12 «Повноваження державних органів, які здійснюють боротьбу з організованою злочинністю»

1. Заходи боротьби з організованою злочинністю здійснюються уповноваженими підрозділами (уповноваженими посадовими особами) державних органів, визначених у підпунктах пункту 3 статті 5 цього Закону, відповідно до визначеної законом компетенції вказаних органів.

2. Уповноважені підрозділи державних органів, визначених у підпунктах б), г) пункту 3 статті 5 цього Закону та їх співробітники мають права, передбачені законами України, що визначають правовий статус та компетенцію відповідних державних органів, Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність», цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, що визначають їх компетенцію.

3. Уповноважені підрозділи (посадові особи) державних органів, зазначені у підпунктах а), в) пункту 3 статті 5 цього Закону при здійсненні заходів боротьби з організованою злочинністю користуються повноваженнями, визначеними Кримінальним процесуальним кодексом України.

Координація діяльності органів, які здійснюють боротьбу з організованою злочинністю, шляхом організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, здійснюється уповноваженими прокурорами. Уповноважені прокурори також здійснюють представництво інтересів держави у суді у випадках, передбачених статтями 12-9 та 12-10 цього Закону;

- Стаття 12-2. Виявлення та усунення причин і умов, що породжують організовану злочинність:

1. Виявлення причин і умов, що сприяють організованій злочинності, здійснюється державними органами, що здійснюють протидію організованій злочинності, з використанням системного аналізу інформації в цій сфері, її наукового узагальнення і осмислення.

2. Державні органи, визначені п пунктах 3 та 4 статті 5 цього Закону, які виявили причини і умови, що сприяють організованій злочинності, доводять ці відомості до державних органів або громадських об'єднань для усунення виявлених причин і умов.

3. Усунення причин і умов, що сприяють організованій злочинності, здійснюється за допомогою комплексу заходів політичного, правового, соціального і економічного характеру в рамках загальнодержавної програми протидії злочинності.

4. Усунення причин і умов, що сприяють організованій злочинності, здійснюється за безпосередньої участі громадянського суспільства.

Така видозміна, з одного боку, обумовлена вимогами змістом тих Конвенцій, мова про які велась вище та в яких застосовується зазначена термінологія, а з іншого боку, завданнями щодо запобігання діяльності організованих груп та злочинних організацій, предметом кримінальних правопорушень яких є не тільки незаконно здобуті кошти, але й майно та інші доходи, а також кримінальні правопорушення у сфері БДР.



Список використаних джерел

1. Директива 2001/97/ ЄС Європейського Парламенту і Ради ЄС. Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. 2003. №12.

2. Європейська угода про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ) (Женева, 30 вересня 1957 року).

3. Європейська Конвенція про заходи покарання за порушення правил дорожнього руху (Страсбург, 30 листопада 1964 року).

4. Європейська конвенція про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом: Резолюція Ради Європи ETS від 8 листопада 1990 р. Міжнародні правові акти та законодавство окремих країн про корупцію. К.: Школяр, 1999.

5. Конвенція про дорожній рух (Женева, 19 вересня 1949 року).

6. Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ) (Женева, 19 травня 1956 року).

7. Конвенція про дорожній рух (Вена, 08 листопада1968 року).

8. Конвенція про дорожні знаки та сигнали (Вена, 08 листопада1968 року).

9. Конвенція про корупцію у контексті кримінального права: Резолюція Ради Європи ETS 173 від 27 січня 1999 р. Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. К.: Сфера, 2002.

10. Правила дорожного движения и международные Конвенции по дорожному движению. Студопедия.

11. Про двадцять принципів боротьби з корупцією: Резолюція Європи №R (97) 24 від 6 листопада 1997 р. Верховна Рада України.

12. Про міжнародні договори: Закон від 1 квіт. 2004 р. Верховна Рада України.

Размещено на Allbest.Ru

...