Диференціація правового регулювання робочого часу як спосіб та одна із ознак соціалізації трудового права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Диференціація правового регулювання робочого часу як спосіб та одна із ознак соціалізації трудового права

Тарас Шевчук

асистент кафедри міжнародного права факультету міжнародних відносин, Львівський національний університет ім. І. Франка м. Львів, Україна

Анотація

У статті розглянуто загально-теоретичні та історико-правові аспекти диференційованого підходу до питань правового регулювання робочого часу та його впливу на характер трудового права у цілому. Ідейну основу роботи складає думка про те, що диференційований підхід у вирішенні питань організації робочого часу впродовж усієї історії розвитку трудового права інструментально слугував способом врахування соціального складника праці та дієво сприяв формуванню соціально-орієнтованого трудового законодавства.

Відзначено, що робочий час як соціально-економічна та правова категорія ще на початку XIX ст. привернув особливу увагу прогресивної частини суспільства і став одним із перших об'єктів регулятивного впливу права на трудові відносини. Наголошено, що об'єктивно зумовлена необхідність врахування особливостей праці різних категорій працівників вже на ранніх стадіях становлення промислової індустрії передбачала диференційований підхід у питаннях правового регулювання робочого часу з огляду на особливий характер праці, її соціально-економічну сутність та природу. Акцентовано увагу на цивілізаційних зрушеннях у країнах Західної Європи, які сприяли становленню ринкової економіки як умови прогресивного розвитку і на цій основі соціалізації трудоправової політики держави. Особливу увагу зосереджено на міжнародно-правових аспектах правового регулювання робочого часу у рамках ООН та МОП.

Як підсумок резюмовано, що диференціація правового регулювання трудових відносин у частині правового регулювання робочого часу, її поглиблення та деталізація обумовлена в значній мірі соціальними чинниками та чинить відповідний ефект на трудові правовідносини, сприяючи їх соціалізації. Відтак, така її функціональна якість може розглядатись як спосіб та водночас і як ознака соціалізації трудового права у цілому.

Ключові слова: диференціація правового регулювання, диференційований підхід, робочий час, інститут робочого часу, соціалізація трудового права.

Abstract

Taras Shevchuk

Lecturer of the Department of International Law of the Faculty of International Relations,

Ivan Franko National University of Lviv Lviv, Ukraine,

DIFFERENTIATION OF WORKING TIME LEGAL REGULATION AS A METHOD AND ONE OF THE INDICATIONS OF LABOR LAW SOCIALIZATION

The article examines general theoretical and historical legal aspects of a differentiated approach to issues of legal regulation of working time and its impact on the nature of labor law in general. The ideological basis of the research constitutes the idea that a differentiated approach to solving working time organization issues throughout the entire history of the development of labor law instrumentally served as a way of taking into account the social component of labor and effectively contributed to the formation of socially oriented labor legislation.

It is noted that working time as a socio-economic and legal category as early as the beginning of the XIX century attracted the special attention of the progressive part of society and became one of the first objects of the law regulatory influence on labor relations. It is emphasized that the objectively determined need to take into account the specifics of the work of different categories of workers already at the early stages of the formation of industry required a differentiated approach to the issues of legal regulation of working hours in view of the special nature of work, its socio-economic essence and nature. Emphasis is placed on civilizational changes in the Western Europe states, which contributed to the establishment of a market economy as a condition for progressive development and, on this basis, the socialization of the state's labor policy. Special attention is paid to the international legal aspects of the working time legal regulation within the framework of the UN and the ILO.

As a result, it is summarized that the differentiation of the legal regulation of labor relations in the part of the legal regulation of working time, its deepening and detailing is largely determined by social factors and has a corresponding effect on labor relations, contributing to their socialization. Therefore, such a functional quality can be considered as a method and at the same time as an indication of labor law socialization in general.

Keywords: differentiation of the legal regulation, differentiated approach, working time, working time institute, labor law socialization.

Постановка проблеми

правовий трудовий робочий час

У середині ХІХ ст. під впливом науково- технічного прогресу та індустріалізації у країнах Західної Європи відбуваються системні цивілізаційні зрушення. В умовах масштабного розширення промислового виробництва значно зростають обсяги використання підприємцями найманої праці, вільний характер та соціально-економічна сутність якої обумовили потребу запровадження нового, спеціального механізму регулювання відносин трудового найму, якісно відмінного від цивільно-правового. Особливо чутливими та соціально гострими на цьому історичному етапі стали питання обмеження максимальної тривалості робочого часу та його нормування. Необхідність врахування особливостей праці різних категорій працівників вже на ранніх стадіях становлення промислового (фабричного, заводського, робітничого тощо) законодавства передбачала диференційований підхід у питаннях правового регулювання робочого часу. Такий спосіб забезпечив ефективність вирішення проблеми формування економічно та соціально обґрунтованої моделі організації робочого часу, обумовлюючи процес становлення інституту робочого часу зокрема та соціально орієнтованого трудового права у цілому.

Первинно формуючись як свого роду рефлексія на проблемні питання суспільної організації праці в умовах капіталістичного способу виробництва, у подальшому інститут робочого часу стає об'єктивною правовою реальністю із глибокою соціально-економічною сутністю та гуманістичним правовим змістом. Еволюція його норм стала своєрідним віддзеркаленням загальносуспільного цивілізаційного поступу та органічно пов'язана із практичним втіленням досягнень науково-технічного прогресу у життя, становленням та ефективним функціонуванням ринкової економіки.

Реалії сучасної економіки та бізнесу генерують новітні форми організації виробництва і праці, які потребують підвищеної уваги та пошуку якісних правових інструментів узгодження окремих аспектів правового регулювання робочого часу, його тривалості та режиму. Немає сумніву, що використання традиційного диференційованого підходу у цьому питанні, удосконалення практики його застосування та поглиблення в новітніх умовах динамічних змін на ринку праці і трансформацій ринкової економіки сприятиме гармонізації інтересів учасників трудових відносин, їх збалансованості, рівності прав та можливостей. Водночас, такий підхід доречний з метою посилення соціальної складової праці та системного впливу на якісне забезпечення основного призначення трудового права, його функцій і ролі як права соціального спрямування, надаючи йому нового сенсу, додаткового соціального, а, відтак, і правового імпульсу. Сьогодні диференціація як характерна риса та невід'ємна засаднича складова трудового законодавства соціальної держави слугує ще й у якості одного із дієвих способів досягнення високого рівня правового регулювання суспільних відносин, соціальної рівності та справедливості у сфері праці та трудових відносинах.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

У науці трудового права безпосередньо питання диференціації як способу соціалізації трудового права практично не розглядались. Основна частина робіт дотична до предмету нашого питання і стосується окремих аспектів правового регулювання робочого часу або ж різного роду проблем єдності та диференціації у трудовому праві. Вагомий внесок у розвиток даного напрямку досліджень зроблено такими представниками вітчизняної науки трудового права як П.Д. Пилипенко, В.І. Прокопенко, В.В. Жернаков, В.С. Венедіктов, С.В. Венедіктов, В.М. Венедіктова, В.Я. Бурак, С.І. Кожушко, Г.І. Чанишева, О.М. Ярошенко, К.Ю. Мельник, В.І. Щербина, Т.А. Коляда, С.С. Лукаш, С.В. Вишновецька, В.В. Сичова, О.В. Гаєвая, І.А Вєтухова та інші.

Метою статті є дослідження загально-теоретичних та історико-правових аспектів процесу поглиблення диференціації правового регулювання робочого часу та особливостей її впливу на характер трудового права з точки зору його соціалізації. В основу теоретичних підходів та аналізу покладено переважно узагальнені наукові ідеї та погляди, історично набутий досвід у сфері правового регулювання країн з високим ступенем соціально-економічного розвитку та міжнародно-правові стандарти щодо правового регулювання робочого часу.

Виклад основного матеріалу

Проблема диференціації посідає одне із чільних місць у сучасній як вітчизняній так і зарубіжній науці трудового права. Інтерес до даної категорії криється у її природі, функціональних властивостях та здатності впливати на характер трудових відносин і якість правового регулювання. У цьому напрямку є достатньо ґрунтовних досліджень, цікавих розвідок, думок та ідей. Проте, у науковому середовищі і досі немає єдиної думки та абсолютного консенсусу щодо окремих якостей функціонального характеру властивих єдності та диференціації, її значення та ролі у трудовому праві. Неоднозначність наукових підходів зумовлена особливостями регулятивного впливу і прояву цієї категорії у праві та полягає у наявності ознак притаманних як принципу, так і методу правового регулювання трудових відносин. На нашу думку є формальні і змістовні підстави стверджувати, що єдність і диференціація - явище як мінімум дуалістичного характеру, тобто принцип-метод у якому гармонійно взаємодіють окремі елементи притаманні як принципу так і методу трудового права.

У широкому розумінні диференціацію у трудовому праві розглядають як встановлення особливостей регулювання праці окремих категорій працівників. В.В. Жернаков наголошує, що диференціація правового регулювання відносин у сфері праці - об'єктивна реальність [1, с. 86]. В. І. Прокопенко визначає диференціацію як встановлені державою відмінності в змісті і обсязі прав та обов'язків суб'єктів трудових відносин на певних підставах, наголошуючи, що диференціація трудового законодавства не суперечить ідеї соціальної рівності і дозволяє досягти більш реальної рівності у порівнянні з тією, що встановлюється загальним законодавством про працю, яке поширюється на всіх працюючих [2, с. 83-84]. П.Д. Пилипенко характеризує єдність і диференціацію правового регулювання трудових відносин як один з найстаріших принципів трудового права та наголошує на його подвійній меті: встановлення єдиних, однакових умов праці для всіх найманих працівників і водночас диференціацію умов праці для певних категорій працівників за певних обставин, підкреслюючи, що трудове право, встановлюючи у своїх нормах єдині для всіх працівників правила щодо прийому на роботу і звільнення з роботи, робочого часу і часу відпочинку, оплати праці, трудової дисципліни і охорони праці, забезпечує всім громадянам справедливі і рівні можливості заробити собі на життя своєю працею [3, с. 66]. В.Я. Бурак відзначає, що єдність і диференціація правового регулювання трудових відносин є однією з ознак методу трудового права [4, с. 6], акцентуючи увагу на тому, що диференційоване регулювання найбільш притаманне таким інститутам трудового права як робочий час, час відпочинку і заробітна плата [4, с. 13]. С.С. Лукаш розглядає диференціацію як об'єктивно необхідний правовий засіб, який використовується при регулюванні відповідного комплексу суспільно-трудових відносин, що характеризуються певною неоднорідністю і особливостями, і зміст якого пов'язаний із застосуванням різнорідних правових засобів впливу (норм права, правових актів, методів регулювання відносин тощо) [5, с. 129]. А.С. Сидоренко підкреслює, що єдність правового регулювання трудових відносин свідчить про внутрішній зв'язок усієї сукупності норм, що регулюють суспільні відносини, які становлять предмет трудового права, а диференціація виявляється в наявності спеціальних норм, які поширюються на окремі категорії громадян [6, с. 105]. В.В. Сичова відзначає, що єдність у цілому основних принципів правового регулювання трудових відносин і загальних норм трудового права не виключає диференціації, а навпаки, передбачає її існування у вигляді встановлення відмінностей у правовому регулюванні праці певних категорій працівників, захищаючи їх від шкідливих факторів виробництва шляхом установлення певних заборон, понижених норм виробітку, а також пільг і компенсацій, що дозволяє відповідним категоріям працівників нарівні з іншими працівниками здійснювати своє право на свободу праці й інші основні трудові права [7, с. 184-185]. Подібну думку висловлює О.В. Гаєвая стверджуючи, що у правовій державі кожному мають бути забезпечені рівні можливості у володінні й користуванні правами, а справжня рівність можливостей громадян у царині праці досягається соціально справедливою диференціацією норм [8, с. 78].

Диференціація правового регулювання робочого часу, як спосіб правового впливу на зміст, характер та обсяг прав і можливостей учасників трудових відносин, первинно почала застосовуватись ще на ранніх етапах промислового виробництва, переважно у країнах Західної Європи. Її поступовому поглибленню сприяли головно зростаючі робітничі рухи з вимогами полегшення умов праці, серед яких питання робочого часу були титульними. В окремих випадках соціальні покращення ініціювали самі власники та підприємці. Варто наголосити, що застосування диференційованого підходу до питань правового регулювання робочого часу у сфері найманої праці безпосередньо пов'язано із практичною реалізацією ідей соціалізації трудових відносин, які активно культивувались у середині ХІХ ст., сприяючи формуванню підґрунтя для соціальної складової майбутнього трудового права.

Робочий час, як правова категорія, вже на початку ХІХ ст. привернув особливу увагу прогресивної частини суспільства і став одним із перших об'єктів регулятивного впливу права на трудові відносини. В країнах Західної Європи, з огляду на стрімкий промисловий розвиток, потужними темпами зростав ринок найманої праці, формуючи особливий, економічно та політично активний суспільний кластер вільнонайманих працівників. С.В. Венедіктов зазначає, що період першої третини ХІХ ст. був обумовлений соціальним чинником, коли у порівняно економічно розвинених країнах (за мірками того часу) виникла ситуація, за якої переважна більшість громадян стала формально вільними людьми [9, с. 13], а наймана праця стала панівною формою соціальної організації праці в провідній капіталістичній країні - Англії, а пізніше - в усій Західній Європі і у якості прикладу посилається на Англійський білль 1847 про 10-годинний робочий день, у якому йшлося не лише про незначні реальні блага працівникам, а й про перемогу принципу [9, с. 14].

В історичному контексті щодо правового регулювання робочого часу заслуговують належної уваги сучасників також ідеї та погляди, а в окремих випадках і практика прогресивно мислячих підприємців першої половини ХІХ ст. Зокрема, ще у 1818 році англійський промисловець Роберт Оуен (1771-1858), співвласник і управляючий текстильною фабрикою у містечку Нью-Ланарк, розглядав скорочення тривалості робочого часу як ефективний спосіб боротьби з соціальною нерівністю та умовою поліпшення умов праці і життя працівників. Очевидно, що така політика за його задумом мала б стати домінантною, а її практичне втілення слугувало б соціалізації процесу праці. Подібних поглядів притримувався співвітчизник Роберта Оуена, британський промисловець Чарльз Фредерік Хіндлі (1796-1857), який у 1833 році підтримав законопроект про скорочення робочого часу. Далекоглядною виявилась його ідея зробити питання скорочення тривалості робочого дня об'єктом міжнародно-правового регулювання, яка знайшла своїх прихильників у середовищі британських законодавців, а згодом поширилась і на інші країни. На необхідності покращення умов праці працівників, у тому числі із застосуванням соціально спрямованого підходу до питання тривалості робочого часу наголошували також французький медик та промисловець Луї Рене Вільєрм (1782-1863), його колега та співвітчизник Жером Адольф Бланкі (1798-1854), швейцарський промисловець і меценат Даніель Легран (1783-1859), бельгійський соціальний реформатор Едуард Дюкпетьє (1804-1868) та інші.

У другій половині ХІХ ст. під зростаючим впливом профспілкових рухів, масових протестних акцій робітничих верств населення індустріальних країн посилюється тиск вже не тільки на роботодавців щодо покращення умов праці, серед яких скорочення тривалості робочого часу набуває першочергового значення, а й на державу з вимогою її владного впливу на процес формування і характер відповідної трудоправової політики. Реагуючи на висунуті вимоги, держава поступово проникає у сферу відносин найманої праці у ролі регулятора трудових відносин, захисника та гаранта, передусім, трудових прав працівників. Її активна участь у цьому процесі сприяла появі права нового типу, яке гармонійно мало поєднувати інтереси вже трьох сторін: роботодавця, працівника та держави, акумулюючи приватно-правові та публічно-правові елементи і стала рушійною силою становлення та розвитку майбутнього соціально-орієнтованого трудового законодавства [10, с. 281]. У великій мірі перші кроки щодо вирішення окремих, соціально гострих питань правового регулювання робочого часу справили відповідний ефект на характер, природу і зміст трудового права у цілому, його матерію і дух, роблячи більш людиноцентричним, укорінюючи у праві демократичні та гуманістичні засади трудових правовідносин. Слушною є думка С.В. Венедіктова, який відзначає, що перші соціальні нормативно-правові акти, присвячені регулюванню трудових відносин, так звані закони про обмеження робочого часу, прийняті у середині ХІХ ст. дали поштовх для формування нової галузі права - трудового, і відповідно нових правовідносин - трудових [9, с. 14].

Отож, диференційований підхід у питаннях правового регулювання робочого часу історично утверджувався як дієвий спосіб впливу права на характер праці, слугуючи покращенню її умов, гармонійно узгоджуючи інтереси сторін, забезпечуючи створення більш ширших можливостей для повноцінного забезпечення та реалізації права на працю, як одного із фундаментальних прав людини. Доречно наголосити, з огляду на попередні дослідження автора, що трудове право у цілому є продуктом та, водночас, і генератором цивілізаційного розвитку, науково-технічного прогресу, зростання правової культури і правосвідомості, а його норми спрямовані на скорочення тривалості робочого часу безпосередньо впливали на становлення інституту прав людини [11, с. 197 ]. Водночас, така політика і практика сприяли посиленню міжнародної взаємодії щодо питань нормування праці, актуалізуючи ідею розвитку соціально-економічних прав і свобод людини у міжнародно-правовому форматі. М.І. Козюбра підкреслює, що поповнення каталогу прав людини соціально-економічними правами зумовлене, насамперед, масштабними змінами, що відбуваються у світі, наростанням соціалізації держав, їх еволюцією від суто «ліберальної» моделі до «ліберально-соціальної», яка почалася ще наприкінці ХІХ ст. і особливо помітно проявилася в середині ХХ ст. Саме в цей час відбувається поступове і дедалі ширше введення до конституцій багатьох держав соціально-економічних прав і свобод, які гарантували б інтереси передусім тих, хто працює за наймом, - права на працю і пов'язаних із ним гарантій [12, с. 3].

Подальший розвиток промислової індустрії та ринку вільнонайманої праці, свобода підприємництва та науково-технічні новації останньої чверті ХІХ ст. загалом сприяли укріпленню ринкових відносин, поглибленню та деталізації процедури правового регулювання праці, обумовлюючи потребу використання більш досконалих у тому числі і міжнародно-правових способів і засобів регулювання робочого часу із врахуванням нових чинників, здатних впливати на характер, якість і зміст відповідних правових норм, їх специфікацію та стандартизацію. Цілеспрямовані нормотворчі кроки у цій сфері правових відносин було зроблено шляхом застосування низки критеріїв (вік працівника, стать, характер виконуваної роботи, умови праці, стан здоров'я тощо.), які брали до уваги з метою встановлення соціально обґрунтованої норми тривалості робочого часу, визначення можливості залучення до роботи у нічний час, понаднормової праці, роботи у шкідливих та небезпечних умовах тощо. Спрямований на забезпечення соціально-правового балансу та трудоправової визначеності такий підхід мав явно виражений диференційований характер, а законодавство, що почало формуватися у подібний спосіб отримало статус законодавства соціальних поступок. Осмислення на даному історичному етапі загальносуспільної важливості та соціальної значимості правильної організації робочого часу, як однієї із передумов динамічного соціально-економічного розвитку, обумовлювало необхідність та доцільність його міжнародно-правового регулювання.

На початку ХХ ст. формальним проявом становлення міжнародно-правової політики у сфері праці та трудових відносин, яку можна охарактеризувати як курс на формування міжнародно-правових стандартів праці, стали власне міжнародно-правові акти щодо обмеження тривалості робочого часу та його нормування. З часу утворення Міжнародної організації праці(МОП) у 1919 році починає активно культивуватись трудоправова політика визнання соціального компоненту як невід'ємної складової основоположних трудових прав людини. Удосконалення норм щодо робочого часу також відбувалась під безпосереднім впливом як економічних так і у значній мірі соціальних чинників, сприяючи поступовій трансформації економічно-орієнтованих трудових відносин у відносини соціально-трудового характеру. Ефективність та якість такої трансформації забезпечувалась завдяки застосуванню диференційованого підходу до різних категорій працівників у питаннях встановлення тривалості робочого часу, його видів, правового режиму тощо. У якості підтвердження, особливої уваги заслуговує той факт, що вже перша конвенція розроблена і прийнята МОП у 1919 році регулювала питання обмеження тривалості робочого часу встановленням 8-годинного робочого дня та 48-годинного робочого тижня. Положення даної конвенції стосувались лише працівників які працювали на промислових підприємствах, що відтворено, власне, і в назві самої конвенції. Підхід який обрано при її розробці в своїй основі мав диференційований характер, оскільки в такий спосіб виокремлювалась лише група працівників, залучена роботодавцями до праці виключно на промислових підприємствах. У той же час у ч.3 ст.1 конвенції вказано, що «компетентні органи в кожній країні визначають лінію поділу між промисловістю, з одного боку, та торгівлею і сільським господарством - з іншого.

Як наслідок доволі успішного розвитку робітничих рухів в окремих країнах профспілкові делегації у 30-х роках ХХ ст. ініціюють в МОП питання про наступні нормотворчі кроки у напрямку скорочення тривалості робочого часу. Активізація цього процесу дала відповідний позитивний результат і у 1935 році було прийнято конвенцію №47 «Про скорочення робочого часу до 40 годин на тиждень». Таким чином МОП закріпила сам принцип 40-годинного робочого тижня та поклала зобов'язання на держав, які до неї приєднались застосувати цей принцип таким чином щоб не спричинити зниження життєвого рівня працівників.

В міжвоєнний період з 1919 по 1939 роки в рамках МОП було прийнято 133 конвенції та рекомендації загалом. Предметом значної частини із них стали саме питання правового регулювання робочого часу різних категорій працівників у різних сферах господарювання - промисловості, сільському господарстві, торгівлі та транспорті. Хоча щодо безпосереднього об'єкта правового регулювання вони різні, але усіх їх об'єднує з однієї сторони метод поглибленого диференційованого правового регулювання, а з іншої - цілеспрямована політика покращення умов праці. Стратегічно, питання скорочення тривалості робочого дня та обмеження тривалості робочого тижня серед інших умов розглядались як знакові у якості однієї із рушійних сил соціально-економічного розвитку і прогресу.

У післявоєнні роки соціальна політика МОП була підтримана і посилена утвореною у 1945 році Організацією Об'єднаних Націй (ООН) та Радою Європи (РЄ), утвореною у 1949 році. Нормотворчу діяльність цих міжнародних інституцій у великій мірі було спрямовано як на розвиток попередніх напрацювань МОП, так і на формування нових підходів у сфері правового регулювання робочого часу. Надзвичайно важливими у контексті втілення принципу поступового скорочення тривалості робочого часу у національне законодавство стали положення таких фундаментальних правових актів ООН як Загальної Декларації прав людини 1948 року та Пакту про соціальні, економічні та культурні права 1966 року. У рамках РЄ у 1961 році було прийнято Європейську соціальну хартію, а згодом, під впливом чинників соціально-економічного характеру, європейська спільнота переглянула її зміст та прийняла оновлений, значно ширший варіант1996 року. У 1962 році МОП прийняла рекомендацію №116 щодо скорочення тривалості робочого часу у якій підтвердила принцип поступового скорочення нормальної тривалості робочого часу з метою досягнення соціальної норми у 40 годин без будь-якого скорочення заробітної плати. Таким чином, міжнародно-правовими зусиллями було сформовано принципову основу та задано тональність подальшого курсу на поглиблення диференціації правового регулювання робочого часу, беручи до уваги як об'єктивні так і суб'єктивні чинники науково-технічного прогресу і цивілізаційного розвитку.

У другій половині ХХ ст. трудове право під впливом міжнародних трудових стандартів удосконалюється та завдяки високому рівню економічного розвитку поширює свою дію на значно ширше коло питань соціального характеру. Його особлива місія, роль та практичне значення вже на початку 60-х років яскраво простежувалась у промислово розвинутих країнах з потужним економічним, технологічним, науковим, інноваційним ресурсом і відповідним їм рівнем соціально-правового поступу. А структурована та поглиблено диференційована інституалізація робочого часу у контексті соціального-економічного розвитку і прогресу відіграла важливу роль у процесі подальшої економіко-правової політики соціалізації трудових відносин. Очевидно, що серед інших передумов, такому поступальному руху сприяла ідеологія соціалізації трудових прав, яскраво виражена і культивована наукою трудового права. С.І. Кожушко підкреслює, що трудоправова ідеологія сучасності, яка ґрунтується на соціалізації трудових відносин визнається, як форма пізнання нової предметності трудового права. Вона знаходить своє відтворення в ідеях, теоріях гіпотезах, уявленнях та поняттях тощо, певних наукових шкіл та носить науковий, кумулятивний характер, який зосереджений на еволюційному процесі розвитку науки трудового права [13, с.187]. Небезпідставно у правничій науці період 70-х років ХХ ст. окремими дослідниками визнається як «золота ера» трудового права. Його особливою рисою та явищем знакового характеру стали оновлення змісту права на працю і поглиблення на цій основі процесу соціалізації трудових відносин, переосмислення їх суспільної значимості та соціально-економічної сутності самого права на відпочинок, дозвілля і розумне обмеження тривалості робочого часу. Такий підхід відобразився і на характері відповідних норм сучасного трудового законодавства розвинутих країн щодо робочого часу, зокрема, поступовим скороченням його тривалості, конституційним закріпленням права на відпочинок, обмеженням надурочних робіт, збільшенням мінімальної тривалості щорічних відпусток, широким запровадженням гнучких режимів робочого часу, надомної, дистанційної роботи тощо. Робочий час і надалі залишається яскравим маркером соціального розвитку та соціальної справедливості, відіграючи своєрідну роль драйвера системних соціально значущих змін у трудовому праві.

І.Ю. Гужва наголошує, що цільова функція і спрямованість процесів соціалізації трудових відносин повинні забезпечити гуманізацію та підвищення престижності праці, підтримку високої кваліфікації і орієнтацію на людину-працівника, стимулювання соціальної відповідальності роботодавця [14, с. 94]. Сьогодні, у непростих умовах глобалізованої економіки, питання міри праці і її часового еквіваленту залишаються і надалі актуальними у якості надзвичайно важливої складової не лише трудового права, але й всеохоплюючої політики соціальної справедливості, реалізація якої повинна забезпечуватись із максимальним врахуванням окреслених МОП принципів гідної праці, серед яких і принцип поступового скорочення тривалості робочого часу. Потреби усестороннього розвитку особистості у світі динамічних трансформацій та змін вимагають пильності та уваги у питаннях обґрунтування розумної тривалості робочого часу. Цілком очевидним та зрозумілим є те, що розвиваючи та удосконалюючи сучасні механізми ринкової економіки, абсолютно недопустимим є ігнорування надбань та цінностей правового регулювання у сфері праці, а особливо у частині норм та принципів щодо робочого часу, історично набутих зусиллями багатьох поколінь як на міждержавному так і національному рівнях. Вкрай важливо на етапі формування нової системи міжнародного правопорядку розуміти життєву необхідність збереження та поглиблення у ХХІ ст. пріоритетності соціальної складової не тільки у структурі конкретних трудових відносин, але й у загальносвітовій глобальній правовій архітектурі, як важливої умови сучасного і майбутнього цивілізаційного розвитку та прогресу.

Висновки

Підсумовуючи усе вищенаведене, резюмуємо, що диференціація у правовому регулюванні є одним із способів, що широко використовується у трудовому праві з метою його удосконалення, вирівнювання можливостей працюючих та досягнення на цій основі вищого ступеня соціальної справедливості. Поглиблення та деталізація правового регулювання трудових відносин у частині правового регулювання робочого часу, об'єктивно обумовлювалась у значній мірі соціальними чинниками, справляючи відповідний ефект на трудове право у цілому, сприяючи його соціалізації. Власне диференціацію у сфері правового регулювання робочого часу також можна розглядати і як одну із ознак соціалізації трудового права. Саме завдяки такому підходу і його поступовому поглибленню у процесі правового регулювання робочого часу формується правовий простір для повноцінного врахування особливостей праці різних категорій працівників та обставин у яких вони працюють з метою максимального задоволення їх соціальних потреб як однієї із ключових умов покращення продуктивності праці та важливої складової частини трудоправової політики соціальної держави.

Ліітература:

1. Жернаков В.В. Трудові проблеми реалізації антикорупційного законодавства / В.В. Жернаков // Єдність і диференціація трудового права та права соціального забезпечення : матеріали III Всеукраїнської наук.-практ. конф. (м. Харків, 28 листоп. 2014 р.) ; за заг. ред. К. Ю. Мельника. - Харків : ХНУВС, 2014. - С. 8б-89.

2. Прокопенко В.І. Трудове право : Курс лекцій : Для студентів юрид. вузів та факультетів / В.І. Прокопенко. - Київ : Вентурі, 1996. - 224 с.

3. Пилипенко П.Д. Проблеми теорії трудового права : монографія / П.Д. Пилипенко. - Львів : Видавничий центр Львів. національного ун-ту імені Івана Франка, 1999. - 214 с.

4. Бурак В.Я. Єдність і диференціація правового регулювання трудових відносин робочого часу ,часу відпочинку і заробітної плати на підприємствах. Автореф. дис. канд. юрид. наук / В.Я. Бурак. -Київ, 1999..- 18 с.

5. Лукаш С. С. Деякі аспекти диференціації регулювання праці як прояв механізму правового регулювання у трудовому праві [Електронний ресурс] / С. С. Лукаш // Форум права. - 2007. -№ 2. - С. 126-132. - Режим доступу: Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2007-2/07lssutp.pdf

6. Сидоренко А.С. До питання диференціації правового регулювання праці / А.С. Сидоренко // Право і суспільство. - 2015. - № 3. - Ч. 2. - С. 104-107.

7. Сичова В.В. Єдність та диференціація правового регулювання трудових відносин: тісна співпраця та міцний взаємозв'язок / В.В. Сичова // Єдність і диференціація трудового права та права соціального забезпечення : матеріали Ш Всеукраїнської наук.-практ. конф. (м. Харків, 28 листоп. 2014 р.) ; за заг. ред. К. Ю. Мельника. - Харків : ХНУВС, 2014. - С.184-186.

8. Гаєвая О.В. Щодо єдності і диференціації оплати праці в трудовому праві / О.В. Гаєвая // Єдність і диференціація трудового права та права соціального забезпечення : матеріали Ш Всеукраїнської наук.-практ. конф. (м. Харків, 28 листоп. 2014 р.) ; за заг. ред. К. Ю. Мельника. - Харків : ХНУВС, 2014. - С. 78-81.

9. Венедіктов С.В. Правове регулювання трудових відносин: вітчизняний та зарубіжний досвід. / С.В. Венедіктов. - Київ : Видавництво «Алерта», 2012.- 368 с.

10. Шевчук Т.П. Соціальна складова міжнародного правопорядку в умовах глобалізації. / Т.П. Шевчук //Міжнародне право у світі динамічних змін: контури майбутнього міжнародного правопорядку : колект. монографія. - Львів-Дрогобич : Коло, 2021. - С. 274-289

11. Шевчук Т.П. Встановлення розумної тривалості робочого часу як еволюційний обов'язок держави за Європейською соціальною хартією / Т.П. Шевчук // Актуальні проблеми соціального права. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції «Європейська соціальна хартія в умовах глобалізації» (м. Львів 23 квітня 2021р.). - Львів : «ГАЛИЧ-ПРЕС» , 2021. - Вип. 10. - С 196-200.

12. Козюбра М.І. Верховенство права і соціалізація держав / М. І. Козюбра // Наукові записки НаУКМА. - 2010. - Т. 103. - Юридичні науки. - С.3-8.

13. Кожушко С.І. Ідеологічна доктрина як основа визначення предмета трудового права / С.І. Кожушко // Науковий вісник Ужгородського національного університету Серія Право. - 2014.- Вип. 24. - Т. 2. - С. 184-187.

14. Гужва І.Ю. Соціалізація праці і трудових відносин / І.Ю. Гаєвая // Формування ринкових відносин в Україні. - 2019. - №5 (216). - С. 88-98.

References:

1. Zhernakov, V.V. (2014). Trudovi problemy realizatsii antykoruptsijnoho zakonodavstva [Labor problems of anti-corruption legislation implementation]. Yednist' i dyferentsiatsiia trudovoho prava ta prava sotsial'noho zabezpechennia : materialy III Vseukrains'koi nauk.-prakt. konf. (m. Kharkiv, 28 lystop. 2014 r.) - Unity and differentiation of labor law and social security law: Proceeding of the 3rd All Ukrainian Scientific and Practical Conference (Kharkiv, 28th of November, 2014). za zah. red. K. Yu. Mel'nyka, (рр. 86-89). Kharkiv: KhNUVS [in Ukrainian].

2. Prokopenko, V.I. (1996). Trudove pravo [Labor law]: Kurs lektsij : Dlia studentiv iuryd. vuziv ta fakul'tetiv. Kyiv : Venturi [in Ukrainian].

3. Pylypenko, P.D. (1999). Problemy teorii trudovoho prava [Problems of labor law theory]: monohrafiia. L'viv : Vydavnychyj tsentr L'viv. natsional'noho un-tu imeni Ivana Franka [in Ukrainian].

4. Burak, V.Ya. (1999). Yednist' i dyferentsiatsiia pravovoho rehuliuvannia trudovykh vidnosyn robochoho chasu ,chasu vidpochynku i zarobitnoi platy na pidpryiemstvakh [Unity and differentiation of legal regulation of labor relations of working time, rest time and wages at enterprises]. Avtoref dys. kand. iuryd. Nauk - Extended abstract of candidate's thesis. Kyiv [in Ukrainian].

5. Lukash, S. S. (2007). Deiaki aspekty dyferentsiatsii rehuliuvannia pratsi iak proiav mekhanizmu pravovoho rehuliuvannia u trudovomu pravi [Some aspects of differentiation in regulation of work as display of the mechanism of legal regulation in the labor law ]. Forum prava - Law forum. 2, 126-132. Retrieved from http: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2007- 2/07lssutp.pdf [in Ukrainian].

6. Sydorenko, A.S. (2015). Do pytannia dyferentsiatsii pravovoho rehuliuvannia pratsi [To the issue of labor legal regulation differentiation]. Pravo i suspil'stvo - Law and Society. 3, Vol. 2, 104-107 [in Ukrainian].

7. Sychova, V.V. (2014). Yednist' ta dyferentsiatsiia pravovoho rehuliuvannia trudovykh vidnosyn: tisna spivpratsia ta mitsnyj vzaiemozv'iazok [Unity and differentiation of labor relations legal regulation: close cooperation and strong relationship]. Yednist' i dyferentsiatsiia trudovoho prava ta prava sotsial'noho zabezpechennia : materialy III Vseukrains'koi nauk.-prakt. konf. (m. Kharkiv, 28 lystop. 2014 r.) - Unity and differentiation of labor law and social security law: Proceeding of the 3rd All Ukrainian Scientific and Practical Conference (Kharkiv, 28th of November, 2014). za zah. red. K. Yu. Mel'nyka, (рр. 184-186). Kharkiv : KhNUVS [in Ukrainian].

8. Haievaia, O.V. (2014). Schodo iednosti i dyferentsiatsii oplaty pratsi v trudovomu pravi [Regarding the unity and differentiation of remuneration in labor law]. Yednist' i dyferentsiatsiia trudovoho prava ta prava sotsial'noho zabezpechennia: materialy III Vseukrains'koi nauk.-prakt. konf. (m. Kharkiv, 28 lystop. 2014 r.) - Unity and differentiation of labor law and social security law: Proceeding of the 3rd All Ukrainian Scientific and Practical Conference (Kharkiv, 28th of November, 2014). za zah. red. K. Yu. Mel'nyka, (рр. 78-81). Kharkiv : KhNUVS [in Ukrainian].

9. Venediktov, S.V. (2012). Pravove rehuliuvannia trudovykh vidnosyn: vitchyznianyj ta zarubizhnyj dosvid [Legal regulation of labor relations: domestic and foreign experience]. Kyiv : Vydavnytstvo «Alerta» [in Ukrainian].

10. Shevchuk, T.P. (2021). Sotsial'na skladova mizhnarodnoho pravoporiadku v umovakh hlobalizatsii [The social component of the international legal order in the conditions of globalization]. Mizhnarodne pravo u sviti dynamichnykh zmin: kontury majbutn'oho mizhnarodnoho pravoporiadku : kolekt. Monohrafiia - International law in the world of dynamic changes: contours of the future international legal order: a collective monograph. (рр. 274-289). L'viv-Drohobych : Kolo [in Ukrainian].

11. Shevchuk, T.P. (2021). Vstanovlennia rozumnoi tryvalosti robochoho chasu iak evoliutsijnyj obov'iazok derzhavy za Yevropejs'koiu sotsial'noiu khartiieiu [Establishing a reasonable length of working time as an evolutionary duty of the state under the European Social Charter]. Aktual'ni problemy sotsial'noho prava. Materialy mizhnarodnoi naukovo-praktychnoi konferentsii «Yevropejs'ka sotsial'na khartiia v umovakh hlobalizatsii» (m. L'viv 23 kvitnia 2021r.) - Actual problems of social law. Proceedings of the International Scientific and Practical Conference "The European Social Charter in the conditions of globalization" (Lviv, 23rd of April, 2021). (Issue 10), (рр. 196-200). L'viv : «HALYCh-PRES» [in Ukrainian].

12. Koziubra, M.I. (2010). Verkhovenstvo prava i sotsializatsiia derzhav [The rule of law and social state]. Naukovi zapysky NaUKMA - Scientific notes of NaUKMA. Vol. 103, (рр. 3-8). Yurydychni nauky [in Ukrainian].

13. Kozhushko, S.I. (2014). Ideolohichna doktryna iak osnova vyznachennia predmeta trudovoho prava [Ideological doctrine as a basis for determining subject matter of labor law]. Naukovyj visnyk Uzhhorods'koho natsional'noho universytetu Seriia Pravo - Scientific Bulletin of the Uzhhorod National University Law ser. Issue 24, Vol. 2, 184-187 [in Ukrainian].

14. Huzhva, I.Yu. (2019). Sotsializatsiia pratsi i trudovykh vidnosyn [Socialization of labor and labor relations]. Formuvannia rynkovykh vidnosyn v Ukraini - Formation of market relations in Ukraine. 5 (216), 88-98 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru