Система норм про сепаратизм у Кримінальному кодексі України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський торговельно-економічний університет

Львівська філія ПВНЗ «Європейський університет»

СИСТЕМА НОРМ ПРО СЕПАРАТИЗМ У КРИМІНАЛЬНОМУ КОДЕКСІ УКРАЇНИ

БОТОНЮК Галина Іванівна - кандидат юридичних наук, доцент кафедри теорії держави і права ЛЕМЕХА Роман Ігорович - кандидат юридичних наук, доцент кафедри менеджменту та соціально-гуманітарних дисциплін, СТИРАНКА Михайло Богданович - кандидат юридичних наук, адвокат

Анотація

Визначено систему складів злочинів, які регламентують кримінальну відповідальність за посягання на територіальну цілісність і недоторканність, а також територіальний устрій держави. До них запропоновано відносити: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади (ст. 109 КК України); посягання на територіальну цілісність і недоторканність України (ст. 110 КК України); фінансування дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, зміни меж території або державного кордону України (ст. 1102 КК України); державна зрада (ст. 111 КК України); пропаганда війни (ст. 436 КК України); планування, підготовка, розв'язування та ведення агресивної війни (ст. 437КК України); найманство (ст. 447 КК України).

Ключові слова: сепаратизм, територіальна цілісність та недоторканність, територіальний устрій, національна безпека, кримінальна відповідальність, склад злочину.

Постановка проблеми

Прояви сепаратизму підривають основи громадянського миру в державі, знижують її міжнародний престиж, ставлять під сумнів легітимність центральної влади, призводять до кризи загальнодержавної політики та, створюючи загрозу державному суверенітету, підривають територіальну цілісність держави, оскільки безпосередньо пов'язані з питанням зміни її кордонів та утворенням нових держав. Такий стан речей сприяє росту злочинності в державі, зокрема екстремізму, тероризму, а також порушує політичні та соціально-економічні права громадян.

Важливе значення для кримінально-правової оцінки проявів сепаратизму має з'ясування питання щодо їх системи. Виокремлення окремих видів складів злочинів є значущим для встановлення їхніх істотних ознак та здійснення правильної кваліфікації злочинного діяння, що є запорукою законності правозастосування. Визначення системи норм про сепаратизм необхідно здійснювати з огляду на спрямованість злочинних посягань і їхню здатність заподіювати шкоду конкретному об'єкту посягання.

Аналіз останніх досліджень

У наш час деякі аспекти вказаної проблеми розглядали у своїх працях В. С. Батиргареєва, Д. С. Зоренко, Ю. В. Луценко, Н. М. Парасюк, С. Ю. Плецький, О. В. Попович, А. В. Савченко, Г. В. Татаренко та ін. Очевидно, що здійснені дослідження мають важливе значення як для сучасної науки, так і для практики. Не можна не згадати монографічне дослідження М.А.Рубащенка, яке присвячене питанням кримінальної відповідальності за посягання на територіальну цілісність і недоторканість України. Цим автором проаналізовано ознаки складу злочину, передбаченого ст. 110 КК України, а також досліджено питання його кваліфікації та диференціацію відповідальності. Водночас питання щодо системи норм про сепаратизм у кримінально-правовій науці недостатньо досліджене, наявні окремі висновки чи пропозиції є дискусійними, показують широку гаму позицій, що «небезпечно для правозастосування, проте природно для науки» [1, с.995].

Постановка завдання

Метою цієї статті є визначення системи норм про сепаратизм у кримінальному кодексі України.

Виклад основного матеріалу

У теорії кримінального права нема одностайності щодо визначення системи складів злочинів, які охороняють територіальну цілісність і недоторканність, а також територіальний устрій держави. Зокрема, одні автори до кримінально-правових норм про відповідальність за сепаратизм відносять норми, передбачені ст.ст. 109 та 110 КК України [2, с. 67]; другі - лише ст. 110 [3, с. 5-6]; треті - фактично всі норми Розділу І Особливої частини КК України [4, с. 82]. Окрім того, у проєктах Законів України також нема однозначності з приводу цього питання, оскільки в одних випадках відображено надто широке коло «сепаратистських» діянь [5], натомість в інших - надто вузьке [6]. З цього приводу науковці влучно зазначають, що свавільний підхід до законотворення в Україні набув останнім часом особливої «популярності», що є недопустимим у законотворчій діяльності [7, с.158]. Для з'ясування, яку норму належить віднести до системи норм, які регламентують кримінальну відповідальність за сепаратистські прояви, необхідно виходити із власне розуміння складів злочинів, які охороняють територіальну цілісність і недоторканність, а також територіальний устрій держави, та ознак поняття сепаратизму. Скажімо, однією з істотних його ознак є те, що сепаратизм посягає або на територіальну цілісність і недоторканність (у разі відділення від держави окремих територій), або на територіальний устрій (у разі автономії окремих територіальних суб'єктів). Беручи за основу таке розуміння об'єкта, варто «відшукати» в КК України норми, які «стоять на сторожі» територіальної цілісності та недоторканності, а також територіального устрою держави.

Передусім зауважимо, що відповідні кримінально-правові норми не охороняються єдиним комплексом, а «розпорошені» по різних розділах Особливої частини КК України. Його системний аналіз дає змогу виокремити, принаймні, чотири склади злочину, які охороняють територіальну цілісність і недоторканність, а також територіальний устрій держави, а саме: дії, вчинені з метою зміни меж території або державного кордону України (ст. 110 КК України «Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України», ст. 110² КК України «Фінансування дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, зміни меж території або державного кордону України»); дії, спрямовані на шкоду територіальній цілісності та недоторканності (ст. 111 КК України «Державна зрада»), на повалення конституційного ладу чи порушення територіальної цілісності» (ст. 447 «Найманство» КК України).

Водночас наведене не охоплює повністю аналізовану систему складів злочинів. Як слушно зауважує Г. З. Яремко, є ще інші норми, які прямо не вказують на посягання на територіальну цілісність і недоторканність України (чи інших держав), і лише системний міжгалузевий аналіз правових норм дає змогу зробити такі висновки. До таких злочинів дослідниця пропонує відносити пропаганду війни (ст. 436 КК України) та планування, підготовку, розв'язування та ведення агресивної війни (ст. 437 КК України) [8, с. 62]. Така позиція не є безпідставною та ґрунтується на аналізі міжнародного законодавства. Так, у Міжнародній Конвенції про використання радіомовлення в інтересах миру 1936 р. пропаганда війни охоплює дії, які «за своїм характером спрямовані на підбурювання населення будь-якої території до дій, несумісних із внутрішнім порядком або безпекою будь-якої території» (ст. 1. Генеральна Асамблея у 1967 р. заснувала Спеціальний комітет із визначення агресії у складі тридцяти п'яти держав-учасниць, якому доручалося «розглянути всі аспекти цього питання, для того, щоб можна було розробити точне визначення агресії». Відтак, відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН№ 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 р., під агресією належить розуміти застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави або будь-який інший спосіб порушення цього, що несумісний зі Статутом ООН (ст. 1). Як акт агресії, незалежно від оголошення війни, розглядаються такі діяння: вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави чи будь-яка воєнна окупація, незалежно від часового характеру, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія території іншої держави чи частини її із застосуванням сили; засилання державою або від імені держави озброєних банд, груп і регулярних сил чи найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, або її значна участь у них (ст. 3). Схожі положення містяться також у ЗУ «Про оборону України» від 6 грудня 1991 р. Отже, перелічені акти агресії можна розглядати як одну з форм посягання на територіальну цілісність і недоторканність держави. Таку позицію обстоюють у кримінально-правовій літературі. Зокрема, вчені агресивну війну визначають як ведення воєнних дій із метою збройного захоплення чи відторгнення території, яка належить іншій державі, або з метою повалення уряду іншої держави чи вчинення в іншій державі державного перевороту, поневолення, звернення в рабство тощо [9, с. 8; 10, с. 110-111].

До проявів сепаратизму необхідно також відносити і вчинення дій за ст. 109 КК України «Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади». У законодавстві України не передбачено дефініції поняття конституційного ладу. Водночас його зміст становить широке коло цінностей, із-поміж яких власне треба виокремлювати територіальний устрій. У роботі обґрунтовується позиція, що сепаратизм - це також і відділення з метою формування автономного утворення (деволюція). Відповідно, вчинення дій, спрямованих на автономізацію частини території держави, не може підпадати під ознаки складу злочину, передбаченого ст. 110 КК України, де йдеться про сепаратистські прояви, пов'язані з повним відокремленням певної території від держави (заснування нової незалежної держави, приєднання до іншої держави). Надання ж автономії певній території не змінює ні меж, ані кордону держави. Однак змінює таку структурну складову конституційного ладу, як територіальний устрій. Саме нині Україна є унітарною державою, до системи адміністративно-територіального устрою якої відносять: АРК, міста Київ та Севастополь, а також 24 області (ст. 133 Конституції України). А тому такі дії за наявності підстав мають отримати кримінально-правову оцінку за ст. 109 КК України. До того ж, їх належить розглядати як прояв сепаратизму. Така позиція також випливає з аналізу ЗУ «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо кримінальної відповідальності за фінансування сепаратизму» від 19 червня 2014 р. № 1533-VII. Зокрема, КК України доповнено ст. 110², у якій йдеться про фінансування дій, передбачених і ст. 109, і ст. 110 КК України. Отже, законодавець до проявів сепаратизму відносить не лише посягання на територіальну цілісність і недоторканність України, а й дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу. У пояснювальній записці до проєкту зазначеного Закону також вказується, що для кваліфікації сепаратистських дій слід застосовувати ст. 109 КК України. Окрім того, історичний аналіз засвідчив, що в КК УРСР 1960 р. такі діяння були об'єднані в одній нормі (ст. 62 «Заклики до насильницького повалення чи зміни державного і суспільного ладу, а так само заклики чи інші дії, спрямовані на порушення територіальної цілісності України»), що є свідченням їх єдиної спрямованості.

Висновки

сепаратизм посягання територіальний цілісність

Отже, під системою норм про сепаратизм належить розуміти сукупність встановлених КК України норм, спрямованих на охорону територіальної цілісності і недоторканності, а також територіального устрою держави (109, 110, 110², 111, 43 6, 437, 447 КК України). Така класифікація, вочевидь, не є досконалою, однак ґрунтується на аналізі чинного кримінального закону та системному міжгалузевому аналізі правових норм.

Література

1. Абакумова Ю. В. Інститут співучасті в кримінальному праві України: природа, сутність, сучасні проблеми визначення: монографія / за ред. В. Г. Лукашевича. Запоріжжя: КПУ, 2012. 320 с.

2. Батиргареєва В. С., Нетеса Н. В. Щодо проблеми визначення кримінальноправових форм сепаратизму. Право і безпека. 2014. № 1. С. 65-69.

3. Сталенна Л. С. Регулювання правових відносин щодо протидії сепаратизму в Україні. Теорія та практика державного управління. 2015. Вип. 4 (51). С. 69-76.

4. Савченко А. В. Сучасний сепаратизм: кримінально-правовий зміст. Актуальні проблеми кримінального права (пам'яті професора П. П. Михайленка): тези доп. V Міжвуз. наук.-теорет. конф. (Київ, 21 листопада 2014 р.) / ред. кол.: В. В. Чернєй, М. В. Костицький С. Д. Гусарєв, С. С. Чернявський та ін. Київ: Нац. акад. внутр. справ, 2014. С. 79-83.

5. Про протидію і запобігання сепаратизму та подолання наслідків сепаратистської діяльності на території України (десепаратизацію): Проект Закону України від 22 липня 2014 р. № 4300.

6. Пояснювальна записка до проекту Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України» (щодо кримінальної відповідальності за фінансування сепаратизму) від 6 травня 2014 р. / народні депутати України: І. С. Луценко,- А. А. Кожем'якін. URL: http://w1.c1.rada.gov. ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=50842

7. Созанський Т.І. Забезпечення єдності судової практики при свавільному конструюванню диспозицій статей Особливої частини КК України. Забезпечення єдності судової практики у кримінальних справах в контексті подій 2013 - 2014 років в Україні: матеріали міжнародного симпозіуму (24-25 жовтня 2014 р.). Київ, 2014 р. С.158-160

8. Яремко Г. З. Система норм про посягання на територіальну цілісність і недоторканність України у кримінальному законі України. Кримінальне та кримінальне процесуальне законодавство у контексті судової реформи в Україні: матеріали науково-практичного семінару (Львів, 15 червня 2018 р.). Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2018. С. 61-63.

9. Навроцький В. О., Тростюк З. А. Тлумачний словник (Особливої частини кримінального законодавства України). Львів, 1997. 127 с.

10. Денисов С. Ф., Кардаш К. С. Воєнний конфлікт: зміст та співвідношення з близькими поняттями. Вісник Дніпропетровського університету ім. Альфреда Нобеля. Серія «Юридичні науки». 2012. № 1 (2). С. 107-113.

Размещено на Allbest.ru