Особа злочинця як елемент криміналістичної характеристики зловживання впливом

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особа злочинця як елемент криміналістичної характеристики зловживання впливом

Яковчук Іван Володимирович

аспірант кафедри криміналістики та судової медицини

Національної академії внутрішніх справ України

Анотація

особа злочинець криміналістичний характеристика

У статті на основі системного аналізу теоретичних наукових положень, норм законодавства та матеріалів слідчої і судової практики розкриваються проблемні питання щодо особи злочинця як елемента криміналістичної характеристики зловживання впливом, визначається зміст цього елемента та обґрунтовується його структура й кореляційні зв'язки особи злочинця з іншими елементами криміналістичної характеристики зловживання впливом.

Визначено типові ознаки особи злочинця: демографічні; професійно-освітні; соціальні; схильність до вчинення кримінальних правопорушень; фізичний та психологічний стани. Доводиться, що система відомостей про особу злочинця дозволяє не лише правильно кваліфікувати вчинене кримінальне правопорушення, а й значно підвищує ефективність процесу висування версій та планування розслідування, вибору тактичних прийомів проведення процесуальних дій та розслідування в цілому.

Ключові слова: криміналістична характеристика, особа злочинця, зловживання впливом, розслідування.

Актуальність теми

У ході кримінального провадження значна частина діяльності працівників правоохоронних органів та суду спрямована на встановлення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також спілкування та проведення ряду слідчих (розшукових) і процесуальних дій, відповідно, з підозрюваним, обвинуваченим, підсудним. Тому зрозуміло, що особа злочинця займає значне місце в системі будь-якої характеристики кримінального правопорушення: кримінально-правової, кримінологічної і, звичайно, криміналістичної. Із криміналістичної точки зору вивчення особи злочинця надає органам досудового розслідування ряд додаткових можливостей. Зокрема, відомості про неї дають змогу виокремити ті дані, що необхідні для організації найбільш ефективного розшуку особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, забезпечують усунення причин та умов вчинення кримінальних правопорушень та їх рецидивів, а під час проведення слідчих (розшукових) дій - можливість ефективного встановлення психологічного контакту, застосування відповідних тактичних прийомів та методів спілкування.

Метою статті є дослідження особи злочинця як елемента криміналістичної характеристики зловживання впливом.

Виклад основного матеріалу

Теорія і практика показують, що не існує якого-небудь одного типу злочинців і що насправді існують багато типів, що значно різняться один від одного. На думку В.Ю. Шепітька, особа злочинця є не що інше, як модель, абстракція, що поєднує в собі найбільш характерні особливості особи злочинця як соціального, так і психологічного типу [1, с. 549].

Система ознак особи злочинця включає дані демографічного характеру, деякі моральні властивості та психологічні особливості. Особа злочинця - це поняття, що виражає сутність особи, яка вчинила кримінальне правопорушення. З огляду на це можна говорити про типові ознаки особи, схильної до вчинення тих чи інших видів кримінальних правопорушень [4, с. 15-16]. Саме цей елемент криміналістичної характеристики обумовлює тактику проведення слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій.

Окрім цього, вивчення особи, яка вчинила зловживання впливом, належить до обов'язкових процесуальних дій, насамперед з огляду на те, що з суб'єктом кримінального правопорушення пов'язана низка обставин, які підлягають доказуванню, зокрема подія кримінального правопорушення, винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення тощо.

Варто погодитися з твердженням про те, що з'ясування особи злочинця у кримінальних правопорушеннях у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг, є вкрай важливим, адже володіння інформацією про криміналістично важливі якості винних по аналізованій категорії кримінальних правопорушень є необхідним як для звуження кола ймовірних підозрюваних, так і для встановлення з цими особами психологічного контакту, спонукання їх до співпраці з органами досудового розслідування, надання правдивих показань, а також подолання тиску, що чиниться ними, їх захисниками або іншими особами, що діють у їх інтересах [9].

На підставі вивчення правозастосовної практики Національного антикорупційного бюро України, Державного бюро розслідувань, Національної поліції України, а також матеріалів засобів масової інформації встановлено, що підозрюваними та обвинуваченими в кримінальних провадженнях щодо зловживання впливом є: працівники правоохоронних органів - насамперед поліції, прокуратури, Служби безпеки України, судді, керівники органів державної влади, державних підприємств та установ. Це підтверджують і результати зведеного опитування працівників уповноважених на проведення досудового розслідування: підозрюваним у відомих респондентам випадках зловживання впливом були керівники органів державної влади, державних підприємств та установ (41,2 %); працівники правоохоронних органів (35,7 %); інші суб'єкти (судді, депутати місцевих рад) (12,7 %).

Серед категорій осіб, чиє зловживання впливом розслідували детективи НАБУ, були народні депутати (30 %), прокурори (13 %), депутати місцевих рад (11 %), судді (10 %), заступники міністрів (5 %), міські голови (3 %), інші суб'єкти (17 %) [2].

Серед засуджених за зловживання впливом були такі категорії суб'єктів: 1) депутати: сільських рад (34,6 %), селищних рад (2,6 %), міських рад (1,3 %), районних рад (5,1 %); 2) сільські голови (1,3 %); 3) службові особи районних державних адміністрацій (5,1 %); 4) службові особи міських рад (2,6 %); 5) поліцейські (7,7 %); 6) працівники кримінально-виконавчої служби (15,4 %); 7) інші службові особи юридичної особи публічного права (5 %).

Для методики розслідування зловживання впливом важливе значення має криміналістична класифікація злочинців цієї категорії. Вона може проводитися за різними критеріями, зокрема, за такими, які пов'язані зі способом вчинення кримінального правопорушення та службовим становищем. На момент вчинення кримінального правопорушення особа може займати одне службове становище, а на момент досудового розслідування - інше, або ж узагалі не визнаватися службовою особою.

Специфікою тих осіб, які вчиняють кримінальні правопорушення, передбачені частинами 2 і 3 ст. 369-2 КК України, є те, що вони, не маючи статусу службової особи, мають реальну можливість вплинути на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави. Водночас статус такої особи на момент досудового розслідування може вимагати дотримання передбаченого КПК України певного порядку проведення тих чи інших процесуальних дій, а також визначати особливості їх проведення.

З урахуванням цього факту осіб, які підозрюються чи обвинувачуються в зловживанні впливом, можна поділити на дві групи:

особи, які на момент досудового розслідування визнаються особами, що уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;

Якщо посередник, який здійснює протиправний вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, є службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми або особою, яка надає публічні послуги, і при цьому зазначена особа (посередник) використовує надані їй повноваження, то вчинення відповідних злочинних дій може, за наявності для того підстав, тягнути за собою відповідальність не за ст. 369-2 КК України, а за відповідними частинами статей 368-3 або 368-4 КК України. Коли ж таким посередником є службова особа публічного права, то дії того, хто пропонує, обіцяє або надає неправомірну вигоду, кваліфікуються за відповідними частинами ст. 369 КК України, а дії того, хто приймає його пропозицію, обіцянку або одержує таку вигоду, - за відповідними частинами ст. 368 КК України [6, с. 911].

особи, які на момент досудового розслідування не визнаються такими суб'єктами.

Необхідно звернути увагу, що одержання неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, вчинене особою, котра апріорі не має такого впливу, за наявності всіх необхідних підстав, слід кваліфікувати як шахрайство [6, с. 912].

Залежно від способу вчинення кримінального правопорушення слід розмежовувати: 1) осіб, які вчиняють зловживання впливом у формі: а) пропозиції неправомірної вигоди; б) обіцянці такої вигоди; в) наданні останньої (ч. 1 ст. 369-2 КК України); 2) осіб, які вчиняють зловживання впливом у формі: а) прийнятті нею пропозиції неправомірної вигоди; б) прийнятті обіцянки такої вигоди; в) одержанні останньої для себе чи третьої особи; г) пропозиції здійснити вплив за надання зазначеної вигоди; ґ) обіцянці здійснити такий вплив (ч. 2 ст. 369-2 КК України); осіб, які вчиняють зловживання впливом, поєднане з вимаганням у формі: а) прийнятті пропозиції неправомірної вигоди; б) прийнятті обіцянки такої вигоди; в) одержанні останньої для себе чи третьої особи (ч. 3 ст. 369-2 КК України).

Окрім того, важливе значення має класифікація суб'єктів зловживання впливом за рівнем зайнятих ними посад. За цією ознакою серед суб'єктів зловживання впливом можна виокремити службових осіб - суб'єктів зловживання впливом нижчого рівня та службових осіб, що займають відповідальне та особливо відповідальне становище - суб'єктів зловживання впливом вищого рівня (саме їм найчастіше вдається уникнути кримінальної відповідальності за зловживання впливом насамперед через активну протидію розслідуванню).

Для методики розслідування зловживання впливом важливе значення мають окремі криміналістичні риси особи, яка вчиняє це кримінальне правопорушення. О.В. Пчеліна виокремила наступні групи ознак, за якими варто охарактеризувати осіб, котрі вчиняють кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності: загальні (вік, стать, освіта, громадянство, сімейний стан, зайнятість, наявність судимостей); спеціальні (наявність статусу та категорія службової особи, обсяг повноважень, сфера її діяльності, наявність корумпованих зв'язків, учинення кримінальних правопорушень у складі злочинних угрупувань, мотивація та цілі злочинного діяння) [7, с. 149].

З урахування зазначених положень, а також результатів вивчення слідчої та судової практики розслідування зловживання впливом риси особи злочинця варто поділити на загальні та спеціальні.

Загальні риси складаються переважно із соціально-демографічних ознак злочинців цієї категорії (статі, віку, ступеня освіти, досвіду роботи, сімейного стану, громадянства). Серед таких осіб трапляються як чоловіки (86,7 %), так і жінки (13,3 %).

Серед злочинців цієї категорії тільки громадяни України (100 %), здебільшого українці (86,2 %), не судимі на момент вчинення кримінального правопорушення (91,5 %), що мають переважно вищу освіту.

Вік таких суб'єктів здебільшого починається з 23 років і вище. За результатами вивчення статистичних даних Офісу Генерального прокурора України за 2020 р. щодо виявлених осіб, які вчинили зловживання впливом, встановлено, що на момент вчинення кримінального правопорушення 14,9 % мали 23-28 років, 26,8 % - 29-39 років, 45,6 % - 40-54 років, 10,3 % - 55-59 років, 7,7 % - 60 років і більше.

За освітою на час вчинення кримінального правопорушення 42,6 % мало повну вищу і базову вищу, 29,6 % - професійно технічну, 100 % - повну загальну середню та базову загальну середню.

Частина зазначених суб'єктів має певний досвід роботи (насамперед в органах державної влади та місцевого самоврядування). Хоча не завжди вони володіють високим рівнем загальних і спеціальних знань.

Таким чином, зазначені соціально-демографічні ознаки обумовлені насамперед тим фактом, що стати службовою особою можна відповідно до положень законодавства України здебільшого після здобуття вищої освіти, набуття певного досвіду, а в окремих випадках лише з досягненням певного віку.

Чіткі відомості про сімейний стан, виходячи із досліджуваної емпіричної бази (у значній частині випадків у вироках не зазначається інформація про сімейний стан), встановити неможливо. Однак, варто констатувати, що серед осіб, які зловживають впливом, одружені складали 80,1 %.

Серед спеціальних рис осіб, які зловживають впливом, можна виокремити наступні.

Статус службової особи. Він потребує дотримання певних тактичних вимог до проведення слідчих (розшукових) чи інших процесуальних дій, а у певних випадках (залежно від статусу суб'єкта) передбачає особливий порядок кримінального провадження. Варто погодитися з тим, що злочинці, будучи посадовими особами органів державної влади чи місцевого самоврядування, часто використовують своє службове становище для здійснення впливу не тільки на слідчого, але й на інших учасників кримінального провадження з боку обвинувачення, а саме: прокурора та керівника органу досудового розслідування [10, с. 65].

Мотиви та мета злочинної діяльності. Вони можуть бути різними. Здебільшого це користь, з метою незаконного збагачення (94,5 %), рідше мотивами та метою зловживання впливом є кар'єризм та владолюбство (5,6 %). Будучи рушійною силою кримінальної активності, корислива мета проявляється у прагненні людини до задоволення матеріальних потреб. А. Ф. Волобуєв зазначає, що конкретна ситуація породжує вольовий акт не сама по собі, а лише у взаємодії з особистістю цієї людини, переломлюючи через її інтереси, погляди, звички, особливості психіки та інші індивідуальні риси [5, с. 15]. У системі корисливої мотивації жінок необхідно виокремити декілька видів спрямованості: споживча, престижна, паразитивна, службова, легковажна, сімейна. На формуванні та виявленні окреслених рис осіб, які незаконно збагатилися, як зауважують вчені, позначаються: початкова налаштованість осіб, уповноважених на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування, на використання роботи в особистих корисливих інтересах; наявність у їхньому середовищі осіб з високим рівнем матеріального достатку, досягнутого шляхом протиправної діяльності; певне зниження досягнутого раніше рівня матеріальної забезпеченості особи й бажання відновити його за допомогою своїх повноважень; орієнтованість на високі стандарти життя, досягнуті друзями чи колегами; наявність звичок й інтересів, що потребують значних затрат, тощо [8, с. 8].

Наявність значних фінансових можливостей, які можна використати як для забезпечення високого рівня надання правової допомоги, так і для організації протидії розслідуванню. Ця риса притаманна переважно особам, які уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зокрема службовим особам, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище і, здебільшого, уникають кримінальної відповідальності не лише за зловживання впливом, але й за вчинення інших корупційних кримінальних правопорушень [11, с. 45-46].

Наявність корупційних зв'язків в органах державної влади, зокрема серед правоохоронних органів. Це пояснюється тим, що такі особи самі є представниками органів державної влади. Як слушно відмічає О.В. Іванов, сьогодні в колах високопосадовців формуються латентні злочинні угруповання, що мають стійкі корупційні зв'язки та маніпулюють значними матеріальними активами завдяки власному привілейованому становищу [3, с. 200-203]. Використання корупційних зв'язків є однією з форм протидії розслідуванню зловживанню впливом. Так, розслідуючи корупційні кримінальні правопорушення, правоохоронні органи не лише України, але й інших країн часто стикаються з втручанням політиків. Використання корумпованих зв'язків з представниками правоохоронного органу позбавляє реальної перспективи всього процесу розслідування [10, с. 52]. Ця риса характерна переважно службовим особам, які підслідні НАБУ.

Висновки

Сформовано криміналістичну характеристику особи злочинця, що вчиняє зловживання впливом, зокрема, це особи: чоловічої статі (86,7 %), громадяни України (100 %), українці за національністю (86,2 %), несудимі (91,5 %), одружені (80,1 %), різного вікового складу (які досягли 23-річного віку і вище) та освітнього рівня (42,6 % - з повною вищою та базовою вищою освітою, 29,6 % - з професійно технічною, 100 % - з повною загальною середньою та базовою загальною середньою), з досвідом роботи у сфері службової діяльності, які відрізняються працездатністю, особливими діловими якостями, мають корисливий, або інший особистий інтерес, усвідомлюють протиправність своїх дій, але свідомо йдуть на порушення закону. Найбільш поширеними мотивами вчинення зловживання впливом є кар'єризм, владолюбство та користь з метою незаконного збагачення (94,5%).

Література

1. Шепітько В.Ю. Соціально-психологічні характеристики особи злочин-ця в криміналістиці: проблеми використання типології та можливостей моделювання. Вибрані твори. Харків: «Апостіль», 2010. С. 548-556.

2. Звіт НАБУ за II півріччя 2020 р. Офіційний сайт НАБУ. URL: https://nabu.gov.ua/sites/default/files/reports/zvit.pdf.

3. Іванов О.В. Криміналістична характеристика суб'єкта незаконного збагачення. Реалізація державної антикорупційної політики в міжнародному вимірі: матеріали Міжнарод. наук.-практ. конф. (Київ, 9 груд. 2016 р.). Київ: Нац. акад. внутр. справ, 2016.- С. 200-203.

4. Криміналістика: підручник: у 2 т. Т. 2. / В.Ю. Шепітько, В.А. Журавель, В.О. Коновалова та ін.; за ред. В.Ю. Шепітька. Харків: Право, 2019. 328 с.

5. Волобуєв А.Ф. Механізм злочину та його зв'язок з концептуальними положеннями криміналістики: монографія. Кривий Ріг: Р.А. Козлов, 2019. 122 с.

6. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / за заг. ред. О.М. Джужі, А.В. Савченка, В.В. Чернєя. 2-ге вид., перероб. і допов. Київ: Юрінком Інтер, 2018. 1104 с.

7. Пчеліна О.В. Особа злочинця як елемент криміналістичної характеристики злочинів у сфері службової діяльності. Вісник Національної академії правових наук України. 2016. № 2 (89). С. 145-156.

8. Розслідування незаконного збагачення: метод. рек. / О.М. Стрільців, С.С. Чернявський, В.І. Василинчук та ін. Київ: Нац. акад. внутр.справ, 2018. 86 с.

9. Ромців О.І. Криміналістична характеристика злочинів у сфері службової діяльності. Zbior raportow naukowych. С. 10-14. URL: http://xn--e1aajfpcds8ay4h.com.ua/files/txt/scientific_conference_34/zbornik_Lodz_34_4. pdf#page=10.

10. Ромців О.І. Особливості подолання протидії під час розслідування злочинів у сфері службової діяльності: дис. ... канд. юрид. наук. Львів. 2016. 226 с.

11. Черенков А.М. Розслідування декларування недостовірної інформації: дис. канд. юрид. наук. Київ, 2020. 270 с.

Размещено на Allbest.ru