Процесуальні засади оцінки доказів

Анотація

На підставі юридичних конструкції, які встановлені загальною та спеціальною теорією кримінального права та процесу розглянуто теоретичні та практичні елементи доказів та доказування обставин кримінального правопорушення, злочину. Визначенні прогалини в нормах матеріального та процесуального права. Наукова новизна статті полягає в тому, що під час комплексного дослідження теоретичних положень доказів надано практичний механізм збирання, оцінки доказів, визначені прогалини між проведеним досудовим розслідуванням та судовим розглядом кримінального провадження. Доведено, що основне завдання кримінального провадження залишається його швидке, повне, неупереджене проведення досудового розслідування, з метою судового розгляду, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, злочин був притягнутий до відповідальності в міру вини, до кожного учасника повинна бути застосована процесуальна процедура.

Теоретичні положення статті гуртуються наукових позиціях вчених, їх монографічних публікаціях, які постійно, по-новому, визначають окремі теоретичні положення та сьогодні є пластом для удосконалення кримінального процесу. Практичне значення статті може бути встановлено для користування органів кримінальної юстиції.

Ключові слова: закон, докази, доказування, гарантії, кримінальне правопорушення, органи кримінальної юстиції, суддя, прокурор, адвокат, підозрюваний, обвинувачений.

Abstract

Slinko Sergey Viktorovich, Doctor of Law, Professor Kharkiv National University of Internal Affairs

Shnyagin Oleksandr Gennadiyovych, candidate of legal sciences, acting Head of the Department of Law of the Carpathian Institute named after M. Hrushevskyi PJSC «Interregional Academy of Personnel Management University», director of JSC «STOLYCHNA LAW GRUPA»

Procedural principles of evidence evaluation

Based on legal constructions, which are established by the general and special theory of criminal law and process, the theoretical and practical elements of evidence and proving the circumstances of a criminal offense and crime are considered. Determining gaps in substantive and procedural law. The scientific novelty of the article lies in the fact that during a comprehensive study of the theoretical provisions of evidence, a practical mechanism for collecting and evaluating evidence was provided, and the gaps between the conducted pre-trial investigation and the judicial review of criminal proceedings were identified. It has been proven that the main task of criminal proceedings remains its quick, complete, impartial pre-trial investigation, with the purpose of trial, so that everyone who has committed a criminal offense, the crime is brought to justice to the extent of guilt, a procedural procedure must be applied to each participant. The theoretical positions of the article are based on the scientific positions of scientists, their monographic publications, which constantly, in a new way, define individual theoretical positions and today are a layer for improving the criminal process. The practical meaning of the article can be established for the use of criminal justice bodies.

Key words: law, evidence, proof, guarantees, criminal offense, criminal justice bodies, judge, prosecutor, lawyer, suspect, accused.

Основна частина

Не підлягає сумніву, що під час проведення досудового розслідування слідчий, прокурор, слідчий суддя повинні визначити питання про належність, допустимість доказів до обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженню, визначити залежить їх не тільки від природи, але від правової можливості застосування у разі встановлення вини підозрюваного, обвинуваченого. Необхідно зазначити, що сукупність доказів повинна встановлюватися таким чином, щоб не тільки слідчий, прокурор, суддя мали теоретичний та практичний підхід до їх оцінки, а також сторони процесу і учасники, які на початку досудового розслідування повинні, з одного боку встановити факт доказу на підставі наданих слідчим відомостей про факти, а саме спеціалістом, експертом, які надають висновок про доказування обставин вчинення кримінального правопорушення, злочину. З іншої сторони, докази повинні бути забезпечені гарантіями їх процесуального та процедурного встановлення. Сторона захисту має право прийняти участь в оцінки доказів.

Основа доказування у кримінальному процесі включає до себе декілька загальних питань, зокрема, слідчий, прокурор, суддя повинні встановити факт, фактичні данні, відомості про факти обставин вчинення кримінального правопорушення. Встановити подію, час, місце, спосіб, вид кримінального злочину. По-друге, питання походження, окремі специфічні елементи вчинення злочину та визначення особи, яка вчинила злочин. Основне питання, що встановлено чинним законодавством полягає в тому, у відношенні потерпілої сторони, суспільства, держави до результатів вчинення кримінального правопорушення, визначення розміру матеріальної шкоди, процесуальних витрат, обставин, що впливають на ступень тяжкості та характеризують підозрюваного, обвинуваченого. Сторона обвинувачення та суддя під час оцінки доказів не має права звертати увагу на окремо встановлений факт, який процесуально закріплений, як доказ. Всі докази повинні бути оцінені тільки у їх сукупності.

Ретроспективний аналіз класичної та англосаксонської правової системи надає підстави для визначення засади встановлення доказів на підставі формального та обвинувального принципу. Сутність даної засади полягає в тому, що докази визначені законом тому суддя пов'язаний даним правилом під час їх оцінки.

Ст. 94 КПК України встановлює оцінку доказів за внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, не - упередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ с точки зору їх належності, допустимості під час прийняття процесуального рішення. Механізм даної оцінки можна визначити у наступних компонентах. По-перше, сторона обвинувачення та суддя повинні встановити загальні елементи вчинення кримінального правопорушення, зібрати всі фактичні данні, які свідчать про факт вчинення злочину. По-друге, суддя повинен виключити можливість процесуальної помилки під час оцінки доказів та встановити істину, що свідчить про вину обвинуваченого. Кримінальний та процесуальний закон встановлюють засади оцінки доказів тільки на підставі їх ретельної, ґрунтовної перевірки під час судового розгляду. Тільки судові докази можуть бути покладені у вирок. Остане, на що необхідно звернути увагу, це процесуальний підхід судді під час оцінки доказів, а саме чинне законодавство надає можливість суддя самостійно приймати рішення щодо доказів та вини обвинуваченого. Ніхто не має право втручання у судову діяльність.

Дані актуальні положення визначені загальною теорією кримінального процесу, вони відображають теоретичні та практичні положення, окремі елементи механізму правової діяльності органів кримінальної юстиції та суду. Незважаючи на низку монографічних видань, наукових публікацій щодо доказів, їх сутності, збирання, оцінки, актуальність та теоретичне визначення, прогалини чинного законодавства, які визначає практика залишаються.

Мета статті включає до себе визначення системи доказів з точки зору їх практичної сторони. Необхідно запропонувати окремі елементи механізму збирання на підставі сукупності, оцінки доказів за участі сторін процесу, інших учасників, що допомагають визначити правила процедуру моделювання доказів у кримінальному провадженні, оскільки слідчий, прокурор, суддя не бувають присутніми під час вчинення кримінального правопорушення, злочину, але на підставі своєї життєдіяльності, теоретичних та практичних знань, юридичної кваліфікації мають можливість встановити всі обставини кримінального злочину. Окремі практичні елементи збирання та оцінки доказів у чинному законодавстві України не відповідають практичним положенням. Чинне законодавство встановило тезу, на підставі якої кримінальне право та процес під час зважування вини злочинця, тяжкості вчиненого злочину на перший план ставить соціальну та суспільну небезпеку особи, що підозрюється у вчинені кримінального правопорушення, застосовує міри захисту, згідно ст. 2 КПК України, а саме захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень. Однак, як проводити до - судове розслідування щодо встановлення особи підозрюваного, на що звернути увагу в першу, або другу чергу, яким чином повинні будуватися докази вини та докази сторони захисту. Визначити дані аспекти проблеми необхідно як можна швидше.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що під час комплексного дослідження теоретичних положень доказів, визначення загальної та спеціальної теорії кримінального процесу необхідно надати практичний механізм збирання, оцінки доказів, визначити прогалини між проведеним досудовим розслідуванням та судовим розглядом кримінального провадження. Надати окремі теоретичні юридичні конструкції всіх обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному процесі.

Теоретичні положення, які обґрунтовують наукову новизну статті включають аналіз теоретичних положень, що визначені низкою авторів, які звертали свою увагу на загальну теорію доказів та доказування у кримінальному процесі.

Необхідно звернути увагу на монографічні публікації, статті, виступи на конференціях вчених, зокрема Ю.П. Алейнін, С.А. Альперт, Ю.В. Баулін, Т.В. Варфоломеєва, Т.Б. Вільчик, В.В. Вапнярчук, І.С. Галаган, Д.С. Сусло, І.В. Гловюк, В.П. Гмиирко, Грошевой, В.А. Журавель, О.В. Капліна, В.О. Коновалова, М.М. Міхеєнко, В.М. Стратонов, С.М. Стахівський, Л.Д. Удалова, О.Г. Шило та ін.

Основні теоретичні викладки вчених можна визначити у наступних напрямках. По-перше, загальною умовою правильності процесуального рішення по кримінальному провадженню є встановлена повнота доказів, які ретельно перевірені під час судового розгляду та відповідають засадам законності, всебічності, повноти, об'єктивності тощо. По-друге, судова діяльність повинна бути підкріплена встановленими фактами, які вказують на вину обвинуваченого. Достовірність факту є математична визначеність обставин кримінального правопорушення. В даному разі він повинен відповідати історичним та емпіричним положенням.

Виходячи з історичних елементів суддя встановлює обставини, які мали місце у минулому за допомогою проведення судових дій. Оскільки він не був присутній під час вчинення злочину він повинен змоделювати обставини злочину таким чином, за допомогою учасників судового розгляду, таким чином щоб визначити істину та бути впевненим, що обвинувачений виновен.

Емпіричні конструкції передбачають впевненість судді, який покладає у процесуальне рішення всі обставини, вчинення обвинуваченим, кримінального правопорушення. У вироку суддя вказує безпідставну впевненість вини обвинуваченого. Механізм складання вироку передбачає визначення всіх недоліків досудового розслідування, що встановлені під час судового розгляду, обставини перевірки показань та висновків експерта, спеціаліста. Перше значення в даному разі набуває засада законності застосування кримінального та процесуального закону. Судовий розгляд визначається на підставі гіпотези, а саме обставин, що свідчать про відсутність вини. Другий елемент включає загальну теорію кримінального процесу, зокрема розгляд вини обвинуваченого та докази на підставі засади презумпції невинуватості, забезпечення доведення вини з боку слідчого, прокурора, забезпечення права на захист. Всі сумніви повинні трактуватися на користь обвинуваченого.

Ю.П. Аленін, С.А. Альперт, Т.В. Варфоломеєва, Т.Б. Вільчик, Ю.М. Грошевой, О.В. Капліна, О.Г. Шило, Л.Д. Удалова та ін. вказували, що у разі встановленого законодавством механізму доведення вини з боку сторони обвинувачення повинен протистояти механізм встановлення невинуватості, якій засновано на засадах справедливості та використовуються стороною захисту. Основні положення включають до себе участь адвоката, забезпечення правової допомоги, роз'яснення прав, обов'язків та гарантій обвинуваченому [1; 2; 4; 5; 10; 12; 17].

Необхідно звернути увагу на окремі сумніви щодо встановлення обставин кримінального правопорушення, злочину. З одного боку, механізм встановлення сумнівів вказує на їх користь відносно обвинуваченого, згідно засади презумпції невинуватості. Інша сторона передбачає сумніви, що виходять з загальних елементів відволікання міркувань, а не з обставин кримінального провадження, хиткість висловлювань учасників процесу, яка полягає в обмані, неможливості бути впевненим. В даному разі суддя не має права проголосити вирок на підставі сумнівів, що викликані матеріалами кримінального провадження. Необхідно зазначити, що сучасний кримінальний процес не має середини між обвинуваченням та виправдуванням. Перед суддею стоїть питання складання вироку на підставі обвинувальних або виправдувальних доказів. На чашу ваг покладені рівні обставини фактичних даних, незважаючи на їх різну ступень. Суддя повинен скласти та проголосити виправдувальний вирок.

В.М. Стратонов, С.М. Стахівський, М.М. Міхеєнко та ін. вважали, що доказування передбачає своїм предметом спірні обставини кримінального правопорушення, злочину. Кримінальний процес повинен залишити всі зайві елементи, що не входять до головного факту доказування. Докази повинні допускатися тільки ті, що визначені природою людського пізнання [14; 15; 16].

В.В. Вапнярчук, І. С. Галаган, Д.С. Сусло, І.В. Гловюк, В.П. Гмиирко та ін. зазначали, що панування визнання вини підозрюваним, обвинуваченим підчас досудового розслідування та судового розгляду, як доказ не повинен мати першочергового значення. Практика має багато прикладів коли підозрюваний приймав на себе вину, незважаючи на відсутність доказової бази. Аналіз визначення даних помилок досудового провадження можна сконцентрувати у наступному. По-перше, застосування відносно підозрюваного тиску, обману, погроз тощо. По-друге, підозрюваний зрозумів, що відносно нього може бути застосовано обмеження свободи, щоб уникнути даних обставин він йде на погодження слідства щодо визнання вини, хоча не вчиняв злочину. Підозрюваний може зробити фальшиву заяву про вчинення злочину, щоб страждати за своїх близьких. По-третє, порушення кримінального процесуального закону, а саме відмова: у спілкуванні адвоката, захисника; повідомлення про затримання особи його сім'ї; проведення допиту підозрюваного, як свідка тощо.

Можна констатувати, що слідчий, який с початку досудового розслідування має намір обвинувачення, а не встановлення об'єктивної істини не повинен проводити досудове розслідування. Всі факти визнання вини обвинуваченим повинні пройти ретельну перевірку під час судового розгляду. Якщо суддя встановить порушення чинного законодавства, він повинен прийняти рішення про складання виправдувального вирок. Крім того всі аспекти порушення закону повинен перевірити суд вищої апеляційної інстанції [6; 7; 8; 9].

Ю.В. Баулін, В.А. Журавель, В.О. Коновалова, В.М. Стратонов та ін. проаналізували елементи дачі ложних показань окремими учасниками досудового та судового провадження. Основний зміст їх теоретичних та практичних висновків полягає в тому, що в окремих випадках свідок не має можливості точно вказати на обставини вчинення злочину, оскільки його життєдіяльність, практичний досвід не дозволяє точно вказати на елементи фактичних даних; іноді свідок забуває елементи злочину тощо. Практика має приклади коли відносно свідка здійснюється тиск з боку підозрюваного. Всі факти ложних показань повинні бути встановлені тільки на підставі свій сукупності доказів, що вказують на вину або невинуватість обвинуваченого [3; 11; 13; 16].

Аналіз їх теоретичних положень можна визначити у наступних юридичних конструкціях, а саме показання учасників процесу, зокрема свідків є належними доказами, на підставі яких суддя має право визнати факт вчинення кримінального правопорушення, злочину та отримати відповідь на вину обвинуваченого та істини по кримінальному провадженню. Однак, правова основа показань включає до себе їх перевірку та сукупність зі всьома іншими доказами. Показання не повинні мати суттєві протиріччя між всіма учасниками процесу. Слідчий, прокурор повинні під час перевірки показань бути впевнені, що учасник процесу не має недоліків під час оцінки події кримінального правопорушення. Свідок повинен надати деталі обставин вчинення злочину, так як він їх оцінює. Крім того суддя повинен прийняти на увагу, що пам'ять людини має окремі обмеження та може сприймати фактичні данні не в деталях, а уявляти окремі риси, виходячи зі своїх практичних навичок. Під час оцінки показань суддя повинен врахувати стать, вік, статус учасника процесу. Не можна проводити допит свідка більш ніж одну годину. Потрібно робити перерву, оскільки втома свідка може привести до втрати цілісної картини показань.

Таким чином можна сказати, що недоліки оцінки показань під час складних кримінальних обставин можуть бути частим явищем у разі судового розгляду кримінального провадження. Суддя повинен оцінювати всі показання у сукупності з іншими доказами та прийняти справедливе судове рішення.

Теоретичні положення доказів були предметом розгляду вченими, які надали розподіл на види, форми, групи. Окремі положення мають теоретичні та практичні спірні аспекти. Незважаючи на протиріччя з опонентами, основні елементи доказів мають чітку структуру.

Теорія кримінального процесу визначає наступні види доказів, а саме: обвинувачені, виправдувальні; прямі та не прямі; формальні, не формальні докази; вербальні не вербальні; доскональні не доскональні; належні, допустимі не допустимі.

Сутність розподілу можна визначити на підставі практичних підходів у разі оцінки доказів, а саме прямі та не прямі, допустимі або недопустимі докази. Не прямі докази (косвіни) мають велику різноманітність яку вони свідчать по відношенню доказовим фактам. Не прямі докази можуть бути відсутні під час досудового розслідування, або слідчий приймає процесуальне рішення про їх відсутність, а схиляється тільки до прямих доказів. В іншому разі не прямих (косвінних) доказів може бути багато, вони всі будуть свідчити про одне, що підозрюваний знаходився у тому місті де був вчинений злочин. Не прямі докази надають слідчому можливість направити досудове розслідування та запропонувати встановити версії.

В.О. Коновалова розкриває зміст версій та визначає, що вони повинні викривати підозрюваного у вчинені злочину. Необхідно зрозуміти, що між словом та справою у людини має бути великий розрив. По-перше, не завжди людина, яка погрожує може вчинити кримінальне правопорушення. По-друге, не завжди, особа, яка має інтерес у вчинені злочину може його скоїти. По - третє, під час проведення обшуку у підозрюваного може бути виявлено засоби вчинення злочину, а саме у лікаря ліки, які мають отруту, однак в даному разі слідчий, прокурор повинні перевірити всі версії підозрюваного та надати правову оцінку [13].

Процесуальне значення не прямих доказів включає до себе неможливість оголошення обвинувального вироку на їх підставі.

Недопустимі докази у ст. ст. 87-88 КПК України визначені фактичні дані, факти, відомості про факти та докази, які отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Закон пояснює, що істотні порушення прав людини включають до себе проведення процесуальних, слідчо-розшукових дій, які потребують попереднього дозволу суду. На підставі ухвали слідчого судді слідчий, прокурор мають право проведення окремої категорії слідчо-розшукових дій, які тимчасово обмежують процесуальні права та свободи людини. При цьому закон не забороняє слідчому проведення обшуку без ухвали слідчого судді, у разі можливої втрати доказів вини підозрюваного.

Другий аспект включає до себе отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження. В даному разі можна визначити два положення.

По-перше передбачає проведення слідчих розшукових дій, після затримання підозрюваного, за участю адвоката, який захищає права учасника процесу. Вони мають можливість спілкування необмежено для визначення позиції захисту. В даному разі отримання доказів з порушенням закону не можливо, оскільки адвокат є гарантом забезпечення прав підозрюваного. Другий елемент визначає отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від дачі показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права. Практика знає багато прикладів коли затриману особу, що підозрюється у вчинені кримінального правопорушення допитують як свідка. Слідчий в даному разі вводить в обману підозрюваного, не допускає до нього адвоката. Підозрюваний опинився в такому правовому становище, що він не може віддавати собі відповідь як він повинен поступити. Слідчий використовує момент, що підозрюваний не знає закону, не має можливості його трактувати тому отримує показання, що можуть бути використані проти підозрюваного. Суддя, під час судового розгляду повинен виключити показання, що отримані слідчий без - забезпечення засобів захисту та шляхом обману.

Наступний аспект передбачає порушення права на перехресний допит. Під час проведення даної слідчої розшукової дії слідчий повинен надати можливість участі адвоката, уникати обвинувальної позиції та забезпечити гарантії прав учасників процесу. Важливою гарантією є технічне забезпечення проведення слідчих розшукових дій. Всі питання, що виникають під час даної слідчої дії повинні фіксуватися як письмово так і технічно.

Прикладом є судове провадження, коли суддя під час судового розгляду став переглядати перехресний допит між учасниками процесу. Адвокат звернув увагу суду на те, що у підозрюваного, обвинуваченого на обличчі є синяк, якій був відображено на моніторі. Висновок який зробив захисник це те, що відносно підозрюваного було застосовано тиск, фізичне насильство. В даному разі, адвокат вважав, що докази, що отримані під час перехресного допиту є недопустимими. Суддя погодився з клопотанням захисника та задовольнив його.

Закон надає право суду визнати недопустимих доказів допустимими у окремих випадках, якщо: сторони під час судового розгляду прийшли до висновку та погодилися, що докази можуть бути визнані допустимими; вони подаються для доказування щодо обставин кримінального правопорушення, за підозрюваний, обвинувачений вчинив їх; якщо підозрюваний, обвинувачений використав докази для дискредитації свідка.

Якщо розглядати допустимість доказів то необхідно звернути увагу на проблему, яку встановлено чинним законодавством, зокрема щодо повноважень дізнавача під час проведення дізнання. Його повноваження мають суттєві відмінності зі слідчим, хоча за законом процесуальні повноваження слідчого визначені повною мірою. Однак, дізнавач має право до початку досудового розслідування отримати пояснення, провести слідчі розшукові дії щодо встановлення обставин кримінального правопорушення. Слідчий суддя має права визнати доказами пояснення учасників процесу, як докази. Дане положення має протиріччя між процесуальними повноваженнями слідчого та дізнавача, негативно впливає на проведення досудового розслідування. Необхідно привести ст. 40 та ст. 40-1 КПК України до єдиного змісту, оскільки докази, які отримує дізнавач, в окремих випадках порушують права, свободи та гарантії учасників процесу.

Можна надати підстави для визначення охарактеризованих структурних ознак та функціональних елементів доказів, які повинні бути об'єктивними, відображати сутність обставин кримінального правопорушення. Докази не повинні бути обвинувальними або виправдувальними, як слідчий, прокурор повинні встановити істину у кримінальному провадженні та вину або невинуватість підозрюваного, обвинуваченого. Суддя під час судового розгляду перевіряє докази сторони обвинувачення, на підставі засади законності, справедливості та внутрішнього переконання. Вирок проголошується на підставі всіх перевірених доказів.