Гарантії права пацієнта на отримання медичної допомоги: порівняльно-правовий контекст

Размещено на http://www.allbest.ru/

Гарантії права пацієнта на отримання медичної допомоги: порівняльно-правовий контекст

Гараєва Зохра Ельбрусівна

аспірант відділу теорії держави і права, Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України. М.Київ

Анотація

«Права пацієнта не є правами, якщо хтось може їх забрати. Це привілеї». - Джордж Карлін, "It's Bad for Ya", 1 березня 2008 р. За словами Американського онкологічного товариства, організації мають розробити чіткі біллі про права пацієнтів, «щоб надати пацієнтам можливість брати активну участь у покращенні свого здоров'я. Сучасні біллі про права встановлюють, що пацієнти можуть розраховувати на лікування незалежно від свого соціально-економічного статусу, релігійної приналежності, статі чи етнічного походження. Встановлення чітко визначених прав пацієнтів сприяє стандартизації допомоги в усіх галузях охорони здоров'я. [1].

В контексті розгляду питання про права пацієнта на отримання медичної допомоги, важливо проаналізувати таке поняття як Автономія, тобто «самоврядування» пацієнта, що означає здатність жити згідно з власними причинами та мотивами. Пацієнт має право приймати рішення, які не дотичні до того, що, на думку лікаря, є корисним стосовно надання медичної допомоги для цього пацієнта. Саме така концепція стала законним правом практично в усьому західному світі. Пацієнт може відмовитися від лікування, яке призначив лікар. У таких випадках соціальний договір між пацієнтом і лікарем вимагає, щоб медичні працівники поінформували пацієнта про потенційні наслідки протидії медичній пораді. [2]

Здоров'я є основним правом людини від народження. І хоча право на здоров'я не входило до числа початкових прав, встановлених Національними зборами Франції, воно було додане до переліку зобов'язань держави перед своїми громадянами Установчим Законом. Спочатку у Великобританії не було такої угоди між державою та громадянином, і лише після Загальної декларації прав людини ООН у 1948 році право на здоров'я було розглянуто на більш широкому рівні. Згідно декларації ООН: «кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло та медичне обслуговування, який забезпечує здоров'я і добробут її самої та її сім'ї». Саме ці права пацієнтів є основним фундаментом для створення стійкої системи охорони здоров'я. Запровадження реформ спрямованих на модернізацію медичного обслуговування та міжсекторального партнерства, сприятиме покращенню здоров'я та якості життя пацієнтів. [2]

Однак застосування прав на охорону здоров'я є не менш складним питанням у країнах, які мають системи, що гарантують доступ для всього населення, наприклад у Британії з її Національною службою охорони здоров'я (NHS). У січні 2009 року лейбористський уряд запровадив Конституцію NHS для Англії, документ, який визначає низку прав, обов'язків і зобов'язань, призначених для втілення «принципів і цінностей», якими керується NHS. Пацієнти мають 25 прав, що охоплюють такі сфери, як доступ до медичних послуг; доступ до затверджених на національному рівні методів лікування; повага, згода та конфіденційність; усвідомлений вибір; залучення до власної охорони здоров'я. [4]

Білль про права пацієнтів Американської асоціації лікарень 1973 року був першим біллем про права, написаним спеціально для пацієнтів. Багато законів Північної Америки дійсно захищають низку прав пацієнтів. У 1984 році Канада прийняла Закон про охорону здоров'я. У 2005 році Мексика прийняла статтю 4 як частину національної Конституції. У 2010 році Сполучені Штати покращили права пацієнтів, ухваливши Закон про захист пацієнтів та доступне лікування. Однак жодна з цих країн не має спеціального закону, який би викладав загальний білль про права пацієнтів. Саме тому важливо розробити такий закон, що дозволить врегулювати проблему правових відносин у сфері охорони здоров'я. [5]

Проводячи огляд та аналіз системи охорони здоров'я населення Великої Британії важливим є те, що жителі Сполученого Королівства мають доступ до Національної служби охорони здоров'я (NHS) на основі клінічних потреб, а не платоспроможності. Однак Сполучене Королівство має відносно нижчий рівень як лікарів, так і медсестер, а також нижчий рівень лікарняних ліжок і діагностичного обладнання, ніж у більшості інших країн з високим рівнем доходу. Ці дефіцити призвели до того, що країна залишилася без вільних потужностей і стала вразливою до гострих потрясінь, таких як пандемія COVID-19. Крім того, вони призвели до зростання списків очікування на вибіркову допомогу: у 2022 році лише в Англії в списку очікування було понад 6 мільйонів людей. [6]

Важливу роль у функціонуванні медичної галузі Великої Британії відіграє Генеральна медична рада, яка має відділення по всій країні. До її складу не входять медичні працівники, вона не залежить ні від держави, ні від медичної спільноти. Проте саме ця організація атестує медичні заклади й практики, вносить у реєстр лікарів та видає їм ліцензію на практику. Генеральна медична рада дбає в тому числі й про стандарти поведінки лікаря, дотримання ним морально-етичного кодексу. До цієї організації можуть подавати скарги і пацієнти, і роботодавці, і лікарі. І якщо є підстави, то ліцензію фахівця забирають на 5 років. Історично склалося так, що витрати на охорону здоров'я у Сполученому Королівстві проходили цикли стійкого зростання та жорсткої економії. Тим не менш, загальні витрати на охорону здоров'я зросли за останнє десятиліття, сягнувши трохи більше 10% ВВП у 2019 році. Частка державного фінансування охорони здоров'я є високою та залишається відносно незмінною протягом останніх двох десятиліть на рівні близько 80% загальних витрат на охорону здоров'я. . Отже, громадяни Сполученого Королівства мають високий рівень захисту від фінансових наслідків поганого здоров'я та мінімальні платежі власних коштів. [6]

Пацієнторієнтованість та захист прав пацієнтів є один із головних принципів у Великій Британії. Скарги пацієнтів розглядають громадські організації, адміністрації лікарень і керівники практик первинної медичної допомоги. Для прикладу, частка скарг від усіх звернень у Генеральну медичну раду -- 5-6%. Основна ж частина звернень пацієнтів стосується роз'яснень того, де і коли можна отримати певний вид меддопомоги, -- таких фіксують від 300 до 600 щомісяця.

Прийнята урядом концепція зобов'язує середній медичний персонал повідомляти, коли медичну допомогу надають з порушенням протоколів.В обов'язки середнього медперсоналу входить проведення різноманітних маніпуляцій і процедур, виконання діагностичних досліджень (швидкі тести, дихальні проби, електрокардіограма тощо). Кабінет медичної сестри оснащений діагностичними приладами, комп'ютером, холодильником, де зберігаються вакцини та медикаменти. Вона самостійно робить профілактичні щеплення. Медичні сестри проводять освітню роботу з пацієнтами -- для цього їх забезпечено відповідними методичними матеріалами й рекомендаціями. Середній медичний персонал може продовжити освіту в університеті, що дає право очолювати лікарні, а також допомагати сімейним лікарям вдосконалювати навички догляду за важкохворими пацієнтами, надання паліативної допомоги тощо. Відповідно саме в Україні варто звернути увагу на удосконалення та широке застосування інформаційних програм, активну співпрацю із соціальними службами та розширити коло прав і обов'язків середнього медперсоналу. Вкрай важливо, щоб міжпрофесійна медична команда, тобто лікарі, медичні сестри та молодший медичний персонал тісно співпрацювали з пацієнтами, надаючи їм можливість брати активну участь у прийнятті рішень щодо лікування, проводили освітні заходи та були обізнані про права пацієнтів та етичні питання, що тісно переплітаються між собою. Таким чином, оптимальні медичні результати більш імовірні. Юридичні чи етичні наслідки менш ймовірні. [7]

Доленосним для медичної сфери Великої Британії став 2012 рік, коли було створено Clinical Commissioning Group, які відповідають за закупівлю медичних послуг у різних лікувальних закладах. КУГ купують медичні послуги для жителів певного регіону, виходячи з потреби і кількості наявних коштів. Рішення щодо розподілу фінансів приймає правління КУГ та Department of Health and Social Care (Міністерство охорони здоров'я та соціальної політики), що надає рекомендації відносно пріоритетних напрямків. В Україні ці завдання покладено виконувати на Госпітальні ради, що розвиваються досить повільно. Розвиток цього напрямку та інтеграція закордонного досвіду сприятиме підвищенню якості надання медичної допомоги, що буде орієнтована на пацієнта конкретного регіону, його права та потреби. [11]

Прискіпливо у Великій Британії розглядають усі летальні випадки в стаціонарах, якість надання допомоги пацієнтам із деменцією, паліативним хворим тощо. Стандартом вирішення обґрунтованої скарги є усне, а протягом 10 днів -- письмове вибачення перед пацієнтом. У Великій Британії дуже багато уваги приділяють пацієнтам із психічними розладами, а також хворим, які потребують паліативної допомоги або реабілітації. У Британії широко застосовують аутсорсинг (у штаті медичних практик немає ані санітарок, ані водіїв). Важливо відзначити раціональність, економічність та орієнтованість на результат як у дрібницях, так і в глобальних рішеннях відносно прав пацієнтів. [12]

Аналізуючи досвід Великої Британії, в Україні важливо більше уваги приділяти раціональності й ефективності робити медичної галузі, працювати на задоволення потреб та прав пацієнта. Потрібно звернути увагу на удосконалення та широке застосування інформаційних програм, активну співпрацю із соціальними службами. А також розширити коло прав і обов'язків середнього медперсоналу.

Доцільно впровадити посаду менеджера з антикризового управління, відкрити відділення медсестринського догляду, та провести реформи спрямовані на більшу інтеграцію медичного обслуговування та міжсекторальне партнерство, що покращує здоров'я та якість життя пацієнтів.

Вкрай важливо мотивувати розвиток міжпрофесійної медичної команди - це лікарі, медичні сестри та молодший медичний персонал, що тісно співпрацюють з пацієнтами, проводити освітні заходи, що дозволить бути обізнаними про права пацієнтів та етичні питання, які тісно переплітаються між собою.

Інтеграція закордонного досвіду, щодо Clinical Commissioning Group, які відповідають за закупівлю медичних послуг у різних лікувальних закладах, сприятиме підвищенню якості надання медичної допомоги, що буде орієнтована на пацієнта конкретного регіону, його права та потреби.

Література:

12. A Comparative Analysis of United Kingdom and the United States Health Care Systems Abbie McClintock Roe, MSHSA; Aaron Liberman, PhD, The Health Care Manager, Volume 26, Number 3, pp.190-212. 2007 Wolters Kluwer Health I Lippincott Williams & Wilkins http://www.slideshare.net/abbiemc/A-Comparative-Analysis-of-the-UK-and-US-Health- Care-Systems

References: