Історичні етапи інституціонального розвитку публічного управління в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історичні етапи інституціонального розвитку публічного управління в Україні

Масик Марія Зіновіївна кандидат наук з державного управління, доцент кафедри публічного управління та економіки, Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського, м. Київ

Дмитренко Геннадій Васильович, доктор наук з державного управління, професор, професор кафедри публічного управління та економіки Навчально- наукового інституту управління, економіки та природокористування, Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського, м. Київ

Анотація

Стаття присвячена дослідженню історичних етапів інституціонального розвитку публічного управління в Україні. З'ясовано, що інституціональний розвиток публічного управління в Україні бере початок її проголошення її незалежності у 1991 році. Виділено чотири етапи інституціонального розвитку публічного управління в Україні. Перший етап (1991-1995 рр.) пов'язаний із створенням інституту президента та протистоянням між прибічниками запровадження в Україні парламентської та президентської форми державного правління. З'ясовано, що протягом 1992-1994 років Верховною Радою України було прийнято чимало нормативно-правових актів, пов'язаних із формування інституцій публічного управління. Другий етап (1996-2009 рр.) пов'язаний із вирішальними конституційними змінами в організації публічної влади, тобто зміна президентсько-парламентської республіки на парламентсько- президентську. Встановлено, що поспішно прийняті конституційні зміни з недотриманням визначеної процедури не змогли усунути суперечність між владними гілками, а натомість поглибили дисбаланс недосконалого державного механізму і підштовхнули на повторне обговорення необхідності повернути Конституцію України до зразка 1996 року. Наприкінці грудня 2007 року Президентом України було створено Національну Конституційну Раду, діяльність якої була спрямована на розробку стратегії системного удосконалення конституційної координації суспільних взаємовідносин. Третій етап (2010-2013 рр.) пов'язаний із невизнанням конституційної реформи у 2004 році та впровадження президентсько-парламентської республіки. З'ясовано, що після президентських виборів в Україні у 2010 році Конституційним судом було ухвалено анулювання конституційної реформи 2004 року, якою передбачалася парламентсько- президентська форма правління. Отже, було повернуто в дію Конституцію України зразка 1996 року. Четвертий етап (2014 р. і до сьогодні) пов'язаний із Революцією Гідності, після якої розпочався цілий ряд системних реформ. Згідно з прийнятими у 17.06.2014 р. та 05.02.2015 р. відповідно Законів України «Про співробітництво територіальних громад» та «Про добровільне об'єднання територіальних громад», а також та змін до Бюджетного та Податкового кодексів України розпочався перший етап реформи децентралізації, пов'язаний із формуванням об'єднаних територіальних громад (ОТГ).

Ключові слова: історичний розвиток, публічне управління, інституціональний розвиток, етапи розвитку, децентралізація.

Abstract

інституціональний розвиток публічне управління

Masyk Mariia Zinoviivna Candidate of Science in Public Administration, Associate Professor of the Department of Public Administration and Economics of the Tavra National University named after V.I. Vernadskyi, Kyiv

Dmytrenko Gennadiy Vasylyovych, Doctor of Public Administration, Professor, Professor of the Department of Public Administration and Economics of the Educational and Scientific Institute of Management, Economics and Nature Management, Tavria National University named after V.I. Vernadskogo, Kyiv

HISTORICAL STAGES OF INSTITUTIONAL DEVELOPMENT OF PUBLIC ADMINISTRATION IN UKRAINE

The article is devoted to the study of the historical stages of the institutional development of public administration in Ukraine. It was found that the institutional development of public administration in Ukraine dates back to its declaration of independence in 1991. Four stages of institutional development of public administration in Ukraine are distinguished. The first stage (1991-1995) is associated with the creation of the presidential institute and the confrontation between supporters of the introduction of a parliamentary and presidential form of government in Ukraine. It was found that during 1992-1994, the Verkhovna Rada of Ukraine adopted a number of legal acts related to the formation of public administration institutions. The second stage (1996-2009) is associated with decisive constitutional changes in the organization of public power, that is, the change from a presidential-parliamentary republic to a parliamentary-presidential one. It has been established that hastily adopted constitutional changes with non-observance of the established procedure could not eliminate the contradiction between the branches of power, but instead deepened the imbalance of the imperfect state mechanism and prompted a re-discussion of the need to return the Constitution of Ukraine to the 1996 model. At the end of December 2007, the President of Ukraine established the National Constitutional Council, whose activities were aimed at developing a strategy for systemic improvement of the constitutional coordination of social relations. The third stage (2010-2013) is associated with the non-recognition of the constitutional reform in 2004 and the introduction of a presidential-parliamentary republic. It was found that after the presidential elections in Ukraine in 2010, the Constitutional Court decided to annul the constitutional reform of 2004, which provided for a parliamentary-presidential form of government. Consequently, the 1996 Constitution of Ukraine was reinstated. The fourth stage (2014 to date) is associated with the Revolution of Dignity, after which a number of systemic reforms began. According to the Laws of Ukraine "On Cooperation of Territorial

Communities" and "On Voluntary Association of Territorial Communities" adopted on June 17, 2014 and February 5, 2015, as well as amendments to the Budget and Tax Codes of Ukraine, the first stage of decentralization reform has begun , related to the formation of united territorial communities (UTH).

Keywords: historical development, public administration, institutional development, stages of development, decentralization.

Постановка проблеми

Історія інституціонального розвитку публічного управління виступає головним елементом демократичних процесів в системі суспільних взаємовідносин, який дозволяє забезпечити розробку індивідуальної моделі вітчизняного розвитку та вимагає реалізації ефективних управлінських механізмів у відповідності із політико-економічними особливостями розвитком зарубіжних країн. При цьому на сьогоднішній день доволі гостро постає проблема, пов'язана із удосконаленням системи публічного управління, впровадженням різного роду динамічних змін у будь- яких сферах життєдіяльності. На даний час модернізаційні процеси в системі публічного управління мають на меті виконання державних функцій за рахунок оптимізації як організаційної, так і розпорядчої діяльності владних органів у відповідності із нормативно-правовим забезпеченням даного процесу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблематику інституціонального розвитку публічного управління в Україні досліджували чимало науковців, серед яких варто виокремити таких як Н. Васильєва, О. Васильєва, В. Верстюк, О. Домбровська, Д. Міщенко, А. Мовчанюк, А. Павлюк, С. Приліпко, А. Ткачук та інших.

Метою статті є розкриття історичних етапів інституціонального розвитку публічного управління в Україні.

Виклад основного матеріалу

Інституціональний розвиток публічного управління в Україні бере початок її проголошення її незалежності у 1991 році. Зокрема прийняття Закону УРСР «Про Президента Української РСР» від 05.07.1991 р. № 1295-XIIкардинально змінило завдання і функцій Верховної Ради. Так, в процесі реорганізації Ради Міністрів УРСР було створено Кабінет Міністрів України, що потужно позначилося на зміну його компетенції згідно із поглибленням соціально-економічних та політичних реформ в Україні. В той же час це не змогло розкрити головних принципів роботи різних інституцій публічного управління, що своєю чергою зумовило суттєві розбіжності у їх роботі.

Вкінці того ж року Верховною Радою України ухвалила створення Міністерства оборони України шляхом прийняття Закону «Про Збройні Сили України». В цілому створення Збройних сил України було повністю кероване і урядом було прийнято чимало нормативно-правових актів стосовно регулювання їх даного процесу.

Протягом 1992-1994 років Верховною Радою України було прийнято чимало нормативно-правових актів, пов'язаних із формування інституцій публічного управління. Проте, зважаючи на брак єдиної концепції переходу від тоталітаризму до демократичного суспільного розвитку держави доволі велика їх кількість дещо суперечила реальності.

У березні 1992 року Верховною Радою України було прийнято Закон «Про представників Президента України», тобто найвищого посадовця виконавчої влади - глави обласних, районних та місцевих адміністрацій. В той же час представники Президента загострювали наявні проблеми, оскільки чітко не було визначено їх відносини з головами обласних та районних рад. Крім цього, чітко не було визначено відносини між Президентом та Прем'єр- міністром, який був беззаперечно йому підпорядкований.

Україна стала першою з країн колишнього Радянського Союзу, яка в 1993 році прийняла Закон “Про державну службу”, яким було встановлено особливий правовий статус державних службовців як осіб, уповноважених на виконання функцій держави. І хоча цей закон був далеким від досконалості, основне його значення проявилося в самому факті інституціоналізації в Україні державної служби, що є, своєю чергою, важливим етапом українського державотворення [5]. Після президентських виборів в Україні у

1993 році була сформована Конституційна комісія, де були порівно представлені органи законодавчої та виконавчої влади. Проте вона зіштовхнулася з проблематикою розподілу повноважень між парламентом та Президента і виконавчою гілкою влади.

У 1994-1996 рр. було утворено спеціально уповноважений орган із питань державної служби (Головдержслужбу України), унормовано ключові питання її функціонування - визначено ранги, порядок обчислення стажу, проведення конкурсу, стажування, ведення особових справ державних службовців, формування кадрового резерву, сформовано систему професійного навчання тощо. Прийняття зазначених документів дало змогу вперше в історії української державності юридично визначити роль і місце державних службовців, межі їх повноважень, права та обов'язки, економічні та соціальні гарантії [5].

У 1995 році було прийнято Закон України «Про державну владу та місцеве самоврядування», який передбачав чіткий розподіл між органами законодавчої та виконавчої влади. Відповідно до цього Закону Президент є главою виконавчої гілки влади. Він отримав змогу формувати уряд без згоди парламенту та при цьому очолювати систему місцевих органів виконавчої влади. Водночас місцевим радам й надалі обмежувалися повноваження. Так, вони затверджували місцеві бюджети і стратегії розвитку території, заслуховували звіти голів держадміністрацій тощо.

Того ж року було засновано Українську Академію державного управління при Президентові України, що визначається провідним навчальним закладом системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців країни. Далі утворюються 4 регіональні інститути цієї академії в Дніпропетровську, Львові, Одесі, Харкові, 23 вищих навчальних заклади, що ліцензовані та акредитовані для підготовки магістрів за спеціальностями “державне управління” та “державна служба”, функціонують 23 центри перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій. З метою ефективного виконання завдань з реалізації державної політики у сфері державної служби на регіональному рівні у 2004 р. утворено систему територіальних управлінь Головдержслужби України (на сьогодні Національне агентство України з питань державної служби) [5].

28 червня 1996 році було прийнято Конституцію України, відповідно до якої Україна стала президентсько-парламентською республікою. Слід зазначити, що прийняттям Конституції сам конституційний процес не обмежився. Він, набувши нових рис і форм, ідентифікувався вже з необхідністю проведення нової конституційної реформи, оскільки доволі широкі повноваження президента де в чому сприймались українським суспільством і політикумом як авторитарні. Так, на ґрунті жорсткого протистояння між владою та опозицією під час президентських виборів 2004 р. («помаранчевої революції») як компроміс стало внесення змін до Конституції України й переформатування форми державного управління з президентсько-парламентської на парламентсько-президентську [2].

Поспішно прийняті конституційні зміни з недотриманням визначеної процедури не змогли усунути суперечність між владними гілками, а натомість поглибили дисбаланс недосконалого державного механізму і підштовхнули на повторне обговорення необхідності повернути Конституцію України до зразка 1996 року. Наприкінці грудня 2007 року Президентом України було створено Національну Конституційну Раду, діяльність якої була спрямована на розробку стратегії системного удосконалення конституційної координації суспільних взаємовідносин. Проте її робота виявилася безрезультатною, оскільки блокування її діяльності та початок президентської кампанії 2010 року.

Відтак після президентських виборів в Україні у 2010 році Конституційним судом було ухвалено анулювання конституційної реформи 2004 року, якою передбачалася парламентсько-президентська форма правління. Отже, було повернуто в дію Конституцію України зразка 1996 року.

Указом Президента України № 599/2000 від 14 квітня 2000 р. було затверджено Стратегію реформування системи державної служби в Україні, яка на сьогодні є чинною, незважаючи на те, що розрахована на 2000-2004 рр. [10]

Варто відзначити, що сучасний етап розвитку інституту державного управління в Україні позначається прийнятим Рішенням Конституційного

Суду України щодо визнання неконституційними змін до Конституції України від 08.12.2004 року. Цим актом судової влади було відновлено модель державного управління 1990-х -- поч. 2000-х рр. Про необхідність нового етапу правової та конституційної реформи Президент Віктор Янукович зазначив у своєму Посланні до Українського народу "Україна ХХІ століття. Стратегія реформ і суспільної консолідації" (червень 2010 р.). Президент в ідею "республіканізму" вклав тезу повернення до реального народовладдя і збалансування повноважень гілок влади, а також реформування судочинства. Важливим етапом змін у державному управлінні є надання сервісного характеру державно-владної діяльності. Свідченням цьому є прийняття 6 вересня 2012 року Закону України "Про адміністративні послуги". Сам факт запровадження в Україні адміністративних послуг свідчить про зміну ідеології державного управління і все-таки повернення його у сторону забезпечення добробуту громадян. Отже, реформування державного управління через державне регулювання окремих суспільних сфер, модернізація професійної державної служби, запровадження адміністративних послуг є свідченням подальшого розвитку публічної адміністрації в Україні [5].

1 квітня 2014 року Урядом України було ухвалено «Концепцію реформи місцевого самоврядування та територіальної організації влади», розпорядження КМУ №333-р. Відповідно до цієї Концепції, в Україні передбачалась не просто передача повноважень та ресурсів органам місцевого самоврядування - тим же сільським та міським радам, а й створення територіальних громад, спроможних реалізовувати передані їм повноваження. Фактично, у Концепції мова йде про необхідність проведення в Україні реальної реформи місцевого самоврядування [12].

Згідно з прийнятими у 17.06.2014 р. та 05.02.2015 р. відповідно Законів України «Про співробітництво територіальних громад» та «Про добровільне об'єднання територіальних громад», а також та змін до Бюджетного та Податкового кодексів України розпочався перший етап реформи децентралізації, пов'язаний із формуванням об'єднаних територіальних громад (ОТГ).

У 2015 році було прийнято Закон України «Про державну службу» № 889-VIQвід 10 грудня 2015 р., який визначає основні принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях і досягненнях [9].

З урахуванням докорінних суспільних змін, які здійснюються державою для забезпечення європейських стандартів життя в країні, та виходом на провідні позиції у світі Указом Президента України від 12 січня 2015 року № 5 ухвалено Стратегією сталого розвитку «України - 2020», у межах якої державна політика спрямовується на проведення структурних реформ за чотирма основними векторами руху, а саме: розвитку, безпеки, відповідальності, гідності. Одними з першочергових реформ і програм у реалізації державної політики є проведення децентралізації та реформування державного управління [7, с. 22].

У 2016 р. Кабінетом Міністрів України було схвалено Стратегію реформування державного управління України на 2016-2020 рр. (далі - Стратегія), в якій зазначається, що реформа державного управління є однією з основних реформ у країнах з перехідною економікою, що здійснюють комплексні реформи у різних сферах державної політики, а дієва система державного управління - один з основних чинників конкурентоспроможності країни [4]. Зниження адміністративного навантаження державного регулювання, покращання якості надання адміністративних послуг, забезпечення законності та передбачуваності адміністративних дій поліпшують позиції держави у світових рейтингах конкурентоспроможності. Крім того, ефективна система державного управління є однією з основних передумов демократичного врядування, що ґрунтується на принципах верховенства права [6, с. 58].

У прийнятій у 2017 році Концепції реформування системи професійного навчання державних службовців, голів місцевих державних адміністрацій, їх перших заступників та заступників, посадових осіб місцевого самоврядування та депутатів місцевих рад передбачено комплекс важливих заходів щодо створення належних умов для професійного розвитку зазначених категорій, запровадження ефективної системи визначення їхніх навчальних потреб, забезпечення безперервності й обов'язковості професійного навчання, його фінансування, розвитку ринку освітніх послуг у сфері підвищення кваліфікації та налагодження ефективної співпраці всіх суб'єктів системи професійного навчання [11]. Але, незважаючи на те, що в Україні створено вищий корпус державної служби зі спеціальними умовами функціонування, у зазначеній Концепції не конкретизовано механізми забезпечення його стратегічного розвитку, цілеспрямованої підготовки фахівців з питань реформ, професійного й особистісного розвитку талановитих керівників і службовців в органах публічної влади. За підтримки Світового банку у тому ж році розроблено Концепцію впровадження інформаційної системи управління людськими ресурсами в державних органах і план заходів щодо її реалізації, а також утворено Раду управління людськими ресурсами державної служби при Національному агентстві України з питань державної служби. Ця Концепція визначає напрями, механізми та строки впровадження відкритого, прозорого й ефективного публічного управління із застосуванням новітніх інформаційно- комунікаційних технологій [1, с. 20].

Отже, у 2014-2017 рр. сформовано значний масив законодавчих та нормативних актів у сфері реалізації реформи децентралізації влади, зокрема щодо формування спроможних територіальних громад, бюджетної децентралізації, оптимізації розподілу повноважень -їх передачі від органів виконавчої влади до органів місцевого самоврядування, що дасть можливість посилити функціональну та фінансову спроможність місцевого самоврядування. Створене законодавче підґрунтя загалом відповідає європейським стандартам і сприяє початку практичного етапу реформи децентралізації [8, с.115].

21 липня 2021 року Кабінетом Міністрів України було схвалено Стратегія реформування державного управління України на 2022-2025 роки. Метою цієї Стратегії є побудова в Україні спроможної сервісної та цифрової держави, яка забезпечує захист інтересів громадян на основі європейських стандартів та досвіду [3].

Отже, інституціональний розвиток публічного управління в Україні можна поділити на такі етапи:

Перший етап (1991-1995 рр.), пов'язаний із створенням інституту президента та протистоянням між прибічниками запровадження в Україні парламентської та президентської форми державного правління.

Другий етап (1996-2009 рр.) пов'язаний із вирішальними конституційними змінами в організації публічної влади, тобто зміна президентсько-парламентської республіки на парламентсько-президентську.

Третій етап (2010-2013 рр.) пов'язаний із невизнанням конституційної реформи у 2004 році та впровадження президентсько-парламентської республіки.

Четвертий етап (2014 р. і до сьогодні) пов'язаний із Революцією Гідності, після якої розпочався цілий ряд системних реформ.

Варто зауважити, що головна мета реалізації будь-яких реформ в сфері публічного управління в Україні полягає у забезпеченні трансформації стереотипного сприйняття самої державної служби та публічних службовців в якості корумпованого механізму, а також у послідовному та безперебійному утвердженні системи публічного управління в якості головного елемента сталого державного розвитку на демократичних засадах. При цьому, важливого значення у процесі удосконалення інституціонального розвитку публічного управління в Україні набуває поглиблення співпраці на міжнародному рівні.

Висновки

Беручи до уваги усе вище наведене, можна дійти висновку, що на сьогоднішній день найважливішим завданням у вітчизняних умовах є формування індивідуальної моделі публічного управління, яка повністю змогла б задовольнити суспільні потреби і запити стосовно якості надання публічних послуг, забезпечити абсолютне виконання функцій держави, а також забезпечити успішний сталий суспільний розвиток нашої держави. Варто зазначити, що виконання даного завдання потрібно здійснювати із врахуванням практики зарубіжних країн у сфері публічного управління.

Література

інституціональний розвиток публічне управління

1. Васильєва О., Васильєва Н., Приліпко С. професіоналізація публічних службовців - вимога успішності задекларованих в Україні реформ. Теорія і практика публічного управління. 2020. Випуск 1. С. 18-25

2. Верстюк В.Ф. Історія України навчальний посібник. URL: https://uahi story.co/book/verstuk/.

3. Деякі питання реформування державного управління України: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.07.2021 р. № 831-р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/831-2021-%D 1%80#Text

4. Деякі питання реформування державного управління України: розпорядження Кабінету Міністрів України від 24.06. 2016 р. № 474-р. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/ show/474-2016-%D 1%80

5. Домбровська О.М. До питання про становлення та розвиток державної служби у системі державного управління України. Демократичне врядування. 2012. Вип. 9. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/DeVr_2012_9_28

6. Міщенко Д.А. Розвиток інституційного середовища системи державного управління в Україні. Публічне управління та митне адміністрування. 2017. № 1 (16). С. 56-61.

7. Мовчанюк А.В. Концептуальні основи реформування системи державного управління в Україні. Публічне управління та митне адміністрування. 2020. № 2 (25). С. 20-24.

8. Павлюк А.П. Інституційно-правове забезпечення реформи територіальної організації влади в Україні. Стратегічна панорама. 2016. № 2. С. 113-120.

9. Про державну службу : Закон України від 10.12.2015 р. № 889-VIII. URL: http://zakon5.rada .gov.ua/l aws/ show/889-19.

10. Про Стратегію реформування системи державної служби в У країні : У каз Президента України від 14.04.2000 р. № 599/2000. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/ laws/show/599/2000.

11. Про схвалення Концепції реформування системи професійного навчання

державних службовців, голів місцевих державних адміністрацій, їх перших заступників та заступників, посадових осіб місцевого самоврядування та депутатів місцевих рад : Розпорядження Кабінету Міністрів України від 01.12.2017 № 974-р. URL:

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974-2017-%D1%80

12. Ткачук А. Скандинавський шлях. Досвід реформ адміністративно- територіального устрою і місцевого самоврядування в Данії та Швеції. К. : Логос, 2015. 124 с.

References

1. Vasylieva, O., Vasylieva, N. & Prylipko, S. (2020). Profesionalizatsiia publichnykh sluzhbovtsiv - vymoha uspishnosti zadeklarovanykh v Ukraini reform [Professionalization of public servants - a requirement for the success of the reforms announced in Ukraine]. Teoriia i praktyka publichnoho upravlinnia - Theory and practice of public administration, 1, 18-25 [in Ukrainian].

2. Verstiuk, V.F. Istoriia Ukrainy [History of Ukraine]. uahistory.co Retrieved from https://uahistory.co/book/verstuk/ [in Ukrainian].

3. Rozporiadzhennia Kabinetu Ministriv Ukrainy «Deiaki pytannia reformuvannia derzhavnoho upravlinnia Ukrainy» [Decree of the Cabinet of Ministers of Ukraine «Some issues of reforming the state administration of Ukraine»]. (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/831-2021-%D1%80#Text [in Ukrainian].

4. Rozporiadzhennia Kabinetu Ministriv Ukrainy «Deiaki pytannia reformuvannia derzhavnoho upravlinnia Ukrainy» [Decree of the Cabinet of Ministers of Ukraine «Some issues of reforming the state administration of Ukraine»]. (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/474-2016-%D1%80 [in Ukrainian].

5. Dombrovska, O.M. (2012). Do pytannia pro stanovlennia ta rozvytok derzhavnoi sluzhby u systemi derzhavnoho upravlinnia Ukrainy [To the question of the formation and development of the civil service in the system of public administration of Ukraine]. Demokratychne vriaduvannia - Democratic governance, 9. Retrieved from http://nbuv.gov.ua/UJRN/DeVr_2012_9_28 [in Ukrainian].

6. Mishchenko, D.A. (2017). Rozvytok instytutsiinoho seredovyshcha systemy derzhavnoho upravlinnia v Ukraini [Development of the institutional environment of the public administration system in Ukraine]. Publichne upravlinnia ta mytne administruvannia - Public administration and customs administration, 1 (16), 56-61 [in Ukrainian].

7. Movchaniuk, A.V. (2020). Kontseptualni osnovy reformuvannia systemy derzhavnoho upravlinnia v Ukraini [Conceptual foundations of reforming the public administration system in Ukraine]. Publichne upravlinnia ta mytne administruvannia - Public administration and customs administration, 2 (25), 20-24 [in Ukrainian].

8. Pavliuk, A.P. (2016). Instytutsiino-pravove zabezpechennia reformy terytorialnoi orhanizatsii vlady v Ukraini [Institutional and legal support for the reform of the territorial organization of power in Ukraine]. Stratehichna panorama - Strategic panorama, 2, 113-120 [in Ukrainian].

9. Zakon Ukrainy «Pro derzhavnu sluzhbu» [Law of Ukraine «On civil service»]. (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/889-19 [in Ukrainian].

10. Ukaz Prezydenta Ukrainy «Pro Stratehiiu reformuvannia systemy derzhavnoi sluzhby v Ukraini» [Decree of the President of Ukraine «On the Strategy for Reforming the Civil Service System in Ukraine»]. (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/599/2000 [in Ukrainian].

11. Rozporiadzhennia Kabinetu Ministriv Ukrainy «Pro skhvalennia Kontseptsii reformuvannia systemy profesiinoho navchannia derzhavnykh sluzhbovtsiv, holiv mistsevykh derzhavnykh administratsii, yikh pershykh zastupnykiv ta zastupnykiv, posadovykh osib mistsevoho samovriaduvannia ta deputativ mistsevykh rad» [Order of the Cabinet of Ministers of Ukraine «On the approval of the Concept of reforming the professional training system of civil servants, heads of local state administrations, their first deputies and deputies, officials of local self-government and deputies of local councils»]. (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974-2017-%D1%80 [in Ukrainian].

12. Tkachuk, A. (2015). Skandynavskyi shliakh. Dosvid reform administratyvno- terytorialnoho ustroiu i mistsevoho samovriaduvannia v Danii ta Shvetsii [Scandinavian way. Experience of reforms of the administrative-territorial system and local self-government in Denmark and Sweden]. Kyiv: Lohos [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru