Міжнародні звичаї в системі міжнародного права

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДВНЗ «Ужгородський національний університет»

Міжнародні звичаї в системі міжнародного права

Пирога І.С.,

доктор юридичних наук, професор, професор кафедри конституційного права та порівняльного правознавства юридичного факультету

Васильчук Л.Б.,

кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри конституційного права та порівняльного правознавства юридичного факультету

Анотація

У статті проаналізовано сучасні джерела міжнародного права - звичаєве і договірне право, які представляють різні галузі та інститути міжнародного права і мають різні сфери застосування. Розкривається місце та роль міжнародних звичаїв, відмінність та подібність цього інституту та права міжнародних договорів. Уточнено об'єкт та предмет регулювання, досліджено питання нормотворення та його стадії. Показано вплив договірних норм, рішень судових та інших міжнародних органів на процес нормотворення. Порушується питання кодифікації звичаєвого права, вироблення відповідних критеріїв формування міжнародних звичаєвих норм.

Ключові слова: міжнародне право, джерела міжнародного права, міжнародний звичай, право міжнародних звичаїв, норми міжнародного права, загальне міжнародне право.

Abstract

I. Piroga, Doctor of Law, Professor, Professor of the Department of Constitutional Law and Comparative Law of the Faculty of Law of the Uzhhorod National University

L. Vasylchuk, PhD in Law, Associate Professor, Associate Professor of the Department of Constitutional Law and Comparative Law of the Faculty of Law of the Uzhhorod National University

International customs in the system of International Law

The article analyzes modern sources of international law - customary and treaty law, which represent different branches and institutions of international law and have different areas of application. The place and role of international customs, the difference and similarity of this institution and the law of international treaties are revealed. The object and subject of regulation have been specified, the issue of rulemaking and its stages has been investigated. The influence of contractual norms, decisions of courts and other international bodies on the process of rulemaking is shown. The issue of codification of customary law, development of appropriate criteria for the formation of international customary norms is raised.

Keywords: international law, sources of international law, international custom, law of international customs, norms of international law, general international law..

Постановка проблеми

У той час, коли у всіх внутрішніх системах права значення звичаю постійно звужувалося, у міжнародному праві це джерело традиційно відігравало і продовжує відігравати істотну роль. Міжнародний звичай, як відомо, є найдавнішим джерелом міжнародного права. Упорядкування діяльності країн на загальному рівні починалося саме з цього джерела. Поряд з міжнародним договором він і на сьогоднішній день є однією з форм закріплення норм міжнародного права. Звичаєве право утворює основу відносин між дер- жавами-учасницями договорів та державами, які не є такими. Звичаєві норми міжнародного права становлять невід'ємну частину різних галузей та інститутів міжнародного права.

Проблематику міжнародно- правових звичаїв та окремі проблеми їх встановлення і застосування на міжнародній арені й у межах українського правопорядку в українській доктрині міжнародного права досліджували В. Денісов, А. Дмитрієв, С. Войтович, М. Гнатовський, О. Ки- ївець, М. Медведєва, Л. Тимченко, Шемякін, Д. Анцилотті, Я. Броун- ли, Г. Е Бувайлик, О. В. Буткевич, Х. Валдок, А. Кассезе, Ф. Кіргіс, І. Лукашук, Ж. А. Корома, Г. Д. Най- ко, А. С. Овчаренко, Н. В. Остроухов, Т. О. Стат, Ю. С. Ромашев, Ю. Тан, А. Н. Талалаев, В. Е. Теліпко, Н. А. Чер- нядьєва, Ж. Тускоз, Ю. В. Щокін та інші вчені.

Постановка завдання

Метою статті є аналіз способів упорядкування звичаєвого нормотворення, надання йому системного характеру, обговорення проєкту, який пропонується до схвалення резолюцією ООН для укладення на його основі Конвенції про право міжнародних звичаїв, у якій слід закріпити звичаєві норми міжнародного права, що склалися на сьогоднішній день, а також нові договірні норми.

