До проблеми визначення поняття та ознак кіберзлочинів

Размещено на http://www.allbest.ru/

До проблеми визначення поняття та ознак кіберзлочинів

Думчиков Михайло Олександрович, кандидат юридичних наук старший викладач кафедри кримінально-правових дисциплін та судочинства; Шевцов Ярослав Андрійович, студент навчально наукового інституту права Сумського державного університету

Стаття присвячена проблемі визначення поняття та суттєвих ознак кіберзлочинів. У роботі досліджено та виділено основні теоретичні підходи до визначення дефініції «кіберзлочину». Проаналізовано думки вітчизняних та зарубіжних вчених щодо визначення ознак кіберзлочинства в доктрині кримінального права. Приділено особливу увагу до питання відділення кіберзлочинів від традиційних протиправних діянь, визначених кримінальним законодавством України.

Ключові слова: кіберзлочинство, ознаки кіберзлочину, дефініція «кіберзлочин».

Ключевые слова: киберпреступление, признаки киберпреступления, дефиниция «киберпреступление».

To the Problem of Defining the Concept and Signs of Cyber Crimes

Mykhailo O. Dumchykov, candidate of juridical sciences, senior lecturer of the department of criminal law disciplines and proceedings; Yaroslav A. Shevtsov, student of Academic and Research Institute of Law, Sumy State University

The article is devoted to the problem of defining the concept and essential features of cybercrimes. The main theoretical approaches to defining the definition of “cybercrime ” are researched and highlighted in the work. The opinions of domestic andforeign scientists regarding the definition of signs of cybercrime in the doctrine of criminal law are analyzed. Special attention is paid to the issue of separating cybercrimes from traditional illegal acts defined by the criminal legislation of Ukraine. The authors of the article, studying statistical data, point to the extreme need for comprehensive scientific development of the theoretical and legal foundations of the cybercrime prevention system in Ukraine by the method of scientific reduction offundamental theoretical points.

It was found that, as of today, there is no single universally accepted term cybercrime in forensic science, and, accordingly, there are no universally recognized signs that conceptually defined cybercrime as an independent type of illegal acts. The work analyzes in detail the opinions of specific researchers and their variants of interpretation of the definition of “cybercrime ”. Relevant approaches to determining the essential features of cybercrime and their relationship with the impact on the practical side of the problem of the threat of cybercrime have been studied. In the course of the study, with the help of the logical method and the method of scientific reduction, the need to recognize cybercrimes as an independent and independent type of socially dangerous acts in the doctrine of criminal law was proven. The main approaches to defining the concept of “cybercrime ” are defined. Different approaches to the formation of the definition of the concept of “cybercrime ” in various legal doctrines are analyzed. The differences between the concepts of “cybercrime ” and related concepts, in particular “computer crime ” and “crime in the field of computer information”, are emphasized. The main normative legal acts that regulate the issue of ensuring cyber security in Ukraine have been determined. It was determined that currently there is no single point of view in the doctrinal sources regarding the concept of “cybercrime ”. It was analyzed what could be the main means of committing cybercrimes, and the main method of committing cybercrimes was determined to be remote.

Keywords: cybercrime, signs of cybercrime, definition of “cybercrime. ”

Постановка проблеми

Станом на початок 2021 року, кількість інтернет-користувачів і Україні зросла приблизно до 67% населення, тобто майже 30 мільйонів осіб. Разом з тим, значно збільшився відсоток кіберзлочинності. Мобільні пристрої та інші ґаджети, що наділені доступом до інтернету, є невід'ємним атрибутом суспільного та особистого життя громадянина. А з 23 серпня 2021 року, е-паспорти в смартфоні офіційно прирівняно до паперових, що зумовлює величезний потенціал для кіберзлочинців.

Як реакцію на це, влада активно реалізовує державну політику у сфері протидії кіберзлочинству. Початковою та фундаментальною є саме теоретико-правова розробка цього питання, а саме: визначення основних теоретичних аспектів з урахуванням усіх специфічних особливостей кіберзлочинства для подальшого відображення цього в нормативно-правових актах та, відповідно, створенню ефективного правового механізму протидії кіберзлочинству. Ключовим у цьому питанні є саме наукова редукція центральної термінології, до якої відноситься саме явище «кіберзлочину». Станом на сьогодні, в криміналістичній науці немає загальноприйнятого визначення дефініції «кіберзлочин», і, відповідно, основних ознак такого виду протиправних діянь.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Науковим вивченням питання кіберзлочинності та тлумаченню дефініції «кіберзлочин» займались такі вчені, як-от: О. Копатін, Є. Скулишин, О. Копан, Т. Тропіна, О. Амелін, К. Тарасюк, Н. Савчук, Ю. Бельський та інші. Окремі питання кіберзлочинності розглядали у своїх наукових працях зарубіжні та вітчизняні дослідники, як М. Погорецький, О. Столяр, І. Кучерков, Д. Карпова, Д. Уолл, Д. Гальдер та К. Джайшанка та багато інших. Разом з тим існує нагальна потреба у комплексному досліджені напрямів визначення поняття та основних рис кіберзлочинів.

Мета статті. Метою статті є визначення основних напрямів тлумачення дефініції «кіберзлочин», а також з'ясування основних фундаментальних ознак, що ідентифікують кіберзлочини.

Виклад основного матеріалу

Розвиток інформаційних та комп'ютерних технологій зумовив становлення такого деструктивного явища, як кіберзлочинність. Конкретно в Україні, ситуація з розповсюдженістю такого виду протиправних діянь є досить не втішною. У 2020 році міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков зазначив: «В цілому кіберзлочини у світі зростають на 30-40% на рік. в Україні за останні 5 років кількість кіберзлочинів зросла в 2,5 раза» [1]. Однак, враховуючи фактичну шкоду без відшкодування - статистичні дані говорять, що ситуація набагато гірша. Згідно Звіту голови Національної поліції України про результати відомства у 2019 році, за 2019 рік було викрито 4263 злочини у сфері кіберпростору на суму 28 млн гривень [2, с. 8-9]. У 2020 році було зареєстровано понад 5 тисяч кіберзлочинів на 241 млн гривень [3, с. 12].

У 2020 році, компанія McAfee, спільно з Центром стратегічних і міжнародних досліджень, представили новий глобальний звіт під назвою «The Hidden Costs of Cybercrime», в якому зазначили, що кіберзлочинність обійшлася світовій економіці більш ніж в 1 трильйон доларів США - трохи більше 1% світового ВВП. У порівнянні з даними 2018 року цей показник зріс більш ніж на 50%. Тоді він становив близько 600 мільярдів доларів США [4, с. 3].

Виходячи з вищезазначених статистичних даних, кіберзлочинність є однією з найактуальніших проблем сучасного правового світу. Як реакцію на це, державна влада України постійно оновлює правовий апарат щодо фактичного врегулювання цієї сфери. Ще в 2002 році були прийняті Елементи для створення глобальної культури кібербезпеки, що утверджені резолюцією 57/239 Генеральної Асамблеї ООН від 20 грудня 2002 року [5]. Завдання цього нормативно-правового акту було введення в Україні 9 принципів безпеки в інформаційному просторі, що визначило вектор майбутньої політики цієї сфери. А, в Стратегії кібербезпеки України, затвердженої Указом Президента України від 26 серпня 2021 року № 447/2021, було зазначено, що забезпечення кібербезпеки є одним із пріоритетів у системі національної безпеки України. При цьому, прямо наголошується на тому, що кіберпростір разом з іншими фізичними просторами визнано одним з можливих театрів воєнних дій, що тільки підводить всю важливість цієї проблеми [6].

Відповідно, існує нагальна потреба в удосконаленні правової системи країни щодо протидії кіберзлочинності. Фундамент цієї системи складає теоретична складова, що передбачає визначення основних дефініцій та ознак конкретних аспектів протидії кіберзлочинності. Так, Стратегія національної безпеки, затверджена Указом Президента України від 8 червня 2012 року № 389/2012, містить перші визначення таких термінів, як «кіберзлочинність», «кіберзагроза», «кібербезпека» [7]. Згідно з п. 9 ст. 1 Закону України «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України» від 05.10.2017 року, № 2163-VIII, кіберзлочинність - це сукупність кіберзлочинів. Згідно з п. 8 ст. 1 цього Закону, кіберзлочин (комп'ютерний злочин) - це суспільно небезпечне винне діяння у кіберпросторі та/або з його використанням, відповідальність за яке передбачена законом України про кримінальну відповідальність та/або яке визнано злочином міжнародними договорами України [8]. Використавши логічний метод, ми можемо виділити такі ознаки кіберзлочину, виходячи з легальної дефініції:

- Це діяння, що безпосередньо вчинене в кіберпросторі чи за його допомогою;

- Об'єктивна сторона кіберзлочинного діяння має своє відображення в реальному життя, а саме: негативні наслідки цього діяння співпадають під кримінальні правопорушення, що визначені в Особливій частині Кримінального кодексу України [9];

Тобто, несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку (стаття 361 КК України); - створення з метою використання, розповсюдження або збуту шкідливих програмних чи технічних засобів, а також їх розповсюдження або збут (стаття 361-1 КК України); 109 - несанкціоновані збут або розповсюдження інформації з обмеженим доступом, яка зберігається в електронно- обчислювальних машинах (комп'ютерах), автоматизованих системах, комп'ютерних мережах або на носіях такої інформації (стаття 361-2 КК України). Окрім цього, варто додати, що діяльність кіберзлочинців кваліфікується також за статтею 200 КК України - незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, електронними грошима обладнанням для їх виготовлення [9].

Варто також зазначити, що у цьому разі законодавець ототожнює такі поняття як «кіберзлочин» та «комп'ютерний злочин». Однак, на думку, В. Бутузова, комп'ютерні злочини та кіберзлочини є різними видами злочинів у сфері високих інформаційних технологій, класифікація яких відбувається за такими ознаками:

- ознакою віднесення певних злочинів до комп'ютерних є знаряддя вчинення злочину - комп'ютерна техніка [10];

Однак, як зазначає М. Салтевський: «у кримінальному праві та криміналістиці вид злочину називають не за засобом (знаряддям) вчинення злочину, а за видом злочинної діяльності» [11, с. 4].

- об'єктом посягання є суспільні відносини у сфері автоматизованої обробки інформації [10];

- ознакою віднесення злочинів до кіберзлочинів є специфічне середовище вчинення злочинів - кіберпростір (середовище комп'ютерних систем та мереж) [10].

Але, пропри доволі велику дослідницьку базу доктринальних джерел, питання визначення дефініції «кіберзлочин» та його ознаки досі не віднайшло однозначної відповіді. У теорії кримінального права взагалі відсутня загальноприйнята кримінально-правова дефініція поняття злочинів, що вчиняються методом використання або застосування електронно-обчислювальної машини. У науковій доктрині можна зустріти цілу низку понять («комп'ютерний злочин», «злочин у сфері високих технологій», «комунікаційний злочин», «кіберзлочин», «злочин у сфері комп'ютерної інформації», «мережевий злочин»), що здебільшого мають на увазі ті самі різновиди злочинної діяльності. Зарубіжними дослідниками частіше вживаються поняття “high-tech crime”, “cyber crime”, “network crime”, які відповідно перекладаються як «злочини у сфері високих технологій», «кіберзлочини», «злочини в комп'ютерних мережах» [12, с. 58]. Вбачаємо за необхідне комплексне дослідження думок конкретних науковців з цього питання задля виділення та аналізу поглядів із подальшою ідентифікацією основних фундаментальних ознак кіберзлочинів.

Так, О. Копатін та Є. Скулишин надають наступні визначення поняття «кіберзлочин»:

1. Кіберзлочин - злочин, пов'язаний із використанням кібернетичних комп'ютерних систем, та злочин у кіберпросторі [13].

2. Кіберзлочин - найбільш небезпечне кіберправопорушення, за яке законодавством встановлюється кримінальна відповідальність [13]. Тобто, дослідники корелюють кіберзлочини суто з кіберпростором та комп'ютерними технологіями, без відділення ознаки карності та зв'язку з кримінальним законодавством.

На думку В.М. Болгова, кіберзлочини - це сукупність передбачених чинним законодавством кримінально караних суспільно небезпечних діянь (дій чи бездіяльності), що посягають на право захисту від несанкціонованого поширення і використання інформації, негативних наслідків впливу інформації чи функціонування інформаційних технологій, а також інші суспільно небезпечні діяння, пов'язані з порушенням права власності на інформацію та інформаційні технології, права власників або користувачів інформаційних технологій вчасно одержувати або поширювати достовірну й повну інформацію [14]. Ця дефініція є більш наближеною до легальної та доповнює її у сенсі виділення такої специфічної ознаки як негативний наслідок кіберзлочину.

Дещо схоже визначення за своїми ознаками дає О. Сіренко: «кіберзлочин - це кримінальне правопорушення, що вчиняється за допомогою або через комп'ютерні системи, посягає на право захисту від несанкціонованого поширення і використання інформації, негативних наслідків впливу інформації чи функціонування інформаційних технологій, а також інші суспільно небезпечні діяння, пов'язані з порушенням права власності на інформацію та інформаційні технології, права власників або користувачів інформаційних технологій вчасно одержувати або поширювати достовірну й повну інформацію і за яке передбачено кримінальну відповідальність» [15, с. 48].

О. Амелін надає визначення найбільш наближене до легального, з доповненням щодо раціоналізації проблеми саме у сферу інформаційних відносин: «комп'ютерні злочини» - як суспільно небезпечні, протиправні, кримінально карані, винні діяння, які завдають шкоди інформаційним відносинам, засобом забезпечення нормального функціонування яких є ЕОМ, автоматизовані системи, комп'ютерні мережі або мережі електрозв'язку [16, с. 8]. Підтримує подібне бачення С. Буз «У даній статті під «кіберзлочином» розуміється будь-який злочин, скоєний за допомогою інформаційних технологій, або в інформаційному просторі» [29]. Ця дефініція не враховує того, що поле дії кіберзлочинів не зупиняється виключно в інформаційній сфері. У Німеччині кібератака на медичний госпіталь призвела до зупинки необхідного обладнання на тиждень та смерті особи [17]. Схожого бачення й В. Винкерт та А. Клочкова: «На нашу думку, дане поняття можна визначити, як сукупність злочинів, що здійснюються за допомогою ІКТ (інформаційно-комунікаційних технологій)» [28].

Т. Тропіна пропонує визначати кіберзлочин як винне вчинене суспільно небезпечне кримінальне каране втручання у роботу комп'ютерів, комп'ютерних програм, комп'ютерних мереж, несанкціонована модифікація комп'ютерних даних, а також інші протиправні суспільно небезпечні діяння, вчинені за допомогою комп'ютерів, комп'ютерних програм, комп'ютерних мереж, а також за допомогою інших засобів доступу [18, с. 38]. Зауважимо, що дослідник акцентував увагу виключно на «комп'ютерній» природі кіберзлочину та поєднує його вплив на інформаційне поле. Схоже визначення надає О.Є. Користін та інші: «сукупність кримінальних правопорушень, що здійснюються в кіберпросторі за допомогою комп'ютерних систем або шляхом використання комп'ютерних мереж та інших засобів доступу до кіберпростору, в межах комп'ютерних систем або мереж, а також проти комп'ютерних систем, комп'ютерних мереж і комп'ютерних даних» [24].

Д. Уолл пропонує таке визначення: «Кіберзлочини - це злочинна або шкідлива діяльність, яка є інформаційною, глобальною та мережевою, і їх слід відрізняти від злочинів, які просто використовують комп'ютери. Вони є продуктом мережевих технологій, які перетворили поділ злочинної праці на створення абсолютно нових можливостей та нових форм злочинності, які зазвичай передбачають отримання чи маніпулювання інформацією та її цінністю у глобальних мережах з метою одержання прибутку. Вони можуть бути розбиті на злочини, які пов'язані з цілісністю системи, злочини, в яких мережеві комп'ютери використовуються для сприяння вчиненню злочину, та злочини, які стосуються саме комп'ютерів [19].

Словник термінів із кібербезпеки за редакцією О. Копана надає два визначення поняттю кіберзлочину, при цьому, автори розділяють кіберзлочини накомп'ютерні та кібернетичні:

1. Кіберзлочин (комп'ютерний злочин) - протиправне втручання в роботу кібернетичних систем, основною управляючою ланкою яких є комп'ютер (наприклад, спотворення інформації про стан об'єкта в каналі зворотного шкідливого програмного забезпечення тощо), створення та використання в злочинних цілях певної кібернетичної (комп'ютерної) системи, використання в злочинних цілях існуючих кібернетичних (комп'ютерних) систем (наприклад комп'ютерних чи телекомунікаційних мереж у шахрайстві, вимаганні тощо) [20]. 2. Кіберзлочин (кібернетичний злочин) - злочин, пов'язаний із використанням кібернетичних комп'ютерних систем, та злочин в кіберпросторі [20].

Д. Гальдер та К. Джайшанкар визначають кіберзлочини як правопорушення, вчинені проти окремих осіб або груп осіб із злочинним мотивом навмисно заподіяти шкоду репутації жертви або завдати потерпілому фізичної чи психічної шкоди або втрати прямо чи опосередковано, використовуючи при цьому сучасні телекомунікаційні мережі, такі як Інтернет (різні онлайн меседжери) та мобільні телефони (SMS/MMS) [21].

Професор Вішванатан дав три визначення поняттю «кіберзлочин»:

1. Будь-яка протиправна дія, в якій комп'ютер є інструментом чи об'єктом злочину, тобто будь-який злочин, засіб чи мета якого полягає у впливі на функціонування комп'ютера.

2. Будь-який інцидент, пов'язаний із комп'ютерними технологіями, під час якого постраждала жертва або міг зазнати збитків, а злочинець, умисно, отримав або міг би отримати вигоду.

3. Зловживання комп'ютером розглядається як будь-яка протиправна, неетична чи несанкціонована поведінка, пов'язана з автоматичною обробкою та передачею даних [21].

Ю. Бельський тлумачить кіберзлочини як злочини, що вчиняються в процесі автоматизованої обробки інформації за допомогою електронно-обчислювальних машин або через комп'ютерні системи, об'єктом посягання яких є суспільні відносини у сфері обігу електронної інформації та інші суспільних відносин, у яких комп'ютер виступає кваліфікуючою ознакою вчинення злочину (наприклад, комп'ютерне шахрайство, або кібертероризм) [22, с. 417].

Доволі цікаво визначає «кіберзлочин» І. Васильковський, а саме: «Кіберзлочинність (або «злочин з використанням комп'ютерних технологій») - це економічний злочин, скоєний з використанням обчислювальної техніки та мережі Інтернет». [23, с. 278]. Однак, негативні наслідки вчинення кіберзлочину не завжди мають економічний характер. Д. Карпова дає більш розширене визначення: «кіберзлочинів - це акт соціальної девіації з метою нанесення економічного, політичного, морального, ідеологічного, культурного та інших видів шкоди, індивіду, організації або державі посредствам будь-якого технічного засобу з доступом в Інтернет» [27].

Н. Савчук дає таке визначення поняття «кіберзлочинності» (англ. Cybercrime): це поняття, яке охоплює комп'ютерну злочинність (де комп'ютер - предмет кримінального правопорушення, а інформаційна безпека - об'єкт кримінального правопорушення) та інші посягання, де комп'ютер є знаряддям або способом кримінального правопорушення проти власності, авторських прав, громадської безпеки, моралі тощо [25, с. 338-342].

К. Тарасюк під «кіберзлочинами» розуміє суспільно-небезпечні діяння, які так чи інакше пов'язані з кіберпростором та комп'ютерною інформацією, що моделюється комп'ютерами. Та надає наступні ознаки кіберзлочинів: висока латентність, складність виявлення та розслідування, складність доказування в суді подібних справ, володіють транснаціональною складовою частиною в основному з використанням інформаційної мережі Інтернет, високим збитком навіть від одиничного кримінального правопорушення [26, с. 178].

Як ми можемо спостерігати, в науковій думці, навіть, не має загальноприйнятої думки щодо того, яким чином іменувати злочини у кіберпросторі. На нашу думку, найбільш вдалим та ємким є саме слово «кіберзлочин». Як підкреслює І. Кучерков: «Поняття «кіберзлочин» в юриспруденції є досить широким. До них, на думку дослідників відносяться всі злочини, вчинені з використанням комп'ютерів або Інтернету, через публічні, приватні або домашні комп'ютерні мережі» [32]. Тому, можемо констатувати факт, що дефініція «кіберзлочин» є більш широким поняттям, ніж «злочин у інформаційному просторі», «комп'ютерний злочин» тощо. Акцентуємо увагу на тому, що вчені наголошують, що визначати кіберзлочин треба як злочин у сфері комп'ютерної інформації [30]. На думку В. Болгова, вислів «кримінальні правопорушення, що вчиняються з використанням інформаційних технологій», є не дуже зручним для вживання у побутовій мові, тому науковець визнає доцільним короткий термін «кіберзлочини», тим більше, що об'єктом цієї категорії правопорушень є інформація та тісно пов'язані з нею технології її обробки - інформаційні технології [14]. І як підкреслює О. Столяр, попри наявні альтернативні дефініції («комп'ютерний злочин», «злочин у сфері високих технологій», «комунікаційний злочин», «злочин у сфері комп'ютерної інформації», «мережевий злочин») саме термін «кіберзлочин» найбільшою мірою відображає суть зазначеного явища [31, с. 192-193].

Виходячи з цього, ми можемо дійти висновку, що саме найменування «кіберзлочин» є найбільш вдалим та доволі об'ємно розкриває сутність явища подібного виду злочинності. Проаналізувавши доктринальні джерела вітчизняних та зарубіжних вчених, ми можемо дійти висновку, що станом на сьогодні, в юридичній науці присутня дихотомія доктринальних та легальних дефініцій. Науковці усі по-різному трактують кіберзлочини, і, відповідно, виділяють різні специфічні особливості (ознаки) таких парвопорушень. Найбільш вдало, хоча і не повністю, на наш погляд, специфіку кіберзлочинів розкриває саме законодавче визначення, зазначене в Законі України «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України» від 05.10.2017 року № 2163-VIII. Однак, зауважимо, що це тлумачення не виділяє усіх фундаментальних ознак кіберзлочинів.

Концептуально, істотною умовою виділення кіберзлочинів від інших кримінальних правопорушень - є простір їх вчинення - кіберпростір. Деякі дослідники виділяють ще одну якісну ознаку - це злочини без потерпілих. Тут мається на увазі, що наслідками вчинення такого правопорушення не можуть бути фізичні вади потерпілого. Ця думка є хибною, адже зловживання правами адміністратора (або ж кібератака) може спричинити тяжкі наслідки для фізичних осіб.

М. Погорецький вважає, що загальною ознакою протиправних діянь - кіберзлочинів, є саме те, що їх вчинення на різних стадіях безпосередньо пов'язане з використанням ресурсів комп'ютерних систем (вчинення за допомогою комп'ютерних систем або через комп'ютерні системи), які, у свою чергу, є середовищем вчинення кіберзлочинів. Кіберзлочинами слід вважати ті, що вчиняються за допомогою або через комп'ютерні системи чи пов'язані саме з комп'ютерними системами, тобто із сукупністю пристроїв, із яких один чи більше відповідно до певної програми виконують автоматичну обробку даних [33, с. 91]. Тобто, не лише знаходження в кібернетичному просторі є ознакою, а й безпосереднє його використання через комп'ютерні системи (наприклад, кардинг).

Таким чином, ми можемо виділити три основні ознаки, що відділяють кіберзлочини від класичних:

- Кіберзлочини реалізуються безпосередньо в кіберпросторі або з його допомогою за використання електронної обчислюваної техніки;

- Шкода, заподіяна кіберзлочинцями носить як віртуальний так і матеріалістичний характер;

- Вчинення кіберзлочину не передбачає прямого фізичного контакту з об'єктом посягання.

Враховуючи всі ці ознаки, ми можемо прямо стверджувати, що кіберзлочини точно мають всі специфічні фундаментальні ознаки, щоб відділити їх від класичних злочинів. Адже, якщо проаналізувати конкретні практичні ситуації, наприклад кардинг, то він є прототипом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України - таємне викрадення чужого майна (крадіжка), але, попри це, якщо прибрати від кардингу умови, що логічно відділяють кіберзлочини - буде класична крадіжка. Таким чином, кіберзлочини є самостійним видом злочинів, що відділені від «класичних» специфічними фундаментальними ознаками. Відповідно, Розділ XVI «Кримінальні правопорушення у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку» можна подати як «Кіберзлочини» з подальшим оновленням та вдосконаленням кримінального законодавства в цій сфері.

кіберзлочинство кримінальний право

Висновки

На основі викладеного вище матеріалу можна прийти висновку, що кіберзлочини, за своїми ознаками, є новою формою суспільно-небезпечних діянь, та можуть визнаватися як незалежний вид кримінальних правопорушень. Станом на сьогодні, в науці кримінального права існує чимала різноманітність вчених поглядів щодо ідентифікації кіберзлочинів та теоретичного відділення їх від традиційних. Теоретико-правова розробка цього питання досі не знайшла свого загально-прийнятого рішення, що зменшує ефективність системи протидії кіберзлочинству на початковому рівні. Більш детальна розробка цього питання є предметом для подальших досліджень.

Список використаних джерел

1. Комісарова О. Кіберзлочинність в Україні за 5 років зросла у понад два рази - Аваков. Суспільне. Новини. 2020.

2. Звіт голови Національної поліції України про результати відомства у 2019 році. 2019. 12 с.

3. Звіт Національної поліції України про результати роботи у 2020 році. 2020. 14 с.

4. The Hidden Costs of Cybercrime. McAfee. 2020. 38 р.

5. Елементи для створення глобальної культури кібербезпеки: Міжнародний документ від 20.12.2002 року. № 57/239.

6. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 травня 2021 року «Про Стратегію кібербезпеки України»: Указ Президента України, Стратегія від 26.08.2021 року. № 447/2021.

7. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 травня 2015 року «Про Стратегію національної безпеки України»: Указ Президента України, від 26.05.2015 року, № 287/2015.

8. Про основні засади забезпечення кібербезпеки України: Закон України від 05.10.2017 року. № 2163-VIII.

9. Кримінальний кодекс України: Кодекс від 05.04.2001 року. № 2341 -III.

10. Бутузов В. Протидія комп'ютерній злочинності в Україні (системно-структурний аналіз): монографія. Київ: КИТ, 2010. 148 с.

11. Салтевський М.В. Основи методики розслідування злочинів скоєних з використанням ЕОМ: навч. посіб. Харків: Вид-во Нац. юрид. акад. України, 2000. 34 с.

12. Осипенко А.Л. Борьба с преступностью в глобальных компьютерных сетях: международный опыт: монография. Москва: Норма, 2004. 432 с.

13. Словник термінів з кібербезпеки / за заг. ред. О. Копатіна, Є. Скулишина. Київ: Аванпост - Прим, 2012. 214 с.

14. Організаційно-правове забезпечення протидії кримінальним правопорушенням, що вчиняються з використанням інформаційних технологій: наук.-практ. посіб. / В. М. Болгов, Н. М. Гадіон, О. З. Гладун та ін. Київ: Національна академія прокуратури України, 2015. 202 с.

15. Сіренко О. В. Поняття кіберзлочинів та особливості методики їх розслідування. Кібербезпека в Україні: правові та організаційні питання: матер. ІІ Всеукр. наук.-практ. конф., 17 листопада 2017 року / Мін-во внутрішніх справ України, Одеський держ. ун-т внутрішніх справ. Одеса: ОДУВС, 2017. С. 48-49.

16. Амелін О. Визначення кіберзлочинів у національному законодавстві. Науковий часопис Національної академії прокуратури України. 2016. № 3. С. 1-10.

17. German hospital hacked, patient taken to another city dies. AP NEWS.2020.

18. Тропина Т.Л. Киберпреступность: понятие, состояние, уголовноправовые меры борьбы: дис. ... канд. юрид. наук: спец. 12.00.08. Владивосток, 2005. 235 с.

19. Wall D.S. (2007). Cybercrime: The transformation of crime in the information age. Oxford: Polity.

20. Словник термінів з кібербезпеки / за заг. ред. О.В. Копана, Є.Д. Скулиша. Київ: ВБ «АванпостПрим», 2012. 214 с.

21. Definition of Cyber Crime. LawPage.

22. Бельський Ю. Щодо визначення поняття кіберзлочину. Юридичний вісник. 2014. № 6. С. 414418.

23. І. І. Васильковський, поняття «кіберзлочинність» та «кіберзлочини»: стан та співвідношення. Міжнародний юридичний вісник: актуальні проблеми сучасності (теорія та практика). Вип. 1-2 (1011) 2018. С. 276 - 282.

24. Протидія кіберзлочинності в Україні: правові та організаційні засади: навч. посіб. / О.Є. Користін, В.М. Бутузов, В.В. Василевич та ін. Київ: Скіф, 2012. 51 с.

25. Савчук Н.В. Кіберзлочинність: зміст та методи боротьби. Теоретичні та прикладні питання економіки: зб. наук. праць. Київ: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2009. Вип.

19. С. 338-342.

26. Тарасюк К.В. Прокурорський нагляд при розслідуванні комп'ютерних злочинів. Комп'ютерноінтегровані технології: освіта, наука, виробництво. 2012. № 10. С. 178-181.

27. Кочкина Э.Л. Определение понятия «Киберпреступление». Отдельные виды киберпреступлений. Сибирские уголовно-процессуальные и криминалистические чтения, № 3 (17). 2017. С. 162-169.

28. Винкерт В.В., Клочкова А.Л. Понятие и особенности киберпреступлений. Междисциплинарные исследования: опыт прошлого, возможности настоящего, стратегии будущего, № 5. 2021. С. 168-179.

29. Буз С.И. Киберпреступления: понятие, сущность и общая характеристика. Юристъ - Правоведъ, № 4 (91). 2019. С. 78-82.

30. Азаров Д.С. Злочини у сфері комп'ютерної інформації (кримінально-правове дослідження): моногр. Київ. Атіка, 2007. 304 с.

31. Столяр О. Міжнародно-правові проблеми визначення та класифікації «кіберзлочинів». In: Jurnaluljuridic national: teorie §ipractica. 2017. № 4(26). С. 185-188.

3 2. Кучерков И.А. О понятии «киберпреступление» в законодательстве и научной доктрине. Юридическая наука, № 10. 2019. С. 78-81.

33. Погорецький М., Шеломенцев В. Кіберзлочини: до визначення поняття. Вісник прокуратури. 2012. № 8. С. 89-96

References

1. Komisarova O. Kiberzlochynnist v Ukraini za 5 rokiv zrosla u ponad dva razy - Avakov. Suspilne. Novyny. 2020.

2. Zvit holovy Natsionalnoi politsii Ukrainy pro rezultaty vidomstva u 2019 rotsi. 2019. 12 s.

3. Zvit Natsionalnoi politsii Ukrainy pro rezultaty roboty u 2020 rotsi. 2020. 14 s.

4. The Hidden Costs of Cybercrime. McAfee. 2020. 38 r.

5. Elementy dlia stvorennia hlobalnoi kultury kiberbezpeky: Mizhnarodnyi dokument vid 20.12.2002 roku. № 57/239.

6. Pro rishennia Rady natsionalnoi bezpeky i oborony Ukrainy vid 14 travnia 2021 roku “Pro Stratehiiu kiberbezpeky Ukrainy”: Ukaz Prezydenta Ukrainy, Stratehiia vid 26.08.2021 roku. № 447/2021.

7. Pro rishennia Rady natsionalnoi bezpeky i oborony Ukrainy vid 6 travnia 2015 roku “Pro Stratehiiu natsionalnoi bezpeky Ukrainy”: Ukaz Prezydenta Ukrainy, vid 26.05.2015 roku, № 287/2015.

8. Pro osnovni zasady zabezpechennia kiberbezpeky Ukrainy: Zakon Ukrainy vid 05.10.2017 roku. № 2163-VIII.

9. Kryminalnyi kodeks Ukrainy: Kodeks vid 05.04.2001 roku. № 2341-III.

10. Butuzov V. Protydiia komp'iuternii zlochynnosti v Ukraini (systemno-strukturnyi analiz): monohrafiia. Kyiv: KYT, 2010. 148 s.

11. Saltevskyi M.V. Osnovy metodyky rozsliduvannia zlochyniv skoienykh z vykorystanniam EOM: navch. posib. Kharkiv: Vyd-vo Nats. yuryd. akad. Ukrainy, 2000. 34 s.

12. Osypenko A.L. Borba s prestupnostiu v hlobalnikh kompiuternikh setiakh: mezhdunarodnii opit: monohrafyia. Moskva: Norma, 2004. 432 s.

13. Slovnyk terminiv z kiberbezpeky / za zah. red. O. Kopatina, Ye. Skulyshyna. Kyiv: Avanpost - Prym, 2012. 214 s.

14. Orhanizatsiino-pravove zabezpechennia protydii kryminalnym pravoporushenniam, shcho vchyniaiutsia z vykorystanniam informatsiinykh tekhnolohii: nauk.-prakt. posib. / V.M. Bolhov, N.M. Hadion, O.Z. Hladun ta in. Kyiv: Natsionalna akademiia prokuratury Ukrainy, 2015. 202 s.

15. Sirenko O.V. Poniattia kiberzlochyniv ta osoblyvosti metodyky yikh rozsliduvannia. Kiberbezpeka v Ukraini: pravovi ta orhanizatsiini pytannia: mater. II Vseukr. nauk.-prakt. konf., 17 lystopada 2017 roku / Min-vo vnutrishnikh sprav Ukrainy, Odeskyi derzh. un-t vnutrishnikh sprav. Odesa: ODUVS, 2017. S. 48-49.

16. Amelin O. Vyznachennia kiberzlochyniv u natsionalnomu zakonodavstvi. Naukovyi chasopys Natsionalnoi akademiiprokuratury Ukrainy. 2016. № 3. S. 1-10.

17. German hospital hacked, patient taken to another city dies. AP NEWS.2020.

18. Tropyna T.L. Kyberprestupnost: poniatye, sostoianye, uholovnopravovie meri borbi: dys. ... kand. yuryd. nauk: spets. 12.00.08. Vladyvostok, 2005. 235 s.

19. Wall D.S. (2007). Cybercrime: The transformation of crime in the information age. Oxford: Polity.

20. Slovnyk terminiv z kiberbezpeky / za zah. red. O.V. Kopana, Ye.D. Skulysha. Kyiv: VB “AvanpostPrym”, 2012. 214 s.

21. Definition of Cyber Crime. LawPage.

22. Belskyi Yu. Shchodo vyznachennia poniattia kiberzlochynu. Yurydychnyi visnyk. 2014. № 6. S. 414-418.

23. I.I. Vasylkovskyi, poniattia «kiberzlochynnist» ta “kiberzlochyny”: stan ta spivvidnoshennia. Mizhnarodnyi yurydychnyi visnyk: aktualni problemy suchasnosti (teoriia ta praktyka). Vyp. 1-2 (10-11) 2018. S. 276 - 282.

24. Protydiia kiberzlochynnosti v Ukraini: pravovi ta orhanizatsiini zasady: navch.posib. / O.Ye. Korystin, V.M. Butuzov, V.V. Vasylevych ta in. Kyiv: Skif, 2012. 52 s.

25. Savchuk N.V. Kiberzlochynnist: zmist ta metody borotby. Teoretychni ta prykladni pytannia ekonomiky: zb. nauk. prats. Kyiv: Vydavnycho-polihrafichnyi tsentr “Kyivskyi universytet”, 2009. Vyp. 19. S. 338-342.

26. Tarasiuk K.V. Prokurorskyi nahliad pry rozsliduvanni komp'iuternykh zlochyniv. Komp'iuternointehrovani tekhnolohii: osvita, nauka, vyrobnytstvo. 2012. № 10. S. 178-181.

27. Kochkyna E.L. Opredelenye poniatyia “Kyberprestuplenye”. Otdelnie vydi kyberprestuplenyi. Sybyrskye uholovno-protsessualnie y krymynalystycheskye chtenyia, № 3 (17). 2017. S. 162-169.

28. Vynkert V.V., Klochkova A.L. Poniatye y osobennosty kyberprestuplenyi. Mezhdystsyplynarnie yssledovanyia: opitproshloho, vozmozhnosty nastoiashcheho, stratehyy budushcheho, № 5. 2021. S. 168-179.

29. Buz S.Y. Kyberprestuplenyia: poniatye, sushchnost y obshchaia kharakterystyka. Yuryst - Pravo- ved, № 4 (91). 2019. S. 78-82.

30. Azarov D.S. Zlochyny u sferi komp'iuternoi informatsii (kryminalno-pravove doslidzhennia): monohr. Kyiv. Atika, 2007. 304 s.

31. Stoliar O. Mizhnarodno-pravovi problemy vyznachennia ta klasyfikatsii “kiberzlochyniv”. In: Jurnaluljuridic national: teorie §ipractica. 2017. № 4(26). S. 185-188.

32. Kucherkov Y.A. O poniatyy “kyberprestuplenye” v zakonodatelstve y nauchnoi doktryne. Yurydycheskaia nauka, № 10. 2019. S. 78-81.

33. Pohoretskyi M., Shelomentsev V. Kiberzlochyny: do vyznachennia poniattia. Visnyk prokuratury. 2012. № 8. S. 89-96.

Размещено на Allbest.ru