Проблемні питання застосування адміністративних стягнень за порушення правил дорожнього руху

Метою статті є дослідження змісту та особливостей адміністративних стягнень за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, виокремлення проблемних питань у цій сфері та формулювання пропозицій щодо їх вирішення.

Наукову новизну становлять розроблені на основі аналізу вітчизняного і зарубіжного досвіду пропозиції щодо вдосконалення адміністративно-деліктного законодавства через призму адміністративних стягнень за порушення правил дорожнього руху.

Методологію дослідження складають загальнонаукові, філософські та спеціально-правові методи.

Висновки. Враховуючи, що фактичним призначенням стягнення є покарання за адміністративний проступок, ознакою адміністративного проступку є караність, а також те, що мовне значення терміну «покарання» підходить до всіх видів стягнень, та з метою дерадянізації адміністративно-деліктного законодавства доцільно замінити термін «адміністративне стягнення» на термін «адміністративне покарання», як захід примусу, який закріплений санкцією порушеної правової норми чи норми, яка забезпечує її захист та застосовується органами адміністративної юрисдикції до особи, що вчинила адміністративний проступок. Також у новому Кодексі про адміністративні проступки доцільно законодавчо закріпити ознаки розмежування основних і додаткових стягнень та виключити можливість подвійної природи застосування останніх.

Сутність та практика застосування штрафу свідчить про те, що на перспективу доцільно закріпити поняття «адміністративний штраф» та змінити існуючий механізм його обчислення. Необхідно також привести у відповідність з назвою сутність такого стягнення, як позбавлення права керування транспортним засобом. Небезпечність діяння, передбаченого ст. 130 КУпАП, вагомість закріплених стягнень і особливості порядку їх накладення доводять необхідність повернення до питання про віднесення частини адміністративних проступків до кримінальних проступків.

Ключові слова: адміністративні стягнення, адміністративне покарання, штраф, позбавлення права керування транспортним засобом, кримінальний проступок.

Kogut Olga V.,

Постановка проблеми. Однією з найбільш характерних частин сучасної цивілізації є дорожній рух, а експлуатація транспорту не даремно віднесена до джерел підвищеної небезпеки. За питомими показниками аварійності та наслідками дорожньо-транспортних пригод (далі ДТП) Україна є одним із лідерів серед європейських держав. Так, у середньому в державах-членах Європейського Союзу на 100 тис. жителів припадає 5% загиблих у ДТП, тоді як в Україні такий показник становить 8,22% (за даними 2019 р.). У 2019 р. в Україні зареєстровано 160 675 ДТП, із них 26052 із загиблими та/або травмованими особами [1]. А за 10 місяців 2021 р. в Україні сталось 154 480 ДТП, в яких загинуло 2 592 особи та ще 16тис.осіб отримали травми різного ступеню. Щодоби на вулицях та автошляхах країни відбувається майже 420 ДТП [2].

На 25 % зросла кількість загиблих на тлі повномасштабного вторгнення Росії, що пов'язано зі знищенням частини дорожніх знаків, а також з тим, що за неповні чотири місяці бойових дій в Україні зазнали руйнувань майже 24тис. км доріг [3]. Не забуваємо про рух України до європейської спільноти, а надметою країн ЄС є зменшення на 50 % смертності й тяжких травмувань під час ДТП до 2030 р. і зведення таких наслідків до нуля до 2050 р. [4].

Серед засобів, які застосовує держава для боротьби з порушеннями правил дорожнього руху (далі Правила), найважливіше місце посідає адміністративна відповідальність. За даними лише судової статистики, у структурі справ про адміністративні правопорушення, що надходять на розгляд місцевих загальних судів, такі справи традиційно лідирують 39,7 % (2020 р.), 37,9 % (2021 р.) [5, с.50]. Тому особливої актуальності набувають питання сутності та ефективності адміністративних стягнень у даній сфері.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Загальним проблемам адміністративних стягнень через призму адміністративної відповідальності присвячено дослідження таких українських вчених-адміністративістів, як: В. Авер'янов, С. Гончарук, І. Голосніченко, Є. Додін, Л. Коваль, В. Колпаков, І. Куян, Т. Коломоєць, А. Комзюк, Д. Лук'янець, О. Рєзнік, Н.Хорощак та ін. Питання адміністративної відповідальності за порушення Правил висвітлювали, зокрема, В. Бабич, В. Касинюк, Ю. Коллер, А. Собакарь. Але слід зазначити, що існуючі дослідження проводилися в межах приписів чинного Кодексу України про адміністративні правопорушення [6] (далі КУпАП), який на сьогодні не відповідає належною мірою вимогам реформування українського адміністративного права. На часі підготовка нового Кодексу України про адміністративні проступки (далі нового Кодексу), як цього і вимагає п.4 ч.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про дерадянізацію законодавства України» [7]. Враховуючи вищезазначене, актуальності набувають теоретичні і практичні питання сутності адміністративних стягнень та їх видів, особливо в контексті адміністративної відповідальності у сфері дорожнього руху, яка є найбільш проблемною, постійно перебуває у полі зору законодавця, часто зазнає непродуманих змін.

Метою статті є дослідження змісту та особливостей адміністративних стягнень за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, виокремлення проблемних питань у цій сфері та формулювання пропозицій щодо їх вирішення.

Виклад основного матеріалу. Чинний КУпАП містить окрему главу, присвячену адміністративним стягненням, але чіткого законодавчого тлумачення цьому поняттю не дає. Так, ст. 23 при визначенні поняття «адміністративні стягнення» обмежується лише словами «міра відповідальності», все інше стосується мети застосування цієї міри [6]. Вважаємо, що при підготовці нового Кодексу необхідно розкрити зміст цього поняття через призму заходів адміністративного примусу. Більш того, доцільно взагалі замінити термін «адміністративне стягнення» на термін «адміністративне покарання». По-перше, чинне визначення не допускає, що стягнення включає в собі елемент покарання, мова йде лише про виховну та запобіжну мету. Але, як правильно зазначає В. Колпаков, «первісним і фактичним призначенням стягнення є покарання за вчинок (адміністративний проступок). «Виховання» і «запобігання» є додатковими функціями стягнення. Їх реалізація у контексті відповідальності за проступок за межами кари взагалі неможлива» [8, с. 326]. По-друге, традиційно серед ознак адміністративного правопорушення виділяють таку ознаку, як «караність» [9, с. 30; 10, с. 43]. Значення покарання обумовлюється його невідворотністю, а положення «адміністративне стягнення є мірою відповідальності» (ст. 23) та «за вчинення адміністративного правопорушення можуть застосовуватись такі адміністративні стягнення» (ст. 24) свідчать про те, що законодавець пов'язує встановлення конкретної міри покарання за проступок з адміністративним стягненням за вчинене діяння. По-третє, з точки зору мовного значення, термін «покарання» підходить до всіх запропонованих у ст. 24 видів, в той час як термін «стягнення» (від дієслова стягати, яке означає, зокрема, примушувати сплатити що-небуть [11]) є не зовсім вдалим щодо більшості стягнень. По-четверте, таку заміну можна вважати дерадянізацією законодавства, адже чинний КУпАП було сформовано ще на базі Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про адміністративні правопорушення від 23жовтня 1980 р., в якому і вживався термін «административные взыскания». Тому пропонуємо у новому Кодексі ввести термін адміністративне покарання, як захід примусу, який закріплений санкцією порушеної правової норми чи норми, яка забезпечує її захист, та застосовується органами адміністративної юрисдикції до особи, що вчинила адміністративний проступок.

Заслуговує уваги і питання поділу адміністративних стягнень на основні і додаткові. Такий поділ закріплено у ст. 25 КУпАП, яка встановлює, що три стягнення (оплатне вилучення, конфіскація предметів та позбавлення права керування транспортними засобами) можуть застосовуватися як основні, так і додаткові; позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю тільки як додаткове; інші тільки як основні. Отже, нормативно закріплено поділ стягнень, але залишається відкритим питання про критерій такого поділу.

Логічно, що назва «додаткове» вказує на органічний зв'язок з головним елементом покарання, яким є основне стягнення. Це випливає і з ч.2 ст. 25, яка закріплює положення про те, що «За одне адміністративне правопорушення може бути накладено основне або основне і додаткове стягнення» [6]. Н.Хорощак пропонує відмежовувати основні та додаткові стягнення за метою їх застосування та передбачуваними наслідками [12,с.110]. Адже, якщо застосування законодавчо закріплених основних адміністративних стягнень на перший план висуває покарання правопорушника, то застосування одночасно з ними додаткових стягнень передбачає, поряд з покаранням правопорушника, ще й усунення умов для подальшого вчинення правопорушень. Додаткові стягнення можуть бути передбачені конкретною статтею як обов'язкові до застосування (ст. 122-5), так і як альтернативні (ч. 2 ст. 123).

На увагу заслуговує питання щодо правомірності додаткових стягнень в світлі положення ст. 61 Конституції України, відповідно до якого ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне і те ж правопорушення. Так, Н.Хорощак вважає, що незалежно від того, чи застосовується основне стягнення, чи основне та додаткове, чи окремо додаткове стягнення, для правопорушника настає адміністративна відповідальність [12, с. 109]. Додаткові стягнення не мають суттєвої відмінності від інших стягнень, не втрачають свої каральні властивості і не мають на меті застосування лише превентивних заходів. Це підтверджується й тим, що законодавець закріпив положення, відповідно до якого всі додаткові стягнення (за виключенням позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю) можуть виступати і як основні.

Отже, при підготовці нового Кодексу слід законодавчо закріпити ознаки розмежування основних та додаткових стягнень. Це дасть можливість дотримуватися принципу доцільності при їх застосуванні та відповідності провини і покарання. Також пропонуємо виключити можливість подвійної природи застосування додаткових стягнень.

Тепер проаналізуємо нормативне закріплення адміністративних стягнень за порушення Правил. Цим правопорушенням присвячено статті121-124, 125-127, 128-1, 130133-2 КУпАП, які передбачають застосування таких стягнень: попередження, штраф, оплатне вилучення транспортного засобу, конфіскація предмета (щодо спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв), позбавлення права керування транспортними засобами, громадські роботи та адміністративний арешт. Лише одна стаття передбачає таке стягнення як попередження (ст. 125), всі решта містять штраф.

Часто штраф визначається як єдине стягнення (ч.1-3, 5, 6, 8, 10, 11 ст. 121; ст. 121-1; ст. 121-2; ч.1-4, 6, 7 ст. 122; ч.2 ст. 122-2; ч. 1 ст. 123; ч. 1, 2, 4 ст. 126; ч. 1 ст. 127; ст. 128-1; ст. 132-1; ст. 132-2; ст. 133-1; ст. 133-2). Інколи штраф є альтернативою попередженню (ч. 5 ст. 133), або поряд із штрафом передбачаються інші альтернативні стягнення, якими можуть бути: позбавлення права керування транспортними засобами (ч.5 ст. 122; ч.1 ст. 122-2; ст. 124), громадські роботи (ч. 7 ст. 121; ч. 4 ст. 127) або оплатне вилучення транспортного засобу (ч. 2 ст. 123). Адміністративне стягнення у ст. 124 дає цілих три альтернативи: штраф / позбавлення права керування транспортними засобами / адміністративний арешт. Інколи до основного стягнення у виді штрафу може бути додано додаткове стягнення: конфіскація спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв (ст. 122-5); позбавлення права керування транспортними засобами (ч. 1 ст. 130). А ч.4 ст. 130 до альтернативних штрафу / адміністративного арешту передбачає додаткове стягнення позбавлення права керування транспортними засобами.

Таке основне стягнення як позбавлення права керування транспортними засобами зустрічається з альтернативним адміністративним арештом (ч.4 ст. 121) або може застосовуватися з додатковим оплатним вилученням (ч. 3 ст. 123).

Особливої уваги заслуговують окремі положення статей 126 та 130 КУпАП:

- ч. 5 ст. 126 передбачає накладення штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого;

- ч. 2 ст. 130 накладення штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого, або адміністративний арешт з позбавленням права керування транспортними засобами та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого;

- ч. 3 ст. 130 накладення штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами та з конфіскацією транспортного засобу, або адміністративний арешт з позбавленням права керування транспортними засобами та з конфіскацією транспортного засобу [6].

Як бачимо, передбачена можливість накладення по три (!) стягнення. Вище ми вже зазначали про проблемність поділу адміністративних стягнень на основні і додаткові та про необхідність законодавчого закріплення їх розмежування. Але, навіть виходячи із загального правила чинної редакції ч. 2 ст. 25 «За одне адміністративне правопорушення може бути накладено основне або основне і додаткове стягнення», бачимо, що редакції ст. 126 та ст. 130 ігнорують це загальне правило і закріплюють можливість застосування за одне правопорушення основного та двох додаткових стягнень. Вважаємо, що така ситуація порушує «загальну філософію» КУпАП. Також, на нашу думку, доцільно відходити від практики широкої альтернативності стягнень, хоча, з одного боку, таке розмаїття дозволяє більш індивідуально вирішувати питання про застосування відповідного стягнення в конкретному випадку, та з іншого боку при їх накладенні можуть виникнути корупційні ризики.

Коротко проаналізуємо судову практику розгляду справ по порушення Правил. Так, упродовж 2021р. на розгляді місцевих загальних судів перебувало 364тис. таких справ, що становило 37,9 % від загальної кількості справ про адміністративні правопорушення, які знаходились на розгляді місцевих загальних судів. Із винесенням постанови було розглянуто 301тис. справ і застосовано різні види стягнень до 237тис. правопорушників [5, с.50]. Було оштрафовано 231тис. осіб (97,8% від кількості всіх осіб, на яких накладено адміністративне стягнення за порушення ПДР). Позбавлення права керування транспортними засобами було застосовано до 80тис. осіб (33,9 %). Адміністративний арешт призначено 958 особам (0,4%), громадські роботи 96 особам (0,04 %), оплатне вилучення транспортного засобу у його власника застосовано до 247 осіб (0,1 %), а попередження винесено 46 особам (0,02%) [5, с. 50-51].

Отже, найпоширенішим видом серед всіх адміністративних стягнень за порушення Правил був штраф, а третину правопорушників позбавили права керування транспортними засобами. Частота застосування всіх інших стягнень становить менше 1 %. Зазначимо, що різні види покарань на водіїв-порушників передбачені і в зарубіжних країнах, але вони, як правило, за суворістю та змістом спрямовані на подальше підвищення дисципліни та безпеки дорожнього руху. Штрафи за порушення Правил у більшості країн різні, але всюди їх об'єднує єдиний принцип покарання: «сплативши за те чи інше порушення штраф, у водія зникає бажання повторювати це порушення» [13, с. 71]. Наприклад, у Німеччині фізична особа у разі вчинення проступку у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху сплачує штраф від 5 до 1000 євро, а юридична особа не більше 500 тис. євро (у разі необережного порушення) або 1 млн. євро (у разі навмисного порушення) [14, с. 27-28]. А в Швейцарії, яка має неофіційний статус краю найбезпечніших доріг у Європі[15], за непристебнутий пасок безпеки загрожує 40 євро, а за проїзд на заборонний сигнал світлофора 175 євро [13, с. 76].

Взагалі, законодавство європейських держав свідчить про наявність права адміністративних деліктів, що довгий час слугувало ознакою, яка відрізняла адміністративне право континентального типу від адміністративного права англо-американської правової системи [14, с. 226]. У той час, як держави з першим типом адміністративного права надавали своїм адміністративним органам повноваження щодо застосування санкцій, у країнах англо-американської правової системи існувала традиція щодо можливості лише в судовому порядку обмежити права осіб. Тому справа про стягнення мінімального штрафу за порушення Правил у Сполучених Штатах чи Англії розглядається лише судом. Це і пояснює відповіді вчених Великої Британії та Ірландії на запити Комісії ЄС про те, що їхні правові системи не знають адміністративного кримінального права (administrative criminal law) [16]. В Україні ж правом накладати адміністративні стягнення за порушення Правил наділені не лише суди, але в позасудовому порядку може бути застосовано лише попередження та штраф.

Вважаємо за доцільне зупинитись на особливостях накладення найпоширеніших стягнень штраф та позбавлення права керування транспортними засобами.

Штраф це єдине стягнення, якому законодавець дав визначення грошове стягнення, що накладається на громадян, посадових та юридичних осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірі, встановлених КУпАП та іншими законами України (ст. 27). За одиницю обчислення штрафу в Україні з 1997 р. прийнято неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Мінімальний розмір штрафу за порушення Правил становить 2 неоподатковуваних мінімуму доходів громадян (ч. 3 ст. 133-1), а максимальний 3 тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч.2 ст. 130; ч.2, 3 ст. 132-1; ст. 132-2). Зазначимо також, що розмір штрафу в ч.2 ст. 132-1 залежить від відсотка перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм.

Враховуючи той факт, що крім адміністративно-деліктного законодавства штраф передбачений також цивільним та кримінальним законодавством, вважаємо, що доцільно було б визначити це стягнення у новому Кодексі як саме адміністративний штраф. А зважаючи на те, що податкове законодавство поняття «неоподатковуваний мінімум доходів громадян» взагалі не вживає в контексті оподаткування, вважаємо що на перспективу слід відмовитися від «прив'язування» розміру штрафу до неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На увагу і обговорення заслуговує пропозиція реструктуризації механізму обчислення розміру штрафу шляхом впровадження середнього доходу винного в якості базового стандарту розміру штрафних санкцій, що дозволить забезпечити однаковий рівень репресивності штрафних санкцій для осіб, що мають різний рівень доходів [17, с. 74]. Але такий механізм у сучасних умовах досить складно реалізувати, тож пропонуємо обчислювати розмір штрафу кратно мінімальному розміру заробітної плати. Враховуючи, що і цей критерій може змінюватися, слід закріпити вказівку на те, що береться розмір цих величин, який встановлений на момент закінчення чи припинення адміністративного правопорушення.

Щодо позбавлення права керування транспортними засобами, то це стягнення є досить дієвим, і за загальним положенням ч.2 ст. 30 КУпАП застосовується за ті правопорушення, які визнаються грубими або повторними (на строк до трьох років) і за систематичне порушення порядку користування цим правом на строк до десяти років. Мінімальний строк позбавлення права керування транспортним засобом становить від 3 до 6 місяців (ч. 4 ст. 121; ч. 1 ст. 122-2), максимальний 10років (ч.3 ст. 130). Причому, як зазначалося вище, таке позбавлення безальтернативно застосовується із накладенням штрафу та з конфіскацією транспортного засобу. Це можна пояснити лише великою суспільною небезпекою (а не шкідливістю) діяння, закріпленого в ст. 130. Зазначимо, що ця стаття зазнала кардинальних змін 22 листопада 2018 р. (Закон України №2617-VIII, за яким з 1 січня 2020 року залишалась адміністративна відповідальність лише за керування річковими, морськими або маломірними суднами судноводіями в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, а керування транспортними засобами в такому стані мало стати кримінальним проступком) та 17 лютого 2021 р. (Закон України №1231-IX, який повернув адміністративну відповідальність назад, правда посиливши адміністративні стягнення). На нашу думку, такі «кульбіти» законодавця пояснюються не до кінця продуманою політикою щодо запровадження інституту кримінальних проступків, адже у підсумку жодне адміністративне правопорушення не набуло такого статусу. Необхідно було спочатку розробити Концепцію запровадження інституту кримінального проступку в систему українського законодавства, а вже потім переходити до практичного впровадження цього інституту.

Вважаємо, що водій у стані алкогольного сп'яніння заслуговує на особливу відповідальність. І це повинна бути відповідальність за кримінальний проступок. Залишення за такі дії адміністративної відповідальності примушує законодавця передбачати подовжений строк накладення адміністративного стягнення (ч. 6 ст. 38), заборону звільнення від адміністративної відповідальності при малозначності правопорушення (примітка до ст. 22) і передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації або трудового колективу (ч. 1 ст. 21). Щодо останнього, то, на нашу думку, у новому Кодексі слід виключити подібну статтю як таку, що є атавізмом радянщини.

Аналізуючи застосування позбавлення права керування транспортними засобами, деякі науковці, спираючись на зарубіжний досвід, зауважують про доцільність скорочення строку позбавлення права керування транспортним засобом, адже довготривале «стримування» від керування транспортним засобом негативно позначається на кваліфікації водія, призводить до втрати навичок практичного водіння. Зарубіжна практика допускає застосування позбавлення водійських прав на строк від одного тижня до 30 днів, а при повторному вчиненні проступку від двох тижнів до трьох місяців [13, с. 153-154]. Цілком слушною вважаємо думку про те, що зміст і порядок виконання адміністративного стягнення у вигляді позбавлення спеціального права, наданого громадянинові, не відповідає його назві [19, с. 132], адже позбавлення будь-якого суб'єктивного права, отримання якого підтверджується відповідним документом, має відбуватися через скасування цього документа. А ч.2 ст. 321 КУпАП встановлює, що після закінчення призначеного строку позбавлення спеціального права особі повертаються вилучені в неї документи, тобто відбувається лише тимчасове обмеження можливості реалізації такого права.

У цьому контексті цікавим є досвід Німеччини, де у збірці законів Strassenverkehrsrecht (Право дорожнього руху) передбачено, що водійське посвідчення при вилученні знищується і вся процедура отримання нового посвідчення займає близько півроку, оскільки все оформлюється заново [13, с. 75]. Тому у новому Кодексі можна закріпити як тимчасове обмеження користування правом керування транспортним засобом, так і позбавлення такого права, яке має відбуватися шляхом вилучення та скасування відповідного документа, що надає таке право. Відновлення спеціального права має відбуватися в повній відповідності до процедури первинного його набуття (проходження спеціальних курсів, складання іспиту тощо) [18, с. 133].

Варто звернути увагу і на зареєстровані у цьому році законопроєкти, які стосуються досліджуваної сфери. Так, законопроєктом № 6502 [19] пропонується повернутись до ідеї впровадження обліку штрафних балів у сфері дотримання безпеки дорожнього руху. Законопроєкт №7026-1 [20] передбачає збільшення штрафів за систематичні порушення правил дорожнього руху. А законопроєктом №7354 [21] передбачено запровадження адміністративно-деліктних підстав притягнення до адміністративної відповідальності посадових осіб закладів, що здійснюють підготовку водіїв транспортних засобів.

Названі законопроєкти потребують критичного аналізу, але, на нашу думку, сьогодні вносити не до кінця продумані зміни не на часі. І взагалі досить латати, перекроювати, змінювати прийнятий ще у 1984 р. КУпАП. Як слушно підмітив О. Банчук, інститут адміністративної відповідальності залишається одним з «останніх бастіонів» в українському адміністративному праві [14, с. 8]. Тому потрібно приводити деліктну частину адміністративного права у відповідність до міжнародних вимог з урахуванням європейського досвіду. І робота ця є нагальною, адже на виконання Закону України «Про дерадянізацію законодавства України» перед Кабінетом Міністрів України поставлено завдання протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом розробити та внести на розгляд Верховної Ради України проєкт Кодексу України про адміністративні проступки [7].

Висновки. Враховуючи, що фактичним призначенням стягнення є покарання за адміністративний проступок, однією з ознак адміністративного проступку є «караність», а також те, що термін «покарання» з точки зору мовного значення підходить до всіх видів стягнень, та з метою дерадянізації адміністративно-деліктного законодавства доцільно у новому Кодексі закріпити термін «адміністративне покарання» як захід примусу, який закріплений санкцією порушеної правової норми чи норми, яка забезпечує її захист та застосовується органами адміністративної юрисдикції до особи, що вчинила адміністративний проступок. Необхідно також законодавчо закріпити ознаки розмежування основних і додаткових стягнень (мета застосування і передбачувані наслідки) та виключити можливість подвійної природи застосування додаткових стягнень. Неприпустимим вважаємо те, що окремі статті чинного КУпАП за порушення у сфері забезпечення дорожнього руху містять про три безальтернативні стягнення.

Сутність та практика застосування штрафу свідчить про те, що у новому Кодексі доцільно закріпити поняття «адміністративний штраф» та змінити існуючий механізм його обчислення, наприклад, кратно мінімальному розміру заробітної плати на момент закінчення чи припинення адміністративного правопорушення.

З метою приведення у відповідність з назвою сутності такого стягнення, як позбавлення права керування транспортними засобами, доцільно передбачити, що відповідний документ вилучається та скасовується, а відновлення спеціального права має відбуватися відповідно до законодавчо закріпленої процедури його набуття.

Небезпечність діяння, передбаченого ст. 130 КУпАП, вагомість закріплених стягнень і особливості порядку їх накладення доводять необхідність повернення до питання про віднесення частини адміністративних проступків до кримінальних проступків.

При розробці нового Кодексу України про адміністративні проступки необхідно врахувати кращі напрацювання вітчизняних науковців та досвід зарубіжних країн з метою «європеїзації» адміністративно-деліктного права і відходу від радянського вчення про адміністративну відповідальність.

Список використаних джерел: