Моніторинг способу життя судді: проблеми та перспективи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Факультет юстиції

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Моніторинг способу життя судді: проблеми та перспективи

Хорішко Анна Олександрівна, студентка

Анотація

Метою статті є з'ясування особливостей та сучасних проблем здійснення моніторингу способу життя судді в Україні з огляду на його сучасне нормативно-правове регулювання, а також виявлення перспектив розвитку цього механізму у нашій державі.

У статті досліджено особливості правового регулювання моніторингу способу життя судді як способу контролю та перевірки його професійної діяльності та поведінки на предмет відповідності стандартам та вимогам, які ставляться перед суддею.

Автором досліджено нормативно-правове підґрунтя запровадження цього інституту в Україні вперше, а також проаналізовано його недоліки з огляду на можливість порушення при здійсненні моніторингу конституційно передбаченого принципу незалежності суддів та судів.

До того ж було проаналізовано спроби розробки та затвердження у нашій державі Порядку здійснення моніторингу способу життя судді, що є необхідним для ефективного здійснення зазначеної процедури на практиці, оскільки закон «Про запобігання корупції» лише в загальному вигляді врегульовує питання порядку здійснення такого моніторингу.

Автором було проаналізовано позиції Вищої ради правосуддя щодо відхилення розроблених проектів Порядку та пропозиції щодо необхідних змін до них та виділено основні недоліки останніх, які унеможливлюють здійснення ефективного моніторингу способу життя судді без порушення принципу незалежності суддів.

Встановлено, що наразі здійснення моніторингу способу життя судді ускладнюється відсутністю належного правового регулювання, у зв'язку з цим перспективою розвитку цього інституту визначено розробку та затвердження Порядку здійснення моніторингу.

Проаналізувавши наявні недоліки розроблених проектів Порядку здійснення моніторингу було запропоновано положення, які обов'язково мають бути закріплені у новому проекті, що дозволить ефективно здійснювати цей механізм на практиці, а також уникнути при здійсненні моніторингу порушення конституційного принципу незалежності суду та суддів, що є обов'язковою умовою їх діяльності у правовій державі.

Ключові слова: моніторинг способу життя судді, незалежність судді, контроль, запобігання корупції.

Khorishko Anna Oleksandrivna Student of the Faculty of Justice, Yaroslav Mydryi National Law University, Kharkiv

Monitoring of a judge's lifestyle: problems and prospects

Abstract

The purpose of this article is to identify the peculiarities and contemporary issues of monitoring the lifestyle of judges in Ukraine, taking into account its current legal regulation, as well as to identify the prospects for the development of this mechanism in our country.

The article examines the features of legal regulation of monitoring the lifestyle of judges as a means of controlling and verifying their professional activity and behavior to ensure compliance with the standards and requirements set for judges.

The author explores the legal framework for the introduction of this institution in Ukraine for the first time, as well as analyzes its shortcomings in terms of the possibility of violating the constitutionally guaranteed principle of independence of judges and courts during the implementation of monitoring. In addition, attempts to develop and approve in our country the procedure for monitoring the lifestyle ofjudges were analyzed, which is necessary for the effective implementation of this procedure in practice, since the Law "On Prevention of Corruption" only regulates the procedure for monitoring in general terms.

The author analyzed the positions of the High Council of Justice regarding the rejection of the developed drafts of the procedure and proposals for necessary changes to them, and identified the main shortcomings of the latter, which prevent the effective implementation of monitoring the lifestyle of judges without violating the principle of independence of judges.

It has been established that currently, monitoring the lifestyle of judges is complicated by the lack of proper legal regulation. In this regard, the development and approval of a Procedure for conducting monitoring have been identified as the prospects for the development of this institution.

After analyzing the shortcomings of the developed drafts of the Procedure for conducting monitoring, provisions that must be fixed in a new draft have been proposed. This will allow for the effective implementation of this mechanism in practice, as well as prevent violations of the constitutional principle of the independence of the judiciary and judges, which is a mandatory condition for their activities in a legal state.

Keywords: monitoring of the judge's lifestyle, judicial independence, control, prevention of corruption.

Вступ

Постановка проблеми. Однією із важливих ознак правової держави є дотримання усіма її органами, у тому числі і органами судової влади, у своїй діяльності принципу законності та верховенства права. До того ж, задля забезпечення контролю з боку суспільства та держави в цілому над дотриманням зазначених принципів суддями в Україні передбачені спеціальні процедури перевірки відповідності професійної діяльності та поведінки останніх. Однією з нових таких процедур є моніторинг способу життя судді. І хоча зазначений механізм у нашій державі запроваджений ще у 2014 році, його практична реалізація на сьогодні ускладнена відсутністю належного правового регулювання. До того ж нормативно передбачену процедуру моніторингу способу життя судді необхідно привести у відповідність до міжнародних стандартів, конституційних приписів та норм законодавства, якими визначені принципи та стандарти суддівської незалежності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Особливості здійснення моніторингу способу життя судді в Україні як механізму контролю за їх діяльністю у своїх працях досліджували: Котельницька В. [1, с. 295], Жуков С. [2, с. 183], Федорчук А. [3, с. 114], Федорович В. [4, с. 16], Мочульська М. [5, с. 43] та ін. Однак на сьогодні у вітчизняній доктрині питання щодо проблем здійснення моніторингу життя судді, а також перспектив цього механізму в Україні є недостатньо дослідженими.

Мета статті - з'ясування особливостей та проблем здійснення моніторингу способу життя судді в Україні з огляду на його нормативно-правове регулювання, а також виявлення перспектив розвитку цього механізму у нашій державі.

Виклад основного матеріалу

Дотримання суддями принципів законності, доброчесності та непідкупності є необхідною умовою ефективності їх діяльності. При цьому, як справедливо вказує Котельницька В., говорити про дієвість судової влади в цілому можна лише за наявності у останньої належного рівня підтримки з боку суспільства, високого авторитету суду в очах громадськості [1, с. 294]. З метою забезпечення підвищення якості роботи суддів та довіри до суду в Україні діють механізми контролю та перевірки професійної діяльності та поведінки суддів.

Одним із таких механізмів став моніторинг способу життя судді. Так, ст. 59 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 р. передбачено проведення моніторингу способу життя судді аби встановити відповідність його рівня життя майну та одержаним ним та членами його сім'ї доходам. Вказаний моніторинг проводиться відповідно до закону. Дана норма досить загально окреслює юридичні підстави проведення цього заходу, передбачаючи, що відповідну вимогу здійснення моніторингу може висунути Вища кваліфікаційна комісія суддів України та Вища рада правосуддя. До того ж, вичерпного переліку таких підстав закон «Про судоустрій та статус суддів» також не надає, оскільки ч. 2 ст. 59 передбачає можливість проведення моніторингу способу життя судді також у інших випадках, що визначені законом [6].

Аналізуючи українське законодавство, передбачення моніторингу способу життя судді як механізму виявляємо у законі № 1700-VII «Про запобігання корупції». Як вказує, В. Федорович, саме нормами останнього моніторинг способу життя був вперше запроваджений в Україні ще 14.10.2014 року [4, с. 16].

Статтею 51 закону №2 1700-VII «Про запобігання корупції» у редакції від 14.10.2014 року, на Національне агентство з питань запобігання корупції покладався обов'язок зі здійснення вибіркового моніторингу способу життя суб'єктів декларування, до яких належать у тому числі усі професійні судді. Під час такого моніторингу мала встановлюватися відповідність рівня життя зазначених осіб майну, що наявне у останніх та членів їх сім'ї, а також доходам, що вони одержали відповідно до декларації, поданої особою. При цьому підставою здійснення моніторингу могла бути отримана від осіб, із ЗМІ, інших відкритих джерел інформація, щодо того, що рівень життя суб'єкта декларування не відповідає майну та доходам, що були ним задекларовані [7].

Однак, таке повноваження Національного агентства з питань запобігання корупції очевидно порушувало конституційно передбачений принцип незалежності суддів та судів, який передбачає в тому числі і незалежність останніх від органів законодавчої та виконавчої влади.

На важливості дотримання зазначеного принципу у правовій державі неодноразово наголошував Конституційний Суд України. Зокрема, останній у рішенні по справі №1-1/2004 про офіційне тлумачення положень частин першої, другої статті 126 Конституції України та частини другої статті 13 Закону України «Про статус суддів» (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) від 01.12.2004 року вказував, що якщо гарантії незалежності суддів будуть знижені, це матиме опосередкованим наслідком обмеження можливості реалізації права на судовий захист. До того ж новими законами чи внесенням змін до чинних законів не може бути знижено рівень гарантій незалежності і недоторканності суддів [8].

Таким чином, незалежність суддів у контексті можливості проведення Національним агентством з питань запобігання корупції моніторингу їх життя, не сприймається як особистий привілей окремого судді, її потрібно розглядати як гарантію того, що суддя буде виконувати свої професійні обов'язки щодо здійснення правосуддя безперешкодно. Тому у цьому випадку забезпечення незалежності є питанням публічно-правового характеру.

Аналіз нормативно-правових актів міжнародного співтовариства дає змогу встановити, що обов'язок держави забезпечувати незалежність суддів передбачений Конвенцією про захист прав людини та основних свобод від 4 листопада 1950 року, що була ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 року. До того ж, на важливості незалежності суддів при здійсненні ними правосуддя наголошується у інших міжнародних документах: «Основних принципах незалежності судових органів», ухвалених резолюціями 40/32 від 29 листопада 1985 року та 40/146 від 13 грудня 1985 року Генеральної Асамблеї ООН, «Процедурою ефективного здійснення Основних принципів незалежності судових органів», затвердженою 24 травня 1989 року Резолюцією 1989/60 Економічної і Соціальної Ради ООН, Європейською хартією «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, Рекомендаціями N (94) 12 Комітету Міністрів Ради Європи "Незалежність, дієвість та роль суддів" від 13 жовтня 1994 року тощо [9,10,11,12].

На недопустимості втручання виконавчої та законодавчої гілок влади у діяльність органів судової влади наголошує і Європейський суд з прав людини (§ 95 рішення у справі „Рінгейзен проти Австрії“ (Ringeisen v. Austria (Merits) від 16 липня 1971 року (заява № 2614/65). На думку ЄСПЛ, про реальну незалежність судової гілки влади та суддів можна говорити тільки тоді, коли буде забезпечено таке невтручання [13].

У контексті оцінки відповідності передбаченого законом «Про запобігання корупції» механізму моніторингу способу життя судді варто також звернути увагу на положення пункту „С“ та Заходу 1.3 додатка до Плану дій Ради Європи щодо посилення незалежності та неупередженості судової влади від 13 квітня 2016 року № CM(2016)36 final, згідно яких законодавчі та виконавчі органи державної влади повинні утримуватися від публічного критикування окремих суддів, а будь-які процедури дисциплінарного, кримінального розслідування стосовно судді повинні бути здійснені перед спеціальним органом влади, який є незалежним та неполітичним [14].

Таким чином, повноваження Національного агентства з питань запобігання корупції на проведення моніторингу способу життя судді як органу виконавчої влади фактично порушує наведену вище вимогу, оскільки в першій редакції стаття 51 закону № 1700-VII «Про запобігання корупції» не передбачала залучення у будь-якому вигляді до цієї процедури спеціальні органи влади, якими у даному випадку цілком могла бути Вища рада правосуддя.

Варто зауважити, що моніторинг способу життя у контексті закону № 1700-VII «Про запобігання корупції» розглядається як захід, що має на меті запобігання корупції серед суддів, як осіб на яких поширюється дія вказаного нормативно-правового акту, через своєчасне виявлення фактів можливого здійснення ними корупційних правопорушень. Цілком очевидно, що суддівська корупція є недопустимим явищем у правовій державі, оскільки вона є прямою загрозою демократичного розвитку суспільства та держави в цілому.

На цьому зокрема наголошує і Консультативна рада європейських суддів у Висновку від 9 листопада 2018 року № 21 (2018). Зазначається, що корупцією фактично може підриватися основа верховенства права та основна цінність Ради Європи - судова доброчесність. І хоча держава всіляко має здійснювати заходи щодо ефективного запобігання корупції в органах судової влади, зазначені заходи боротьби з явищем корупції в жодному разі не має обмежувати незалежність суду та суддів[15].

Подібних висновків дійшов Конституційний Суд України, вирішуючи справу № 1-24/2020(393/20) за конституційним поданням народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України «Про запобігання корупції», Кримінального кодексу України. Так, рішенням від 27 жовтня 2020 року, положення Закону України «Про запобігання корупції», які передбачали можливість проведення моніторингу життя судді Національним агентством з питань запобігання корупції були визнані неконституційними. Конституційний Суд України наголосив на тому, що моніторинг як форма контролю за функціонуванням та діяльністю суддів може бути реалізований лише органами судової влади, а не виконавчої чи законодавчої влади [16].

Аналіз подальшого нормативного врегулювання можливості здійснення моніторингу способу життя судді дає змогу встановити, що вже 30.12.2020 року Верховною Радою України Закон України «Про запобігання корупції» було доповнено новою статтею, якою встановлювалися особливості здійснення моніторингу способу життя суддів. Моніторинг міг бути здійснений у спеціальному порядку, визначеному Національним агентством з питань запобігання корупції, який він мав розробити та погодити з Вищою радою правосуддя.

До того ж, згідно частини 2 статті 52-2 Закону України «Про запобігання корупції» у редакції від 20.12.2020 року, у випадку прийняття Національним агентством з питань запобігання корупції рішення про необхідність проведення моніторингу способу життя судді, на цей орган покладено обов'язок невідкладно повідомити про це Вищу раду правосуддя, але не пізніше наступного робочого дня з дня початку проведення такого моніторингу [7].

Позитивним явищем слід вважати те, що однією із гарантій недопущення обмеження незалежності судді при здійсненні посадовими особами Національного агентства з питань запобігання корупції моніторингу способу життя судді стало також закріплення у законі обов'язку судді повідомляти Вищу раду правосуддя про виявлені ознаки здійснення на нього незаконного впливу, тиску або втручання у його діяльність під час здійснення моніторингу.

На виконання зазначених положень Закону України «Про запобігання корупції» у лютому 2021 року Порядок здійснення моніторингу способу життя судді був розроблений та поданий до Вищої ради правосуддя для його затвердження, втім вказаний проект було відхилено на підставі того, що останній характеризувався нечіткістю та його прийняття в такій редакції на думку Вищої ради правосуддя не в повній мірі відповідало б міжнародним стандартам та висновкам Конституційного Суду Україну викладених у рішенні від 27 жовтня 2020 року.

Зокрема розробленим порядком не було визначено чітку процедуру початку здійснення моніторингу способу життя судді, а також не були встановлені строки його проведення. До того ж, ніяк не врегульовувалася перевірка на достовірність тієї інформації, що була підставою початку моніторингу.

Вищою радою правосуддя у рішенні від 09.02.2021 року № 281/0/15-21 було вироблено зауваження та пропозиції до проекту Порядку здійснення моніторингу способу життя, які, втім, не було у повній мірі враховано Національним агентством з питань запобігання корупції при розробці нового проекту Порядку [17].

Як вказала Вища рада правосуддя у рішенні від 1 березня 2021 року, в оновленому проекті порядку так і не було врегульовано способи, критерії аналізу інформації, яка надійшла від осіб, із засобів масової інформації, інших відкритих джерел щодо невідповідності способу життя судді, а також не визначено суб'єктів проведення такого аналізу (всі уповноважені особи Національного агентства з питань запобігання корупції, або ж певне коло осіб, об'єднаних в окремий структурний підрозділ). Не визначеним залишилося питання щодо подальших дій, які має вчинити уповноважена особи, якщо остання не виявить підстав для проведення моніторингу способу життя судді, а також щодо того, яким способом мають бути зафіксовані результати перевірки інформації [17].

До того ж, аналіз положень відповідного проекту дає змогу виявити, що останнім не було встановлено також форму здійснення погодження службової записки про необхідність проведення моніторингу способу життя судді. Це має наслідком ризик того, що серед посадових осіб органу, що уповноважений здійснювати моніторинг можуть виникнути непорозуміння щодо цього питання, а також того, що відповідальність у випадку безпідставного початку здійснення моніторингу способу життя судді буде перекладатися з однієї посадової особи на іншу.

Не врегульовував проект Порядку також спосіб визначення уповноваженої особи, яка буде проводити моніторинг: чи це уповноважена особа, якою було підготовлено службову записку щодо наявності підстав для початку моніторингу способу життя, чи інша уповноважена особа, яку було визначено через автоматизований розподіл чи призначено особою, яка погодила службову записку.

До того ж безумовним недоліком вказаного проекту є те, що останнім взагалі не надано визначення поняттям «моніторингу», «способу життя», «рівня життя» та ін., внаслідок чого фактично неможливим є встановлення змісту, який було закладено нормотворцем у ці поняття.

Фактично сутність поняття «моніторинг способу життя» окремими особами як правозастосувачами може трактуватися по-своєму, що не є припустимим з огляду на необхідність дотримання у правовій державі принципу «правової визначеності». Так, моніторинг можна розуміти і як проведення перевірки належного судді майна чи майнових прав, і як проведення задля перевірки інформації щодо невідповідності його рівня життя майну та одержаним ним та членами його сім'ї доходам негласних слідчих дій. Це створює ризики того, що уповноважені особи Національного агентства з питань запобігання корупції можуть перевищувати надані законом повноваження, здійснюючи заходи з моніторингу, визначені проектом Порядку.

Саме тому зміст поняття «моніторингу способу життя судді», який у нього закладає нормотворець має бути визначений чітко та однозначно саме на рівні Порядку, тобто до того, як уповноважена особа почне проводити моніторинг фактично. Це значною мірою може знизити ризик можливих зловживань з боку зазначених осіб при здійснення вказаної процедури.

Загальний аналіз положень Порядку проведення моніторингу способу життя судді, розробленого Національним агентством з питань запобігання корупції дає змогу встановити наявність суперечності між нормативно закріпленими статтею 13 Закону «Про запобігання корупції» правами уповноважених осіб зазначеного органу та концептуальними особливостями проведення моніторингу, оскільки Національне агентство з питань запобігання корупції за своїм статусом не є правоохоронним органом, наділеним повноваженнями щодо проводення моніторингових дій щодо суддів, а також щодо збирання доказів, що передбачає запропонований Порядок. Зазначене безумовно не відповідає функціям цього органу, що визначені на законодавчому рівні.

Про відсутність належних правових гарантій недопущення обмеження незалежності судді при здійсненні моніторингу його способу життя вказує і той факт, що проекті Порядку не передбачає обов'язку уповноваженої особи, яка здійснює моніторинг щодо повідомлення судді про те, що такий моніторинг почався та закінчився, а також щодо підсумків проведеного моніторингу. Фактично це має наслідком позбавлення судді права на надання будь-яких пояснень під час здійснення моніторингу щодо нього.

До того ж, варто враховувати, що моніторинг буде здійснений з метою, проголошеною Законом «Про запобігання корупції», а ризик того, що останній буде засобом впливу на суддю буде нівелюватися тільки в тому випадку, коли Порядком буде визначено виважені та розумні строки проведення моніторингу способу життя судді. Так, Порядком потрібно чітко визначити протягом скількох робочих днів з моменту початку здійснення моніторингу уповноважена особа повинна його завершити, а також скласти відповідну довідку. Необхідно до того ж встановити строки вирішення Головою Національного агентства з питань запобігання корупції, або його заступником питання про погодження вказаної довідки.

Ще одним беззаперечним недоліком проекту Порядку є те, що останній не передбачає можливість та процедуру оскарження дій уповноважених осіб Національного агентства з питань запобігання корупції та їх рішень, що були прийняті під час здійснення моніторингу.

Варто звернути увагу також на те, що проект Порядку здійснення моніторингу способу життя судді містить положення про можливість проведення такої перевірки не тільки щодо судді, а і членів його сім'ї. При цьому сам закон «Про запобігання корупції» такого повноваження Національного агентства з питань запобігання корупції не передбачає.

Як бачимо, проект Порядку здійснення моніторингу способу життя судді містить цілу низку недоліків та не може бути ефективним регулятором здійснення моніторингу життя судді.

Після відмови Вищої ради правосуддя у погодженні проекту ще 01.03.2021 року, такий спеціальний порядок на сьогодні досі не було розроблено та не погоджено.

Перехідними положеннями Закону №1079-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про запобігання корупції» щодо відновлення інституційного механізму запобігання корупції» від 15.12.2020 року передбачено, що моніторинг способу життя суддів наразі повинен здійснюватися відповідно до загальних норм Закону «Про запобігання корупції». Таку норма легко піддається критиці з огляду на те, що Перехідні положення Закону не можуть змінювати положення самого закону «Про запобігання корупції», якими чітко встановлено, що здійснення моніторингу здійснюється у порядку, погодженому Вищою радою правосуддя, з врахуванням особливостей, якими забезпечуються гарантії незалежності судді [18].

Аналіз вказаних положень дає підстави зробити висновок, що норми Закону «Про запобігання корупції» у сучасній редакції лише в загальному вигляді врегульовують моніторинг способу життя, не визначають ані суб'єктів проведення аналізу інформації, яка може стати підставою проведення моніторингу, ані способу визначення уповноваженої особи, яка буде проводити моніторинг, ані строків проведення моніторингу, на необхідності нормативного врегулювання яких наголошувала Вища рада правосуддя у своїх рішеннях, які згадувалися вище.

Таким чином, відсутність належного правового регулювання моніторингу способу життя судді на сьогодні значно ускладнює його здійснення на практиці, якщо взагалі не унеможливлює. Вказане підтверджується зокрема відсутністю наразі у відкритому доступі будь-яких відомостей щодо проведення моніторингу способу життя хоча б одного судді.

У зв'язку з цим, основною перспективою розвитку цього інституту в Україні є розробка та погодження нового Порядку проведення моніторингу способу життя судді. При цьому таким порядком має бути чітко врегульовано: 1) визначення понять «моніторинг», «спосіб життя»; 2) способи аналізу інформації, яка свідчить про невідповідність способу життя судді, а також засоби встановлення її достовірності; 3) періодичність проведення такого аналізу; 4) визначення уповноваженої особи, якою проводиться моніторинг; 5) форму здійснення погодження службової записки що необхідності проведення моніторингу; 6) підстави проведення моніторингу; 7) процес здійснення моніторингу та способи фіксування його результатів; 8) строки проведення моніторингу способу життя судді.

Висновки

моніторинг спосіб життя суддя

Моніторинг способу життя судді є засобом контролю та перевірки професійної діяльності та поведінки суддів, який може сприяти підвищенню якості роботи суддів та довіри до суду громадськості. Однак в Україні вказаний моніторинг не може бути ефективно здійснений, а отже не може бути досягнута його мета через те, що наразі належне правове регулювання моніторингу способу життя судді відсутнє. Розробка та затвердження Порядку моніторингу способу життя суддів дозволить ефективно здійснювати цей механізм на практиці, а також уникнути при здійсненні моніторингу порушення конституційного принципу незалежності суду та суддів, що є обов'язковою умовою їх діяльності у правовій державі.

Література

1. Котельницька В. Роль громадського контролю в оцінюванні роботи судів в Україні. Юридичний науковий електронний журнал. 2023. № 1/2023. С. 294-297.

2. Жуков С. Професійна етика суддів: правові аспекти. Підприємництво,

господарство і право. 2018. № 12/2018. С. 182-185.

3. Федорчук А. Імплементація зарубіжного досвіду адміністративно-правового регулювання правового статусу суддів. Підприємництво, господарство і право. 2019. № 8/2019. С. 110-118.

4. Федорович В. Загальнотеоретичні підходи до визначення недоброчесної поведінки судді в системі загальнодержавних заходів протидії корупції. Національний юридичний журнал: теорія і практика. 2015. IUNIE 2015. С. 14-17.

5. Мочульська М. Судова влада та громадськість: взаємодія в умовах

конституційної реформи в Україні. Український часопис конституційного права. 2018. № 3/2018. С. 39-46.

6. Закон України «Про судоустрій і статус суддів». Відомості Верховної Ради України (ВВР). 2016. № 31. Ст. 545.

7. Закон України «Про запобігання корупції». Відомості Верховної Ради України (ВВР). 2014. № 49. Ст. 2056.

8. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України про офіційне тлумачення положень частин першої, другої статті 126 Конституції України та частини другої статті 13 Закону України «Про статус суддів» (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу): від 01 груд. 2004 р. №19- рп/2004, справа №1-1/2004 // Законодавство України: база даних / Верхов. Рада України. URL:https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/v019p710-04#T ext

9. Конвенція про захист прав людини та основних свобод: від 04.11.1950 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text.

10. Основні принципи незалежності судових органів схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї від 29 листопада та 13 грудня 1985 року. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_201#Text.

11. Європейська хартія «Про статус суддів»: від 10.07.1998 р.

URL: https://court.gov.ua/userfiles/05.pdf.

12. Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи "Незалежність, дієвість та роль суддів": від 13.10.1994 р. № (94) 12. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_323.

13. Рішення Європейського суду з прав людини від 17.07.1971 р. у справі Рінгейзен проти Австрії. URL: https://www.legal-tools.org/doc/ff864c/pdf/.

14. План дій Ради Європи щодо посилення незалежності та неупередженості судової влади: від 13.04.2016 р. № CM (2016) 36 final. URL: https://rsu.gov.ua/uploads/artide/plan- dijzmicnennanezaleznosti-su-9fc2c6af1d.pdf.

15. Висновок Консультативної ради європейських суддів: від 09.11.2018 р. № № 21 (2018). URL: https://court.gov.ua/userfiles/media/opinio_21_UA_1.pdf.

16. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України „Про запобігання корупції“, Кримінального кодексу України: від 27 жовт. 2020 р. №13-р/2020, справа 1-24/2020(393/20). Законодавство України: база даних. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v013p710-20#Text

17. НАЗК не врахувало істотні зауваження ВРП до проєктів порядків здійснення моніторингу способу життя судді та проведення перевірки їхніх декларацій. https://ics.gov.ua. URL: https://ics.gov.ua/archive/1081581/.

18. Закон України «Про внесення змін до Закону України "Про запобігання корупції" щодо відновлення інституційного механізму запобігання корупції». Відомості Верховної Ради України (ВВР). 2020. № 17. Ст. 154.

References

1. Kotelnytska V. (2023). Rol hromadskoho kontroliu v otsiniuvanni roboty sudiv v Ukraini [The role of public control in evaluating the work of courts in Ukraine]. Yurydychnyi naukovyi elektronnyi zhurnal - Legal scientific electronic journal, 1/2023, 294-297 [in Ukrainian].

2. Zhukov S. (2018). Profesiina etyka suddiv: pravovi aspekty [Professional ethics of judges: legal aspects]. Pidpryiemnytstvo, hospodarstvo ipravo - Entrepreneurship, economy and law, 12/2018, 182-185 [in Ukrainian].

3. Fedorchuk A. (2019) Implementatsiia zarubizhnoho dosvidu administratyvno- pravovoho rehuliuvannia pravovoho statusu suddiv [Implementation of foreign experience in administrative and legal regulation of the legal status of judges]. Pidpryiemnytstvo, hospodarstvo ipravo - Entrepreneurship, economy and law, 8/2019, 110-118 [in Ukrainian].

4. Fedorovych V. (2015). Zahalnoteoretychni pidkhody do vyznachennia nedobrochesnoi povedinky suddi v systemi zahalnoderzhavnykh zakhodiv protydii koruptsii [General theoretical approaches to determining the unscrupulous behavior of a judge in the system of state-wide anticorruption measures]. Natsionalnyi yurydychnyi zhurnal: teoriia i praktyka - National Law Journal: Theory and Practice, IUNIE 2015, 14-17 [in Ukrainian].

5. Mochulska M. (2018). Sudova vlada ta hromadskist: vzaiemodiia v umovakh konstytutsiinoi reformy v Ukraini [Judiciary and the public: interaction in the conditions of constitutional reform in Ukraine]. Ukrainskyi chasopys konstytutsiinoho prava - Ukrainian Journal of Constitutional Law, № 3/2018, 39-46 [in Ukrainian].

6. Zakon Ukrainy «Pro sudoustrii i status suddiv» [Law of Ukraine "On the Judiciary and the Status of Judges"]. (2016). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy - Bulletin of Verkhovna Rada of Ukraine, 31 [in Ukrainian].

7. Zakon Ukrainy «Pro zapobihannia koruptsii» [Law of Ukraine " On prevention of corruption "]. (2014). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy - Bulletin of Verkhovna Rada of Ukraine, 49 [in Ukrainian].

8. Rishennia Konstytutsiinoho Sudu Ukrainy u spravi za konstytutsiinym podanniam Verkhovnoho Sudu Ukrainy pro ofitsiine tlumachennia polozhen chastyn pershoi, druhoi statti 126 Konstytutsii Ukrainy ta chastyny druhoi statti 13 Zakonu Ukrainy «Pro status suddiv» (sprava pro nezalezhnist suddiv yak skladovu yikhnoho statusu): vid 01 hrud. 2004 r. №19-rp/2004, sprava №1-1/2004 [The decision of the Constitutional Court of Ukraine in the case based on the constitutional submission of the Supreme Court of Ukraine on the official interpretation of the provisions of the first and second parts of Article 126 of the Constitution of Ukraine and the second part of Article 13 of the Law of Ukraine "On the Status of Judges" (the case on the independence of judges as a component of their status): from December 01 2004 No. 19-рп/2004, case No. 1-1/2004. (2004). Zakonodavstvo Ukrainy: baza danykh - Legislation of Ukraine: database. zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/v019p710-04#T ext [in Ukrainian].

9. Konventsiia pro zakhyst prav liudyny ta osnovnykh svobod: vid 04.11.1950 r. [Convention on the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms: dated November 4, 1950]. (1950). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004 #Text [in Ukrainian].

10. Osnovni pryntsypy nezalezhnosti sudovykh orhaniv skhvaleni rezoliutsiiamy 40/32 ta 40/146 Heneralnoi Asamblei vid 29 lystopada ta 13 hrudnia 1985 roku [The main principles of the independence of judicial bodies were approved by resolutions 40/32 and 40/146 of the General Assembly of November 29 and December 13, 1985]. (1985). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_201#Text [in Ukrainian].

11. Ievropeiska khartiia «Pro status suddiv»: vid 10.07.1998 r. [European Charter "On the Status of Judges": dated July 10, 1998]. (1998). court.gov.ua. Retrieved from

https://court.gov.ua/userfiles/05.pdf [in Ukrainian].

12. Rekomendatsii Komitetu Ministriv Rady Yevropy "Nezalezhnist, diievist ta rol suddiv": vid 13.10.1994 r. № (94) 12 [Recommendations of the Committee of Ministers of the Council of Europe "Independence, effectiveness and role of judges": dated 13.10.1994 No. (94) 12]. (1994). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_323 [in Ukrainian].

13. Rishennia Yevropeiskoho sudu z prav liudyny vid 17.07.1971 r. u spravi Rinheizen proty Avstrii [he decision of the European Court of Human Rights dated July 17, 1971 in the case of Ringheisen v. Austria.]. (1971). legal-tools.org. Retrieved from https://www.legal- tools.org/doc/ff864c/pdf/ [in Ukrainian].

14. Plan dii Rady Yevropy shchodo posylennia nezalezhnosti ta neuperedzhenosti sudovoi vlady: vid 13.04.2016 r. № CM (2016) 36 final [Action plan of the Council of Europe on strengthening the independence and impartiality of the judiciary: from April 13, 2016 No. CM (2016) 36 final]. (2016). rsu.gov.ua. Retrieved from https://rsu.gov.ua/uploads/article/plan- dijzmicnennanezaleznosti-su-9fc2c6af1d.pdf [in Ukrainian].

15. Vysnovok Konsultatyvnoi rady yevropeiskykh suddiv: vid 09.11.2018 r. № № 21 [Opinion of the Advisory Council of European Judges: dated November 9, 2018 No. 21]. (2018). court.gov.ua. Retrieved from https://court.gov.ua/userfiles/media/opinio_21_UA_1.pdf [in Ukrainian].

16. Rishennia Konstytutsiinoho Sudu Ukrainy u spravi za konstytutsiinym podanniam za konstytutsiinym podanniam 47 narodnykh deputativ Ukrainy shchodo vidpovidnosti Konstytutsii Ukrainy (konstytutsiinosti) okremykh polozhen Zakonu Ukrainy „Pro zapobihannia koruptsii“, Kryminalnoho kodeksu Ukrainy: vid 27 zhovt. 2020 r. №13-r/2020, sprava 1-24/2020(393/20) [The decision of the Constitutional Court of Ukraine in the case of the constitutional submission by the constitutional submission of 47 people's deputies of Ukraine regarding the conformity with the Constitution of Ukraine (constitutionality) of certain provisions of the Law of Ukraine "On Prevention of Corruption", the Criminal Code of Ukraine: dated October 27. 2020 No. 13/2020, case 1-24/2020 (393/20)]. (2020). Zakonodavstvo Ukrainy: baza danykh - Legislation of Ukraine: database. zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v013p710- 20#Text [in Ukrainian].

17. NAZK ne vrakhuvalo istotni zauvazhennia VRP do proiektiv poriadkiv zdiisnennia monitorynhu sposobu zhyttia suddi ta provedennia perevirky yikhnikh deklaratsii [NAKC did not take into account the significant comments of the VRP regarding the projects of procedures for monitoring the lifestyle of judges and checking their declarations]. (2021). ics.gov.ua. Retrieved from https://ics.gov.ua/archive/1081581/ [in Ukrainian].

18. Zakon Ukrainy «Pro vnesennia zmin do Zakonu Ukrainy "Pro zapobihannia koruptsii" shchodo vidnovlennia instytutsiinoho mekhanizmu zapobihannia koruptsii» [Law of Ukraine "On Amendments to the Law of Ukraine "On Prevention of Corruption" Regarding the Restoration of the Institutional Mechanism for the Prevention of Corruption."]. (2020). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy - Bulletin of Verkhovna Rada of Ukraine, 17 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru