Парламентська дипломатія як феномен сучасної політико-правової дійсності: проблеми концептуалізації та розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут законодавства Верховної Ради України

Парламентська дипломатія як феномен сучасної політико-правової дійсності: проблеми концептуалізації та розвитку

Камінська Наталія Василівна, доктор юридичних наук, професор, головний науковий співробітник

Анотація

Зі створенням міжнародних організацій і відповідних парламентських асамблей, інших об'єднань, міжпарламентських організацій активізувалась співпраця національних органів законодавчої влади з метою зміцнення демократії, розвитку конституційних цінностей, вирішення конфліктів, сприяння забезпеченню миру та безпеці у світі та окремих регіонах.

Метою статті є аналіз концептуальних підходів стосовно розкриття політико-правової природи і сутнісних характеристик такого феномену як парламентська дипломатія, його теоретичних і практичних аспектів. Важливим є виокремлення на цій основі ролі та значення парламентської дипломатії в умовах дії правового режиму воєнного стану, а також визначення перспектив підвищення її ефективності.

Методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові та спеціально-юридичні методи, різноманітні підходи і принципи. Насамперед, варто відзначити, що основоположними є комплексний і системний підходи, діяльнісний і порівняльно-правовий, історичний тощо. За допомогою діалектичного та аксіологічного, гносеологічного і феноменологічного, структурно-функціонального і формально-логічного, соціологічного і прогностичного, а також інших методів видається можливим розкриття сутнісні характеристики парламентської дипломатії, ключові напрями її подальшого регулювання та реалізації.

Наукова новизна полягає у виокремленні основних концептуальних підходів до розуміння політико-правової природи такого явища як парламентська дипломатія. Участь національних парламентів європейських держав у міжнародних інтеграційних процесах зумовила зміцнення основ європейського парламентаризму. Еволюція міжпарламентських зв'язків характеризується зростанням ролі парламентської дипломатії, не дивлячись на те, що вона не визнавалась класичним міжнародним правом окремим міжнародно-правовим інститутом. На сьогодні спостерігається процес формування, поряд з усталеними, нових типів парламентаризму, зокрема, транснаціонального, європейського, світового, на рівні яких особлива роль відводиться парламентській дипломатії, міжпарламентському співробітництву.

Висновки. Поряд із такими категоріями, як «європейський парламентаризм», «міжнародна діяльність парламенту», «міжпарламентське співробітництво», «міжпарламентські організації», «парламентський вимір зовнішньої політики України» у теорії та практиці набула поширення також і «парламентська дипломатія». Іноді це фактично єдино прийнятний компромісний спосіб вирішення конфліктів між державами, за участю міжпарламентських організацій, парламентських асамблей міжнародних організацій, національних представницьких, законодавчих органів. Значення парламентської дипломатії як елементу багатосектор- ного зовнішнього воєнно-політичного розвитку в умовах агресії РФ проти України, дії правового режиму воєнного стану, безумовно, посилюється, з огляду на позитивні результати. Це зумовлює подальші наукові розвідки у даному напрямі, розширення горизонтів і підвищення парламентської культури.

Ключові слова: парламентська дипломатія, парламентаризм, міжнародне міжпарламентське співробітництво, Верховна Рада України, парламентська реформа, воєнний стан.

Abstract

Постановка проблеми. Із проголошенням незалежності України фактично розпочався динамічний конституційний процес, розбудова національної правової системи та системи організації публічної влади. Водночас, багатовимірна природа парламентаризму, конституційного статусу парламенту як представницького і законодавчого органу влади на сучасному етапі державотворення дозволяє виокремити пріоритети його діяльності, а також деякі проблеми теоретичного і практичного характеру. Крім цього, не дивлячись на різні моделі парламентаризму, його засади і принципи, форми і методи роботи, численні парламентські процедури, все ж таки у складних обставинах, включаючи воєнні дії, на згаданий орган публічної влади покладається реалізація додаткових завдань і функцій, деякі з них мають особливе значення, здійснюються не лише на внутрішньо-державному, а й на транскордонному чи міжнародному рівнях.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Різним аспектам парламентаризму, організації діяльності законодавчого органу влади приділяли увагу такі учені: М. Баймуратов, Ю. Барабаш, С. Бобровник, В.Боняк, Р. Губань, В.Журавський, О.Кли- менко, О. Копиленко, Л. Кривенко, А. Крусян, І. Куян, О. Лощихін, О. Майданник, Р. Максакова, О. Марцеляк, А. Мацюк, О. Мережко, І. Мищак, В. Нестерович, А. Олійник, Н. Оні- щенко, В. Погорілко, А. Погорєлова, А. Селі- ванов, В. Серьогін, В. Сіренко, О. Скрипнюк, І. Словська, О. Совгиря, Т. Тєлькінєна, В. Те- ліпко, М. Теплюк, В. Федоренко, В. Шаповал, Н. Шаптала, А. Шевченко, Ю. Шемшученко, О.Ющик, А.Янчук та ін. Проте вітчизняні й зарубіжні дослідники рідше звертаються до вивчення міжпарламентської співпраці, парламентської дипломатії в мирний час і під час збройних конфліктів.

Метою даної статті є аналіз концептуальних підходів стосовно розкриття полі- тико-правової природи і сутнісних характеристик такого феномену як парламентська дипломатія, його теоретичних і практичних аспектів. Важливим є виокремлення на цій основі ролі та значення парламентської дипломатії в умовах дії правового режиму воєнного стану, а також визначення перспектив підвищення її ефективності.

Методологічну основу даного дослідження становлять загальнонаукові та спеціально-юридичні методи, різноманітні підходи і принципи. Насамперед, варто відзначити, що основоположними є комплексний і системний підходи, діяльнісний і порівняльно-правовий, історичний тощо. За допомогою діалектичного та аксіологічного, гносеологічного і феноменологічного, структурно-функціонального і формально-логічного, соціологічного і прогностичного, а також інших методів видається можливим розкриття сутнісні характеристики парламентської дипломатії, ключові напрями її подальшого регулювання та реалізації. Емпіричну основу становлять доктринальні джерела з конституційного права України, конституційного права зарубіжних країн, інформаційно-аналітичні та статистичні матеріали, результати експертних висновків і досліджень.

Основні результати дослідження

Упродовж останніх десятиліть в Україні переживаємо реформи, які спрямовані на опти- мізацію організації та функціонування механізму державної влади, її взаємовідносин з народом як джерелом влади, а також іншими суб'єктами. Аналогічні реформи здійснювались і у багатьох зарубіжних країнах, тому відповідний досвід потребує належного вивчення і врахування для української дійсності.

Ще у Декларації про державний суверенітет України 1990року було встановлено, що від імені всього народу може виступати виключно Верховна Рада. Тут підкреслюється, що наша держава виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, активно сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, безпосередньо бере участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах [1]. Згодом у Конституції України 1996 року, Законах України «Про статус народного депутата України», «Про комітети Верховної Ради України», «Про Регламент Верховної Ради України» та ін. деталізовано особливості конституційного статусу парламенту України, його форми і методи роботи, специфіку парламентських процедур тощо.

Як влучно відзначає Ю. Шемшученко, у розумінні парламентаризму необхідно враховувати двоєдину його природу: з одного боку, як політичного режиму, з іншого - як сукупності повноважень, а також принципів устрою і діяльності Верховної Ради України. При цьому в природі парламентаризму може бути виключно демократичний політичний режим, а в основі устрою, діяльності, й загалом статусу парламенту не повинно бути іншого підґрунтя, аніж верховенство волі і влади народу. У парламентаризмі зливаються воєдино потенції прямої і представницької форм народовладдя, а народний суверенітет «зрощується» з державним, в першу чергу, через організацію та діяльність парламенту [2, с.18].

Дж. Медісон, Дж. Адамс, Г. Єллінек, А. Дайсі та багато інших дослідників обґрунтовували вагому роль законодавчої влади, її авторитет і значення у системі стримувань і противаг. Сучасні вчені, не заперечуючи їх здобутків [3-5; 26], виокремлюють новітні тенденції і закономірності формування і функціонування парламентів, включаючи Верховну Раду України. парламентський дипломатія правовий воєнний

Як відомо, поглиблення інтеграції держави у світову політичну, економічну, правову, науково-культурну та інші сфери міжнародної співпраці обумовлює необхідність створення та належного функціонування механізму здійснення зовнішніх зносин держави. Слід підкреслити, що реалізація зовнішньополітичної функції України передбачає відповідні повноваження різних гілок державної влади. Так, до компетенції Верховної Ради України у сфері зовнішньої політики належить: визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики; заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України; оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення глави держави про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України; схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України; затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням; надання законом згоди на обов'язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України [6-7].

Виключно на парламент покладено функцію ратифікації та денонсації міжнародних договорів, при цьому варто акцентувати на взаємодії парламенту України з іншими гілками влади, зокрема, виконавчою, в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства закордонних справ України і т. д., а також із Конституційним Судом України, який уповноважений надавати висновки щодо відповідності міжнародних договорів Конституції України. Крім цього, Верховною Радою України прийнято чимало законів й інших актів з питань виконання міжнародно-правових зобов'язань, серед яких приєднання до актів ООН, ЮНЕСКО, МОП, МАГАТЕ і Ради Європи, ОБСЄ, НАТО, СОТ і т. д., а також адаптації українського законодавства до законодавства ЄС, участі України у міжнародних місіях та операціях. Важливою при цьому, на наш погляд, є системна й адресна інформаційна політика влади, що роз'яснює наслідки вступу до НАТО і ЄС, прозорість у прийнятті рішень за участю суб'єктів громадянського суспільства, що може забезпечити необхідний рівень підтримки громадян України у майбутньому.

І. Словська виокремлює бюджетну функцію, з огляду на виділення коштів на утримання дипломатичних і консульських служб, проведення міжнародних заходів (участь у миротворчих операціях, надання допомоги іншим державам, створення культурних осередків за кордоном тощо). Кадрово-селекційна діяльність парламенту полягає у проведенні консультацій щодо призначення кандидатур глав дипломатичних представництв України за кордоном тощо [8].

На думку В. Шаповала, титульною функцією парламенту виступає законотворча функція (законотворення). Ця функція «закодована» у визначенні парламенту як органу законодавчої влади або як законодавчого органу і відображена у понятті законодавчої влади. До головних його функцій згаданий учений відносить і контрольну, погоджуючись з позицією Є. Котляревського, який, спираючись на європейський досвід парламентаризму, писав, що до головних функцій парламенту віднесений «контроль за управлінням» [9-10].

Як конституційний орган зовнішніх зносин, парламент в особі керівних посадових осіб здійснює безпосередні контакти з органами державної влади зарубіжних держав, їх посадовими особами. А в умовах воєнного стану, у зв'язку з воєнною агресією РФ проти України, цей напрям діяльності активізував, насамперед, міжпарламентське співробітництво, розвиток парламентської дипломатії.

Власне терміни «міжпарламентське співробітництво» відносно нещодавно запроваджено у науковий обіг і практику. Даний інструмент спрямований на поглиблення інтеграції, зближення і гармонізацію політичних, економічних систем і національних законодавств, захист прав, свобод та інтересів людини і громадянина, функціонування міжпарламентських органів та асоціацій тощо.

З огляду на відсутність уніфікованого загальновизнаного визначення міжпарламентського співробітництва в сучасній науці, його іноді ототожнюють з поняттям парламентської дипломатії. Наприклад, В. Камуче- ва та Дж. Нулас визначають парламентську дипломатію як «діяльність, що здійснюється парламентами у сфері міжнародних відносин, як у межах інституційної компетенції, так і в якості центрального фактору внутрішньополітичних подій». При цьому відзначається, що сучасна еволюція міжпарламентських зв'язків характеризується зростанням ролі парламентської дипломатії. З точки зору класичного міжнародного права, міжпарламентське співробітництво не визнавалось інститутом дипломатичного і консульського права, так само як наявність у парламентарів дипломатичних паспортів не робить їх дипломатами. Деякі автори (А. Виноградова та ін.) розглядають міжпарламентське співробітництво через функціонування міжпарламентських організацій і парламентських асамблей міжнародних організацій.

Варто звернути увагу на те, що важко знайти в енциклопедичних і довідникових виданнях визначення парламентської дипломатії.

Водночас, важко не погодитись з авторами Тлумачного термінологічного словника з конституційного права за загальною редакцією професора Л. Наливайко, що дипломатія - це засіб здійснення зовнішньої політики держави, що являє собою сукупність невоєнних практичних заходів, прийомів і методів, застосовуваних з урахуванням конкретних умов і характеру розв'язуваних задач, офіційна діяльність глав держав і урядів, міністрів закордонних справ, відомств іноземних справ, дипломатичних представництв за кордоном, делегацій на міжнародних конференціях у здійсненні цілей і завдань зовнішньої політики держави, захисту прав та інтересів держави, її установ і громадян за кордоном [11].

У вищезгаданому виданні парламентське право трактується як система конституційно-правових норм конкретної країни, які визначають статус парламенту та регулюють його внутрішні й зовнішні відносини. В.Те- ліпко підкреслює, що розвиток інститутів представницької влади, історія становлення і утвердження ідей парламентаризму були покладені в основу сучасної доктрини парламентського права [12]. При цьому у рамках парламентського права розглядаються функції і повноваження парламенту, основні типи і моделі сучасних парламентів, їх структура та внутрішня організація, діяльність Верховної Ради України, її спеціальних і допоміжних органів, а також організація діяльності народних депутатів України, особливості їх правового статусу та відповідальності, законодавчий процес і парламентські процедури, взаємодія парламенту з урядом і главою держави, інститут парламентського розслідування і парламентського контролю, міжнародна діяльність парламенту, місце і роль сучасного парламенту в механізмі поділу державної влади.

У довідковому виданні «Парламентаризм: реєстр термінів і понять» також відсутня така категорія, як парламентська дипломатія, однак значна увага приділяється інституціям, які беруть активну участь у здійсненні парламентської дипломатії. Йдеться, зокрема, про Парламентську Асамблею Ради Європи (ПАРЄ) - першу європейську асамблею в історії континенту, що відіграє важливу роль у визначенні напрямів діяльності згаданої міжурядової організації; Міжпарламентський Союз - міжнародну неурядову організацію, що об'єднує парламентські групи різних держав, з метою налагодження контактів між парламентарями та об'єднання їх для спільної діяльності із зміцнення міжнародного миру, розвитку співробітництва і демократичних парламентських інститутів [13].

М. Шварцева у дисертаційному дослідженні «Парламентська (Консультативна) Асамблея Ради Європи» надала авторське визначення терміну «парламентська дипломатія» наступним чином: це спеціальна форма міжнародно-правових відносин, що використовується у діяльності представників національних парламентів в рамках їх участі у міжнародних парламентських інституціях (а також в інших міжнародних форматах парламентської взаємодії) задля представництва та захисту інтересів своїх виборців на міжнародному рівні. Можна погодитись, що парламенти сучасних держав, окрім своїх класичних функцій, провадять активну міжнародну діяльність та все частіше виконують функції органів зовнішньополітичних зносин. До того ж, представницькі органи держав реалізуються як органи міжнародних зносин не лише в рамках міжпарламентських об'єднань, міжнародна парламентська діяльність здійснюється також шляхом участі парламентаріїв у міжнародних конференціях, форумах, двосторонніх міжпарламентських зв'язках, офіційних візитах парламентських делегацій до інших країн, під час зустрічей керівників парламентів з посадовими особами інших країн, через участь спостерігачів від зарубіжних парламентів у виборчих процесах іноземних країн та ін. [14].

Влучно стверджує А. Саїдов, що «сьогодні формується відносно самостійна галузь міжнародного права - міжнародне парламентське право, предметом якого є міжнародні міжпарламентські відносини. Міжпарламентським відносинам, що наразі виникають в міжнародному житті, притаманні певні ознаки, зокрема такі, як: обов'язкова участь у них парламентаріїв, обов'язкова участь у них національних парламентів та міжпарламентських організацій, а також виникнення цих відносин у зовнішній діяльності національних парламентів» [15, с. 14].

Як зауважує В. Серьогін, міжпарламентське співробітництво - це юридична взаємодія між загальнодержавними представницькими органами як органами зовнішніх зносин, їх керівниками, структурними підрозділами чи окремими парламентаріями, що здійснюється в ініціативному порядку з метою знаходження взаємоприйнятних підходів і спільного вирішення проблем, що викликають спільний (міжнародний) інтерес [16]. Фактично це реакція держав на виклики сучасності задля консолідації ресурсів державних і недержавних суб'єктів сучасного міжнародного політичного процесу для вирішення спільних проблем. Це елемент багато- секторного зовнішньо-політичного розвитку, пов'язаний з діяльністю міжпарламентських інститутів за особливими правилами і процедурами взаємодії, спрямованими на конституювання особливого соціально-політичного простору, в межах якого відбувається: демократизація міждержавних відносин; зниження політичної невизначеності; мінімізація політичних, економічних, іміджевих та інших ризиків міжнародного процесу; громадський контроль над зовнішньополітичними рішеннями; долучення парламенту та його представників до розробки зовнішньополітичного порядку денного; зростання значення міжпарламентської дипломатії, що має певною мірою неформальний характер, як інструменту артикуляції національних інтересів сучасної держави.

З огляду на суверенітет держав та юридичне верховенство конституції у будь- якій національній правовій системі, основу міжпарламентського співробітництва складають основні конституційні принципи - засади конституційного ладу відповідної країни, загальні принципи парламентаризму (виборність, гласність, континуїтет тощо), спеціальні принципи (легітимність, легальність, рівність сторін, координація; добровільність; ініціативність; невтручання у внутрішні справи держав; взаємне врахування інтересів сторін; колективне вільне обговорення і вирішення питань; плановість взаємодії; багатоманітності форм і методів співпраці). Вони можуть бути закріплені у вигляді окремих норм-принципів у відповідних міжнародно-правових актах та національному законодавстві або витікають із змісту відповідних правових актів та усталеної міжпарламентської практики.

На наше переконання, найбільшою мірою парламентська дипломатія розвивається на європейському рівні. Внесок міжпарламентських інституцій ЄС зводиться не стільки до впливу на прийняття зовнішньополітичних рішень, а до участі в багаторівневому парламентаризмі. Європарламенту відводиться особлива роль в інституційному механізмі ЄС як представницькому наднаціональному органу з широкими і доволі нетрадиційними повноваженнями, включаючи законодавчі, бюджетні, установчі, політичний контроль, консультації щодо законотворчості ЄС та ін. Поряд із цим, його визначають інститутом політичного лобіювання процесів європейської інтеграції, координатором співпраці з національними парламентами тощо [17-19].

Не можна не згадати роль і значення для парламентської дипломатії та розвитку європейського парламентського права інших вагомих інституцій, а саме:

- Парламентської Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ),

- Парламентської Асамблеї ОБСЄ (ПА ОБСЄ),

- Парламентської Асамблеї ОЧЕС (ПАЧЕС),

- Парламентської Асамблеї ГУАМ (ПА ГУАМ) та ін.

Зокрема, перша з них є найстарішою асамблеєю, найчисельнішою, впливає на європейську політику, міжнародне право, зміцнення демократії і розвиток громадянського суспільства у Європі. На нашу думку, це ефективна модель сучасної комунікації з урядами і національними парламентами, іншими міжнародними організаціями.

Задля розширення наукових горизонтів у даному напрямі і розвитку світового парламентаризму потребує подальшого вивчення організація і діяльність Парламентської Асамблеї НАТО (ПА НАТО), Парламентської Асамблеї Середземномор'я, незалежних парламентських організацій і т. д.

Як відомо, основними формами здійснення парламентської дипломатії є:

1) зустрічі голови парламенту чи його заступників з вищими посадовими особами інших країн і парламентськими делегаціями, в ході яких обговорюються питання внутрішньої і зовнішньої політики, висуваються зовнішньополітичні ініціативи щодо поглиблення співробітництва між парламентами і державами;

2) офіційні візити парламентських делегацій до інших країн, що дають можливість ознайомитися з міжнародним і внутрішнім становищем сторони-господаря, запозичити позитивний досвід парламентської діяльності, намітити шляхи покращення відносин з парламентаріями інших держав;

3) участь парламентарів на постійній основі в діяльності міжнародних парламентських організацій (ПАРЄ, МПС, ПАЧЕС, ПА ГУАМ, ПА НАТО, ПА ОБСЄ, МПА СНД), дво-, три- і багатосторонніх парламентських об'єднань, завдяки чому відкриваються можливості захисту національних інтересів;

4) участь парламентарів у міжнародних конференціях, симпозіумах, інших заходах, під час яких обговорюються питання зовнішньої і внутрішньої політики окремих держав, питання глобальної і регіональної безпеки;

5) участь народних депутатів України в якості спостерігачів на виборах в інших державах, у складі спеціальних груп з вивчення кризових явищ тощо [8; 22-25].

Співпраця України з ООН та її спеціалізованими органами і установами є пріоритетним напрямом діяльності нашої держави у міжнародних організаціях. Україна має статус члена Економічної і Соціальної ради ООН, Міжнародного агентства з атомної енергії, Організації ООН з промислового розвитку, Міжнародної організації праці, Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Організації ООН з питань освіти, науки і культури тощо. В Україні діють Представництва ООН, а також представництва Програми розвитку ООН, Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, Дитячого фонду ООН, Міжнародної організації праці, Всесвітньої організації охорони здоров'я, Міжнародного агентства з атомної енергії, Світового банку, Міжнародного валютного фонду тощо. З 1999 р. український парламент став членом СНД, прийнявши постанову «Про приєднання Верховної Ради України до угоди про Міжпарламентську Асамблею держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав».

З-поміж останніх ініціатив варто виокремити співпрацю України у форматі «Ініціативи трьох морів» як невід'ємну і прикладну складову інтеграції України до європейського політичного, економічного, енергетичного, безпекового та гуманітарного простору. Безперечно, Україна зараз бореться за свій суверенітет, але в широкому сенсі - і за суверенітет держав Тримор'я. Участь нашої держави у даній ініціативі робить довершеною як міжрегіональну, так і європейську архітектуру безпеки, транспортної та енергетичної інфраструктури. Перспективним є створення саме в Україні газового хабу, сполучення інтерконектором «Україна-Польща», створення основного транс'європейського коридору Via Carpathia. Задля спільної протидії російській гуманітарній агресії, посилення безпеки Міжмор'я та всього Європейського Союзу, використовуючи такий інструмент як парламентська дипломатія, власне національні парламенти покликані активно долучитися до розвитку Ініціативи трьох морів. Вкрай важливим є створення Парламентської Асамблеї Тримор'я, яка може стати міцним фундаментом даної міжнародної взаємодії [26].

Крім цього, Голова Верховної Ради України під час спільного брифінгу з Президентом Парламентської асамблеї ОБСЄ Маргаретою Седерфельт закликав ПА ОБСЄ присвятити підсумкову декларацію в липні темі загарбницької війни Росії проти України. Прикметно, що саме ПА ОБСЄ призначено Спеціального доповідача щодо воєнних злочинів в Україні, Спеціального представника з питань парламентської дипломатії в ПА ОБСЄ [27]. Вкрай важливо, щоб якомога більше парламентів визнали геноцид Українського народу, вживали своєчасних зусиль і заходів задля підтримки України, сприяння миру та безпеці, повоєнного миробудівництва і зміцнення демократії.

Протягом дії правового режиму воєнного стану Верховною Радою України розглянуто і прийнято більше 100 законів, включаючи внесення змін і доповнень до чинних законів, постанови про звернення до іноземних держав та міжнародних організацій, заяви тощо [29-30]. Значна увага приділяється спеціальним механізмам застосування різних обмежувальних заходів (санкцій), які запроваджено за результатами парламентської дипломатичної діяльності. Власне за період воєнного стану в Україну з офіційними візитами завітала значна кількість глав держав, глав парламентів та представників міжнародних організацій. Їх результатом стало виділення різних видів допомоги для нашої держави, військовослужбовців, постражда- лого цивільного населення. ПАРЄ прийняла резолюцію про створення спеціального міжнародного трибуналу щодо злочину агресії Росії проти України. Тим самим було підтверджено солідарність з Україною та її народом, підтримку суверенітету, незалежності та територіальної цілісності України в межах її міжнародно визнаних кордонів.

Загалом за останні тридцять років парламентська дипломатія стала більш структу- рованою, з'явилися нові формати взаємодії парламентаріїв світу. Значущість міжнародних парламентських організацій, міжпарламентської співпраці зросли через важливість подальшого розвитку та захисту універсальних норм міжнародного права, прагнення до утвердження миру та безпеки, захисту демократії, верховенства права та прав людини у світі. Відкритість діяльності даної форми співпраці створює широкі можливості для обговорення ключових проблем регіонального та глобального характеру, які постають перед країнами світу. Навіть попри те, що здебільшого рішення таких організацій мають рекомендаційний характер, вони є політичними деклараціями авторитетних інституцій, які мають потужне моральне навантаження та стимулюють уряди країн вживати ті чи інші кроки. Крім того, важливо, що міжнародні парламентські організації є платформами для менш формалізованого діалогу парламентарів різних країн, дозволяють покращити політичну комунікацію між окремими державами або групами держав.

Отже, розвиток парламентської складової в організації та діяльності міжнародних організацій відбувається паралельно із розвитком та підвищенням ролі парламентської дипломатії як спеціальної форми міжнародно-правових відносин, що використовується у діяльності представників національних парламентів в рамках їх участі у міжнародних парламентських інституціях (а також в інших міжнародних форматах парламентської взаємодії) з метою представництва та захисту інтересів своїх виборців та відповідних держав на міжнародному рівні. На сьогодні парламентська дипломатія уособлює прогресивний вид взаємодії між державами світу, його окремих регіонів, якому притаманна більша гнучкість та оперативність у порівнянні з іншими видами дипломатичних зносин [14].

Принципово важливим у діяльності Верховної Ради України є оптимальне поєднання внутрішньодержавних і міжнародно-правових пріоритетів і завдань у своїй діяльності. Правова система України сформована на основі системи захисту інтересів держави, тоді як, наприклад, правова система Ради Європи (їй відповідають національні правові системи держав-членів) сформована як система захисту прав людини. Тому необхідна орієнтація всіх владних структур, насамперед, парламенту України на втілення у законотворчий і правозастосовний процеси відповідних існуючих міжнародно-правових стандартів у даній сфері. Це зумовлено й Угодою про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, і Дорожньою картою щодо внутрішньої реформи та підвищення інституційної спроможності Верховної Ради України тощо [23; 31-32; 37].

Реформування роботи українського парламенту є закономірним і, на переконання багатьох дослідників та експертів, неминучим.

Висновки

Активізація міжнародної діяльності Верховної Ради України, міжпарламентської взаємодії зумовлює ґрунтовне вивчення парламентської дипломатії, її форм та ефективності діяльності. Простежується процес формування, поряд з усталеними, нових типів парламентаризму, зокрема, транснаціонального, європейського, світового, на рівні яких особлива роль відводиться парламентській дипломатії, міжпарламентському співробітництву. Беручи участь у формальному і неформальному спілкуванні на міжнародному рівні, парламентарі виходять за межі «національної орієнтації» і трансформуються в «наднаціональних», «європейських парламентарів»; з'являються додаткові площини і виміри їх діяльності, взаємодії, контролю урядів тощо.

Сучасні парламенти не є суто внутрішніми національними органами, неоднозначність підходів науковців до визнання або невизнання парламенту органом зовнішніх зносин держави не заперечує його право підтримувати міжпарламентські зв'язки, за допомогою чого налагоджують, підтримують і розвивають відносини з іншими державами, міжнародними організаціями, рештою суб'єктів міжнародного права.

У зв'язку з цим необхідною є модернізація законодавства України, наприклад, усунення прогалин у таких Законах України: «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики», «Про Регламент Верховної Ради України», «Про статус народного депутата України» та ін. Значення парламентської дипломатії як елементу багатосекторного зовнішнього воєнно-політичного розвитку в умовах агресії РФ проти України, дії правового режиму воєнного стану, безумовно, посилюється, з огляду на позитивні результати. Важливими є подальша координація зусиль Верховної Ради України, Президента України з іншими органами публічної влади у даному напрямі, зміцнення парламентаризму, парламентської демократичної культури, а також відповідні наукові розвідки з даної проблематики.

Список використаних джерел