Особливості криміналістичної характеристики колабораційної діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru

Особливості криміналістичної характеристики колабораційної діяльності

Кузьменко О.В.,

кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри кримінальної юстиції Державного податкового університету

У статті аналізується криміналістична характеристика кримінальних правопорушень, передбачених нововведеною ст. 1111 «Колабораційна діяльність» Кримінального кодексу України. Проаналізовано, що окремі криміналістичні методики розслідування кримінальних правопорушень базуються на їх криміналістичній характеристиці. Саме знання слідчим таких її елементів, як спосіб вчинення кримінального правопорушення, особа злочинця, дозволить висунути відповідні слідчі версії, визначить напрям роботи, а також окреслить коло причетних осіб.

Зазначено, що колабораціонізм - це усвідомлене, добровільне та зумисне співробітництво з ворогом у його інтересах і на шкоду своїй державі та її союзникам. І в законодавстві більшості країн колабораціонізм кваліфіковано як злочин проти своєї держави, зрада. Залежно від міри шкоди, спричиненої колаборантом, у правових нормах передбачено або довгострокове ув'язнення, або смертна кара. Наведено авторське визначення поняття «колаборант» як особи, яка умисно, добровільно та свідомо співпрацювала або закликала до співпраці з військовими формуваннями або представниками окупаційної адміністрації держави-агресора.

Зазначено, що кримінальні провадження стосовно даних осіб будуть відкриті саме за ново- введеною статтею КК України. Крім того, законодавець передбачив у Кримінальному процесуальному кодексі України, що у кримінальних провадженнях щодо колабораційної діяльності може здійснюватися спеціальне досудове розслідування (in absentia) на підставі ухвали слідчого судді.

Автором стверджується, що до основних елементів криміналістичної характеристики колабораційної діяльності слід віднести: спосіб, місце, час вчинення злочину, засоби злочинного посягання та особу злочинця. Крім того зазначено, що способів вчинення колабораційної діяльності багато, оскільки ст. 1111 КК України містить велику кількість складів кримінальних правопорушень.

Зроблено висновок, що найбільш типовими та розповсюдженими для колабораційної діяльності є території, які тимчасово окуповані державою-а- гресором. Часом вчинення даного кримінального правопорушення є час проведення збройної агресії проти України та окупації її територій. Встановлено, що засобами злочинного посягання при цьому можна назвати засоби масової інформації та мережу Інтернет. А до особи злочинця будуть відноситися громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи. криміналістичний колабораційний посягання

Ключові слова: колабораційна діяльність, колаборант, криміналістична характеристика, кримінальне правопорушення, кримінальне провадження.

Kuzmenko O.V. Features of forensic characteristics collaboration activities.

The article analyzes the forensic characteristics of criminal offenses under the newly introduced Art. 1111 «Collaborative activities» of the Criminal Code of Ukraine. It is analyzed that some forensic methods of investigating criminal offenses are based on their forensic characteristics. The investigator's knowledge of such elements as the manner of committing a criminal offense, the identity of the offender, will allow to put forward the relevant investigative versions, determine the direction of work, as well as outline the range of persons involved.

It is noted that collaborationism is a conscious, voluntary and deliberate cooperation with the enemy in his interests and to the detriment of his state and its allies. And in the legislation of most countries, collaborationism is qualified as a crime against their state, treason. Depending on the extent of the damage caused by the collaborator, the law provides for either long-term imprisonment or the death penalty. The author's definition of the term «collaborator» is given as a person who intentionally, voluntarily and knowingly cooperated or called for cooperation with military formations or representatives of the occupation administration of the aggressor state.

It is noted that criminal proceedings against these persons will be opened under the newly introduced article of the Criminal Code of Ukraine. In addition, the legislator provided in the Criminal Procedure Code of Ukraine that in criminal proceedings for collaborative activities may be a special pre-trial investigation (in absentia) on the basis of the decision of the investigating judge.

The author argues that the main elements of the forensic characteristics of collaborative activities should include: method, place, time of the crime, means of criminal encroachment and the identity of the offender. In addition, it is noted that there are many ways to carry out collaborative activities, as Art. 1111 of the Criminal Code of Ukraine contains a large number of criminal offenses.

It is concluded that the most typical and common for collaboration activities are areas that are temporarily occupied by the aggressor state. The time of committing this criminal offense is the time of armed aggression against Ukraine and occupation of its territories. It has been established that the mass media and the Internet can be called means of criminal encroachment. Citizens of Ukraine, foreigners, stateless persons and legal entities will be considered criminals.

Key words: collaborative activity, collaborator, forensic characteristics, criminal offense, criminal proceedings.

Постановка проблеми. В 2014 році наша держава вперше за останні десятиліття зіштовхнулась зі збройною агресією проти себе, своїх кордонів та незалежності. При чому Російську Федерацію як кра- їну-агресора підтримували багато наших громадян, що, на жаль, призвело до тимчасової окупації частин Луганської та Донецької областей. Правоохоронні та судові органи України за всі ці роки війни вели активну діяльність щодо виявлення та притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які тим чи іншим чином допомагали окупанту. Однак після початку повномасштабного вторгнення в нашу державу

року гостро стало питання необхідності покарання колаборантів, які знову почали свою протизаконну діяльність на території України. А тому

року був прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність» [1], яким, в тому числі, була додана до Кримінального кодексу (далі - КК) України ст. 1111 [2], що, в свою чергу, призвело до необхідності дослідження криміналістичної характеристики та методики розслідування нового виду кримінального правопорушення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Після початку військових дій на Сході України науковці почали багато уваги приділяти питанню досудового розслідування та судового розгляду злочинів проти основ національної безпеки України. Зокрема, різні аспекти зазначеної діяльності висвітлювали у своїх працях О. Ф. Бантишев, С. А. Дика, К. Л. Лозинська, В. Малюга, В. О. Хо- данович, О. В. Шамара та інші. Однак, колабо- раційна діяльність є новим видом кримінального правопорушення, а тому проблематика її криміналістичної характеристики та методики розслідування потребує подальшого дослідження.

Метою статті є встановлення та дослідження особливостей криміналістичної характеристики колабораційної діяльності.

Виклад основного матеріалу. Злочини проти основ національної безпеки України «є найбільш небезпечними посяганнями на суспільні відносини, що забезпечують державну безпеку, обороноздатність, незалежність держави, її конституційний лад. З початку збройного конфлікту на Сході України все частіше вчинюються злочини, передбачені розділом першим Особливої частини Кримінального кодексу України, - злочини проти основ національної безпеки України» [3, с. 217]. Однак з 24 лютого 2022 року поряд із диверсією, посяганням на територіальну цілісність і недоторканність України та державною зрадою з'явився ще один вид злочинної діяльності - відкрита підтримка та заклики до співпраці з державою-агресором.

Як зазначає С. А. Дика, «якщо охарактеризувати злочини проти основ національної безпеки України, то вони завжди супроводжуються тривалою активною формою і містять у собі дії з підготовки, вчинення, приховування злочину. Діями з підготовки здебільшого є розробка плану та підшукування співучасників. Здійснюється вербування населення з метою вступу у незаконні воєнізовані формування. Останнє насамперед проводиться з метою встановлення безпосереднього контакту під час особистої зустрічі або опосередкованого - з використанням соціальних мереж. Діями з підготовки також є забезпечення зброєю, одягом, харчуванням. Діями по прихованню найчастіше є виготовлення підроблених документів, знищення предмета або предметів злочинного посягання, інші» [3, с. 218].

Цілком слушно С. Лавринюк вказує на те, що «триваюча з 20 лютого 2014 року збройна агресія російської федерації проти України за вісім років призвела до численних людських жертв та значних економічних втрат нашої країни, а після початку з 24 лютого 2022 року повномасштабного вторгнення російські терористи стали цілеспрямовано обстрілювати цивільні об'єкти, вбиваючи мирних громадян та чинячи військові злочини. Проте навіть у цій ситуації серед громадян України іноді з'являються потвори, які допомагають ворогу вбивати жінок і дітей, а також беруть участь у формуванні окупаційних адміністрацій держави-агресора» [4].

Внесеними до КК України змінами передбачається й введення нових для нашого законодавства понять, зокрема, «колаборація», «колаборант» та «колабораційна діяльність», які потребують окремих пояснень та дослідження.

Колабораціонізм (від франц. collaboration - співпраця, співробітництво) - усвідомлене, добровільне та зумисне співробітництво з ворогом у його інтересах і на шкоду своїй державі та її союзникам.

У законодавстві більшості країн колабораціонізм кваліфіковано як злочин проти своєї держави, зрада. Залежно від міри шкоди, спричиненої колаборантом, у правових нормах передбачено або довгострокове ув'язнення, або смертна кара.

Відповідно до зазначеного, на нашу думку, колаборантом буде особа, яка умисно, добровільно та свідомо співпрацювала або закликала до співпраці з військовими формуваннями або представниками окупаційної адміністрації держави-агресора.

Відповідно до ст. 1111 КК України за така злочинна діяльність на користь агресора карається позбавленням волі на строк 15 років з конфіскацією майна, а вчинення дій, які призвели до загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків - позбавленням волі на строк від 15 років або довічним ув'язненням [2].

Однак деякі особи продовжують здійснювати пособництво державі-агресору, зокрема, входячи до створених нею окупаційних адміністрацій. Наприклад, 02 березня 2022 року депутат Мелітопольської міської ради Галина Данильченко очолила створену ворогом окупаційну адміністрацію міста Мелітополь. Разом з нею на співпрацю з ворогом пішли депутат Запорізької обласної ради Євген Балицький та депутат Мелітопольської міськради Олександр Фалько. Ці особи чинять репресії проти проукраїнського цивільного населення, а також намагаються схилити чиновників та співробітників комунальних підприємств до співпраці з окупантами, тобто до вчинення кримінального правопорушення «колабораціонізм».

У Харківській області на співпрацю з ворогом пішли колишній міський голова Ізюма Олександр Божков, а також двоє депутатів міськради та екс-працівник поліції. Державне бюро розслідувань, яке вже порушило щодо цих осіб кримінальне провадження, встановило, що колаборанти надають ворогу інформацію про розташування підрозділів ЗСУ, повідомляють про проукраїнських активістів, учасників тероборони та членів їхніх сімей, а також закликають місцевих мешканців до співпраці з окупантами [4].

Отже, цілком зрозумілим є те, що кримінальні провадження стосовно даних осіб будуть відкриті саме за нововведеною статтею КК України. Крім того, законодавець передбачив у Кримінальному процесуальному кодексі (далі - КПК) України, що у кримінальних провадженнях щодо колабора- ційної діяльності може здійснюватися спеціальне досудове розслідування (in absentia) на підставі ухвали слідчого судді [6].

Як зазначає П. В. Берназ «одним із найважливіших елементів криміналістичної методики є криміналістична характеристика злочину. Вона є взаємопов'язаною сукупністю індивідуальних особливостей певної категорії злочинів, що характеризують обстановку, спосіб і механізм вчинення та приховування злочину, осіб злочинця і потерпілого та має значення для виявлення, розкриття та розслідування злочину. Криміналістична характеристика злочину в слідчій діяльності використовується як інструмент для висунення слідчих версій та формування обставин, які підлягають встановленню» [7, с. 35].

На нашу думку, до основних елементів криміналістичної характеристики колабораційної діяльності слід віднести: спосіб, місце, час вчинення злочину, засоби злочинного посягання та особу злочинця.

Розглянемо їх детальніше. Аналізуючи зміст ст. 1111 КК України, можна зробити висновок, що способів вчинення досліджуваного кримінального правопорушення досить багато [2]. До них можна віднести:

публічне заперечення здійснення збройної агресії проти України;

встановлення та утвердження тимчасової окупації частини території України;

публічні заклики до підтримки рішень та дій держави-агресора, збройних формувань та окупаційної адміністрації держави-агресора, до співпраці з державою-агресором, збройними формуваннями та окупаційною адміністрацією держави-агресора, до невизнання поширення державного суверенітету України на тимчасово окуповані території України;

добровільне зайняття посади, не пов'язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора;

добровільне зайняття посади, пов'язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора;

добровільне обрання до незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора;

добровільне зайняття посади в незаконних судових або правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території;

добровільна участь в незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях, створених на тимчасово окупованій території, та в збройних формуваннях держави-агресора;

надання допомоги незаконним збройним чи воєнізованим формуванням, створеним на тимчасово окупованій території, та збройним формуванням держави-агресора у веденні бойових дій проти Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізовувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України;

здійснення пропаганди у закладах освіти незалежно від типів та форм власності з метою сприяння здійсненню збройної агресії проти України, встановленню та утвердженню тимчасової окупації частини території України, уникненню відповідальності за здійснення державою-агресо- ром збройної агресії проти України;

дії, спрямовані на впровадження стандартів освіти держави-агресора у закладах освіти;

передача матеріальних ресурсів незаконним збройним чи воєнізованим формуванням, створеним на тимчасово окупованій території, та/ або збройним чи воєнізованим формуванням дер- жави-агресора;

провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора;

участь в організації та проведенні незаконних виборів та/або референдумів на тимчасово окупованій території;

публічні заклики до проведення незаконних виборів та/або референдумів на тимчасово окупованій території;

організація та проведення заходів політичного характеру, спрямованих на підтримку держави-агресора, її окупаційної адміністрації чи збройних формувань та на уникнення нею відповідальності за збройну агресію проти України, за відсутності ознак державної зради;

здійснення інформаційної діяльності у співпраці з державою-агресором та його окупаційною адміністрацією, спрямованих на підтримку держави-агресора, її окупаційної адміністрації чи збройних формувань та на уникнення нею відповідальності за збройну агресію проти України, за відсутності ознак державної зради.

Місцем вчинення даного кримінального правопорушення, на нашу думку, може бути вся територія України під час агресії. Однак, найбільш типовими та розповсюдженими для колаборацій- ної діяльності є, на жаль, території, що тимчасово окуповані державою-агресором.

Цілком зрозумілими є те, що час вчинення даного кримінального правопорушення буде співпадати з часом збройної агресії проти України та часом окупації її територій.

Що стосується засобів злочинного посягання, то відповідно до примітки до ст. 1111 КК України до них можна віднести засоби масової інформації та мережу Інтернет [2].

Особа злочинця законодавцем визначена відповідно до форм вчинення колабораційної діяльності, а саме:

громадянин України (ч. 1-3, 5, 7 та 8 ст. 1111 КК України);

іноземець чи особа без громадянства (ч. 4, 6 та 8 ст. 1111 КК України);

юридична особа (вчинення будь-якої з зазначених протизаконних дій від імені юридичної особи її уповноваженою особою).

Висновки. Отже, з огляду на все вищезазначене, можна зробити наступні висновки. По-перше, колаборант - це особа, яка умисно, добровільно та свідомо співпрацювала або закликала до співпраці з військовими формуваннями або представниками окупаційної адміністрації держа- ви-агресора. По-друге, без криміналістичної характеристики кримінального правовпорушення неможливо сформулювати ефективну методику його розслідування. А тому до основних елементів криміналістичної характеристики колабораційної діяльності, на нашу думку, слід віднести спосіб, місце, час вчинення злочину, засоби злочинного посягання та особу злочинця. По-третє, нововве- дена до Кримінального кодексу України ст. 1111 містить велику кількість складів злочину, а тому і способів вчинення досліджуваного кримінального правопорушення досить багато.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність: Закон України від 03.03.2022 № 2108-ІХ. База даних «Законодавство України». ВР України. URL: https://zakon.rada.gov. ua/laws/show/2108-20#Text (дата звернення:

.

Кримінальний кодекс України: Закон України від 05.04.2001 № 2341-ІІІ. База даних «Законодавство України». ВР України. URL: https:// zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#n698 (дата звернення: 12.04.2022).

Дика С. А. Методика СБУ у розслідуванні злочину, передбаченого ст. 113 Кримінального кодексу України. Науковий вісник публічного та приватного права. 2020. Вип. 6, том 1. С. 216-220.

Лавренюк С. Верховна Рада посилила відповідальність за колабораціонизм. Голос України. URL: http://www.golos.com.ua/article/357802 (дата звернення: 12.04.2022).

Енциклопедія сучасної України. URL: https:// esu.com.ua/search_articles.php?id=4446 (дата звернення: 12.04.2022).

Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України від 13.04.2012 № 4651- VI. База даних «Законодавство України». ВР України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/4651-17#n2054 (дата звернення:

.

Берназ П. В. Поняття «криміналістична характеристика злочину». Південноукраїнський правничий часопис. 2017. № 2. С. 34-38.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ФІКСУВАННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Лоскутов Т.О.,

доктор юридичних наук, професор, професор кафедри кримінально-правових дисциплін Криворізького навчально-наукового інституту Донецького державного університету внутрішніх справ

Стаття присвячується дослідженню правового регулювання фіксування кримінального провадження в умовах воєнного стану. У ході постановки проблеми вказується, що важливе місце серед приписів, що регламентують порядок кримінального провадження в умовах воєнного стану займають законодавчі положення, що унормовують специфіку фіксування кримінальної процесуальної діяльності. Зазначається, що проведення бойових дій ускладнює використання «звичайних» форм фіксування кримінального провадження. Під час висвітлення стану опрацювання відповідної проблематики відмічається, що предметом дослідження вчених були лише загальні питання правової регламентації фіксації кримінального процесу в умовах воєнного стану. Науковці не акцентували увагу на дослідженні правового регулювання фіксування кримінального провадження, що здійснюється в обстановці бойових дій. У перебігу викладу основного матеріалу підкреслюється, що існуюча правова регламентація фіксування рішення про початок кримінального провадження під час воєнного стану є недосконалою, бо чинні процесуальні норми можуть негативно впливати на ефективність кримінального провадження на початковому етапі розслідування. Визначається, що у період воєнного стану правова регламентація фіксування рішення про початок досудового розслідування шляхом складання постанови є зайвою, оскільки зазначена формальність, навіть постфактум передбачає невиправдане витрачення ресурсів органів досудового розслідування. Наголошується, що правова регламентація обов'язкової технічної фіксації усіх кримінальних процесуальних дій за наявності реальної можливості поряд з паперовою (протокольною) фіксацією у повному обсязі під час воєнного стану вбачається досить дискусійною. Констатується, що процесуальні норми повинні містити положення щодо спрощеної, альтернативної фіксації особливого порядку кримінального провадження, обумовленого правовим режимом воєнного стану. Стверджується, що спрощення та варіативність фіксування кримінального провадження в умовах воєнного стану має визначатися балансом між паперовою та технічною формами фіксації. Акцентується увага на правовому регулювання особливостей участі понятих у кримінальному провадженні під час правового режиму воєнного стану.

Ключові слова: фіксування кримінального провадження, воєнний стан, процесуальні норми, початок досудового розслідування, процесуальні дії, поняті.

Loskutov T.O. Legal regulation of recording criminal proceedings in martial law.

The article is devoted to the study of the legal regulation of the recording of criminal proceedings in martial law. In the course of the problem it is pointed out that an important place among the regulations governing the procedure of criminal proceedings in martial law is occupied by legislative provisions that regulate the specifics of recording criminal proceedings. It is noted that the conduct of hostilities complicates the use of «normal» forms of recording criminal proceedings. During the coverage of the state of elaboration of the relevant issues, it is noted that the subject of the study of scientists were only general issues of legal regulation of the fixation of the criminal process in martial law. Scholars have not focused on the study of the legal regulation of the recording of criminal proceedings carried out in a situation of hostilities. During the presentation of the main material it is emphasized that the existing legal regulation of fixing the decision to initiate criminal proceedings during martial law is imperfect, because the current procedural rules may adversely affect the effectiveness of criminal proceedings at the initial stage of the investigation. It is determined that during martial law the legal regulation of recording the decision to initiate a pre-trial investigation by drawing up a resolution is superfluous, as this formality, even ex post facto, involves unjustified spending of pre-trial investigation resources. It is emphasized that the legal regulation of mandatory technical recording of all criminal proceedings, if there is a real possibility, along with paper (protocol) recording in full during martial law is considered quite controversial. It is stated that the procedural norms should contain provisions on the simplified, alternative fixation of the special procedure of criminal proceedings due to the legal regime of martial law. It is argued that the simplification and variability of the recording of criminal proceedings under martial law should be determined by the balance between paper and technical forms of recording. Emphasis is placed on the legal regulation of the peculiarities of the participation of witnesses in criminal proceedings during the martial law regime.

Key words: recording of criminal proceedings, martial law, procedural norms, the beginning of pretrial investigation, procedural actions, witnesses.

Постановка проблеми. Дієвість кримінального провадження під час правового режиму воєнного стану залежить від якості процесуальних норм, що регулюють особливості такого провадження. Важливе місце серед приписів, що регламентують порядок кримінального провадження в умовах воєнного стану займають законодавчі положення, що унормовують специфіку фіксування кримінальної процесуальної діяльності. Оскільки проведення бойових дій ускладнює використання «звичайних» форм фіксування кримінального провадження. Тому актуальним є наукове опрацювання питання щодо правого регулювання фіксування кримінального провадження в умовах воєнного стану.

Стан опрацювання проблематики. Деякі аспекти правового регулювання фіксування процесуальної діяльності під час воєнного стану досліджувалися наступними вченими: І.В. Гло- вюк, В.А. Завтуром, О.В. Капліною, О.В. Лазуко- вою, Л.М. Лобойком, Г.К. Тетерятник, В.М. Тро- фименком, М.О. Янковим та іншими. Водночас, предметом дослідження вчених були лише загальні питання правової регламентації фіксації кримінального процесу в умовах воєнного стану. Науковці не акцентували увагу на дослідженні правового регулювання фіксування кримінального провадження, що здійснюється в обстановці бойових дій.

Метою статті є дослідження правового регулювання фіксування кримінального провадження в умовах воєнного стану. Досягнення цієї мети зумовлює виконання таких завдань: аналіз кримінальних процесуальних норм та теоретичних уявлень стосовно фіксування кримінального провадження під час правового режиму воєнного стану; визначення проблем правового регулювання фіксування кримінального провадження в умовах воєнного стану та запропонування шляхів їх розв'язання.

Виклад основного матеріалу. Після введення 24 лютого 2022 року в Україні воєнного стану [1] були внесені законодавчі зміни до розділу IX-1 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), а саме у ст. 615 КПК України [2]. У змісті останньої з'явилось положення про те, що під час воєнного стану, у разі відсутності технічної можливості доступу до Єдиного реєстру досудових розслідувань, то рішення про початок досудового розслідування приймає слідчий, прокурор, про що виноситься відповідна постанова; відомості, що підлягають внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань, вносяться до нього за першої можливості [3]. Такі зміни правового регулювання фіксування рішення про початок досудового розслідування в умовах воєнного стану є позитивними, оскільки під час воєнних дій Єдиний реєстр досудових розслідувань (далі - ЄРДР) може мати перебої у роботі або взагалі не функціонувати. За цих умов фіксувати рішення про початок досудового розслідування паперовим документом - постановою в цілому виглядає прогнозованим та закономірним. До того ж практика ініціювання кримінального процесу шляхом винесення постанови була апробовано в Україні за часів дії КПК України 1960, норми якого були чинними до листопада 2012 року.

Разом з тим, наведений спосіб правової регламентації фіксування рішення про початок кримінального провадження під час воєнного стану є недосконалим, бо аналізовані процесуальні норми можуть негативно впливати на ефективність кримінального провадження на початковому етапі розслідування. Це може виявлятися у тому, що в умовах дії режиму воєнного стану, під час здійснення бойових дій, суб'єкти кримінального процесу можуть бути позбавлені фізичної можливості оформлювати постанову про початок досудового розслідування або вносити (у випадку технічної можливості) відповідні відомості до ЄРДР. У зв'язку з цим, дізнавач, слідчий, прокурор будуть суттєво обмежені у здійсненні кримінальної процесуальної діяльності.

Л.М. Лобойко справедливо відмічає, що з'ясувавши із заяви чи іншого джерела наявність зазначених ознак, уповноважена службова особа повинна мати право розпочинати процесуальні дії. З метою вчасного початку з'ясування обставин правопорушення, про яке до компетентного органу надійшла первинна інформація, у процесуальному законі не має бути перешкод у вигляді заборони здійснення процесуальних дій до виконання якихось формальних процедур, як то: внесення до реєстрів, складання постанов тощо. Зазначені процедури створюють перешкоди, іноді нездоланні, на шляху до швидкого, ефективного початку кримінальної процесуальної діяльності у разі надходження до компетентних суб'єктів відомостей про вчинення кримінального правопорушення [4, с. 90]. Особливої актуальності наведена позиція вченого набуває у період дії воєнного стану, коли активна фаза бойових дій може створювати перешкоди стосовно здійснення формальних дій щодо фіксації рішення про початок досудово- го розслідування шляхом внесення даних до ЄРДР або складання постанови. Це може призводити до зниження ефективності ініціювання досудового розслідування або взагалі до унеможливлення будь якої законної кримінальної процесуальної діяльності. Причому, необхідність здійснення кримінального провадження може бути пов'язана із розслідування тяжких та особливо тяжких злочинів, у тому числі воєнних злочинів.

У випадку технічних проблем доступу до ЄРДР та застосування положень ст. 615 КПК України органи розслідування все одно мають виконати формальний обов'язок щодо фіксації рішення про початок провадження у відповідній постанові. Буквальне тлумачення цієї нормативної вимоги свідчить, що таку постанову слід оформлювати до безпосереднього здійснення розслідування, до проведення кримінальних процесуальних дій. Навіть у разі тимчасового ігнорування зазначеного обов'язку на співробітників органів досудового розслідування будуть «тиснути» процесуальні приписи щодо винесення постанови, відволікаючи їх від здійснення кримінального провадження в ефективний спосіб. Тому для удосконалення правового регулювання фіксування рішення про початок досудового розслідування в умовах воєнного стану, можна запропонувати складати відповідну постанову постфактум початку кримінального провадження. Наприклад, така постанова може оформлюватися «за першої можливості», як передбачено щодо внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР.

Більш того, уявляється, що у період воєнного стану правова регламентація фіксування рішення про початок досудового розслідування шляхом складання постанови є зайвою, оскільки зазначена формальність, навіть постфактум передбачає невиправдане витрачення ресурсів органів досудового розслідування. Фіксування паперовим документом рішення про початок досудового розслідування ніяк не впливає на забезпечення прав і свобод людини, а лише ускладнює оперативне викриття винної особи у вчиненні кримінального правопорушення та притягнення її до кримінальної відповідальності.

О.В. Лазукова з метою оптимізації особливого режиму досудового розслідування в умовах воєнного, надзвичайного стану, проведення АТО, на підставі аналізу кримінального процесуального законодавства, існуючої правозастосовної практики, із урахуванням правових позицій ЄСПЛ пропонує доповнити розділ ІХ-1 КПК статтею такого змісту: «У виняткових випадках на місцевості (адміністративній території), на якій діє правовий режим воєнного, надзвичайного стану, проведення антитерористичної операції, у разі виявлення ознак кримінального правопорушення й неможливості забезпечити своєчасне внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань досудове розслідування розпочинається негайно; відомості про нього вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань при першій можливості» [5, с. 15]. Цей варіант правового регулювання фіксування рішення про початок досудового розслідування є аналогічним змісту чинних положень ст. 615 КПК України за винятком необхідності складання відповідної постанови. Тому запропоновані зміни слід позитивно оцінити порівняно з діючими процесуальними приписами, що закріплюють особливості кримінального провадження в умовах воєнного стану. Відсутність вимоги щодо винесення постанови про початок досудового розслідування буде сприяти швидкому досягненню бажаного результату кримінального провадження в обстановці здійснення бойових дій.

Водночас, на наше переконання, найкращим способом правової регламентації фіксації початку досудового розслідування в період дії воєнного стану є законодавча вказівка на початок першої кримінальної процесуальної дії у зв'язку із надходженням (виявленням) відомостей про вчинене кримінальне правопорушення. При цьому КПК України не повинен містити нормативних приписів щодо будь якої формальної (паперової, електронної) фіксації рішення про початок досудового розслідування.

Щодо особливостей правового регулювання фіксації інших процесуальних рішень в ЄРДР в умовах воєнного стану (зупинення досудового розслідування, оголошення розшуку, відновлення досудового розслідування тощо) необхідно виходити із потреби гарантування прав, свобод людини та реальної можливості фіксування процесуальних рішень під час бойових дій. Але це питання має бути предметом окремих наукових досліджень у сфері кримінального процесу.

Окрім нормативного регулювання фіксування рішення про початок досудового розслідування, у цій публікації доцільно розглянути особливості правової регламентації фіксування кримінальних процесуальних дій під час правового режиму воєнного стану.

Після внесення на початку березня 2022 року змін у ст. 615 КПК України в ній міститься положення про те, що процесуальні дії у перебігу кримінального провадження підлягають фіксації у відповідних процесуальних документів, а також за допомогою технічних засобів фіксування кримінального провадження, крім випадків, якщо фіксування за допомогою технічних засобів неможливе з технічних причин [3].

Це нормативне положення щодо фіксування кримінального провадження в умовах воєнного стану виглядає занадто абстрактним, дублюючим «звичайні» вимоги процесуальних норм та не повністю враховує особливості проведення бойових дій. Здається, що у нормі, що регулює специфіку фіксування кримінального провадження, обумовленого правовим режимом воєнного стану непотрібно дублювати те, що «процесуальні дії під час кримінального провадження фіксуються у відповідних процесуальних документах», тому що вказана вимога й так випливає зі змісту глави 5 КПК України [3]. До того ж важко для розуміння сприймається положення про те, що «а також за допомогою технічних засобів фіксування кримінального провадження, крім випадків, якщо фіксування за допомогою технічних засобів неможливе з технічних причин» [3], оскільки з його змісту не представляється можливим визначити те, чи є фіксування кримінального провадження обов'язковим у разі наявності відповідної можливості.

За загальним правилом фіксування кримінального провадження за допомогою технічних засобів не обов'язковим. Норми КПК України лише в окремих випадках вимагають обов'язкову фіксацію кримінальної процесуальної діяльності, зокрема, приписи ст. 107 КПК України, таку фіксацію процесуальних дій передбачають у наступних випадках: подання клопотання учасників процесуальної дії застосування технічних засобів фіксування; виконання ухвали слідчого судді, суду про проведення обшуку; під час розгляду питань слідчим суддею (крім вирішення питання про проведення негласних слідчих (розшукових) дій) [3].

У зв'язку з цим, правова регламентація обов'язкової технічної фіксації усіх кримінальних процесуальних дій за наявності реальної можливості поряд з паперовою (протокольною) фіксацією у повному обсязі під час воєнного стану вбачається досить дискусійною. Тому що обставини правового режиму воєнного стану можуть зумовлювати необхідність оперативного розслідування важливих для суспільства та держави кримінальних правопорушень, зокрема, воєнних злочинів.

У процесуальній літературі наголошується, що використання технічних засобів для фіксації під час застосування засобів отримання відомостей від особи у досудовому кримінальному провадженні має додаткове гарантійне значення поряд зі складанням письмових документів слідчим, прокурором, як-то: протокол, пояснення [6, с. 235]. Погоджуючись із вказаною позицією щодо гарантійного значення технічного фіксування процесуальних дій разом зі складанням паперових документів, треба зауважити, що цей змішаний варіант фіксації (письмовий документ + технічні засоби) процесуальної діяльності є особливо затребуваним в умовах воєнного стану. Бо в обстановці бойових дій окремі форми фіксування кримінального провадження можуть бути загублені або знищені. Проте, у випадку застосування обох форм фіксування процесуальної діяльності, письмова (паперова) форма фіксації не може бути занадто складною.

Вважаємо, що норми КПК України повинні містити положення щодо спрощеної, альтернативної фіксації особливого порядку кримінального провадження, обумовленого правовим режимом воєнного стану. Спрощення та варіативність фіксування кримінального провадження в умовах воєнного стану має визначатися балансом між паперовою та технічною формами фіксації. Якщо застосовується фіксація за допомогою технічних засобів, то немає необхідності використовувати паперову форму фіксації у повному обсязі шляхом оформлення складних протоколів.

Під час реалізації кримінального провадження в умовах воєнного стану фіксування усіх процесуальних дій, у тому числі слідчих (розшукових) дій може відбуватися у змішаній (паперово-технічній) формі зі спрощеною процедурою складання письмових документів. Ця форма наразі встановлена у ч. 2 ст. 104 КПК України лише для такої слідчої (розшукової) дії як допит [3]. Унормування у КПК України змішаної форми фіксації кримінальних процесуальних дій у період правого режиму воєнного стану спростить формальну «паперову» роботу співробітників органів досудового розслідування, що сприятиме їхньому розвантаженню та підвищенню ефективності безпосереднього збирання та перевірки відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення.

Таким чином, необхідно внести доповнення до п. 1 ч. 1 ст. 615 КПК України або у розділі IX-1 КПК України перебачити окрему статтю, що регулює особливості фіксування кримінального провадження в умовах воєнного стану.

Крім того, у цьому дослідженні потрібно зупинитися на особливостях правового регулювання фіксації процесуальних дій в умовах воєнного стану шляхом залучення понятих.

Участь понятих у процесуальних діях у КПК України регламентується як засіб факультативної фіксації кримінального провадження. Обов'язковість їх участі у кримінальному процесі процесуальні приписи пов'язують із ступеням обмеження прав і свобод людини під час процесуальних дій. Зокрема, згідно з нормативними положеннями ч. 7 ст. 223 КПК України участь понятих є абсолютно обов'язковою для проведення обшуку або огляду житла чи іншого володіння особи, обшуку особи. Варіативність участі понятих залежно від застосування безперервного відеозапису ходу процесуальної дії передбачено для здійснення пред'явлення особи, трупа чи речі для впізнання, огляду трупа, в тому числі пов'язаного з ексгумацією, слідчого експерименту, освідування особи [3].

Стосовно правового регулювання участі понятих у процесуальних діях під час правового режиму воєнного стану, то це питання є достатньо спірним. Доповнення письмової (паперової) фіксації участю понятих у ході процесуальних дій в умовах воєнного стану може бути невиправданим з точку зору забезпечення безпеки осіб. Здійснення бойових дій може обумовлювати високий ступінь небезпеки для понятих, захист та охорона життя та здоров'я яких превалює над факультативною фіксацією кримінальних процесуальних дій.

Г.К. Тетерятник зазначає, що два основні фактори є детермінантою змін, необхідних до КПК України щодо участі понятих при проведенні слідчих (розшукових) дій у кримінальних провадженнях в умовах надзвичайних правових режимів: це фактор небезпеки (реальної або потенційної), який ставить під сумнів можливість участі зазначених суб'єктів у процесуальних діях та фактор швидкої змінюваності обстановки, що вказує на невідкладність проведення таких дій з метою збереження доказової інформації [7, с. 196]. Авторка вважає за необхідне доповнити ч. 7 ст. 223 КПК України положенням про те, що якщо існує ризик знищення, втрати, спотворення доказів про кримінальне правопорушення внаслідок обстановки, обумовленої надзвичайною ситуацією, зокрема, воєнним станом, невідкладні слідчі (розшукові) дії можуть бути проведені без участі понятих [7, с. 198]. В цілому підтримуємо позицію авторки, що в інтересах особистої безпеки в умовах воєнного стану може існувати виняток щодо обов'язкового залучення понятих для проведення слідчих (роз- шукових) дій. Безпека осіб, які можуть залучатися як поняті, має перевагу над правилом обов'язкової факультативної фіксації процесуальних дій, під час яких можуть суттєво обмежуватися права і свободи людини.

Разом з тим, нам уявляється, що за аналогією ч. 7 ст. 223 КПК України право на проведення слідчих (розшукових) дій під час правового режиму воєнного стану без понятих може компенсуватися обов'язком безперервної відеофіксації, але включаючи усі слідчі (розшукові) дії у житлі або іншому володінні особи, а також обшук особи. У такий спосіб правової регламентації участі понятих під час кримінального провадження в обстановці бойових дій дозволить уникнути спірних питань стосовно достовірності отриманої доказової інформації про скоєне кримінальне правопорушення та належним чином забезпечити права і свободи людини.

Отже, у змісті розділу IX-1 КПК України доцільно унормувати положення, що регулює особливості участі понятих у кримінальному провадженні під час правового режиму воєнного стану.

Висновки

Аналіз кримінальних процесуальних норм та теоретичних уявлень щодо правового регулювання фіксування кримінального провадження в умовах воєнного стану свідчить, що положення КПК України у цій частині правової регламентації мають недоліки.

Удосконалення потребує законодавче положення щодо фіксування початку досудового розслідування в період правового режиму воєнного стану. У нормативних приписах п. 1 ч. 1 ст. 615 КПК України початок досудового розслідування має ототожнюватися з моментом початку першої кримінальної процесуальної дії у зв'язку із надходженням (виявленням) відомостей про вчинене кримінальне правопорушення. Причому КПК України не повинен містити норм щодо будь якої формальної (паперової, електронної) фіксації рішення про початок кримінального провадження в умовах дії воєнного стану.

Необхідно доопрацювати нормативне положення, що регулює фіксування кримінальних процесуальних дій під час правого режиму воєнного стану. Зокрема, доцільно унормувати у КПК України змішану (паперово-технічну) форму фіксації зі значним спрощенням процедури складання письмових документів. Це спростить формальну «паперову» роботу співробітників органів досудового розслідування та сприятиме підвищенню ефективності безпосереднього збирання та перевірки відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення.

Регламентація у КПК України права на проведення слідчих (розшукових) дій під час правового режиму воєнного стану без понятих має компенсуватися встановленим обов'язком безперервної відеофіксації ходу відповідних слідчих (розшуко- вих) дій.

Подальшими перспективами дослідження в даному напрямку можуть бути такі: дослідження особливостей правого регулювання процесуального статусу учасників кримінального провадження під час правового режиму воєнного стану; розгляд питань правової регламентації доказової кримінальної процесуальної діяльності в умовах воєнного стану.

Список використаних джерел

Указ Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні». URL: https://www.president. gov.ua/documents/642022-41397. Закон України від 03 березня 2022 року «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України та Закону України «Про попереднє ув'язнення» щодо додаткового регулювання забезпечення діяльності правоохоронних органів в умовах воєнного стану». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/

show/2111-20#n5.

Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 квітня 2012 року. URL: https://zakon. rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text.

Лобойко Л.М. Актуальні проблеми визначення підстав і моменту початку досудового розслідування. Вісник кримінального судочинства. 2015. № 1. С. 87-92.

Лазукова О.В. Особливий режим досудового розслідування в умовах воєнного, надзвичайного стану або у районі проведення антитеро- ристичної операції: автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. юрид. наук : 12.00.09 / Харків, 2018. 20 с.

Лисаченко С.Л. Засоби отримання відомостей від особи у досудовому кримінальному провадженні. монографія. Харків: Право, 2021. 280 с.

Тетерятник Г.К. Інститут понятих при проведенні слідчих (розшукових) дій в умовах надзвичайних правових режимів. Держава та регіони. Серія: Право. 2020. № 4 (70). С. 195-199.

Размещено на Allbest.ru