Генезиз закріплення права людини на репродукцію у міжнародних правових актах

Размещено на http://allbest.ru

Генезиз закріплення права людини на репродукцію у міжнародних правових актах

Качан Яна Віталіївна Качан Яна Віталіївна кандидат наук з державного управління, доцент, в.о.завідувача кафедри публічного управління та публічної служби, Академія праці, соціальних відносин і туризму, м. Київ, Римар Вікторія Вікторівна Римар Вікторія Вікторівна студентка заочної форми навчання, Академія праці, соціальних відносин і туризму, кафедри публічного управління та публічної служби, спеціальність публічне управління та адміністрування Лікар-інтерн, КНП ЛОР «ЛОКЛ», м. Львів

Анотація

Актуальність проблеми права людини на репродукцію в контексті державного управління в даний час обумовлена значенням, яке займає сім'я та її вплив у структурі особистості.

Низка негативних явищ, які вже набувають статусу трендів, спричинених недостатньо кваліфікованим державним управлінням, застарілими програмами, стратегіями, зокрема, і браком сімейного виховання, таких як:високий рівень підліткових вагітностей, хвороб, що передаються статевим шляхом, насилля в сім'ї, низький морально культурний рівень суспільства, знецінення особистості та проявів індивідуальності, вказують на необхідність оперативного втручання на державному рівні.

Відзначається зв'язок зазначеного права з іншими правами та вказується, що його слід відрізняти від інших зовні подібних прав, а також узагальнюючих визначень, таких як "права, пов'язані з репродуктивними правами". власність людини" та "репродуктивні права".

Права людини, пов'язані з репродуктивними правами, - це ті, які безпосередньо спрямовані на можливість реалізації особою свого основного права на репродукцію (відтворення), а право людини на відтворення - це сукупність прав, якими володіє особа під час репродукції.

Запропоновано сучасні підходи до розуміння репродуктивних прав: перший ґрунтується на тому, що термін «репродуктивні права» є умовним, використовується переважно в соціології та демографії, а не в юриспруденції; другий напрямок - про певний зв'язок між міжнародними джерелами та необхідністю імплементації висловлених у цих джерелах ідей у національне законодавство; третій напрям - право на відтворення, яке має свою особливу ознаку в основних правах і свободах людини.

Констатовано, що при дослідженні права людини на репродукцію (відтворення) доречно застосовувати дефініцію «репродукція», а не подібну за значенням «прокреація», оскільки остання зводиться більше до біологічної суті розмноження, хоча цей процес є біосоціальним явищем.

Ключові слова: репродукція, сім'я, право, відтворення, міжнародні акти, власність людини.

Abstract

The genesis of the consolidation of human rights to reproduction in international legal acts

Kachan Yana Vitaliyivna Candidate of sciences in public administration, associate professor, Acting Head of the Department of Public Administration and Public Service, Academy of Labor, Social Relations and Tourism, Kyiv

Rymar Victoriia Viktorivna Correspondence student, Academy of Labor, Social Relations and Tourism, Department of Public Administration and Public Service, specialty public management and administration Intern, CNE LRC "LRCH", Lviv

The relevance of the problem of the human right to reproduction in the context of public administration is currently due to the importance of the family and its influence in the structure of the individual. A number of negative phenomena, which are already gaining the status of trends, caused by insufficiently qualified public administration, outdated programs, strategies, in particular, and a lack of family education, such as: a high rate of teenage pregnancies, sexually transmitted diseases, domestic violence, low the moral and cultural level of society, devaluation of the individual and manifestations of individuality indicate the need for operative intervention at the state level.

The relationship of the said right with other rights is noted and it is indicated that it should be distinguished from other outwardly similar rights, as well as generalizing definitions, such as "rights related to reproductive rights". human property" and "reproductive rights".

Human rights related to reproductive rights are those that are directly aimed at enabling a person to realize his basic right to reproduction (reproduction), and the human right to reproduction is a set of rights that a person possesses during reproduction.

Modern approaches to understanding reproductive rights are proposed: the first is based on the fact that the term "reproductive rights" is conditional, used mainly in sociology and demography, and not in jurisprudence; the second direction - about a certain connection between international sources and the need to implement the ideas expressed in these sources into national legislation; the third direction is the right to reproduction, which has its special feature in basic human rights and freedoms.

It was established that when studying the human right to reproduction (reproduction), it is appropriate to use the definition "reproduction" and not the similar in meaning "procreation", since the latter is reduced more to the biological essence of reproduction, although this process is a biosocial phenomenon.

Keywords: reproduction, family, law, reproduction, international acts, human property.

Вступ

Постановка проблеми. Розвиток репродуктивних технологій, можливості клонування, редагування генома, постмортальна репродукція не могли залишити осторонь необхідність їх правового регулювання. При цьому, необхідно встановити спільні очікування або, іншими словами, загальноприйняті «стандарти», яких Договірні держави зобов'язані дотримуватися незалежно від їх культурних, історичних, економічних та інших характеристик.

Загалом, нині існує широкий спектр універсальних та регіональних документів, що регулюють та захищають репродуктивні (репродуктивні) права людини, а деякі закріпили основний зміст цього права. Крім того, консенсусом більшості країн світу було прийнято ряд положень та інших актів «м'якого права», які регулюють деякі аспекти здійснення репродуктивних прав. Деякі з них отримали широке визнання, щодо інших тривають запеклі дискусії вчених.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Досліджуючи розвиток концепції репродуктивних прав людини багато хто з дослідників (Т. Кириченко, Н. Старікова [1, с. 97], Я.Ф. Радиш [2], Гакало В.В. [3] та ін.) беруть за точку відліку перш за все Міжнародну конференцію по народонаселенню і розвитку 1994 року, проведену у м. Каїр.

Однак такий підхід не може вважатися комплексним і достатнім, оскільки рішення, прийняті за результатами згаданого та наступних міжнародних заходів з цих питань, стали вінцем установлених на той час практик у сфері прав людини.

Більше того, правозастосовні органи при прийнятті рішень з питань права конкретної людини на репродукцію (відтворення), дотримання чи порушення репродуктивних прав у їх широкому значенні, як правило, опираються перш за все на базові міжнародні документи на даному напрямі [4, с. 59].

Мета статті. Мета статті полягає у з'ясуванні специфіки правового та організаційного забезпечення права людини на репродуктивну медицину.

Методологія дослідження ґрунтується на застосуванні комплексного системного підходу, як невіддільної частини діалектичного методу. Автори намагалися поєднати структурний аналіз з конкретно-історичним і компаративістським підходами.

Виклад основного матеріалу

Таким чином одним із найважливіших документів у сфері захисту прав людини, у тому числі права на репродукцію (відтворення), є Загальна декларація прав людини, ухвалена Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 році.

Серед іншого, у ній закріплено низку прав, які є передумовою та гарантією реалізації права людини на репродукцію (відтворення):

- право на свободу від дискримінації за ознакою статі (ст. 2);

- право на повагу до приватного та сімейного життя (ст. 12);

- право на шлюб та сім'ю (ст. 16);

- право на відміну дискримінаційних звичаїв щодо жінок у питанні укладення шлюбу, під час шлюбу та під час його розірвання (ст. 16) [137].

У 1966 році в Резолюції № 2211 (ХХІІ) 1966 Генеральна Асамблея ООН визнала суверенітет держав щодо формулювання та забезпечення їх демографічної політики, беручи до уваги принцип, відповідно до якого кожна окрема сім'я має право вільно приймати рішення щодо її розміру. Цього ж року прийнято Міжнародний пакт про громадянські і політичні права та Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, які також закріпили права, що стали підґрунтям для виокремлення репродуктивних прав у подальших міжнародних документах та судовій практиці [6, с. 47].

Права, пов'язані із здійсненням репродуктивної діяльності людини, визнано у рішеннях ООН ще у 1968 році. Зокрема у параграфі 16 Заключного акту Конференції з прав людини, яка відбулася в Тегерані того року закріплено: «Батьки мають основоположне право вільно та відповідально приймати рішення щодо кількості та інтервалів народження дітей, а також право на належну освіту та інформацію з даного питання» [7, с. 5].

Подальший розвиток регулювання репродуктивних прав мав місце передусім в підсумкових документах трьох міжнародних конференцій з народонаселення і розвитку (Бухарест, 1974; Мехіко, 1985; Каїр, 1995), а також Всесвітньої конференції зі становища жінок (Пекін, 1995).

Мексиканська декларація 1975 року про рівність жінок та їх внесок у розвиток і мир підтвердила принцип рівних прав кожного з подружжя у сім'ї. У 12 принципі зазначено, що: «Кожна пара та кожна окрема особа має право вільно та відповідально приймати рішення про те, мати, чи не мати дітей, визначати їх кількість та інтервали між їхніми народженнями, а також право мати інформацію, освіту та засоби для цього» [8].

Водночас слід підкреслити, що автори всіх вищезазначених міжнародних актів навряд чи усвідомлюють репродуктивні права людини, насамперед репродуктивні права, у широкому контексті, як ми їх розуміємо сьогодні. Йдеться саме про можливість використання допоміжних репродуктивних технологій, клонування людини, редагування її геному тощо. медицина репродуктивний геном право

Лише частково ці питання були врегульовані міжнародною практикою наприкінці минулого століття.

Сучасне розуміння репродуктивного права сформульовано на Конференції з народонаселення в Мехіко (1985): «Всі пари і окремі особи мають фундаментальне право на прийняття вільного та відповідального рішення щодо кількості дітей і тривалості інтервалу між їх народженням, а також доступу до інформації, освіти і засобів для забезпечення цього права». Основною зміною, що мала місце у новому визначенні, є розширення категорії осіб, які мають право репродуктивного рішення, - до окремих осіб і пар. Це означає визнання світовою спільнотою того, що право на репродукцію (відтворення) належить не тільки сім'ям, але всім людям. Другим важливим моментом є вимога не тільки забезпечення інформацією та освітою у цій сфері, але і засобами (методами і ресурсами) для реалізації репродуктивних прав [7, с. 23]. Усі наступні дискусії визнають право на свободу у прийнятті репродуктивного рішення основним у сфері репродуктивних прав.

Одним із найважливіших етапів у становленні репродуктивних прав людини стали Міжнародна конференція з народонаселення та розвитку, яка відбулася у м. Каїр (1994 рік), а також Четверта Всесвітня Конференція з питань жінок у м. Пекін (1995 рік), на якій ухвалено Пекінську декларацію та Програму дій.

На них уперше підкреслено міжнародне значення репродуктивних прав, що обумовлено як мінімум:

- нерівномірним розподілом людських ресурсів;

- глобалізацією економічних процесів;

- нерівномірним розподілом світового капіталу [9, с. 32].

Слід підкреслити, що права людини у сфері відтворення не були безпосередньо досліджені через концептуальне визначення того, що таке репродуктивне (репродуктивне) право людини або як воно розуміється для всіх репродуктивних прав, а через призму відтворення. здоров'я та його охорона, а також сімейні цінності. Підкреслюється важливість інтеграції програм сімейного інтегрування в нову глобальну систему доступу до репродуктивного здоров'я.

Репродуктивне здоров'я - стан повного фізичного, психічного та соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб чи фізичних дефектів у всіх аспектах, які стосуються репродуктивної системи та її функцій і процесів. Отже у це поняття входить ціла низка аспектів, у тому числі планування сім'ї, здоров'я жінок під час вагітності та пологів, інфекції та хвороби, що передаються статевим шляхом (зокрема ВІЛ/СНІД), небезпечні аборти, і сексуальне здоров'я), а також взаємозв'язки між цими тематичними розділами [10].

Однак Р.О. Стефанчук вважає, що зазначене вище загальне розуміння здоров'я слід піддати критиці внаслідок його ідеальної абсолютності та юридичної непридатності. На думку науковця, більш правильним було б розуміти під поняттям репродуктивного здоров'я певний стан організму фізичної особи, який визначається низкою кількісних та якісних показників і характеризує її здатність до репродуктивного відтворення. В той же час фізична особа, реалізуючи своє право на репродуктивне здоров'я, може:

1) володіти репродуктивним здоров'ям, тобто вчиняти певну поведінку, яка б засвідчила, що ця особа є носієм конкретно визначеного репродуктивного здоров'я;

2) користуватися своїм репродуктивним здоров'ям, тобто використовувати його, в тому числі і шляхом укладення відповідних правочинів, наприклад, щодо сурогатного материнства чи донорства статевих клітин;

3) розпоряджатися своїм репродуктивним здоров'ям, тобто вчиняти діяння, що спрямовані на відновлення, підтримання, покращення (підвищення) чи погіршення (зниження) його стану, шляхом відповідних медичних маніпуляцій, аж до припинення репродуктивної функції. Розпорядження репродуктивним здоров'ям може здійснюватися шляхом таких, передбачених законом можливостей:а) лікування безпліддя;

б) штучного запліднення; в) перенесення зародка в організм жінки (імплантації ембріона); г) відкладеного батьківства (зберігання статевих клітин шляхом їх кріоконсервації); д) використання контрацепції; стерилізації; штучного переривання вагітності [11, с. 69].

Не можна заперечувати згоду з укладенням Р.О. Стефанчука про недосконалість визначення «репродуктивного здоров'я» в документах Всесвітньої організації охорони здоров'я та ООН, а також потрібно зазначити, що ці організації не намагаються. надати чіткі правові визначення, але підкреслити основні риси, елементи та принципи правового регулювання на основі міжнародного консенсусу. Вони задають основний тон розвитку питання, і тут мова йде не тільки про розвиток права (основи правової держави), причому правова складова ролі не грає рішення. З точки зору одного і того ж визначення здоров'я можуть існувати принципові відмінності в його тлумаченні на Заході і Сході, в Європі, в Азії або в країнах Сполучених Штатів, Ісламський світ.

Важливо також зазначити, що визначення поняття «репродуктивне здоров'я» набуло розвитку в інших документах Всесвітньої організації охорони здоров'я та ООН, а також прийнятих до впровадження.

Репродуктивне здоров'я включає той факт, що людина є фертильною і може вільно вирішувати, чи робити це, коли та як часто.

Ця остання умова означає право чоловіків і жінок бути поінформованими та мати доступ до безпечних, ефективних, доступних і прийнятних методів планування сім'ї за власним вибором, а також до інших методів контролю народжуваності за власним вибором, які не суперечать. з законом, а також право на доступ до належних медичних послуг, які допомагають жінкам завершити успішну вагітність і пологи та надають парам (окремим особам) найкращі шанси на здорову дитину .

Таким чином встановлено, що репродуктивні права базуються на комплексі основоположних прав усіх подружніх пар та окремих осіб, а саме:

1) вільно приймати рішення щодо народження дітей, їх кількості, інтервалів між їхніми народженнями та мати для цього необхідну інформацію та засоби;

2) досягнення максимально високого рівня сексуального та репродуктивного здоров'я;

3) приймати рішення щодо відтворення нащадків без будь-якої дискримінації, примушування чи насильства;

4) на інформацію та доступ до безпечних і ефективних методів планування сім'ї, у тому числі право доступу до відповідних послуг у сфері охорони здоров'я [10].

Важливо, що цей план дій також передбачає обов'язок подружжя та окремих осіб, приймаючи рішення про народження дітей, враховувати потреби в засобах існування для себе та своїх дітей у майбутньому, а також їхні обов'язки, відповідальність перед суспільством.

У свою чергу охорона репродуктивного здоров'я - це сукупність методів, технологій і послуг, які сприяють репродуктивному здоров'ю та благополуччю шляхом попередження та вирішення проблем репродуктивного здоров'я. Вона також включає в себе статеве здоров'я, метою якого є покращення життя та міжособистісних стосунків, а не лише надання консультацій та допомоги у питаннях народження дітей та хвороб, які передаються статевим шляхом [12].

У резолюції міститься заклик до держав-членів Всесвітньої організації охорони здоров'я «негайно розглянути сексуальне та репродуктивне здоров'я як невід'ємну частину національного планування та фінансування», а також «зміцнити спроможність систем охорони здоров'я за участю суспільства та інших держав». державні суб'єкти". здоров'я вагітних жінок, пологів і немовлят у всіх державах".

Значний вплив на розвиток репродуктивних технологій лікування безпліддя мають рішення всесвітньо визнаних організацій, зокрема Всесвітньої медичної асоціації.

Зокрема, в Європі за останні десятиріччя прийнято значну кількість документів, які регламентують та уніфікують нормативне закріплення репродуктивних (репродуктивних) прав людини, а також захищають захист цього права.

Вона відіграє в Європі визначальну роль при розгляді спорів між громадянами та державою щодо здійснення репродуктивних (репродуктивних) і загальних прав людини.

Важливе місце у системі актів Європейського Союзу займають директиви з питань регулювання правовідносин у репродуктивній сфері.

Наприклад, 31.03.2004 прийнято Директиву № 2004/23/ЕС «Про встановлення стандартів якості та безпеки для донорства, придбання, контролю, обробки, збереження, зберігання і розподілу людських тканин і клітин» [13].

Це безпосередньо пов'язано з гаметами, людськими ембріонами та лініями ембріональних стовбурових клітин і висуває низку вимог, пов'язаних із якістю та безпекою процесу, питаннями контролю, використання, зберігання та збереження. , транскордонного розподілу та обігу біологічних матеріалів, особливо якщо такі дії передбачають правові обмеження, які існують у країнах-учасницях.

Визнання та захист репродуктивних прав людини посідає важливе місце в міжнародному правовому регулюванні країн Південної та Північної Америки.

У ньому відображені фундаментальні права і свободи людини, а також механізми захисту навіть на інституційному рівні. Окремо слід виділити положення, які опосередковано стосуються репродуктивних прав людини.

Аналогічно іншим регіональним базовим міжнародним документам передбачалися ті права та обов'язки, без яких не можливо належно реалізувати право людини на репродукцію (відтворення), хоча безпосередньо про нього не згадує. Хартія, зокрема, проголошує такі права, як право на отримання найкращого з можливих рівнів фізичного та психічного здоров'я (ст. 16); право на освіту (ст. 17); право на фізичний та моральний захист членів сім'ї державою (ст. 18) тощо. Крім того, ст. 18 Хартії передбачає обов'язок держави щодо ліквідації дискримінації жінок, а також щодо забезпечення захисту прав жінок і дітей, а людини - підтримувати гармонійний розвиток сім'ї і сприяти її зміцненню і повазі [13].

Вагому роль в механізмі реалізації та забезпечення прав жінок, зокрема у репродуктивні сфері, відіграє Протокол до Африканської хартії прав людини і народів про права жінок в Африці. Він «одомашнив» в африканському контексті низку міжнародних документів, у тому числі Конвенцію ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, Пекінську декларацію 1995 року тощо.

Висновок

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що зазначені регіональні акти у сфері репродуктивних прав людини не вирішують усіх проблем регулювання та забезпечення репродукції. У деяких випадках вони суперечать загальним міжнародним нормам або несумісні з застосовними стандартами національного законодавства держав, які їх підписали та/або ратифікували, або взагалі не мають жодної сили. Проте їх розробка сприяє пошуку найбільш прийнятного для обох регіонів набору стандартів, що сприятиме зміцненню репродуктивних (репродуктивних) і пов'язаних з ними репродуктивних прав людей у регіоні, сучасні умови розвитку людської цивілізації.

Література

1. Кириченко Т., Старікова Н. Репродуктивні права як предмет цивільно- правового регулювання. Історико-правовий часопис. 2015. № 1 (5). С. 95-100.

2. Радиш Я.Ф., Поживілова О.В., Гакало В.В. Репродуктивні права в Україні та країнах СНД: за матеріалами літературних джерел. Інвестиції: практика та досвід. 2011. № 10. С. 66-68.

3. Гакало В.В. Спеціальні репродуктивні права. Інвестиції: практика та досвід. 2012. № 8. Т.1. С. 111-112.

4. Чечерський В.І. Право людини на репродукцію (відтворення) як предмет міжнародно-правового регулювання. Науковий вісник Ужгородського національного університету. 2019. № 57. Т. 1 С. 58-61.

5. Загальна декларація прав людини від 10.12.1948. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/ show/995_015

6. Ксьондзик К.В. Становлення договірних та інституційних засад міжнародно- правового захисту соматичних та репродуктивних прав людини : дисертація. Київ, 2017. 204 с.

7. Данильченко О.В. Цивільно-правовий захист прав фізичної особи за законодавством України. Young Scientist. 2018. № 5 (57). С. 603-607.

8. Мексиканская декларация «О равенстве женщин и их вкладе в развитие и мир». 1975 г. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_113

9. Венедіктова І.В. Захист охоронюваних законом інтересів у цивільному праві. Київ: Юрінком Інтер, 2011. 323 с.

10. National-level monitoring of the achievement of universal access to reproductive health: conceptual and practical considerations and related indicators: report of a WHO/UNFPA Technical Consultation. URL: https://www.who.int/ reproductivehealth/9789244596838/ru/ [in Switzerland]

11. Стефанчук Р.О. Поняття, система, особливості здійснення і захисту репродуктивних прав фізичної особи. Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. 2004. № 1-2. С. 66-72.

12. Программа действий Международной конференции по народонаселению и развитию (Каїр 5-13 вересня 1994 року). URL: https://www.unfpa.org/sites/default/files/event- pdf/icpd_rus.pdf

13. Про встановлення стандартів якості та безпеки для донорства, придбання, контролю, обробки, збереження, зберігання і розподілу людських тканин і клітин : Директива Європейського парламенту і Ради Європейського Союзу від 31.03.2004 № 2004/23/ЕС. URL: http://docs.pravo.ru/ document/view/28859619/

References

1. Kyrychenko T., Starikova N. (2015) Reproduktyvni prava yak predmet tsyvilno- pravovoho rehuliuvannia. [Reproductive rights as a subject of civil law regulation.] Istoryko- pravovyi chasopys - Historical and legal journal, №1 (5) 95-100. [in Ukrainian].

2. Radysh Ya.F., Pozhyvilova O.V., Hakalo V.V. (2011) Reproduktyvni prava v Ukraini ta krainakh SND: za materialamy literaturnykh dzherel. [Reproductive rights in Ukraine and the CIS countries: according to the materials of literary sources.] Investytsii: praktyka ta dosvid - Investments: practice and experience, № 10, 66-68. [in Ukrainian].

3. Hakalo V.V. (2011) Spetsialni reproduktyvni prava. [Special reproductive rights.]. Investytsii: praktyka ta dosvid - Investments: practice and experience, №8, 111-112. [in Ukrainian].

4. Checherskyi V.I. (2019) Pravo liudyny na reproduktsiiu (vidtvorennia) yak predmet mizhnarodno-pravovoho rehuliuvannia. [The human right to reproduction (reproduction) as a subject of international legal regulation]. Naukovyi visnyk Uzhhorodskoho natsionalnoho universytetu - Scientific Bulletin of the Uzhhorod National University, №57, 58-61.[in Ukrainian].

5. Zahalna deklaratsiia prav liudyny. (12.10.1948). [Universal Declaration of Human Rights] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_015 [in Ukrainian].

6. Ksondzyk K.V. (2017) Stanovlennia dohovirnykh ta instytutsiinykh zasad mizhnarodno-pravovoho zakhystu somatychnykh ta reproduktyvnykh prav liudyny : dysertatsiia. [Formation of contractual and institutional foundations of international legal protection of human somatic and reproductive rights: dissertation] Kyiv, 204. [in Ukrainian].

7. Danylchenko O.V. (2018) Tsyvilno-pravovyi zakhyst prav fizychnoi osoby za zakonodavstvom Ukrainy. [Civil legal protection of the rights of an individual under the legislation of Ukraine].№5 (57), 603-607 [in Ukrainian].

8. Meksykanskaia deklaratsyia «O ravenstve zhenshchyn y ykh vklade v razvytye y myr. (1975). [Mexican Declaration on the Equality of Women and their Contribution to Development and Peace] URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_113 [in Mexico]

9. Venediktova I.V. (2011) Zakhyst okhoroniuvanykh zakonom interesiv u tsyvilnomu pravi. [Protection of legally protected interests in civil law] Kyiv : Yurinkom Inter, 323. [in Ukrainian].

10. National-level monitoring of the achievement of universal access to reproductive health: conceptual and practical considerations and related indicators: report of a WHO/UNFPA Technical Consultation. URL: https://www.who.int/ reproductivehealth/9789244596838/ru/ [in Switzerland]

11. Stefanchuk R.O. (2004) Poniattia, systema, osoblyvosti zdiisnennia i zakhystu reproduktyvnykh prav fizychnoi osoby. [Concept, system, features of implementation and protection of reproductive rights of a natural person] Visnyk Khmelnytskoho instytutu rehionalnoho upravlinnia ta prava - Bulletin of the Khmelnytskyi Institute of Regional Management and Law. №1-2, 66-72. [in Ukrainian].

12. Prohramma deistvyi Mezhdunarodnoi konferentsyy po narodonaselenyiu y razvytyiu (1994) Program of Action of the International Conference on Population and Development, URL: https://www.unfpa.org/sites/default/files/event-pdf/icpd_rus.pdf. [in Cairo]

13. Pro vstanovlennia standartiv yakosti ta bezpeky dlia donorstva, prydbannia, kontroliu, obrobky, zberezhennia, zberihannia i rozpodilu liudskykh tkanyn i klityn : Dyrektyva Yevropeiskoho parlamentu i Rady Yevropeiskoho Soiuzu vid 31.03.2004 №2004/23/ЕС. URL: http://docs.pravo.ru/ document/view/28859619/ [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru