Розслідування військових правопорушень, які вчинені на окупованій території України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут права ім. Князя Володимира Великого Міжрегіональної Академії управління персоналом, начальник відділу

Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Офісу Генерального прокурора України

Розслідування військових правопорушень, які вчинені на окупованій території України

Сиводєд Іван Сергійович кандидат юридичних наук, докторант, доцент кафедри правоохоронної та антикорупційної діяльності

м. Київ

Анотація

Широкомасштабна збройна агресія РФ проти України поставила перед правоохоронними органами України необхідність забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування кримінальних правопорушень проти миру, безпеки людства, міжнародного правопорядку та основ національної безпеки України, зокрема воєнних злочинів, злочинів проти людяності, проявів сепаратизму, колабораціонізму та державної зради.

У статті встановлено проблеми розслідування правопорушень, які вчинені відносно військовослужбовців та військовослужбовцями під час проведення бойових дій та обставини, які підлягають доказуванню під час розслідування військових правопорушень. Відмінною рисою розслідування злочинів, що розглядаються, є широке залучення до розслідування експертів, спеціалістів тощо. Непорозуміння виникають у питанні розмежування категорії злочинів, передбачених статтею 438 КК, які є злочинами проти людяності або воєнними злочинами відповідно до міжнародного права, з іншими кримінальними правопорушеннями.

До обставин, які підлягають доказуванню під час розслідування військових правопорушень відносяться: 1) за суб'єктом злочину: хто конкретно вчинив військове правопорушення, роль кожного співучасника чи співвиконавця, їхня характеристика; якими доказами підтверджується статус військової службової особи в разі вчинення злочину; 2) за суб'єктивною стороною: наявність прямого умислу, змову зі співучасниками, співвиконавцями, якщо таких встановлено, дії інших осіб; мотив, мета злочину; 3) за об'єктом злочину: яке конкретно посягання на життя військової чи цивільної особи; 4) за об'єктивною стороною: яким чином було здійснено підготовку до вчинення цього злочину; місце, час, спосіб посягання та спосіб його приховування; зміст кожного епізоду військового правопорушення, якщо було повторення злочинної діяльності; які сліди чи ознаки протиправних дій підтверджуються документально; яким чином здійснювалось військове правопорушення; яка сума матеріальної шкоди, чи заподіяно істотної шкоди, де й у кого було вилучено майно, яке було вилучено злочинним шляхом.

Ключові слова: розслідування військових правопорушень, кримінальні правопорушення, злочин, окупована територія України.

Abstract

Syvodyed Ivan Serhiyovych Candidate of legal sciences, doctoral student, associate of professor of the Department of Law Enforcement and Anti-corruption Activities of the Institute of Law named after Prince Volodymyr Veliky Interregional Academy of Personnel Management, head of the Department of the Specialized Prosecutor's Office in the military and defense sphere of the Office of the General Prosecutor of Ukraine, Kyiv

INVESTIGATION OF MILITARY OFFENSES COMMITTED IN THE OCCUPIED TERRITORY OF UKRAINE

The large-scale armed aggression of the Russian Federation against Ukraine presented to the law enforcement agencies of Ukraine the need to ensure a quick, complete and impartial investigation of criminal offenses against peace, human security, the international legal order and the foundations of Ukraine's national security, in particular war crimes, crimes against humanity, manifestations of separatism, collaborationism and treason .

The article identifies the problems of investigating crimes committed against military personnel and by military personnel during hostilities and the circumstances that must be proven during the investigation of military crimes. A distinctive feature of the investigation of the crimes under consideration is the extensive involvement of experts, specialists, etc. in the investigation. Misunderstandings arise in the issue of distinguishing the category of crimes provided for in Article 438 of the Criminal Code, which are crimes against humanity or war crimes in accordance with international law, with other criminal offenses.

Circumstances that must be proven during the investigation of military offenses include: 1) by the subject of the crime: who specifically committed the military offense, the role of each accomplice or accomplice, their characteristics; what evidence confirms the status of a military official in case of committing a crime; 2) on the subjective side: presence of direct intent, collusion with accomplices, co-perpetrators, if such are established, actions of other persons;

motive, purpose of the crime; 3) by the object of the crime: what specific encroachment on the life of a military or civilian person; 4) from the objective side: how was the preparation for the commission of this crime carried out; place, time, method of encroachment and method of its concealment; the content of each episode of a military offense, if there was a repetition of criminal activity; what traces or signs of illegal actions are documented; how the military offense was committed; what is the amount of material damage, whether substantial damage was caused, where and from whom was the property seized, which was seized by criminal means.

Keywords: investigation of military offenses, criminal offenses, crime, occupied territory of Ukraine.

Постановка проблеми

Станом на 04 грудня 2022 року Управління Верховного комісара ООН з прав людини зафіксувало 17 181 жертву серед цивільного населення, них - 6702 загиблих і 10 479 поранених. З них майже 4 тисячі загинули у Донецькій та Луганській областях. Причиною смертей та поранення стало переважно застосування зброї вибухової дії з широкою зоною ураження, включаючи обстріли з важкої артилерії, реактивних систем залпового вогню, ракет та авіаударів [1].

Нідерландська слідча група зібрала в Україні докази для Гаазького суду. Було зібрано докази, опитано свідків та проведено ДНК-експертизи, докази будуть передані прокуратурі Міжнародного кримінального суду. До складу слідчої групи входять криміналісти, слідчі з Королівської військової поліції (KMar) та експерти з інших оборонних підрозділів. Там буде визначено, чи переходити до кримінального переслідування [2].

Широкомасштабна збройна агресія РФ проти України поставила перед правоохоронними органами України необхідність забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування кримінальних правопорушень проти миру, безпеки людства, міжнародного правопорядку та основ національної безпеки України, зокрема воєнних злочинів, злочинів проти людяності, проявів сепаратизму, колабораціонізму та державної зради.

Зазначені вище злочини кримінальним законом віднесені до підслідності СБУ, яке, як правило, їх і розслідує. Починаючи з 24 лютого 2022 року, за наявними даними, слідчі СБУ проводили досудове розслідування у більше ніж 30 тис. кримінальних провадженнях за фактами вчинення злочинів, пов'язаних із відкритою воєнною агресією РФ проти України, більше третини з яких - за фактами вчинення злочину, передбаченого статтею 438 КК (порушення законів та звичаїв війни). На цей час слідство триває у майже 20 тис. провадженнях, поліцейські розпочали 47 212 кримінальних проваджень за фактами вчинення на території України злочинів військовослужбовцями ЗСУ РФ та їхніми пособниками, з них: 35 793 - за ст. 438 Кримінального кодексу України (порушення законів та звичаїв війни) 9100 - за ст. 110 Кримінального кодексу України (посягання на територіальну цілісність і недоторканність України) 2134 - за ст. 111-1 Кримінального кодексу України (колабораційна діяльність) 100 - за ст. 111 Кримінального кодексу України (державна зрада) 37 - за ст. 113 Кримінального кодексу України (диверсія). За даними МВС, на цей час на деокупованих територіях виявлено 48 місць, де війська РФ незаконно утримували і катували громадян. Також відкрито 47 кримінальних проваджень за фактами вчинення військовими РФ сексуального насильства [3]. розслідування кримінальний правопорушення військовослужбовець

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблеми розслідування правопорушень, які вчинені відносно військовослужбовців та військовослужбовцями під час проведення бойових дій були предметом дослідження вітчизняних науковців В. Я. Тація, В. І. Борисова, В. І. Тютюгіна, С. С. Яценка, В. І. Антипова, В. А. Клименка, М. І. Карпенко, В.К. Матвійчука Л. Д., Капліна, В. Г. Дрозд, О. Ю. Дрозд, Д.В. Журавльова, С.В. Петкова та інших. Проведений аналіз указаної категорії кримінальних проваджень засвідчив відсутність у слідчих органів та органів прокуратури єдиної позиції у кваліфікації зазначених злочинних дій, що негативно впливає на процес організації досудового розслідування та його результати в цілому.

Мета статті - виявити проблеми розслідування правопорушень, які вчинені відносно військовослужбовців та військовослужбовцями під час проведення бойових дій та встановити обставини, які підлягають доказуванню під час розслідування військових правопорушень.

Виклад основного матеріалу дослідження

Здебільшого, непорозуміння виникають у питанні розмежування категорії злочинів, передбачених статтею 438 КК, які є злочинами проти людяності або воєнними злочинами відповідно до міжнародного права, з іншими кримінальними правопорушеннями. Необхідно зазначити, що така ситуація виникла із самого початку російської збройної агресії, тобто ще з 2014 року, та триває дотепер.

Так, унаслідок неоднозначної та різнопланової оцінки зазначеної категорії злочинів поступово закладалася подвійна природа в механізмі попередньої та остаточної кримінально-правової кваліфікації обставин вчинення злочину та дій підозрюваних осіб, коли одні й ті ж події одночасно оцінювалися і як участь у злочинах агресії, і як терористичні акти, а в інших окремих випадках - як порушення законів та звичаїв війни. Щодо вчинених діянь не проводилося конкретне розмежування у ситуаціях, коли підозрюваний бере участь у збройному протистоянні проти українських сил, а коли вчиняє терористичний акт.

Одним із прикладів, що свідчить про започаткування застосування такої «подвійної» кваліфікації, є кримінальне провадження за обвинуваченням Єрофєєва Є.В. та Александрова О.А. - військовослужбовців РФ, які у травні 2015 року поблизу міста Щастя Луганської області застосували вогнепальну зброю, що призвело до смерті громадянина України.

Досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні було розпочато слідчими СБУ. В подальшому підслідність цього кримінального провадження визначено за Головною військовою прокуратурою Генеральної прокуратури України. Єрофєєву Є. В. та Александрову О. А. повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ст. 437 (планування, підготовка, розв'язування та ведення агресивної війни) КК, на підставі встановлення нібито єдиного умислу в діях збройних сил РФ і цих військовослужбовців.

Однак, відповідно до сучасного міжнародного права та практики, а також кримінального законодавства зарубіжних країн, злочини агресії розглядаються виключно в контексті політичної суб'єктності, тобто до кримінальної відповідальності, зокрема й міжнародної, можна притягнути лише вище політичне та військове керівництво держави-агресора, яке за своїми повноваженнями фактично може спланувати, підготувати чи розв'язати (ініціювати) ведення агресивної війни чи віддати наказ про здійснення агресивних воєнних дій.

Отже, притягнення до кримінальної відповідальності осіб із числа рядових військовослужбовців РФ за кваліфікацією ст. 437 КК суперечить як положенням чинних міжнародних правових актів, так і практиці криміналізації агресії в законодавстві про кримінальну відповідальність країн ЄС.

Зокрема ст. 8bis Римського статуту Міжнародного кримінального суду (МКС) передбачає, що це злочин керівного складу, тобто суб'єктом його вчинення може бути лише військово-політичне керівництво, яке має повноваження вчиняти такі дії, а не рядові військовослужбовці.

Крім того, Єрофєєву Є. В. та Александрову О. А. було повідомлено про підозру у вчиненні терористичного акту, створенні терористичної групи, контрабанді зброї та її незаконному носінні та незаконному перетині державного кордону. Голосіївським районним судом м. Києва вказаних осіб засуджено до 14 років позбавлення волі з конфіскацією майна за ч. 2 ст. 28 ч. 3 ст. 258, ч. 1 ст. 258-3, ч. 2 ст. 437 КК України, а за ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 201, ч. 2 ст. 332-1, ч. 1 ст. 263 КК України їх виправдано [4, 354].

Така не вивірена позиція Генеральної прокуратури України вже на той час заклала передумови для спрямування в подальшому всієї правоохоронної та судової системи України до застосування різних підходів у кваліфікації злочинів вказаної категорії (без урахування норм міжнародного гуманітарного права). Безсистемність у вирішенні питань, пов'язаних із кваліфікацією вказаних дій, призвела з часом і до формування протилежних позицій судів в оцінці дій підсудних указаної категорії. На цей час широке коло питань, пов'язаних з кваліфікацією злочинних дій осіб, що ведуть агресивні воєнні та бойові дії на боці держави-агресора, а відповідно й з організацією досудового розслідування у зазначеній категорії кримінальних проваджень, залишається не вирішеними однозначно, а єдиний підхід до кваліфікації воєнних злочинів не вироблено.

Можна зазначити про те, що на підставі сумнівної оцінки того, що метою російського вторгнення є лише порушення територіальної цілісності України (ст. 110 КК України - посягання на територіальну цілісність і недоторканність України), формується викривлений загальний підхід до кримінально-правової кваліфікації дій, безпосередньо пов'язаних з військовою агресією.

Така кваліфікація не може вважатися прийнятною, оскільки склад злочину за статтею 110 полягає у вчиненні дій з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, тобто склад злочину статті 110 поширюється лише на суб'єктів, які підпадають під дію Конституції України і порушують встановлений нею порядок визначення території та державного кордону.

Дії військових РФ по веденню агресивної війни та окупації території України не можуть кваліфікуватися за статтею 110 КК, зокрема, як порушення порядку, встановленого Конституцією України оскільки, по- перше, її дія не поширюється на територію РФ, де знаходиться і діє її вище військово-політичне керівництво, а по-друге, планування, підготовка, ведення агресивної війни та окупація території України не є просто порушенням порядку встановлення статусу території чи кордону.

Таким чином, умисел та дії військово-політичного керівництва РФ полягають у плануванні, підготовці та веденні агресивної війни проти України (за міжнародно-правою кваліфікацією - у вторгненні чи нападі РФ на територію України та її окупації) і повинні кваліфікуватися в Україні, як планування, підготовка, розв'язування та ведення агресивної війни за статтею 437 (планування, підготовка, розв'язування та ведення агресивної війни) КК або як злочин агресії за міжнародним правом, зокрема, за статтею 8біс Римського статуту МКС при розгляді справи міжнародним судом.

Слід також взяти до уваги, що дії РФ та її керівництва обумовлені не метою зміни меж території або державного кордону України, а направлені на знищення нашої держави шляхом агресивної війни, знищення української культури, об'єктів її культурної спадщини та української ідентичності як такої. Таким чином, означені злочинні спрямування держави-агресора виходять за межі посягання на територіальну цілісність й недоторканність України та повинні отримувати належну кримінально-правову оцінку.

З урахуванням систематичних та багаточисельних застосувань з боку РФ заборонених видів озброєнь проти цивільного населення та цивільних об'єктів, намаганнях досягнути вказаної злочинної мети ціною багатотисячних людських жертв серед цивільних та військових, здійснення масового знищення цивільних об'єктів та об'єктів критичної інфраструктури, вказані агресивні воєнні дії РФ на території України необхідно розглядати виключно в контексті міжнародних правопорушень, пов'язаних з військовою агресією, численними порушеннями законів та звичаїв війни, геноцидом українського народу та іншими злочинами проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.

Те ж саме стосується і помилкової кваліфікації злочинів, передбачених статтею 438 КК за порушення законів та звичаїв війни, тобто воєнних злочинів та злочинів проти людяності, як терористичних злочинів, передбачених, зокрема, статтями 258, 258-3 КК.

Відповідно до сучасного міжнародного права терористичні акти не вважаються ні міжнародними, ні воєнними злочинами. Кваліфікація злочинної діяльності фізичних осіб або їхніх угрупувань, як терористичної та відповідальність за таку діяльність, визначається нормами національного кримінального права відповідної держави. Міжнародно-правові акти встановлюють лише загальні критерії кваліфікації терористичних актів (чи діяльності) та правила взаємодії держав-учасників відповідних конвенцій у сфері запобігання тероризму (наприклад, Конвенція Ради Європи про запобігання тероризму). Вчинення терористичних актів є підставою для кримінальної відповідальності осіб згідно з національним законодавством. Термін давності для притягнення до відповідальності за вчинення терористичного акту визначається національним законодавством відповідних держав.

Міжнародні злочини мають іншу, ніж терористичні акти, природу. Відповідно до сучасного міжнародного права міжнародними злочинами (вживається також термін злочинами проти людства) є геноцид, агресія, воєнні злочини, злочини проти людяності.

Міжнародні злочини являють собою протиправні дії держави як такої. Вони становлять особливу небезпеку, як для міжнародного правопорядку та безпеки в цілому, так і для прав та свобод людини, територіальної цілісності, незалежності та суверенітету держав проти яких ці злочини вчиняються. Міжнародні злочини не мають термінів давності і є підставою для міжнародно-правової відповідальності держави-агресора як такої та/або міжнародної кримінальної відповідальності вищого військово-політичного керівництва держави-агресора та інших осіб, які вчинили такі злочини.

Необхідно також підкреслити, що тероризм завжди має політичне підґрунтя і мету, направлений проти політичних противників терористів (держав, урядів, режимів, носіїв певної ідеології тощо), тому визнання особи терористом чи організації терористичною певною державою чи групою держав або міжнародною організацією є політичним питанням і не означає, що інші держави підтримують таке визнання і вживають заходів для кримінального переслідування осіб, яких вони самі терористами не визнають. Наприклад, Туреччина вважає Робітничу партію Курдистану і її членів терористичною організацією та терористами, а самі курди та певні інші держави, які їх підтримують, вважають РПК національно-визвольним рухом і борцями за свободу свого народу від турецької влади. За таких обставин нейтральні держави, як, наприклад, до недавно Швеція, мають право надавати і надають курдам політичний притулок, як жертвам політичних переслідувань [5, 472].

Необхідно також зазначити, що Інтерпол неодноразово відмовлявся вживати заходи щодо розшуку польових командирів незаконних збройних формувань, створених РФ на тимчасово окупованих територіях України, які в Україні притягалися до кримінальної відповідальності за злочини тероризму.

Натомість міжнародні злочини у тому числі воєнні і в силу їх особливої небезпеки для всіх держав і міжнародного правопорядку в цілому, переслідуються всіма державами, і їх скоєння є безумовною підставою для видачі злочинців та не може бути підставою для надання особам, що їх скоїли, політичного притулку, статусу біженців тощо.

Таким чином, кваліфікація міжнародних злочинів, особливо воєнних, як тероризму, звільняє від міжнародно-правової відповідальності державу- агресора, як державу в цілому, і дає міжнародним злочинцям можливість уникати кримінального переслідування у державах дружніх до держави- агресора чи нейтральних державах. Важливо і те, що міжнародні злочини, на відміну від терористичних, не мають строків давності.

Організація розслідування та планування слідства. Розслідуванню злочинів, як і всьому кримінальному процесу, притаманні організованість, плановість, як важливих чинників забезпечення його ефективності. Планування - це організаційна та творча робота слідчого і прокурора, яка починається з початку розслідування і триває до його закінчення.

Воно передбачає: а) побудову версій; б) з'ясування всіх обставин та питань, що підлягають вивченню, які витікають з аналізу версій; в) визначення слідчих дій, необхідних для відпрацювання висунутих версій, встановлення предмету доказування; г) визначення безпосередніх виконавців запланованих заходів, строків та черговості виконання. У зв'язку з необхідністю проведення одночасно багатьох слідчих дій і заходів, розслідування проваджень цієї категорії з самого початку доцільно проводити групою слідчих з залученням до її складу оперативних працівників відповідних правоохоронних органів (СБУ, НПУ).

Відмінною рисою розслідування злочинів, що розглядаються, є широке залучення до розслідування експертів, спеціалістів тощо. Слідчий повинен використати фактор раптовості, коли відомі слідству дані збиралися негласним шляхом, про що винні особи не повинні були знати; провести відповідну роботу по організації слідчо-оперативної комбінації щодо затримання злочинців на «гарячому» в момент можливої втечі правопорушників; забезпечити проведення серії невідкладних слідчих дій, покликаних процесуально закріпити зібрані негласним шляхом дані (огляд місця події, майна, документів, обшуки); при необхідності слідчим призначаються криміналістичні та інші експертизи.

Крім того, як було вказано, на початковій стадії досудового слідства слідчий приступає до висунення версій. Висунуті версії стають основою планування розслідування у кримінальній справі, яке у свою чергу є надійним механізмом чіткої організації провадження досудового слідства і має за мету визначити шляхи і засоби, за допомогою яких при найменших затратах сил і часу повинен бути розкритий вчинений злочин, виявлені всі обставини, що мають значення для справи. Подальше розслідування полягає в уточненні мотивів правопорушення; встановленні обставин події та заподіяної шкоди.

До першочергових слідчих дій відносяться також: огляд місця події; допит осіб, які були свідками пригоди; направлення відповідних доручень на проведення оперативно-розшукових заходів по вивченню кола осіб, з якими підтримує стосунки підозрюваний чи обвинувачений, способу його життя; допити свідків тощо. Під час розслідування, як зазначалось вище, виникає необхідність у проведенні різних слідчих дій: огляду місцевості, приміщень, предметів, документів; відтворення обстановки і обставин події, обшуку, виїмки, накладення арешту на майно, одночасних допитів, призначення судових експертиз тощо. На деталізації особливостей тактики їх проведення не варто зупинятись [6, 530].

Висновок

Отже, до обставин, які підлягають доказуванню під час розслідування військових правопорушень відносяться: 1) за суб'єктом злочину: хто конкретно вчинив військове правопорушення, роль кожного співучасника чи співвиконавця, їхня характеристика; якими доказами підтверджується статус військової службової особи в разі вчинення злочину; 2) за суб'єктивною стороною: наявність прямого умислу, змову зі співучасниками, співвиконавцями, якщо таких встановлено, дії інших осіб; мотив, мета злочину; 3) за об'єктом злочину: яке конкретно посягання на життя військової чи цивільної особи; 4) за об'єктивною стороною: яким чином було здійснено підготовку до вчинення цього злочину; місце, час, спосіб посягання та спосіб його приховування; зміст кожного епізоду військового правопорушення, якщо було повторення злочинної діяльності; які сліди чи ознаки протиправних дій підтверджуються документально; яким чином здійснювалось військове правопорушення; яка сума матеріальної шкоди, чи заподіяно істотної шкоди, де й у кого було вилучено майно, яке було вилучено злочинним шляхом.

Література

1. Інтернет-ресурс: United Nations OFFICE OF THE HIGH COMMISSIONER FOR HUMAN RIGHTS. Ukraine: civilian casualty update 5 December 2022.

2. Інтернет-ресурс: Європейська правда: Нідерландська слідча група зібрала в Україні докази для Міжнародного кримінального суду.

3. Інтернет-ресурс: Радіо Свобода: МВС: виявлено близько пів сотні місць катувань та є стільки ж проваджень про сексуальне насильство з боку військових РФ.

4. Сиводєд І.С. Розслідування умисних вбивств військовослужбовців, які вчинені в умовах проведення бойових дій. Дис. вчен. степ. к. ю. н.: (12.00.09). Київ: [б. і.], 2021. 354 с.

5. Карпенко М.І. Military prosecutor's desk book: science-practice. manual / за заг. ред. д.ю.н., проф. В.К. Матвійчука. К.: ВД Дакор, 2013. 472 с.

6. Настільна книга військового прокурора: наук.-практ. посіб. / кол. авт. К.: Національна академія прокуратури України, 2017. 530 с. (серія «Захисник Вітчизни. Бібліотека військового прокурора»).

References

1. United Nations OFFICE OF THE HIGH COMMISSIONER FOR HUMAN RIGHTS. Ukraine: civilian casualty update 5 December 2022.

2. Єvropejs'ka pravda: Mderlands'ka shdcha grupa z^ala v Ukra'i'm dokazi dlja MUhnarodnogo krimmal'nogo sudu [European truth: The Dutch investigative team collected evidence for the International Criminal Court in Ukraine].

3. Rad^ Svoboda: MVS: vijavleno bliz'ko pA sotrn mdc' katuvan' ta є stil'ki zh provadzhen' pro seksual'ne nasil'stvo z boku vys'kovih RF [Radio Liberty: Ministry of Internal Affairs: about half a hundred places of torture have been discovered and there are as many cases of sexual violence by the Russian military].

4. Sivodєd, IS. (2021). Rozshduvannja umisnih vbivstv vys'kovosluzhbovdv, ja^ vchinern v umovah provedennja bojovih dy [Investigation of deliberate killings of servicemen committed in the context of hostilities]. Candidate's thesis. Ki'iv: [b. і.] [in Ukrainian].

5. Karpenko, M.F (2013). Military prosecutor's desk book [Military prosecutor& apos;s desk book]. K.: VD Dakor [in Ukrainian].

6. Nastil'na kniga vijskovogo prokurora [Desk book of the military prosecutor: science and practice]. kol. avt. K.: Nadonal'na akademya prokuraturi Ukrarni (serija «Zahisnik Vhchizni. Btohoteka vys'kovogo prokurora»). [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru