Суб’єкти правовідносин з надання медичної допомоги в сфері трансплантації

У статті, на підставі аналізу чинного законодавства України, виокремлено види суб'єктів правовідносин з надання медичної допомоги в сфері трансплантації. Звернено увагу, що законодавець до таких учасників відносить і інших суб'єктів господарювання не встановлюючи вимог до їхньої організаційно-правової форми та не визначаючи їх правового статусу. Трансплантаційна діяльність загалом не має на меті отримання прибутку суб'єктами, які пов'язані з наданням послуг у зазначеній сфері, хоча не виключається оплата медичних послуг зі сторони реципієнта (пацієнта). З огляду на це, господарська (підприємницька) діяльність не є ознакою медичної практики в сфері трансплантації анатомічних матеріалів людині. Тому, немає потреби в законодавстві підкреслювати, що зазначені учасники відносин, пов'язаних із трансплантацією є суб'єктами господарської діяльності. Достатньо вказати, що такі послуги можуть надаватися суб'єктами, які згідно із законодавством мають право здійснювати таку діяльність.

На основі аналізу Закону України «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині» обґрунтовано висновок, що реципієнт є особою, на яку поширюються правові засади надання медичної допомоги пацієнтам з врахуванням особливостей правового статусу, передбаченого спеціальним законодавством про трансплантацію. Тому реципієнт наділений всіма правами пацієнта з врахуванням медичних показань відповідно до галузевих стандартів у сфері охорони здоров'я для застосування трансплантації. Таким чином, йдеться про спеціальний статус реципієнта як учасника правовідно- шення з трансплантації. Проте реципієнтами можуть бути не лише громадяни України, але й іноземці та особи без громадянства. Законодавством України не виділяються особливості правового статусу іноземців та осіб без громадянства в якості реципієнтів. Водночас досвід нормативного регулювання статусу реципієнта свідчить про необхідність врегулювання цього питання в законодавстві. В національному законодавстві встановлюється перелік особистих немайнових прав та порядок їх здійснення, визначаючи при цьому особливості правоздатності та дієздатності іноземних громадян та осіб без громадянства. Права та обов'язки зазначених суб'єктів можуть конкретизуватися в договорі про надання медичної послуги з трансплантації, укладеного з медичним закладом, пов'язаним з трансплантаційною діяльністю. Проте питання пов'язані із правосуб'єктністю учасників трансплантаційних відносин у випадку, якщо медична послуга з трансплантації надається на території України, повинні вирішуватися відповідно до права країни, з якою найбільш тісно пов'язане таке правовідношен- ня, тобто законодавством України.

Ключові слова: трансплантація, суб'єкти трансплантаційних відносин, реципієнт, медична послуга, анатомічні матеріали людини.

VOLODYMYR KOSSAK, Doctor of Law, Professor, Head of the Department of Civil Law and Procedure Ivan Franko National University of Lviv,

Lviv, Ukraine; трансплантація реципієнт медична послуга

MARIYA MYKHAYLIV, Doctor of Law, Associate Professor, Associate Professor of the Department of Civil Law and Procedure Ivan Franko National University of Lviv, Lviv, Ukraine;

SUBJECTS OF LEGAL RELATIONS IN THE PROVISION

OF MEDICAL ASSISTANCE IN THE TRANSPLANTATION SPHERE

The article analyzes the current legislation of Ukraine and identifies the types of subjects involved in legal relationships connected with the provision of medical assistance in the field of transplantation. It is noted that the legislator includes other economic entities as participants in these relationships without specifying requirements for their organizational and legal form or determining their legal status. The overall goal of transplantation activities is not to generate profits for the entities involved in providing services in this field, although payment for medical services by the recipient (patient) is not excluded. In light of this, economic activity is not a characteristic of medical practice in the field of anatomical material transplantation to a human being. Therefore, there is no need for legislation to emphasize that the participants in relationships connected with transplantation are economic entities. It is sufficient to indicate that such services may be provided by entities that are authorized by law to engage in such activity.

Постановка проблеми

У зв'язку з новелізацією приватного права та проведенням медичної реформи в Україні правове регулювання відносин у сфері трансплантації та пов'язаної з нею діяльності потребує оновлення та запровадження нових надійних та дієвих механізмів правового регулювання, зокрема, це стосується і визначення правового статусу суб'єктів правовідносин з надання медичної допомоги в сфері трансплантації.

Стан теоретичного дослідження

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Суб'єкти, що здійснюють діяльність у сфері трансплантації повинні мати ліцензію (дозвіл) на заняття медичною практикою в області надання трансплантаційних послуг. Юридичні особи, які безпосередньо здійснюють трансплантаційне втручання, можуть отримувати дохід на підставі платних договорів про надання медичних послуг. Але відносити їхню діяльність до господарської як її визначено в Господарському кодексі України не можна.

Приведене визначення має узагальнюючий характер і стосується певних видів медичної практики. Однак для сфери надання медичних послуг з трансплантації вартісна їх оцінка не є визначальною. Тому господарська (підприємницька) діяльність не є ознакою медичної практики в сфері трансплантації анатомічних матеріалів людині.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Цивільного кодексу України [7] учасниками цивільних правовідносин є юридичні особи. Поняття юридичної особи міститься в ст. 80 Цивільного кодексу України. Відповідно до дефініції названої статті юридичною особою є організація, що створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Участь юридичної особи у цивільних правовідносинах здійснюється через категорії право- та дієздатності, які визначають її статус як суб'єкта відносин. В сучасному Цивільному кодексі України законодавець відмовився від спеціальної правоздатності юридичної особи, декларуючи її універсальну право- дієздатність.

Правоздатність юридичної особи зумовлена метою її створення. Юридична особа набуває цивільні права та створює для себе цивільні обов'язки функціонуючи на основі установчих документів. Водночас для здійснення певних видів діяльності юридична особа має отримати ліцензію. Згідно з ч. 3 ст. 68 Цивільного кодексу України окремими видами діяльності, перелік яких визначений законом, юридична особа може займатися тільки після одержання спеціального дозволу (ліцензії). До сфери, яка підлягає ліцензуванню відноситься медична діяльність, в тому числі трансплантаційна.

Статус фізичної особи в контексті здійснення особистого немайнового права на охорону здоров'я та медичну допомогу можна розглядати в площині загального правового положення людини як суб'єкта відносин та особи, яка потребує трансплантації анатомічних матеріалів в якості одного з способів лікування.

В Україні загальним актом регулювання відносин у сфері медичної допомоги є Основи законодавства України про охорону здоров'я [3], який визначає засади забезпечення реалізації права на охорону здоров'я. Відповідно до положень названого вище акту, право на охорону здоров'я представляє собою комплекс забезпечувальних заходів, спрямованих на збереження здоров'я людини. Складовою частиною права на охорону здоров'я є право на медичну допомогу. Порушення права на медичну допомогу є водночас порушенням права на охорону здоров'я, хоча в Цивільному кодексі України зазначені особисті немайнові права мають самостійний характер.

Згідно із Законом України «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині» реципієнт - це особа, яка потребує медичної допомоги із застосуванням трансплантації. Отже, можна зробити висновок, що реципієнт є особою, на яку поширюються правові засади надання медичної допомоги пацієнтам з урахуванням особливостей правового статусу, передбаченого спеціальним законодавством про трансплантацію.

Виходячи з позиції, що діяльність, пов'язана з трансплантацією, є медичною послугою, реципієнт має всі права пацієнта з врахуванням медичних показань відповідно до галузевих стандартів у сфері охорони здоров'я для застосування трансплантації. Таким чином, можна вести мову про спеціальний статус реципієнта як учасника пра- вовідношення з трансплантації.

Насамперед, це стосується обсягу дієздатності особи-реципієнта. Якщо реципієнт не досяг 14-річного віку або визнаний у встановленому законом порядку недієздатним, трансплантація застосовується за згодою об'єктивно поінформованих його батьків або інших законних представників. Стосовно реципієнтів від 14 років або визнаних у встановленому законом порядку обмежено дієздатними трансплантація застосовується за згодою таких об'єктивно поінформованих осіб.

В ст. 284 Цивільного кодексу України міститься положення, що особа, яка досягла 14 років самостійно може звертатися за надання їй медичної допомоги, обирати лікаря, методи лікування. Аналогічного змісту положення закріплено у ст. 38 Основ законодавства України про охорону здоров'я. Однак законодавець не розкриває змісту поняття «медична допомога» в названих статтях. Адже види медичної допомоги можуть бути різними.