Виклад основного матеріалу

Порядок укладання, дія, припинення міжнародних договорів охоплюються цілим комплексом норм міжнародного права, іменованим правом міжнародних договорів. Це загальновизнана галузь міжнародного права. Водночас у доктрині міжнародного права чітко не зазначено сферу правового регулювання, пов'язану зі звичаєвим нормотво- ренням, а також не встановлено єдине її найменування. У роботах учених можна зустріти найрізноманітніші терміни: «право звичаїв», хоча термін «звичай» - це міжнародно-правове та внутрішньодержавне правове явище, «вторинні норми» чи «мета-норми» [1, с. 538-540]. На думку вчених, цю область слід називати «право міжнародних звичаїв» - як найточніша назва, що відбиває характер норм, їх наповнюваність.

Існування права міжнародних звичаїв як міжнародно-правового інституту навряд чи заперечуватиметься фахівцями та науковцями у галузі міжнародного права. Називати цю галузь самостійною галуззю міжнародного права поки що, на наш погляд, передчасно. Вона містить занадто незначну кількість діючих норм у порівнянні з правом міжнародних договорів, та й теорія міжнародного звичаю ще недостатньо чітко сформувалася.

Багато вчених називають міжнародне право системою норм, що суперечать розумінню системи, її інтегрованості та цілісності. Не враховуються також інші властивості, притаманні будь-якій системі. Навіть якщо розглядати міжнародне право як складну самоорганізовану систему, що включає величезну кількість норм (компонентів), то зазначені властивості цієї системи виявити складно. Значна кількість давно діючих норм міжнародного права не спричинила помітного впливу на ефективність міжнародного права як системи. У свою чергу, припинення дії тієї чи іншої галузі міжнародного права (що, звичайно, важко уявити) або його інституту може помітно позначитися на функціонуванні міжнародного права в цілому.

Можна стверджувати, що міжнародне право є цілісною системою взаємопов'язаних та незалежних галузей та інститутів. Важко знайти ту чи іншу галузь міжнародного права, яка є стерильною, незалежною від інших галузей. Наприклад, міжнародне морське право тісно пов'язане з міжнародним економічним, екологічним, правоохоронним, гуманітарним правом, правом міжнародних договорів. Поряд з договірними нормами їх основу становлять звичаєві норми міжнародного права. Зазначена залежність стосується і права міжнародних звичаїв, які є підсистемою (компонентом) міжнародного права, яка тісно пов'язана з усіма його галузями та інститутами. Звичаєві норми пронизують усі галузі міжнародного права і становлять один з базових його елементів.

Право міжнародних звичаїв відрізняється від права міжнародних договорів своєю специфікою, насамперед особливостями об'єкта та предмета правового регулювання, джерел та норм, а також незначною кількістю норм. Є в цих галузях міжнародного права також і схожі ознаки.

Об'єктом регулювання права міжнародних звичаїв є міждержавні відносини, що виникають у процесі формування міжнародних звичаїв, їх дія, зміна та припинення існування. Предмет правового регулювання охоплює зазначені особливості функціонування міжнародного звичаю. Саме тому ця галузь міжнародного права містить переважно процесуальні норми.

Специфічна особливість права міжнародних звичаїв проявляється у характері та змісті його джерел. Міжнародні звичаї включають лише одну норму міжнародного права. Тому виникнення нової норми міжнародного права супроводжується відповідною появою нового джерела міжнародного права - міжнародного звичаю. У науці міжнародного права та практиці міжнародних відносин термін «міжнародний звичай» нерідко розглядається як джерело і як норма міжнародного права, що не зовсім коректно. На наш погляд, слід говорити про міжнародний звичай та звичаєву норму міжнародного права, розрізняючи ці терміни. Ю. В. Щокін зазначає, що два значення зазначеного терміна часто не розрізняють, оскільки форма та зміст міжнародного звичаю нерозривно пов'язані один з одним [2]. Строго кажучи, міжнародний звичай - це форма існування певної категорії норм міжнародного права, їхнє джерело, а зміст міжнародного звичаю - це норми міжнародного права. договірний звичаєвий норма судовий

У доктрині міжнародного права сформувалися два підходи щодо визначення норм міжнародного права, в основі яких - міжнародний звичай. Перший затверджується на нормативності створення таких норм. З цієї точки зору, відносини держав щодо встановлення, зміни або припинення міжнародно-правових зобов'язань включають відносини щодо створення звичаєвих норм та здійснюються в межах, окреслених самими нормами міжнародного права. Другий підхід відзначає спонтанність створення норм міжнародного права, тобто, на думку вчених, які відстоюють таку точку зору, традиційне нормотворення не регламентується будь-якими правовими нормами [3]. Ця точка зору набула значного поширення серед учених- міжнародників, чия позиція збігається із загальними підходами, що склалися в науці про норми права, призначення яких полягає у створенні інших норм права [4]. На думку Х. Херта, у будь-якій розвиненій системі права поряд з «первинними» існують «вторинні» норми, що регулюють процедури створення первинних норм і ґрунтуються на «кінцевій нормі визнання» [5].

Позиція спонтанності творення норм міжнародного права піддається критиці більшістю вчених-між- народників. Приміром, Ю. В. Щокін вказує, що такий підхід не лише позбавляє процес формування звичаю нормативних рамок, але й унеможливлює більш-менш чітке визначення того, які звичаєві правові норми існують у міжнародному праві сьогодні, оскільки суб'єктивне тлумачення в цьому випадку нічим не обмежуються [6].

У практиці відносин міжнародний звичай виникає внаслідок природного історичного процесу, тоді як міжнародний договір - внаслідок планомірної, цілеспрямованої діяльності держав, інших суб'єктів міжнародного права. Міжнародний звичай відображає об'єктивні реалії, в той час як міжнародний договір - об'єктивні відносини, що склалися в процесі врегулювання міжнародних відносин між суб'єктами міжнародного права.

Якщо частково погодитися з точкою зору щодо стихійності нор- мотворення, то така стихійність, мабуть, обумовлена відсутністю відповідної волі держав, слабкою координацією зусиль на міжнародній арені, відсутністю відповідних критеріїв нормотворення. Дії держав могли б бути більше спрямовані на активізацію та впорядкування цього процесу.

Таким чином, у питанні звичаєвого нормотворення ми спостерігаємо поєднання об'єктивного та суб'єктивного тлумачення звичаєвого права. Об'єктивне виявляється в тому, що це історичний процес, пов'язаний з появою та подальшим функціонуванням міжнародних звичаїв та норм, що їх включають. Суб'єктивне - відсутність визначеної позиції держав у питанні розробки та визнання на загальному рівні чітких критеріїв, що дозволяють встановити процедуру та оцінити результати звичаєвого нормотворення.

Можна почути думки, що звичаєві норми можуть застосовуватися й у міжнародних договорах. При цьому робляться посилання на формулювання в Статуті Міжнародного Суду ООН і Віденській конвенції про право міжнародних договорів (1969). На нашу думку, закріплення в міжнародному договорі формулювань, пов'язаних із звичаєвим нор- мотворенням, свідчить про те, що або в договорі знайшли відображення звичаєві норми міжнародного права, що склалися, або в ньому закріплена договірна норма, яка в перспективі може стати звичаєвою нормою міжнародного права. Закріплений у Статуті Міжнародного Суду ООН двоелементний склад міжнародного звичаю викликає суперечки серед науковців та практиків про існування відповідного звичаю [7, с. 38].

На становлення права міжнародних звичаїв істотно впливають доктрини найбільш кваліфікованих фахівців у галузі міжнародного права, рішення Міжнародного Суду ООН, діяльність Всесвітньої асоціації міжнародного права, в рамках якої в 2000 р. було прийнято «Лондонську заяву про принципи» [8], що є результатом дослідження процесу формування міжнародного права. Всі ці чинники спричиняють помітний вплив на формування політики країн у сфері нормотворення та беруться до уваги міжнародними організаціями та міжнародними органами при вирішенні як наукових, так і прикладних завдань.

У практиці своїх взаємовідносин держави дійдуть згоди як про закріплення тих чи інших джерел, так і щодо змісту тих вимог, виконання яких визнається необхідним для завершення нормотворчого процесу. Зважаючи на це, питання про чіткі критерії, пов'язані з формуванням та функціонуванням міжнародного звичаю та його норм, завжди було актуальним і знаходило відображення у роботах учених- міжнародників та в діяльності Комісії міжнародного права ООН, яка приділяла пильну увагу цій проблематиці. Подібні критерії, на нашу думку, також повинні мати звичаєво- правовий характер. Міжнародний Суд ООН у своїх рішеннях звертався до цього питання при обґрунтуванні ухвалених рішень, оскільки досить складно констатувати наявність звичаєвих норм міжнародного права без чіткого розуміння відповідних критеріїв. Усунення прогалин у цій сфері має важливе як наукове, так і прикладне значення, оскільки державам, їхнім органам та практикам важливо знати, які норми існують та як їх виявити.

Відсутність чіткості у цьому питанні та його тривала неврегульо- ваність вимагають активного втручання держав, міжнародних організацій, насамперед ООН, яка може надати універсалізму цьому процесу. Прикладом такої діяльності стала ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН, що містить формулювання міжнародного звичаю. На думку І. І. Лукашука, кодифікація процесу створення та застосування звичаєвих норм є на сьогодні досить складним завданням і поки що для цих цілей доцільно застосовувати за аналогією кодифіковане право міжнародних договорів [9].

Водночас дуже доцільно кодифікувати звичаєве нормотворен- ня. Комісія міжнародного права ООН нині приділяє велику увагу розгляду цього питання. На початковому етапі можна було б розробити відповідний проєкт статей, ухваливши їх у вигляді резолюції ООН. Потім можна приступити до безпосередньої кодифікації правових норм, уклавши, наприклад, Конвенцію про право міжнародних звичаїв, у якій важливо закріпити як звичаєві норми міжнародного права, що склалися в теперішній час, так і нові договірні норми, які покликані впорядкувати звичаєве нормотворення, надати йому більш строгий, системний вигляд. Надалі такі норми можуть стати звичайними нормами міжнародного права. Конвенція надала б формулюванням існуючих норм чіткість, закріпила б загальне розуміння процедурних питань нормотворення. Така діяльність дала б імпульс подальшому розвитку права міжнародного звичаю і могла б закласти основу для формування відповідної галузі міжнародного права, як це було з правом міжнародних договорів.

Одночасно можна з упевненістю сказати, що у міжнародному праві склалися звичаєві норми, які регулюють питання нормотворення.

Однак багато правил через нечіткість формулювань та різних позицій держав ще не стали звичаєвими нормами міжнародного права.

До звичаєвих норм міжнародного права, що регулюють процедуру створення та застосування міжнародних звичаїв як різновидів джерел міжнародного права, а також безпосередньо самих звичаєвих норм міжнародного права, на нашу думку, можна віднести такі правові норми:

про визнання міжнародного звичаю як джерела міжнародного права;

про мовчазний характер міжнародного звичаю як угоди, укладеної в усній формі;

про двоелементний склад звичаєвої норми міжнародного права;

про право держави, яка не згодна зі звичаєвою нормою міжнародного права, протестувати проти практики інших держав, щоб не бути пов'язаним її положеннями;

про сумлінність дотримання взятих на себе зобов'язань (pacta sunt servanda), поваги до них;

про обов'язковість міжнародного звичаю для пов'язаних ним держав;

про існування партикулярних або локальних звичаєвих норм міжнародного права та відповідно міжнародних звичаїв з обмеженою кількістю учасників;

про неможливість для держави посилатися на положення свого внутрішнього права як виправдання невиконання міжнародного звичаю, щодо якого вона раніше дала згоду про його юридичну обов'язковість;

про неможливість зворотної сили міжнародних звичаїв;

про практику застосування міжнародного звичаю, що включає угоду учасників щодо її тлумачення;

про неможливість участі осіб, які не уповноважені діяти від імені держави, у формуванні міжнародних звичаїв;

про допустимість існування звичаєвих норм міжнародного права, що мають імперативний характер (норм «jus cogens»), стосовно інших норм міжнародного права;

про право держав укладати усні міжнародні договори, так звані «джентльменські угоди»;

про можливість будь-якої норми, що міститься в договорі, стати обов'язковою для третьої держави як звичайна норма міжнародного права, яка визнана як така, як це закріплено у ст. 38 Віденської конвенції;

про можливість подальшої звичаєвої норми міжнародного права за певних умов змінити положення договору;

про автономність звичаєвої норми міжнародного права незалежно від того, що норма знайшла відображення у міжнародному договорі;

про правоздатність держав та інших суб'єктів міжнародного права у формуванні міжнародних звичаїв;

про можливість існування міжнародних звичаїв усередині міжнародних організацій;

про розрив дипломатичних чи консульських відносин між учасниками договору, що не впливає на правові відносини, встановлені між ними міжнародними звичаями, за винятком випадків, коли наявність таких відносин необхідна для виконання міжнародного звичаю та ін.

Висновки

Деякі з наведених норм є одночасно нормами права міжнародних договорів. Однак це лише окремі аспекти дослідження звичаєвого нормотворення, які не охоплюють його стадії від створення звичаєвих норм міжнародного права до припинення їх існування. На наш погляд, як з наукового, так і з прикладного боку потрібен подальший розгляд наступних основних питань, ряд з яких, на нашу думку, повинен знайти формальне відображення в міжнародних документах:

- визначення міжнародного звичаю як джерела та як норми міжнародного права. Потрібно юридичне осмислення структури звичаєвої норми міжнародного права, зокрема, слід визначитися, що розуміється під практикою її визнанням як правової норми. Важливо виробити загальні методики визнання наявності міжнародного звичаю;

Уточнення різновидів міжнародних звичаїв та їх юридичної сили;

розкриття процесу виникнення міжнародного звичаю, його зміни та припинення існування;

виявлення взаємозв'язку права міжнародних договорів та права міжнародних звичаїв у контексті звичаєвого нормотворення та інші актуальні питання у цій галузі.

Таким чином, під правом міжнародних звичаїв пропонується розуміти інститут міжнародного права, що включає сукупність звичаєвих норм міжнародного права, що регулюють міждержавні відносини у питаннях формування міжнародного звичаю, його дії, зміни та припинення існування, понятійний апарат у цій сфері.

Список використаних джерел

1. Kammerhofer J. Uncertainty in the Formal Sources of International Law: Customary International Law and Some of Its Problems. European Journal of International Law. 2004. Vol. 15. № 3. P. 524, 538-540.

2. Щокін Ю. В. Міжнародно-правовий звичай: проблеми теорії і практики : монографія. Харків : Право, 2012. 456 с.

3. Visscher Ch. de. Theory and Reality in Public International Law. Princeton, 1968. P.153-154, 728-732.

4. Kunz J., Hart H. Roberto Ago's Theory of a “Spontaneous” International Law. American Journal of International Law. 1958. Vol. 52. P. 80-89.

5. Kunz J., Hart H. Roberto Ago's Theory of a “Spontaneous” International Law. American Journal of International Law. 1958. Vol. 52. P. 89-113.

6. Щокін Ю. В. Міжнародно-правовий звичай: сучасні проблеми, теорія і практика : дис. ... д -ра юрид. наук : 12.00.11. Харків, 2016. 422 с.

7. Статут Міжнародного суду ООН.

8. London Statement of Principles Applicable to the Formation of General Customary International Law, with Commentary: Resolution 16/2000 (Formation of General Customary International Law), adopted at the 69th Conference of the International Law Association, London, July 29, 2000.

9. Лукашук И. И. Конституции государств и международное право. Москва : Спарк, 1998. 124 с.

Размещено на Allbest.ru