З’ясування історичної волі законодавця як спосіб знаходження змісту правової норми: pro et contra

Проблема тлумачення привертала увагу як юристів-практиків, так і науковців в усі часи. Вочевидь, це пов'язано з тим, що саме від встановлення змісту правової норми залежить якість її реалізації. До того ж складно знайти юридичну тему, яка б настільки сильно стосувалася практичної діяльності, як тлумачення. Фактично весь процес втілення норм права у більшій чи меншій мірі, пов'язаний з тлумаченням. Втім, у багатьох випадках один і той же текст об'єктивно спроможний бути носієм декількох неоднозначних смислів, оскільки може використовуватися різними суб'єктами як інструмент задоволення їхніх потреб. А тому смисл, закладений у письмове повідомлення автором, і той, що вбачають у цьому повідомленні реципієнти, можуть не збігатися [8, с.31]. Відтак, у межах цієї статті ми зупинимося на окремих аспектах з'ясування змісту норми права шляхом встановлення волі історичного законодавця.

Пошук у процесі тлумачення історичної волі законодавця обумовлений тим, що закони є обов'язковими висловлюваннями, в основі яких лежить воля осіб, що брали участь у прийнятті закону. Отже, в ідеалі це означає, що тлумачення має якнайповніше відповідати особистим уявленням тих людей, які ухвалювали відповідну норму.- В основі теорії пошуку волі історичного законодавця лежить концепція Монтеск'є про поділ влади. Суд начебто не створює і не вносить у правову матерію нічого нового, а лише точно озвучує волю законодавця [3, с.74].

Втім, можна навести три аргументи проти того, щоб прагнути віднайти волю історичного законодавця для з'ясування змісту правової норми.

1) Зміна суспільних відносин відбулася настільки сильно, що застосування початкового варіанту тлумачення робить норму архаїчною і малоприйнятною для застосування в нових умовах, і навіть може приносити шкоду.

Скористаємося для пояснення спочатку двома прикладами, не пов'язаними з правом, однак, які яскраво засвідчують проблему невідповідності соціальної норми існуючим суспільним відносинам, внаслідок чого вона є застарілою. Так, правила етикету передбачають, що рукав піджака повинен бути на півтора сантиметра вищий за краї рукава сорочки. Історично таке правило пов'язане з тим, що край рукава сорочки демонстрував заможність його власника. Це свідчило, що він міг дозволити ходити в чистих сорочках, у той час як представники робочого класу, навпаки, завжди ховали рукави, не будучи спроможними їх вчасно випрати. Нині це правило етикету вже не вважається абсолютним, а багато чоловіків ним нехтують. Зрозуміло, що прання одягу не складає проблеми, а відтак кореляції між соціальним статусом і рукавом сорочки відсутня. Інший цікавий приклад як зміна дійсності впливає на оцінку соціальної норми. Так, моя бабуся завжди мені забороняла згортати рукою зі столу сміття. Історично ця прикмета (а вона є різновидом соціальної норми) пояснюється просто. У середньовіччі, якщо людина заганяла собі скалку, це з високою ймовірністю могло призвести до її смерті. Сьогодні ми використовуємо шліфовані столи, до того ж під рукою практично завжди є перекис водню.

Обидві соціальні норми виглядають архаїчними. У той же час їхнє ігнорування не призводить до негативних наслідків для порушника. З правовими нормами все значно складніше. Вони формально визначені, а за їх невиконання можуть наступати правові наслідки у вигляді санкцій. Незважаючи на застарілість правових норм, процес їхнього скасування може бути надзвичайно складним, а інколи і неможливим. Відтак, єдиним можливим способом зберегти дієвість правової норми - це спроба здійснити її адаптацію через зміну початкового тлумачення.

Сказане яскраво ілюструється прикладом, який люблять наводити американські юристи. У Декларації незалежності США найбільш відомим висловлюванням є «all men are created equal». У XVIII столітті ця норма означала рівність серед чоловіків, причому саме представників білої раси.- У 60-их роках попереднього століття Мартін Лютер Кінг неодноразово повторював, що у ХХ століття ця норма повинна стосуватися всіх незалежно від статі та кольору шкіри. Саме так це положення Декларації Незалежності США і тлумачиться сьогодні, підтверджуючи доцільність відходу в конкретно взятому випадку від тлумачення норми шляхом з'ясування волі історичного законодавця.

2) Складність законодавчого процесу в сучасних умовах унеможливлює встановлення історичної волі законодавця. Будь-які спроби тлумачити правові норми з огляду на наміри історичного законодавця практично завжди приречені на провал з огляду на наступне. Сучасний законодавчий процес відрізняється від прийняття законів періоду Середньовіччя. Якщо в абсолютній монархії ще можливо було говорити про одну особу як про автора закону, то в конституційній монархії, і тим паче в республіці ситуація зовсім інша. Так, є суб'єкти законодавчої ініціативи, які можуть запропонувати законопроект (народні депутати, Президент, уряд), є комітет, який доопрацьовує законопроєкт, депутатський корпус, який може доопрацьовувати законопроєкт і виражати своє ставлення до нього шляхом голосування; і врешті-решт, Президент, який підписує закон або ж застосовує вето [6, с.54]. До того ж мотиви, чому 226 депутатів голосують за ту чи іншу редакцію статті закону можуть бути діаметрально протилежними, стає зрозумілим, що встановлення дійсної волі законодавця є справою безнадійною. Цей аргумент можна знайти і в німецькій юридичній літературі. Так, у німецькій методиці права відзначається, що воля законодавця навряд чи може бути достеменно визначена. Шлях до прийняття закону досить тривалий - починаючи з розроблення проєктів законів, до їх розгляду Бундестагом, Бундесратом, можливо, профільними комітетами. Чи можливо при цьому встановити єдину волю законодавчого органу - досить сумнівно. У цій же праці наводиться ще один вагомий аргумент - це ризик «правління мертвих над живими» [7, с.35]. Фактично, таку ж позицію висловив Р.Циппеліус [5, с.45].

Приміром, складно сказати, який намір мали народні депутати при прийнятті Конституції в 1996 році, вказавши, що в Україні діє принцип єдиного громадянства. Авторові цієї статті доводилося чути дві версії. Одна з них, що ця норма розглядалася як спосіб запобігання проти сепаратизму в Криму. Голосуючи, народні обранці були не проти, щоб громадяни України мали також громадянство інших держав.

Існує протилежна версія причетних до процесу голосування в конституційну ніч 28 червня 1996 року. Положення статті тогочасні парламентарі сприймали і як неможливість окремого громадянства адміністративно-територіальних одиниць у середині країни, так і одночасного перебування в громадянстві України та громадянстві інших держав. Абсолютно марною справою з'ясувати історичну волю законодавця є і аналіз інших норм Конституції. Конституція України була компромісом полярних політичних сил. Відтак, для того, щоб знайти голоси за «свої» норми, депутати торгувалися, голосуючи за норми, які вони насправді не підтримували.

3) Втім, можна спробувати уявити ситуацію, коли норма права створюється одним суб'єктом, а її тлумачення не віддалено сильно в часі від набуття нормою права чинності. Чи означатиме це, що за будь-яких умов необхідно спробувати віднайти волю автора тексту? Невід'ємною частиною мови є її багатозначність. З цієї характеристики слідує, що автор тексту може вкладати сенс зовсім інший, ніж це роблять ті, хто її читають. Вказана ситуація обумовлюється самою характеристикою мови як засобу комунікації. Як слушно зауважує в цьому контексті Б. Малишев, феномен відриву тексту від свого автора давно відомий лінгвістиці та філософії [4, с.300]. Для того, щоб продемонструвати, наскільки значення, що вкладає в текст автор, може відрізнятися від того, як вона сприймається іншими, скористаємося прикладом, далеким від юриспруденції, але від того не менш важливим. У 1994 році гурт Бон Джові видає найкращу свою баладу, яка і по нині входить у десять найбільш значимих рокбалад усіх часів та народів. Більшість слухачів пісню сприймають як дуже романтичну та красиву баладу. Проте в 2004 році на одному з концертів Джон Бон Джові зізнався: «Ця пісня про інше. Вона про хворі почуття. Цей хлопець почав займатися сталкінгом, переслідуванням своєї колишньої коханої. На жаль, він невиліковний». Що ж для того, щоб пояснити, як трапилося таке різночитання наведемо кілька стрічок з цього шедевру Бон Джові.

I'll be there till the stars don't shine

Till the heavens burst and

The words don't rhyme

And I know when I die, you'll be on my mind

And I'll love you - Always

Я буду поруч, доки зірки не погаснуть

Поки не розкриються небеса

Слова не римуються

І я знаю, коли я помру, ти будеш в моїх думках

І я буду любити тебе завжди

Ось ще один уривок з пісні.

What I'd give to run my fingers through

Your hair

To touch your lips, to hold you near

When you say your prayers

Try to understand

I've made mistakes, I'm just a man

Я зробив би все, щоб запустити пальці в твоє волосся,

Торкнутися твоїх губ, перебувати поруч з тобою

Коли ти молишся, спробуй зрозуміти

Я помилявся, я просто людина

Не знаю, що насправді мав на увазі Джон Бон Джові, але вочевидь, фанатам більше до вподоби перша версія, яка все ж дозволяє сподіватися на щасливий кінець в історії втраченого кохання. У юриспруденції ситуація може бути схожою. Намір законодавця надто сильно може дисонувати з тим, як він сприймається іншими. Навряд чи в такій ситуації варто перейматися тим, що хотів сказати автор тексту. У той же час, попри нашу критику з'ясування історичної волі законодавця з метою тлумачення правових норм, усе ж в окремих випадках є корисною для інтерпретації. У німецькій юридичній літературі наводиться також приклад, коли з'ясування історичної волі законодавця має користь.

Відомий приклад, у якому аналіз законодавчої історії відіграв вирішальну роль, стосувався абзацу першого статті 2 Конституції Німеччини, тобто конституційного права на вільний розвиток особистості. Запропоноване в процесі законотворчих дебатів, але зрештою відкинуте формулювання мало вирішальне значення для розуміння абзацу першого статті 2 Конституції Німеччини як загальної свободи дій [7, c.34]. Очевидно, що з'ясування волі історичного за-конодавця також є доцільним в умовах, коли інші варіанти тлумачення не дозволяють призводити до неясності або суперечності. Саме такий пдхід за-стосовується в міжнародному праві при тлумаченні міжнародних договорів (див. [напр. 2, С.76-78]

До того ж абсолютно слушно П. Рабінович зазначає, що реципієнти тексту схильні «вичитувати» у ньому насамперед той смисл, що найбільше сприятиме або ж якомога менше перешкоджатиме задоволенню їхніх потреб та інтересів. Звичайно, інтерпретатор прагне витлумачити текст у такий спосіб, аби ним можна було скористатися як засобом для реалізації цілей, інтересів чи потреб чи самого інтерпретатора, чи певної соціальної групи чи суспільства в цілому. законодавчий правовий соціальний воля

Отже, реципієнт намагається шляхом тлумачення пристосувати текст для виконання певної функції [8, с.32]. Користь з'ясування історичної волі законодавця може відігравати важливу роль і поза безпосередньо інтерпретаційною діяльністю. Мова йде про ситуації, коли з'ясування історичної волі законодавця дозволяє стверджувати про архаїчність певної правової норми, а відтак про необхідність її скасування. Наведемо наступний приклад. Існує тривалий історичний спір щодо закріпленої в Конституції США вимоги до Президента «бути вродженим громадянином США» («natural born citizen»). Не вдаючись до детального аналізу цієї норми, зазначимо, що сьогодні ця норма інтерпретується в конституційному праві США як така, що передбачає або факт народження кандидата в Президенти на території США, або наявність громадянства США в одного з батьків на момент його народження. За кілька місяців до написання Конституції один видатний американський політик, президент Конґресу конфедерації Натаніел Горем, очевидно, написав до принца Пруссії - Генріха, брата Фрідріха Великого, щоб дізнатися, чи може принц розглянути можливість прибуття до Нового світу, щоб стати конституційним монархом. У 1787 році про це стало відомо. Виникли побоювання, що делегати працювали над тим, щоб запровадити монархію в Америці. Однією із провідних чуток було те, що єпископ Оснаборгу, другий син Джорджа III, буде запрошений стати королем Америки. Встановлення того, що лише громадянин за народженням може стати президентом, переконало у помилковості таких чуток і тим самим послабило занепокоєння щодо іноземної знаті [1].

Таким чином, поява цієї норми обумовлена необхідністю забезпечення незалежності Президента США від іноземного впливу в умовах формування нової, ще достатньо слабкої держави. І хоча причини, чому така норма приймалися, сьогодні вже не актуальні, однак наявність відповідного положення Конституції США все ще не дає стати президентом багатьом перспективним кандидатам. Зокрема, саме ця норма стала на заваді Арнольду Шварцнегеру висунути свою кандидатуру на посаду Президенту, попри досить високу ймовірність виграшу, зважаючи на соціологічні опитування.

Підсумовуючи, зазначимо, що проблема використання як засобу тлумачення волі історичного законодавця обумовлюється трьома чинниками:

1) Наявністю істотного розриву в часі між прийняттям правової норми та часом її застосування. При цьому характер суспільних відносин змінився настільки, що бачення автора тексту перестає бути актуальним у нових соціальних умовах.

2) Неможливістю встановлення дійсної волі законодавця внаслідок складного характеру законодавчого процесу, до якого долучається велика кількість суб'єктів з різними намірами і уявленнями про суть прийнятої правової норми. При цьому колективний характер прийняття законів часто призводить до того, що правова норма є результатом політичного компромісу. Відтак вести мову про намір законодавця недоречно.

3) Оскільки невід'ємною ознакою мови є її багатозначність, то зберігається можливість випадків, коли бачення автора тексту правової норми є протилежним від сприйняття цієї правової норми реципієнтами. За цих умов перевага має надаватися загальнопоширеному сприйняттю тексту.

4) Недоліки зясування волі історичного законодавця не дозволяють повністю нехтувати цим варіантом тлумачення. Його слід використовувати як додатковий та допоміжний. Також з'ясування волі історичного законодавця дозволяє «очистити» правову систему від застарілих правових норм.