Генеза кримінальної відповідальності за корупційні правопорушення у сфері охорони здоров’я у контексті розвитку національного антикорупційного законодавства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Генеза кримінальної відповідальності за корупційні правопорушення у сфері охорони здоров'я у контексті розвитку національного антикорупційного законодавства

Андрій Олійник, аспірант кафедри кримінального права і процесу, Навчально-науковий інститут права, психології та інноваційної освіти Національного університету «Львівська політехніка», м. Львів, Україна

Володимир Канцір, доктор юридичних наук, професор, професор кафедри кримінального права і процесу, Навчально-науковий інститут права, психології та інноваційної освіти Національного університету «Львівська політехніка», м. Львів, Україна

Анотація

Актуальність теми дослідження обумовлена домінантним значенням місця і ролі, яке сьогодні посідає боротьба з корупцією у всіх сферах державного та суспільного життя, включаючи охорону здоров'я.

Констатовано, що упродовж останнього десятиріччя Україна зробила суттєвий поступ у напрямку комплексного нормативного регулювання правовідносин у сфері запобігання корупції та створення профільного антикорупційного законодавства.

Проведено аналіз еволюції інституту кримінальної відповідальності за корупційні правопорушення, пов'язані із підкупом, у сфері охорони здоров'я. Встановлено, що усі працівники медичних закладів віднесені до суб'єктів, на яких поширюється антикорупційне законодавство. З'ясовано, що кримінальний закон передбачає диференціацію відповідальності за прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди за спеціальним суб'єктом, виходячи із форми власності юридичної особи та наявності статусу службової особи. Досліджено окремі проблеми, які виникають щодо кримінально-правової кваліфікації корупційних діянь медичних працівників.

Акцентовано увагу, що метою удосконалення антикорупційного законодавства має бути не стільки посилення кримінальної відповідальності, як забезпечення правової визначеності, встановлення чітких та однозначних критеріїв щодо визначення суб'єктів корупційних правопорушень.

Ключові слова: корупція, охорона здоров'я, антикорупційне законодавство, корупційне кримінальне правопорушення, неправомірна вигода, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, медичні працівники, заклад охорони здоров'я.

Abstract.

THE GENESIS OF CRIMINAL LIABILITY FOR CORRUPTION OFFENSES IN THE FIELD OF HEALTH CARE IN THE CONTEXT OF THE DEVELOPMENT OF NATIONAL ANTI-CORRUPTION LEGISLATION

Andrii Oliinyk

Graduate student of the Department of Criminal Law and Procedure Institute of Law, Psychology and Innovative Education Lviv Polytechnic National University Lviv, Ukraine

Volodymyr Kantsir

Doctor of Law, Professor,

Professor of the Department of Criminal Law and Procedure Educational and Scientific Institute of Law,

Psychology and Innovative Education Lviv Polytechnic National University,

Lviv, Ukraine

The relevance of the research topic is due to the dominance of the place and role that the fight against corruption occupies today in all spheres of state and social life, including health care.

It was established that over the past decade, Ukraine has made significant progress in terms of comprehensive legal regulation of relations in the field of corruption prevention and the creation of specialized anti-corruption legislation.

An analysis of the evolution of the institution of criminal liability for corruption offenses and the criminalization of corrupt acts related to bribery in the field of health care was carried out. It has been established that all employees of health care institutions are subject to anti-corruption legislation. It was found that the criminal law provides for the differentiation of responsibility for accepting an offer, promise or receiving an unlawful benefit by a special subject, based on the form of ownership of the legal entity and the position occupied by the person. Some problems that arise regarding the criminal-legal qualification of corrupt acts of medical workers have been studied.

Attention was drawn to the fact that the goal of improving anti-corruption legislation should not be to strengthen criminal liability, but to ensure legal certainty, establish clear and unambiguous criteria for determining the subjects of corruption offenses.

Keywords: corruption, health care, anti-corruption legislation, corruption criminal offense, unlawful benefit, criminal offense related to corruption, medical workers, health care institution.

Постановка проблеми

кримінальна відповідальність корупція медичний

Рівень поширення корупції у всіх сферах суспільного життя, включаючи охорону здоров'я, становить загрозу національній безпеці, завдаючи значної шкоди обороноздатності, соціальному та економічному розвитку держави. Наявність агресивної війни проти України та оголошення воєнного стану лише загострило увагу суспільства до зазначених проблем, а тому поточна ситуація вимагатиме значної активізації у найближчі роки державної антикорупційної політики.

Поряд із системою заходів організаційно-правового та економічно-фінансового характеру ключова роль у запобіганні корупції, безперечно, належить механізмам кримінально-правової протидії як найбільш ефективним та дієвим превентивним засобам вчиненню правопорушень.

Законом України «Про засади державної антикорупційної політики на 2021-2025 роки», затверджена нова Антикорупційна стратегія, якою визначені ключові напрямки запобігання корупції, окреслені основні проблеми та очікувані стратегічні результати, спрямовані на підвищення ефективності системи протидії корупції, в тому числі щодо посилення кримінальної відповідальності [1]. До пріоритетних сфер запобігання корупції віднесено галузь охорони здоров'я.

Одним із основоположних засад антикорупційної політики визначено принцип забезпечення невідворотності юридичної відповідальності за корупційні правопорушення, що обумовлює необхідність ефективного подальшого удосконалення кримінального законодавства.

Попередня Антикорупційна стратегія (на 2014-2017 роки), характеризувалася високим антикорупційним потенціалом, який не вдалося повною мірою реалізувати, насамперед, через тривалий процес створення антикорупційних інституцій, що відбувався протягом 2014-2019 років (НАБУ, НАЗК, САП, ВАС) [2].

Результати соціологічних досліджень засвідчують, що частка громадян, які мають безпосередній досвід корупції, протягом останніх років суттєво зменшилася (у 2013 році такий досвід мало близько 60 відсотків, станом на початок 2020 року - не більше 40 відсотків громадян). Водночас, згідно з даними міжнародної організації «Transparency International», у період з 2013 року по 2019 рік, Індекс сприйняття корупції в Україні зріс із 25 до 30 балів. Такий показник вказує на те, що досягнутий за останні роки прогрес не задовольняє суспільство, оскільки є надто повільним [1].

Європейська комісія у висновку щодо заявок на членство в Європейському Союзі, поданих Україною, Грузією та Республікою Молдова від 17 червня 2022 року зазначила, що Україна досягла значного прогресу на шляху до верховенства права, проте подальша боротьба з корупцією залишається однією з основних вимог суспільства [1].

Постійні зміни національного антикорупційного законодавства, неоднозначність правозастосовної практики, високий рівень корупції, а також особливості охорони здоров'я як багатогранної системи інституцій та функцій зумовлюють необхідність нових та ширших наукових досліджень питань протидії корупції саме у цій галузі. Аналіз генезису кримінальної відповідальності працівників закладів охорони здоров'я у контексті розвитку антикорупційного законодавства дасть змогу виявити тенденції та окреслити проблеми, які характерні для кримінально-правової протидії корупції, а також допоможе сформувати шляхи подальшого удосконалення профільного законодавства.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Вивченню проблем корупції у різних сферах життєдіяльності держави та чинників її походження, векторів боротьби з нею, присвячено достатньо багато наукових доробків в галузі кримінального права та кримінології, інших галузей права: Р. Асєєва, Г. Аглямової, Ю. Бауліна, К. Бєлєвцової, І. Богатирьова, С. Богаченка, А. Бойка, О. Броневицької, М. Бурак, О. Бусола, В. Василевича, A. Венедіктова, Ю. Венедіктової, Є. Гладкова, В. Голіної, Б. Головкіна, Д. Гудкова, І. Даньшина, А. Долгової, В. Дрьоміна, О. Дудорова, А. Закалюка, Т. Ільєнок, К. Катеринчук, О. Кальман, О. Кваші, В. Кириченка, О. Костенка, Т. Корнякової, І. Коруля, І. Кушнарьова, І. Мамедова, В. Мельникової, М. Мельника, В. Мисливого, Д. Михайленка, С. Мірошниченка, B. Навроцького, Ю. Нікітіна, А. Новак, Є. Невмержицького, О. Онуфрієнка, A. Рибак, К. Ростовської, А. Савченка, О. Сахарова, В. Топчія, В. Трепака, М. Хавронюка, В. Харченка, В. Шакуна, П. Фріса, Ю. Шиндель, І. Ясінь та інших. Ті чи інші аспекти протидії корупції у медицині висвітлювали також українські вчені, колом наукових інтересів яких є питання охорони здоров'я: І. Демченко, Н. Калинюк, І.Кирилюк, В. Пашков, С. Петрашко, Т. Попченко, B. Олефір, М. Співак, І. Рогальський та інші.

Мета статті - здійснити аналіз еволюції інституту кримінальної відповідальності працівників закладів охорони здоров'я за корупційні правопорушення через призму формування та розвитку національного антикорупційного законодавства України на сучасному етапі, виявити тенденції та проблеми, сформулювати окремі рекомендації щодо удосконалення правового регулювання.

Виклад основного матеріалу

Із прийняттям Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» від 07.04.2011 року (втратив чинність) [3], а згодом чинного Закону України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 [4] (надалі - Закон), було закладено фундаментальну основу для проведення в Україні антикорупційної реформи. Заради повної історико-правової картини, вартує згадати і Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції» від 11.06.2009 року, де уже були закладені прогресивні положення, але який так і не був чинності.

З цього часу відбувається динамічний процес формування та безперервного удосконалення системи запобігання корупції, в тому числі у сфері кримінальної відповідальності. Мабуть, жодна інша галузь національного законодавства за доволі незначний історичний період не зазнала такої кількості прийнятих нормативно-правових актів, внесених до змін та доповнень, як це є у нашому випадку.

Слід відзначити, що сучасна антикорупційна парадигма обумовлена об'єктивними чинниками, які пов'язані із активною зовнішньополітичною діяльністю держави. Передусім, Україна ратифікувала ряд міжнародних актів у сфері протидії корупції, серед яких: Конвенція ООН проти корупції (набрала чинності для України 01.01.2010) [5], Кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією ETS 173 (01.03.2010) [6], Додатковий протокол до Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією ETS 191 (01.03.2010) [7], Цивільна конвенція про боротьбу з корупцією (01.01.2006) [8]. Вимоги щодо впровадження дієвих системних змін у цьому напрямку були предметом зобов'язань в рамках євроінтеграційних процесів (Угода про асоціацію з ЄС, План дій щодо лібералізації візового режиму), а також співпраці з міжнародними фінансовими установами (МВФ, Світовий банк). Яскравим свідченням цьому є прийняття Законів України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення національного законодавства у відповідність із стандартами Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією» від 18.04.2013 та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у сфері державної антикорупційної політики у зв'язку з виконанням Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України» від 13.05.2014, якими в новій редакції неодноразово викладалися статті кримінального закону, що встановлюють відповідальність за корупційні правопорушення, часом кардинально змінюючи при цьому склад відповідних злочинів як в частині суб'єкта, так і щодо об'єктивної сторони.

Загалом, Закон перетворився на платформу для подальшого комплексного правового регулювання усіх правовідносин з приводу запобігання корупції. Тим самим був закладений початок формування повноцінної галузі профільного законодавства. Подальший розвиток інших законів, зокрема які встановлюють юридичну відповідальність за правопорушення у сфері корупції, включаючи і Кримінальний кодекс України (далі - КК України) [9], уже відбувається в рамках спільного інтегрованого антикорупційного процесу, використовуючи єдиний понятійний апарат.

Насамперед у Законі викладено дефініції таких основних термінів як: корупція, неправомірна вигода, корупційне правопорушення, правопорушення, пов'язане з корупцією та інші; регламентовано антикорупційні обмеження, заборони та вимоги. Зокрема, корупція визначається як використання особою, зазначеною ст. 3 цього Закону, наданих їй службових повноважень чи пов'язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, зазначеній у ст. 3 цього Закону, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов'язаних з ними можливостей [4]. Для порівняння, Закон України «Про боротьбу з корупцією» від 05.10.1995 №356/-ВР розкривав зміст корупції через діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямовану на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг [10].

Для складу усіх корупційних кримінальних правопорушень, незалежно від суб'єктного складу, було уніфіковано поняття неправомірної вигоди як безпосереднього предмету відповідних злочинів. Такою є грошові кошти чи інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, будь-які інші вигоди нематеріального чи негрошового характеру, які пропонують, обіцяють, надають чи одержують без законних на те підстав. Раніше кримінальний закон вживав різні термінологічні конструкції, наприклад, «хабар» (ст. 368 КК України), «незаконна винагорода» (ст.354 КК України).

Значно розширено та гармонізовано зміст та обсяг об'єктивної сторони злочинів, пов'язаних із підкупом. Кримінально караним тепер визнається не лише факт одержання неправомірної вигоди чи її вимагання (як це було раніше), але й цілий спектр інших можливих діянь: прийняття пропозиції чи обіцянки надання такої вигоди, прохання її надати. Хоча необхідність криміналізації таких діянь або принаймні включення до об'єктивної сторони того ж кваліфікованого складу злочину, що і одержання неправомірної вигоди, в силу різного ступеня суспільної небезпеки такої поведінки та стадій вчинення злочину видається дискусійним.

Цілком слушним є запропонований Законом поділ правопорушень на корупційні (діяння, що містять ознаки корупції, вчинені особою, зазначеною у ст. 3 Закону, за яке законом встановлено кримінальну, дисциплінарну та/або цивільну відповідальність) та пов'язані із корупцією (діяння, що не містять ознак корупції, але порушують встановлені Законом вимоги, заборони та обмеження, вчинені особою, зазначеною у ст.3 Закону, за яке законом встановлено кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність) [4]. Така класифікація викликана необхідністю розмежувати діяння, які є явно корупційними, від тих, які безпосередньо не стосуються зловживань службовими повноваженнями чи іншим становищем з метою отримання неправомірної вигоди, але які законодавець вважає за необхідне «криміналізувати» через наявність високих корупційних ризиків. До останніх, наприклад, віднесені усі адміністративні правопорушення у сфері корупції, а також кримінальні правопорушення, що пов'язані із неподанням «антикорупційної» декларації та декларуванням недостовірної інформації. Разом з тим слід визнати, що сьогодні такий поділ не має суттєвого практичного значення та здебільшого представляє собою цінність як теоретична розробка з метою забезпечення єдності понятійно-термінологічного апарату.

З метою забезпечення правової визначеності виправданим на даному етапі, вважаємо, закріплення у кримінальному законі чіткого постатейного переліку корупційних кримінальних правопорушень. Зокрема, згідно з приміткою до ст. 45 КК України такими вважаються правопорушення, передбачені статтями 191, 262, 308, 312, 313, 320, 357, 410, у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем, а також правопорушення, передбачені статтями 210, 354, 364, 364-1, 365-2, 368-369-2 КК України. Кримінальними правопорушеннями, пов'язаними з корупцією, є правопорушення, передбачені статтями 366-2, 366-3 КК України [9].

Визначення такого переліку мало за мету насамперед унеможливити або ускладнити застосування пільгових (заохочувальних) норм кримінального права до осіб, які вчинили такі діяння (зокрема інституту звільнення від кримінальної відповідальності, призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, звільнення від покарання з випробуванням чи від його відбування за амністією, зняття судимості тощо [11, с.391-392]. Водночас у науковій літературі можна зустріти і критику такої ініціативи законодавця.

Серед аргументів зазначається, що такі зміни ігнорують поділ кримінального права на Загальну та Особливу частину, а це означає «розмивання» Загальної частини КК України як сукупності законодавчо визначених понять та інститутів, необхідних для всіх або переважної більшості положень Особливої частини КК, ламає усталений підхід до класифікації звільнення від кримінальної відповідальності на загальні і спеціальні види, є типовим прикладом фрагментарних, несистемних змін КК. Вказані зміни навряд чи можуть бути оцінені інакше як прояв недовіри держави в особі парламенту до суддівського корпусу, не спроможного кваліфіковано і виважено застосовувати норми Загальної частини КК України лише чомусь щодо порушників антикорупційного законодавства [12, с. 214].

У контексті розвитку антикорупційного законодавства показовою є еволюція інституту кримінальної відповідальності за корупційні правопорушення, пов'язані із підкупом, на прикладі працівників закладів охорони здоров'я.

Для початку, наголосимо, що характерною особливістю даної галузі як полікомпонентної та багатоаспектної системи є наявність широкого кола різноманітних суб'єктів та функцій. Згідно з термінологічним визначенням, наведеним у ст. 3 Закону України «Основи законодавств України про охорону здоров'я» від 19.11.1992 №2801-XII, охорона здоров'я - система заходів, спрямованих на збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя. Такі заходи здійснюють: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи; заклади охорони здоров'я; фізичні особи - підприємці, які зареєстровані у встановленому законом порядку та одержали ліцензію на право провадження господарської діяльності з медичної практики; медичні та фармацевтичні працівники, фахівці з реабілітації; громадські об'єднання і громадяни [13]. Безперечно, основне місце та роль в цій системі належить працівникам закладам охорони здоров'я як суб'єктам, які безпосередньо надають медичну допомогу або ж виконують інші функції.

Раніше, нагадаємо, Закон України «Про боротьбу з корупцією» від 05.10.1995 (втратив чинність 01.01.2011) розкривав зміст корупції та корупційних діянь через діяльність виключно осіб, уповноважених на виконання функцій держави, обмеживши їх коло державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, міністрами, народними депутатами та депутатами місцевих рад, військовими посадовими особами [10]. Таким чином, у медичній сфері цей закон поширювався лише на чиновників органів влади, а працівники закладів охорони здоров'я, включаючи державну та комунальну форму власності, взагалі не належали до суб'єктів корупційних діянь чи інших правопорушень, пов'язаних з корупцією.

КК України на той час, не будучи інтегрованим з положеннями вказаного закону, також дещо обмежено підходив до питання криміналізації діяння, пов'язаного з отриманням неправомірної вигоди. Приміром, стосовно підкупу працівників закладів охорони здоров'я кодекс передбачав відповідальність за такі злочини: «одержання хабара» (ст.368 КК України), суб'єктом якого виступали службові особи (незалежно від форми власності юридичної особи), та «одержання незаконної винагороди працівником державного підприємства, установи чи організації» (ст. 354 КК України). Властиво, останній злочин стосувався працівників, які не є службовою особою, лише державних закладів охорони здоров'я, а обов'язковим елементом об'єктивної сторони було вимагання відповідних матеріальних благ чи вигід майнового характеру у значному розмірі.

Чинний Закон у ст. 3 розширює коло суб'єктів, на яких поширюється його дія, виділяючи, по суті, три різних ієрархічно-структурованих за правовим становищем категорій осіб, виходячи із виконуваних повноважень та суспільної ваги, а відповідно і рівня відповідальності:

1) особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;

2) особи, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. До таких належать, зокрема, посадові особи юридичних осіб публічного права (включаючи державних та комунальних закладів охорони здоров'я);

3) особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або спеціально уповноважені на виконання таких обов'язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, а також інші особи, які не є службовими особами та які виконують роботу або надають послуги відповідно до договору з підприємством, установою, організацією, - у випадках, передбачених цим Законом [4].

Отже, до суб'єктів, на яких поширюється дія Закону, були віднесені усі категорії працівників закладів охорони здоров'я, незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також становища, включаючи працівників, які не є службовою особою.

Разом з тим чинний кримінальний закон передбачає диференціацію відповідальності за прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди за спеціальним суб'єктом, виходячи із наявності/відсутності статусу службової особи та форми власності юридичної особи. Зрештою, такий підхід відповідає нормам міжнародного права.

Приміром, службові особи державних та комунальних закладів охорони здоров'я є суб'єктом злочину, передбаченого ст. 368 КК України «Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою». Службові особи приватних медичних закладів незалежно від організаційно-правової форми несуть відповідальність за ч.ч.3,4 ст. 368-3 «Підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми». Натомість ст. 354 «Підкуп працівника підприємства, установи чи організації» (ч.ч.3,4) встановлює відповідальність для працівників, які не є службовими особами, будь-яких закладів охорони здоров'я незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також осіб, які працюють на користь таких закладів (виконують роботу або надають послугу відповідно до договору з таким підприємством, установою, організацією).

У цьому аспекті слід звернути увагу і на ще один, відносно новий, корупційний злочин, що передбачений ст. 368-4 «Підкуп особи, яка надає публічні послуги». Його суб'єктом у частині пасивного підкупу (ч.ч.3,4), окрім перелічених у даній нормі суб'єктів (нотаріус, аудитор, приватний виконавець, ...) вказується також «інші особа, яка провадить професійну діяльність, пов'язану з наданням публічних послуг». Часто у науковій юридичній літературі висловлюється думка, що отримання лікарем неправомірної вигоди у зв'язку із вчиненням юридично значущих дій (наприклад, під час оформлення лікарняного листка), слід кваліфікувати саме за цієї статтею [14, с. 47-56]. На думку інших вчених, наприклад О.О. Дудорова, для цього відсутні підстави, оскільки такі «інші особи» мають бути чітко вказані у законі [15, с. 94].

Варто визнати, що недосконалість кримінального законодавства, а також відсутність єдності у теоретичних розробках, передусім щодо питання встановлення службової особи, створили передумови для появи суперечливої судової практики, коли випадки отримання медичним працівником неправомірної вигоди у зв'язку із здійснення професійної діяльності (наприклад, за оформлення певного офіційного медичного документа) можуть отримати різну кримінально-правову кваліфікацію - як за ст. 354, так і за ст. 368/368-3 чи ст. 368-4 КК України.

Найперше це пов'язано із відсутністю нормативного визначення дефініцій таких ключових понять як: організаційно-розпорядчі функції, адміністративно-господарські функції, публічні послуги, особа, яка провадить професійну діяльність. Тому, на законодавчому рівні повинні бути регламентовані чіткі критерії, необхідні для належного визначення суб'єкта корупційного кримінального правопорушення (насамперед службової особи), а відповідно і правильної кримінально-правової кваліфікації діяння. Озвучена теоретико-прикладна проблема є особливо актуальною для медичних працівників.

Безперечно, антикорупційне законодавство не позбавлене і інших недоліків, що потребують вирішення. До прикладу, для юридичних осіб приватного права Закон використовує поняття «службової особи», а стосовно юридичних осіб публічного права «посадова особа». Натомість кримінальний закон при визначенні суб'єктного складу корупційних правопорушень оперує лише поняттям «службова особа». Вважаємо за доцільне уніфікувати відповідний понятійний апарат шляхом забезпечення використання єдиної термінології.

Враховуючи, що всі кримінальні правопорушення у сфері корупції пов'язані між собою спільним правовим регулюванням, родовим об'єктом та предметом, виокремлені законом в окрему категорію правопорушень, видається логічним їх розміщення в одному розділі Особливої частини КК України. Така пропозиція, зважаючи на суспільну вагу та зазначення запобігання корупції та її пріоритетність в рамках державної політики, принаймні заслуговує на широку наукову дискусію.

Як зазначено в п.4.3.1. Антикорупційної стратегії, окремі положення кримінального законодавства, які стосуються кримінальної відповідальності за корупційні злочини, суперечать міжнародним стандартам у цій сфері, не узгоджені між собою та з положеннями кримінального процесуального законодавства і Закону. Як наслідок, у значній частині випадків особи, що вчинили корупційні злочини, звільняються від кримінальної відповідальності та/або покарання [1].

У будь-якому випадку процес удосконалення антикорупційного законодавства, що, без сумніву, триватиме і надалі, повинен переслідувати не лише мету посилення кримінальної відповідальності, а насамперед має забезпечити чітке правове регулювання усіх аспектів кримінальної відповідальності за корупційні правопорушення, використовуючи при цьому досягнення наукових досліджень та правозастосовної практики. Зрештою, дотримання правової визначеності є невід'ємним елементом принципу верховенства права.

Боротьба з корупцією повинна починатися із зрозумілих правил, а найголовніше - зі встановлення конкретного кола осіб, яких вони стосуються. Інакше ситуація, що дає можливість по-різному трактувати та застосовувати правові норми, сама породжуватиме корупційні ризики.

Висновки

Упродовж попереднього десятиріччя, Україна зробила суттєвий поступ як у частині комплексного правового регулювання правових відносин у сфері запобігання корупції, криміналізації корупційних діянь, так і щодо створення відповідної інституційної системи спеціально уповноважених антикорупційних органів. За цей час, по суті, сформувалася повноцінна галузь антикорупційного законодавства.

Показовим є еволюційний розвиток інституту кримінальної відповідальності за корупційні правопорушення на прикладі медичної галузі. Усі категорії працівників закладів охорони здоров'я нині віднесені до суб'єктів, на яких поширюється антикорупційне законодавство. Разом з тим, кримінальний закон передбачає диференціацію відповідальності за злочини, пов'язані із підкупом, за спеціальним суб'єктом, виходячи із форми власності юридичної особи та наявності статусу службової особи (ст.ст. 354, 368, 368-3, 368-4 КК України). Відповідно, це вимагає від законодавця забезпечити створення чітких критеріїв, необхідних для правильної кримінально-правової кваліфікації корупційного діяння насамперед в частині визначення кола службових осіб, кримінально-правової оцінки професійної діяльності медичних працівників, пов'язаної із вчиненням юридично значущих дій тощо.

Література:

1. Про засади державної антикорупційної політики на 2021 - 2025 роки. Антикорупційна стратегія на 2021 - 2025 роки: Закон України від 20.06.2022. № 2322-IX. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/2322-20#Text (дата звернення 15.01.2023).

2. Про засади державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014-2017 роки: Закон України від 14.10.2014. № 1699-VII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1699-18#n16 (втратив чинність), (дата звернення 15.01.2023).

3. Про засади запобігання та протидії корупції: Закон України від 07.04.2011 № 3206-VI. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3206-17#Text (втратив чинність), (дата звернення 15.01.2023).

4. Про запобігання корупції: Закон України від 14.10.2014. №1700-VII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1700-18 (дата звернення 16.01.2023).

5. Конвенція Організації Об'єднаних Націй проти корупції від 31.10.2003. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_c16#Text (дата звернення 15.01.2023).

6. Кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією (ETS 173) від 27.01.1999. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_101#Text (дата звернення 10.01.2023).

7. Додатковий протокол до Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією (ETS 191) від 15.05.2003. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_172#Text (дата звернення 10.01.2023).

8. Цивільна конвенція про боротьбу з корупцією від 04.11.1999. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_102#Text (дата звернення 10.01.2023).

9. Кримінальний кодекс України: Закон України від 5.04.2001 № 2341-III. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text (дата звернення 10.01.2023).

10. Про боротьбу з корупцією: Закон України від 05.10.1995 № 356/95-ВР. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/356/95-%D0%B2%D1%80#Text (втратив чинність), (дата звернення 10.01.2023).

11. Тютюгін В. І., Косінова К. С. Поняття та ознаки корупційних злочинів. Вісник Асоціації кримінального права України : електрон. наук. вид. Харків, 2015, Вип. 1 (4). С. 388-396. URL: http://nauka.nlu.edu.ua/wp-content/uploads/2015/07/4_26.pdf.

12. Дудоров О.О., Коломоєць Т. О., Кушнір С. М., Макаренков О. Л. Загальнотеоретичні, адміністративно- та кримінально-правові основи концептуалізації антикорупційної реформи в Україні: колективна монографія. Запоріжжя. 2019. 476 с.

13.Основи законодавства України про охорону здоров'я: Закон України від 19.11.1992 №2801-XII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2801-12#Text (дата звернення: 16.01.2023)

14. Лемеха Р. І. (2019). Медичний працівник як спеціальний суб'єкт корупційного злочину. Medicne Pravo , 2(24), С. 47-56. https://doi.org/10.25040/medicallaw2019.02.047

15. Дудоров О.О. Проблеми кваліфікації злочину, передбаченого статтею 368 Кримінального кодексу України. Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ іменіЕ.О. Дідоренка. 2016. Вип. 1. С. 80-98.

References:

1. Zakon Ukrainy «Pro zasady derzhavnoi antykoruptsiinoi polityky na 2021-2025 roky». [Law of Ukraine «On the Principles of State Anti-Corruption Policy for 2014 - 2017»]. (2022, June 20, №2322-IX). (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/2322-20#Text [in Ukrainian].

2. Zakon Ukrainy «Pro zasady derzhavnoi antykoruptsiinoi polityky v Ukraini (Antykoruptsiina stratehiia) na 2014-2017 roky» [Law of Ukraine «On the Principles of State Anti-Corruption Policy in Ukraine (the Anti-Corruption Strategy) for 2014 - 2017»]. (2014, October 14, №1699-VII). (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1699-18#n16 [in Ukrainian].

3. Zakon Ukrainy «Pro zasady zapobihannia ta protydii koruptsii» [Law of Ukraine «On Grounds of Corruption Prevention and Counteraction»]. (2011, April 07, №3206-VI). (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3206-17#Text [in Ukrainian].

4. Zakon Ukrainy «Pro zapobihannia koruptsii» [Law of Ukraine «On Prevention of Corruption»]. (2014, October 14, №1700-VII). (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1700-18 [in Ukrainian].

5. Konventsiia OON proty koruptsii [United Nations Convention against Corruption]. (2003, October 31). (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/1700-18 [in Ukrainian].

6. Kryminalna konventsiia pro borotbu z koruptsiieiu (ETS 173) vid 27.01.1999 [Criminal Law Convention on Corruption]. (1999, January 27). (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_101#Text [in Ukrainian].

7. Dodatkovii protocol do Kryminalnoi konventsii pro borotbu z koruptsiieiu (ETS 191) vid 15.03.2003 [Additional Protocol to the Criminal Law Convention on Corruption]. (2003, May 15). (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_172?lang=en#Text [in Ukrainian].

8. Tsyvilna konventsiia pro borotbu z koruptsiieiu vid 04.11.1999 [Civil Law Convention on Corruption]. (1999, November 04). (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from:

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_102#Text [in Ukrainian].

9. Kryminalnyi kodeks Ukrainy [The Criminal Code of Ukraine]. (2001, April 05, №2341-III). (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text

10. Zakon Ukrainy «Pro borotbu z koruptsiieiu» [Law of Ukraine «On Fight against Corruption»]. (1995, October 05, № 356/95-ВР). (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/356/95-%D0%B2%D1%80#Text [in Ukrainian].

11. Tiutiuhin V.I. & Kosinova K.S.(2015). Poniattia ta oznaky koruptsiinyh zlochyniv [Concepts and signs of corruption crimes]. Visnyk Asoziazii kryminalnoho prava Ukrainy - Herald of The Association of Criminal Law of Ukraine, 1, 388-396 [in Ukrainian].

12. Dudorov O.O.,Kolomoiets T.O., Kushnir S.M. & Makarenkov O.L. (2019). Zahalnoteoretychni, administratyvno- ta kryminalno-pravovi osnovy kontseptualizatsii antycoruptsiinoi reformy v Ukraini [General theoretical, administrative and criminal legal bases of conceptualization of anti-corruption reform in Ukraine]. Zaporizhzhia [in Ukrainian].

13. Zakon Ukrainy «Osnovy zakonodavstva Ukrainy pro okhoronu zdorovia» [Law of Ukraine «Fundamentals of Ukrainian legislation on health care»]. (1992, November 19, № 2801-XII). (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2801-12#Text [in Ukrainian].

14. Lemeha R.I. (2019). Medychnyi pratsivnyk yak spetsialnyi subiekt koruptsiinoho zlochynu [Medical worker as a special subject of the corruption crime]. Medicne Pravo - Medical Law, 2, 47-56 [in Ukrainian].

15. Dudorov O.O. (2016). Problemy kvalifikatsii zlochynu peredbachenoho statteiu 368 Kryminalnoho Kodeksu Ukrainy [Problems of qualifying the crime provided under Article 368 of the Criminal Code of Ukraine]. Visnyk Luhanskoho derzhavnoho universytetu vnutrishnih sprav imeni E.O. Didorenka - Bulletin of Luhansk State University of Internal Affairs named after E.Didorenko,1,80-90 [in Ukrainian]

Размещено на Allbest.ru