Ретроспективний аналіз законодавчих актів щодо освітньої політики в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕТРОСПЕКТИВНИЙ АНАЛІЗ ЗАКОНОДАВЧИХ АКТІВ ЩОДО ОСВІТНЬОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

Ірина Дарманська, Ігор Гасюк

Анотація

система освіта закон акредитація

Ретроспективний аналіз будь-яких освітніх подій відіграє надзвичайно важливу роль в процесах оновлення системи освіти, приведення її до європейських стандартів. Правова держава функціонує на основі законодавчих і підзаконних нормативно- правових актів, саме тому нами було проаналізовано зміст Закону України «Про освіту» в редакції 1991, 1996 та 2017 років, а також похідних від них підзаконних нормативно - правових актів. Такий аналіз дає можливість виявити позитивні та негативні тенденції запровадження дієвого законодавчого механізму, що безпосередньо впливає на усі процеси, що відбуваються в освітньому середовищі країни. Оскільки мета освіти згідно нової редакції закону має реалізовуватись задля забезпечення сталого розвитку України, було проаналізовано певні положення про освіту з метою встановлення їх відповідності законодавчим актам. В статті представлено думку авторів щодо впливу інноваційних перетворень на якість функціонування усієї системи освіти. Проаналізовано норму закону щодо безоплатності здобуття освіти на основі сучасних реалій. Подано обмірковування проблеми створення мовного середовища в закладах освіти незалежно від типу, рівня акредитації. В статті представлено позитивні тенденції в частині рівнів освіти, видів освіти та форм здобуття освіти. Висловлено позицію авторів стосовно другого (магістерського) рівня вищої освіти та його значення у становленні майбутнього фахівця. Обґрунтовано підходи держави до обов'язковості здобуття дошкільної освіти, які мають свої прогалини та недоліки, а також до здобуття загальної середньої освіти. Автори вважають позитивними ті зміни закону нової редакції, що зобов'язують громадян України здобувати загальну середню освіту в обов'язковому порядку. Проаналізовано проблему впровадження інклюзії в заклади освіти різних типів, на основі чого сформульовано висновки про те, що вказані процеси потребують ґрунтовного доопрацювання. На основі здійснено аналізу автори намагались показати динаміку змін у сфері освіти, що мають позитивні та негативні тенденції у процесах розвитку освітнього середовища нашої країни.

Ключові слова: система освіти України, освітнє середовище, законодавча база освітньої сфери.

Annotation

RETROSPECTIVE ANALYSIS OF LEGISLATIVE ACTS IN THE FIELD OF EDUCATIONAL POLICY IN UKRAINE

Iryna Darmanska Ihor Hasiuk

Retrospective analysis of any educational events plays an extremely important role in the processes of updating the education system, bringing it to European standards. The legal state functions on the basis of legislative and by-law regulations, that is why we analyzed the content of the Law of Ukraine «On Education» in the editions of 1991,1996 and 2017, as well as by - law regulations derived from them. Such an analysis makes it possible to identify positive and negative trends in the introduction of the effective legislative mechanism that directly affects all processes taking place in the educational environment of the country. Since the goal of education, according to the new version of the law, must be implemented in order to ensure the sustainable development of Ukraine, relevant documents have been analyzed in order to clarify their compliance with legislative acts on education. The article presents the opinion of the authors regarding the impact of innovative transformations on the quality of functioning of the entire education system. The norm of the law regarding free education has been analyzed based on modern realities. Consideration of the problem of creating language environment in educational institutions regardless of the type and level of accreditation has been presented. The article presents positive trends in terms of education levels, types of education and forms of obtaining education. The position of the authors regarding the second (master's) level of higher education and its importance in the formation of a future specialist has been expressed. The approaches of the state to the compulsory acquisition of preschool education, which have their own gaps and shortcomings, as well as to the acquisition of general secondary education, have been substantiated. The authors consider the changes of the new version of the law as positive, which oblige citizens of Ukraine to acquire general secondary education in a mandatory manner. The problem of implementing inclusion into educational institutions of various types has been analyzed, based on which conclusions have been drawn that the specified processes need thorough refinement. Based on the analysis, the authors tried to show the dynamics of changes in the sphere of education, which have positive and negative trends in the processes of development of the educational environment of our country.

Keywords: system of education of Ukraine, educational environment, legislative framework of the educational sphere.

Вступ

Процеси державотворення у будь- які часи супроводжуються розробкою та впровадженням освітніх реформ. Сьогоднішній статус освіти в українському суспільстві є результатом історичного розвитку системи навчання та виховання в Україні. Кожен історичний період розвитку освітянської сфери характеризувався існуванням певних інституцій, що відігравали роль організаторів освіти і здійснювали керівництво цим процесом у державі в цілому та окремих її адміністративно- територіальних одиницях.

Сучасні державні інституції виступають суб'єктами регіонального управління освітою, що є видом соціального управління, наділені зобов'язаннями щодо забезпечення збереження структури освіти, підтримання режиму її діяльності та реалізації її програм. Виступаючи гарантами виконання положень нормативно-правових актів всеукраїнського та регіонального значення, саме вони виступають основними суб'єктами втілення освітньої політики на місцях.

Реалізовуючи освітню політику, місцеві органи державної влади керуються у своїй діяльності постійно діючими нормативно- правовими актами вищих і центральних органів влади, що визначають ключові та похідні від них засади створення якісного освітнього середовища для здобувачів освіти відповідного рівня. Основним документом, що містить базові постулати освітньої політики, є Закон України «Про освіту». З метою окреслення реформаційних змін та інноваційних перетворень у сфері освіти, проаналізуємо зміст базового закону у редакції 1991, 1996 та 2017 років, оскільки саме вони вказують на існування тих позитивних і негативних тенденцій, що впливають на оновлення системи освіти України.

Мета дослідження полягає у теоретичному аналізі законодавчої бази щодо основних засад функціонування освітньо- наукової галузі України.

Теоретичні основи та методи дослідження

Законодавчі та підзаконні нормативно-правові акти є основою функціонування будь-якої сфери людської життєдіяльності. Тобто державна політика не тільки впливає, а корегує та регулює процеси освітньої сфери. Тому аналіз нормативно-правових актів завжди є актуальним серед кола науковців, управлінців, педагогів. Так, авторським колективом науковців, як-от: Базілюк В., Бойченко Т., За- бродська Л. тощо проаналізовано виклики, цілі, пріоритети державної освітньої політики на сучасному етапі розвитку України (2014). Філіпповою В. висвітлено зв'язок освітнього права із діючим законодавством України в освітній галузі (2014). Бахрушином В. здійснено аналіз можливості і доцільності застосування системного підходу до вирішення проблем прийняття законодавчих рішень з управління освітніми системами за невизначеності умов та вимог (2018). Такими науковцями, як Кухарський, Осередчук О., Мазуркевич М. здійснено аналіз нормативно-правової бази забезпечення якості освіти в Україні (2018). Принципи державної освітньої політики як інструменту соціально-економічного розвитку України в контексті сучасного розвитку суспільства сформульовано та проаналізовано Шульгою Н. (2018). Лук'яновою Л. проаналізовано передумови становлення та перспективи розвитку освіта дорослих в Україні (2020).

Низка науковців та педагогів-практиків акцентують свою увагу на аналізі норм законодавчих актів, що поширюються на різні рівні освіти. Так, зміст основних нормативних документів щодо відповідальності за якість професійно-технічної освіти та перевірки їх використання на практиці проаналізовано в праці Щетініної Л., Рудакової, Данилевич Н. (2015). Чирва Г. у своєму дослідженні сформулювала висновки відносно нормативно-правого забезпечення закладів вищої освіти, де суб'єктом виступають державні органи влади на місцевому й на національному рівні (2019). Киричук А., Кацарою Н. проаналізовано зміст Закону України «Про вищу освіту», досліджено етапи реформування вищої освіти України та здійснено оцінку ефективності цього реформування (2015). Корж-Усенко Л., Рибалко П. виявлено позитиви і недоліки нормативно-правового поля у галузі вищої освіти з урахуванням досвіду розвинутих європейських країн (2021). Хомишин І. проаналізовано нормативне регулювання відносин у сфері вищої освіти на сучасному етапі розвитку державності (2022). Лопушняк Г., Рибчанська Х. виділено критерії якості вищої освіти та обґрунтовано необхідність внесення змін до нормативно-правових актів, які регламентують організацію діяльності Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти (2018).

Запропоновані аналітичні матеріали, представлені науковцями, є вагомими та заслуговують на увагу. Проте вважаємо, що саме Закон України «Про освіту» потребує ретельного дослідження, оскільки він визначає фундамент створення законодавчих актів різних рівнів освіти. Тому пропонуємо власне бачення та трактування основних положень вказаного законодавчого документа.

Для досягнення мети дослідження було використано загальнонаукові методи, як- от: аналіз, синтез, узагальнення (бібліографічний метод вивчення джерел з проблеми дослідження, а також порівняльний аналіз законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів, прийнятих до них змін і доповнень - для встановлення позитивних та негативних тенденцій законодавчих змін у системі освіти України; метод порівняльно-педагогічного аналізу - для зіставлення різних теоретичних підходів учених до досліджуваної проблеми, визначення напрямів дослідження і його понятійно-категоріального апарата).

Виклад основного матеріалу

У преамбулі нової редакції Закону України «Про освіту» у визначенні суспільного статусу освіти на перше місце поставлено трактування освіти як основи інтелектуального розвитку суспільства, на відміну від першої, що співвідносить освіту із духовним розвитком суспільства та держави. Духовність у даному контексті розглядається з позиції формування у громадян гуманістичних, демократичних і національних цінностей. З однієї сторони позиція законодавців є зрозумілою, оскільки держава має прагнути до формування в молоді національно- патріотичної свідомості, а з іншої сторони рівень якості життя кожного громадянина залежить від професіоналізму, розвиненості інтелекту, особистісних якостей, моральності тих представників влади, що своїми діями та прийнятими рішеннями впливають на процеси розбудови усіх галузей і сфер діяльності, а також від особистісної компетентнісної самореалізації. Надзвичайно важливим вважаємо доповнення, що освіта є запорукою розвитку суспільства, оскільки від якості інтелектуального розвитку молоді залежить подальший політичний, економічний, правовий, соціальний, культурний тощо добробут країни. Тому більш повним вважаємо наступне трактування освіти: «Освіта є основою інтелектуального, духовного, фізичного і культурного розвитку особистості, її успішної соціалізації, економічного добробуту, запорукою розвитку суспільства, об'єднаного спільними цінностями і культурою, та держави» (1991).

Відповідно до Закону України «Про освіту» редакції 2017 року «метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, її талантів, інтелектуальних, творчих і фізичних здібностей, формування цінностей і необхідних для успішної самореалізації компетентностей, виховання відповідальних громадян, які здатні до свідомого суспільного вибору та спрямування своєї діяльності на користь іншим людям і суспільству, збагачення на цій основі інтелектуального, економічного, творчого, культурного потенціалу Українського народу, підвищення освітнього рівня громадян задля забезпечення сталого розвитку України та її європейського вибору» (2017).

Україна обрала шлях зближення до Європейського Союзу через оновлення змісту освіти та його спрямування на формування компетентностей, що мають місце на усіх рівнях підготовки молоді (вихованців, учнів, студентів, магістрантів). Тому відповідно до оновленої версії законодавчого акту мету освіти доповнено компетентнісним підходом, що супроводжує увесь період навчання та виховання. Останнім часом комптетентнісний підхід є об'єктом дослідження в усіх сферах і напрямах діяльності людини. Проведений аналіз підходів науковців до визначення компетентностей показав їхню спрямованість на реалізацію професійних функцій, загальногуманітарних і фахових дисциплін, соціально-психологічних якостей особистості, філологічну грамотність та комунікативні якості особистості, створення інформатизованого середовища, збереження здоров'я, формування культурологічних якостей та творчих здібностей. Компетентність науковці розглядають як систему теоретичної та практичної готовності до професійної діяльності; інтегральну професійно-особистісну характеристику майбутнього фахівця; інтегративну якість спеціаліста; інтеграцію особистісних якостей майбутніх фахівців (Дарманська, 2019). Тобто компетентність виступає системоутворюючою інтегральною категорією, що охоплює усі процеси навчання та виховання. Виникає запитання: чим компетентність відрізняється від сукупності знань, умінь і навичок, які мали місце у системі становлення дітей та молоді? Напевно нічим, оскільки знання, уміння, навички характеризуються подібними критеріями оцінки та спрямовуються на формування готовності до майбутньої професійної діяльності, гідного суспільного життя. Тому компетент- нісний підхід вважаємо не провідною категорією, феноменом, а поняттям, що стало актуальним категоріально в силу існування тотального копіювання закордонного досвіду.

Мету освіти в новій редакції було доповнено твердженням про те, що підвищення освітнього рівня громадян має відбуватись «задля забезпечення сталого розвитку України» (2017). Згідно проекту Стратегії сталого розвитку України до 2030 року такий розвиток передбачає (2017):

- «подолання дисбалансів в економічній, соціальній та екологічній сферах;

- трансформацію економічної діяльності, перехід на засади «зеленої економіки»;

- побудову мирного та безпечного, соціально згуртованого суспільства з належним врятуванням та інклюзивними інституціями;

- забезпечення партнерської взаємодії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, бізнесу, науки, освіти та організацій громадянського суспільства;

- повну зайнятість населення;

- високий рівень науки, освіти та охорони здоров'я;

- підтримання довкілля в належному стані, який забезпечуватиме якісне життя та благополуччя теперішнього і майбутніх поколінь;

- децентралізацію та впровадження регіональної політики, яка передбачає гармонійне поєднання загальнонаціональних і регіональних інтересів;

- збереження національних культурних цінностей і традицій».

По-суті це ті гасла, якими пронизане усе законодавство України та які мають місце не тільки у публічних виступах кожного нового представника влади, а кожної нової стратегічної пропозиції, інноваційного проекту, новаторської програми тощо. Вони копіюються та переносяться у програми реформ із року в рік, починаючи з часів становлення України як незалежної держави. Погоджуючись із тим, що підвищення освіченості громадян є безумовно необхідним для розвитку країни процесом вважаємо, що сталий розвиток держави залежить не тільки від освітнього рівня громадян, а й активних дій посадовців і пересічних громадян у політичному, економічному, правовому сьогоденні, упорядкування того дисбалансу в освітньому середовищі, що перешкоджає в користуванні правами щодо здобуття якісної освіти.

Нова редакція закону також вказує на те, що підвищення освітнього рівня громадян відбувається задля європейського вибору України (2017). Одразу постає питання про те, чи завжди є виправданими ті стратегічні перетворення, що впроваджуються у сфері освіти і чи завжди вони реалізовуються на благо суспільства? Як показала практика, значна кількість інновацій не тільки не прижилась в освітньому середовищі країни, а й здійснює руйнівний вплив на усю систему освіти. Такі перетворення призводять до безпідставного закриття закладів освіти; знецінення самої освіти, перетворення її на формальне навчання; занедбання того багаторічного передового педагогічного досвіду, що вважався найбільш прогресивним та ефективним, таким, завдяки якому відбувалось становлення багатьох видатних та професійно досвідчених особистостей країни.

Редакція закону «Про освіту» 1996 року приймалась у той час, коли в Україні вже існувала достатньо розгалужена мережа закладів освіти приватної форми власності, де навчання відбувалось на платній основі. Тому право на безоплатну освіту в законі визначено щодо державних закладів освіти, про що йдеться у диспозиції статті 3, що має назву «Право громадян України на освіту».

Вже новітня редакція закону «Про освіту» 2017 року безапеляційно вказує не тільки на існуючі права кожної людини у здобутті освітнього рівня, а й на забезпечення права на безоплатну освіту. Така безоплатність, згідно норми закону, розповсюджується на заклади дошкільної, загальної середньої, позашкільної, професійної (професійно- технічної), фахової передвищої, вищої освіти. Норма закону вказує на те, що безоплатність освіти забезпечується за рахунок розвитку мережі освітніх установ усіх форм власності та їх фінансового забезпечення, фінансування з державного та/або місцевого бюджетів. Тоді як реалії вказують на те, що здобуття освіти на території України у закладах будь-якої форми власності та будь- якого рівня акредитації супроводжується батьківськими внесками, оплатою додаткових освітніх послуг, благодійними внесками студентів, витратами на ремонти та придбання технічних засобів навчання, підручників тощо. На рівні закладів дошкільної освіти та закладів загальної середньої освіти питаннями збору коштів завжди займались батьківські комітети. В грудні 2017 року Примірне положення про батьківські комітети (ради) втратило свою чинність, чим викликало чимало обговорень та припущень щодо застосування санкцій у випадку їх створення. Насправді прямі законодавчі заборони щодо створення та функціонування таких органів відсутні, але некомпетентність і небажання багатьох керівників (їх заступників, педагогічних кадрів) нищити та позбавлятись усталених підходів до «безоплатності освіти» призвели до того, що батьківські комітети були перейменовані на ініціативні групи, що продовжують надалі збирати кошти й завуальовано пропагують безкарність порушення статті про безоплатну освіту. Така ж ситуація існує у закладах вищої освіти, оскільки корумпованістю пронизані не тільки заклади освіти, а й усі органи влади кожної гілки. Беззаперечно, мова не йде про усі заклади освіти, оскільки дійсно можна виділити низку освітніх установ, працівники яких характеризуються порядністю та законопослушністю. Мова йде про закоренілу бюрократичну систему, що потребує свого переродження.

Положення про мову освіти в редакції закону 1996 року підсилено нормою Конституції України, але за своєю суттю воно залишилось незмінним. Практика освітянської діяльності показує, що в системі освіти України намітилась чітка тенденція домінування в освіті української мови як державної при збереженні поваги і виконанні конституційних вимог щодо шанування мов національностей, що проживають на території України. Звісно, вказана норма знайшла своє відображення у змісті закону 2017 року. Проте, її було підсилено нормою щодо сприяння вивчення мов міжнародного спілкування, насамперед англійської мови. У змісті підготовки учнів закладів загальної середньої освіти окреслена норма успішно реалізувалась через збільшення кількості годин, відведених на вивчення іноземної мови. Проте засвоєння іноземної мови у більшості випадків залежить не від учителя, що веде урок, а від репетитора, з яким займається учень. Тотальне репетиторство, що має місце в усіх закладах освіти України, спричинено багатьма причинами, як-от: порушення законодавчих норм щодо наповненості класу; низький рівень володіння методикою викладання іноземною мовою; заниження оцінювання з метою переведення учня на індивідуальні заняття тощо. На відміну від закладів загальної середньої освіти у закладах дошкільної освіти вивчення іноземної мови Базовим компонентом не передбачено. Тому вихованці мають можливість засвоєння початкових знань з іноземної мови через додаткові освітні послуги. Цей приклад ще раз підтверджує успішну реалізацію норми закону щодо здобуття «безкоштовної освіти». Тобто виникає наступна ситуація: фінансово забезпечені батьки мають набагато більше можливостей у наданні якісної освіти своїм дітям. Така нерівність прав призводить до негативних наслідків під час засвоєння іноземної мови у закладах вищої освіти, оскільки рівень її засвоєння настільки різний у кожного студента, що викладач змушений починати перші заняття із тем, передбачених основною, а іноді початковою школою. Разом із цим відбувається порушення прав педагогічних працівників, що надають додаткові освітні послуги у закладах дошкільної освіти через те, що керівні особи укладають із педагогами контракти на 9 місяців, що призводить до втрати відпускних коштів, оздоровчих коштів і педагогічного стажу.

Позитивним є те, що закон «Про освіту» нової редакції доповнено видами освіти (формальною, неформальною, інформальною) та формами здобуття освіти (інституційною, індивідуальною, дуальною). Відповідно до тих новацій, що мають місце у практиці функціонування освітніх установ, законом нової редакції було змінено складники системи освіти, а саме їх було трансформовано у спеціалізовану освіту, фахову передвищу освіту, а також доповнено освітою дорослих. Згідно змінених складників системи освіти змінено рівні освіти, до яких законом віднесено (2017): дошкільну освіту; початкову освіту; базову середню освіту; профільну середню освіту; перший (початковий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; другий (базовий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; третій (вищий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; фахову пере- двищу освіту; початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень вищої освіти; другий (магістерський) рівень вищої освіти; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень вищої освіти; науковий рівень вищої освіти.

Згідно редакції закону про освіту 1996 року освітньо-кваліфікаційні рівні «спеціаліст» та «магістр» рівноцінно впливали на подальше працевлаштування та оплату праці випускника, оскільки магістерська підготовка не мала ґрунтовної законодавчої оцінки. Маємо на увазі те, що випускники магістратури, особливо освітньої сфери, отримували дипломи, які не враховувались роботодавцями при прийнятті на роботу або не впливали на подальший професійний розвиток працівника. Тому виокремлення магістерської підготовки у другий (магістерський) рівень вищої освіти у новій редакції закону суттєво вплинуло на підняття його статусу та престижності. Позитивною вважаємо тенденцію, що характеризується прийняттям низки підзаконних актів, що підсилюють значення навчання на рівні магістратури. Наприклад, Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників, в якому зазначено кваліфікаційні вимоги до осіб, що обіймають певні посади та передбачають наявність магістерської підготовки залежно від займаної посади з галузей знань «Управління та адміністрування», «Публічне управління та адміністрування», «Право», «Економіка» тощо (2002); постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у закладах вищої освіти (наукових установах)», де вказано про те, що «до аспірантури (ад'юнктури) на конкурсній основі приймаються особи, які здобули вищу освіту ступеня магістра» (2016). Такі законодавчі правки та зміни вплинули на розуміння необхідності та усвідомлення потреби у здобутті другого (магістерського) рівня вищої освіти.

Останнім часом освіта дорослих декларується багатьма законодавчими актами як нововведення. Більшість науковців освіту дорослих співвідносять із освітою впродовж життя, що є позитивною тенденцією. З метою впровадження ідеї освіти дорослих на громадське обговорення було подано проект Закону України «Про освіту дорослих», «який має на меті створити умови для розвитку освіти дорослих на засадах комплексного розуміння її суспільної цінності та значущості, визначити пріоритетні напрями освіти дорослих, які б, зокрема, забезпечили формування у дорослих осіб ключових компетентностей, рекомендованих Європейським Союзом для освіти впродовж життя, упорядкувати систему освіти дорослих, визначити засади співробітництва між державою, органами місцевого самоврядування та провайдерами освіти дорослих та закласти правові основи діяльності нових інституцій у сфері освіти дорослих» (2020). Погоджуючись із ідеєю необхідності піклування про формування компетентностей у дорослих через надання освітніх послуг зауважимо, що вона зможе у повній мірі бути реалізованою в тій державі, де існує фінансова стабільність, високий рівень пенсійного забезпечення, де влада піклується про своїх громадян. Державна освітня політика має спрямовуватись на підтримку ідей проекту закону, оскільки його реалізація спрятиме не тільки формуванню відповідних компетентностей у здобувачів освіти дорослих, а й більш якісній реалізації принципу пріоритету прав і свобод людини.

Відповідно до тенденцій розвитку освітніх систем країн європейського простору, першим елементом структури системи освіти України законодавчо визначено дошкільну освіту. На виконання положень про неї Верховною радою України у 2001 році було прийнято Закон України «Про дошкільну освіту», в якому зазначено, що ця освіта є «обов'язковою первинною складовою частиною безперервної освіти в Україні» (2001). Окреслена обов'язковість мала і має місце тільки у законодавчому структуруванні системи освіти, де первинною ланкою виступає дошкільна освіта. На практиці батьки самостійно приймають рішення про відвідування чи невідвідування своєю дитиною закладу дошкільної освіти. Ця ж норма прописана законом нової редакції: «батьки самостійно обирають способи та форми, якими забезпечують реалізацію права дітей на дошкільну освіту» (2017). На нашу думку законодавча неврегульованість обов'язковості дошкільної освіти, хоча б у старших групах, призводить до розмитості вимог у наступності дошкільної та початкової освіти. Як сказано у законі, «відповідальність за здобуття дітьми дошкільної освіти несуть батьки». Цю відповідальність батьки (особи, що їх замінюють) трактують по-різному, у більшості випадків ігноруючи окреслено норму закону, оскільки відповідальність законодавчо встановлена, а наслідки невиконання норми закону відсутні. Якщо дошкільна підготовка на законодавчому рівні визнана освітою, а не вихованням, як це було встановлено законом редакції 1991 року, тоді батьки, як передбачено нормою нового закону, в обов'язковому порядку мають її реалізувати. Для того, щоб ця обов'язковість виконувалась, доцільно розробити дипломи про закінчення закладу дошкільної освіти, навчання у центрі розвитку дитини тощо. Можливий і другий варіант: якщо дошкільна освіта не є обов'язковою, тоді необхідно встановити санкції для тих закладів загальної середньої освіти, що вимагають від дітей (їх батьків) сформованості компетентностей, визначених Базовим компонентом дошкільної освіти та базових компетентностей задля кращої адаптації та засвоєння змісту початкової ланки освіти.

У редакції закону 1996 та 2017 років «Загальна середня освіта» та «Повна загальна середня освіта» трактується абсолютно в іншому ракурсі, а ніж в старій. В законі 1991 року необдумано і безпідставно було зафіксовано необов'язковість загальної середньої освіти в державі, що було підтверджено й Положенням про середній загальноосвітній навчально-виховний заклад від 19 серпня 1993 року № 660 (1993). Дії хибної парадигми старої редакції закону та згаданого вище Положення протягом 1991-1996 років призвели до досить негативних наслідків у справі реалізації середньої освіти в Україні. Тому у новіших редакціях закону утверджено парадигму обов'язковості середньої освіти (повної загальної середньої освіти), що узгоджується в контексті з освітянськими документами аналогічного змісту передових країн світу.

Вважаємо позитивними ті доповнення до трактування повної загальної середньої освіти, що існують у законі нової редакції, оскільки нормою закону виокремлено ключові компетентності, необхідні кожній сучасній людині для успішної життєдіяльності. Тобто законодавці наголошують на необхідності формування компетентностей в учнів, які в подальшому не тільки покращать їх соціалізацію у дорослому житті, а й допоможуть вирішувати питання (проблеми) соціального значення (Дарманська, 2006).

Рівні освіти було змінено на «початкову освіту», «базову середню освіту», «профільну освіту» із окресленням спрямувань останнього. Позитивним також вважаємо те, що законом нової редакції в межах реалізації норми про територіальну доступність повної загальної середньої освіти передбачено право на створення опорних закладів освіти та філій закладу освіти.

В усіх редакціях закону зафіксовано норму про те, що «початкова школа може забезпечувати здобуття початкової освіти дітьми (незалежно від їх кількості) одного або різного віку, які можуть бути об'єднані в один або в різні класи (групи)» (2017).

Окреслена норма є сприятливою для збереження мережі закладів освіти у малих селах. Слід мати на увазі й той факт, що школа в сільській місцевості відіграє не тільки освітньо-виховну функцію, а й селоформуючу. Зникнення з карти України одного за другим малих сіл призведе до негативних наслідків у сільськогосподарському, економічному тощо розвитку країни. Разом із цим, на превеликий жаль, в Законі України «Про повну загальну середню освіту» записано, що «кількість учнів у класі (наповнюваність класу) державного, комунального закладу освіти не може становити менше 5 учнів та більше: 24 учнів, які здобувають початкову освіту; 30 учнів, які здобувають базову чи профільну середню освіту (2020). Досить спірним є питання про фінансово- економічну доцільність організації у необхідних випадках індивідуального навчання та підвезення учнів до школи в інший населений пункт на противагу організованому навчанню в класі чи хоча б класі-комплекті. Неузгодження двох законодавчих актів вказує на існування прогалин у праві, що потребує свого доопрацювання.

Нововведенням закону нової редакції є положення про освіту осіб з особливими освітніми потребами та інклюзивне навчання. Досить приємно, що держава почала піклуватись про дітей з особливими освітніми потребами на усіх рівнях освіти, хоча впровадження інклюзивної системи потребує ґрунтовного доопрацювання, оскільки породжує низку негативних наслідків у реалізації в такому вигляді, якому вона існує.

Надзвичайно підсилили зміст закону нової редакції положення та норми, що стосуються стандартів освіти, освітніх програм, кваліфікації, Національної рамки кваліфікацій, Національної системи кваліфікацій, Національного агентства кваліфікацій, професійних стандартів, системи забезпечення якості освіти, академічної доброчесності, ліцензування освітньої діяльності, акредитації освітньої програми, інституційного аудиту, інституційної акредитації, зовнішнього незалежного оцінювання, моніторингу якості освіти, громадської акредитації закладу освіти, атестації та сертифікації педагогічних працівників тощо. Новою редакцією закону значно розширено права та обов'язки учасників освітнього процесу, проте їх категорії було узагальнено:

- здобувачі освіти (діти дошкільного віку, вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти);

- педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники (керівні, педагогічні, наукові, науково-педагогічні працівники, спеціалісти);

- батьки здобувачів освіти (батьки або особи, які їх замінюють, батьки- вихователі дитячих будинків сімейного типу);

- фізичні особи, які провадять освітню діяльність;

- інші особи, передбачені спеціальними законами та залучені до освітнього процесу (представники підприємств, установ, кооперативних, громадських організацій, які беруть участь у навчально-виховній роботі).

Ми не можемо вважати це недоліком, оскільки законодавці вказаною правкою зауважили на важливості здобуття освіти на усіх її рівнях та рівності учасників освітнього процесу.

Законодавчу престижність та цінність педагогічної діяльності було підкреслено введенням окремого розділу у зміст закону нової редакції, що стосується освіти, професійного розвитку та оплати праці педагогічних і науково-педагогічних працівників. Також важливими вважаємо норми закону, що визначають оновлені вимоги до управління та контролю в сфері освіти.

Висновки

Здійснений нами критичний аналіз змісту основного закону сфери освіти дав можливість визначити ті позитивні новації, що активно впроваджуються у практику функціонування освітніх установ України й сприяють розвитку освітнього середовища закладів освіти усіх рівнів та негативні тенденції, що потребують ґрунтовного доопрацювання. Вважаємо позитивною освітню політику нашої країни, яка впроваджуючи інновації, прагне до законодавчої досконалості реалізації системи освіти України.

Література

1. Базілюк, В. Г., Бойченко, Т. Є. & Забродська Л. М. (2014). Аналіз освітньої політики: теорія і практика управління на місцевому рівні. Київ: ДВНЗ «Ун-т менеджменту освіти» НАПН України. (Ba- ziliuk, V.H., Boichenko, T.Ie., Zabrodska, L.M. (2014). Analiz osvitnoi polityky: teoriia i praktyka up- ravlinnia na mistsevomu rivni. Kyiv: Vyd-vo DVNZ «Un-t menedzhmentu osvity» NAPN Ukrainy).

2. Бахрушин, В. (2018). Системний підхід до прийняття законодавчих рішень з управління освітою за невизначеності умов і вимог. Освітня аналітика України, 1 (2), 23-34. (Bakhrushyn, V. (2018). Systemnyi pidkhid do pryiniattia zakonodavchykh rishen z upravlinnia osvitoiu za nevyznachenosti umov i vymoh. Osvitnia analityka Ukrainy, 1 (2), 23-34).

3. Дарманська, І. М. (2019). Теоретико-технологічні основи формування управлінської компетентності керівника закладу загальної середньої освіти в процесі професійної підготовки. Хмельницький: ХГПА. (Darmanska, I.M. (2019). Teoretyko-tekhnolohichni osnovy formuvannia up- ravlinskoi kompetentnosti kerivnyka zakladu zahalnoi serednoi osvity v protsesi profesiinoi pidhotovky. Khmelnytskyi: KhHPA).

4. Дарманська, І. М. (2006). Об'єктивні зміни у змісті базового закону про освіту. Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету, 1, 151-154. (Darmanska, I.M. (2006). Obiektyvni zminy u zmisti bazovoho zakonu pro osvitu. Naukovi zapysky Ternopilskoho natsionalnoho pedahohichnoho universytetu, 1, 151-154).

5. Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 78. Охорона здоров'я. URL: https://ips.ligazakon.net/document/MOZ5907 (Dovidnyk kvalifikatsiinykh kharakterystyk profesii pratsivnykiv. https://ips.ligazakon.net/document/MOZ5907).

6. Закон України: Про дошкільну освіту № 2628-Ш. (2001). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2628-14#Text (Zakon Ukrainy: Pro doshkilnu osvitu № 2628-ІІІ. (2001). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2628-14#Text).

7. Закон України: Про освіту № 1060-ХІІ. (1991). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1060- 12#Text (Zakon Ukrainy: Pro osvitu № 1060-ХІІ. (1991). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1060-12#Text).

8. Закон України: Про освіту № 2145 - VIII. (2017). URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2145-19 (Zakon Ukrainy: Pro osvitu № 2145 - VOL (2017). URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2145- 19).

9. Закон України: Про повну загальну середню освіту № 463-ІХ. (2020). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/463-20#Text (Zakon Ukrainy: Pro povnu zahalnu seredniu osvitu № 463-ІХ. (2020). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/463-20#Text).

10. Киричук, А. С., Кацара, Н. В. (2015). Аналіз загальних положень Закону України «Про вищу освіту». Право, 27, 289-293. (Kyrychuk, A.S., Katsara, N.V. (2015). Analiz zahalnykh polozhen Zakonu Ukrainy «Pro vyshchu osvitu». Pravo, 27, 289-293).

11. Корж-Усенко, Л., Рибалко, П. (2021). Нормативно-правові засади розвитку вищої освіти в Україні в умовах Євроінтеграції. Фізико-математична освіта, 29 (3), 74-80. (Korzh-Usenko, L., Rybalko, P. (2021). Normatyvno-pravovi zasady rozvytku vyshchoi osvity v Ukraini v umovakh Yevrointehratsii. Fizyko-matematychna osvita, 29 (3), 74-80).

12. Кухарський, В., Осередчук, О. & Мазуркевич, М. (2018). Система забезпечення якості освіти в Україні: розвиток на засадах європейських стандартів та рекомендацій. Львів: ЛНУ імені Івана Франка. (Kukharskyi, V., Oseredchuk, O., Mazurkevych, M. (2018). Systema zabezpechennia yakosti osvity v Ukraini: rozvytok na zasadakh yevropeiskykh standartiv ta rekomendatsii. Lviv: LNU imeni Ivana Franka).

13. Лопушняк, Г. С., Рибчанська, Х. В. (2018). Вища освіта України: державне регулювання та перспективи розвитку. Львів: «Ліга Прес». (Lopushniak, H.S., Rybchanska, Kh.V. (2018). Vyshcha osvita Ukrainy: derzhavne rehuliuvannia ta perspektyvy rozvytku. Lviv: «Liha Pres»).

14. Лук'янова, Л. (2020). Освіта дорослих в Україні: передумови становлення, перспективи розвитку. Вісник Кафедри ЮНЕСКО «Неперервна професійна освіта ХХІ століття», 1, 17-21. https://doi.org/10.35387/ucj.1(1).2020.17-21. (Lukianova, L. (2020). Osvita doroslykh v Ukraini: peredumovy stanovlennia, perspektyvy rozvytku. Visnyk Kafedry YuNESKO «Neperervna profesiina osvita XXI stolittia», 1, 17-21. https://doi.org/10.35387/ucj.1(1).2020.17-21).

15. Положення про середній загальноосвітній навчально-виховний заклад № 660. (1993). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/660-93-%D0%BF#Text (Polozhennia pro serednii zahal- noosvitnii navchalno-vykhovnyi zaklad № 660. (1993). https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/660- 93-%D0%BF#Text).

16. Постанова Кабінету Міністрів України: Порядок підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у закладах вищої освіти (наукових установах) № 261. (2016). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/261-2016-%D0%BF#Text (Postanova Kabinetu Minis- triv Ukrayiny: Poriadok pidhotovky zdobuvachiv vyshchoi osvity stupenia doktora filosofii ta doktora nauk u zakladakh vyshchoi osvity (naukovykh ustanovakh) № 261. (2016). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/261-2016-%D0%BF#Text).

17. Проект Закону України «Про освіту дорослих». URL: https://mon.gov.ua/ua/news/mon-proponuye- dlya-gromadskogo-obgovorennya-proyekt-zakonu-ukrayini-pro-osvitu-doroslih (Proekt Zakonu Ukrainy «Pro osvitu doroslykh». URL: https://mon.gov.ua/ua/news/mon-proponuye-dlya-gromadskogo-obgovorennya-proyekt-zakonu-ukrayini-pro-osvitu-doroslih).

18. Стратегія сталого розвитку України до 2030 року: проект 2018. URL: https://ips.ligazakon.net/document/JH6YF00A?an=332 (Stratehiia staloho rozvytku Ukrainy do 2030 roku: proekt 2018. URL: https://ips.ligazakon.net/document/JH6YF00A?an=332).

19. Філіппова, В. Д. (2014). Освітнє право як галузь законодавства України. Правові новели, 2, 91-96. (Filippova, V.D. (2014). Osvitnie pravo yak haluz zakonodavstva Ukrainy. Pravovi novely, 2, 91-96).

20. Хомишин, І. Механізм реалізації державної політики в сфері вищої освіти. URL: https://science.lpnu.ua/sites/default/files/journal-paper/2017/aug/5638/vnulpurn201685518.pdf (Khomyshyn, I. Mekhanizm realizatsii derzhavnoi polityky v sferi vyshchoi osvity. URL: https://science.lpnu.ua/sites/default/files/journal- paper/2017/aug/5638/vnulpurn201685518.pdf).

21. Чирва, Г. М. (2019). Нормативно-правове регулювання діяльності закладів вищої освіти в Україні. Державне управління, 2 (66), 133-139. (Chyrva, H.M. (2019). Normatyvno-pravove rehuliuvannia diialnosti zakladiv vyshchoi osvity v Ukraini. Derzhavne upravlinnia, 2 (66), 133-139).

22. Шульга, Н. Д. (2018). Принципи державної освітньої політики як інструменту соціально- економічного розвитку України. Інвестиції: практика та досвід, 18, 77-81. (Shulha, N.D. (2018). Pryntsypy derzhavnoi osvitnoi polityky yak instrumentu sotsialno-ekonomichnoho rozvytku Ukrainy. Investytsii: praktyka ta dosvid, 18, 77-81).