Нормативне забезпечення обігу культурних цінностей в праві Європейського Союзу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Нормативне забезпечення обігу культурних цінностей в праві європейського союзу

І.В. Яковюк, Т.М. Анакіна, І.І. Маринів

Анотація

У статті досліджено питання нормативного забезпечення обігу культурних цінностей в ЄС. Автор прийшов до висновку, що на сьогодні конкретні заходи правового характеру, що здійснюються в рамках ЄС у сфері регулювання обігу рухомих культурних цінностей, пов 'язані з унормуванням вивезення культурних цінностей, повернення культурних об'єктів, які були незаконно вивезені з території держав-членів ЄС, а віднедавна - ще й ввезення культурних цінностей на територію інтеграційного об 'єднання.

Ключові слова: культурні цінності,, право Європейського Союзу, вивезення культурних цінностей, повернення культурних цінностей, ввезення культурних цінностей.

Постановка проблеми. Як відомо, на ЄС припадає істотна частка усього світового культурного надбання. Погоджуємося, що культурна спадщина має потенціал для позитивного внеску в життя людей і європейських суспільств у тому числі, залучення до культурної спадщини сприяє розвитку почуття приналежності європейської спільноти до спільної культурної спадщини, історичного досвіду і спільних цінностей. Щоб максимально використати цей потенціал, необхідний найширший доступ до культурної спадщини в усіх її формах для всіх людей (Council of Europe, 2011, p. 10).

З іншого боку, ЄС прагне до культурної співпраці з третіми країнами, підвищення доступності європейської культури для їх населення, поширення мистецтва та культури, міжкультурного діалогу, поглиблення знання історії та культурної спадщини народів Європи. Відтак, це обумовлює об'єктивну потребув існуванні правової бази, спрямованої на унормування обігу культурних цінностей, аби вони знаходилася під надійним правовим захистом.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Зазначимо, що питання, дотичні до проблем правового регулювання обігу культурних цінностей в ЄС в науковій літературі піднімали вітчизняні і зарубіжні дослідники (Котис О., Парагайло В., Мельничук О., Федорова Н. та інші). З огляду на інтеграційні прагнення нашої держави, а також те, що культурна співпраця між Україною та ЄС завжди мали велике значення, дослідження досвіду ЄС щодо нормативного забезпечення обігу культурних цінностей не втрачає актуальності.

Мета статті - дослідити питання нормативного забезпечення обігу культурних цінностей в ЄС.

Виклад основного матеріалу. Як звертає увагу В. Парагайло, поряд з загальновизнаними у світі конвенційними актами існують і регулятивні документи регіонального значення. Регіональні суб'єкти право творення створюють стандартні конвенції щодо збереження та охорони культурної спадщини, при цьому європейська міждержавна взаємодія в цій сфері набула нормативного відображення, зокрема, в документах ЄС (Парагайло, 2021, с. 144-145).

Європейська спільнота завжди прагнула до забезпечення ефективного правового регулювання захисту культурних цінностей, що знайшло відображення в таких рамкових правових актах як:

Європейська культурна конвенція від 19 грудня 1954 року, згідно з якою Договірні Сторони повинні сприяти пересуванню та обміну предметами, що мають культурну цінність, розглядають культурні цінності, що передаються під їх контроль, як невід'ємну частину загального культурного надбання Європи та вживають належних заходів для їх захисту (Council of Europe, 1954);

Європейська конвенція про правопорушення щодо культурних цінностей від 23 червня 1985 року (Council of Europe, 1985), що передбачає вжиття заходів, що сприяють співпраці у запобіганні правопорушенням, пов'язаним з культурними цінностями, співробітництво держав з метою їх повернення, вжиття заходів з метою застосування адекватних заходів покарання за правопорушення, що стосуються культурних цінностей;

Конвенція про захист архітектурної спадщини Європи від 3 жовтня 1985 року (Council of Europe, 1987), яка передбачає вжиття встановлених заходів щодо охорони археологічної спадщини та проведення політики у сфері їх збереження;

Європейська конвенція про охорону археологічної спадщини від 16 січня 1992 року (Council of Europe, 1995.), що сприяє комплексному збереженню археологічної спадщини, протидіє незаконному обігу елементів археологічної спадщини;

Рамкова Конвенція Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства від 27 жовтня 2005 року (Council of Europe, 2011).

Зі створенням в рамках об'єднаної Європи «єдиного ринку» (Європейського економічного співтовариства) постала необхідність тіснішої взаємодії з питань забезпечення єдиних правових підходів до охорони культурних цінностей держав-членів.

На сьогодні конкретні заходи правового характеру, що здійснюються в рамках ЄС у сфері регулювання обігу рухомих культурних цінностей, пов'язані з унормуванням вивезення культурних цінностей, у тому числі в треті країни, що не є членами ЄС, повернення культурних об'єктів, які були незаконно вивезені з території держав-членів ЄС, а віднедавна - ще й ввезення культурних цінностей на територію інтеграційного об'єднання.

Так, цілком логічно, що хронологічно першим було врегульовано питання вивезення культурних цінностей як відповідь на проблему збільшення обсягу незаконного вивезення культурних цінностей з держав-членів Європейського Союзу - європейські країни зацікавлені в тому, щоб не втратити культурні цінності, оскільки останні мають особливе значення для національної ідентифікації, історично спадщини, іміджу та престижу держави. Для втілення принципу вільного руху предметів і, водночас, захисту культурної спадщину, на рівні спільноти було вжито відповідних гарантійних заходів. правовий культурний цінність

Відповідні норми були відображені в Регламенті № 3911/92 від 09.12.1992 року «Про вивезення культурних цінностей» з відповідними додатками від 31.12.1992 року та Регламенті № 752/93 від 30.03.1993 року «Щодо застосування Регламенту № 3911/92, що стосується умов запровадження, видачі та використання бланків ліцензії (дозволу) на експорт культурних цінностей» (European Union, 1992).

Мета цих документів зводилася до запровадження регулювання вивезення важливих предметів культурної спадщини за межі території ЄС шляхом встановлення системи контролю та моніторингу за їх переміщенням, що надавало державам-членам ЄС впевненість у тому, що щодо культурних цінностей, які залишатимуть територію Союзу, здійснюватиметься принаймні мінімальний контроль на рівні країни-члена. Відтак, запроваджена європейська ліцензію на вивезення, культурних цінностей за межі митної території Співтовариства, яка є чинною у всіх державах-членах.

Іншим вагомим досягненням використання ліцензії універсального зразка є спрощення стандартних перевірок при вивезенні культурних цінностей за межі ЄС.

Видами ліцензій на вивезення культурних цінностей, що видаються та використовуються відповідно до Регламенту № 3911/92, є:

стандартна ліцензія - зазвичай використовується для кожного випадку вивезення, що підпадає під дію Регламенту;

особлива відкрита ліцензія - видається для повторного тимчасового вивезення обумовлених культурних цінностей, які підлягають тимчасовому вивезенню із ЄС на регулярній основі для використання та/або для участі у виставках у третіх країнах приватною особою чи організацією;

генеральна відкрита ліцензія - може бути видана музеям або іншим установам для тимчасового вивезення будь-якої з цінностей, що підлягають тимчасовому вивезенню із ЄС на регулярній основі для участі у виставках у третіх країнах.

У більшості країн ЄС повноваженнями видачі ліцензії на вивезення наділені спеціалізовані відділи та управління, що діють у сфері відання Міністерства культури (Болгарія, Греція, Іспанія, Словаччина, Литва тощо), у деяких країнах діють спеціально уповноважені органи, що здійснюють моніторинг та контроль ввезення та вивезення культурних цінностей: Інспекція з охорони культурної спадщини (Латвія), Національний комітет у справах старовини (Фінляндія), Державний інспекторат з культурної спадщини (Нідерланди), Рада у справах музеїв, бібліотеки та архівів (Великобританія), а також окружні управління у справах культури та національної спадщини (Румунія, Польща) та ін.

З огляду на те, що документи були прийняті у формі «регламента», що є правовим актом загального характеру, обов'язковим до виконання у повному обсязі у всіх державах-членах ЄС, на відміну від рамкових актів, що вимагають імплементації, вони складають частину національного права і є правовими актами прямої дії.

Тож погоджуємося, що у питаннях надання дозволів (ліцензій) на право вивезення культурних цінностей запроваджена і діє уніфікована для країн-членів ЄС нормативно- правова база (Федорова, 2018, c. 88).

Разом з тим, запроваджене Регламентом № 3911/92 уніфіковане регулювання жодним чином не скасовує національне законодавство держав-членів ЄС, покликане охороняти культурні цінності.

Оскільки держави-учасниці несуть відповідальність за охорону власного національного культурного надбання, деякі з них зберігають свої національні системи охорони за умови, що вони не суперечать правилам Договору Європейського Співтовариства. Це передбачає, що вивезення окремих категорій культурних цінностей, врегульоване Регламентом, може додатково піддаватися ліцензуванню відповідно до національного законодавства, яким, між іншим, допускається встановлення необхідності ліцензування вивезення предметів, які не належать до культурних цінностей у розумінні Регламента, проте охороняються як культурна спадщина внутрішнім правом.

Рівень захисту культурних цінностей в державах-членах ЄС відрізняється суттєво.

Деякі країни ЄС мають досить серйозний підхід до охорони власної культурної спадщини - аж до імперативної заборони вивезення деяких категорій культурних цінностей, які згадуються в Регламенті 3911/92. При цьому існує безліч національних відмінностей, що стосуються процедур переміщення культурних цінностей (тарифи, проведення експертизи, оцінка, порядок видачі ліцензій тощо).

Національні системи мають диференційований підхід і щодо переміщень культурних цінностей у межах ЄС. Деякі країни, наприклад Німеччина, встановили режим вільного переміщення таких об'єктів у межах ЄС, без необхідності отримання дозволу на вивезення. Інші країни прийняли рішення зберегти свій внутрішньодержавний режим отримання дозволів на переміщення об'єктів у межах ЄС. Для прикладу, в Італії дозвільна система дуже сувора, і вимоги до переміщення об'єкта в межах ЄС практично ті самі, що і для вивезення культурного об'єкту за межі інтеграційного об'єднання.

У цілому у всіх країнах ЄС мета системи охорони культурних цінностей одноманітна. У той же час деякі європейські країни прагнуть підтримати баланс між охоронними заходами і культурним обміном між країнами.

Тож, Регламент № 3911/92 встановлює превентивний інструмент для запобігання нелегальному вивезенню культурних цінностей з ЄС до третіх країн, яким є ліцензія ЄС на вивіз. У той же час нелегальним переміщенням національних культурних цінностей з однієї країни ЄС до іншої, даний документ не запобігає, і такі явища ще можуть мати місце (наприклад, переміщення предметів, що заборонені до вивезення або не мають належної ліцензії (дозволу) на вивезення).

У свою чергу механізм повернення до ЄС культурних цінностей, що стосуються національної художньої, історичної та археологічної спадщини, які були протиправно переміщені з території держави-учасниці, визначений Директивою Ради 93/7 від 15.03.1993 (European Union, 1993), ключовою метою якої є створення умов для тісної співпраці між державами-учасницями, особливо під час розшуку незаконно вивезених об'єктів. Цей нормативний акт має директивний характер, таким чином, усі країни ЄС зобов'язані відповідним чином адаптувати до нього своє законодавство.

Зазначимо, що Директива - документ вужчого спектра дії, ніж Регламент № 3911/92, оскільки вона стосується виключно охорони предметів, які є національним надбанням і мають художню, історичну або археологічну цінність, які включені до одну з категорій у додатку до Директиви, та/або є частиною колекції державного або публічного музею, архіву чи бібліотеки, або належать релігійним інститутам.

Згідно з положеннями Директиви № 3911/92, якщо якась держава-член ЄС виявить на своїй території культурну цінність, яка, ймовірно, була нелегально вивезена з території іншої держави-члена ЄС, вона зобов'язується повідомити про це, а також вжити всіх необхідних заходів для фізичного збереження об'єкта та запобігти всіма можливими способами будь-якій спробі ухилитися від повернення культурної цінності в країну походження. У цілому, Директива віддає пріоритет добровільному вжиттю заходів щодо повернення цінностей та використання третейських судів.

Що ж стосується ввезення культурних цінностей з третіх країн, то тривалий час законодавство ЄС обмежувалося регулюванням питань їх вивезення з ЄС.

Ситуація дещо змінилася лише 2003 року, коли через воєнні дії в Іраку були запроваджені обмеження у сфері економічних та фінансових відносин з Іраком - у тому числі заборонено імпорт, експорт або торгівлю усіма культурними цінностями Іраку, крім випадків, коли доведено факт вивезення об'єкта до 6 серпня 1990 року. У 2013 році аналогічні обмеження були встановлені щодо Сирії (Peters, 2016).

І лише 2019 року в ЄС прийнято Регламент 2019/880 про ввезення та імпорт предметів культури (European Union, 2019b), яким введено загальні правила торгівлі культурними цінностями з третіми країнами, підтверджуючи тим самим повагу до культурних цінностей третіх держав та прагнення їх захисту. Хоча Регламент 2019/880 і набув чинності 27 червня 2019 року, введення в дію окремих його положень відкладена на майбутнє.

Висновки і пропозиції

Таким чином, на сьогодні конкретні заходи правового характеру, що здійснюються в рамках ЄС у сфері регулювання обігу рухомих культурних цінностей, пов'язані з унормуванням вивезення культурних цінностей, у тому числі в треті країни, що не є членами ЄС, повернення культурних об'єктів, які були незаконно вивезені з території держав-членів ЄС, а віднедавна - ще й ввезення культурних цінностей на територію інтеграційного об'єднання. Це свідчить про те, що в інтеграційному об'єднанні приділяється значна увагу співробітництву у сфері охорони культурних цінностей.

Вже з моменту створення внутрішнього ринку виникла потреба забезпечити, щоб досягнення європейської інтеграції не привело парадоксальним чином до збільшення обсягу незаконного вивезення культурних культур цінностей із країн ЄС, що ознаменувало уніфікацію законодавства з питань вивезення культурних цінностей. При цьому рівень захисту національних цінностей у державах-членах ЄС відрізняється дуже суттєво, деякі з них мають досить суворе національне законодавство. У цілому, загальноєвропейське законодавство на сьогодні орієнтоване на досягнення оптимального балансу між необхідністю охороняти спадщину держав-членів ЄС, дотримуватися прав власників та заохочувати розвиток ринку мистецтва.

Бібліографічний список

1. Парагайло, В. О., 2021. Адміністративно-правове регулювання порядку вивезення, ввезення та повернення в Україну культурних цінностей. Кандидат наук. Дисертація. Київ: Національна академія внутрішніх справ.

2. Федорова, Н., 2018. Директива про повернення культурних об'єктів, незаконно вивезених з території держав-членів ЄС. Теорія і практика інтелектуальної власності, 6, с. 83-92.

3. Яковюк, І. В., 2013. Система джерел права Європейського Союзу. Філософія права і загальна теорія права, 1, с. 209-220.

4. Council of Europe, 1987. Convention for the Protection of the Architectural Heritage of Europe (ETS No. 121).

5. Council of Europe, 1954. European Cultural Convention (ETSNo. 018).

6. Council of Europe, 1985. European Convention on Offences relating to Cultural Property (ETS No. 119).

7. Council of Europe, 1995. European Convention on the Protection of the Archaeological Heritage (Revised) (ETS No. 143).

8. Council of Europe, 2011. Council of Europe Framework Convention on the Value of Cultural Heritage for Society (CETS No. 199).

9. European Union, 1992. Council Regulation (EEC) № 3911/92 of 9 December 1992 on the export of cultural goods (No longer in force).

10. European Union, 1993. Council Directive 93/7/EEC of 15 March 1993 on the return of cultural objects unlawfully removedfrom the territory of a Member State.

11. European Union, 2019a. European Framework for Action on Cultural Heritage.

12. European Union, 2019b. Regulation 2019/880 EU of the European Parliament and of the Council of 17 April 2019 on the introduction and the import of cultural goods.

13. Peters, R., 2016. The Protection of Cultural Property: Recent Developments in Germany in the Context of New EU Law and the 1970 UNESCO Convention. Santander Art and Culture Law Review, 2(2), p. 85-102.

References

1. Council of Europe, 1987. Convention for the Protection of the Architectural Heritage of Europe (ETS No. 121).

2. Council of Europe, 1954. European Cultural Convention (ETSNo. 018).

3. Council of Europe, 1985. European Convention on Offences relating to Cultural Property (ETS No. 119).

4. Council of Europe, 1995. European Convention on the Protection of the Archaeological Heritage (Revised) (ETS No. 143).

5. Council of Europe, 2011. Council of Europe Framework Convention on the Value of Cultural Heritage for Society (CETS No. 199).

6. European Union, 1992. Council Regulation (EEC) № 3911/92 of 9 December 1992 on the export of cultural goods (No longer in force).

7. European Union, 1993. Council Directive 93/7/EEC of 15 March 1993 on the return of cultural objects unlawfully removedfrom the territory of a Member State.

8. European Union, 2019a. European Framework for Action on Cultural Heritage.

9. European Union, 2019b. Regulation 2019/880 EU of the European Parliament and of the Council of 17 April 2019 on the introduction and the import of cultural goods.

10. Peters, R., 2016. The Protection of Cultural Property: Recent Developments in Germany in the Context of New EU Law and the 1970 UNESCO Convention. Santander Art and Culture Law Review, 2(2), p. 85-102.

11. Parahailo, V. O., 2021. Administratyvno-pravove rehuliuvannia poriadku vyvezennia, vvezennia ta povernennia v Ukrainu kulturnykh tsinnostei [Administrative and legal regulation of the procedure of export, import and return to Ukraine of cultural values]. Kandydat nauk. Dysertatsiia. Kyiv: Natsionalna akademiia vnutrishnikh sprav.

12. Fedorova, N., 2018. Dyrektyva pro povernennia kulturnykh obiektiv, nezakonno vyvezenykh z terytorii derzhav-chleniv YeS [Directive on the return of cultural objects illegally removed from the territory of EU member states]. Teoriia i praktyka intelektualnoi vlasnosti, 6, c. 83-92.

Размещено на Allbest.ru