Трансплантаційні заходи, як правило, здійснюються у випадках, коли є пряма загроза життю та здоров'ю пацієнта. У разі якщо реципієнт перебуває у невідкладному стані, що становить пряму та невідворотну загрозу його життю, медична допомога із застосуванням трансплантації надається без згоди реципієнта, його батьків або інших законних представників. В такому випадку відносини з надання медичної допомоги регулюються соціальним медичним правом або в рамках цивільного правовідношення страхування життя та здоров'я. Йдеться про випадки, коли пацієнт не в стані висловити свою згоду або незгоду на трансплантацію. Але це не припиняє особистого немайново- го права на охорону здоров'я та медичну допомогу.

Тому, у разі якщо ненадання згоди на трансплантацію може привести до тяжких наслідків для реципієнта, лікуючий лікар зобов'язаний пояснити це реципієнту. Це стосується серед іншого права на безоплатну медичну допомогу та пріоритетність у її наданні.

Закон України «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині» не виокремлює особливостей правового статусу іноземців та осіб без громадянства як донорів чи реципієнтів. В Україні функціонує єдина державна інформаційна система трансплантації органів та тканин, призначена для збирання, реєстрації, накопичення, зберігання, обробки, адаптування, зміни, поновлення, використання, поширення (розповсюдження, реалізації, передачі), знеособлення та знищення визначеної законом інформації про фізичну особу та іншої інформації, передбаченої законодавством, а також для здійснення автоматизованого об'єктивного і неупередженого розподілу анатомічних матеріалів людини, визначення пар донор-реципієнт, що зберігається на інформаційних ресурсах, зареєстрованих та розташованих в Україні. В списку реципієнтів, які перебувають на обліку в закладі охорони здоров'я з метою застосування їм трансплантації, форма та порядок ведення якого затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я теж не виділяються особливості правового статусу іноземців та осіб без громадянства - реципієнтів.

Водночас досвід нормативного регулювання статусу реципієнта свідчить про необхідність врегулювання цього питання в законодавстві. Зазвичай норми про особисті немайнові права містяться в положеннях, які визначають правовий статус фізичної особи в цивільних кодифікаціях кожної країни. В національному законодавстві встановлюється перелік особистих немайнових прав та порядок їх здійснення, визначаючи при цьому особливості правоздатності та дієздатності іноземних громадян та осіб без громадянства.

В ч. 1 ст. 17 Закону України «Про міжнародне приватне право» [5] передбачено, що виникнення і припинення цивільної правоздатності фізичної особи визначається її особистим законом. Особистим законом фізичної особи згідно з ст. 16 названого закону вважається право держави, громадянином якої вона є. Якщо фізична особа є громадянином двох або більше держав, її особистим законом вважається право тієї з держав, з якою особа має найбільш тісний зв'язок, зокрема, місце проживання або займається основною діяльністю. Особистим законом особи без громадянства вважається право держави, у якій ця особа має місце проживання, а за його відсутності - місце перебування. Особистим законом біженця вважається право держави, у якій він має місце перебування.

Під особистим законом фізичної особи розуміється право держави, що переважно регулює особисті, шлюбні, сімейні та інші подібні відносини. В європейських країнах генеральною колізійною прив'язкою для визначення особистого закону фізичної особи є закон громадянства. Однак, якщо медична допомога шляхом надання медичної послуги з трансплантації здійснюється на території України колізійною прив'язкою повинно бути право країни, з якою найбільш тісно пов'язане таке правовідношен- ня. Отже, національне законодавство України в сфері трансплантації визначає правовий статус реципієнтів - іноземців та осіб без громадянства. Права та обов'язки зазначених суб'єктів можуть конкретизуватися в договорі про надання медичної послуги з трансплантації, укладеного з медичним закладом, пов'язаного з трансплантаційною діяльністю.

Висновки

На підставі аналізу чинного законодавства у сфері трансплантації анатомічних матеріалів людині виокремлено види суб'єктів, які пов'язані із трансплантаційною діяльністю та звернено увагу на те, що законодавець до таких учасників відносить також суб'єктів господарювання не встановлюючи вимог до їхньої організаційно-правової форми. Трансплантаційна діяльність загалом не має на меті отримання прибутку суб'єктами, які пов'язані з наданням послуг у зазначеній сфері, хоча не виключається оплата медичних послуг зі сторони реципієнта (пацієнта). З огляду на це, відносити їхню діяльність до господарської як її визначено в Господарському кодексі України не можна. Достатньо вказати, що такі послуги можуть надаватися суб'єктами, які згідно із законодавством мають право здійснювати таку діяльність. Тому господарська (підприємницька) діяльність не є ознакою медичної практики в сфері трансплантації анатомічних матеріалів людині.