Вплив особливостей судового допиту на зміст тактичних засобів його оптимізації

Размещено на http://www.allbest.ru

Вплив особливостей судового допиту на зміст тактичних засобів його оптимізації

Мирошниченко Ю.М.,

кандидат юридичних наук, суддя, Мукачівський міськрайсуд\\

Закарпатської області

Мирошниченко Ю.М. Вплив особливос-тей судового допиту на зміст тактичних за-собів його оптимізації.

Допит є найпоширенішою та найскладнішою судовою дією, що полягає в отриманні від підсудних, потерпілих, свідків відомостей про об-ставини, які підлягають доказуванню в кримі-нальному провадженні. У статті висвітлюються особливості судового допиту, складність яко-го визначається психологічною напруженістю гласного та відкритого змагального процесу, динамічного, колективного дослідження пока-зань допитуваних осіб. Тактика судового до-питу розглядається як система найбільш раці-ональних та ефективних заходів з організації та ведення допиту його суб'єктами. Водночас, тактика головуючого цьому включає прийоми та методи підготовки до допиту, керування його проведенням, оцінки, а також використання отриманих результатів.

До факторів, які обумовлюють специфіку судового допиту віднесено: 1) публічність су-дового розгляду; 2) динамічність судового до-слідження; 3) обізнаність сторін щодо суттєвих елементів висунутого обвинувачення та наяв-них доказів; 4) більша, порівняно зі слідчим до-питом, віддаленість у часі досліджуваної події. судовий допит переслідування

Розглянуті у статті особливості судового допиту істотно відрізняють його від допиту на досудовому слідстві, що вимагає розроблення оригінальних прийомів, використовуваних при проведення допиту в судовому засіданні, бо далеко не всі тактичні засоби, розроблені кри-міналістикою для потреб досудового слідства придатні для використання в умовах судового провадження. Водночас існують деякі аналогії між судовим та слідчим допитом, наявність яких обумовлює необхідність застосування комп-лексного підходу при створенні засобів такти- ко-криміналістичного забезпечення судового допиту, що передбачає як урахування відмін-ностей допитів на досудовому слідстві та в суді, так і використання напрацьованого криміналіс-тичною наукою та перевіреного слідчою практи-кою тактичного арсеналу слідчого допиту, про-блеми якого вивчені глибше, а тактичні засоби розроблені докладніше й при творчому осмис-ленні можуть бути пристосовані до обстановки судового розгляду.

Ключові слова: кримінальне провадження, криміналістична тактика, судовий допит.

Myroshnychenko Yu.M. The influence of the features of judicial interrogation on the content of tactical means of its optimization.

The article highlights the peculiarities of judicial interrogation, the complexity of which is determined by the psychological tension of a vocal and open competitive process, a dynamic, collective study of the testimony of the interrogated persons. The tactics of judicial interrogation is considered as a system of the most rational and effective measures for the organization and conduct of interrogation by its subjects. At the same time, the presiding officer's tactics include techniques and methods of preparing for the interrogation, managing its conduct, evaluating and using the obtained results.

Factors determining the specificity of judicial interrogation include: 1) publicity of the trial; 2) dynamism of the forensic investigation; 3) awareness of the parties regarding the essential elements of the indictment and available evidence; 4) a greater remoteness in time of the investigated event compared to investigative interrogation.

The features of judicial interrogation considered in the article significantly distinguish it from interrogation at a pre-trial investigation, which requires the development of original techniques used during interrogation in a court session, because not all tactical techniques developed by criminology for the needs of pre-trial investigation are suitable for use in court proceedings. At the same time, there are some analogies between judicial and investigative interrogation, the presence of which determines the need to use a complex approach when creating means of tactical and forensic support for judicial interrogation, which involves taking into account the differences between interrogations at pre-trial investigation and in court, as well as the use of what has been developed by forensic science and verified by investigative practice of the tactical arsenal of investigative interrogation, the problems of which are studied more deeply, and the tactical means are developed in more detail and, with creative thinking, can be adapted to the situation of the trial.

Key words: criminal proceedings, forensic tactics, judicial interrogation.

Постановка проблеми. Допит є найпоши-ренішою та найскладнішою судовою дією, що полягає в отриманні від підсудних, потерпілих, свідків відомостей про обставини, які підляга-ють доказуванню в кримінальному проваджен-ні. Його складність допиту в суді визначається психологічною напруженістю гласного та від-критого змагального процесу динамічного ко-лективного дослідження показань про обста-вини події більш віддаленої за часом порівняно з досудовим розслідуванням. Водночас, як і в ході досудового розслідування, під час судового розгляду кримінальних справ суб'єктам доказо-вої діяльності доводиться стикатися з різнома-нітними спотвореннями допитуваними особами обставин, що мають значення для кримінально-го провадження. В одних випадках причиною цього є омана, в інших - прагнення перешкоди-ти встановленню істини. Подолання цих склад-нощів потребує від особи, що веде допит, наяв-ності відповідних криміналістичних знань, від-сутність яких не може компенсувати один лише практичний досвід.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.

Тактичні та психологічні особливості судового допиту розглядались у роботах Л.Ю. Ароцкера, В.Л. Васильєва, В.К. Весельського, М.Й. Віль- гушинського, І.І. Когутич, В.О. Коновалової, В.Ю. Шепітька, О.В. Кобенка, М.І. Порубова, К.В. Проніна та ін. З-поміж досліджень остан-нього часу слід назвати кандидатські дисертації В.М. Бабунича, М.С. Максимишин, окремі ро-боти Костюченко О.Ю., М.С. Туркоти, В.С. Чер-нецької, І.І. Шепітько, Л.Ю. Янкової.

І все-таки переважна більшість наукових до-сліджень процесуальних і криміналістичних ас-пектів судового допиту відносяться або до ра-дянського періоду розвитку криміналістики, або до етапу, що передував уведенню в дію КПК України 2012 року. Звісно, ця обставина жодним чином не применшую значущості попередніх на-укових здобутків для формування теоретичних підвалин тактики судового допиту. Проте чин-ний закон суттєво змінив процесуальний поря-док проведення цієї пізнавальної дії, що визна-чає актуальність подальшого розроблення да-ного напрямку криміналістичної тактики.

Мета дослідження, результати якого пода-ються у цій статті, полягала у з'ясуванні специ-фіки судового допиту, що неодмінно має врахо-вуватися при розробці засобів криміналістично-го забезпечення його проведення.

Виклад основного матеріалу. З такти- ко-психологічних позицій допит розглядається як слідча (судова) дія, яка є регламентованим кримінальними процесуальними нормами інфор-маційно-психологічним процесом спілкування осіб, що беруть у ньому участь, спрямованим на одержання інформації про відомі допитуваному факти, які мають значення для встановлення іс-тини у справі [1, с. 96].

Вивчення нагальних проблем криміналіс-тичного забезпечення судового допиту вимагає насамперед розуміння його відмінності від до-питу слідчого. Попри те, що метою тактики як судового, так і слідчого допиту є отримання до-питувачем показань, які б об'єктивно та повно відображали раніше сприйняту ним дійсність [2, с. 125], умови проведення допиту слідчим та су-дом суттєво різняться. Тому й засоби тактичного забезпечення цих видів допиту також матимуть свою специфіку.

На відміну від допиту на досудовому слідстві, для якого не характерна публічність процесу, судовий допит відбувається гласно й відкрито за участю сторін та інших осіб, присутність яких у залі судового засідання не може не впливати на зміст тактики проведення цієї судової дії. Ці-каво, що страх публічних виступів -- одна з най-поширеніших людських фобій. За даними Наці-онального інституту психічного здоров'я (США) страх публічних виступів торкається близько 73% населення [3].

Зазвичай, допитуваному небайдужа реакція присутньої в залі публіки, що здатна кардиналь-но змінити його настрій, негативно позначитися на процесі пригадування та відтворення обста-вин, які стосуються предмета допиту, створити негативний емоційний стан і тим самим усклад-нити встановлення істини. Крім того, реакція присутніх у залі осіб у деяких випадках може виступати як своєрідна форма навіювання, під впливом якого свідки іноді можуть змінювати свої показання [4, c. 76].

Для особи, яка веде допит, у такій обста-новці ускладнюється встановлення особистого контакту, використання окремих прийомів до-пустимого психологічного впливу. Водночас у підсудного та його прибічників серед присутньої публіки з'являється можливість застосування вербальних і невербальних способів впливу на потерпілих, свідків обвинувачення, що вима-гає від головуючого підвищеного контролю за поведінкою обвинуваченого та порядком у залі судового засіданні. Спостереження за поведін-кою присутніх у залі суду зацікавлених осіб з одного боку дозволяє своєчасне припинення спроб тиску на особу, яка дає показання, а з іншого - отримання інформації щодо ставлення вже допитаних осіб до тих чи інших елементів предмета допиту з метою оцінки наданих ними відомостей.

Слідчий, коли це обумовлено тактичною до-цільністю, може вдатися до багатогодинного, а іноді й до багатоденного допиту. Динамічність же судового дослідження не передбачає вико-ристання такої тактики, якщо тільки тривалість допиту не обумовлена обсягом кримінального провадження. В судовому засіданні допитувачу доводиться протягом кількох хвилин вступити в психологічний контакт з допитуваним, постави-ти йому потрібні запитання та отримати на них відповіді.

Порівняно з допитом на досудовому слідстві допит особи в суді надає стороні захисту можли-вість провести його більш ефективно, оскільки на цей час сторонам вже відомі всі суттєві еле-менти пред'явленого обвинувачення та всі до-кази, отримані під час досудового розслідуван-ня [5]. З іншого боку поінформованість обви-нуваченого щодо обсягу та характеру наявних у справі доказів, як правило, унеможливлює використання фактору раптовості. З тих самих причин виключається можливість застосування таких поширених у слідчій практиці прийомів як демонстрація можливостей розслідування, обі-знаність допитувача щодо предмета допиту, пе-ребільшення наявності доказів тощо.

Також обмежені можливості використання в суді як тактичного прийому повторного допиту, що нерідко допомагає слідчому виявити факти навмисного спотворення допитуваним істини та водночас зміст та деталі неправдивої інформа-ції. Позитивний результат при цьому можливий у разі забезпечення відносно тривалого інтер-валу (місяць або більше, якщо дозволяють тер-міни слідства) між початковим (з неправдивими показаннями) та повторним допитами [6, с. 35]. Розрахунок робиться на те, що подробиці вига-даних обставин швидко забуваються. Початкові показання зберігаються у пам'яті лише загалом, деталі лжесвідкові доводиться вигадувати за-ново. Виявлені розбіжності дають підстави для оцінки достовірності отриманих відомостей та підстави для спонукання допитуваного до на-дання правдивих показань.

За законом в суді також допускається по-вторний допит свідка, потерпілого в тому само-му або наступному судовому засіданні, зокрема, якщо під час судового розгляду з'ясувалося, що ці особи можуть надати показання стосовно об-ставин, щодо яких вони не допитувалися (ч. 14 ст. 352 КПК України). Проте, як зазначалось, судове дослідження - динамічний і за тим же законом безперервний процес, що не передба-чає відкладання розгляду справи на тривалий час з метою використання повторного допиту як прийому викриття брехні, необхідністю засто-сування якого допитувачу навряд чи вдасться переконати суд у необхідності проведення пов-торного допиту.

На відміну від досудового розслідування в суді, прямий і перехресний допит проводяться через місяці, а то й роки після скоєння злочину, коли емоції, пов'язані з цією подією, вже зблід-ли в очікуванні початку суду, що призначається теж далеко не відразу. Обвинувачений встигає так багато разів повторити свою брехливу істо-рію, що й сам може нарешті в неї повірити і, даючи свідчення, він, у певному сенсі, вже не брехатиме [7, с. 140-141]. З іншого боку, зна-чна віддаленість досліджуваної події від момен-ту розповіді про її обставини добросовісною особою суттєво ускладнює процес відтворення колись сприйнятої інформації через забування або «нашарування», що утворилися в процесі «зберігання» сприйнятого в пам'яті [8, с. 6].

Все це в одних випадках вимагає від особи, яка веде допит, застосування способів подолан-ня брехні, серед яких деталізація, повторні за-питання, одночасний допит з особою, яка дає правдиві свідчення, уточнення джерел інформа-ції, демонстрація доказів, які спростовують не-правдиві показання та ін.; в інших - потребує прийомів, спрямованих на допомогу допитува-ному згадати забуті деталі того, що сталося, за асоціативними зв'язками, контрастом, суміжні-стю у часі та просторі, подібністю тощо.

Для цього головуючому важливо належним чином підготуватися до допиту, спланувати його проведення, визначити обставини, що під-лягають з'ясуванню, сформулювати відповідні запитання, щоб поставити допитуваному на-прикінці допиту, якщо якась з обставин, що має значення для кримінального провадження, не була встановлена внаслідок допиту, проведено-го сторонами. У судовому засіданні суддя має не лише забезпечити умови реалізації сторона-ми своїх прав, а й створити необхідну для цього психологічну обстановку, своєчасно припиняти негативні прояви.

Висновки

Тактика судового допиту - це система найбільш раціональних та ефективних заходів з організації та ведення допиту його суб'єктами. Тактика головуючого при цьому включає прийоми і методи підготовки до допиту, керування його проведенням, оцінки та викори-стання отриманих результатів.

Розглянуті вище особливості судового допиту істотно відрізняють його від допиту на досудо-вому слідстві, що вимагає розроблення оригі-нальних прийомів, використовуваних при про-ведення допиту в судовому засіданні, оскільки багато з того, що є актуальним на стадії досу- дового розслідування, втрачає свою значущість на судових стадіях кримінального процесу [9]. Водночас існує низка паралелей між судовим та поліцейським допитом, які, очевидно, слід шу-кати у сфері комунікації [10, с. 63].

Тож створення засобів тактико-криміналіс- тичного забезпечення судового допиту потре-бує комплексного підходу, що передбачає як урахування відмінностей допитів на досудовому слідстві та в суді, так і використання напрацьо-ваного криміналістичною наукою та перевіре-ного слідчою практикою тактичного арсеналу слідчого допиту, проблеми якого вивчені глиб-ше, а тактичні засоби розроблені докладніше й при творчому осмисленні можуть бути пристосо-вані до обстановки судового розгляду.

Список використаних джерел

1. Коновалова В.О., Шепітько В.Ю. Юридична психологік: підручник; 2-ге вид., перероб. і доп. Харків: Право, 2008. 240 с.

2. Порубов Н.И., Порубов А.Л. Допрос: про-цессуальные и криминалистические аспек-ты: монография. Москва: Юрлитинформ, 2013. 304 с.

3. Starnes, E. (2019, January 4). Overcoming the Terror of Testifying. Lexipol. URL: https://www.lexipol.com/resources/blog/ overcoming-terror-of-law-enforcement- courtroom-testimony/ (application date: 07.02.2022).

4. Дулов А.В. Судебная психология. Минск, 1975. С. 76.

5. Постанова Верховного Суду від 19.11.2019 р. у справі № 750/5745/15-к (проваджен-ня № 51-10195км18). Єдиний реєстр су-дових рішень. URL: https://reyestr.court. gov.ua/Review/86275852 (дата звернення: 02.01.2022).

6. Питерцев С.К., Степанов А.А. Тактические приемы допроса: учебное пособие; 4-е изд., перераб. Санкт-Петербург, 2006. 56 с.

7. Экман П. Психология лжи. Обмани меня,

если сможешь. URL: http://elibrary.bsu.

edu.az/files/books_163/N_56.pdf (дата звернення: 11.11.2022).

8. Карнеева Л.М. Особенности предъявления обвинения и допроса обвиняемого в ус-ловиях деятельности органов внутренних дел. Москва, 1989. 47 с.

9. Кириллова Н.П. Структура частной мето-дики государственного обвинения по от-дельным категориям дел. Криминалистъ. 2011. № 2(9). С. 47-54.

10. Banscherus, Ju. (1977). Polizeiliche Verneh- mung: Formen, Verhalten, Protokollierung. Eine empirische Untersuchung aus kommu nikationswissenschaftlicher Sicht. BKA For- schungsreihe 7. Wiesbaden / Hilden: Verlag- sanstalt Deutsche Polizei GmbH.

Размещено на Аllbest.ru