Місце арбітражу: проблемні питання теорії та практики

Вподалі, між Україною та ЄС була підписана Угода про асоціацію, статті 2-3 якої передбачають, що повага до демократичних принципів, прав людини та основоположних свобод, як визначено, зокрема, в Гельсінському заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі 1975 року та Паризькій хартії для нової Європи 1990 року, а також в інших відповідних документах щодо захисту прав людини, серед них Загальна декларація прав людини ООН 1948 року і Конвенція Ради Європи про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, а також повага до принципу верховенства права повинні формувати основу внутрішньої та зовнішньої політики Сторін і є основними елементами цієї Угоди. Сторони визнають, що принципи вільної ринкової економіки становлять основу для їхніх відносин [40].

Слід погодитись з точкою зору Смирнової К.В., яка зазначає, що сучасний світ на сьогодні опинився в стані незворотних глобалізованих процесів економічної інтеграції. Перед Україною, яка залучається до міжнародних торговельних відносин, стоїть першочергове завдання створити відповідне правове середовище для ефективної імплементації інтеграційних економічних процесів. Створення відповідного конкурентного правового середовища в умовах ринкової економіки є найбільш актуальним питанням з метою збільшення залучення інвестицій та привабливості для ведення господарської діяльності [41, с. 376-377].

Таким чином, задля впровадження конкурентного правового середовища в 2017 році був прийнятий Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів». Можна з впевненістю сказати, що саме з прийняттям даного закону процедури визнання та виконання та виконання арбітражних рішень, скасування рішень міжнародного комерційного арбітражу, ряд суміжних процесуальних взаємодій між національними судами та арбітражем набули свого повноцінного законодавчого «забарвлення», оскільки до 2017 року дані питання вирішувалися за аналогією із «іноземними судовими рішеннями», з приводу чого і виникали чисельні дискусії.

Але не дивлячись на намагання українського законодавця унормувати організаційні та процесуальні питання діяльності міжнародного комерційного арбітражу, вважаємо за доцільне виокремити ті проблемні питання, які можуть стати «наріжним камінням» в правозастосовчій діяльності національних судів.

Законодавче закріплення «місця арбітражу» на національному рівні знаходить своє відображення у Законі України «Про міжнародний комерційний арбітраж», Регламенті МКАС при ТТП України (в редакції 2023 р.), нормах Цивільного процесуального кодексу України.

Так, в ст. 20 ЗУ «Про міжнародний комерційний арбітраж» передбачається, що сторони можуть на свій розсуд домовитись про місце арбітражу. В разі відсутності такої домовленості місце арбітражу визначається третейським судом з урахуванням обставин справи, включаючи фактор зручності для сторін. Третейський суд може, якщо сторони не домовились про інше, зібратись в будь-якому місці, яке він вважає належним для проведення консультацій між його членами, заслуховування свідків, експертів чи сторін або для огляду товарів, іншого майна чи документів. Стаття 31 даного Закону додатково розкриває сутність даного питання, зазначаючи, що в арбітражному рішенні повинні бути зазначені його дата та місце арбітражу, як його визначено згідно з пунктом 1 статті 20. Арбітражне рішення вважається винесеним в цьому місці.

Доповнюючи визначення місця арбітражу, в ст. 39 Регламенту Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово Промисловій Палаті України закріплено, що якщо усне слухання справи та/або інші засідання проводяться в іншому місці, ніж місце арбітражу, або в режимі відеоконференції, арбітраж вважається проведеним, а арбітражне рішення ухваленим у місці арбітражу, тобто м. Київ, Україна [42].

До того ж, ст. 1 Закону відображаючи сферу його поширення зауважує, що цей Закон застосовується до міжнародного комерційного арбітражу, якщо місце арбітражу знаходиться на території України. А в тих випадках також коли місце арбітражу знаходиться за кордоном, тоді даний Закон може бути застосований лише щодо питань арбітражної угоди та подання позову щодо суті спору в суді, визнання та виконання арбітражного рішення.

Аналізуючи дані норми, можна побачити, що вони відповідають вимогам Типового Закону ЮНСІТРАЛ і стилістично-семантичні формулювання «місця арбітражу» є погодженими у всьому тексті Закону.

Норми цивільного процесуального законодавства не в повній мірі є узгодженими із арбітражним законодавством.

Ключовим питанням, яке на протязі тривалого часу не мало чіткої відповіді ані в наукових колах, ані в провозастосовчій практиці є визначення компетентного суду, який уповноважений розглядати процесуальні взаємодії міжнародного комерційного суду та національних судів.

Відповідно до ст. 23 ЦПК України передбачається, що справи щодо оскарження рішень третейських судів, оспорювання рішень міжнародних комерційних арбітражів, про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських судів розглядаються апеляційними судами як судами першої інстанції за місцем розгляду справи третейським судом (за місцезнаходженням арбітражу). В ч. 4 ст. 454 ЦПК Україні наявна аналогічна норма, згідно якої заява про скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу подається до апеляційного загального суду за місцезнаходженням арбітражу.

Але в Законі передбачається можливість звернення до компетентних судів із клопотанням про скасування виключно рішень міжнародного комерційного арбітражу, місце якого знаходиться на території України. З одного боку, дана норма ЦПК України кореспондується із ст. 20 Закону щодо можливого вибору іншого місця розгляду справи, але вступає в протиріччя із Законом та Регламентом, оскільки якщо сторони домовляються про можливість розгляду справи в іншому місці, спеціальне законодавство все одно визначає таке місце як місцезнаходження МКАС при ТПП України.

Так, наприклад, відмовляючи у скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України (тобто внутрішнього арбітражного рішення) з мотивів відсутності конкретизації місця проведення арбітражу, суд прийшов до наступного висновку. Згідно із погодженим у п. 12.2 Контракту арбітражним застереженням, сторони погодили передачу спорів до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України, м. Київ, у відповідності до регламенту зазначеного суду.

Статтею 10 Регламенту МКАС при ТПП України встановлено, що місцем арбітражу є м. Київ, Україна.

Таким чином, у випадку підпорядкування спору МКАС при ТПП України вибір іншого місця арбітражу, окрім м. Київ місця знаходження МКАС і МАК при ТПП України є об'єктивно неможливим.

Враховуючи, що сторони, прямо передбачивши у розділі 12 контракту, що спір буде розглядатись відповідно до регламенту МКАС при ТПП України, погодились і щодо місця проведення арбітражу. Колегія суддів враховувала й те, що сторони могли лише погодити інше місце слухань, між тим, доказів вказаного матеріали справи не містять.

Отже, арбітражне застереження, наведене у п. 12.2 Контракту, не потребувало додаткового тлумачення, оскільки підпорядкування спору МКАС при ТПП України, унеможливлює вибір будь-якого іншого місця арбітражу, виходячи із вимог регламенту зазначеного суду, про застосування якого сторони домовились у арбітражному застереженні [43].

В даному випадку, можна зробити висновок про те, що ч. 2 ст. 23, ч. 4 ст. 434 ЦПК України не узгоджується із спеціальним арбітражним законодавством і тому пропонується внести зміни і викласти дану норму в наступній редакції : справи щодо оспорювання рішень міжнародних комерційних арбітражів розглядається апеляційним загальним судом, юрисдикція якого поширюється на місто Київ, як судом першої інстанції за місцем арбітражу.

Аналізуючи далі ч. 3 ст. 23 ЦПК України, можна також побачити певну неузгодженість у дефінітивному формулюванні. Так, передбачається, що справи щодо визнання та надання дозволу на виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу розглядаються:

1) якщо місце арбітражу знаходиться на території України апеляційними загальними судами за місцезнаходженням арбітражу;

2) якщо місце арбітражу знаходиться поза межами України апеляційним загальним судом, юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

Законодавець у даній нормі нібито хотів продемонструвати значиму відмінність у визначенні компетентного суду, який уповноважений розглядати питання визнання та надання дозволу на виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу. Але з мотивів, які зазначені вище також можна зробити висновок, що дана норма потребує змін, оскільки і в першому і другому пунктах цієї статті належним судом буде Київський апеляційний суд.

В цивільному судочинстві наявні також інші механізми взаємодії національних судів та міжнародного комерційного арбітражу. До таких механізмів відносяться забезпечення доказів і позову. Відповідно до ч. 6-7 ст. 116 ЦПК України за заявою міжнародного комерційного арбітражу або заявою сторони у справі, яка передана на розгляд міжнародного комерційного арбітражу, суд може вжити заходів забезпечення доказів у порядку та з підстав, встановлених цим Кодексом. Заява про забезпечення доказів у справі, яка передана на розгляд міжнародного комерційного арбітражу, подається до апеляційного суду за місцезнаходженням боржника або доказів, щодо яких сторона просить вжити заходів забезпечення, або майна боржника, або за місцем арбітражу. В даному випадку норма викладена в логічній узгодженості із спеціальним законодавством і тому в правозастосовчій діяльності не повинно виникати жодної полеміки з даного приводу.

В свою чергу інший процесуальний спосіб взаємодії між національними судами та міжнародним комерційним арбітражем полягає в можливості звернення до суду із клопотанням про забезпечення позову, який розглядається в арбітражі. На відміну від розгляду клопотання про забезпечення доказів в національних судах під час арбітражного розгляду, критерій «місця арбітражу» під час визначення компетентного суду, який уповноважений розглядати клопотання про забезпечення позову викликає сумнівів. Так, в ч. 3 ст. 152 ЦПК України передбачається, що заява про забезпечення позову у справі, яка передана на розгляд міжнародного комерційного арбітражу, подається до апеляційного суду за місцезнаходженням арбітражу, місцезнаходженням відповідача або його майна за вибором заявника.

Підсумовуючи вищевикладене, можна стверджувати, що українське арбітражне законодавство на сучасному етапі реформування судової системи зазнало суттєвих позитивних змін в загальному розумінні. Але, проаналізувавши співвідношення Закону і норм ЦПК України, бачимо, що застосування чіткого дефінітивного апарату в законотворчій діяльності відіграє важливу роль. Так, під час визначення «місця арбітражу» і його значенні для правозастосовчої діяльності і сучасної української доктрини міжнародного комерційного арбітражу, необхідно все-таки використовувати єдині стандарти юридичної техніки.

Висновки. Отже, аналіз чисельної правозастосовчої практики як іноземних країн так і української, наукові точки авторитетних науковців, національне та міжнародне законодавство дає підстави стверджувати, що найбільш релевантним терміном для визначення юридичного місцезнаходження арбітражу є «місце арбітражу» (seat of arbitration). Ця дефінітивна конструкція дозволить запобігти посилання на географічний чинник арбітражного розгляду і разом з тим буде мати найбільш тісний зв'язок із конкретними правопорядком відповідних країн. Крім того, використання даного терміну можна вважати переважним над іншими синонімічними альтернативами (такими як «місцезнаходження арбітражу», «місце арбітражного розгляду»), оскільки вони нібито звужують сферу застосування. Вказівка на можливість арбітражного розгляду в конкретному місці або проведення процесуальних дій в конкретному місці не буде свідчити про юридичну приналежність «місця арбітражу», а реалізує лише принцип зручності для сторін. Подолання такої неузгодженості можлива шляхом приведення внутрішнього законодавства країн, які ратифікували як Типовий Закон ЮНСІТРАЛ так і Нью-Йоркську Конвенцію 1958 р. до єдиноуніфікованого стандарту. Така варіативна можливість вирішення цього нагального питання подолала би колізійні питання як під час самого арбітражного розгляду так і під час формуванні сталої судової практики, реалізуючи при цьому принципи правової визначеності і res judicata, що розглядається як принцип остаточності судових рішень та одночасно визнається гарантією права на справедливий судовий розгляд у цивільному судочинстві, закріпленого в п. 1 ст. 6 ЄКПЛ.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Belohlavek, Importance of the Seat of Arbitration in International Arbitration: Delocalization and Denationalization of Arbitration as An Outdated Myth, 31 ASA Bull. 262 (2013).

2. Karaha Bodas Co., LLC v. Perusahaan Pertambangan Minyak Dan Gas Bumi Negara, [2003] HKCFI390,514 (H.K. Ct. First Inst.) URL: https://caselaw.findlaw.com/us-5th-circuit/1207034.html

3. Cargill Int'l SA v. Peabody Australia Mining Ltd, [2010] URL: http://www.uncitral.org/ docs/clout/AUS/AUS_110810_FT.htm.

4. Винокурова Л. Порядок розгляду спорів у міжнародному комерційному арбітражі. Право України. 2011. No 1. С. 79-96.

5. M. Buhler & T. Webster, Handbook of ICC Arbitration: Commentary and Materials 300, 18-3 (4th ed. 2018).

6. Derains Y, Schwartz EA, Derains Y. A Guide to the ICC Rules of Arbitration / Yves Derains and Eric A. Schwartz. 2nd ed. Kluwer Law International; 2005. P. 211-12; Heiskanen V. Emmanuel Gaillard. Aspects philosophiques du droit de l arbitrage international. Leiden: Martinus Nijhoff Publishers, 2008. Pp. 432. ISBN: 9789004166196. European journal of international law. 2009;20(3):942-94; Hirsch A. The Place of Arbitration and the Lex Arbitri. Dispute resolution journal. 1979;34(3):43.

7. Sanum Investments Limited v. (1) St Group Co. LTD, (2) Sithat Xaysoulivong, (3) St Vegas Co., LTD., (4) S.T. Vegas Enterprise LTD., (5) Xaya Construction Co., LTD., and (6) Xaysana Xaysoulivong, SIAC Case No. ARB184/15/JJ, Judgment of the Court of Appeal of the Republic of Singapore [2019] SGCA 65, 18 November 2019.

8. Petrochilos, Georgios. Procedural Law In International Arbitration. Oxford: Oxford University Press, 2004.

9. Bharat Aluminium v. Kaiser Aluminium, C. A. No. 7019/2005, 150 (Indian S.Ct. 2012) https://indiankanoon.org/doc/173015163/.

10. Consejo de Estado, Sala de lo Contencioso Administrativo, Seccion Tercera, 24 October 2003 and 22 April 2004 (Empresa Colombiana de Vias Ferreas (Ferrovias) v. Drummond Ltd.) Yearbook XXIX (2004) pp. 643-656 (Colombia no. 4).

11. Arnaldez J-J Derains Y Hascher D. Collection of Icc Arbitral Awards 2008-2011 Recueil Des Sentences Arbitrales De La Cci : 2008-2011. Paris Alphen ann den Rijn: ICC Services ; Kluwer Law International; 2013.

12. Arnaldez J-J Derains Y Hascher D International Chamber of Commerce. Collection of Icc Arbitral Awards 2001-2007 = Receuil

Des Sentences Arbitrales De La Cci. Paris Austin Alphen aan den Rijn the Netherlands Frederick MD: ICC Pub. ; Wolters Kluwer Law & Business; Kluwer Law International ; Sold and distributed in North Central and South America by Aspen; 2009.

13. Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж URL: https://ips. ligazakon.net/document/MU61K07U?an=24.

14. English Arbitration Act, 1996 URL: https:// www.legislation.gov.uk/ukpga/1996/23/ section/3.

15. Federal Act on Private International Law URL: https://www.fedlex.admin.ch/eli/ cc/1988/1776_1776_1776/en#fn-d6e6901.

16. Zivilprozessordnung URL: https://www.gesetze-im-internet.de/englisch_zpo/ englisch_zpo.html.

17. Roger Shashoua v Mukesh Sharma URL: https://vlex.co.uk/vid/shashoua-andanother-v-793975753.

18. Tabbane v. Switzerland, [2016] Case No. 41069/12 https://hudoc.echr.coe.int/ eng?i=002-11120.

19. Rizhao Steel Holding Group Co. v. Koolan Iron Ore Pty Ltd, [2012] WASCA https:// jade.io/article/262058.

20. Restatement of the U.S. Law of International Commercial and InvestorState Arbitration https://www.ali.org/news/ articles/restatement-us-law-internationalcommercial-and-investorstate-arbitrationapproved/.

21. Bentolila, Dolores. Arbitrators As Lawmakers. Alphen aan den Rijn: Wolters Kluwer, 2017.

22. UNCITRAL Arbitration, with J. Paulsson, Kluwer (2017).

23. Gabrielle Kaufmann-Kohler and Antonio Rigozzi. International Arbitration: Law and Practice in Switzerland. Oxford 2015, 672 pages.

24. French Cour de Cassation, Societe Precedes de prefabrication pour le beton c/ Libye (28 October 1997), Revue de I'arbitrage (no. 2, 1998).

25. PT Garuda Indonesia v. Birgen Air, [2002]

SGCA URL: https://www.elitigation.sg/ gdviewer/s/2002_SGCA_12.

26. Final Award in CAM Case No. 10915 of 14 November 2016, XLII Y.B. Comm. Arb. 280 https://www.camera-arbitrale.it/upload/ documenti/centro%20studi%20lodi/finalaward-n10915-14-11-2016.pdf.

27. Постанова Касаційного цивільного суду від 20.01.2022 р. у справі 824/135/21 URL: https://reyestr.court.gov.ua/ Review/102704890.

28. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.08.2018 р. у справі 906/493/16 URL: https://reyestr.court.gov. ua/Review/78977571.

29. Постанова Касаційного цивільного суду від 09.12.2019 р. у справі № 796/41/2018 URL: https://reyestr.court.gov.ua/ Review/86435489.

30. Born, Gary. International Commercial Arbitration. 3rd edition Alphen aan den Rijn: Kluwer Law International, 2021.

31. SIAC Rules 2016 URL: https://siac.org.sg/ siac-rules-2016.

32. LCIA (London Court of International Arbitration) Arbitration Rules (2020), adopted on 1 October 2020 URL: https://www.lcia.org/ Dispute_Resolution_Services/lcia-arbitrationrules-2020.aspx#Article%2016.

33. https://uncitral.un.org/sites/uncitral.un.org/ files/media-documents/uncitral/en/1909955_e_ebook.pdf

34. Japanese Arbitration Law (Law No. 138 of 2003; enforced on 1 March 2004) URL: https://japan.kantei.go.jp/policy/sihou/ arbitrationlaw.pdf.

35. Union of India v. Hardy Exploration and Production (India) INC1 https:// indiankanoon.org/doc/85584373/.

36. Hiscox v. Outhwaite URL: https://newyorkconvention19 58.org/index. php?lvl = notice_display&id = 89 2&opac_ view=6.

37. Arbitration Act 1996 URL: https://www. legislation.gov.uk/ukpga/1996/23/part/I/ crossheading/the-award.

38. Dutch Arbitration Act URL: https://www. twobirds.com/-/media/vertaling-nlarbitragewet.pdf?la=en

39. Закон України «Про Концепцію Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/228-15#Text.

40. Association Agreement between the European Union and its Member States, of the one part, and Ukraine of the other part // Official Journal. 2014. L 161.

41. Смирнова К.В. Правовий порядок конкуренції в європейському союзі (новітні тенденції розвитку). Дис. на здобуття наукового ступеня д-ра юр. наук. Спеціальність 12.00.11 міжнародне право. Київ: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2015. 500 с.

42. Регламент Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-Промисловій Палаті України https://icac.org.ua/wpcontent/uploads/Reglament_UA_2023.pdf.

43. Постанова Касаційного цивільного суду від 11.09.2019 р. у справі № 761/2764/17 https://reyestr.court.gov. ua/Review/84449351.

Размещено на Allbest.ru