Інформаційно-комунікаційний простір України в умовах російсько-української війни (2014-2023)

Водночас частина інфлюенсерів з України навіть в умовах війни продовжує виступати на захист російської мови та культури, стверджуючи про неможливість опанувати українську мову в обсязі, достатньому хоча б для побутового спілкування. З іншого боку, серед інфлюенсерів України набув поширення й інший тренд - створення відеороликів виключно українською мовою навіть у тому випадку, коли перед війною аудіоряд був російськомовним.

Тривалий час проблемою залишалося й визначення статусу інфлюенсерів, які мають великі аудиторії підписників. Частина з них уже робила спроби прирівняти свою роботу до роботи ЗМІ і, відповідно, отримати передбачені законом права для роботи журналістів. Ст.307 Цивільного кодексу України передбачає, що Фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Згода особи на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку припускається, якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру. А знімання фізичної особи на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, у тому числі таємне, без згоди особи може бути проведене лише у випадках, встановлених законом Цивільний кодекс України. Законодавство України.. Але спроби деяких інфлюенсерів прирівняти свою роботу до роботи ЗМІ були лише засобом уникнути відповідальності за протиправну поведінку.

Відсутність регіональних відмінностей у готовності продовжити боротьбу з агресором свідчить як про надуманість російської тези про існування «двох Україн», так і про штучність обумовлення російського вторгнення необхідністю «захисту російського і російськомовного населення України». Повномасштабне вторгнення РФ в Україну зумовило піднесення українського патріотизму, формування стійкого «почуття дому» для переважної більшості громадян: можливість незалежної розбудови держави постала цінністю, якою громадяни України категорично відмовилися поступатися. Це стосується не лише етнічних українців, а й абсолютної більшості росіян, які постійно жили в Україні.

Росія всіляко намагалася й намагається дискредитувати зусилля громадян України щодо захисту свої держави. Росіян, які живуть в Україні, називають жертвами української пропаганди або особами, які втратили рідне коріння. Стверджується, що російське населення України прагне поновити зв'язки із РФ, але цьому перешкоджає «український нацистський уряд». Україна в цьому контексті була названа «антиросійським проектом», створення якого закидали, насамперед, США. Українці в устах російських пропагандистів найчастіше отримують тавро «націоналістів» або «нацистів». Наголос зроблений на тому, що політика українізації матиме наслідком втрату національної ідентичності національними меншинами України, примусове перетворення їх на українців. Водночас наголос зроблено на тому, що українці та росіяни - це один народ, який всілякими способами хоче розсварити «колективний Захід». А єдність етнічних українців та росіян щодо захисту суверенітету і територіальної цілісності України російські ЗМІ намагаються представити як результат «тиску на Україну» з боку провідних західних країн, які «не дають Україні можливості пристати на вимоги РФ».

Стійкість українських громадян у війні з РФ змусила російське керівництво неодноразово змінювати цілі так званої «спеціальної воєнної операції» за рахунок їх обмеження. Водночас затягування бойових дій поставило в Росії на порядок денний створення та реалізацію нових форм інформаційної війни, орієнтованої на забезпечення внутрішньо- українського протистояння через зростання недовіри до Президента, командування ЗСУ, окремих політичних сил. У приціл інформаційної війни потрапили відносини України із західними союзниками, організація Росією ядерного шантажу світового масштабу (загрози застосування ядерної зброї, спроби «ядерного тероризму» після захоплення Чорнобильської та Запорізької АЕС).

У сьогоднішньому розумінні абсолютної більшості військових експертів і аналітиків широкомасштабна війна, розв'язана РФ проти України 24 лютого 2022 р., уже давно не вкладається в поняття локального конфлікту середньої інтенсивності. Це стосується і просторових показників, і кількості залучених військових сил, і переконливого переліку засобів ураження та іншого високотехнологічного обладнання, які притаманні цьому військовому протистоянню. На думку Головнокомандувача ЗСУ В. Залужного та тогочасного першого заступника Голови Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони і розвідки, генерал-лейтенанта М. Забродського, тривалість бойових дій багато в чому обумовлена впевненістю агресора в безкарності своїх дій. Однією з причин цього В. Залужний та М. Забродський вважають хибне уявлення про масштаби російсько-української війни в багатьох країнах світу, оскільки, «незважаючи на достатню кількість широкодоступної інформації, сучасному поколінню, світу, європейцям, перш за все, важко уявити собі в реальності бойові дії в стилі Другої світової війни» Залужний В., Забродський М. Перспективи забезпечення воєнної кампанії 2023 р.: український погляд. Укрінформ. 7. 09. 2022. 2022.. Тому одним із завдань інформаційної політики України має стати вибір нових форм та засобів донесення інформації про війну до громадян інших країн, а, за результатами прогнозів тривалості бойових дій, необхідна розробка та реалізація внутрішньоукраїнської інформаційної кампанії, орієнтованої на забезпечення стійкості українських громадян у справі забезпечення відсічі ворогу в тривалій військовій кампанії.

Створення на базі РНБО Центру протидії дезінформації виглядає дещо запізнілим, а його робота вимагає суттєво більш широкого охоплення громадян. Ідеться про створення принаймні робочих груп, які б оперативніше реагували на дії ворожих пропагандистів у мережі Іnternet, зокрема на створення TELEGRAM- та YouTube-каналів, а також на діяльність ботів. Крім того, необхідні системна цілеспрямована протидія спробам дискредитувати вище керівництво держави, спецслужби, ЗСУ та зусилля Україні на міжнародній арені. Позитивним видається й популяризація успішних прикладів самоорганізації громадян, спрямованої як на організацію відсічі агресору, так і на відновлення мирного життя на де- окупованих територіях і плідну роботу в тилу.

Весною 2023 р. набув чинності Закон України «Про медіа» Про медіа. Закон України. Законодавство України.. Згідно з його нормами доля української мови на телебаченні має зрости з 75% до 90%, повноваження Нацради з телебачення і радіомовлення зростуть за рахунок можливості регулювання роботи он- лайн-видавництв і друкованих ЗМІ із можливістю блокувати їх без рішення суду. Надзвичайно важливо, що законом заборонено поширювати інформацію, яка містить пропаганду російського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, а також символіку воєнного вторгнення російського тоталітарного режиму. Заборонено поширювати інформацію, що принижує або зневажає державну мову, заперечує або ставить під сумнів існування українського народу (нації) та/або української мови. Крім того, онлайн-медіа зобов'язали подавати до Нацради доменні імена, за якими медіа доступне в мережі Internet із зазначенням реєстрантів доменних імен. Для сервісів, які надаються через мережу Internet, обов'язковою стала передача даних про IP- адреси або їх діапазон, з яких здійснюється поширення сервісу, а також доменні імена, за якими медіа доступне в мережі. Це дозволить посилити контроль за онлайн-медіа та забезпечити відповідність їх роботи чинному законодавству.

Вибір єдиного мовлення на початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну видається виваженим кроком, але через деякий час доведеться його змінювати. Українські громадяни не звикли до такого формату мовлення і будуть шукати інші джерела отримання інформації із розширенням використання соціальних мереж, відеохостингів та «хмарних» месенджерів. А цим неодмінно скористаються ворожі пропагандисти, у розпорядженні яких перебувають численні автоматизовані системи поширення інформації.

Війна довела, що вкрай негативними можна було вважати зволікання у припиненні діяльності ЗМІ, які поширювали міжетнічну ворожнечу, висловлювалися за порушення територіальної цілісності та суверенітету України. Помітною також виявилася і тривала безкарна діяльність окремих політичних та громадських діячів, журналістів, блогерів, різного роду «експертів», які займали відверту антиукраїнську позицію. Напевне після того, як вступив у силу Закон України «Про медіа», така ситуація буде виправлена.

Недовіра до ЗМІ обумовлена найчастіше уявленнями громадян про залежність медіа від олігархів та надзвичайно великою кількістю негативної інформації, яка транслюється. Онлайн-висвітлення успішних бойових дій ЗСУ, роботи рятувальників, працівників правоохоронних органів засобами масової інформації позитивно впливає не лише на їх власний імідж, а й на ставлення громадян до держави в цілому. Високий рівень довіри до ЗСУ ґрунтується на успіхах українських солдатів та офіцерів на полі бою. Водночас підтверджені повідомлення про втечу частини працівників із тимчасово окупованих територій, співробітництво із загарбниками, розкрадання гуманітарної допомоги негативно позначилися на іміджі органів державного управління та силових структур.

Сумнівним можна вважати й формат поширення повідомлень через кількох радників Офісу Президента України, оскільки вони, намагаючись швидко відреагувати на зміни, нерідко змушені транслювати неперевірену інформацію. Прагнення деяких радників зберегти та примножити свою присутність у медіапросторі може обернутися різким зростанням недовіри громадян до них та поширенням скептичного ставлення до можливості владних структур забезпечити належний діалог із суспільством в умовах війни.

Для формування дієвої інформаційної політики вкрай необхідна державна координація зусиль правоохоронних органів (у тому числі їх аналітичних підрозділів), наукових установ та організацій, державних органів та громадянського суспільства. Така координація дозволить сформувати як постійні, так і тимчасові робочі групи, здатні не лише гнучко реагувати на закиди ворожої пропаганди, а й діяти на упередження із формуванням комфортного для громадян України інформаційного середовища. Це також дозволить сформувати потужний дискурс, орієнтований на формування позитивного ставлення до України як держави, здатної забезпечити громадянський мир та злагоду.

Размещено на Allbest.Ru