Актуальні питання відповідальності держави перед особою не винуватою у вчиненні злочину

Мета і завдання дослідження. Метою статті є аналіз юридичної літератури, законодавства України та держав СНД , які регламентують захист прав та свобод особи, не винуватої у вчиненні злочину.

Виклад основного матеріалу

Правова держава - це відповідальна держава; однією з її найбільш характерних ознак є можливість публічно-правових вимог до державної влади. Демократичний конституційний лад передбачає у такий спосіб і легітимізацію вимог громадянина на справедливе правосуддя. При цьому індивідуальний інтерес збігається з інтересами самої держави та суспільства в цілому. Відповідальність держави виступає одночасно основою особистих прав та важливою складовою розумної політики влади.

Слід погодитися із Дж.-Ф. Аканді-Комбе (Akandji-Kombe), що для оцінки ступеня виконання державою своїх зобов'язань та їх обсягу використовується підхід, за яким кожне право тягне за собою три типи зобов'язань: «Зобов'язання поважати права людини» (англ. - obligation to respect), яке вимагає від державних органів та інших представників держави («державних агентів») не вчинювати порушень прав людини; «зобов'язання захищати права людини» (англ. - obligation to protect), що передбачає обов'язок держави захистити носіїв прав людини від протиправного втручання третіх осіб у їх реалізацію та покарати правопорушників; нарешті «зобов'язання впроваджувати (забезпечувати здійснення) права людини» (англ. - obligation to implement), що вимагає від держави вживати активних дій (заходів) з метою сприяння повній реалізації та дієвості прав людини [2, с. 5, 6]. На жаль, в Україні всі три зобов'язання не виконуються в повній мірі.

За даними Департаменту процесуального керівництва Генеральної прокуратури України деякі оперативні працівники, слідчі під час розслідування злочинів допускають фізичне і психічне насильство, фальсифікацію доказів та інші серйозні порушення прав і свобод особи [3]. Державні органи, у зв'язку з недосконалістю чинного кримінального процесуального та кримінального законодавства, не забезпечують проведення оперативного і неупередженого розслідування кожного факту фальсифікації доказів, протиправного насильства, катування інших неправомірних дій, реабілітацію особи, визнаною не винуватою у вчиненні злочину. Кримінально-процесуальними наслідками фальсифікації доказів, насильства, катування є винесення неправосудного вироку, ухвали або постанови відносно особи, яка не вчинила злочин.

Суттєвими порушеннями прав людини і громадянина в кримінальному судочинстві є незаконне і необґрунтоване притягненнях до кримінальної відповідальності, незаконне затримання, незаконний запобіжний захід взяття під варту, підписки про невиїзд, незаконне засудження.

На законодавчому рівні (ст.2) визначена підстава кримінальної відповідальності, тобто вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого Кримінальним кодексом [4]. У теорії кримінального і кримінально-процесуального права мають місце суперечливі точки зору щодо тлумачення поняття «притягнення до кримінальної відповідальності». Варто виділити деякі позиції:

а) притягнення до кримінальної відповідальності тотожне поняттю притягнення в якості обвинуваченого [5, с. 16; 6, с. 21-22];

б) притягнення до кримінальної відповідальності - це процес, початком якого є винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого, а завершенням - винесення судового вироку [7, с. 70];

в) притягнення до кримінальної відповідальності означає: засудити поведінку особи шляхом постановлення вироку [8, с. 76].

Значна більшість учених вважає, що притягнення до кримінальної відповідальності складається з двох взаємопов'язаних дій: винесення мотивованої постанови про притягнення особи як обвинуваченого і пред'явлення обвинувачення.

Правові підстави притягнення до кримінальної відповідальності визначені в КК України, тоді як процесуальна процедура, яка включає порушення кримінальної справи, збір доказів, що вказують на вчинення злочину певною особою, висунення обвинувачення, затвердження обвинувального вироку прокурором і направлення справи до суду, доведення прокурором обвинувачення в суді, постановлення судом обвинувального вироку, визначаються нормами КПК України. У зв'язку з цим вважаємо, що притягнення до кримінальної відповідальності розпочинається з притягнення особи як обвинуваченого і завершується постановленням обвинувального вироку.

Дослідження кримінально-правового аспекту підстави кримінальної відповідальності як на теоретичному, так і законодавчому рівні дозволяють зробити висновок про те, що наслідками притягнення невинуватої особи до кримінальної відповідальності є винесення неправосудного вироку, ухвали або постанови, що суперечить вимогам конституційного, кримінального процесуального та кримінального законодавства. Відповідно до вимог конституційних норм держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Цей конституційний принцип дотримання прав людини, у тому числі у сфері кримінального законодавства, пов'язує і позитивно обмежує дії держави, її органів та посадових осіб У зв'язку з цим частину 1 статті

2 КК доповнити і викласти у такій редакції «Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом. Притягнення невинуватої особи до кримінальної відповідальності є підставою для її реабілітації ».

Кримінально-процесуальне законодавство України не містить адекватні істотні процесуальні гарантії захисту особи, невинуватої у вчиненні злочину. У Кримінальному процесуальному кодексі України відсутні такі поняття, як реабілітація, умови і підстави реабілітації, правовий механізм поновлення порушених прав і свобод, відшкодування шкоди, завданої особі незаконним і необґрунтованим кримінальним переслідуванням, незаконним засудженням. Правова реабілітація потребує комплексного наукового дослідження і законодавчого унормування. У юридичній літературі немає чіткого і однозначного визначення поняття реабілітації. Так, Б.Т. Безлєпкін і Т.Т. Таджиєв у своїх працях ототожнюють реабілітацію з фактом виправдання особи чи закриття щодо неї кримінальної справи за відсутністю події або складу злочину, недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину [9; 10]. Іншу точку зору у своїх дослідженнях виражають М.І. Пастухова, Н.Я. Шило, М.Є. Шумило, зазначаючи, що реабілітація - це визнання уповноваженими органами невинуватості особи у відповідному процесуальному рішенні і відновлення її порушених прав [11;12;13]. Тоді як Л.В. Бойцова, О.В. Капліна є прибічниками погляду реабілітації, як процедури відновлення прав і репутації невинних осіб, підданих необґрунтованому кримінальному переслідуванню [14;15] .

Вважаємо, що від правильного розуміння сутності реабілітації значною мірою залежить визначення поняття реабілітації, формування теоретичних положень інституту реабілітації та унормування в Кримінальному процесуальному кодексі України умови і підстави реабілітації, відшкодування шкоди, завданої особі незаконним і необґрунтованим кримінальним переслідуванням, незаконним засудженням. Водночас у теорії кримінально-процесуального права недостатньо обґрунтовані елементи реабілітації. невинуватий скасування кримінальний право

Науковий аналіз юридичної літератури, результати нашого дослідження дозволили нам зробити висновок про те, що основні елементи реабілітації розкривають її сутність . Такими є:

1) процесуальний акт реабілітації слідчого, прокурора - постанова про закриття кримінального провадження відносно особи, за відсутністю події або складу злочину, недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину;

2) процесуальний акт реабілітації судді, суду - виправдувальний вирок, коли не встановлено подію злочину, коли в діянні підсудного немає складу злочину, коли не доведено участі підсудного у вчиненні злочину;

3) процесуальний акт реабілітації судді - постанова про закриття кримінального провадження відносно особи за результатами попереднього розгляду при наявності обставин, які вказують на відсутність події злочину або відсутність складу злочину;

4) процесуальний акт реабілітації суду апеляційною, касаційною інстанції - постанова про закриття кримінального провадження відносно особи за реабілітуючими підставами;

5) процесуальний акт реабілітації суду апеляційною, касаційною інстанцією - ухвала про скасування неправосудного вироку суду першої інстанції; та закриття кримінального провадження відносно особи за реабілітуючими підставами;

6) процесуальний акт реабілітації суду апеляційною, касаційною інстанцією - ухвала про скасування постанови суду першої інстанції щодо застосування до особи примусових заходів медичного чи виховного характеру і закриття кримінального провадження;

7) поновлення порушених прав і свобод реабілітованого та усунення інших негативних наслідків незаконного і необґрунтованого кримінального переслідування, незаконного засудження, неправосудного судового рішення про застосування примусового заходу виховного чи медичного характеру;

8) відшкодування реабілітованому за рахунок держави в повному обсязі фізичної, майнової та моральної шкоди.

Слід зазначити, що основні елементи інституту реабілітації розкривають її сутність, визначають умови і підстави прийняття акту реабілітації відносно невинуватої особи у вчиненні злочину на досудовому слідстві, у судових інстанціях, визначають межі відповідальності держави за незаконність і необґрунтованість кримінального переслідування особи, незаконне засудження. Обґрунтування основних елементів реабілітації, розкриття їх змісту має певне наукове і практичне значення. Вважаємо, що реабілітація - це встановлений законом порядок визнання невинуватості особи у вчиненні злочину, поновлення їі порушених прав і свобод, відшкодування за рахунок держави в повному обсязі фізичної, майнової, моральної шкоди, завданої особі незаконним і необґрунтованим кримінальним переслідуванням, незаконним засудженням, неправосудним судовим рішенням про застосування примусового заходу медичного чи виховного характеру.

Безспірною є позиція науковців, які вважають, що фальсифікація доказів обвинувачення є підставою реабілітації особи незаконно притягнутої до кримінальної відповідальності [16]. З моменту реабілітації в особи, яка була незаконно притягнута до кримінальної відповідальності на підставі сфальсифікованих доказів, з'являється право на відшкодування за рахунок держави в повному обсязі фізичної, майнової та моральної шкоди. Таким чином, реабілітація особи, незаконно притягнутої до кримінальної відповідальності, є умовою використання нею конституційного права(ст.56, ч.4 ст.62 Конституції України) на відшкодування заподіяної шкоди.

Порівняльний аналіз кримінального процесуального законодавства держав СНД, Латвії, Литви дозволяє зробити висновок про те, що в положеннях КПК більшості держав унормовано правовий механізм захисту прав реабілітованого, відшкодування шкоди. У нормах Кримінального процесуального кодексу Республіки Азербайджан, Республіки Білорусь, Республіки Казахстан, Республіки Молдова призначенням кримінального процесу визначено захист невинуватого від кримінального переслідування і засудження. Вважаємо, що завданням кримінального судочинства є кримінальне переслідування винуватої особи у вчиненні злочину і справедливе її покарання, захист особи від незаконного і необґрунтованого кримінального переслідування. Зазначені положення доцільно унормувати у кримінальному процесуальному законодавстві України.

Висновки

Враховуючи викладене, вважаємо доцільним доповнити Кримінальний процесуальний кодексу України главою «Реабілітація», у положеннях якої викласти поняття реабілітації, умови та процесуальні підстави визнання права особи на реабілітацію; суб'єкти реабілітаційних правовідносин; підстави часткової реабілітації на досудовому і в судовому провадженні; процесуальний порядок реабілітації в ситуації примусової самообмови, фальсифікації доказів; порядок поновлення порушених прав і свобод реабілітованого; поняття фізичної шкоди та порядок її відшкодування; визначення майнової, моральної шкоди, завданої реабілітованому, правовий механізм відшкодування майнової шкоди; усунення наслідків моральної шкоди реабілітованому та її компенсація.

Унормування інституту реабілітації сприятиме забезпеченню виконання державою своїх зобов'язань перед громадянами і буде сприятиме тому, що відповідальність держави за шкоду у сфері правосуддя стане об'єктивною і буде ґрунтуватися на принципі рівності публічних прав та обов'язків громадян. Невинувата у вчиненні злочину особа, яка постраждала внаслідок недосконалого функціонування державного механізму, наділяється правом на компенсацію за рахунок усього суспільства, і цим відновлюється порушений баланс. Фактично держава, яка може діяти не інакше, як через свої органи, відповідає за власні акти і виступає надійним гарантом відновлення прав, який, в такий спосіб. Державна відповідальність базується на засадах публічного права тому, що неправомірні акти влади завдають шкоди не тільки приватним, а й загальним інтересам, а, визнаючи особу невинуватою у вчиненні злочину, відшкодовуючи шкоду реабілітуємому, держава захищає соціальні блага, здійснює свої політичні, юридичні задачі .

Література

1. В заручниках у системи. Чому в українських судах не працюють виправдувальні вироки?/ Українськаправда. URL:https://www. pravda.com.ua/ columns/2021/07/3/7299202/

2. Akandji-Kombe J.-F. Positive obligations under the European Convention on Human Rights. A guide to the implementation of the European Convention on Human Rights // Council of Europe: Human rights handbooks,2007. - 68 р

3. Погляд експертів на проблему катувань в Україні та імплементацію Стамбульського протоколу // Правозахисна група «Січ». URL: http://sich-pravo.org/poglyad-ekspertiv-na-problemu-katuvan-v-ukrayini-ta-implementatsiyu-stamulskogo-protokolu/

4. Кримінальний кодекс України України : Закон України від 5 квітня 2001 р.- № 2341-14. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/2341-14

5. Карнеева Л. М. Привлечение к уголовной ответственности: законность и обоснованность. М. : Юрид. лит., 1971. 89 с.

6. Громов Н. А. Институт привлечения к уголовной ответственности. Саратов, 1991. 183 с.

7. Алексеев Н. С. Лукашевич, В. З.- Ленинские идеи в советском уголовном судопроизводстве. Возбуждение уголовного дела и предварительное расследование. Л. : Изд- во Ленингр. ун-та, 1970. 192 c.

8. Мотовиловкер Е. Я. Об институте «привлечение к уголовной ответственности» и содержании уголовно-процессуальной деятельности. // Проблемы укрепления со-циалистической законности и правопорядка. Куйбышев, 1979. С.76-79 с.

9. Безлепкин Б. Т. Отраслевая принадлежность института возмещения ущерба реабилитированным. / Советское государство и право. 1989.№ 1. С. 65-73.

10. Таджиев Т. Т. Проблемы реабилитации в советском уголовном процессе : авто- реф. дис. ... докт. юрид. наук. 12.00.09. Ташкент, 1991. 37 с.

11. Пастухов М. И. Реабилитация невиновных: Основы правового института. Минск : Изд-во «Университетское», 1993. 176 с.

12. Шило Н. Я. Проблема реабилитации на предварительном следствии. Ашхабад, 1981. 200 с.

13. Шумило М. Є. Реабілітація в кримінальному процесі України: монографія. Х. : Арсіс, 2001. 320 с.

14. Бойцова Л. В. Уголовная юстиция: гражданин государство. Тверь, 1994. 101 c.

15. Каплина О. В. Проблемы реабилитации в уголовном процессе Украины : дис.. канд. юрид. наук: 12.00.09 . Харьков, 1998. 230 с.

16. Пінчук Д.В. Кримінально-процесуальні наслідки фальсифікації доказів : ав- тореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.09. КНУВС. Київ. 2009. С.5

Анотація

В статті розглянуті актуальні питання відповідальності держави перед особою, не винуватою у вчиненні злочину. Проаналізовані конституційні принципи відповідальності держави перед особою, та визначено, що Кримінально-процесуальне законодавство України не містить адекватні істотні процесуальні гарантії захисту особи, невинуватої у вчинені злочину, у зв'язку із відсутністю у Кримінальному процесуальному кодексі України поняття реабілітації, її умов і підстав, правового механізму поновлення порушених прав і свобод, відшкодування шкоди, завданої особі незаконним і необґрунтованим кримінальним переслідуванням, незаконним засудженням. На основі аналізу юридичної літератури, нормативно-правових актів держав СНД запропоновано внести зміни в Кримінальний та Кримінально процесуальний кодекси.

Abstract

Current issues of the state's responsibility to a person not guilty of committing a crime

Anna Oleksandrivna Naymova

Candidate of Law, Associate Professor, Kharkiv National University of Internal Affairs, Department of Criminal Law and Criminology

У статті розглянуті актуальні питання відповідальності держави перед особою, не винуватою у вчиненні злочину. Проаналізовані конституційні принципи відповідальності держави перед особою та визначено, що Кримінально-процесуальне законодавство України не містить адекватні істотні процесуальні гарантії захисту особи, невинуватої у вчиненні злочину, у зв'язку із відсутністю у Кримінальному процесуальному кодексі України поняття реабілітації, її умов і підстав, правового механізму поновлення порушених прав і свобод, відшкодування шкоди, завданої особі незаконним і необґрунтованим кримінальним переслідуванням, незаконним засудженням

З'ясовано, що державні органи, у зв'язку з недосконалістю чинного кримінального процесуального та кримінального законодавства, не забезпечують проведення оперативного і неупередженого розслідування кожного факту фальсифікації доказів, протиправного насильства, катування інших неправомірних дій, реабілітацію особи, визнаною не винуватою у вчиненні злочину. Кримінально-процесуальними наслідками фальсифікації доказів, насильства, катування є винесення неправосудного вироку, ухвали або постанови відносно особи, яка не вчинила злочин.

Окреслено основні елементи інституту реабілітації, які розкривають її сутність, визначають умови і підстави прийняття акту реабілітації відносно невинуватої особи у вчиненні злочину на досудовому слідстві, у судових інстанціях, визначають межі відповідальності держави за незаконність і необґрунтованість кримінального переслідування особи, незаконне засудження. Надано поняття реабілітації, як встановленого законом порядку визнання невинуватості особи у вчиненні злочину, поновлення її порушених прав і свобод, відшкодування за рахунок держави у повному обсязі фізичної, майнової, моральної шкоди, завданої особі незаконним і необґрунтованим кримінальним переслідуванням, незаконним засудженням, неправосудним судовим рішенням про застосування примусового заходу медичного чи виховного характеру.

На основі проведеного дослідження рекомендовано доповнити:

- частину 1 статті 2 Кримінального кодексу України і викласти у такій редакції «Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом. Притягнення невинуватої особи до кримінальної відповідальності є підставою для її реабілітації .»

- Кримінальний процесуальний кодексу України главою «Реабілітація», у положеннях якої викласти поняття реабілітації, умови та процесуальні підстави визнання права особи на реабілітацію; суб'єкти реабілітаційних правовідносин; підстави часткової реабілітації на досудовому і в судовому провадженні; процесуальний порядок реабілітації в ситуації примусової самообмови, фальсифікації доказів; порядок поновлення порушених прав і свобод реабілітованого; поняття фізичної шкоди та порядок її відшкодування; визначення майнової, моральної шкоди, завданої реабілітованому, правовий механізм відшкодування майнової шкоди; усунення наслідків моральної шкоди реабілітованому та її компенсація.

З'ясовано, що унормування інституту реабілітації сприятиме забезпеченню виконання державою своїх зобов'язань перед громадянами і буде сприятиме тому, що відповідальність держави за шкоду у сфері правосуддя стане об'єктивною, і буде ґрунтуватися на принципі рівності публічних прав та обов'язків громадян.

Размещено на Allbest.ru