Публічне управління в умовах війни: як не допустити повернення ринку обмеженого доступу в Україні на етапі повоєнного розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru

Український католицький університет, вул. Свєнціцького

Публічне управління в умовах війни: як не допустити повернення ринку обмеженого доступу в Україні на етапі повоєнного розвитку

Борщевський Віктор Валентинович доктор економічних наук, завідувач кафедри державного управління,

Чех Мирослава Михайлівна кандидат економічних наук, доцент, доцент кафедри державного управління

Василиця Оксана Богданівна кандидат економічних наук, доцент кафедри державного управління

Анотація

Протягом тривалого періоду адміністративний устрій України формувався і розвивався в руслі посттоталітарної традиції, визначальними рисами якої стали закрита конкуренція за природні, людські та матеріальні ресурси й кланово-олігархічна система їх розподілу. В науковій літературі таку систему організації влади та притаманну їй модель публічного управління прийнято трактувати як «ринок обмеженого доступу». Його характерними ознаками є: фактична узурпація політичної влади в державі вузьким колом олігархічних кланів, які утримують свої конкурентні позиції завдяки наявним преференціям та ексклюзивному доступу до природних і бюджетних ресурсів, а також через володінню закритою від інших учасників ринку інформацією; наявність штучних бар'єрів для входження на ринок приватних інвесторів, які загрожують ринковій владі представлених на ньому олігархічних угрупувань; фактичне вихолощення сутності інститутів місцевого самоврядування, малого підприємництва та громадянського суспільства у зв'язку з їх залежністю від влади домінуючих в державі кланово- олігархічних угрупувань.

Перед початком широкомасштабного вторгнення російської армії до України в нашій державі було започатковано проведення низки важливих реформ, що мали на меті викорінення системоутворюючих елементів ринку обмеженого доступу. Проте після запровадження воєнного стану відбулося посилення рівня централізації влади, а попередні досягнення в реформуванні державного устрою та здобутки в модернізації системи публічного управління опинилися під загрозою. Адже обмеження низки важливих прав і свобод громадян в умовах відсутності сталих демократичних інститутів загрожує поверненням в Україну ринку обмеженого доступу на повоєнному етапі.

Запобігання цьому передбачає розробку такої концепції повоєнного відновлення України, яка орієнтуватиметься на впровадження демократичних принципів публічного управління, включаючи реальну децентралізацію влади та на формування конкурентної економіки, ґрунтованої на засадах приватної власності та свободи підприємництва.

Ключові слова: публічне управління, демократичний устрій, ринок обмеженого доступу, конкуренція, громадянське суспільство.

Borshchevskyi Viktor Valentynovych Doctor of Science in Economics, Associate Professor, Head of Public Management Department of Ukrainian Catholic University,SventsitskohoSt., 17,Lviv,

Chekh Myroslava Mykhaylivna PhD in Economics, Docent, Associate Professor of Public Management Department of Ukrainian Catholic University,Sventsitskoho St.,17,Lviv

Vasylytsia Oksana Bohdanivna PhD in Economics, Associate Professor of Public Management Department of Ukrainian Catholic University, Sventsitskoho St., 17, Lviv

PUBLIC MANAGEMENT DURING THE WAR: HOW TO PREVENT

THE RETURN OF A RESTRICTED ACCESS MARKET IN UKRAINE

DURING THE STAGE OF POST-WAR DEVELOPMENT

Abstract

Over a long period of time, the Ukrainian administrative system was formed and developed along the lines of the post-totalitarian tradition, the defining features of which were the closed competition for natural, human and material resources and the clan-oligarchic system of their distribution. In the scientific literature, such a system of government organization and public management usually interpreted as a «restricted access market». Its typical features are: de facto usurpation of political power by a narrow circle of oligarchic clans (they maintain their competitive positions due to existing preferences and exclusive access to natural and budgetary resources, as well as due to the possession of information that is closed from other market participants); the presence of made barriers for private investors to enter the market, especially when they threaten the market power of the oligarchic groups represented on it; factual emasculation of the essence of such institutions as local self-government, small business and civil society in connection with their dependence from the power of clan-oligarchic groups that are dominating in the state.

Before the beginning of the large-scale invasion of the Russian army into Ukraine, a number of important reforms were initiated in our country. They aimed to eradicate the system-forming elements of the restricted access market. However, after the introduction of martial law, level of power centralization was increased, and previous achievements in reforming the state system and gains in the modernization of the public system were found under threat. Indeed the restriction of a number of important rights and freedoms of citizens when stable democratic institutions are absent threatens the return to Ukraine of the limited access market at the post-war stage.

Prevention of this involves the development of such a concept of the post-war revitalisation of Ukraine, which will focus on the implementation of democratic principles of public management, including real decentralization of power and the formation of a competitive economy based on the principles of private property and freedom of entrepreneurship.

Keywords: public management, democratic order, restricted access market, competition, civil society.

Постановка проблеми. В умовах воєнного стану система публічного управління в Україні виявилася об'єктивно підвладною тенденціям до централізації. Водночас, з огляду на брак усталених інституційних традицій та стабільних інститутів демократичного суспільства, це створює низку ризиків, пов'язаних з можливою втратою нашою державою тих здобутків, які вона мала до широкомасштабного вторгнення. Передусім мова йде про розвиток інститутів громадянського суспільства, впровадження демократичних практих публічного управління на різних щаблях владної ієрархії, формування основ конкурентної політичної системи тощо.

Задля недопущення негативних змін у публічному секторі та з метою запобігання повторним спробам реінкарнувати в Україні кланово- олігархічну модель адміністративно-політичного устрою на повоєнному етапі її розвитку, сьогодні слід приділяти дедалі більшу увагу впровадженню запобіжних інструментів у систему прийняття та реалізації владних рішень, які б дали змогу забезпечити формування стабільного інституційного базису, здатного зменшити рівень підвладності органів публічної влади авторитаризму, корупції та іншим деструктивним явищам і процесам.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженню особливостей функціонування системи публічного управління в Україні та окресленню пріоритетних напрямів підвищення її ефективності на різних етапах становлення нашої держави присвячені численні публікації вітчизняних науковців. Передусім це стосується праць В. Авер'янова, О. Алейнікової, Є. Болотіної, І. Бородіна, Ю. Ганущака, О. Долженкова, П. Жука, І. Коліушка, А. Колодій, В. Кравціва, Р. Мельника, З. Сірика, І. Сторонянської, А. Ткачука, С. Чистова та інших дослідників.

Так, О. Долженков відзначає, що публічне управління є надзвичайно важливою сферою реалізації державної влади. Проте як наукова галузь в Україні воно почало формуватися лише в 90-ті роки минулого сторіччя. До цього, зокрема в радянський період, державне управління розглядалось як вузька спеціальність у межах адміністративного права. В сучасних умовах публічне управління та адміністрування виокремлюється у відносно самостійну сферу діяльності, що регламентується окремою нормативноправовою базою і потребує відповідного кадрового і наукового потенціалу. Здійснення публічного управління є спеціальним напрямом у фундаментальних і прикладних суспільних науках, а його професіоналізація є глобальною світовою тенденцією [1, с. 4-5].

Р. Мельник визначає публічне управління як зовнішньо орієнтовану діяльність уповноважених суб'єктів, пов'язану з реалізацією політичних рішень і впровадженням у життя положень Конституції та законів України. Така діяльність, на його думку, може здійснюватися як у примусовому, так і в позапримусовому (публічно-сервісному) порядку, а її правовою основою є норми адміністративного права [2, с. 98].

З погляду І. Бородіна зміст публічного управління відображають його функції. Чисельність і різноманітність цих функцій показує наскільки складним є публічне управління. Попри те, що функції носять самостійний, об'єктивний та універсальний характер і використовуються в різних сферах публічного управління, всі вони є взаємопов'язаними та взаємозалежними й тісно інтегровані в процес публічного управління, становлячи єдине ціле з ним. Уся сукупність функцій розкриває управлінський процес. Традиційним і найбільш поширеним є поділ функцій публічного управління на: загальні (прогнозування, планування, регулювання, координація, облік та контроль); спеціальні (функції КМУ, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, визначені Конституцією України) та допоміжні або обслуговуючі (кадрова, матеріально-технічна, фінансова діяльність, діловодство та інші) [3, с. 25-26].

На думку Б. Авер'янова протягом тривалого періоду часу в Україні адміністративне право в переважній частині базувалося на теоретичних засадах радянської науково-правової школи. Тому для української адміністративно-правової науки найгострішою проблемою залишалася інерційність і консерватизм мислення дослідників, їх орієнтація на «калькування» чужих думок, положень, висновків і понятійно- термінологічного апарату. Зміна такої ціннісної орієнтації передбачає укорінення в публічному управлінні «людиноцентристської» ідеології, згідно з якою держава повинна «служити» інтересам громадян (тобто діяти на «благо людини») шляхом всебічного забезпечення пріоритету їх прав, свобод та законних інтересів у сфері діяльності публічної адміністрації. Відтак доктрина розвитку публічного управління повинна ґрунтуватись на теоретичній презумпції про те, що адміністративне право має більше встановлювати обмеження для держави (точніше, для всієї публічної влади) і менше - для людей, але аж ніяк не навпаки [4].

В. Чистов наголошує на тому, що важливим завданням державотворення і чинником економічного і соціального розвитку України є участь інституцій громадянського суспільства в управлінні державними справами. Залучення до державних управлінських рішень представників громадських об'єднань, науковців, експертів, а також здійснення громадського моніторингу за якістю адміністративних і соціальних послуг матимуть позитивний вплив на весь соціально-економічний розвиток України. Доцільним є також запровадження системи рейтингування за показниками ефективності діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, що дасть можливість виваженого здійснення кадрової політики, та започаткування в країні процедури інформування громадянського суспільства про ефективність діяльності суб'єктів публічного адміністрування [5, с. 336].

Водночас дослідження, пов'язані з вивченням особливостей і тенденцій розвитку системи публічного управління України, проводились переважно в довоєнний період. Тому наукові напрацювання, які враховують специфіку функціонування органів публічної влади в умовах воєнного стану, зокрема в контексті перспективи повоєнного відновлення нашої держави, до цього часу представлені недостатньо повно. Це актуалізує проблематику пропонованого дослідження та підвищує практичну значимість його результатів.

Мета статті - визначити пріоритетні напрями забезпечення достатньої якості та стабільності системи публічного управління в Україні в умовах воєнного стану, а також окреслити засоби та інструменти його удосконалення з огляду на перспективу повоєнного розвитку.

Виклад основного матеріалу. Запровадження в Україні воєнного стану об'єктивно призвело до звуження сфери застосування низки демократичних інститутів у сфері публічного управління. З одного боку, це дає змогу посилити рівень керованості більшості суспільно-політичних та економічних процесів у державі, що в умовах війни є доволі важливим. Проте з іншого, з'являються небезпідставні побоювання, що укорінення таких тенденцій здатне призвести до поступового зниження ефективності публічного управління через посилення в ньому елементів авторитаризму, а також у зв'язку з втратою належного контролю за його діяльністю з боку інститутів громадянського суспільства. публічне управління війна

Ситуація може набути загрозливих ознак і через збереження в Україні рудиментів тоталітарного мислення. Причому це стосується як окремих категорій публічних управлінців, так і великих прошарків населення, яке вбачає успіхи на фронтах, а згодом і в повоєнній відбудові держави, в наявності «твердої руки» та її здатності «навести порядок».

Свого часу Україні вже доводилось долати подібну дилему (між авторитарним і ліберальним світоглядами в публічному управлінні), і, на жаль, тоді це закінчилось для нас не надто успішно. Було обрано якийсь незрозумілий «третій шлях», що призвело до укорінення в країні кланово- олігархічної системи управління, яку в науковій літературі прийнято класифікувати як «ринок групової анархії», або «ринок обмеженого доступу». Дослідники визначають цей тип державного устрою, як «нестійке проміжне становище між конкурентною ринковою економікою та централізованою системою, коли регулювання економічними процесами здійснюється владними економічними угрупуваннями» [6].

Визначальною рисою такої системи організації влади в державі є поділ сфер політичного та економічного впливу між невеликою кількістю кланово- олігархічних груп, що діють за анархічним принципом: хто сильніший, той і правий. При цьому конкуренція між ними відбувається в так званий «закритий» спосіб, коли основною конкурентною перевагою стає не здатність ефективно використовувати наявні природні, матеріальні чи людські ресурси, а спроможність забезпечувати собі ексклюзивний доступ до них. Це відбувається завдяки просуванню своїх представників у владу та отримання економічних преференцій і конфіденційної інформації.

Таким чином, головним засобом запобігання ринку групової анархії є становлення державного устрою, ґрунтованого на відкритій конкуренції, що передбачає максимальну децентралізацію влади, дерегуляцію господарського життя в країні та лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності.

Сучасна ситуація в українському соціумі відзначається певним дуалізмом: з одного боку, пріоритет європейської інтеграції та активізація громадянського суспільства стимулюють формування основ конкурентного економічного порядку, а з іншого - зовнішня агресія та необхідність ведення військових дій змушують вести мову про посилення централізації та зростання ролі держави.

На нашу думку, така двоякість є доволі небезпечною, оскільки загрожує поверненням України в русло ринку обмеженого доступу. Тим самим, керуючись «благими намірами» завдання відсічі зовнішньому агресору, наша держава може опинитися в лещатах його ментальної парадигми. Більше того, повернення рудиментів централїзму в публічному управлінні, укорінюватиме в суспільстві тоталітарну систему цінностей на якій і ґрунтуються всі концепти «русского мира».

Зважаючи на зазначене, нинішній етап є одним із найбільш значимих для нашої держави не лише з військово-політичного погляду, він є визначальним і з погляду формування державного устрою на повоєнному етапі, а відтак і на довгострокову перспективу. Адже сьогодні Україна перебуває на зламі двох цивілізацій: з одного боку - світу демократії та відкритої конкуренції, а з іншого - світу тоталітаризму та контрольованої державою економіки. Кожен із цих світів функціонує за власними правилами та внутрішніми законами, спираючись на певну систему соціальних інститутів, що принципово різняться між собою.

Так, західна цивілізація у своїй суті орієнтується на свободу індивіда й спонтанну ринкову самоорганізацію економіки. Відповідно природним середовищем її гармонійного функціонування є демократичний політичний устрій з переважанням інститутів вільного підприємництва та громадянського суспільства. А основою цієї цивілізації виступає децентралізована система публічного управління.

Принципово іншим є базис формування тієї цивілізації, де панує ринок обмеженого доступу. Наріжними каменями її збереження стають: узурпація влади політичною верхівкою суспільства та цілковите ігнорування нею інтересів і життєвих потреб переважної частини населення. Замість вільних громадян така цивілізація спирається на дрібних і безвідмовних «гвинтиків системи», які з часом перетворюються на «безмовних рабів», кожен з яких мріє не про власну свободу, а про те, щоб допнутися до «еліти» чи отримати можливість розпоряджатися своїми персональними «рабами», навіть якщо заради цього тебе кидають на безглузду війну, на якій у тебе обмаль шансів вижити. Для самозбереження цієї системи владі життєво необхідно загнати якомога більшу частину власного населення у «прокрустове ложе» бідності, покірності та чиношанування.

Тобто, від вибору основного напряму, в якому розвиватимуться система публічного управління в Україні в умовах війни та на повоєнному етапі розвитку, залежатиме тип державного устрою, який пануватиме в країні протягом тривалого періоду часу, визначаючи тим самим переважаючий спосіб використання та розподілу наявних економічних ресурсів.

Таким чином, сучасна Україна перебуває у точці біфуркації між двома цивілізаційними моделями свого подальшого розвитку: демократичною й тоталітарною. Кожна з них підтримується відповідним типом устрою системи публічного управління, способом мислення владних еліт, а відтак і характером функціонування економіки.

З погляду теорії та практики публічного управління, яскравими прикладами успішного впровадження моделі першого типу можуть вважатися: США (особливо за президентства Р. Рейгана), Великобританія (зокрема в періоди правління В. Черчилля чи М. Тетчер), повоєнна Німеччина (часів К. Аденауера та Л. Ерхарда), а також постсоціалістичні Польща («шокова терапія» Л. Бальцеровича) та Чехія (реформи В. Гавела та В. Клауса).

Основними управлінськими інструментами, завдяки яким перелічені країни досягали значних успіхів, стали:

мінімізація регуляторного впливу держави, включаючи відмову від частини соціальних видатків і стимулювання пріоритетних галузей економіки на користь впровадження відкритої конкуренції в усіх сферах суспільно- політичного та соціально-економічного життя;

зменшення рівня перерозподілу фінансових ресурсів через державний бюджет і різного роду бюджетні фонди (акумулювання в бюджетах різних рівнів відносно невисокої частки валового внутрішнього продукту, що зазвичай досягалося зниженням податків);

цілеспрямоване проведення політики обмеження монополізму шляхом посилення контролю за діяльністю монополій і вжиття заходів з викорінення картелів, що супроводжувалося «детінізацією» ринків і створювало надійний ґрунт для ліквідації корупції.

На жаль, більшість проєктів повоєнного економічного розвитку України, включаючи план відновлення, представлений українською владою в Лугано влітку 2022 р., не декларують курс на пріоритетність конкурентної економіки. Щобільше, переважна частина пропозицій чітко артикулює необхідність посилення ролі державної влади в розробці програм повоєнного відновлення та в освоєнні коштів на ці цілі від наших закордонних партнерів.

Значною мірою це пов'язано з недостатнім рівнем розуміння переважною частиною українського суспільства того факту, що концентрація влади в руках держави зазвичай призводить до зниження ефективності використання наявних ресурсів, а в перспективі загрожує звуженням сфери громадянських прав і згортанням низки політичних свобод для населення. З цього приводу Л. фон Мізес зазначав: «Найпершим обов'язком кожного громадянина демократичного суспільства є отримання освіти та знань, необхідних для того, щоб розбиратися в цивільних проблемах. Виборче право- це не привілей, а обов'язок і моральна відповідальність. Виборець фактично є посадовою особою; він займає найвищий пост, який накладає на нього величезні зобов'язання. Громадянин, повністю поглинений своєю науковою роботою в інших областях або своїм покликанням художника, може послатися на це як на пом'якшуючі обставини, якщо він не виконує свій обов'язок щодо самоосвіти. Можливо, ці люди мають рацію, коли стверджують, що у них є важливіші обов'язки. Але всі інші розумні люди поступають не тільки легковажно, але і шкідливо, якщо не займаються самоосвітою і самовихованням для найкращого виконання своїх обов'язків суверенних виборців» [7].

Як це не прикро, але навіть попри наслідки широкомасштабного воєнного вторгнення, яке очевидно демонструє всю небезпеку тоталітарного мислення, що в кінцевому підсумку обертається проти його носіїв, зрушення у свідомості українців щодо необхідності обмеження влади та недопущення свавілля з її боку, відбуваються украй повільно. А стереотипи й рудименти пострадянського світогляду, схильного толерувати зловживання влади своїми повноваженнями заради «світлого майбутнього», залишаються доволі сильними.

Вказана проблема різнобічно та розлого висвітлена в працях класиків, які досліджували її витоки та способи поширення в першій половині ХХ століття. Наприклад, той же Л. Мізес наголошував: «Тоталітаризм - це набагато більше, ніж просто бюрократія. Це підпорядкування всіх сторін життя, праці і дозвілля кожного індивіда наказам тих, хто знаходиться при владі. Це перетворення людини на «гвинтик» всеосяжного механізму примусу і насильства. Тоталітаризм змушує індивіда відмовлятися від будь-якої діяльності, яку не схвалює держава. Він не терпить ніяких проявів незгоди, він перетворює суспільство в трудову армію, що підпорядковується суворій дисципліні, як кажуть прихильники соціалізму, - або в каторжну тюрму, - як кажуть його противники. Як би то не було, це повний розрив з тим способом життя, якому цивілізовані країни були віддані в минулому. Це гірше ніж повернення людства до східного деспотизму, при якому, як зауважив Гегель, тільки одна людина вільна, а всі інші - раби» [7].

Тобто, тоталітаризм не сумісний із будь-якими проявами демократії. А відтак рух в його напрямі, автоматично означає викорінення демократичних здобутків та згортання атрибутів вільного суспільства. І саме централізація влади та формування ринку обмеженого доступу, разом зі своїми незмінними супутниками - тіньовою економікою та корупцією, стають першими кроками на цьому шляху. Ринок обмеженого доступу передбачає непримиренну боротьбу лобістських груп з усіма здоровими силами суспільства, які загрожують їх безперешкодному доступу до природних і бюджетних ресурсів країни (а в нинішніх умовах і до фінансової допомоги від закордонних партнерів), що неминуче виливається у закриті форми конкурентної боротьби з підприємцями та незалежними громадськими організаціями.

Як правило обмежений доступ завдає найбільшої шкоди тим країнам, в яких інституційне середовище та культурно-історична спадщина толерують тоталітарні моделі соціально-економічної поведінки. Так, М. Вебер у своїх працях попереджав, що у суспільствах, де домінує «патримоніальне панування (від лат. pater - батько; patrimonium - батьківський), замість бюрократичної «неупередженості» все повністю віддається на відкуп чиновника - все залежить від його ставлення до конкретного прохача і до конкретного прохання, від особистих зв'язків, обіцянок і привілеїв. Це породжує виникнення гіпертрофованих форм впливу державного апарату на пересічних мешканців. У цьому разі чиновник володіє засобами управління, подібно до того як ремісник володіє засобами виробництва [8].

Тобто, за М. Вебером, «патримоніальна бюрократія», здатна перетворити «здорову» централізацію (наприклад в період воєнного часу) на жорсткий повоєнний тоталітаризм, який дуже швидко може вихолостити здобутки демократії, підпорядкувавши громадянина державі, як це, наприклад, має місце в сучасній Росії. А тим ґрунтом, на якому проростає вказаний тип взаємовідносин між індивідом і державою, є суспільна свідомість. Тобто, якщо в суспільстві домінує стійкий імунітет до укорінення тоталітаризму, то будь-які спроби його нав'язування, виявляться марними.

I навпаки, якщо суспільство заражене «вірусами» утриманства, патерналізму та соціального популізму, то навіть без агресії ззовні, воно опиниться в полоні тоталітарних стереотипів, а громадяни марно шукатимуть «мудрих вождів», які «розставлять усе на свої місця».

Це означає, що переважання у суспільній свідомості українців «централістської домінанти», яке супроводжуватиметься орієнтацією влади на пошук виключно адміністративних важелів управління державою, об'єктивно нав'язуватиме російську цивілізаційну матрицю, навіть попри поразку останньої на полі бою. Тобто, навіть здобувши перемогу воєнним шляхом Україна все ж може опинитися в полоні стереотипів «русского мира», які постали на уламках радянського тоталітаризму.

Таким чином, у нинішній ситуації надзвичайно важливо акцентувати увагу на недопустимості збереження, а в більш широкому сенсі на необхідності обов'язкового викорінення з української дійсності тих рудиментів публічного управління, які отруюють тоталітарними стереотипами як суспільну свідомість, так і державну політику.

Тобто, заяви про нагальну потребу в посиленні рівня централізації влади та необхідності перегляду результатів адміністративно-територіальної реформи в Україні, фактично є закликами до повернення в лещата ринку обмеженого доступу та відмови від усіх євроінтеграційних здобутків останнього часу. Адже вони створюють соціальний ґрунт для впровадження у практику українського політичного життя де-факто російської моделі економічного устрою. Це по суті означає «здачу в полон» російсько- тоталітарній цивілізаційній матриці і поразку України в глобальному протистоянні з експансією північно-східного сусіда. Бо затягування нашої держави та суспільства у вир тоталітарних стереотипів економічної й соціальної поведінки і є фактичною метою нашого основного ворога у цій війні.

Зважаючи на це, основні орієнтири економічної політики нашої держави на сучасному етапі її розвитку, враховуючи необхідність гідної відсічі військовій експансії з боку Росії, мають скеровуватися в бік формування основ конкурентного устрою держави. Для цього потрібно рішуче відмовитись від орієнтації на централізовану модель публічного управління.

Такий крок може, на перший погляд, виявитися доволі ризикованим, оскільки держава, підриваючи спроможність великих олігархічних груп, а також створюючи тим самим передумови для їх ослаблення в конкурентній боротьбі з малими та середніми підприємцями, нібито-то «ріже сук, на якому сидить». Це мало би призвести до неминучого скорочення обсягів експортних поставок і зменшення валютних надходжень, а відтак і суттєвого падіння рівня ефективності використання наявного ресурсного та економічного потенціалу вітчизняної економіки. В умовах війни це майже катастрофічний сценарій.

Проте такі очевидні, здавалося б, висновки, насправді є хибними. Адже вони повністю ігнорують специфіку функціонування сучасної ринкової економіки. Насправді, саме малі підприємства та підприємницький сектор виявляються найбільш динамічними, інноваційно-привабливими та фінансово успішними в умовах війни. До того ж, розгалужене бізнес-середовище є стійкішим до поширення кризових явищ в умовах міжнародної конкуренції. Це стосується як періоду військових дій так і повоєнного часу.

Тобто, стимулювання розвитку громадянського суспільства та малого підприємництва, шляхом цілеспрямованого впровадження відкритої конкуренції, є пріоритетним напрямом протистояння України військовій агресії з боку Росії та тій цивілізаційній моделі, яка нав'язується нею.

До того ж, економічна стійкість нашої держави в умовах відкритого військового протистояння з потужним тоталітарним ворогом значною мірою визначається її здатністю забезпечити стабільність власної економічної системи. Адже стабільна економіка є не лише основою для активізації інвестиційної діяльності на внутрішньому ринку, але і важливим засобом недопущення соціальних збурень, а відтак і джерелом суспільної підтримки політичної влади в державі.

І нарешті ще одним вектором розвитку системи публічного управління в Україні в сучасних соціально-економічних умовах є розбудова інститутів громадянського суспільства. Як і в ситуації з розвитком малого підприємництва, перший погляд цей крок є доволі ризикованим в умовах активної фази військового протистояння з централізованим супротивником.

Проте коли військово-політичний конфлікт з окупантом має всі ознаки цивілізаційного, а протистояння розгортається не тільки, і навіть не стільки, у військовій площині, скільки в суспільно-психологічній та економічній сферах, саме формування децентралізованої моделі функціонування владних інституцій спроможне зробити вирішальний внесок у перемогу.

Таким чином, основною запорукою перемоги України у нинішній війні та засобом її успішного розвитку на повоєнному етапі є утвердження в українській системі публічного управління демократичних цивілізаційних принципів. Реалізація цих принципів, на противагу централізації влади за лекалами воєнного часу (з притаманними їй тотальною мобілізацією всього суспільства та його переведенням на військові рейки), є надійним засобом запобігання в нашій державі тоталітаризму та недопущення реінкарнації ринку обмеженого доступу на етапі її повоєнного розвитку. Адже тільки децентралізована система публічного управління, орієнтована на пріоритетний розвиток вільного суспільства та конкурентоспроможного підприємництва, широко інтегрованого в сучасні міжнародні інституції та ринки, спроможна забезпечити незворотні економічні процеси, а відтак гарантувати високий рівень безпеки України та її спроможність гідно протистояти будь-яким спробам зовнішньої експансії в довгостроковій перспективі.

Висновки

Запровадження в Україні воєнного стану спричинило посилення централізації в системі публічного управління та звузило сферу застосування демократичних інститутів. Існує небезпека того, що укорінення таких тенденцій може призвести до виникнення низки деструктивних процесів, які негативно відобразяться на ефективності публічного управління в умовах повоєнного розвитку нашої держави. Передусім це стосується повернення до тих стереотипів взаємовідносин між органами публічної влади, з одного боку, та інститутами громадянського суспільства і бізнесу, з іншого, які існували до війни, і визначаються в науковій літературі, як ринок обмеженого доступу.

Задля недопущення такого сценарію, розробка концептуальних засад повоєнного відновлення України має спиратися на демократичні цінності сучасного цивілізованого світу та ґрунтуватися на принципах відкритої конкуренції, людиноцентричності й субсидіарності. Це передбачає посилення контролю за діяльністю органів публічного управління з боку суспільства, зокрема порівняно з воєнним часом, а також запровадження низки обмежень та інституційних бар'єрів, спрямованих на запобігання зловживанням владою та недопущенням її використання задля обмеження конституційних прав і свобод громадян.

Подальші дослідження в цьому напрямі доцільно зосередити на виявленні пріоритетних напрямів розвитку публічного управління в Україні в контексті реалізації політики європейської та євроатлантичної інтеграції нашої держави.

Література

Долженков О. Публічне управління та адміністрування: вступ до спеціальності. Одеса, 2019. - 190 с. Режим доступу: http://dspace.pdpu.edu.ua/bitstream/123456789/ 13268/ 1/Долженков%20навч.пос ..pdf.

Мельник Р. Адміністративне право та адміністративна діяльність. Право і суспільство. 2012. 6. С. 95-98.

Бородін І. Функції публічного управління. Юридичний вісник. 2014. 3 (32). С. 24-29.

Авер'янов В. Нова доктрина українського адміністративного права на етапі становлення. Актуальні проблеми держави і права. Режим доступу: http://www.apdp.in.ua/ v35/03.pdf.

Чистов С. Концептуальні засади теорії ефективності управлінських рішень у сфері публічного адміністрування. Антикризове управління економікою України: нові виклики : матеріали ІІІ Міжнар. наук.-практ. інтернет-конф., 15-17 груд. 2015 р. К.: КНЕУ, 2015. - С. 333-336. Режим доступу: https://core.ac.uk/download/pdf/32618533.pdf.

Магас В. Свобода і конкуренція - головне гасло часу. Хвиля. Режим доступу: https://hvylya.net/analytics/economics/svoboda-i-konkurentsiya-golovne-gaslo-chasu.html.

Mises L. Bureaucracy. Режим доступу: https://cdn.mises.org/Bureaucracy_3.pdf.

Вебер М. Образ общества. Хозяйственная этика мировых религий. Попытка сравнительного исследования в области социологии религии. Режим доступу: https://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Sociolog/vebobr/02.php.

References

Dolzhenkov, O. (2019). Publichne upravlinnia ta administruvannia: vstup do spetsialnosti [Public management and administration: introduction to the specialty]. Retried from http://dspace.pdpu.edu.ua/Ыtstream/123456789/13268/1/Долженков%20навч.пос..pdf. [in Ukrainian].

Melnyk, R. (2012). Administratyvne pravo ta administratyvna diialnist [Administrative law and administrative activity]. Pravo i suspilstvo - Law and society. No 6. Pp. 95-98. [in Ukrainian].

Borodin, I. (2012). Funktsii publichnoho upravlinnia [The functions of public management]. Yurydychnyi visnyk - Legal Bulletin. No 3 (32). Pp. 24-29. [in Ukrainian].

Averianov, V. (2007). Nova doktryna ukrainskoho administratyvnoho prava na etapi stanovlennia [The new doctrine of Ukrainian administrative law at the stage of formation]. Aktualni problemy derzhavy i prava - Actual problems of the state and law. Retried from http://www.apdp.in.ua/ v35/03.pdf. [in Ukrainian].

Chystov, S. (2015). Kontseptualni zasady teorii efektyvnosti upravlinskykh rishen u sferi publichnoho administruvannia [Conceptual foundations of the theory of the effectiveness of management decisions in the field of public administration]. Antykryzove upravlinniaekonomikoiu Ukrainy: novi vyklyky : materialy III Mizhnar. nauk.-prakt. internet-konf. - Anti-crisis management of the economy of Ukraine: new challenges: materials of the III International. science and practice Internet Conf. Kyiv: KNEU. Pp. 333-336. Retried from https://core.ac.uk/download/ pdf/ 32618533.pdf. [in Ukrainian].

Mahas, V. (2015). Svoboda i konkurentsiia - holovne haslo chasu [Freedom and competition are the main slogans of the time]. Khvylia - The Wave. Retried from https://hvylya.net/analytics/ economics/svoboda-i-konkurentsiya-golovne-gaslo-chasu.html. [in Ukrainian].

Mises, L. (1944). Bureaucracy. Retried from https://cdn.mises.org/Bureaucracy_3.pdf. [in English].

Veber, M. (1944). Obraz obshchiestva. Khoziaistviennaia etika mirovykh relihii. [Society image. Economic ethics of world religion. An attempt at comparative research in the field of the sociology of religion]. Retried from https://www.gumer.info/bibliotek_Buks/ Sociolog/vebobr/02.php. [in Russian].

Размещено на Allbest.ru