Історичні аспекти модернізації законодавства Німеччини щодо соціальної інтеграції осіб з інвалідністю

доктор філософії в галузі публічного управління та адміністрування, викладач кафедри публічного управління та права, Таврійський державний агротехнологічний університет імені Дмитра Моторного

Анотація

Zhorniak Andrii Mykolaiovych,

За даними Організації Об'єднаних Націй кількість осіб з інвалідністю у світі налічує понад 1 мільярд людей, що складає 15 % населення Землі. Держави з високим рівнем життя мають більший відсоток осіб з інвалідністю серед загальної кількості населення. Статистичні данні засвідчують, що інвалідність як соціальне явище має певну динаміку росту. Кількість осіб з інвалідністю постійно зростає. Передумовами цього є: старіння населення, хронічні захворювання, забруднення навколишнього середовища, нездоровий спосіб життя, травми на виробництві та війні[1]. Відповідний показник у Німеччині сягає 13 %.

Державна політика Німеччини в питанні інтеграції осіб з інвалідністю у суспільство находиться у динамічному стані та пошуку оптимальної моделі у сфері інтеграції осіб з інвалідністю у суспільство. Законодавство постійно змінюється, вдосконалюючи та впроваджуючи нові підходи та методи. Прагнення Федерального уряду Німеччини щодо інтеграції осіб з інвалідністю у суспільство спирається як на загальнолюдські цінності, так і на раціональне бачення цього питання. Аналіз економічних розрахунків та ефект від реформ, спрямованих на інтеграцію осіб з інвалідністю, засвідчують доцільність повноцінного залучення осіб з інвалідністю до усіх сфер суспільного життя, застосовуючи різні підходи, методи та політичні інструменти.

Законодавчі документи щодо прав людини, прийняті на міжнародному рівні, суттєво вплинули на соціальну політику розвинутих країн світу. Міжнародні стандарти забезпечення соціальної інтеграції осіб з інвалідністю базуються на загальноприйнятих правах людини, визначених Декларацією ООН про соціальні, економічні і культурні права, у розроблених та задекларованих міжнародних актах Ради Європи та Європейського Союзу. У першій Всесвітній доповіді про інвалідність 2011 року [2], опублікованій Всесвітньою організацією охорони здоров'я та Світовим банком, групу людей, постраж- далих від тієї чи іншої форми інвалідності, називають «третьою державою у світі». Інвалідність пронизує усі сфери повсякденного життя.

Слід зазначити, що інвалідність як соціальній феномен у різні часи сприймалася по-різному. До кінця ХХстоліття у Німеччині інвалідність розглядали як індивідуальний функціональний дефіцит, який обмежує працездатність людини. Відповідне ставлення мало відображення у законодавстві країни. З часом сприйняття, відношення, а також і законодавча база стосовно осіб з інвалідністю змінювалась, звільняючи їх від статусу жертв та гарантуючи відстоювання їх прав та свобод як громадян.

Аналіз останніх досліджень та публікації. Серед зарубіжних та вітчизняних учених, які розглядають різні питання публічного управління сферою соціальної інтеграції осіб з інвалідністю у різних країнах світу, заслуговують на увагу публікації таких учених, як Дж. Андерссон, Д. Веласкес, І. Гофман, Р. Грінвуд, В. Еріксон, Р. Мерфі, М. Олі- вер, В. Фінкельштейн, Р. Фрейзер, Н. Бондар, Г. Гаврюшенко, Г. Давиденко, Г. Норд, А. Чирва. Зокрема, досвід Німеччини з питань забезпечення можливостей інтеграції осіб з інвалідністю висвітлено у працях таких науковців, як Дж. Ахац, С. Барш, Г. Бекер, Дж. Бок, Ф. Велті, А. Габбельс, С. Грауман, Т. Дегенер, Ф. Нульмаєр, Ч. Пур, В. Фандрей, М. Шпорке та інші. Проте, незважаючи на численні на- працювання і здобутки зарубіжних та вітчизняних учених, питання вивчення світового досвіду, зокрема досвіду Німеччини, у сфері реалізації державної політики підтримки осіб з інвалідністю потребують додаткових досліджень.

Мета статті - проаналізувати історичні передумови становлення сучасного законодавства щодо інтеграції осіб з інвалідністю у суспільно-політичне життя та побудови інклюзивного суспільства Німеччини.

Основні результати дослідження

законодавство німеччини соціальний захист інвалідність

Інвалідність як соціальне явище у різні часи сприймалося суспільством по-різному, викликало різні поведінкові моделі та ставлення до осіб з інвалідністю: від повного відчуження до визнання їх рівноправними громадянами держави. Історія сприйняття суспільством осіб з інвалідністю як соціальної проблеми тривала майже до ХІХстоліт- тя. Інвалідність в Німеччині була визначена як фізична вада, дефект або розлад. Люди з обмеженими можливостями, яких за термінологією того часу називали «каліками» або «неповноцінними», вважалися соціальною проблемою.

Політика Німеччини, спрямована на інтеграцію осіб з інвалідністю, почала активно впроваджуватися на початку ХХстоліття. Передумовою стало те, що наприкінці Першої світової війни спілки ветеранів, які отримали фізичні вади внаслідок бойових дій, розпочали відстоювати своє законне право на моральну та фінансову підтримку від держави, необхідну для їхньої інтеграції у суспільство [3, с. 3]. З 1917 року на вимогу німецьких спілок ветеранів війни діючий у той час уряд запровадив квоту зайнятості осіб з інвалідністю - 2% всім роботодавцям, які мали понад 50 найманих працівників. Основною метою політики того часу щодо поранених та осіб з інвалідністю стала їх інтеграція у ринок праці [3, с. 9]

З 1933 року до кінця Другої світової війни до влади в Німеччині прийшли націонал-соціалісти. Під керівництвом Адольфа Гітлера вони заснували свою ідею поліпшення арійської раси та кардинально змінили напрям державної політики стосовно осіб з інвалідністю. Разом із представниками деяких національностей (євреїв, циган та інших) розпочалось переслідування осіб з інвалідністю, які сприймалися як «негідні життя» та «тягар суспільства». Тому їх убивство заради відновлення німецької раси розглядалося як соціальний обов'язок[4, c.19-20], а «звільнення» людей від їхніх страждань описувалося як «акт милосердя» [5]. У цей період було вбито близько 100000осіб з інвалідністю, значна частина зазнала примусової стерилізації [6].

Нові погляди на розвиток держави як соціально спрямованої, які зароджувалися у післявоєнний час, потребували відображення проблем осіб з інвалідністю у законодавстві Німеччини, регламентуючих та нормативно-правових документах. Органи державної влади, спираючись на закріплені законодавством того часу стандарти соці- ально-спрямованої держави, розпочали подолання соціальної «проблеми» інвалідності шляхом створення умов для інституціональ- ної та функціональної нормалізації. Ці питання розглядалися у напрямах створення доступної інфраструктури, передбачення у державному бюджеті достатніх соціальних виплат, налагодження процесів забезпечення терапії та реабілітації, підготовки кваліфікованих спеціалістів для роботи з особами з інвалідністю та впровадження в роботу сучасних технічних засобів. Експерти та фахівці «відкрили» інвалідність різної природи, розробили та впровадили у роботу класифікацію інвалідності за нозологіями для надання особам з інвалідністю адресної допомоги.

Політика щодо осіб з інвалідністю реалізовувалась у контексті законодавчо закріпленої ідеї реабілітаційної парадигми, яка була зазначена у трьох напрямках системи німецької соціально-спрямованої держави - соціального забезпечення, соціального страхування, системи забезпечення та надання соціальних послуг. Проте цього було недостатньо. У післявоєнний період об'єднання осіб з інвалідністю представляли активну лобістську групу та пов'язували свій стан з наслідками героїзму й жертовності під час бойових дій. Вони почали привертати увагу влади до себе, проявляти активну соціальну позицію та соціальну відповідальність, вимагаючи прийняття відповідних політичних рішень. Потрібна була модернізація діючої політичної системи, яка б дозволила інститутам громадянського суспільства, що опікувалися питаннями інтеграції осіб з інвалідністю, брати активну участь у суспільно-політичному житті Німеччини.

Лідери Асоціації інвалідів війни та соціальних пенсіонерів Німеччини у 1963 році публічно заявили, що їх права мають виконуватися. Вони зауважили, що не згодні зі статусом «знедолених». Ця тенденція за допомогою засобів масової інформації почала активно розповсюджуватися у суспільстві та була підтримана деякими політичними партіями. Особи з інвалідністю перейшли до фази активних дій. Були створені офіційні інститути громадянського суспільства, що опікувалися питаннями осіб з інвалідністю та об'єднували однодумців. Активна соціальна позиція, підкріплена соціальною відповідальністю, сприяла початку формування орієнтованого на інтеграцію осіб з інвалідністю у суспільство мислення. В її основі - особа з інвалідністю - повноцінний громадянин держави, корисний для суспільства всупереч своїм вадам.

Проте частина спільноти осіб з інвалідністю мала інші погляди на такі зміни. Маючи ментальність споживача та підтримуючи усталену у суспільстві думку про те, що «інвалід - бідний, малозабезпечений», вони воліли обмежитись отриманням соціальних послуг, компенсацій та субсидій, саботуючи політику держави, спрямовану на інтеграцію осіб з інвалідністю у суспільно-політичне життя, трансформацію існуючої на той час у суспільстві парадигми «їхнє життя не варте життя» та суспільного звинувачення у безпорадності та утриманстві.

Реалізація політики інтеграції осіб з інвалідністю, залучення їх до офіційних трудових відносин та сприйняття їх суспільством як рівноправних громадян має відображення в усіх сферах державної політики розвинутих країн світу. Офіційне працевлаштування дає людині з інвалідністю почуття цілеспрямованості, можливість зробити свій внесок у загальне благо та розвиток своєї держави. Уявлення про те, що участь в офіційних трудових відносинах є важливою рисою сучасної європейської самоідентифікації, є загальноприйнятим та поділяється як особами з інвалідністю, так і іншими громадянами [7, с. 32].

У європейській соціальній політиці передбачені позитивні аспекти впливу професійної зайнятості та індивідуального благополуччя. Так, у Європейській стратегії щодо осіб з інвалідністю стверджується, що зайнятість та рід занять є ключовими елементами, що сприяють повній участі громадян в економічному, соціальному та культурному житті. Офіційне працевлаштування дає людині з інвалідністю почуття цілеспрямованості, можливість зробити свій внесок у загальне благо та розвиток своєї держави. Структура трудових відносин (визначений робочий час, система оплати праці та оподаткування) регулює соціальні взаємовідносини у суспільстві [8].

Федеральний уряд Німеччини почав розглядати офіційні трудові відносини як ідеальний інструмент інтеграції, який має допомогти людям з обмеженими можливостями інтегруватися в соціумі та бути активними громадянами держави. Ця концепція набула правової основи та була відображена у Законі про нещасні випадки та соціальне страхування. Структуризація державної системи соціального забезпечення, спрямованої на інтеграцію осіб з інвалідністю, вплинула на сфери послуг соціального страхування, забезпечення соціальної допомоги, надання комунальних та інших послуг. Кожен із державних інститутів, відповідальний за певний напрямок, мав належну правову базу, компетенцію, фінансові та інфраструктурні можливості. Проте ця система все ще потребувала модернізації, тому Федеральним урядом Німеччини було розпочато процес реформ у законодавчій сфері [9, с. 7-8].

Концептуальним ядром державної політики стала модель соціального забезпечення. У державному бюджеті передбачалися витрати на економічну підтримку осіб з інвалідністю, забезпечення доступної інфраструктури, проведення заходів, спрямованих на інтеграцію осіб з інвалідністю. У 1959 році в пенсійному страхуванні, а в 1974році в медичному страхуванні були зроблені вагомі зміни на користь осіб з інвалідністю. Було досягнуто значне розширення контингенту набувачів послуг серед осіб з інвалідністю за рахунок включення дітей, учнів та студентів.

У 1969 році Законом про сприяння зайнятості були розширені повноваження Федерального бюро праці, що зробило його однією з найважливіших інтеграційних установ Німеччини. Основні завдання установ «піклування за каліками», окрім опіки, патронування, догляду, надання освітніх послуг, були доповнені послугами з медичної терапії, професійної підготовки та заходами щодо працевлаштування, що давало можливість людям з інвалідністю бути конкурентоспроможними на ринку праці [10, с. 33].

ВілліБрандт (Соціал-демократична партія Німеччини) був першим федеральним канцлером, який звернув увагу на ситуацію людей з інвалідністю в урядовій заяві. Він наголосив на тому, що «демократизація», «якість життя» та «гуманізація» мають формувати концепцію політики відносно людей з інвалідністю. Федеральний міністр праці Вальтер Арендт у 1974році сказав: «Якість життя інвалідів у нашому суспільстві є відображенням якості суспільства» [9, с. 8].

Через Закон про соціальні виплати коаліція Соціал-демократичної партії Німеччини запропонувала ідею «рівних можливостей», а вже у 1974році «Закон про адаптацію та реабілітацію» закріпив ідею подолання соціальної нерівності. У 1970-х федеральний уряд запропонував низку політичних рішень, спрямованих на інтеграцію осіб з інвалідністю, які передбачали скасування обмежень та забезпечення доступності, безперешкодного доступу особам з інвалідністю до об'єктів інфраструктури[9,с.9]. Попри існуючу недосконалість законодавчої бази, розпочата реформа була початком змін суспільного мислення щодо осіб з інвалідністю. Завдяки своїй активності у цей період люди з інвалідністю підвищили свою політичну видимість та почали сприйматися суспільством як повноправні громадяни. З'явилися передумови для заміщення медичної моделі сприйняття осіб з інвалідністю соціальною.

Концепція доступності, яка була запропонована інститутами громадянського суспільства, та полягала в тому, що бар'єри у забудованому середовищі обмежують людей з інвалідністю та потребують змін, поступово була впроваджена протягом 1990-хроків.

Необхідність інтеграції осіб з інвалідністю розпочали обговорювати на міжнародному рівні. Генеральна Асамблея ООН наго- лосила, що люди з інвалідністю недостатньо залучені до суспільно-політичного життя, дезорієнтовані, знецінені та перетворені на пасивних і вдячних отримувачів соціальної допомоги. Важливим та переломним історичним моментом, який дав правову основу та напрям для закріплення статусу осіб з інвалідністю як повноправних громадян своїх держав, стало прийняття у 2006році Організацією Об'єднаних Націй Конвенції про права людей з інвалідністю [11]. Конвенція задекларувала перехід від політики піклування до політики прав та стала основою формування нової політики щодо інтеграції осіб з інвалідністю у Німеччині. З березня 2009 року ідея, викладена у цьому міжнародному документі, була підтримана Федеральним урядом, та почала діяти у Німеччині. Завдяки цьому Федеральний уряд прийняв низку політичних рішень стосовно інтеграції осіб з інвалідністю у суспільно-політичне життя.

Дискримінація у сфері праці у Німеччині розглядається Генеральним комітетом з питань рівності. 23грудня 2016року було ухвалено «Федеральний закон про участь» («Bundesteilhabegesetz») - закон про зміцнення участі та самовизначення людей з обмеженими можливостями. Він набирає чинності у чотири етапи (з 2017 по 2023 рік) та регулює реабілітаційні пільги, підтримку інтеграції, працевлаштування людей із тяжкими формами інвалідності. Попри чинне законодавство, особи з інвалідністю у Німеччині досі мають складнощі при працевлаштуванні. У 2021 році рівень безробіття серед людей із тяжкими формами інвалідності становив 6,6% від усіх безробітних (172 484людини з тяжкою інвалідністю). Це на 1,6% (2793 особи з тяжкою інвалідністю) більше, ніж у 2020 році. У березні 2022 року кількість осіб із важкими формами інвалідності, зареєстрованих у Федеральному агентстві зайнятості як безробітні, дещо знизилася і становила 166 366 осіб - 7% усіх зареєстрованих безробітних у Німеччині. Приріст безробіття серед осіб з тяжкою інвалідністю у відсотковому вираженні значно перевищує приріст серед усіх безробітних [12].

Сучасна політика Німеччини у питаннях соціальної інтеграції осіб з інвалідністю характеризується широкомасштабними законодавчими реформами. У резолюції німецького федерального парламенту наголошується на принципах, які зазначають, що політичні зусилля більше не зосереджуються на догляді та забезпеченні інвалідів, а спрямовані на їх повноцінну участі у житті суспільства. Соціальні виплати фінансуються за рахунок внесків та податків. Працюючі особи з інвалідністю мають можливість залишити свою дитину у спеціалізованому закладі або працювати неповний робочий день, якщо бажають доглядати за своєю дитиною самостійно. Спеціалізовані заклади здійснюють супровід осіб з інвалідністю, залучаючи до надання консультацій асоціації інвалідів, асоціації незалежного благополуччя, групи самодопомоги та представників жінок з інвалідністю. Основою Закону про рівні можливості для осіб з інвалідністю є створення безбар'єрного середовища, забезпечення повноцінного доступу до усіх будівель та транспортних засобів.

Наразі у Німеччині існує низка законодавчих актів, спрямованих на інтеграцію осіб з інвалідністю та осіб, яким загрожує інвалідність. Організована система реабілітації інвалідів. Законодавством регулюються питання перевезення інвалідів, патронування, забезпечення фахівцями з перекладу, професій- но-спрямованого навчання тощо.

Ратифікувавши Конвенцію про права людей з інвалідністю, Федеральний уряд Німеччини зобов'язався забезпечувати реалізацію права людей з обмеженими можливостями на працю. У світовій практиці напрацьовано різні механізми сприяння особам з інвалідністю у реалізації права на працю. Державну політику зайнятості зарубіжних країн можна представити у двох моделях: модель квот - нормативне закріплення певної кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю; модель антидискриміна- ційного підходу - посилення у національному законодавстві положень, що протидіють дискримінації осіб з інвалідністю на ринку праці із позитивним заохоченням роботодавців працевлаштовувати таку категорію осіб. Обидві моделі передбачають додаткові складові, до яких відносять: встановлення зобов'язань для роботодавця надавати перевагу особам з інвалідністю під час працевлаштування; додаткові заходи сприяння у працевлаштуванні, що надаються державними службами зайнятості та неурядовими організаціями; підтримка роботодавців, які створюють додаткові робочі місця для осіб з інвалідністю; розробка і впровадження програм зайнятості, у тому числі організація «гнучких робочих місць».

У законодавстві Німеччини закладено ідею про те, що реабілітація та подальше працевлаштування для осіб з інвалідністю економічно вигідніше, ніж постійне забезпечення їх пенсіями та іншими виплатами. Державні та приватні підприємства зобов'язані працевлаштовувати осіб з інвалідністю. Визнання правового статусу людини з інвалідністю на законодавчому рівні передбачає певні квоти на працевлаштування осіб з інвалідністю. Якщо роботодавець не виконує цього обов'язку, він повинен сплачувати щомісячний компенсаційний збір. Сучасні системи квот Німеччини були розширені, щоб охопити ними людей з ментальною (інтелектуальною) інвалідністю та людей з психічними порушеннями. Величина квоти у Німеччині становить 5 % для роботодавців, у яких працює 20 працівників.

Відповідно до закону «Про сприяння у працевлаштуванні» особа з інвалідністю отримує таку ж допомогу, що і фізично здорова людина. Якщо перепідготовка такої людини потрібна саме через її ваду, вона входитиме до комплексу заходів щодо професійної реабілітації та надаватиметься у значно більшому обсязі. Спеціальні програми зайнятості спрямовані на організацію «гнучких робочих місць». Розробка і впровадження програм зайнятості («supported employment programs») на основі індивідуального підходу передбачає надання допомоги у п'ять етапів: залучення осіб, професійне профілювання, пошук роботи, залучення роботодавця, супровід і підтримка на робочому місці.

Серед напрямків сприяння зайнятості осіб з інвалідністю у Німеччині особлива увага приділяється професійній орієнтації, професійній підготовці, відновленню трудових і соціальних навичок. Залежно від практики реабілітаційних заходів, що склалися у країні, вони виконуються профільними або комплексними реабілітаційними установами, що перебувають у підпорядкуванні служби зайнятості Німеччини. Рівність прав осіб з інвалідністю у сфері зайнятості гарантується законодавчими актами Німеччини: «Актом про інтеграцію осіб з інвалідністю», «Кодексом соціального законодавства», законами «Про інвалідність», «Про сприяння в працевлаштуванні». У державі діє програма зайнятості для осіб із важкими формами інвалідності, що передбачає низку субсидій і пільг для підприємців, які працевлаштовують таких осіб.

Зараз інклюзія все більше замінює інтеграцію як мету та метод: замість того, щоб залучати людей до суспільства, інклюзія означає «підтримувати приналежність, яка існує від народження». Змінюється розуміння поняття «нормальності», згідно з яким умови життя у суспільстві мають бути змінені таким чином, щоб люди з інвалідністю могли однаково користуватися всіма існуючими можливостями. Тепер «безбар'єрність» розглядається як гарант незалежності та самовизначення. Тобто, якщо вдасться усунути соціальні бар'єри, то жодних недоліків більше не буде, оскільки люди з інвалідністю більше не будуть виключені або направлені до спеціалізованих закладів у дискримінаційний спосіб.

Під час впровадження політики, спрямованої на інтеграцію осіб з інвалідністю у суспільно-політичне життя, багато людей з обмеженими можливостями отримали різні варіанти спрямування свого власного життя, але потрібно досягти розуміння суспільством того, що кожна людина є індивідуальною особистістю та має право на своє розуміння життя, право його самостійно планувати, незалежно від загально визнаної думки.

Висновки

Сучасний курс державної політики Німеччини має на меті створення умов для ефективного розвитку громадянського суспільства, спираючись на соціально-політичні рішення органів державної влади, що мають забезпечувати цілісність громадянського суспільства як соціальної системи. Німецьке законодавство у цьому напрямі державної політики зазнало значних змін та визначило систему заходів, спрямованих на поліпшення життя осіб з інвалідністю, закріплення їхнього соціального статусу, досягнення матеріальної незалежності та інтеграції у суспільство. Запропонований владою новий підхід стосовно питань інтеграції осіб з інвалідністю забезпечив їх рівноправну участь у процесах управління та надання їм рівних можливостей. Осіб з інвалідністю все більше і більше визнають цінним ресур- сом робочої сили як у приватному, так і в державному секторах. Особам з інвалідністю гарантується повне користування усіма правами й основоположними свободами без дискримінації, забезпечено доступ до фізичного, соціального, економічного та культурного оточення, охорони здоров'я та освіти, а також інформації та зв'язку. Вони активно залучені до процесів ухвалення рішень стосовно стратегій і програм, зокрема тих, які безпосередньо них стосуються. Держава усуває відносницькі та середовищні бар'єри, що заважають повній та ефективній участі їх у житті суспільства нарівні з іншими. Політика Німеччини спрямована на повноцінну інтеграцію осіб з інвалідністю для формування інклюзивного суспільства, що дає їм змогу досягти значних успіхів у соціальному та економічному розвитку.

Acknowledgements. This research was kindly supported by the Zukunftskolleg, University of Konstanz with funding from the Excellence Strategy of the German Federal and State Governments.

References

1. World Health Organization. (2001). WHO - World Health Organization. International classification of functioning, disability and health. Geneva.

2. World Bank and World Health Organization. (2011). World Report on Disability. Geneva. URL: https://www.who.int/disabilities/ world_report/2011/report.pdf (Last accessed: 02.05.2022).

3. Poore, C. (2007). Disability in Twentieth- Century German Culture. Corporealities; University of Michigan Press: Ann Arbor, MI, USA.

4. Klee, E. (1983). Euthanasie im NS-Staat. Die «Vernichtung lebensunwertes Lebens».

S.Fischer Verlag: Frankfurt am Main, Germany.

5. Binding,K. & Hoche,A. (1920). Die Freigabe der Vernichtung Lebensunwertes Leben. Ihr Mafi und ihre Form. Verlag von Felix Meiner : Leipzig, Germany.

6. Burleigh,M. (2002). Tod und Erlosung. Euthanasie in Deutschland 1900-1945. Pendo: Zurich, Switzerland; Munchen, Germany.

7. Galer,D. (2012). Disabled Capitalists: Exploring the Intersections of Disability and Identity Formation in the World of Work. Disability Studies Quarterly, 32 (3). URL: https:// dsq-sds.org/article/view/3277/3122 (Last accessed: 22.06.2022).

8. Arendt, H. (2007). Vita Activa Oder Vom Tatigen Leben, 6th ed. Piper : Munchen, Zurich.

9. Bosl,E. (2010). Die Geschichte der Behindertenpolitik in der Bundesrepublik. Aus Politik und Zeitgeschichte, 6-12.

10. Pfahl, L. & Powell, J.J.W. (2010). Draufeen vor der Tur: Die Arbeitsmarktsituation von Menschen mit Behinderung. Aus Politik und Zeitgeschichte, 32-38.

11. Convention on the Rights of Persons with Disabilities. URL: https://www.ohchr.org/ en/instruments-mechanisms/instruments/ convention-rights-persons-disabilities (Last accessed: 22.06.2022).

12. Bundesagentur fur Arbeit: Arbeitslosigkeit. URL: https://www.rehadat-statistik.de/statistiken/berufliche- teilhabe/arbeits-und-erwerbslosigkeit/ arbeitslos-statistik-der-bundesagentur-fuer- arbeit/#:~:text=2021%20waren%20im%20 Jahresdurchschnitt%2 0172.484,2 02 0%2 0 (%2B1%2C6%20%25 (Last accessed: 22.06.2022).

Размещено на Allbest.ru