Взаємодія влади, бізнесу та суспільства у соціальному інвестуванні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, Навчально-науковий інститут "Інститут державного управління"

Взаємодія влади, бізнесу та суспільства у соціальному інвестуванні

Статівка Наталія Валеріївна доктор наук з державного управління, професор, завідувач кафедри управління персоналом та підприємництва

Бублій Максим Петрович кандидат наук з державного управління, доцент

проспект Героїв Харкова, 75, м. Харків

Анотація

У статті досліджено взаємодію влади, бізнесу і суспільства в практиці прийняття управлінських рішень про соціальне інвестування. Розглянуто моделі взаємодії органів влади, бізнесу та суспільства у практиці соціального інвестування, моделі виділяються в залежності від суб'єкта ініціативи і прихильності демократичним цінностям і дозволяють простежити рівень розвитку усвідомленості і комунікації у взаємодії суб'єктів суспільних відносин. Держава, як контрагент соціального інвестування реалізує свій порядок відповідно до соціальної політики країни. Суспільно-значуща функція держави полягає в тому, щоб встановити соціальну орієнтованість бюджету, який забезпечував би достатні розміри консолідованих витрат на соціальний розвиток. Розглянуто напрями державних соціальних інвестиційних проектів. Перш за все охорона здоров'я, де завдання реалізації даних проектів полягає у підвищенні професійних якостей медичних працівників на курсах підвищення кваліфікації, навчання з відривом від лікарської діяльності, здобуття додаткової освіти. У фізкультурі та спорту, це розширення масовості занять фізичною культурою та спортом усіх верств та вікових категорій населення. Культура і мистецтво - розвиток культурної освіти дітей та юнацтва. Соціальне забезпечення певних груп населення - забезпеченні зайнятості інвалідів та ін.

Виділено форми участі компаній у реалізації таких соціальних програм, як соціальне інвестування з неприбутковими організаціями, державно-приватне партнерство, стипендії та гранти, корпоративне волонтерство, а також реалізація власних програм соціального інвестування. Розвиток некомерційних організацій є важливим завданням для збільшення числа програм соціального інвестування. Важлива державна підтримка поточних організацій і громадських активістів, а також інформування суспільства про існуючі приклади діяльності неприбуткових організацій.

Ключові слова: держава, суспільство, бізнес, взаємодія, корпоративна соціальна відповідальність, соціальні інвестиції.

Abstract

Stativka Nataliia Valeriivna Doctor of Public Administration, Professor, Head of Department of Personnel management and entrepreneurship VN Kharkiv National University Karazina, Educational and Scientific Institute "Institute of Public Administration", Heroiv Kharkova Ave., 75, Kharkiv,

Bublii Maksym Petrovych PhD in Public Administration, Associate Professor, Associate Professor of Department of Personnel management and entrepreneurship, VN Kharkiv National University Karazina, Educational and Scientific Institute "Institute of Public Administration", Heroiv Kharkova Ave., 75, Kharkiv

INTERACTION OF GOVERNMENT, BUSINESS AND SOCIETY IN SOCIAL INVESTMENT

The article examines the interaction of government, business and society in the practice of making managerial decisions about social investment. The models of interaction of authorities, business and society in the practice of social investment are considered, the models are distinguished depending on the subject of the initiative and commitment to democratic values and allow to trace the level of development of awareness and communication in the interaction of subjects of social relations. The state, as a social investment counterparty, implements its procedure in accordance with the country's social policy. The socially significant function of the state is to establish the social orientation of the budget, which would ensure sufficient amounts of consolidated expenditures for social development. The directions of state social investment projects were considered. First of all, health care, where the task of implementing these projects is to improve the professional qualities of medical workers on advanced training courses, training with a break from medical activities, and obtaining additional education. In physical education and sports, this is the expansion of mass participation in physical education and sports of all strata and age categories of the population. Culture and art - development of cultural education of children and youth. Social security of certain population groups - provision of employment for the disabled, etc.

Forms of participation of companies in the implementation of such social programs as social investment with non-profit organizations, public-private partnership, scholarships and grants, corporate volunteering, as well as implementation of own social investment programs are highlighted. The development of non-profit organizations is an important task for increasing the number of social investment programs. State support of current organizations and public activists is important, as well as informing society about existing examples of non-profit organizations.

Keywords: state, society, business, interaction, corporate social responsibility, social investments.

Вступ

Постановка проблеми. У зв'язку з нестабільною економічною ситуацією в країні зростає необхідність взаємодії влади, бізнесу і суспільства для вирішення спільних завдань. Прийняття зважених рішень в процесі соціального інвестування дозволяє орієнтуватися на довгостроковий розвиток, що в кінцевому рахунку дає можливість примножити головне надбання держави - людський капітал.

Соціальне інвестування покликане вирішувати найбільш гострі проблеми суспільства, сприяючи державі, бізнесу і некомерційним організаціям в реалізації своєї місії. При цьому важливо розуміти роль і завдання кожного контрагента, а також моделі їх взаємодії, які допомагають приймати ефективні рішення про соціальне інвестування.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичні і практичні аспекти взаємодії влади, бізнесу і суспільства у соціальному інвестуванні розглянуті в працях як зарубіжних, так і вітчизняних вчених. Серед них слід виділити праці таких вчених, Бех Ю. В. [1], Голінач Л.І.. [8], Грішнова О.А. [2], Дєліні М.М. [3], Дороніна М.С. [4], Жуковська В. М.. [5], Колосок А. М. [6], Лібанова Е. М. [7], Міщук Г.Ю. [2], Олійник О.О. [2], Пушкар М.С. [8], Хома Н. М. [9] та ін. Однак, незважаючи на численні дослідження, слід зазначити наявність низки невивчених питань у взаємодії влади, бізнесу і суспільства в практиці прийняття управлінських рішень про соціальне інвестування, що свідчить про актуальність обраної тематики цієї статті.

Мета статті. Метою статті є дослідження взаємодії влади, бізнесу і суспільства у практиці прийняття управлінських рішень про соціальне інвестування.

Виклад основного матеріалу

Розглянемо основні моделі взаємодії влади, бізнесу і суспільства в практиці прийняття управлінських рішень про соціальне інвестування. До відомих моделей взаємодії влади та бізнесу належать:

- «добровільно-примусова благодійність» - директиви влади по відношенню до бізнесу, за невиконання яких бізнес чекає певні санкції. Перевагою цієї моделі є збереження соціальної інфраструктури, реалізація великих соціальних проектів на засадах співфінансування, недоліком - диктат влади, низька ефективність корпоративних соціальних програм компаній.

Суб'єктом ініціативи виступають органи влади, прихильність до демократичних цінностей - низька.

- «торг» - модель, за якої соціальне інвестування є інструментом тиску бізнесу та влади один на одного без урахування спільних соціально- суспільних інтересів. Перевагою цієї моделі є реалізація проектів, спрямованих на малозахищені групи населення: пенсіонери, інваліди, а недоліком - відсутність соціальної ініціативи компаній, недостатність виділених коштів. Суб'єктом ініціативи виступають органи влади, прихильність до демократичних цінностей - висока.

- «місто-комбінат» - не завжди вигідні для бізнесу істотні інвестиції в регіон присутності, без яких ведення бізнесу буде ускладнене в майбутньому. Перевагою цієї моделі є розвиток соціальної інфраструктури, недоліком - підпорядкування соціальної інфраструктури інтересам компанії, місцеві спільноти не залучені до процесу прийняття рішень. Суб'єктом ініціативи виступають компанії, прихильність до демократичних цінностей - низька.

- «соціальне партнерство» - усвідомлення бізнесом і владою спільних інтересів і спільна робота над поліпшенням якості життя людей відповідно до цілей і компетенцій. Перевагою цієї моделі є спільне визначення пріоритетів соціальної політики, об'єднання ресурсів та професійної експертизи, а недоліком - те що влада бере на себе функцію координатора, з якою не завжди впорається. Суб'єктом ініціативи виступають компанії, прихильність до демократичних цінностей - висока [1, с. 187].

Дані моделі виділяються в залежності від суб'єкта ініціативи і прихильності демократичним цінностям і дозволяють простежити рівень розвитку усвідомленості і комунікації у взаємодії суб'єктів суспільних відносин. влада бізнес соціальний інвестування

Одними з основних питань взаємодії бізнесу і влади є забезпечення якості проектів соціального інвестування, ефективне витрачання грошових коштів і сумлінне виконання запланованих програм і заходів, що можливо при вибудовуванні системи взаємовигідних відносин, постійному вдосконаленні процесу прийняття управлінських рішень і системи управління в цілому.

Необхідно відзначити, що держава, як контрагент соціального інвестування реалізує свій порядок відповідно до соціальної політики країни.

Незважаючи на обмеженість коштів бюджету, що виділяються на соціальний розвиток, видно відносний приріст по роках практично за всіма видами економічної діяльності, що свідчить про соціальну спрямованість державного бюджету і бажання розвивати соціальну сферу.

Суспільно-значуща функція держави полягає в тому, щоб встановити соціальну орієнтованість бюджету, який забезпечував би достатні розміри консолідованих витрат на соціальний розвиток. Важливо, щоб витрати на соціальні потреби виявилися захищеними, а бюджетне та податкове законодавство могло гарантувати фінансову працездатність соціальних видатків у регіональних та місцевих бюджетах. Необхідно також ефективно витрачати позабюджетні фонди, забезпечивши їх цільове використання на соціальні потреби. Джерелом додаткових ресурсів можна вважати приватні позабюджетні соціальні фонди під гарантії держави.

Розглянемо окремі напрями державних соціальних інвестиційних проектів. Перш за все охорона здоров'я, де завдання реалізації даних проектів полягає у підвищенні професійних якостей медичних працівників на курсах підвищення кваліфікації, навчання з відривом від лікарської діяльності, здобуття додаткової освіти. У фізкультурі та спорту, це розширення масовості занять фізичною культурою та спортом усіх верств та вікових категорій населення. Культури і мистецтво - розвиток культурної освіти дітей та юнацтва (музеї та концерти класичної музики, художнє виховання молоді). Соціальне забезпечення певних груп населення - забезпеченні зайнятості 3інвалідів та ін.

Інші напрямки соціальної сфери можуть обходитися приватними інвестиціями. Для розвитку соціальної інвестиційної діяльності в цих напрямках достатньо нефінансових варіантів держрегулювання: податкових пільг, юридичних механізмів, інформаційної підтримки. Головне в державному фінансуванні соціальної інвестиційної діяльності - слідувати обраним показникам ефективності, наприклад, знижувати захворюваність, збільшувати робочі місця, зменшувати виплати зі страхових соціальних фондів та ін.

Державне регулювання соціального інвестування має слідувати двом основоположним принципам: принципу соціальної справедливості та принципу соціально-економічної ефективності. Економічний сенс державного регулювання соціальних інвестицій полягає у виконанні чотирьох основних функцій держави та її структур:

- виробництва і перерозподілу необхідних соціальних товарів, робіт або послуг;

- фінансування соціальної інвестиційної діяльності;

- стимулювання соціального інвестиційного процесу;

- інформаційного супроводу соціального інвестування [2, с. 127].

Мета державного регулювання соціальної інвестиційної діяльності - досягнення оптимального варіанту взаємодії держави, інвесторів і споживачів у процесі підвищення рівня і якості життя в країні.

Компанії в регіонах присутності істотно впливають на якість життя населення, що проживають в окремих районах великих міст та інших населених пунктах країни. Потрібно визначити також наявність факторів, які чинять негативний вплив на інвестиційну діяльність в Україні в цілому:

- соціально-політична нестабільність в країні;

- відсутність комплексу програм стратегічного розвитку країни територій, компаній;

- соціальне розшарування населення країни за доходами і власністю;

- низький рівень життя населення країни;

- безробіття;

- наявність корупції та криміналізації суспільства в економічних сферах діяльності;

- невиконання демократичних принципів в організації на всіх рівнях управління [3, с. 145].

З часом ситуація стала поліпшуватися і отримала розвиток практика соціального інвестування. Однак, продовження цього розвитку неможливе без взаємодії державних органів влади та бізнес-структур.

Існують кілька варіантів участі бізнесу в соціальних програмах як власних, так і реалізованих іншими зацікавленими сторонами. Одна з відомих класифікацій форм участі компаній у вирішенні соціальних проблем передбачає наступні форми участі:

- соціальні інвестиції - виділяються для реалізації соціальних програм, які спрямовані на поліпшення рівня життя населення;

- грошові гранти - фінансові кошти, що виділяються на реалізацію конкретних соціальних програм і досліджень, що відбираються на конкурсній основі [4, с. 314];

- волонтерська діяльність співробітників компанії - спрямована на залучення співробітників в соціальні програми через надання своїх ресурсів, таких як час, професійні знання, приватні пожертвування;

- спонсорство та благодійність - кошти, що виділяються компанією на соціальні програми як у фінансовій, так і в нефінансовій формі;

- соціально значимий маркетинг - фінансування програм, що представляє собою відрахування відсотка з продажів конкретного товару або групи товарів на соціальні програми;

- еквівалентне фінансування - передбачає спільне фінансування програм компанією, неприбутковими організаціями та органами влади [5, с. 131];

- соціальний бюджет - комплексний план фінансування, який формує компанія для своїх соціальних програм.

Перераховані форми участі бізнесу у вирішенні соціальних проблем на практиці зазвичай доповнюють одного, проте в даний час з'являються нові форми або виділяються превалюючі. Нами, на основі результатів дослідження практики соціального інвестування компаній, запропоновані наступні форми участі компаній в соціальних програмах:

- Соціальне інвестування разом з некомерційною організацією. Таке партнерство дозволяє перекласти контентну складову на неприбуткову організацію, яка має експертизу в даному питанні і краще розуміє ринок. Типовими програмами є підтримка профільної освіти, робота з інвалідами та незахищеними верствами суспільства, охорона навколишнього середовища;

- Державно-приватне партнерство. Партнерство дозволяє знаходити фінансування на масштабні проекти, користь яких отримає як компанія, і все суспільство. Типовими програмами є інфраструктурні проекти;

- Стипендії та гранти. Компанія може подаватись на гранти та виділяти свої для підтримки певних проектів та напрямків. Типовими програмами є дослідницькі та освітні проекти, підтримка талановитої молоді;

- Корпоративний фонд компанії. Дозволяє системно підходити до соціального інвестування, проте потребує великої зацікавленості від компанії та виділення фінансування. Типовими програмами є довгострокові соціальні програми, підтримка регіонів, розвиток підприємництва;

- Корпоративне волонтерство. Нефінансова форма участі, яка, окрім соціального блага, підвищує лояльність працівників. Типовими програмами є підтримка незахищених груп населення, донорство;

- Реалізація власних програм. Вимагає наявність спеціального відділу чи людини, відповідності цілям та місії компанії. Типовими програмами є розвиток лідерства, зниження негативного впливу діяльності компанії.

Представлені форми участі компаній в реалізації соціальних програм відображають різноманітність можливого впливу на об'єкти соціальної сфери і дозволяють компанії приймати управлінські рішення в залежності від цілей і наявних ресурсів. Наприклад, для реалізації програм корпоративного волонтерства зазвичай потрібні менші бюджети, але більші витрати часу від співробітників компанії. При реалізації проектів з партнерською неприбутковою організацією навпаки зростає бюджет і зменшується безпосередня участь співробітників компанії.

Для вирішення соціальних питань компанії часто до проектів соціального інвестування залучають не тільки органи влади, а й громадські організації. У великих компаній зазвичай є база партнерів: департаменти, управління, фонди, волонтерські рухи, некомерційні організації [6, С. 49].

Партнерство з неприбутковими організаціями дає компанії можливість якісного виконання проектів соціального інвестування без своєї безпосередньої участі. При цьому неприбуткові організації можуть виступати посередником або безпосередньо реалізувати програми соціального інвестування.

У практиці роботи міжнародних компаній в області соціального інвестування велика роль некомерційного сектора.

Стандартна модель взаємодії з неприбутковими організаціями передбачає, спільну розробку з компанією цілей і завдань соціальної програми, виділення основних зацікавлених сторін.

Некомерційні організації реалізують соціальні програми за допомогою своїх партнерів і після виконання звітують компанії-інвестору. Така модель співпраці є досить прозорою, але вимагає великої кількості професійних неприбуткових організацій, що спеціалізуються на різних соціальних проблемах.

У той же час аналіз діяльності некомерційних організацій в Україні показав, що більшість таких організацій практично не ведуть реальної діяльності або не мають достатніх ресурсів для реалізації проектів. Такий стан речей обумовлено наступними причинами:

- відсутність освітніх програм, що готують кадри для некомерційного сектора [7, с. 146];

- відсутність широкого досвіду взаємодії некомерційних організацій з компаніями та органами влади, що відбувається через нерозуміння місця і ролі неприбуткових організацій у вирішенні соціальних проблем [8, с. 29];

- відсутність ресурсів, зокрема, офісів у більшості некомерційних організацій через високі орендні ставки; відсутність коворкінгів (спільних робочих приміщень) та інших просторів, де можлива спільна робота таких організацій.

На жаль, в даний час серед існуючих неприбуткових організацій присутнє переконання, що «бізнес повинен» виділяти кошти на їх діяльність. Тоді як додаткові ініціативи компаній є добровільними, що повинно спонукати неприбуткові організації показувати переваги участі в соціальних ініціативах і мотивувати компанії в них брати участь.

Розвиток некомерційних організацій є важливим завданням для збільшення числа програм соціального інвестування. Важлива державна підтримка поточних організацій і громадських активістів, а також інформування суспільства про існуючі приклади діяльності неприбуткових організацій.

Інша форма участі компаній у соціально-значущих проектах реалізується за допомогою державно-приватного партнерства. Ця модель вже довела свою ефективність і все частіше застосовується в сучасній Україні. Серед сфер взаємодії держави і бізнесу в розвинених країнах переважає соціальна інфраструктура (освіта, охорона здоров'я, культура), а в країнах, що розвиваються - транспортна (будівництво доріг, аеропортів та ін.) [9, с. 327].

За визначенням, державно-приватне партнерство - форма взаємодії держави і бізнесу з метою вирішення завдань суспільства на вигідних для обох сторін умовах.

Однак багатьом компаніям, особливо середнього бізнесу, часто не вистачає зв'язків і ділової репутації для роботи з органами влади.

Висновки

Розглянуто моделі взаємодії органів влади, бізнесу та суспільства у практиці соціального інвестування, що дозволило виділити форми участі компаній у реалізації таких соціальних програм, як соціальне інвестування з неприбутковими організаціями, державно-приватне партнерство, стипендії та гранти, корпоративне волонтерство, а також реалізація власних програм соціального інвестування.

Соціальне інвестування є невід'ємною частиною управлінської діяльності вітчизняних та зарубіжних компаній. В умовах нестабільної економічної та політичної ситуації в країні потрібні узгоджені рішення соціальних проблем та об'єднання зусиль влади, бізнесу, місцевих громад, чому сприятиме застосування найефективніших інструментів прийняття управлінських рішень з метою підтримки та розвитку людського капіталу та стабільності у суспільстві.

Безумовно необхідне розширення взаємодії влади, бізнесу та суспільства до моделі тристоронніх відносин бізнесу, органів влади та некомерційних організацій з метою реалізації ефективних проектів соціального інвестування. Як підтверджує практика, вимагають додатково розвитку форми і моделі такої взаємодії. Це дозволить як вирішувати комплексні завдання соціально-економічного розвитку суспільства, так і підвищить лояльність населення до всіх учасників процесу соціального інвестування.

Література

1. Бех Ю. В. Філософія управління соціальними системами: монографія. Мін-во освіти і науки, молоді та спорту України, Нац. пед. ун-т імені М. П. Драгоманова. Київ: Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2012. 623 с.

2. Грішнова О.А., Міщук Г.Ю., Олійник О.О. Соціальна відповідальність у трудових відносинах: теорія, практика, регулювання ризиків: монографія. Рівне: НУВГП, 2014. 216 с.

3. Дєліні М.М. Соціально-економічна відповідальність підприємництва: теорія, методологія, напрямки розвитку: монографія. Краматорськ: ДДМА, 2017. 451 с.

4. Дороніна М.С. Управління економічними та соціальними процесами підприємства. монографія. Харків: Вид. ХДЕУ, 2003. 444 с.

5. Жуковська В. М. Соціальний розвиток організації: потенціал, управління, інновації: монографія. Київ: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2018. 352 с.

6. Колосок А. М. Соціальне інвестування в контексті становлення соціального захисту населення. Економічний часопис Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. 2019. №19. С. 48 - 54.

7. Людський розвиток в Україні: можливості та напрями соціальних інвестицій (колективна науково-аналітична монографія); за ред. Е. М. Лібанової. Київ: Ін-т демографії та соціальних досліджень НАН України, Держкомстат України, 2006. 356 с.

8. Пушкар М.С., Голінач Л.І. Соціальна відповідальність бізнесу: терія і практика. Тернопіль: Карт-бланш, 2018. 215 с.

9. Хома Н. М. Моделі соціальної держави: світовий та український досвід: монографія. Київ: Юридична думка, 2012. 592 с.

References

1. Bekh, Yu. V. (2012). Filosofiia upravlinnia sotsialnymy systemamy. [Philosophy of management of social systems]. Kyiv: Vyd-vo NPU imeni M. P. Drahomanova. [in Ukrainian].

2. Hrishnova, O.A., Mishchuk, H.Iu., Oliinyk, O.O. (2014). Sotsialna vidpovidalnist u trudovykh vidnosynakh: teoriia, praktyka, rehuliuvannia ryzykiv. [Social responsibility in labor relations: theory, practice, risk regulation]. Rivne: NUVHP. [in Ukrainian].

3. Dielini, M.M. (2017). Sotsialno-ekonomichna vidpovidalnist pidpryiemnytstva: teoriia, metodolohiia, napriamky rozvytku. [Socio-economic responsibility of entrepreneurship: theory, methodology, directions of development]. Kramatorsk: DDMA. [in Ukrainian].

4. Doronina, M.S. (2003). Upravlinnia ekonomichnymy ta sotsialnymy protsesamy pidpryiemstva. [Management of economic and social processes of the enterprise]. Kharkiv: Vyd. KhDEU. [in Ukrainian].

5. Zhukovska, V. M. (2018). Sotsialnyi rozvytok orhanizatsii: potentsial, upravlinnia, innovatsii [Social development of the organization: potential, management, innovations]. Kyiv: Kyiv. nats. torh.-ekon. un-t. [in Ukrainian].

6. Kolosok, A. M. (2019). Sotsialne investuvannia v konteksti stanovlennia sotsialnoho zakhystu naselennia. [Social investment in the context of the formation of social protection of the population]. Ekonomichnyi chasopys Skhidnoievropeiskoho natsionalnoho universytetu imeni Lesi Ukrainky. - Economic journal of Lesya Ukrainka East European National University. 9. 48 - 54. [in Ukrainian].

7. Libanova, E. M. (2006). Liudskyi rozvytok v Ukraini: mozhlyvosti ta napriamy sotsialnykh investytsii. [Human development in Ukraine: possibilities and directions of social investments]. Kyiv: In-t demohrafii ta sotsialnykh doslidzhen NAN Ukrainy, Derzhkomstat Ukrainy. [in Ukrainian].

8. Pushkar, M.S., Holinach, L.I. (2018). Sotsialna vidpovidalnist biznesu: teriia i praktyka. [Social responsibility of business: theory and practice.]. Ternopil: Kart-blansh, [in Ukrainian].

9. Khoma, N. M. (2012). Modeli sotsialnoi derzhavy: svitovyi ta ukrainskyi dosvid. [Models of the social state: world and Ukrainian experience]. Kyiv: Yurydychna dumka, [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru